Размещено на http://www.allbest.ru/

Грошовий ринок

Сутність та особливості функціонування грошового ринку

У ринковій економіці найважливішою центральною ланкою і водночас її механізмом є ринок. У найбільш загальному визначенні він є сукупністю економічних відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу.

Ринок - це складна система, яку утворюють багато взаємопов'язаних між собою елементів, що формують його структуру. Ця структура охоплює такі елементи: ринок товарів, ринок послуг, ринок робочої сили та інші складові. Серед цих найбільш узагальнених структурних елементів виокремлюють грошовий (фінансовий) ринок.

Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Він є невід'ємною складовою сучасних товарно-грошових відносин. Організація цього ринку і рівень ефективності його функціонування - це один із суттєвих важелів вирішення економічних і соціальних завдань.

Для розуміння сутності грошового ринку важливо визначити його суб'єктів.

Суб'єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Але серед них слід виокремити, з одного боку, домашні господарства, а з іншого - фірми. Перші - головний власник тимчасово вільних коштів, другі - позичальники цих коштів.

Особливістю грошового (фінансового) ринку є те, що надзвичайну роль у ньому відіграють посередники (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди), які забезпечують рух грошей та операції купівлі-продажу.

Взаємозв'язок суб'єктів грошового ринку зображено на рис.3.1.

Рис.3.1 Потоки грошових коштів

Грошовий ринок має досить складну структуру (рис.3.2)

Рис.3.2 Структура грошового (фінансового) ринку

Усі операції на грошовому ринку можна поділити на три групи (рис.3.3)

Рис.3.3 Суб'єкти, які беруть участь в операціях на грошовому ринку

В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях з купівлі грошей - ті самі економічні суб'єкти: фірми, сімейні господарства, структури державного управління. У посередницьких операціях ключовими суб'єктами є так звані фінансові посередники - банки, інвестиційні, фінансові компанії та страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Всі вони спочатку акумулюють грошові кошти, купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям. Особливе місце серед суб'єктів грошового ринку займають центральні банки.

Будучи "банками банків", вони можуть обслуговувати міжбанківські відносини на грошовому ринку, наприклад, здійснювати операції рефінансування, регулювати міжбанківські та валютні операції тощо. Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку іншому здійснюється тоді, коли в одного з них є вільні гроші і він не має потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого - немає ні грошей взагалі, ні матеріальних цінностей чи товарів, від продажу яких можна було б одержати необхідні кошти.

Умовний характер властивий ціні на грошовому ринку. Ціна грошей має форму відсотка, або процентного доходу, на позикові чи залучені кошти, що істотно відрізняються від звичайної ціни на товарних ринках.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, що містять у собі куплені гроші, а їхньою споживчою вартістю, яка здатна давати покупцеві додатковий дохід або благо, необхідне для задоволення особистих або виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься отриманими грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.

Інституційна модель грошового ринку

Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів (рис.3.4).

Рис.3.4 Схема системної структуризації грошового ринку

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

прямого фінансування;

опосередкованого фінансування.

Схему руху грошових потоків на фінансовому ринку наведено на рис.3.5.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Брокери та дилери, що тут функціонують, виконують технічну роль звичайних посередників, допомагаючи продавцям і покупцям швидше знайти один одного.

Рис.3.5 Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку

У цьому секторі виокремлюють два канали руху грошей:

капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього як інструмент акції;

запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у собі ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посередників першого сектору як за роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування.

За економічним призначенням ресурсів розрізняють:

ринок грошей - частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції;

ринок капіталів - частина фінансового ринку, де здійснюються серед - ньо - і довгострокові кредитні операції.

Об'єктом цих операцій є як гроші, так і цінні папери. Ці ринки мають тісний взаємозв'язок.

Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень має з урахуванням відповідного ризику як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі - продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у XIX ст. у процесі розвитку торгівлі і банківської справи. Його основа - облікові й переоблікові операції банків, тобто купівля - продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

З кінця XIX ст. почав розвиватися ринок короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. їх продають і купують із дисконтом. Поняття облікового ринку в деяких країнах поширюється також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишається не більше 5 років.

Облікові ставки великою мірою визначаються ставкою центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що перебуває в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

центральний банк (в Україні - Національний банк України);

комерційні банки;

спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит (on-call credit) - короткостроковий кредит, який погашається за першою вимогою. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами і погашається позичальником зазвичай з попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається най ліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу - вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповуються сировина і товари. Погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.

Вексельний кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60-90 % їх номінальної суми залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

Казначейський вексель - один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Це короткострокові зобов'язання держави (до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника й обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також центральний банк. їх широка емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки вони є сурогатами грошей, які легко можуть перетворюватись на капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не дають високого прибутку. Вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.

Структура грошового ринку

Для вивчення функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація за певними критеріями:

за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавця до покупця (ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів;

за інструментальними ознаками грошових потоків (фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів;

за економічним призначенням грошових коштів (ринок грошей і ринок капіталів;

за функціональними ознаками (міжбанківський ринок і відкритий ринок).

Отже, грошовий ринок має складний механізм функціонування і, відповідно, структурну будову. У цьому механізмі діють різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

ринку позичкових капіталів;

ринку цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів охоплює відносини, що виникають у процесі акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах поверненості, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини зі співволодіння. Ці відносини оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Отже, грошовий ринок з притаманною йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позичкових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Інструментами ринку цінних паперів є:

1. Скарбничі та комерційні векселі. Вексель є цінним папером у вигляді довгострокового зобов'язання, складеного в письмовому вигляді за певною формою. Вексель дає особі (кредитору), якій він виданий, що називається векселеутримувачем, безумовне, підтримане державою право на отримання (повернення) наданого ним на фіксований термін і на певних умовах грошового боргу. Скарбничий вексель випускається державою для покриття своїх витрат. Комерційний вексель видається позичальником кредиту під заставу товару.

2. Облігації - один з найпоширеніших видів цінних паперів на пред'явника. Облігація підтверджує, що її власник вніс грошові кошти на придбання цінного папера і тим самим має право пред'явити його до оплати як боргове зобов'язання, яке організація, що випустила облігацію, зобов'язана оплатити за номінальною вартістю, вказаній на облігації. Це називається погашенням облігації. Крім погашення облігації протягом обумовленого ще під час випуску облігації терміну, емітент (той, що випустив облігацію) зобов'язаний сплатити фіксований процент від номінальної вартості облігації або дохід у вигляді виграшу чи оплати купону до облігації. Облігації мають право випускати держава, місцеві органи влади (муніципалітети), підприємства; компанії; корпорації на різні терміни (віл одного до 25 років.

3. Бони - це:

1) короткотермінові боргові зобов'язання, які випускаються державним казначейством, муніципальними органами;

2) паперові грошові знаки дрібної вартості, які тимчасово випускаються в обіг як розмінні гроші.

4. Депозитні сертифікати. Депозитний сертифікат - це документ, який свідчить про вклад грошових коштів, розміщення їх на депозитному рахунку в банку. Вклад на депозитний сертифікат здійснюється під певну ставку процента визначену банком. Розрізняють депозитний сертифікат до вимоги, коли гроші можуть бути взяті з банку в будь-який час, і строковий депозитний сертифікат, за яким гроші можуть бути вилучені з банку лише в певні, обумовлені терміни.

5. Банківські акцепти. Акцепт - зобов'язання (підтвердження згоди платника (в цьому випадку банку) оплатити у встановлені терміни перевідний вексель (тратту), виставлений на оплату рахунок, задовольнити інші вимоги до оплати. Акцепт оформляється у вигляді напису "акцептовано" на платіжній вимозі і скріплюється підписом. Коли говорять, що документ акцептований, це означає згоду платника (банку) на його оплату. Банк, який взяв на себе зобов'язання оплатити рахунок, називається банком-акцептантом.

Залежно від економічного призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, виділяють два основні його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються кошти у вигляді короткотермінових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо - та довготермінових кредитів і фінансових активів (боргові зобов'язання терміном понад один рік) та акцій.

Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа соціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як специфічний товар. Ринок грошей обслуговує короткотермінові (від кількох годин до одного року) угоди.

Назва терміна "ринок грошей" не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами ринку грошей є не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені на платіжні засоби.

Слід зауважити, що на ринку грошей гроші не "продаються" і не "купуються" у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший зміст - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому ринок грошей є складовою частиною, відповідним сегментом грошового (фінансового) ринку.

Ринок капіталів - це друга частина грошового ринку, а саме ринку позичкових капіталів, де формується попит і пропозиція на середньо - і довготерміновий позичковий капітал.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

міжбанківського ринку;

відкритого ринку.

Найбільшу питому вагу мають операції на міжбанківському ринку.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для забезпечення проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткотермінових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати потреби як в оперативній, так і в поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, керувати процентними та валютними ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбуваються купівля та продаж цінних паперів (короткотермінових зобов'язань держави) Центральним банком України з метою впливу: на масу грошей в обігу і обсяг кредитів.

Операції проводяться, як правило, з короткотерміновими урядовими цінними паперами, але інколи і з середньо - та довго - терміновими паперами. Завдяки купівлі цих паперів збільшуються вклади коштів в економіку, підвищується обсяг кредитів. Від продажу на відкритому ринку цінних паперів держави ефект протилежний.

Попит на гроші

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей.

Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас грошей. Слід відрізняти зміст понять "попит на гроші" та "попит на грошовий доход". У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть в різні періоди змінюватися. На відміну від цього поняття, "грошовий доход" характеризує не запас, а потік грошей.

Якщо запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж.М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу у грошах, у їх додатковій емісії.

Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр МсС - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:

і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V).

Одним із припущень цієї теорії є положення про те, що індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані "трансакційні гроші", які не дають доходу.

Отже, попит на гроші це багатогранне поняття. Коли ми говоримо про попит на гроші, то повинні враховувати основні характеристики, які розкривають зміст цього поняття. А саме: попит на гроші потрібно сприймати як попит на запас грошей у певний час, а не потік. Попит на гроші пов'язується з розв'язанням питання щодо форми, у якій особою зберігається наявна сума багатства (готівкою, цінними паперами тощо). Якщо особа віддає перевагу триманню у своєму портфелі відповідної суми грошей, вона позбувається певної кількості благ, які можна придбати на цю суму, а також втрачає дохід, який би мала отримати, якщо придбала б на ці гроші акції чи облігації. Тобто отримання певного запасу грошей пов'язане з певними збитками.

Першим Кейнс назвав трансакційний мотив до збереження грошей: люди зберігають частку своїх активів грошима, сприймаючи як засіб платежу (для оплати товарів і послуг, що використовуються як у власному, так і у виробничому споживанні).

Другий мотив - перестороги. Люди хочуть забезпечити можливість у майбутньому розпоряджатися часткою своїх ресурсів готівкою і тому зберігають їх грошовими активами. Кейнс також наголошував, що люди можуть зберігати свої активи як грошима, так і цінними паперами (облігаціями), що пов'язано з певним ризиком. Цінні папери, на відміну від грошей, забезпечують певний дохід (відсотки). Цей дохід залежить від норми позичкового відсотка. Якщо норма позичкового відсотка зменшується, то курс цінних паперів підвищується. Це обумовлено приростом капіталу. І навпаки, підвищення норми позичкового відсотка призводить до зниження курсу цінних паперів і втрати капіталу їхніми власниками. Кейнс назвав спекулятивним мотив до збереження частки портфеля активів грошима з метою запобігання втрати капіталу у разі збереження активів цінними паперами [5].

Дж.М. Кейнс сприймав пропозицію грошей (М) як наданий показник, уповні поділяючи погляди класиків. Новизна його поглядів полягала у методиці аналізу попиту на гроші. За Кейнсом, сукупний попит на гроші (Ма) визначається за формулою:

Сукупний попит на гроші має дві складові - трансакційну - Мd (яка враховує трансакційний мотив і мотив перестороги) і Мd2 спекулятивну.

У сучасній теорії попиту на гроші розглядається не тільки імовірність збереження грошей готівкою або облігаціями, а й іншими ліквідними активами. До портфелів власників сьогодні можуть долучатися різновиди як таких грошей, що не забезпечують відсотків (готівка, вклади до вимоги), так і грошей, що забезпечують відсотки (нацрахунки).

Вони також можуть володіти альтернативними формами ліквідних активів - заощадженнями, строковими вкладами (строковими депозитами), взаємними фондами грошових ринків та угодами про зворотний викуп, короткостроковими цінними паперами, векселями, довготерміновими урядовими облігаціями, акціями корпорацій, а також активами, втіленими у нерухомості, - виробниче обладнання підприємств, товари тривалого користування (меблі, автомобілі) тощо. Усе це впливає на бажання володіти яким-небудь із вищеназваних активів щодо грошей і може вплинути на обсяги попиту на гроші.

Сучасна теорія попиту на гроші не поділяє точки зору про розподіл попиту на гроші за мотивом перестороги, трансакційним і спекулятивним моментами.

Раніше зазначалося, що за сучасною теорією грошей процентна ставка все ж таки впливає на попит на гроші не через спекулятивний мотив, а лише внаслідок того, що норма відсотка є альтернативною вартістю зберігання грошей.

Альтернативна вартість зберігання грошей - це втрати від яких-небудь невикористаних можливостей, що стикаються з альтернативними варіантами інвестицій.

Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.

Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

Пропозиція грошей та рівновага на грошовому ринку

Формування пропозиції грошей

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Вона протистоїть на ринку попиту на гроші. На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей залежить від зміни доходності розміщення їх у фінансові активи, перш за все від зміни процентної ставки: чим вона вище, тим більш грошей буде пропонуватися в позички, і навпаки. На макроекономічному рівні пропозиція грошей має своєю природною межею загальну масу грошей в обігу і не може перевищити його, як би не змінювалася доходність фінансових активів. Тому пропозицію грошей в певних умовах можна вважати постійним фактором грошового ринку, незалежним від динаміки відсоткової ставки.

На графіку (див. рис.3) пропозиція грошей визначається як вертикальна пряма, проведена з позначки, що відповідає масі грошей в обігу.

Рис.3. Графічна модель пропозиції грошей (орієнтація монетарної політики на підтримання сталого рівня грошової маси)

У такій позиції крива пропозиції буде знаходитися до тих пір, поки в обігу буде 15 млрд. грн. При збільшенні чи зменшенні маси грошей в обігу крива M_s зміститься вправо чи відповідно вліво, залишаючись у вертикальному положенні, що підтверджує незалежність загальної маси пропозиції грошей від відсоткової ставки. Такий характер пропозиції грошей перетворює її у визначальний фактор формування рівноважної ставки процента: при заданій масі грошей в обігу рівноважна ставка відповідатиме точці, в якій крива попиту перетне криву пропозиції.

Якщо монетарна політика центрального банку буде орієнтована на підтримання сталого рівня процентної ставки при вільному русі грошової маси, то крива пропозиції набуде такого вигляду:

Рис.4. Графічна модель пропозиції грошей (орієнтація монетарної політики на підтримання сталої ставки відсотка)

На монетарному ринку можлива ситуація, коли збільшення грошової маси не повинне стимулювати ріст відсоткової ставки. Тоді крива пропозиції грошей набуде нахиленого вигляду:

Рис.5. Графічна модель пропозиції грошей (орієнтація монетарної політики на одночасні зміни грошової маси та ставки відсотка)

Оскільки пропозиція грошей - явище екзогенне, розглянемо чинники її формування за допомогою такої спрощеної формули:

M_S = m х M_b, (1)

де M_S - у вигляді готівки поза банками та поточних банківських депозитів (тобто агрегату М1);

m - коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

M_b - грошова база.

Отже, зміна пропозиції грошей (М_S) може бути зумовлена дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора. Монетаристи розглядають емісійний процес як такий, що формує пропозицію грошей, а тому визначальні компоненти пропозиції грошей формуються на кредитах - боргових зобов'язання держави, банківських установ, інших суб'єктів виробничого процесу та підприємницької діяльності.

Оскільки грошова база (М_b) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися за його рішенням та внаслідок певних операцій - операцій купівлі-продажу цінних паперів на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Тому зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку.

Нагадаємо, що грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через механізм грошового мультиплікатора формується пропозиція грошей. За структурою грошова база - це сума готівки в обігу та у касах комерційних банків, а також коштів комерційних банків на рахунках у Центральному банку.

Якщо обсяг грошової бази визначається Центробанком, то на показник грошового мультиплікатора (m) впливають три суб'єкти грошового ринку: ЦБ, комерційні банки, небанківські інституції. Тому розрізняють два мультиплікатора:

простий мультиплікатор, що визначається на основі рівняння: m=1/r, де r - норма обов'язкового резервування банківських депозитів, установлена ЦБ (у вигляді коефіцієнта);

повний або реальний мультиплікатор, що визначається так:

m_п= (1+Г₀/Д) / (Г₀/Д+ Р₀/Д +Р_в/Д), (2)

де Г₀/Д - відношення готівки поза банками до поточних депозитів;

Р₀/Д - відношення суми обов'язкових резерів до поточних депозитів (аналог нормативу r);

Р_в/Д - відношення суми вільних резервів до поточних депозитів.

Отже зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями Центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Отже в підсумку чинниками впливу на пропозицію грошей можуть бути зміни:

норми обов'язкових резервів;

облікової ставки;

типової ринкової процентної ставки;

процентної ставки за депозитами до запитання;

обсягу (типу) багатства економічних суб'єктів;

тінізації підприємницької діяльності;

стану довіри до банків, банківської паніки.

Рівновага на грошовому ринку

Основною функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією, формування ситуації, за якої М_d = М_s. Дестабілізація грошової системи і звідси - розвиток інфляційних процесів починається з порушення рівноваги на монетарному ринку. Часто нестабільність грошової системи пов'язується з надмірністю емісії грошей, яка породжує їх знецінення. За змістом ця констатація відповідає дійсності, але вона зачіпає лишень поверхові аспекти цієї проблеми, вказує не на причини дестабілізаційних процесів, а на їхні наслідки. Криза у функціонуванні грошової системи породжується не інфляцією як такою. Не існує і не може існувати надмірності емісії грошей взагалі. Надмірність грошової емісії як економічне явище може розглядатися лише відносно попиту грошей, коли складається ситуація М_s > М_d.

В теорії грошей опрацьовано декілька теоретичних моделей встановлення рівноваги на монетарному ринку.

На рис.6 розглядається спосіб встановлення рівноваги (точка Е₁) із врахуванням впливу на попит і пропозицію грошей екзогенне заданої величини ставки відсотка. Це типово кейнсіанська модель грошового ринку. Слід звернути увагу на активну функцію норми відсотка, яка безпосередньо впливає не лише на попит, а й на пропозицію грошей монетарного ринку.

грошовий ринок рівновага

Рис.6. Кейнсіанська модель рівноваги грошового ринку.

Рис.7. Модель рівноваги грошового ринку при орієнтації монетарної політики на сталий рівень пропозиції грошей

На рис.7 подається дещо інша модель. Вертикальна крива пропозиції грошей (Мs₂) базується на припущенні незмінності маси грошового обігу. В даному разі розглядається ситуація, коли Центральний банк здійснює ефективну систему заходів, яка утримує емісійний процес на заздалегідь визначеному рівні. У цьому випадку екзогенним параметром є Мs₂, а змінною величиною - лише величина попиту на гроші, динаміка якого відображається похилою Мd₁. Їх перехрещення в точці Е₂ визначає не лише момент встановлення рівноваги монетарного ринку, а й показник рівноважної норми відсотка (r₂), яка в даному разі є не екзогенною заданою, а похідною величиною.

Точкам E₁ та Е₂ відповідають дві величини - М₁ та М₂. Їхній зміст полягає у визначенні кількісних параметрів маси грошей в обігу, що забезпечують стан рівноваги на монетарному ринку.

Размещено на Allbest.ru

...