Грошовий оборот і методи його регулювання
Сутність грошового обороту, його суб’єкти та об’єкти. Державне регулювання грошового обороту і місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Напрямки регулювання грошового обороту та основні показники діяльності банків України.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.03.2015 |
| Размер файла | 280,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І МЕТОДИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1.1 СУТНІСТЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
1.2 СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
1.3 МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
1.4 СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
1.5 МАСА ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВІ АГРЕГАТИ ТА ГРОШОВА БАЗА
РОЗДІЛ 2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ВИДИ
2.1 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ І МІСЦЕ В НЬОМУ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
2.2 ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ УКРАЇНИ
3.1 НАПРЯМКИ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ УКРАЇНИ
3.2 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ УКРАЇНИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
В умовах світової фінансової кризи особливо гостро виявились проблеми в грошовій системі України, пов'язані з нестабільністю монетарної сфери. Різке падіння курсу української гривні, неповернення депозитів та загроза банкрутства багатьох комерційних банків примусили підвищити обсяги державного регулювання грошового обороту, що обумовлює актуальність проблем. Пошук нових методів та інструментів державного регулювання грошового обороту, спроможних його стабілізувати та прискорити, набуває першочергового значення в структурі державної економічної політики.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Грошовий оборот та проблеми забезпечення його стабільності та швидкості є традиційним об'єктом досліджень. Питання формування ефективного грошового обігу постійно досліджують А. Грищенко, В. Лагутін, М. Савлук. Проте наростання кризових явищ в українській економіці та її монетарній сфері породжують нові проблеми, на які має бути знайдена відповідь економічною наукою.
Актуальність вибраної теми зумовлена тим, що сучасний стан економічної ситуації в Україні доволі складний і визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово - кредитну політику держави.
Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошово - кредитного ринку.
Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.
Сучасний етап української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово кредитної політики, яка швидко наблизить Україну до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Грошовий оборот тісно пов'язаний з усіма сферами економічного та соціального життя суспільства. Розбалансованість грошового обороту також гостро відчувається в соціальній сфері. Економічні та монетарні кризи тісно пов'язані і можуть розвиватися як синхронно, так і з деяким лагом запізнення. Ефективне державне регулювання грошового обороту можливе лише в контексті забезпечення макроекономічної стабільності та стабільності грошей. Ступінь і масштаби державного регулювання грошового обороту впливають на рівень розвитку економік та товарно-грошових відносин. Тому ефективне регулювання грошового обороту безпосередньо пов'язане з забезпеченням виконання грішми належних їм функцій.
Мета роботи. В роботі поставлено завдання розглянути сутність грошового обороту та методи його регулювання, дослідити проблему підвищення ефективності державного регулювання грошового обороту через вдосконалення, насамперед, кон'юнктурної політики.
Інформаційною базою стали законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела, та періодичні видання.
РОЗДІЛ 1. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І МЕТОДИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1.1 СУТНІСТЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
У процесі суспільного відтворення відбувається безперервний рух грошей, що його обслуговує. Цей процес безперервного руху грошей як у готівковій, так і в безготівковій формі, між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні називається грошовим оборотом [3, с.51].
З його допомогою здійснюється кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення. Через авансування грошей на придбання засобів виробництва й оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва й забезпечує створення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту й вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошового виторгу від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва та державою, якій сплачуються встановлені законодавством податки. В усіх економічних суб'єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання - виробничого та особистого. Завдяки цьому забезпечується новий цикл суспільного відтворення.
Оборот грошей у межах кругообігу окремого індивідуального капіталу відрізняється від сукупного грошового обороту на макроекономічному рівні. На рівні окремого індивідуального капіталу гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього капіталу. Гроші тут слугують капіталом. Вони вимагають відповідної норми прибутку (доходу), як і будь-яка інша форма капіталу. Чим більшою масою грошей володіє індивідуальний власник, тим він багатший і тим більші його можливості “заробити” прибуток чи дохід.
Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують тільки як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово зросла в кілька разів, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися через зростання витрат на виготовлення додаткових грошей чи у зв'язку із провокуванням інфляції їх випуском.
Сукупний грошовий оборот і оборот індивідуального капіталу істотно різняться також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.
Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, власник останнього у більшості своїй має, тобто це його кошти. Якщо їх бракує, то додаткові кошти мобілізуються власником на фінансовому ринку. Фінансовий (грошовий) ринок виконує важливу роль у кругообігу індивідуального капіталу. З нього починається оборот грошей, що обслуговує рух індивідуального капіталу, на ньому й завершується кожний окремий цикл кругообігу цього капіталу. Частина грошового доходу кожного економічного суб'єкта спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, надходить на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб'єктів.
Сукупний грошовий оборот здійснюється здебільшого теж за рахунок наявної в обороті маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих суб'єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги реалізації валового національного продукту. Коли ж виникає потреба в поповненні обороту додатковою масою грошей, на відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ця потреба може бути задоволена лише через додаткову емісію грошей.
Ці додатково випущені гроші надходять у сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їхній кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.
Отже, сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище. Це - одне з найбільш широких абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Тому суб'єктами грошового обороту фактично є всі юридичні й фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту.
1.2 СУБ'ЄКТИ ТА ОБ'ЄКТИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх i цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.
Суб'єктами грошового обороту являються [4, с.72].:
Ь фірми - сукупність суб'єктів, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту;
Ь сімейні господарства - сукупність суб'єктів, які забезпечують виробництво національного продукту робочою силою, засобами виробництва, які перебувають у приватній власності та являються кінцевими його споживачами;
Ь державні структури - сукупність суб'єктів, які забезпечують розподіл, реалізацію та споживання останнього;
Ь фінансові посередники - сукупність суб'єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, діють на фінансовому ринку від свого імені і за свій рахунок.
Кожний економічний суб'єкт приймає участь у грошовому обороті двояко - як одержувач певних грошових доходів і як особа, що витрачає одержані доходи, оскільки витрачання грошових коштів одним суб'єктом неминуче приводить до одержання доходу іншим суб'єктом, і навпаки.
Усе розмаїття доходів i витрат кожної групи суб'єктів обороту згруповане в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб'єктів. Грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять частину сукупного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.
Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків:
- ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;
- ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо);
- грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти;
- світовий ринок.
Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а також i усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.
1.3 МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обороту зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України.
Найістотнішими з них є:
1. В економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам.
2. З тієї ж причини самі фірми перебувають у власності сімейних господарств i тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді дивідендів як плата за ресурси.
3. У зв'язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств i в моделі врахована тільки їх чиста сума (чисті податки), тобто за винятком трансфертних виплат їм із державного бюджету.
4. Уряд має можливість усі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку.
5. У зв'язку з припущенням 2) фірми всі свої інвестиційні потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку.
6. У потоках, що відображають рух заощаджень сімейних господарств, ураховані чисті заощадження та кредити, тобто за винятком зустрічних потоків, пов'язаних з поверненням позичок та вкладів, а також із сплатою процентів.
7. У потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, відображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт.
З урахуванням названих семи припущень модель сукупного грошового обороту у вигляді кругообігу доходів i витрат наведена на рис. 1.1 [3, с.54].
У наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим потоком (під номером 1) визначено сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних із купівлею виробничих ресурсів, насамперед робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено тонкою зустрічною лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони їх беруть? Припустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші й успішно оплатили всі закупівлі виробничих ресурсів. Простежимо подальший рух грошей у моделі (рис. 1.1).
У результаті грошового потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами та сформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік 2. У цьому потоці 2 враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, земельних ділянок, будівель тощо), рента, доходи за акціями, паями. У сукупності вони складають національний дохід країни. У подальшому національний дохід розподіляться на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Більша його частина витрачається сімейними господарствами на споживання, зокрема, оплачується купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів i на світовому ринку. Ці платежі створюють потоки 3 та 10. Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створюють потік 4. Невитрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок i створюють потік 5.
Заощадження населення в даній моделі виступають узагальнюючим джерелом надходження коштів на грошовий ринок, а отже - узагальнюючим джерелом інвестування розширення виробництва в секторі “фірми”. Це зумовлено тим, що, згідно з наведеними припущеннями, весь прибуток фірм надходить сімейним господарствам як їхнім власникам у вигляді дивідендів та процентів, тобто входить у склад національного доходу. Тому у фірм э залишок коштів для розширення свого капіталу i вони мобілізують їх на грошовому ринку. У зв'язку з цим формується грошовий потік 6, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів (акцій та облігацій).
Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.
Рис. 1.1. Модель сукупного грошового обороту
До послуг грошового ринку звертається також уряд, коли йому недостатньо податків для покриття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зобов'язання (облігація, казначейські векселі тощо), уряд позичає гроші для оплати покупок на ринку продуктів. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку спричинює появу грошового потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати державних закупівель зумовлює формування грошового потоку 9.
Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господарства за потоком національного доходу, після розподілу i певних трансформацій надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, сформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні господарства всі закупівлі, пов'язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного доходу, який запропонували фірми на ринок продуктів. Одержана фірмами виручка сформувала б останній грошовий потік (на схемі він позначений номером 12), який “замкнув” би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового i національного продукту i дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 2. Балансування вказаних потоків доходів фірм від реалізації національного продукту (12) та національного доходу, одержаного сімейними господарствами (2) має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обороту i всієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей i кон'юнктури ринку.
Проте вказане припущення можливе лише для закритої економіки. Оскільки економіка України відкрита i зв'язки зі світовим ринком інтенсивно розвиваються, в моделі враховані грошові потоки, які зв'язують внутрішній оборот із світовим ринком. Вище вже був названий один із таких потоків (10), який обслуговує споживання сімейних господарств за рахунок імпорту. В обсязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на внутрішньому ринку продуктів i переключають його на зовнішній ринок. Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту i не надійде на внутрішній ринок продуктів.
Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована i широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.
Якби обсяги імпорту й експорту в країні балансувалися, то балансувалися б грошові потоки 10 i 11, тобто у внутрішній оборот каналами експорту повернулося б грошей стільки, скільки вибуло по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.
Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх надходження зі світового ринку за потоком 11. У цьому випадку бракуватиме грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси національного продукту, виготовленого в країні. Ліквідувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів можна двома способами:
- додатковою кредитною емісією, завдяки якій фірми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку (потоки б та 8) більше грошей, ніж туди надійде за потоком заощаджень сімейних господарств (потік 5);
- залученням грошових коштів у внутрішній оборот із світового ринку.
Перший з цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна сформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату процентів нерезидентам. Але цей спосіб містить у собі загрозу інфляційного зростання цін.
Тому надійнішим i доцільнішим, хоч i не таким оперативним i дешевим як перший, є другий спосіб залучення грошових коштів на світовому фінансовому ринку.
Через механізм урівноваження чистого імпорту припливом грошових коштів ззовні i чистого експорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв'язують національну економіку зі світовим ринком i, врешті-решт, збалансування всього грошового обороту країни.
Збалансування грошового обороту, а отже, його нормальне функціонування, забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків - національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина викликає формування в процесі розподілу i використання національного доходу двох видів грошових потоків, які відносно національного доходу можна назвати потоками відпливу (втрат) i потоками припливу (ін'єкцій). До потоків відпливу належать: чисті податки (потік 4), заощадження сімейних господарств (потік 5) та оплата імпорту (потік 10). До потоків припливу відносять: інвестиційні витрати фірм (потік 7), державні закупівлі урядових структур (потік 9), надходження за експортом (потік 11). В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони начебто повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відпливу i припливу грошей будуть урівноважуватися, то потоки національного доходу i реалізації національного продукту збалансуються.
Проте урівноваженість потоків відпливу i припливу грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження вказаних потоків функції [3, с.80]:
1. Трансформує заощадження сімейних господарств у нові види платоспроможного попиту (фірм та урядових структур).
2. Коливання ринкової кон'юнктури (попиту i пропозиції грошей) зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий ринок або приплив їх із світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.
Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує збалансування національного доходу i національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації.
Якщо грошовий ринок не розвинутий i не виконує зазначених функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений втручатися центральний банк. Йому доводиться забезпечувати регулювання обороту “вручну” - шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої маси грошей з обороту надзвичайними заходами, зокрема, валютною інтервенцією. У такій ситуації в моделі грошового обороту з'являється ще один суб'єкт - центральний банк та ще один грошовий потік - або поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків (потік 15), або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування (потік 16).
Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей у поточному відтворювальному циклі, містять у собі загрозу порушення балансу в наступному циклі. Такі порушення можуть виникнути як унаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так i зміни співвідношення між обсягами експорту та імпорту.
Зауважимо, що між потоками 13, 14, 15 та 16 існує зв'язок як між такими, які взаємно виключають один одного. Наприклад, якщо при чистому імпорті сформувався потік 13, то потоків 14 та 15 взагалі не може бути. Потік 15 може виникнути лише за умови, що обсяг потоку 13 недостатній, щоб збалансувати потоки відтоку та притоку грошей в обороті національного доходу.
Якщо ж сформувався чистий експорт, то відпадає потреба в потоках 13 та 15, а балансування здійснюватиметься потоком 14. Потреба в потоці 16 виникне лише за умови, що потік 14 взагалі не був сформований, чи обсяг його виявився недостатнім для збалансування національного доходу та валового національного продукту.
Хоча при побудові наведеної моделі зроблено цілу низку умовних припущень, в цілому вона досить ґрунтовно розкриває рух грошей у процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та інші характерні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.
1.4 СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
Грошовий оборот має окремі складові частини (сектори), які тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються й доповнюють одна одну в забезпеченні цілей розширеного відтворення.
Водночас, вони являються самостійними явищами, із своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.
Складовими частинами сукупного грошового обороту являються [5, с.65]:
грошовий обіг - рух грошей, що обслуговує сферу обміну, для якого характерними являються:
- еквівалентність, оскільки замість грошей, які передає покупець продавцеві, придбаваються продукти рівновеликої номінальної вартості;
- однобічність, оскільки гроші, одержані продавцем, не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно переходять у власність нового суб'єкта обороту;
- прямолінійність, що виявляється у постійному віддаленні грошей від суб'єкта обороту, котрий використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб'єкт також витрачає їх для нових покупок.
фіскально-бюджетний оборот - ця частина грошового обороту обслуговує процеси розподілу вартості валового національного продукту і здійснюється нееквівалентно. Тобто замість грошового платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цьому секторові обороту характерні відносини, які мають характер відчуження. Коли визначена частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів і поступають у розпорядження держави, яка витрачає їх на виконання своїх функцій. Як наслідок виникає не тільки нееквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб'єкти втрачають ці гроші назавжди і без одержання будь-якої ціни за них;
кредитний оборот - обслуговує сферу перерозподільних відносин, в яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування (наприклад, коли гроші вносяться на банківський депозит) чи змінюється їхня форма (наприклад, під час купівлі цінних паперів) з метою отримання доходів. Рух грошей у цьому секторі має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки та й ще одержує дохід у вигляді дивідендів чи процентів;
фінансовий оборот - це оборот, пов'язаний з купівлею-продажем акцій. Він дещо відрізняється від кредитного обороту, оскільки суб'єкт, котрий одержав гроші через продаж акцій не зобов'язаний повертати їх попередньому власникові, що характерно для кредитних відносин.
Кредитний і фінансовий обороти являються частинами сектора сукупного грошового обороту, котрий називається фінансово-кредитним оборотом.
Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, він поділяється на безготівковий і готівковий оборот
У сфері безготівкового обороту гроші переміщуються за рахунками в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати цей оборот, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавчо права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий оборот, а отже і на процес суспільного відтворення.
У сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Тому на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб'єкти, що дає їм можливість найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.
Структуру грошового обороту представлено на рис. 1.2. [5, с.72]:
Рис.1.2 Структура грошового обороту
1.5 МАСА ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВІ АГРЕГАТИ ТА ГРОШОВА БАЗА
Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить -- на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики.
Зарубіжна економічна наука та практика дали достатньо розгорнуте й обґрунтоване трактування і статистичне визначення грошової маси, які ефективно використовуються в регулятивній практиці. Перехід України до ринкової економіки робить надзвичайно актуальним вивчення і використання цього досвіду в нашій практиці.
Виходячи з викладеного вище розуміння сутності грошей та грошового обороту, під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.
Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання -- динаміка руху обсягу та структури.
У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями [7, с.151].:
за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;
за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);
за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;
за територіальним розміщенням та ін.
Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, що вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Грошовий агрегат -- це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях.
У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3.
Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.
Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат М2 -- це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.
Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.
Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру.
Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.
В інших грошових агрегатах (М2, М3) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.
Водночас агрегат М0 -- найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент -- готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.
Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює.
Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.
Величину грошової бази Гб можна визначити за формулою:
Гб = Мо + Мк + Мрез,
де Мо -- сума готівки, що перебуває поза банками;
Мк -- сума готівки в касах банків;
Мрез -- сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.
Готівковий елемент (Мо + Мк) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 -- більший на суму готівки в касах банків. Безготівковий елемент (Мрез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів М1, М2, М3. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів -- це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.
РОЗДІЛ 2. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ВИДИ
2.1. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ І МІСЦЕ В НЬОМУ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства.
Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються [7, с.251]:
забезпечення певного рівня економічного зростання;
забезпечення максимальної зайнятості;
контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:
структурна політика;
політика конкуренції;
соціальна політика;
кон'юнктурна політика.
Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там,
де вільна конкуренція утруднена -- в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.
Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці -- на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.
За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики можна розділити на три групи:
заходи фіскально-бюджетної політики;
заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
заходи прямого впливу.
Відповідно до проведеної структуризації економічної політики держави загальна схема її має такий вигляд (рис. 2.1.) [7, с.179].:
Рис. 2.1. Структура загальноекономічної політики держави і місце в ній грошово-кредитної політики
Фіскально-бюджетна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.
Заходи фіскально-бюджетної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.
Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.
Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикційна.
При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на низькому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.
При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди намагаються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.
Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто.
Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскально-бюджетної, або ж заходами обох політик одночасно. Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскально-бюджетної політики можна простежити на такій схемі (рис. 2.2) [7, с.182].
Рис. 2.2. Схема взаємодії заходів фіскально-бюджетної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки
Як видно з наведеної схеми, пожвавлення ринкової кон'юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики -- зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскально-бюджетної політики -- зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон'юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики -- підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскально-бюджетної політики -- зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.
Крім спільності цілей впливу на ринкову кон'юнктуру, заходи монетарної і фіскально-бюджетної політики пов'язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.
Викладене вище дає підстави розглядати заходи монетарної та фіскальної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту. Так, при плануванні значних бюджетних витрат на дефіцитній основі в 1997--1998 рр. в Україні плекались надії на збільшення попиту й активізацію ринкової кон'юнктури, що повинно було позитивно вплинути на економічне зростання. Проте ці надії не виправдалися, оскільки зростання процентних ставок за ОВДП призвело до відволікання банківських резервів у запаси державних паперів, до зростання позичкового процента, скорочення банківського кредитування, падіння рівня грошово-кредитної мультиплікації. Врешті-решт пропозиція грошей виявилася недостатньою, щоб задовольнити всі потреби в платіжних засобах і погасити наявні боргові зобов'язання.
2.2 ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ
Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи [7, с.194].
Сутність грошово-кредитної політики. У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько -- як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено -- як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому -- не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.
Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. Монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.
Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:
пропозиція (маса) грошей;
ставка процента;
валютний курс;
швидкість обігу грошей та ін.
Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.
Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки -- Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Цільова спрямованість монетарної політики. Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання заведено називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й тактичні.
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.
Центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку -- підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю.
...Подобные документы
Аналіз сучасного стану грошового обороту України та особливостей його державного регулювання. Наслідки дії світової фінансової кризи на український грошовий ринок. Напрямки проведення грошово-кредитної політики для покращення стану грошового обігу країни.
курсовая работа [880,5 K], добавлен 05.12.2010Сутність та еволюція становлення грошового ринку. Загальна характеристика структури грошового ринку та специфіка функціонування окремих його елементів. Специфічні особливості регулювання грошового ринку. Перспективи розвитку грошового ринку України.
курсовая работа [72,9 K], добавлен 19.02.2015Механізм функціонування грошового ринку, його регулювання. Банківська система, грошовий мультиплікатор. Грошово-кредитне регулювання економіки України. Узгодженість між фінансовою та монетарною політиками. Пропозиції та операції на відкритому ринку.
курсовая работа [178,6 K], добавлен 03.05.2009Сутність та правове регулювання грошового ринку. Аналіз його сучасного стану, тенденції та перспективи розвитку. Заходи щодо вдосконалення його законодавчої бази. Платіжний баланс України. Характеристика операцій на міжбанківському валютному ринку.
курсовая работа [845,5 K], добавлен 18.05.2015Сутність та особливості функціонування грошового ринку України. Організаційно-правові засади створення національної платіжної системи. Ринкові методи регулювання грошової системи в перехідній економіці. Основні інструменти грошово-кредитної політики НБУ.
презентация [6,1 M], добавлен 23.11.2015Поняття грошового обороту та його економічна основа. Модель грошового обігу. Сутність пересування фінансових потоків. Поняття грошової маси, агрегатів та грошової бази. Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей. Суть закону, що його описує.
контрольная работа [487,3 K], добавлен 30.01.2015Характеристика законів грошового обігу. Пропозиція грошей та чинники її впливу. Формування пропозиції грошей Центральним банком України. Комерційні банки у створенні нових грошей. Державне регулювання та функції НБУ у регулюванні грошового ринку.
курсовая работа [2,0 M], добавлен 11.05.2015Чинники, що впливають на формування національного продукту та національного доходу. Формування національного продукту та національного доходу в сучасних умовах. Основні проблеми розвитку економічних показників в системі сучасного грошового обороту.
курсовая работа [309,5 K], добавлен 06.11.2014Грошовий обіг як об’єкт фінансово-правового регулювання. Правові засади організації безготівкового грошового обігу. Проблеми правового закріплення елементів та структури грошової системи. Роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу.
курсовая работа [54,3 K], добавлен 06.09.2016Місце готівково-грошового обігу в грошовій системі України. Дослідження структури грошової маси. Аналіз факторів, які впливають на збільшення обсягів готівки в обігу. Необхідність та методи регулювання готівкового обігу. Форми безготівкових розрахунків.
реферат [366,3 K], добавлен 17.05.2016Елементи грошової системи та національна грошова одиниця. Система нормативно-правового регулювання грошового обігу та роль Національного банку України у регулюванні. Організація та здійснення регулювання готівкового та безготівкового грошового обігу.
курсовая работа [54,0 K], добавлен 20.03.2008Економічна сутність грошового обороту, його структура. Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури. Показники маси грошей. Грошові агрегати та грошова база. Механізм зміни маси грошей в обороті. Ризики, які виникають при грошовому обороті.
реферат [41,3 K], добавлен 24.05.2015Рух грошових потоків на фінансовому ринку. Інструменти державного регулювання та складові грошового ринку (ринок позикових капіталів, ринок цінних паперів). Аналіз особливостей функціонування грошового ринку України, його проблеми і перспективи розвитку.
курсовая работа [84,4 K], добавлен 20.09.2013Сутність безготівкових і готівкових грошових розрахунків підприємства, нормативно-правова база, законодавче регулювання. Організаційно-економічна характеристика та аналіз форм використання грошових розрахунків у ВАТ "БудСтрой", оцінка грошового обороту.
курсовая работа [86,3 K], добавлен 07.02.2012Суб’єкти та об’єкти фінансового ринку і їх характеристика. Державне регулювання кредитів та фондового ринку. Види операцій з валютою. Методика оцінки акцій та інших цінних паперів. Поняття фінансового посередництва. Природа грошово-кредитної політики.
дипломная работа [68,9 K], добавлен 15.04.2015Сутність і функції грошового ринку в ринковій економіці. Роль, значення і структура грошового ринку. Особливості попиту та пропозиції на грошовому ринку. Аналіз грошового ринку України на сучасному етапі. Динаміка грошових агрегаті. Стан та огляд ринку.
курсовая работа [337,3 K], добавлен 13.12.2008Сутність, особливості функціонування та графічна модель грошового ринку. Попит та пропозиція на гроші. Рівновага на грошовому ринку. Становлення грошового ринку в Українi. Фiнкцiонування та перспективи розвитку грошового ринку України та сучасному етапi.
курсовая работа [319,0 K], добавлен 20.11.2010Роль грошово-кредитної політики, її характеристика. Ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації. Особливості діяльності банків у сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності.
курсовая работа [587,5 K], добавлен 25.02.2014Поняття про грошовий обіг та його різновиди. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку системи безготівкових розрахунків у національній економіці України. Акредитивна, інкасова та переказна форма розрахунків. Показники аналізу грошового обігу.
курсовая работа [210,7 K], добавлен 26.10.2014Визначення причин, які руйнують власне виробництво. Державне регулювання грошово-фінансової системи. Залежність відносного приросту цін від обсягів виробництва та швидкості обороту грошей. Погляди монетаристів та кейнсіанців на механізм розвитку інфляції.
курсовая работа [106,8 K], добавлен 04.03.2012
