Форми безготівкових розрахунків підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Охарактеризуйте форми безготівкових розрахунків підприємства

Підприємства використовують (залежно від форми розрахункового документа) такі форми безготівкових розрахунків:

* платіжні доручення;

* платіжні вимоги-доручення;

* чеки;

* акредитиви;

* векселі;

* інкасові доручення (розпорядження).

Платіжне доручення -- це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товар

Рисунок 1 - Механізм здійснення розрахунків платіжними дорученнями

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рисунок 1):

1 -- постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 -- постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;

3 -- покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;

4 -- банк покупця списує з його рахунка кошти;

5 -- банк покупця повідомляє покупця -- власника рахунка про списання коштів;

6 -- банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7 -- банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 -- банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Переваги:

* відносно простий і швидкий документообіг;

* прискорення руху коштів;

* можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення -- це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина -- вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина -- доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.



Рисунок 2 - Механізм здійснення розрахунків платіжними вимогами-дорученнями

У разі завищення цін, арифметичних помилок у товаротранспортних документах тощо.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рисунок 2):

1 -- постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2 -- разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3 -- покупець передає вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4 -- банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;

5 -- банк покупця сповіщає випискою покупця -- власника рахунка про списання коштів із його розрахункового рахунка;

6 -- банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7 -- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 -- банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Переваги:

* ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

* зміцнює договірні відносини в господарстві;

* прискорює оформлення розрахункових документів;

* платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек -- це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству -- отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Розрахунок чеком здійснюється за такою схемою (рисунок 3):

1 -- постачальник передає товар покупцеві;

2 -- покупець передає чек постачальнику;

3 -- постачальник передає чек у свій банк;

4 -- банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 -- банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

6 -- банк платника повідомляє платника про списання коштів;

7 -- банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

Рисунок 3 - Механізм здійснення розрахунків чеками

8 -- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 -- банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Переваги:

* відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.

Недоліки:

* недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;

* неможливість розрахунків чеками на велику суму;

* складність оформлення чека.

Акредитив -- це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються па рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

* покритий -- акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку -- "Розрахунки за акредитивами";

* непокритий -- акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Схема здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми має такий вигляд (рисунок 4):

1 -- покупець, доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 -- банк покупця відкриває акредитив;

3 -- банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4 -- банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

5 -- банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 -- відвантаження товару;

7 -- покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива;

8 -- банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9 -- банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

10 -- банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Рисунок 4 - Механізм здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми

Переваги:

* ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

* для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки:

* покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків -- розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель -- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Є різні види векселів:

* казначейські -- один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані: для здійснення розрахунків, для зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року;

* приватні -- емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів;

* фінансові -- мають у своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видасться за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів;

* товарні (комерційні) -- використовуються для кредитування торговельних операцій. Вони визначають умови векселедавцем-бор лишком своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи;

* прості (соло-векселі) -- виписуються і відписуються боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя;

* переказні -- це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін;

* забезпечені -- це векселі, гарантовані заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі запаси, обладнання;

* на пред'явника -- це такі векселі, що сплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим;

* доміцильовані -- це векселі, в яких вказується конкретне місце платежу;

* у безпаперовій формі -- як запис на електронних рахунках.

Розрахунки з використанням векселя здійснюються за таким порядком (рисунок 5):

1 -- постачання товару;

2 -- акцепт векселя в банку, який обслуговує покупця;

3 -- передача векселя;

4 -- платіжне доручення банку, який обслуговує постачальника, на оплату цього векселя;

5 -- облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах облікової ставки;



Рисунок 5 - Механізм здійснення розрахунків із використанням векселя

6 -- пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк;

7 -- отримання платежу.

2. Дайте характеристику основним видам інфляції

Інфляція - це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства. розрахунок чек акредитив інфляція

Є різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Тим часом інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого - у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу.

Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Звичайно інфляція має свій зовнішній прояв у підвищенні цін. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін. Але це будуть, як правило, не інфляційні, а певною мірою природні періодичні зміни цін на окремі товари і послуги.

Насправді ж інфляція є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин (рисунок 6).

Рисунок 6 - Основні причини інфляції

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом! пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

- значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

- надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

- мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовироб-ництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

- збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

- випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.).

Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції.

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція може набувати різноманітних форм (рисунок 7). Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого.

Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Рисунок 7 - Типи інфляції

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік.

Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад" узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту.

Інфляція пропозиції (витрат) - це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Стагфляція - це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

3. Дайте визначення валютним відносинам. Дослідіть конвертованість валют

Валютні відносини - сукупність відносин, пов'язаних із функціонуванням валюти в міжнародній торгівлі, економічному і технічному співробітництві, наданні та отриманні позик, кредитів тощо.

Учасниками валютних відносин є безпосередньо держава, юридичні й фізичні особи.

Правова регламентація виникнення, змін чи припинення валютних відносин базується на міжнародних угодах та внутрідержавних актах.

Валютні відносини поділяють на національні та світові.

Національні валютні відносини - це сукупність відносин, за допомогою яких здійснюється між народний платіжний обіг, формуються та використовуються валютні ресурси, необхідні для функціонування економіки країни. З організаційно-правового погляду національні валютні відносини - державно-правова форма організації функціонування валюти в країні, що склалася історично на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків та закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Вони є складовою частиною грошової системи країни, відносно самостійні й виходять за національні межі. Особливості національних валютних відносин визначаються ступенем розвитку економіки, зовнішніх зв'язків держави. Національні валютні відносини тісно пов'язані зі світовими валютними відносинами та формою організації функціонування валюти, що закріплена міждержавними угодами.

Характер функціонування і стабільність світових валютних відносин залежать від розстановки сил провідних країн світу та їх інтересів. Зв'язок світових валютних відносин із національними здійснюється через національні банки, що обслуговують та регулюють валютні відносини, і виявляється в міждержавному валютному регулюванні та координуванні валютних політик країн.

Взаємозв'язок національних і світових валютних відносин не означає їх тотожності оскільки різні їх завдання, умови функціонування й регулювання, вплив на економіку окремих країн та світову економічну систему. За інтернаціоналізації господарського життя посилюється залежність національної економіки від зовнішніх факторів - динаміки світового виробництва, рівня науки й техніки, розвитку міжнародної торгівлі.

Нестійкі міжнародні валютні відносини негативно впливають на національну економіку (різке зниження конкурентоспроможності на світових ринках продукції Японії через стрімке зростання курсу єни щодо долара США в 1994-95).

Стан валютних відносин залежить від розвитку національної та світової економіки, політичних обставин співвідношень між країнами та інших факторів. Оскільки в міжнародних економічних зв'язках, у т. ч. валютних, перехрещуються політика та економіка, дипломатія й комерція, промислове виробництво й торгівля, валютні відносини посідають особливе місце в національному і світовому господарствах. Невідповідність між зростаючим значенням і надійністю механізму функціонування міжнародних валютних відносин дає підстави характеризувати цю сферу, як здатну до валютних криз та потрясінь. Для запобігання цьому, а також для пом'якшення можливих негативних наслідків створено валютний механізм країн ЄС ін.

Конвертованість валюти - здатність національної валюти обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби (від лат. conversio - перетворення). Розрізняють повну та часткову К.в. В умовах повної конвертованості відбувається вільне використання національної грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти без будь-яких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів.

Часткова конвертованість свідчить, що на деякі обмінні операції існують певні обмеження (за видами операцій, сумами, термінами, категоріями суб'єктів валютного ринку тощо). Запровадження часткової конвертованості означає, що вона існує лише для поточних операцій, за яких вільний обмін національної валюти на іноземну здійснюється з метою проведення платежів за поточними статтями платіжного балансу.

Залежно від рівня К.в. їх поділяють на: вільно конвертовані; валюти з обмеженою конвертованістю; неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти.

Згідно зі стандартами МВФ конвертованою вважається валюта, країна походження якої взяла на себе зобов'язання, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. VIII Угоди про МВФ, відповідно до яких органи цих країн: мають право впроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу; не повинні обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів; зобов'язані викуповувати у офіційних органів інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними операціями, а конвертування потрібне для здійснення цих операцій.

Використана література

1. Мікроекономіка і Макроекономіка, за загальною редакцією Світлани Будаговської, Київ, Основи, 2008

2. Гальперин В. М., Гребенников П. И., Леусский А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник. -- 2-е. -- СПб. : СПбГУЭФ, 2007. -- 719 с.

3. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. -- 3-тє. -- К. : Либідь, 2013. -- 616 с.

4. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2011. - 379 с.

5. Ірвінг Фішер. «Теорія відсотка» (1930)

6. Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник для студентів економічних спеціальностей. - К.: НІОС, 2014. - 416 с.

7. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2014. - 424 с.

8. Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник: 3-тє вид., випр. та доп. - К.: Т-во „Знання”, 2010.

9. Зятківський І.В. Фінанси підприємств. - К.: Кондор, 2013. - 362 с.

10. Кудряшов В.П. Фінанси. - Херсон: Олді-плюс, 2012. - 352 с.

11. Лайко П.А. Фінанси підприємств: Підручник для студ. вузів. - К.: Знання України, 2014. - 428 с.

12. Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: МАУП, 2013. - 304 с.

13. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2012. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru

...