Державний кредит

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра фінансового права

Індивідуальна робота

на тему:

«Державний кредит»

Виконала: студентка 3 курсу,

2 групи, факультету № 2 Лавренюк А.М.

Перевірив: Головашевич О.О.

Харків 2013

Вступ

Уданій роботі проаналізовано статті на тему «Державний кредит», а саме наступні статті: Євтух О. «Кредит як соціально-економічне явище», Рожко О. «Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України» Лубкей Н.П. «Державний кредит як система відносин за участю держави».

Аналізуючи їх зміст, можна прийти до висновку, що державний кредит можна визначити як систему кредитних відносин за участю, по-перше, держави з приводу надання тимчасово вільних коштів у користування на умовах повернення з розрахунком на вигоду, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора та гаранта; по-друге, система державного кредиту містить такі складові: відносини, в гаранта повернення кредиту, та відносини, в яких держава виступає у ролі кредитора. Побудова ефективної системи державного кредиту вимагає врахування особливостей кредитних відносин за участю держави.[5]

Таким чином, публічне право встановлює спеціальний режим відносин не лише між сторонами, між державою та юридичними і фізичними особами, але й між особами - одна з одною. Згідно з цим і деталізується відповідна поведінка зобов'язаних сторін, формується система їх прав та обов'язків. Крім того, відносини, що регулюють існування державного кредиту, опосередковують функціонування державного внутрішнього боргу. Останні також не потребують доказів своєї приналежності до фінансово-правових і включаються до сфери фінансово-правової регулювання, оскільки ці відносини не тільки виникають у перебігу фінансово-правової діяльності держави й регулюються методом владних приписів, і передбачають таку нерівність сторін, у рамках якої публічний суб'єкт організує режим їх обороту.[4]

Основна частина

Вирішення проблем фінансового забезпечення стабільного та поступового розвитку економіки України та її регіонів належить до пріоритетних завдань економічної політики держави. В умовах світової економічної кризи та нестабільності економічної ситуації всередині країни, що у багатьох випадках супроводжується недостатнім та не завжди ефективним використанням бюджетних ресурсів на місцях, актуалізуються питання диверсифікації механізмів фінансування розвитку регіонів.

Кредит - одна з найскладніших економічних категорій, а тому в економічній теорії ще й досі тривають дискусії вчених-економістів навколо питань, пов'язаних з сутністю та функціями кредиту в економіці. "Функції кредиту викликають стільки нерозумінь і таку плутанину понять, як жодне з інших понять політичної економії".

Підтвердженням цієї тези слугує, зокрема, неоднозначне трактування спричиняє саме походження терміна "кредит". Одні вчені вважають, що термін "кредит" походить від латинського слова "creditum", що означає позичка, борг, інші - від латинського слова "credere" - довіряти. Прихильники першого трактування ототожнюють кредит з позичкою та рухом позичкового капіталу. На їхній погляд, "кредит слід трактувати як форму руху позичкового капіталу, що носить історичний характер і обумовлений певними потребами суспільствами". Прихильники другого підходу під поняттям кредит розуміють "довіру, якою користується особа, що взяла на себе зобов'язання майбутнього платежу, зі сторони особи, що має право на цей платіж, - тобто довіра, яку позичальник надає боржнику" [4]

Проблеми кредитування розроблялися в роботах О.А. Родіонової, О.Д. Василика, О.О. Єфимової, П.С. Пацурківського, Г.А. Тосуняна, О.І. Худякова та інших. Ці фахівці, характеризуючи відносини кредитування, лише окремі риси їх досліджували на прикладі державного кредиту. Тобто значну частину вихідних положень його розглядали лише як постановчі питання.

Державний кредит - це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. Розвиток державної форми кредиту має тривалу історію. Така форма кредиту виникла з появою держави, яка почала використовувати одержані в такий спосіб кошти на покриття військових та інших надзвичайних видатків. Із встановленням міжнародних зв'язків між різними країнами поруч з внутрішнім державним кредитом починає розвиватися.[5]

Фінансова наука виділяє чотири принципи кредитування:

- строковість (позику надають на певний термін);

- поворотність (після завершення обумовленого терміну позичені кошти підлягають поверненню);

- платність (за надання коштів у тимчасове користування кредитор отримує винагороду - процент);

- забезпеченість (для упевненості кредитора у поверненні позики та платоспроможності позичальника може застосовуватись застава або гарантування повернення кредиту третьою особою).

Окрім зазначених принципів, вчені визначають також і інші: прибутковість, надійність, цільове призначення тощо.

На думку Лубкей Н.П., принцип прибутковості дублює принцип платності, а принцип надійності пов'язаний із принципом забезпеченості. Тому недоцільно одночасно визначати принцип прибутковості та принцип платності, або ж принцип забезпеченості та принцип надійності. [5]

Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України «Джерелами 3. Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині фінансування є кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів).[2]

Стаття 16 Бюджетного кодексу України деталізує, що право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі члена Кабінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. В загальному сенсі державний кредит характеризується як система відносин позики, де однією із сторін виступає держава. [2]

Вітчизняний вчений О. Євтух вказує, що основними передумовами надання кредиту є довіра та відповідальність система міжнародного державного кредитування.

Відносини позики об'єктивно поєднують два взаємозалежних процеси. З одного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, нагромадження їх у кредиторів. З другого - це надання вже зосереджених коштів позичальникам.

О. Євтух зазначає, що кредит "як економічне і загальнонаукове поняття є обмеженою корисністю (вартістю), яка надається тим, хто її потребує на зворотно-зростаючих умовах". Поряд з тим, основний принцип кредитування, яким, на думку вченого, є принцип "довіра-відповідальність" соціальний за своєю природою і залежить від природних факторів (вроджені якості людини, природні умови її проживання, наявність природних благ у країні тощо), духовного і громадянського виховання. При цьому, зазначає вчений, "категорії духовності, моральності є основою для формування довірчо-відповідальних відносин не лише в сім'ї, а й в усьому суспільстві, в науці, політиці, економіці" [6, с. 46]. Відтак О. Євтух дійшов висновку, що кредит є загальнолюдською і міжнауковою категорією, що потребує застосування міждисциплінарного підходу до його дослідження.

Складність і багатогранність соціально-економічної природи кредиту найповніше проявляється у його функціях. Причому, питання функцій кредиту викликає не менше дискусій, аніж визначення суті кредиту.

Кредит як соціально-економічна категорія виконує на сучасному етапі соціальні функції. У цьому зв'язку О. Євтух виділяє інтеграційно-формівну функцію кредиту, вказуючи, що "чим розвиненіше фінансове кредитування, тим розгалуженіші взаємозв'язки між членами суспільства, тим більшою мірою воно є єдиним і монолітним».

Серед соціальних функцій кредиту О. Євтух виділяє функцію взаємо-допомоги. Її природа ґрунтується на принципі використання вартості, суть якого полягає в бажанні і прагненні людини надавати блага іншим. Учений зауважує, що це надання має здійснюватись на ринкових умовах з урахуванням дії закону еквівалентності грошей, що і забезпечує зростання багатства усіх учасників кредитного процесу.

Насамкінець О. Євтух виділяє духовну функцію кредиту. У цьому зв'язку вчений зазначає, що формування норм довірчо-відповідальних відносин у суспільствах із перехідною економікою - надзвичайно актуальна і життєво важлива для них справа. Нею мають займатися не лише політики й економісти, а й педагоги, просвітителі і, звичайно, вчені.[3]

Аналіз функцій кредиту засвідчив, що фактично в широкому розумінні усі економічні функції кредиту зводяться до ефективного та результативного використання фінансових ресурсів, а соціальні функції - до досягнення єдності в суспільстві, взаємодопомоги, тобто певних організаційних цілей. Якщо уважно придивитись до цих функцій, то можна помітити, що вони є дуже близькими до функцій управління (менеджменту). Звідси можна говорити про виконання кредитом ще однієї, управлінської функції, що стимулює ефективне та раціональне використання ресурсів на основі організованих довірчо-відповідальних відносин. Це забезпечує економічне зростання та соціальну стабільність у суспільстві.[3]

Значну увагу дослідженню особливостей державного кредиту приділив В. Андрущенко. Він зазначав, що унікальність держави як боржника визначається наступними рисами: суспільним призначенням благ, що фінансуються за рахунок позичених коштів; специфічним етично-правовим характером кредитних зобов'язань державної влади. До особливостей державного кредиту В. Андрущенко також відносить те, що держава є “вічною” юридичною особою, що посилює довіру до неї; а також те, що забезпеченням державного кредиту слугує вся сума доходів та вартість державного майна, не потребуючи, як правило, спеціального забезпечення окремих позик чи застави. Окремі вчені до особливостей державного кредиту відносять риси, які притаманні кредитним відносинам загалом.[7] Так, О. Рожко зазначає, що “як один із видів кредиту державний кредит має певні особливості: добровільний характер, а основою державного кредитує його зворотність і платність …» [4] державний кредит кредитування економіка

Основними ознаками та відмінними рисами державного кредиту є:

1) неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів у кредитних відносинах;

2) державний кредит призначений для задоволення загальнодержавних або пріоритетних для суспільства потреб. У випадку, коли держава виступає позичальником, кредитні ресурси спрямовуються до бюджету, що забезпечує виконання державою її функцій. У випадку, коли вона виступає кредитором, позики зазвичай спрямовуються у пріоритетні галузі господарства, або на вирішення нагальних соціальних потреб;

3) джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них, а також надання позик є в основному ресурси бюджету;

4) держава і як позичальник, і як кредитор іманентно (відповідно до її функціонального призначення) в основному не ставить на перше місце економічну вигоду, беручи участь у кредитних відносинах. Так, зазвичай, кредити, які надає держава, спрямовуються на вирішення важливих соціально-економічних програм і є пільговими. А взяті державою у борг кошти можуть спрямовуватися на покриття нагальних поточних потреб. Тут варто зазначити, що ефективність державного кредиту не зводиться лише до економічної ефективності, а зачіпає соціальні ефекти;

5) наявність підвищеної небезпеки зловживань з боку державної влади у сфері кредитних відносин. Так, можливість залучення кредитних ресурсів для покриття державних видатків часто є “спокусою” для уряду у вигляді легкого вирішення проблеми бюджетного дефіциту та спонукою до перевитрачання бюджетних коштів за рахунок майбутніх урядів, адже саме наступникам доведеться погашати борги.[10]

Іншою складовою державного кредиту є відносини, у яких держава виступає гарантом повернення позики. У цьому випадку державна гарантія - це зобов'язання держави в особі уряду повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. Зазвичай за надання такої державної гарантії позичальник вносить відповідну плату. По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності боржника. Метою надання державою гарантій повернення кредиту є розширення можливостей залучення кредитних ресурсів для суб'єктів господарювання, які, як правило, функціонують у пріоритетних галузях економіки. Рішення про надання таких державних гарантій приймає уряд. Зазвичай приймаються певні запобіжні заходи з метою мінімізації можливих втрат при неповерненні позичальником боргу. Наприклад, можуть укладатися договори застави або поруки між підприємством-отримувачем позики і банком-агентом, що спеціально уповноважений урядом здійснювати залучення та розміщення іноземної позики. Державне гарантування повернення кредиту є вимушеним кроком, передумовою якого є недовіра кредиторів-нерезидентів до позичальників. Тому відповідна складова притаманна системам державного кредиту не в усіх країнах. Варто зазначити, що реальне збільшення державного боргу відбувається лише у випадку невиконання боржником зобов'язань.[11]

В Україні, як і багатьох інших державах, практикується державне гарантування позик. На жаль, зарубіжні кредитні організації відзначають високий кредитний ризик, що притаманний українській економіці, тому неохоче надають позики на основі прямих контактів з українськими підприємствами. Таким чином, для стимулювання притоку іноземного капіталу уряд у певних випадках надає державні гарантії щодо повернення позик. У перспективі, за умови зменшення кредитного ризику, Україна може повністю відмовитись від надання урядових гарантій.

Наступною складовою системи державного кредиту є відносини, у яких держава виступає у ролі кредитора. Сьогодні практично кожна держава (навіть за умови наявності бюджетного дефіциту і необхідності залучення значних коштів для його покриття) надає кредити. Кредитні відносини, у яких держава виступає кредитором, мають певні специфічні риси. [4]

Особливостями держави як кредитора є:

- наявність у її розпорядженні значних фінансових ресурсів, зокрема ресур-сів державного бюджету;

- надання кредитів на пільгових умовах;

- надання кредитів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства;

- встановлення законодавчих норм, які регламентують дані кредитні відносини, відбуваються державними органами влади (тобто кредитором);

- наявність у розпорядженні держави відповідної статистичної бази та відповідних інструментів впливу на позичальників.

Переважно державні кредити надаються за рахунок коштів Державного бюджету. Вони є пільговими та спрямовуються у пріоритетні галузі економіки, або надаються з метою вирішення важливих соціальних проблем. [11]

Висновок

Отже, кредит є дієвим інструментом забезпечення ефективного, регульованого та узгодженого розвитку економіки на глобальному, національному та регіональному рівнях. Це важливо розуміти на сучасному етапі розвитку економіки України, коли ринкова економічна система, що активно формується, потребує важелів стимулювання, ефективного функціонування та спроможності конкурувати не тільки всередині країни, а й глобально. Це важливо розуміти і з позиції сучасної державної регіональної політики в Україні, що передбачає використання ефективних стимулів соціально-економічного розвитку регіонів та забезпечення фінансово-економічної самостійності територіальних громад.[10]

Аналіз наукових статей зі вказаної проблематики свідчить, що найменше розходжень думок вчених спостерігається щодо виконання кредитом перерозподільчої функції. Ця функція кредиту полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам завдяки кредиту перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам. Такий перерозподіл за допомогою кредиту має продуктивний характер, оскільки "перерозподілена вартість включається в господарський обіг позичальника. Ця особливість зумовлена такою рисою кредиту як поворотність. Для того, щоб мати змогу повернути позичені ресурси своєчасно і з оплатою позичкового відсотка, позичальник має використати отримані кошти ефективно, вкласти їх у відтворювальний процес зростання вартості". Тобто, розвиток перерозподільчої функції має ключове значення для підвищення ролі кредиту в забезпеченні розширеного відтворення та забезпечення економічного зростання в Україні.[10]

Використані джерела

Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (з наст. змінами).

Бюджетний кодекс України: Закон України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (з наст. змінами).

Євтух О. Т. Кредит як соціально-економічне явище // Фінанси України. 2006. № 3. С. 7-20.

Рожко О. Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України // Банківська справа. 2005. № 4. С. 81-89.

Державний кредит як система відносин за участю держави [текст]/ Н.П. Лубкей// Актуальні питання теорії грошей, фінансів і кредиту. - 2008.

Фінанси: вишкіл студії: Навч. посібник / С. І. Юрій, Т. О. Кізима, Н. П. Злепко, М. М. Тріпак / За ред. С. І. Юрія. Тернопіль: Карт-бланш, 2002. 357 с.

Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: Монографія / В. Л. Андрущенко. Львів: Каменяр, 2000. 303 с.

Енциклопедія банківської справи України / За ред. В. С. Стельмаха. К.: Молодь, 2001. 748 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ 7. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 312 с.

Фінанси: Навч. посібник / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін. / За ред. В. І. Оспіщева. К.: Знання, 2006. 415 с.

Ковальчук С. В. Фінанси: Навч. посібник. Львів: “Новий Світ - 2000”, 2006. 568 с.

Фінанси: Підручник / За ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. К.: Знання, 2008. 611 с.

Размещено на Allbest.ru