Характеристика цінних паперів та їх різновиди

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут економіки, менеджменту і права

Кафедра фінансів і економіки природокористування

Індивідуальна робота на тему:

«Характеристика цінних паперів та їх різновиди»

Виконав:

Самолюк М.В.

Студент 3-го курсу1 групи

Денної форми навчання

Перевірила:

Скаковська Світлана Степанівна

Рівне 2014



Переважна більшість фінансових інструментів підпадає під поняття цінних паперів. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Поняття цінних паперів іноді використовують у більш широкому розумінні. Так, цінні папери, що вважаються такими відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", називають цінними паперами першого роду, або основними. Похідні фінансові інструменти називають цінними паперами другого роду, або деривативами. Розглянемо цінні папери першого роду.

Існує два види цінних паперів: цінні папери на пред'явника та іменні цінні папери. Цінні папери на пред'явника перебувають в обігу вільно, труднощі обігу іменних цінних паперів пов'язані з перереєстрацією прав власності на них. (Відомості про власника іменного цінного папера фіксуються у відповідному реєстрі. При переході цінного папера від одного власника до іншого відомості про нового власника мають бути внесені до реєстру.) Перевага на національному ринку того чи іншого виду цінних паперів залежить від певних чинників, у тому числі від традицій та конкретної ситуації, що склалась на ринку внаслідок його еволюції. Так, на одних національних ринках переважають цінні папери на пред'явника, на інших -- іменні.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків і як застава для забезпечення платежів та кредитів. Звичайно для здійснення розрахунків чи як заставу використовують не всі цінні папери, а лише найбільш малоризикові та високоліквідні.

У процесі первинного розміщення цінних паперів права і обов'язки щодо них виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу. Цінні папери можуть існувати в матеріалізованій (паперовій) та в дематеріалізованій (безпаперовій) формах у вигляді записів па спеціальних рахунках або в електронному вигляді. У безпаперовій формі випускають тільки іменні цінні папери. Беручи до уваги постійний розвиток та вдосконалення комп'ютерних технологій, можна не сумніватись у подальшому зменшенні частки цінних паперів у паперовій формі па ринку цінних паперів.

Цінні папери можуть мати фіксовану або плаваючу ставку доходу. До цінних паперів з фіксованим доходом відносять привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд, облігації з фіксованим купоном, інші боргові зобов'язання з фіксованою ставкою доходу. До цінних паперів з плаваючим доходом відносять прості акції, облігації з плаваючим купоном та інші боргові цінні папери з плаваючою ставкою доходу. Всі боргові зобов'язання відносять до строкових цінних паперів, які мають визначений термін обігу. Акції відносять до безстрокових цінних паперів, які не мають визначеного терміну обігу. Одні цінні напери мають обмежене коло обігу, інші можуть вільно обертатися на ринку.

В Україні можуть емітуватися та перебувати в обігу такі види цінних паперів:

* акції;

* облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

* облігації місцевих позик;

* облігації підприємств;

* казначейські зобов'язання України;

* ощадні сертифікати;

* інвестиційні сертифікати;

* векселі;

* приватизаційні папери.

Казначейські зобов'язання України -- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право па одержання фінансового доходу. Випускають казначейські зобов'язання таких видів:

а) короткострокові -- з терміном обігу до 1 року;

б) середньострокові -- від 1 до 5 років;

в) довгострокові -- від 5 до 10 років.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Ощадний сертифікат -- письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує пралю власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. Існують строкові ощадні сертифікати (па визначений строк під певний договірний процент) і до запитання, іменні та на пред'явника. Причому іменні сертифікати обігу не підлягають, їх продаж іншим особам є недійсним.

Дохід за ощадними сертифікатами виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник строкового сертифіката вимагає повернення депонованих коштів раніше обумовленого строку, йому виплачують понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту. Вексель -- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів прості та переказні.

Простий вексель виписується і підписується боржником і містить його безумовне зобов'язання сплатити кредитору визначену суму у визначений термін у визначеному місці. Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення терміну платежу;

г) зазначення місця" де має здійснюватись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Правильність оформлення векселя -- необхідна умова його дійсності. Відсутність будь-якого з названих вище реквізитів робить вексель недійсним.

Переказний вексель (тратта) містить такі самі реквізити за винятком п. б), який має вигляд:

б) просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму та найменування платника*

Отже, переказний вексель на відміну від простого виписується і підписується кредитором (трасантом) і містить наказ боржнику (трасату) сплатити у зазначений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту). При цьому боржник зобов'язаний письмово на лицьовій стороні векселя підтвердити свою згоду сплатити за векселем (здійснити акцепт векселя). Якщо платник відмовляється акцептувати вексель (що означає його відмову від сплати за векселем), держатель (власник векселя) може подати позов до суду, не очікуючи терміну сплати за векселем.

Ремітент володіє векселем, пред'являє його до сплати й отримує гроші або передає вексель з допомогою передавального підпису іншій особі в погашення свого боргу. Передавальний підпис, або індосамент, власник векселя (індосант) робить на користь іншої особи (індосатора) на зворотній стороні векселя*

Існує кілька видів індосаменту:

* іменний, коли вказується особа, якій передають всі права за векселем;

* бланковий, коли індосант ставить на зворотній стороні векселя лише свій підпис (у такому разі вексель може бути переданий будь-якій особі);

* цільовий, коли зазначено мсту передачі векселя іншій особі;

* безоборотний, коли в тексті індосаменту є слова "без обороту". В цьому випадку до індосапта не можуть бути пред'явлені вимоги у випадку несплати векселя трасантом.

Термін платежу за векселем може встановлюватись:

* по пред'явленні;

* по закінченні визначеного терміну після пред'явлення;

* по закінченні визначеного терміну після складання векселя;

* на визначену дату.

По тому, як визначається в тексті назва отримувача коштів, векселі поділяють па:

* іменні, коли конкретно встановлюється назва отримувача;

* ордерні, коли треба сплатити конкретній особі або за його наказом іншій особі;

* на пред'явника.

Сфера застосування векселів охоплює відносини між:

* державою та суспільством при випуску казначейських векселів;

* господарюючими суб'єктами при оформленні комерційного кредиту;

* банками та клієнтами при емісії банком власних векселів та здійснення операцій з векселями.

На ринку перебувають три види векселів: комерційні, фінансові та фіктивні.

Комерційні векселі мають товарний характер і завжди пов'язані з оплатою реальних товарів чи послуг, коли у покупця тимчасово відсутні кошти для оплати. На відміну від комерційних, фінансові та фіктивні векселі не мають під собою реальної поставки товарів. Фінансові векселі застосовуються комерційними банками для тимчасового залучення коштів па ринку, фіктивні -- для обслуговування протизаконних угод.

"Дружній" та "бронзовий" векселі є прикладами фіктивного векселя. "Дружній" вексель -- це вексель, виданий з дружніми намірами з надією, що не виникне потреба відповідати за зобов'язаннями цього векселя. Такий вексель може видаватись кредитоспроможним підприємством неплатоспроможному в оплату непоставлених товарів або невиконаних робіт чи послуг. Неплатоспроможне підприємство може потім покрити "дружнім" векселем свої зобов'язання або отримати кредит у банку через облік чи заставу векселя. Якщо таке підприємство не поліпшить свого фінансового становища, відповідати за "дружнім" векселем буде підприємство -- емітент цього векселя.

"Бронзовий" вексель видається неплатоспромоленим або неіснуючим підприємством. При цьому отримувач векселя не підозрює про фіктивність векселя та неплатоспроможність підприємства-емітента. Частіше "бронзовими" є прості векселі, а не переказні. За допомогою "бронзового" векселя підприємство, що перебуває на межі банкрутства, може штучно збільшити свої борги, виписавши вексель фіктивному кредитору. При банкрутстві частина майна, що має бути передана дійсним кредиторам, залишиться в розпорядженні фіктивного кредитора і самого підприємства. Фіктивні векселі можуть бути емітовані з метою подальшого обліку цих векселів банком.

Вексель виконує дві важливі функції: розрахункову (він може виконувати роль платіжного засобу) та кредитну, коли його використовують для відстрочки платежу та оформленні ним боргового зобов'язання. Оскільки основні функції банків -- кредитна і розрахункова, банки відіграють значну роль на ринку векселів. Вони можуть емітувати власні векселі та здійснювати операції з векселями.

Банківські векселі є досить ліквідними цінними паперами. Емісія банком власних векселів дає змогу їх власникам вигідно вкласти кошти, а банку отримати додаткові фінансові ресурси. Векселедавцем і платником за банківським векселем виступає банк-емітент. Банківський вексель може виконувати багато функцій. Він може виступати як одна з форм надання кредиту, як застава і як платіжний засіб. Для самого банку він є однією з форм залучення коштів. До банківських операцій з векселями належать:

* облік (дисконт) векселя;

* кредит під заставу векселя;

* акцепт векселя;

* аваль векселя;

* інкасація та доміциляція векселя;

* участь в опротестуванні векселя.

Інкасація та доміциляція -- основні розрахункові операції банку, які пов'язані з оплатою векселів. Інкасація векселя передбачає стягнення банком платежу з боржника. Доміциляція полягає в дорученні векселедавця або трасата банку сплатити за векселем у зазначений термін за рахунок залишку коштів, що є на рахунку. Оплата такого векселя гарантована і здійснюється швидко.

Якщо платіж за векселем не відбувається у визначений термін, такий вексель має бути опротестований. Для вчинення протесту про неоплату векселі приймаються нотаріусами на наступний день після закінчення дати платежу, але не пізніше 12.00 наступного після цього терміну дня. Опротестований вексель банк платника направляє до банку векселедержателя зі списанням суми з відповідного рахунку. Банк кредитора, списавши суму заборгованості за векселем, повертає опротестований вексель векселедержателю. Особа, що сплатила за векселем, має право вимагати сплати векселя в порядку регресу від інших осіб, які підписали вексель.

До настання дня оплати вексель може бути об'єктом купівлі-продажу. При цьому ціна його буде меншою від номінальної вексельної суми на величину так званого облікового процента, або дисконта. Купівлю векселя здійснюють до настання терміну оплати комерційні банки, називаючи таку операцію обліком або дисконтом векселя. При обліку векселя банк отримує дохід, що дорівнює сумі дисконта. Цей дохід утримується банком у момент обліку векселя. Проведення обліку банком відбувається з допомогою індосаменту -- передаточного запису на зворотній стороні векселя. Індосамент містить доручення попереднього власника векселя одержати банку оплату за дисконтованим векселем. При обліку комерційного векселя комерційний кредит перетворюється на банківський.

Існують операції з векселями, які не обов'язково мають проводитись банками. До таких операцій належать аваль та акцепт векселя -- операції, що значно підвищують надійність векселів.

Авалем називають поручительство за векселем третьої особи, при якому особа, яка здійснила поручительство (аваліст), переймає па себе відповідальність за виконання зобов'язань будь-якою зобов'язаною за векселем особою: векселедавцем, акцептантом, індосантом. Аваліст несе за векселем таку саму відповідальність, як і особа, за яку він дав поручительство. Проте після сплати за векселем аваліст стає його власником і отримує право вимоги до того, за кого він дав поручительство, і до тих осіб, які заборгували за векселем перед останнім. Кредитор може бути впевнений у вчасній сплаті за векселем, якщо цей вексель авальований банком. Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому етапі його обігу.

Акцепт векселя -- напис, яким підтверджується згода акцептанта па оплату векселя. Якщо акцептантом виступає банк, ліквідність акцептованого векселя значно підвищується. Для вільного обігу векселя на фондовому ринку його акцептування є необхідним. Векселі, акцептовані банками, часто називають банківськими акцептами. Такі векселі є інструментами грошового ринку і використовуються в ході здійснення міжнародної торгівлі вже багато років. Вони мають значний вторинний ринок і користуються попитом у інвесторів як високоліквідні надійні цінні папери поряд з борговими зобов'язаннями казначейства та іншими інструментами грошового ринку.

У більшості країн світу основним документом, який регулює вексельний обіг, є Уніфіковані правила про переказний і простий вексель, затверджені Женевською конвенцією в 1930 р.

В Україні вперше було дозволено застосовувати векселі в розрахунках Законом України "Про підприємства в Україні". Ст. 24.5 цього Закону передбачалось, що підприємство може постачати продукцію, виконувати роботи та послуги в кредит, використовуючи для цього векселі. В 1992 р. Україна фактично приєдналась до рішень Женевської конференції, затвердивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України Положення про переказний і простий вексель від 10 вересня 1992 р. № 528. Новим кроком у розвитку вексельного обігу стало затвердження Національним банком України в 1993 р. Порядку здійснення банками операцій з векселями. В ньому було встановлено порядок надання вексельних кредитів та здійснення банками комісійних операцій з векселями.

З метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасне виконання платіжних зобов'язань 14 вересня 1994 р. був виданий Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України".

Протягом 1996 р. провадилось оформлення простроченої заборгованості векселями відповідно до постанов № 379 від 31 травня 1995 р. та № 960 від 1 грудня 1995 р. "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями". Відповідно до постанов проводився залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України всіх форм власності станом на 1 червня 1995 р. та 5 грудня 1995 р. з оформленням в установленому порядку непогашеної за заліком заборгованості векселями на користь кредиторів із терміном платежу не більш як 90 днів від складання кожного векселя з можливістю здійснення дисконту за цими векселями.

Підприємства, організації та установи незалежно від форми власності, які є постачальниками товарів (робіт, послуг), здійснюють оформлення платіжних вимог за прострочену заборгованість за платежами товарного характеру до всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також до організацій та установ, які не займаються підприємницькою діяльністю. До заліку також подаються платіжні вимоги за заборгованістю за простроченим банківським кредитом та несплаченими процентами за ними.

Наказом Міністерства фінансів України від 13 лютого 1996 р. № 26 було затверджене Положення про порядок видачі, обліку, погашення та відстрочення оплати векселя, що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, згідно з яким суб'єкти підприємницької діяльності видають простий вексель у сплату ввізного (вивізного) мита, податків і зборів, що справляються при ввезенні, вивезенні давальницької сировини. Векселедержателем виступає державна податкова адміністрація за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності, яка веде облік векселя у спеціальному журналі. Після проведення відповідних експортно-імпортних операцій вексель погашається податковою адміністрацією. В разі непогашення векселя векселедавець зобов'язаний його оплатити. У деяких випадках податкова адміністрація може давати дозвіл на відстрочення оплати векселя терміном до 90 днів, який може поновлюватись. Проте загальний термін відстрочення не може перевищувати 270 днів.

Постановою Кабінету Міністрів України 27 червня 1996 р. № 689 був затверджений Порядок застосування векселів Державного казначейства. Векселедавцем та платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Це векселі на пред'явника з терміном платежу не більше року. Вони мають видаватись у рахунок фінансування витрат державного бюджету, за винятком видатків на оплату праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача коштів з бюджету.

Держателі казначейських векселів можуть використовувати останні для застави, погашення кредиторської заборгованості за згодою кредиторів, продажу юридичним особам -- резидентам України, зарахування у сплату податків у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем. Вони мають бути пред'явлені до погашення на зарахування сплати податків у Головне управління Державного казначейства перерахуванням на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум або зарахуванням їх у сплату держателями векселів податків до державного бюджету. Казначейські векселі, не пред'явлені вчасно до сплати, втрачають силу й оплаті не підлягають.

Серед усіх спроб погашення заборгованостей векселями найуспішнішою можна вважати спробу в енергетичній галузі в першій половині 1997 р., коли були емітовані векселі Національного диспетчерського центру енергетики (НДЦЕ). В тому ж році були емітовані перші банківські векселі. Ними стали векселі банку "Україна".

Облігація -- цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата, яка встановлена умовами випуску як дата відшкодування вартості облігації, називається датою погашення, а вартість, за якою погашається облігація, -- вартістю погашення. Як правило, вартість погашення дорівнює номінальній вартості облігації. Хоча, наприклад, для індексованих облігацій вартість погашення обчислюється з допомогою індексу, визначеного в умовах випуску. Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" встановлюється мінімальна номінальна вартість облігації. Номінал будь-якої випущеної облігації має бути рівним або кратним установленій мінімальній вартості. ставка вексель акція облігація

Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації підприємств, або корпоративні облігації, є одним із способів формування позикового капіталу, основою якого є коротко-, довгострокові кредити та боргові цінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за корпоративними облігаціями.

Для створення ринку довгострокового позикового капіталу необхідно утримувати темпи інфляції на стабільному та невисокому рівні

(менш як 10%). У країнах, де темпи інфляції перевищують 20% на рік, дуже важко створити ринок довгострокового позикового капіталу, в тому числі ринок облігацій.

Існує два основних типи облігацій: процентні та безпроцентні, або дисконтні. За процентними облігаціями періодично через певний термін має сплачуватись визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Якщо процентна облігація запропонована для відкритого продажу з подальшим вільним обігом, вона повинна мати купонний лист на виплату процентів. Купони на виплату процентів на дату чергового платежу відрізаються і пред'являються для оплати.

Частіше за такими облігаціями сплачується фіксований процент, який визначається емітентом в умовах емісії, хоча може сплачуватись і змінний процент, який підлягає зміні через визначені інтервали часу.

За безпроцентними облігаціями, або облігаціями "з нульовим купоном", процентні виплати не здійснюються, проте такі облігації продаються за ціною, меншою від ціни погашення. В такому разі кажуть, що облігація продається зі знижкою, або дисконтом.

Існують так звані цільові облігації. За ними, як і за безпроцентними, не здійснюються процентні виплати, але при закінченні терміну обігу надаються визначені в умовах емісії товари чи послуги.

Іноді імітуються облігації, за якими емітент не бере на себе зобов'язань про їх остаточне погашення. Такі облігації називають вічними.

Абсолютна величина доходу за процентною облігацією дорівнює сумі отриманих процентних виплат та різниці цін купівлі та продажу цієї облігації, за безпроцентною облігацією -- це додатна різниця цін купівлі та продажу цієї облігації.

Облігації, як і інші цінні папери, випускаються іменні та на пред'явника. Облігації підприємств можуть бути як іменними, так і на пред'явника, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик випускаються тільки на пред'явника.

Облігації можуть перебувати у вільному обігу на ринку або мати обмежене коло обігу залежно від умов випуску.

Акція -- цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управ ліпні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Отже, акція -- безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки акціонерне товариство. Власник акції є співвласником акціонерного товариства. Він приймає па себе і поділяє з іншими акціонерами всі підприємницькі ризики цього товариства. У разі погіршення фінансового становища товариства акціонер не має права вимагати повернення коштів, вкладених в акції. Віл може лише запропонувати свої акції іншим учасникам ринку (якщо такі акції перебувають в обігу па ринку). Акціонерне товариство може викупати свої акції, однак не несе зобов'язань щодо їх викупу. Акціонер також не зобов'язаний повертати акції акціонерному товариству крім визначених законодавством випадків.

Акції випускаються іменні та па пред'явника, прості й привілейовані. Власниками акцій можуть бути юридичні та фізичні особи, держава.

Перевага на національних ринках того чи іншого виду акцій залежить від багатьох причин. В одних країнах емітуються переважно іменні акції, в інших -- па пред'явника. Однак в останні десятиріччя в усьому світі має місце тенденція до збільшення частки акцій на пред'явника. В деяких країнах акції на пред'явника становлять до 90% усіх акцій, що перебувають в обігу. Це пов'язано насамперед з розвитком сучасних електронних технологій обігу цінних паперів, при застосуванні яких набагато ефективніше здійснювати операції з цінними паперами на пред'явника. При цьому можна мати вичерпну інформацію про всіх власників акцій на пред'явника і перешкоджати таємному придбанню контрольних пакетів акцій.

Розглянемо особливості володіння простими та привілейованими акціями.

1. Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів.

Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій.

Право на участь в управлінні реалізується згідно з правилом: "Одна акція -- один голос на загальних зборах акціонерів".

2. Власник привілейованої акції має переважне право па отримання дивідендів. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного фонду.

Дивіденди за привілейованими акціями, як правило, фіксовані і визначаються в процентах до їх номінальної вартості. У разі, коли розмір дивідендів за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Власник привілейованої акції має переважне право на частку майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Це право забезпечується після забезпечення прав власників облігацій, емітованих цим товариством.

Власники привілейованих акцій відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства. Тобто фактично, маючи переваги матеріального характеру, власники привілейованих акцій можуть брати участь в управлінні товариством нарівні з власниками простих акцій, якщо це обумовлено в статуті. Статутом може визначатись і порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів. Дивіденди всім акціонерам сплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом товариства.

Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду акціонерного товариства. Це обмеження пов'язано з необхідністю фіксованих дивідендних виплат за привілейованими акціями, що може, як і необхідність процентних виплат за облігаціями, емітованими цим товариством, значно впливати на його фінансову стійкість.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

1) кумулятивні, які дають власникам право не тільки на поточний, а й на не виплачений раніше з якихось причин дивіденд;

2) з часткою участі, яка дає право па додаткові дивіденди, якщо дивіденди за простими акціями більші;

3) конвертовані, які можуть бути обміняні па встановлену кількість простих акцій;

4) зі ставкою дивідендів, що коригується;

5) відзивні, які акціонерне товариство має право викупити;

6) ретрективні, які власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною.

Зважаючи на ступінь ризику та очікувану дохідність, акції можна поділити на такі класи:

1) "з блакитними корінцями" -- акції найбільш солідних і великих корпорацій;

2) дохідні -- акції, дивіденди за якими перевищують середній рівень;

3) зростання -- акції корпорацій, доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі (переважно акції компаній, що стрімко розвиваються);

4) циклічні -- акції, ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці. В основному це акції базових галузей економіки. Інвестори намагаються придбати ці акції, коли відбувається підйом у галузі, і продати їх до початку спаду;

5) спекулятивні -- акції молодих та маловідомих компаній;

6) захищені (аптициклічні) -- акції, ціпа на які досить стабільна навіть при спадах в економіці.



Список використаної літератури:

1. 1.Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР.

2. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2374-ІІІ.

3. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3480-ІV.

4. Едвардс, Уоррен Ключові фінансові інструменти: Пер. з англ.- К.: Всеувито; Наукова думка, 2003.- 645 с

5. Кондрашихин А., Рожманов В., Пепа Т., Федорова В. Фондовый рынок: Учеб. пособие.- К.: ЦУЛ, 2008.-376 с.

6. Кравченко Ю. Рынок ценных бумаг в вопросах и ответах/ Учебное пособие.- К.: Ника-Центр, Эльга, 2003.- 368 с.

7. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч. посібник. 3-є вид., виправл. - К.: Каравела, 2004. - 344 с.

8. Мендрул О.Г. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: навч.посіб. - К., 2000. - 156 с.

9. Мозговий О.М. Фондовий ринок : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К., 2001. - 96 с.

10. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Ринок цінних паперів: навч.посіб. - К.: ЦНЛ, 2006. - 168 с.

11. Павлов В., Пилипенко І., Кривов'язюк С. Цінні папери в Україні: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2004.- 400 с.

12. Пилипенко І.І., Жук О.П. Цінні папери в Україні: Навч. посіб. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001.- 305 с.

13. Ринок боргових цінних паперів в Україні: суперечності та тенденції розвитку: Монографія // За ред. д. е. н., проф. І. О. Лютого.- К.: ЦНЛ, 2008.-432 с.

14. Ромашко О.Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2000.- 240 с.

15. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури (ЦУЛ), 2005. - 384 с.

16. Сохацька О.М. Біржова справа: Підручник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 602 с.

17. Фондовий ринок України: Навч. посібник/ За ред. Оскольського В.В. - К.: УФБ, Скарбниця, 1994. - 512 с.

18. Чесноков В.Л. Біржові операції: Навч. посібник.- К.: ЦНЛ, 2008.-192 с.

19.Чесноков В. Фінансові інструменти: Навч. посібник.- К.: ЦНЛ, 2008.- 288 с.

Размещено на Allbest.ru

...