Еволюція грошових систем та види грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. КИЇВ)

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Еволюція грошових систем та види грошей»

Студента (ки) _1__ курсу 12-фк__ групи

Дубовик А.О

Керівник Соболєва О.П.______________

Харків 2014



Зміст

Анотація

Вступ

Розділ 1. Загальні теоретичні основи аналізу грошей та грошових систем

1.1 Виникнення перших грошей

1.2 Загальна характеристика грошової системи

Розділ 2. Аналіз основних етапів розвитку грошових систем

2.1 Еволюція грошових систем та видів грошей

2.2 Демонетизація золота,як основа докорінної якісної зміни грошових систем у сучасному світі

2.3 Особливості сучасних грошових систем в розвинутих країнах світу

Розділ 3. Загальні характеристики створення і розвитку грошової системи в Україні та шляхи її подальшого розвитку

3.1 Огляд етапів формування грошової системи незалежної України

3.2 Аналіз сучасного стану української грошової системи

3.3 Шляхи подальшого розвитку грошової системи України

Висновки

Список використаних джерел

Словник економічних термінів

Анотація використаних джерел



Анотація

Курсова робота на тему: «Еволюція грошових систем та види грошей».

В курсовій роботі комплексно досліджується еволюція грошової системи, що є встановленою державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично і закріплюється законами держави.

В результаті роботи над темою зроблені ряд узагальнень, висновків та пропозицій, які відзначаються певною новизною і дають підстави сформулювати положення. В першому розділі розглядаються загальні теоретичні відомості про виникнення перших грошей і дається загальна характеристика грошової системи та її елементів. В другому розділі розкриті питання стосовно еволюції грошової системи та проаналізовано етапи її розвитку .В останньому розділі розповідається про сучасний стан грошової системи України, а також про перспективи та шляхи її розвитку.

Курсова робота складається з складається з вступу, трьох розділів, висновку ,списку використаної літератури та словника економічних термінів. Перший роздій включає два підрозділи, другий - три і третій також три. Загалом курсова робота містить 48 сторінок, не включаючи додатків.

Ключові слова: гроші , грошові системи , етапи розвитку грошових систем, види грошей ,грошова система України.

грошовий демонетизація золото україна



Вступ

Один невідомий філософ так висловився про гроші: «Справді, це найзагадковіший інструмент із усіх винайдених людиною. Немає нічого простішого, ніж користуватися ним, і нічого складнішого, ніж зрозуміти, як він діє. Ніхто не може гарантувати, що ми управляємо ним, а не він нами». [25].

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб'єктів ринку, життєдіяльність кожної з цих структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну функцію, їх називають «мовою ринку» [25]. І це справді так. Вся статистична, комерційна, а власне й виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Гроші -- досить нестійкий і чи не найвразливіший елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може стати головною причиною розбалансованості виробничого процесу, різких коливань рівня цін і зайнятості, недовикористання основних фондів, інших негативних явищ. За висловом видатного англійського вченого, фахівця з питань грошових відносин Дж.М.Кейнса (1883--1946), не існує і не може існувати «надійнішого» засобу, здатного повністю розвалити не лише економіку, а й усю суспільну структуру держави, ніж розладнана грошова система [25]. З іншого боку, можна послатися на слова людини, якій також належить вагомий внесок у теорію і практику грошових відносин,-- російського міністра графа С.Ю.Вітте: він твердив, що сила будь-якої держави, її міжнародний авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю солдатів, а насамперед стійкістю її грошової одиниці[25].

Актуальність теми дослідження. Важливим елементом ринкової економіки є гроші. Гроші - це невід'ємна й істотна частина фінансової системи кожної країни. Чи називаються вони гривнями, рублями, фунтами або франками, гроші слугують засобом оплати, засобом збереження вартості і одиницею розрахунку у всіх, окрім початкових економічних систем. Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Грошова система є складовою системи ринкових відносин.

Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є: найменування грошової одиниці та її частин; масштаб цін; види грошових знаків, що мають законну платіжну силу; порядок готівкового та безготівкового обігу; інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання; елементи національної валютної системи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є еволюція грошової системи, та основні особливості функціонування грошових систем.

Предметом дослідження є зміст грошових систем світу та особливості грошової системи України.

Метою дослідження цієї курсової роботи є розкриття суті грошей, як загального еквівалента та правильне розуміння ролі грошей у житті будь-якого сучасного суспільства. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати існуючі в науковий літературі погляди щодо сутності грошової системи;

- дослідити історико-правові та наукові засади існуючих грошових систем;

- визначити сутність та особливості функціонування грошових систем;

- визначити вплив соціально-економічних, національних та інших суспільних відносин на становлення грошових систем;

- встановити структуру грошових систем;

- охарактеризувати економічну сутність еволюції грошових систем;

- визначити типи грошових систем.

Методи дослідження, застосовані у курсовій роботі - це сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: діалектико-матеріалістичний, системний, соціологічний, історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, статистичний, методи моделювання, прогнозування. У ході дослідження проаналізована практика вирішення питань еволюції грошової системи. Застосування цих методів дослідження дало можливість всебічно розглянути питання еволюції грошової системи та визначити типи грошових систем.

У своїй курсовій роботі я використала такі законодавчі нормативні акти, як Конституція України, Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність» , Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» та роботи таких великих економістів як Кейнс Дж.М. , К. Маркс і Ф. Енгельс з їх працею «Капітал» та таких сучасних економістів: А.Гальчинський ,Манків Грегорі , Кисельов Е.А, А.І. Щетинін , Фрідмен М.. Також інформаційною базою для розробки моєї курсової роботи послугували навчальні посібники та підручники.



Розділ 1. Загальні теоретичні основи аналізу грошей та грошових систем

1.1 Виникнення перших грошей

Перші згадки про появу грошей постійно будуть оновлюватись новими фактами археологічного походження і уточнюватимуться, доки існує інтерес людей до цієї проблеми. Тому визначати конкретний час виникнення грошей на Землі було б недалекоглядним. Але можна стверджувати напевно, що гроші виникали на різних територіях у різні часи в безпосередній залежності від рівня розвитку цивілізації та, насамперед, торгівлі. Гроші з'являлися неминуче у процесі самого обміну на певному щаблі розвитку в усіх народів. Тобто обмін як такий, без жодного порозуміння чи угод між людьми, викликав народження грошей.

Гроші як засіб обміну вперше з'явилися в людській історії у формі товарів. У процесі обміну на певних територіях починали виокремлюватися такі товари, які для кожного народу в певний час були придатні для того, щоби стати грішми. І яких тільки не існувало "грошей" як одиниць обміну! Так, у народів, що жили, наприклад, із полювання, грішми, природна річ, ставали шкіри й хутра; з вирощування худоби -- різноманітна худоба; у хліборобських народів - хліборобські продукти (пшениця, рис, овес і т. д.). У Новій Гвінеї як гроші використовували рабів, у Норвегії -- сушену рибу, в Ефіопії -- сіль. У Центральній Африці за гроші були різні тканини. У народів, які перебували на нижчому щаблі розвитку, грішми часто було намисто [25].

У племен Азії, Африки і Океанії цю роль виконували черепашки каурі. У Грецьких колоніях Північного Причорномор'я, а також у Ольвії предметом торгівлі та вивозу була риба, пшениця й інші злаки. Тисячоліттями засобом обміну в Китаї слугували стандартні відрізи шовку. На Алясці, як і в Росії за часів Петра І, роль грошей відігравало цінне хутро [5].

Найбільшими і найоригінальнішими вважаються гроші з острова Яп архіпелагу Каролінських островів у західній частині Тихого океану. Вони й досі перебувають в обігу, хоч їх не можна ні носити, ні сховати в кишеню. Це диск з вапняку з отвором у середині, в який можна просунути палицю для перекочування. Великі монети мають діаметр 3,5 метра і важать 5 тонн. Цікаво, що на острові Яп немає каменоломень: вапнякові диски доставляли на плотах з островів Палау чи Гуам за 200-300 миль. Зазвичай великі монети лежали перед будинком власника. На такий диск діаметром 50 сантиметрів місцевий житель міг купити порося або 100 кокосових горіхів, а на монету діаметром у 1,2 метра - човен-каное або... дружину. На Соломонових островах (Тихий океан) за гроші правили собачі зуби, Місцеві жителі нанизували їх на разки, як намисто [5].

Із часом люди зауважили, що найкраще виконувати функції грошей здатні різноманітні метали. Тому багато з них (залізо, олово, мідь, цинк) перебували на ринку як у формі товарних грошей, так і монет.

Основною причиною перемоги золота і срібла над іншими товарами в боротьбі за право бути грішми є їхні властивості. Насамперед, усі ці метали, а головне золото, придатні для вимірювання ціни товару: адже те, чим міряють ціну будь-якого товару, не повинно змінюватись у своїй величині. Звісно, ціна золота теж коливається в часовому вимірі, але в значно меншому діапазоні, ніж ціна інших товарів, і є стабільнішою. По-друге, у процесі використання золота як грошей воно не псується, не знищується, тобто є довговічним. По-третє, дорогоцінні метали в разі потреби можна переділяти на однаково рівні частини, які так само не втрачатимуть своєї вартості й не знищуватимуться. По-четверте, для потреб операцій з купівлі гроші повинні легко переміщатися. П'ятою властивістю переваги дорогоцінних металів як грошей є можливість без обмежень довго зберігати ціну майна, оскільки вони не псуються, не рвуться, не піддаються іншим впливам сил природи. Шостою властивістю золота є його однорідність, що найлегше дозволяє його ідентифікувати порівняно з іншими металами (зовнішній вигляд, дзвін, вага).

Завдяки переліченим властивостям золото і срібло стали всесвітньо визнаними металами для виконання ролі грошей. На сьогодні більшістю вчених визнано, що гроші виникли в результаті обміну. Але роль держави у цьому процесі -- не остання. Саме держава визначала, які товари слід використовувати як гроші, з яких металів вони мали виконуватися і якої форми набувати[26].

Форму монети гроші теж прибирають завдяки участі держави. Спочатку форма грошей була різноманітною. Так, у Мексиці це були зливки міді у вигляді літери «Т»; в Індокитаї грошима були товсті мідні прути; в Північній Америці -- свинцеві кульки; в Африці -- залізячки, схожі на підкову. В Ольвії використовувалися гроші з бронзи у формі дельфінів і наконечників стріл. Але, кінець кінцем, запанувала форма кружка, для чого були певні підстави. Треба було, щоб справжня вага монети відповідала тій вазі, яка задекларована емітентом. Через це монеті слід було надати такої форми, за якої вона найменше стиралася би під час користування. А такою формою є саме кружок[5].

Так, перші монети, що відповідали основним описаним атрибутам, з'явились у Лідії -- на узбережжі Малої Азії в VII ст. до н. е. Наприкінці VII - на початку VI ст. до н. е. вже багато грецьких міст карбували свої монети. Для карбування використовувалися золото, срібло і природний сплав цих металів -- електр. Його застосування пояснюється тим, що він існував у природному вигляді в Лідії. Найбільш поширеними в обігу давньоукраїнських земель Північного Причорномор'я у VI--IV ст. до н. є. були кізикіни -- електрові монети м. Кізик із південного берега Мармурового моря. Маса монет -- близько 16 г (32--52% золота). Окрім статера, були в обігу також 1/6 (гекта), 1/12 (гемігекта), 1/24 (місгемігекта) та 1/48 частини кізикіна. Зображення на монетах дуже різноманітні -- риба, голова лева, собака, орел, а з іншого боку -- втиснутий квадрат, переділений начетверо [25].

Найважчими грошима з металу (19 кілограмів 710 грамів) вважаються шведські мідні монети прямокутної форми, які випускались у XVIII ст. У кутках монети-плити були відбитки королівської печатки, в центрі - ще один відбиток і номінал монети[5].

Найлегшими металевими монетами є непальські срібні гроші, випущені в 1740 р. За розміром вони були 2x2 міліметра і важили 0,008-0,014 грама. Іноді монету навіть розпилювали на 2 або й на 4 частини для дрібних покупок.

Найбільшою за вартістю була індійська золота монета у 200 мохурів, викарбувана у 1654 p., вагою 2 кілограми 177 грамів і 136 міліметрів у діаметрі. Відбиток монети зберігається у Британському музеї в Лондоні. Єдиний відомий екземпляр цієї монети зник в індійському штаті Біхар у 1810 р. [5]

На аукціонах старовинні монети коштують дуже дорого, наприклад, за срібну драхму давніх Афін було заплачено 314 тисяч доларів.

У деяких азіатських країнах (Японія, Малайя) відливались "грошові дерева". Коли треба було щось купувати, власник "зривав" монету з "дерева".

Золоті монети ацтеків відливались у вигляді зображень людини, сокири. У Зімбабве монетами слугували бронзові дзвіночки, а в Китаї можна було зустріти гроші у вигляді ножів. Певний вид браслетів слугував як гроші у племен, що заселяли Берег Слонової Кості. Власники носили їх як прикраси - на шиї, руках і ногах, а при потребі - знімали і розраховувались.

У XVI ст. Венеціанська республіка карбувала дрібну мідну монету, яка називалась "газетта". Коли в 1556 р. у Венеції з'явилось перше друковане видання "Notizie scritte" ("Письмові відомості"), його вартість була визначена в одну газетту. До цього так звикли, що назва монети перейшла й на інші видання. А з італійської слово "газета" (подвоєння "т" зникло) перейшло в інші мови [5].

Гроші виникли як природний наслідок зростання товарного обміну, і грішми стали товари, які мали найбільш забезпечений збут. Але металеві гроші самі є продуктом нелегкої праці, крім того, їх пересилання також вимагає значних зусиль. Оскільки металеві гроші -- дуже дорогий засіб обігу і суспільство змушене витрачати значну частину своєї праці на створення і утримання монет, виникла потреба їхнього здешевлення. Ще кращою ідеєю було створення таких грошей, які мали б умовний характер і не вимагали би значних витрат на їхнє виготовлення. У цьому й полягав зміст паперових грошей, які повинні заступати в обігу металеві гроші. Паперові гроші - це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання в усіх видах платежів. Таку ідею можна було вирішити лише за участі держави, котра найбільше зацікавлена у зменшенні витрат на виробництво й регулювання грошового обігу.

Перші паперові гроші з'явилися в Китаї у VIII ст. Зроблені у формі чотирикутних пластинок, вони містили різноманітні знаки й печатки. Ці білети мали різну купівельну спроможність і під страхом смертної кари були обов'язкові до приймання.У Франції емісія паперових грошей розпочалася з 1716 р., в Англії - наприкінці XVIII ст., в Росії - з 1769 р. В Україні перші паперові гроші з'явилися в обігу в 1769 р. з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов'язання, розписки на одержання монети [5].

Використовування паперових грошей стає широко поширеним, оскільки вони є зручним засобом обміну. Ці гроші легко транспортувати і зберігати. При ретельному гравіюванні, цінність грошей може бути захищена від підробок. Спочатку паперові гроші обмінювались на золоті. Але періодично цей обмін припинявся. На грошових знаках указувалась їх золота основа, тобто та кількість золота, яку вони заміщують. Паперовим грошам був гарантований обмін на золото на першу ж вимогу. Однак під час Першої світової війни обмін паперових грошей на золото було припинено майже в усіх країнах. Остаточно його припинено для приватних осіб у 1929--33 pp. А у сфері міжнародних відносин він зберігався до початку 70-х років XX ст. Така грошова система називалася золото-стандартною[26].

1.2 Загальна характеристика грошової системи

Грошова система - це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів [22].

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем [27]:

- системи безготівкових розрахунків;

- валютної системи;

- системи готівкового обігу.

Кожна із названих підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою - Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високо демократичні політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Про це переконливо свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни - члени ЄС у спробі об'єднати свої грошові системи в одну з єдиною валютою - євро. Усвідомивши значні загрози від об'єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначені строки (1999 р.) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС вирішило, що допустити до об'єднаної грошової системи можна тільки деякі країни-члени, котрі мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі [6].

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

Грошова система має такі складові (рис. 1.1) [6]:

- грошова одиниця (законодавчо закріплений грошовий знак);

- види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу (у деяких країнах платіжна сила надається казначейським квиткам);

- масштаб цін (величина грошової одиниці цієї країни);

- валютний курс (співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях. Валютний курс визначає НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській і Нью-Йоркській біржах);

- порядок готівкової та безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

- регламентація безготівкового обігу (держава визначає порядок використання грошей на рахунках у банках);

- правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

- національний банк та його діяльність.



Розділ 2. Аналіз основних етапів розвитку грошових систем

2.1 Еволюція грошових систем та видів грошей

У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінювалися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями (рис. 2.1).

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем [22]:

- система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

- система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей - казначейські білети або банкноти.

Розвиток грошових систем країн світу відбувався водночас з еволюцією товарного господарства та властивих йому економічних відносин. Грошові системи набували того чи іншого виду залежно від форми, в якій функціонують гроші -- як товар (загальний еквівалент) або як знаки вартості.

Історично першим типом грошової системи була система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти розмінні на грошовий метал.

Металеві грошові системи виступали у формах біметалізму та монометалізму. Біметалізм -- це грошова система, за якої роль загального еквівалента законодавче закріплялася за двома металами -- золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.

Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, згідно з якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить, двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Тому держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на однакових засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти».

Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим, що зумовлювалося нерівномірним зростанням продуктивності праці при видобутку золота та срібла. Як наслідок, вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого -- недооцінювалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого переоцінювалася. У цьому проявлялася дія закону Коперника-Грешема: «Гірші гроші витісняють з обігу кращі».

У різних країнах в один і той самий час установлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Так, наприкінці XVII ст. воно становило 1:15,5, а реальне ринкове співвідношення в цей час складало 1:14,9. Це означало, що золото за законом було переоцінене, тобто платежі золотом виявлялися вигіднішими, ніж платежі сріблом, яке часто вилучалося з обігу та вивозилося за кордон з метою купівлі золотих зливків для подальшого їх перекарбування у монети для здійснення платежів.

Зазначимо, що коли в Європі з обігу вилучалося золото, у США -- срібло. Тобто, незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні права, фактично цю функцію виконував один із них.

Різновидом біметалізму можна вважати так звану «систему «кульгаючої» валюти», за якою один із видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом слугує французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за п'ятифранковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм [27].

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило сутності цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал, що фактично й відбувалося. З розвитком капіталізму роль повноцінних грошей в обігу дедалі частіше виконували кредитні гроші та безготівкові розрахунки.

На початку другої половини XIX ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду -- так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував недовго. Знецінення срібла наприкінці XIX ст. через здешевлення його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет становило 1:20, 1:22. Як наслідок, недооцінені за законом золоті монети почали виходити зі сфери обігу до скарбів. Урешті решт це спричинило розпад Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі ці країни перейшли до золотого монометалізму [27].

Монометалізм -- грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843--1852рр., в Індії -- в 1852--1893 рр., у Голландії -- в 1847--1875рр.

Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. В останній третині XIX ст. з'явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (вища вартість та значно менша вага, ніж у срібних монетах) золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено: у Німеччині -- в 1871--1873 рр., у Швеції, Норвегії та Данії -- в 1873 р., у Франції -- в 1876 --1878 рр., в Австрії -- в 1892 р., у Росії та Японії -- в 1837р.,у США -- в 1900р.

"Золотий стандарт фактично був стандартом фунта стерлінгів, бо більшість країн у XIX ст. проводили політику збереження стабільної вартості своїх валют через переведення їх у фунти стерлінгів. Великобританія мала перевагу країни, що на той час не брала участі у війнах. Це сприяло формуванню її іміджу як зразка фінансової стабільності та обережності [6].

Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту. Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, за якого:

- золото виконувало всі функції грошей;

- в обігу перебували золоті монети. Уведення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки, їх часто намагалися позбутися як незручних в обігу;

- відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом. Англійський фунт стерлінгів містив 7,32 г золота, долар -- 1,5, франк -- 0,29, марка -- 0,35, російський рубль -- 0,77 г;

- вільний рух золота та іноземної валюти між особами та країнами, завдяки чому відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах «золотих точок».

Рівновага підтримувалася через суворий контроль з боку центрального емісійного банку. Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом існувало кілька систем банкнотної емісії.

Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання обумовлювалося адекватністю вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, котрий містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки вільному обігу, карбуванню золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей стихійно пристосовувалася до потреб у них обігу через механізм скарбу. В періоди спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в грошах, вони виходили з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні товарообороту гроші надходили зі скарбу до сфери обігу. Саме у такий спосіб відбувалося регулювання маси грошей в обігу [27].

Стабільність національних грошей, стабільність валютних курсів сприяли розвитку капіталізму вільного ринку, створювали умови для розвитку кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів та ін.

Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. У процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їх замінниками поступово змінювалося. Наприклад, у США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 р. 3:1, у 1860 -- 1:1, у 1885 р. -- 1:3. До 1913 р. золоті монети становили 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту.

2.2 Демонетизація золота,як основа докорінної якісної зміни грошових систем у сучасному світі

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей спричинили таке зростання грошової маси в обігу, яке значно перевищувало золоті запаси емісійних банків і ставило під загрозу вільний обмін грошових знаків на золоті монети. У цей час золотомонетний стандарт було скасовано у країнах, що брали участь у війні, та й у більшості інших країн (окрім США та семи латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот на золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам не дозволялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем. Центральні банки активно скуповували державні цінні папери та надавали позики під їх забезпечення. До кінця війни державні зобов'язання в активах центральних банків становили у Великобританії 54%, Італії -- 63, Франції-- 81, Німеччині -- 91% [22].

Після закінчення Першої світової війни, в умовах розвитку загальної кризи капіталізму, жодна капіталістична держава не змогла стабілізувати свою валюту на основі відновлення золотомонетного стандарту.

У ході грошової реформи 1924-1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено у двох урізаних формах - золотозливкового і золотодевізного стандартів.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їхня чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки. В Англії вартість стандартного зливка масою 12,4 кг дорівнювала 1700 фунтів стерлінгів, у Франції вартість зливка 12,7 кг дорівнювала 215 тисяч франків.

В Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах було встановлено золото-девізний (золотовалютний) стандарт, за якого також відсутні золоті монети та вільна чеканка. Обмін неповноцінних грошей на золото проводився за допомогою обміну на валюту країн із золотозливковим стандартом. Так зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом.

Стійкість курсу національної валюти підтримувалася методом девізної політики, тобто за допомогою купівлі та продажу національних грошей за іноземні залежно від того, знижується чи підвищується курс національної валюти на ринках. Таким чином, при золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися в залежність від валют інших.

Внаслідок світової економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт було скасовано в усіх країнах світу (у Великобританії в 1931 р., США - 1933 р., Франції - 1936 р.), і встановилася система нерозмінного банкнотного обігу [12].

Система золотодоларового стандарту, що склалася після другої світової війни у США, звичайно називається Бреттон-вудською за назвою невеликого курортного містечка в штаті Нью-Гемпшир (США), де влітку 1944 року делегати 44 країн у ході Міжнародної фінансової конференції утворили Міжнародний валютний фонд. Відповідно до статуту МВФ долар займав положення посередника між всіма іншими валютами і золотом. Був установлений масштаб цін долара - 0,888 грам золота чи 35 доларів за одну трійську унцію (31,1 грама).

Сполучені Штати Америки зайняли у фонді лідируючу позицію. Наприкінці 1949 року золотий запас США досяг рекордного рівня - близько 22 тис. тонн -- і склав 70% резервів капіталістичного світу. З кінця 60-х років намітився відтік золота і доларів із США. Наприкінці 1971 і 1974 роках Сполучені Штати зробили 2 девальвації долара, зменшивши його золотий вміст до 737 грам золота. Наприкінці 1971 року вони припинили обмін доларів на золото і наступив крах епохи золотого стандарту. Таким чином, відбулася демонетизація золота - тобто повна чи часткова втрата золотом його грошових функцій. На практиці демонетизація означала ліквідацію масштабу цін і утрату всякого зв'язку паперових грошей із золотом.

Причини демонетизації золота :

1. Недостача золота для забезпечення розміну банкнот. До кінця 1971 року золотий запас США склав усього лише 8,6 тис. т (22%), а долар продовжував залишатися резервною валютою. Золотий запас США склав 22% доларових активів іноземних держав.

2. Загострення протиріччя між фізичною формою і соціальною сутністю грошей: золото стало незручним матеріалом для виконання функцій грошей, і в сучасному звертанні абсолютно панують паперово-кредитні гроші.

До середини 70-х років XX століття валютні курси, що втратили об'єктивну золоту основу, почали різко коливатися, що і спонукало представників монетарізму висунути ідею про повернення до золотого стандарту. При цьому вони вважали, що сучасна ринкова економіка по суті стабільна, і аргументували свою точку зору наступними положеннями:

- існує суб'єктивізм у визначенні кількості грошей для обертання в залежності від економічної політики, що проводиться правлячою партією; у противагу цьому золотий стандарт дисциплінує;

- золотий стандарт є засобом боротьби з інфляцією, тому що, ціна золота фіксована, тому воно дешевше інших товарів, люди його купують у казначейства, зменшуючи інфляцію. Критики золотого стандарту (кейнсіанці та ін.) виходять з того, що сучасна економіка за своєю природою нестабільна і її треба регулювати, у тому числі і за допомогою механізмів грошової пропозиції.Тому що економіка нестабільна, фіксована ціна на золото з часом відхиляється від рівноважної ціни,немає основ для впевненості в тому, що ріст світового золотого запасу буде обов'язково повільним і стабільним, а це значить, що відкриття великих родовищ золота чи прогрес у технології видобутку можуть викликати хвилю інфляції [7].

Фактично підписання у 1978 році на Ямайській конференції всіма країнами - членами МВФ угоди “Про демонетизацію золота” означало, що золото в ролі грошей узагалі припинило своє існування, тому що вже офіційно його позбавили всіх функцій грошей, у тому числі й функції міри вартості10, у зв'язку з цим воно більше (згідно з угодою “Про демонетизацію золота”) не має бути мірою вартості, а, отже, й загальним еквівалентом вартості товарів. Із цього випливає, що з демонетизацією золота золотий стандарт як вид монетарної системи припинив своє існування, а грошовий ринок золота перетворився на товарний ринок золота,підтверджуючи цим, що нині не існує золота як грошей і, відповідно, воно вже не може виконувати роль загального еквівалента вартості товарів.

Цікавим є той факт, що відміна золотих паритетів валют у 1978 році суттєво не вплинула на світову економіку, хоча вважалося, що без золота як мірила вартості національних грошей (тобто без загального еквівалента вартості) не можна обійтися. Більше того,ціни самого золота виражаються в сучасних паперових грошах без власної вартості. До того ж більша частина видобутого в світі золота взагалі ніякого відношення до грошей не має і використовується як товар відповідно до його споживчих властивостей. За таких умов навряд чи можна вважати,що золото продовжує виконувати функцію міри вартості й відігравати роль загального еквівалента вартості товарів. Хоча при посиленні інфляції значення золота зростає, але лише як тезавраційного товару і символу надійності та багатства. Але під час гіпер інфляції, коли грошові білети зне-цінюються в мільйони разів, можутьвиникнути й локальні тимчасові форми “загального еквівалента” у вигляді найнеобхідніших споживчих товарів(солі, бензину, сигарет, продовольчихталонів тощо), але аж ніяк не золота[21].

2.3 Особливості сучасних грошових систем в розвинутих країнах світу

Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій тощо грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості.

У грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій [15].

Розглянемо грошові системи деяких країн .

1)Грошово-кредитна система Німеччини -- одна з найрозвинутіших у Європі. Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу пов'язана з досконалістю національного законодавства. Законодавчі акти, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, що обов'язкові для фінансово-кредитних установ на території всієї країни, та особливі -- обов'язкові для фінансово-кредитних установ на території окремих федеральних земель.

Грошово-кредитна система Німеччини має дворівневу структуру, котра подана на малюнку.

На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Німецький федеральний банк. [27]

2) Грошова система США. Назва американської валюти - долар.

У США емісію грошей здійснює казначейство, ФРС та комерційні банки. Казначейство випускає в обіг дрібні купюри (1,5, 10 дол.), срібні долари та розмінну монету (1, 5, 10, 25 та 50 центів). 1 дол. США = 100 центам.

Банкноти ФРС 20, 50, 100 дол. - головний засіб готівкового грошового обігу США. Комерційні банки залучають депозити на трансакційні вклади і створюють гроші для безготівкового обігу. При цьому 90% усіх платежів США відбувається з допомогою безготівкових розрахунків

Важливою основою безготівкових розрахунків у США є трансакційні вклади, які досить легко можуть бути використані як гроші. Кошти на цих рахунках належать переважно великим корпораціям і просто багатим особам. 53% загальної суми таких депозитів належить нефінансовим корпораціям, 8,4% - кредитно-фінансовим інституціям, 32,6% - фізичним особам та близько 6% - іноземним власникам.

Головним інструментом безготівкого обігу США є чек. Чековий обіг тут найбільш розвинутий порівняно з іншими країнами. Іншою формою безготівкових розрахунків є використання плас-тикових карток, які дають змогу здійснювати розрахунки за товари та послуги без використання готівки й чеків та одночасно є інструментом короткострокового споживчого кредиту.

Останнім часом у США активно використовується така форма безготівкових розрахунків, як система попередньо повідомлених платежів (preathorized payments). За цією системою банк автоматично зараховує на поточний рахунок клієнта або, навпаки, списує з його рахунку кошти згідно з укладеними угодами. Це стосується комунальних платежів, страхових внесків та ін. Серед надходжень - заробітна плата, пенсії, рентні платежі та ін. [27]



Розділ 3. Загальна характеристика створення і розвитку грошової системи в україні та шляхи її подальшого розвитку

3.1 Огляд етапів формування грошової системи незалежної України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави [23].

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою - рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют - старої і нової - зумовлювалося рядом обставин [6]:

- Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

- на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

- Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків - купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, були [23]:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів - російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти - рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України [22].

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести [23]:

...