Функціонування грошового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність і функції грошового ринку України

1.1 Сутність та особливості функціонування грошового ринку

1.2 Особливості державного регулювання грошового ринку в Україні

Розділ 2. Особливості прояву на грошовому ринку основних ринкових ознак: попиту, пропозиції, ціни

2.1 Особливості попиту на грошовому ринку

2.2 Особливості пропозиції на грошовому ринку

2.3 Графічна модель грошового ринку та рівновага на ньому

Розділ 3. Проблеми функціонування та перспективи розвитку грошового ринку

3.1 Сучасні проблеми розвитку грошового ринку

3.2 Основні напрямки розвитку грошового ринку України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Становлення ринкової економіки в Україні пов'язано з використанням можливостей грошового ринку, який є визначальною складовою ринкового механізму. Актуальність вибраної теми зумовлена тим, що сучасний стан економічної ситуації в Україні доволі складний і визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово - кредитну політику держави.

Проблеми формування грошового ринку та його регулювання в умовах ринкових трансформацій досліджено в працях багатьох українських вчених Б.П. Адамика, О.С. Любунь, І.О. Лютого, А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної, М.І. Савлука та ін. Проте складність та багатогранність проблематики грошового ринку лишили поза достатньою увагою його вплив на становлення ринкових механізмів у трансформаційний період.

Метою даної курсової роботи є дослідження її предмету.

Для досягнення мети курсової роботи необхідно виконати такі завдання, як:

· аналіз теоретичних основ функціонування грошової ринку;

· дослідження функціонування елементів грошової ринку в Україні;

· аналіз проблем та перспектив функціонування грошової ринку, та її елементів зокрема, в Україні.

Об'єктом дослідження курсової роботи є грошовий ринок.

Предметом курсової роботи є функціонування грошового ринку в Україні.

Методами досягнення поставлених у курсовiй роботі завдань є аналітичні, порівняльні, спостережні, статистичні, дослідницькі.



Розділ 1. Сутність і функції грошового ринку України

1.1 Сутність та особливості функціонування грошового ринку

В економічній літературі немає чіткого однозначного тлумачення поняття "грошовий ринок", воно багатьма економістами часто ототожнюється із терміном "фінансовий ринок" [2, 7с. 103].

В Україні цей ринок тільки розпочали серйозно досліджувати. Одними з найперших грошовий ринок грунтовно взялись аналізувати А. С. Гальчинський, І.Савлук.

А.С. Гальчинський вважає, що грошовий ринок - це самостійний механізм урівноваження попиту і пропозиції грошей [3,с.105]. Він називає цей ринок монетарним і дає йому таке визначення: "Монетарний ринок (ринок грошей) є мережею спеціальних (банківсько-фінансових) інститутів, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар, їх взаємне врівноваження". У визначенні відображено функціональне призначення цього ринку врівноваження попиту і пропозиції на гроші. Жоден інший ринок, у тому числі й фінансовий, такої функції виконувати безпосередньо не може. Воднораз два моменти у цьому твердженні дискусійні. По-перше, якщо монетарний ринок асоціюється лише з ринком грошей, у ньому не залишається місця для ринку капіталу (хоч сам А.С. Гальчинський, посилаючись на І. Шумпетера, визначає, що ринок капіталу теж грошовий, а тому є складовою монетарного ринку). По-друге, торгівля грошима може здійснюватися і поза межами банківсько-фінансових інститутів.

Грошовий ринок як самостійне явище висвітлюється і в роботах М.І. Савлука. На його думку, грошовий ринок - це "особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар». Таке визначення підтверджує те саме функціональне призначення грошового ринку, на якому наголошував і А. С. Гальчинський.

На думку інших науковців, купівля-продаж грошей на цьому ринку скоріше за все явище абстрактне, уявне і навіть віртуальне, ніж реальне. Реально продаються і купуються цінні папери, банківські депозити, банківські вимоги і т.д., що й формує попит і пропозицію грошей. Тому доцільніше робити наголос на розумінні грошового ринку як такого, де формуються попит та пропозиція, а не лише купівля-продаж грошей.

Виходячи з викладеного, грошовий (монетарний) ринок можна визначити як сукупність економічних відносин, що забезпечують урівноваження попиту і пропозиції грошей та формування їх ціни, а також він є окремим сегментом фінансовогринку.

Для кращого усвідомлення сутності грошового ринку важливо з'ясувати такі його структурні елементи, як об'єкт, суб'єкти та інструменти.

Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційного продажу на товарних ринках.

Продаж грошей відбувається переважно у формі кредитування. Продавець виступає у ролі кредитора, покупець у ролі позичальника. Операція продажу грошей не є еквівалентним обміном однакових цінностей, не веде до витрат продавцем права власності на відповідну суму грошей і тому повинна передбачати механізм забезпечення цього права й повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які називають фінансовими інструментами.

Інструментами грошового ринку є певні носії зобов'язань покупців грошей перед їх продавцями та одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців.

Інструменти можуть мати різноманітні форми - це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо. Для продавців грошей всі вони є об'єктами грошових вкладень або фінансовими активами, які здебільшого продаються і купуються на ринку. Ставши власниками фінансових активів, ці суб'єкти дещо змінюють і свій статус на ринку - вони здійснюють продаж фінансових активів, а не купівлю грошей. Для них об'єктом ринку стають ці активи, а гроші лише посідають своє традиційне (для товарних ринків) місце - посередників в обміні. З цієї позиції грошовий ринок набуває вигляду ринку фінансових активів або фінансового ринку.

Інструменти грошового ринку самі можуть набувати здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку у самостійні ринки - цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов'язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єкти грошового ринку - це будь-які економічні структури - фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники. Кожний з них може виступати або в ролі продавця грошей (кредитора), в ролі покупця (позичальника), або в тій чи іншій одночасно, як, наприклад, банки та інші фінансові посередники.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживчою вартістю - здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих виробничих потреб. Чим більша буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.

З викладеного вище стає зрозумілішою внутрішня єдність грошового і фінансового ринків. Вони мають спільні просторові вежі. На ці ринки діють одні й ті ж суб'єкти, багато спільного є між їхніми об'єктами та інструментами. Схоже у них і функціональне призначення - забезпечити капіталізацію вільних (тимчасово чи постійно) грошових засобів у юридичних та фізичних осіб.

Внутрішня єдність грошового і фінансового ринків дає підстави для застосування єдиних критеріїв класифікації кожного з них. Тому у літературі часто одні і ті ж сегменти виокремлюються як у грошовому, так і у фінансових ринках. Це стосується перш за все таких сегментів, як ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів, ринок банківських позичок.

Внутрішня єдність грошового і фінансового ринків не виключає певних відмінностей між ними, хоч вони стосуються лише деяких їхніх ознак. Якщо на грошовому ринку об'єктом виступають гроші, а інструментом їх реалізації - фінансові активи, то на фінансовому ринку - навпаки: об'єктом виступають фінансові активи, а інструментом їх реалізації - гроші як і на традиційних товарних ринках. На фінансовому ринку дещо складніше, ніж на грошовому, проявляється ціна. На величину й динаміку останньої впливають не лише банківській процент як базова ціна грошового ринку, а й попит і пропозиція на самому ринку фінансових активів. Тому з позиції фінансового ринку курсова ціна фінансових активів може істотно відхилятися від банківського процента.

Надзвичайна складна сутність та певна умовність грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Тому розглянемо схему руху потоків грошових коштів на монетарному ринку (рис.1.1):

Рисунок 1.1 Рух потоків грошових коштів на монетарному ринку

Грошовий ринок складається із багатьох потоків, якими грошові потоки переміщуються між трьома групами економічних суб'єктів:

> власниками заощаджень - тими, що заощаджують гроші;

> позичальниками - тими, що позичають гроші;

> фінансовими посередниками.

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від власників заощаджень (кредиторів) до позичальників, а стрілки що, відображають рух інструментів, - від позичальників до кредиторів.

Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру грошового ринку М.І. Савлук і Б.С. Івасів [1,2с.115].

Окремі сегменти грошового ринку можна виділити за кількома ознаками:

* за видами інструментів, що застосовують для переміщеним грошей від продавців до покупців;

* за інвестиційними ознаками грошових потоків;

* за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

* ринок позичкових капіталів;

* валютний ринок.

* ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.

Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів. Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. Саме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва.

За другою ознакою можна виділити такі сектори грошового ринку:

* ринок банківських кредитів;

* ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на:

* ринок грошей;

* ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори:

* міжбанківський ринок;

* відкритий ринок.

Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Відкритий ринок - це ринок, па якому відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

1.2 Особливості державного регулювання грошового ринку в Україні

Проблема ринкових трансформацій української економіки вимагає використання всіх можливостей грошово-кредитної політики, водночас одного з її найбільш дієвих інструментів - регулювання відсоткових ставок грошового ринку. Розширення можливостей застосування грошово-кредитної політики в сучасних умовах, вимагає використання потенціалу регулювання відсоткових ставок та його адаптації до реалій економіки України.

Державне регулювання відсоткових ставок в сучасних економіках займає чільне місце в арсеналі центральних банків і дає змогу реалізувати заходи тактичного впливу та досягати бажаних параметрів монетарної сфери та економічної кон'юнктури. Регулювання відсоткових ставок на сьогодні таке, що трансформаційні процеси набувають нового змісту і спроможні сприяти економічному зростанню країни та стабілізації цін.

Грошовий ринок є найбільш вагомою складовою ринкових механізмів національної економічної системи. На підставі структурного аналізу грошового ринку визначено особливості формування попиту та пропозиції грошей. Попит на гроші в найбільш широкому сенсі є частиною багатства, яку бажають мати у грошовій формі. Пропозиція грошей має ендогенний характер, визначається і регулюється центральними банками, які володіють законодавчо закріпленими для цього функціями. Державне регулювання пропозиції грошей, крім забезпечення економіки грішми, є основним важелем впливу на відсоткові ставки.

Розвиток державного регулювання відсоткових ставок здійснюється через запровадження їх таргетування. Проте існує лише реальна можливість таргетування номінальної відсоткової ставки в короткотривалому періоді, а в довгостроковому періоді має корелюватися на рівень інфляції. Еволюція відсоткової політики здійснювалась у межах сучасних монетарних теорій, а проте пріоритет надавався їх результативності у досягненні цільових орієнтирів.

Реальні можливості для регулювання відсоткових ставок з'явилися після запровадження української гривні, проте тривалий період так і не були сформовані передумови для використання відсоткових ставок у трансемісійному механізмі грошово-кредитної політики, а також як її цільовий орієнтир. Глибока економічна криза періоду початку ринкових реформ та процес демонетизації, розбалансував грошовий ринок і позбавив можливостей НБУ, через зміну пропозиції грошей, впливати на відсоткові ставки. Тривалий період в українській економіці були відсутні передумови для запровадження відсоткової політики. Лише після макроекономічної стабілізації, подолання гіперінфляції та призупинення спаду виробництва були закладені основні передумови для початку застосування регулювання відсоткових ставок. Намагання НБУ запровадити сучасну грошово-кредитну політику та механізми її реалізації підвищують значимість регулювання відсоткових ставок. Проте тривалий час НБУ був не спроможний наповнювати реальним змістом відсоткову політику і більше декларував власні наміри про необхідність розширювати регулювальні можливості.

Ефективність державного регулювання відсоткових ставок визначає стан розвитку механізмів та інструментів грошово-кредитної політики. НБУ формує систему грошово-кредитної політики і встановлює за своїми операціями відсоткові ставки, які і є важелями впливу на економічні процеси, а також використовуються у сфері антиінфляційних і бюджетних відносин. Облікова політика є визначальною у регулюванні системи відсоткових ставок. Проте високий потенціал облікової політики використовується в обмежених масштабах у зв'язку з незначним обсягом коштів, які перерозподіляються, і переважно виконує лише роль індикатора намірів НБУ. При вдосконаленні механізмів формування облікової ставки в Україні, загальні підходи, властиві сучасним економікам, можуть бути скориговані на особливості трансформаційного періоду в Україні та насамперед на перманентні інфляційні процеси, а також зростаючі масштаби міграції капіталу. В міру поглиблення ринкових реформ регулювальний вплив облікової ставки буде зростати як на економічну кон'юнктуру, так і на напрям міграції міжнародного капіталу. Операції на відкритому ринку, в сучасних умовах, використовуються в обмежених масштабах, що пов'язано з недостатньо розвиненим ринком цінних паперів. Лише після запровадження дійсних цінних паперів та створення механізмів їх купівлі-продажу в банківській системі в НБУ з'являться важелі для проведення динамічних, коригувальних та захисних операцій.

Ринок міжбанківських кредитів у відсотковій політиці займає визначальне місце, де регулюється поточна ліквідність кредитних закладів. НБУ регулює відсоткові ставки міжбанківського ринку і примушує учасників ринку пристосовуватись до їх динаміки. Крім цього, відсоткові ставки міжбанківського ринку є індикатором напрямів грошово-кредитної політики.

Тенденції розвитку відсоткової політики в сучасних ринкових економіках свідчать, що в Україні операції рефінансування мають стати пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики. В основі механізму рефінансування є надавання кредитів під заставу вже існуючих боргових зобов'язань, що побудовано на функції НБУ як кредитора останньої надії. В Україні ще не сформована повноцінна система рефінансування, що вимагає застосування досвіду сучасних економік, де їх використання давало високу результативність. Фактично НБУ намагається застосувати європейську модель рефінансування, де використовується кредитний "коридор" для операцій на міжбанківському ринку, який контролюється автоматично кредитно-депозитними операціями "овернайт". На підставі аналізу сучасного стану операцій рефінансування було визначено, що їх подальший розвиток можливий через залучення в кредитній спілці більшості учасників міжбанківського ринку. НБУ для збільшення обсягу коштів, які залучаються в операції рефінансування, має знизити вимоги до їх учасників. Спрощення доступу до операцій рефінансування має сприяти зниженню верхньої межі відсоткових ставок та буде стабілізувати їх структуру.

Результати аналізу [1, с. 241-247] дали підстави зробити висновок, що подальший розвиток відсоткової політики в Україні має здійснюватись в напрямі до стандартів, властивих сучасним економікам, де відсоткові ставки рефінансування є визначальними для формування стабільної системи відсоткових ставок. Проте, ставка рефінансування НБУ поки що неспроможна відчутно впливати на кредитну активність комерційних банків, обмежений розмір кредитних ресурсів не дає можливості через зміну ставки рефінансування ефективно регулювати монетарну сферу.

З 2000 р. можливості відсоткової політики в Україні почали поступово розширюватися і набувати характеру, властивого ринковим економікам. Стабілізація економіки та перехід до сталого економічного зростання визначили позитивну динаміку усіх макроекономічних змінних. Зниження інфляції, а в 2002 р. була дефляція цін, стало свідченням зміни в реальній економіці та у суб'єктів господарювання, які, врешті, змогли позбавитись тривалих інфляційних очікувань.

Повернення довіри до НБУ дало підставу до запровадження ринкових механізмів грошово-кредитної політики. Проте в Україні існуюча структура відсоткових ставок є деформованою, що вимагає системних заходів до державного регулювання. Важливим аспектом структури відсоткових ставок є необхідність всіх її складових перевищувати рівень інфляції, проте реальний рівень депозитних відсоткових ставок, доходність по ОВДП та відсоткових ставок на міжбанківському ринку були нижчими за величину інфляції. За умов недоотримання позитивного рівня доходності грошові кошти не будуть переміщуватись у напрямі їх ефективного використання. Відсоткові ставки грошового ринку є одним із визначальних складових трансмісійного механізму державної економічної політики, що дає змогу через їх регулювання досягти бажаних параметрів монетарної сфери, а також впливати на економічну кон'юнктуру.

Відсоткова політика в сучасних ринкових економіках пройшла тривалий еволюційний шлях, що дозволило сформувати широкий діапазон методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, на одному полюсі якого концепції державного акивізму, на другому - монетарна та інші ліберальні концепції. Центральні банки сучасних ринкових економік відмовились від теоретичної однозначності в проведенні відсоткової політики і застосовують прагматичний підхід, коли в конкретній економічній ситуації перевага надається методам та інструментам, які є більш ефективними в досягненні цільових орієнтирів.

Можливості державного регулювання відсоткових ставок в Україні еволюціонували разом з поглибленням трансформаційних процесів. В умовах глибокої економічної кризи були відсутні передумови для реального проведення відсоткової політики, заходи якої мали більш формальний характер.



Розділ 2. Особливості прояву на грошовому ринку основних ринкових ознак: попиту, пропозиції, ціни

2.1 Особливості попиту на грошовому ринку

функціонування грошовий ринок Україна

Попит на гроші -- одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в ХХ ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок і освоюються механізм та інструменти грошової політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теоретичного та практичного значення.

На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

Попит на гроші тісно пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

* оскільки попит на гроші -- явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

* зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації валового внутрішнього продукту і послабити кризу неплатежів;

* падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон'юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

* у парі «попит -- швидкість» визначальним є попит на гроші, а похідним -- швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об'єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного впливу зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними заходами (збільшення частоти виплат доходів, підвищення дохідності короткострокових фінансових інструментів, удосконалення системи розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу грошей, то це вплине і на формування попиту на них, особливо на його трансакційну складову.

Визначимо чинники, які впливають на мотиви, а значить -- на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей -- чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізувати як:

МГ = f (Q), (1)

де Q -- номінальний обсяг ВНП,

МГ -- обсяг попиту на гроші.

Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками -- динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним -- у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися. Залежність МГ від указаних двох чинників можна формалізувати як:

МГ = f (Ў, P), (2)

де Ў -- фізичний обсяг ВНП,

Р -- рівень цін.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник -- швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впли¬вають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це у своїх теоретичних висновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей -- явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу -- зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою формулою:

МГ = f (R), (3)

де R -- норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків узагалі, зокрема, скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться. З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна записати у такому вигляді:

, (4)

де Ў -- реальний обсяг ВНП;

Р -- середній рівень цін;

R -- рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;

В -- обсяг багатства;

І -- рівень інфляції;

О -- очікування змін ринкової кон'юнктури.

Щоб краще зрозуміти функціональну залежність між основними чинниками, що визначають попит на гроші, зобразимо їх у вигляді кривих у системі координат (рис.2.1):

Рисунок 2.1 Графік кривої попиту на гроші

По вертикалі системи координат відображена норма (в %) очікуваного доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного процента. Зміна цієї норми означає зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу. По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд грн. Сукупність кривих МГ, МГ1, МГ2 відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1 і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші.

Залежність попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (Ў) виявляється у зміщеннях кривої МГ вліво і вниз у позицію МГ1, якщо Ў зменшується, чи вправо і вгору у позицію МГ2, коли Ў збільшується. У цих випадках передусім зміщується крива поточної каси (ПК), яка реагує лише на зміни обсягу Ў, про що свідчить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію ПК1 і «потягне» за собою криву загального попиту МГ у позицію МГ1. Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме, ПК зміститься в позицію ПК2 і «виштовхне» криву МГ у позицію МГ2. Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МГ зміна обсягу багатства, що його мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП.

Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (R) виявляється у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МГ. У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит відбудеться зміщення кривої попиту в нове положення (МГ1 чи МГ2) і самої точки попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж при зміні кожного з цих чинників окремо.

З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чітко видно два різні характери його руху:

* у вигляді переміщення самої кривої попиту -- вгору і вправо чи вниз і вліво, що свідчить про еластичність попиту на гроші від номінального обсягу валового продукту;

* у вигляді руху точки попиту по його кривій -- вгору і вліво чи вниз і вправо, що свідчить про еластичність попиту на гроші від процента та інших очікуваних доходів на активи. Ці два види руху потрібно чітко розрізняти, але розглядати у взаємозв'язку, щоб мати завершену картину динаміки попиту на гроші.

Розглянуті вище мотиви, чинники та закономірності руху попиту на гроші можна вважати класичними в тому плані, що вони широко визнані у світовій літературі як об'єктивно- діючі в розвинутій ринковій економіці. Найповніше вони можуть виявлятися в умовах стабільної і добре розвинутої банківської системи, високорозвинутого ринку цінних паперів, лібералізованого ціноутворення, у тому числі формування процента, вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризиковості грошових операцій тощо. Все це забезпечує економічним суб'єктам можливість найповніше реалізувати свою мотивацію до накопичення запасів грошей.

В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші діють у деформованому вигляді:

1. Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційні запаси, проте пов'язані з цим інфляційні очікування та ризики втрат від зберігання грошей примушують економічних агентів шукати захисту в альтернативних активах, віддаючи перевагу більш надійним, незважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції деформують залежність трансакційної складової попиту від динаміки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквідності, стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фінансового ринку інструменти, як інвалюта, ювелірні і мистецькі вироби, провокують відплив їх за кордон для підвищення надійності з наступною реалізацією для поповнення трансакційного запасу.

2. Високий рівень інфляції провокує зростання номінального процента. Проте реальний рівень процента підтримувати тривалий час дуже складно і він нерідко виявляється від'ємним, що робить вкладання грошей в альтернативні активи збитковим. Це спричинює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює мотиваційну роль альтернативної вартості зберігання грошей. Порушуються ринкові механізми зв'язку між процентом і попитом на гроші.

3. У цьому ж напрямі діє чинник недостатнього розвитку ринку цінних паперів та ринку банківських послуг. Навіть у періоди, коли реальний процент має достатнє позитивне значення, економічні суб'єкти не мають можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо.

Населення України протягом всього перехідного періоду, по суті, було відрізане від ринку державних цінних паперів і не мало можливості скористатися перевагами такого дохідного активу, як облігації державних позик, що їх Дж. М. Кейнс розглядав як єдину альтернативу грошовим запасам. Украй обмежений доступ населення і до такого альтернативного активу, як строкові та ощадні сертифікати через ненадійність банківських структур України.

4. Наявні структура багатства, рівень доходів та споживання в Україні в перехідний період теж істотно деформують еластичність попиту на гроші як по ВНП, так і по очікуваному рівню доходу на альтернативні активи. У структурі багатства ще незначна частка таких дорогоцінних і високоліквідних активів, як приватне житло, будинки, земельні ділянки, сучасні автомобілі, меблі тощо. При низькому середньому рівні реальних доходів та споживання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів, достатню для подальшого збільшення негрошових активів. Проте накопичення грошей пов'язане з ризиком інфляційних втрат та з ризиком банкрутства банків, що нерідко штовхає економічних суб'єктів до пошуку обхідних шляхів трансформації грошових запасів у негрошові активи, і навпаки.

Залежність попиту на гроші від класичних чинників істотно деформується також тіньовими процесами в економіці, що набули широкого розмаху в Україні. З'являються нові мотиви накопичення грошей, зокрема такі, як утаювання доходів від оподаткування та приховування кримінальних грошових доходів, відмивання тіньових грошей тощо. У всіх цих випадках зміна попиту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних чинників, що знижує ефективність останніх та можливості їх використання в практиці регулювання попиту на гроші.



2.2 Особливості пропозиції на грошовому ринку

Пропозиція грошей -- друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються -- при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні -- з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту -- як скорочення пропозиції грошей.

Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку -- попиту і пропозиції, втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці.

Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка -- вторинною. Без правильної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об'єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей.

Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.

Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь інші чинники, що визначають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансово забезпечити певні «гострі» потреби суспільства, виробничого інвестування, підтримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана.

Визнання попиту на гроші об'єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції -- результатом діяльності банків може створити враження, що завданням монетарної політики банківської системи є суто технічне «підтягування» грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. За ним криється надзвичайно складний процес зростання маси грошей (грошової пропозиції), на який, крім рішень центрального банку, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визначеними цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розглядати як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей.

Щоб спростити аналіз цих чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:

, (5)

де М1 -- пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;

m -- коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

Мб -- грошова база.

Зміна пропозиції грошей (М1) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора. Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку -- операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.

Такими чинниками можуть бути зміни:

* норми обов'язкових резервів;

* облікової ставки;

* типової ринкової процентної ставки;

* процентної ставки за депозитами до запитання;

* обсягу багатства економічних суб'єктів;

* тінізації підприємницької діяльності;

* стану довіри до банків, банківської паніки.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не досить відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної політики. Якщо тактичною ціллю цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме такий вигляд (рис.2.2):

Рисунок 2.2 Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної політики на підтримання маси грошей в обороті на незмінному рівні

Пряма вертикальна лінія, проведена з точки 20,0, свідчить про те, що фактична пропозиція грошей склалася на рівні 20,0 млрд грн і банківська система планує підтримувати її на цьому рівні незалежно від зміни процентної ставки. Якщо буде прийнято рішення за тих же умов збільшити пропозицію грошей до 25,0 млрд грн, то крива пропозиції зміститься вправо в точку, адекватну 25,0 млрд грн, але залишиться у вертикальному положенні, що свідчить про її незалежність від зміни процентної ставки.

Якщо грошово-кредитна політика визнає за тактичну ціль утримання на незмінному рівні процентної ставки при вільному русі грошової маси, то крива пропозиції набуде такого вигляду (рис.2.3):

Рисунок 2.3 Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної політики на підтримання процентної ставки на незмінному рівні

Горизонтальна лінія М1 проведена з точки 8, свідчить про те, що пропозиція грошей (точка А) повинна змінювати своє положення вліво чи вправо на горизонтальній прямій М1 (залежно від зміни попиту на гроші) так, щоб утримувати процентну ставку на рівні 8%. Якщо ж як ціль монетарної політики буде встановлено підтримання процентної ставки на рівні 10%, то лінія пропозиції грошей переміститься вгору в точку 10, але збереже горизонтальне положення.

Зміщення пропозиції грошей (точка А) на обох рівнях у напрямку, потрібному для утримання ставки процента на незмінному рівні (8% чи 10%), центральний банк може забезпечити продажем цінних паперів на відкритому ринку (пропозиція грошей зменшиться) чи купівлею їх (пропозиція грошей збільшиться).

Крива пропозиції грошей може набути вигляду нахиленої лінії, якщо грошово-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня процента. У такому разі одночасно змінюється і маса грошей, і норма процента, а крива пропозиції грошей займе слідуюче положення (рис 2.4):

Рисунок 2.4 Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної політики на одночасну зміну маси грошей і процентної ставки

Вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики і відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної ситуації в країні та тих чинників, які обумовили зміну попиту на гроші, відповідно до якої банківська система повинна відкоригувати пропозицію грошей.

2.3 Графічна модель грошового ринку та рівновага на ньому

Якщо дві криві -- попиту і пропозиції -- накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку (рис.2.5). У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню.

Рисунок 2.5 Графічна модель ринку грошей

Криві попиту (МГ) і пропозиції (М1) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті на суму 20,0 млрд грн та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8%. Це значить, що економічні суб'єкти в даній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні грошей на суму 20,0 млрд грн, а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому ж рівні, щоб урівноважити попит і пропозицію. За цієї умови ставка процента (очікуваного доходу) стабілізується на рівні 8%. Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, що дорівнює 20,0 млрд грн, і будуть його тримати на руках, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента.

Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива. Припустимо, що якимось чином удалося в цій ситуації встановити ставку процента на рівні 6%, тобто нижчій від рівноважної. Реакцією на цю зміну буде зниження альтернативної вартості зберігання грошей і зростання попиту на гроші -- точка попиту зміститься по кривій попиту вправо в положення А1 (при тому, що точка пропозиції залишиться в попередньому положенні А). Збільшення попиту на гроші виявиться в посиленні вимог економічних суб'єктів до банків надати їм грошові позички. Проте банки не зможуть задовольнити цих вимог, оскільки їхні резерви залишилися незмінними. Окремі банки спробують закупити додаткові резерви на міжбанківському ринку, і між банками посилиться конкурентна боротьба за ресурси. Наслідком цієї боротьби стане зростання процентної ставки доти, доки вона не досягне попереднього (рівноважного) рівня. Але в міру наближення ставки до цього рівня буде зростати альтернативна вартість грошей і скорочуватися попит на гроші. Як тільки ставка досягне 8%, увесь додатковий попит на гроші зникне і всі показники займуть рівноважне положення: попит і пропозиція -- 20,0 млрд грн, ставка процента -- 8%.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може обумовлюватися також чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші. У цих випадках рівновага може відновитися тільки на інших рівнях як процента, так і грошової маси.



Розділ 3. Проблеми функціонування та перспективи розвитку грошового ринку

3.1 Сучасні проблеми розвитку грошового ринку

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові). До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання[4, c, 62-65].

...