Валютне регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність та завдання регулювання валютного курсу

2. Суб'єкти та об'єкти валютного регулювання. Інструменти регулювання валютних курсів

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Розвиток повноцінного валютного ринку в нашій державі та його ефективне регулювання є необхідною умовою формування відкритої ринкової економіки з усіма необхідними засобами стимулювання роботи суб'єктів господарювання у зовнішньоекономічній сфері. Важлива роль у цьому процесі належить механізму розробки та ефективної реалізації центральним банком повноцінної валютної політики, яка охоплює всі необхідні інструменти впливу на валютні відносини і є одним з найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної і фінансової стабільності та стимулювання економічного зростання. валютний курс фіксований національний

Важливість ефективного управління валютним курсом для малих відкритих економік, до яких належить і Україна, обумовлена тим, що валютний курс є:

- засобом інтернаціоналізації грошових відносин, дає можливість порівнювати цінові структури окремих країн, умови та результати виробничого відтворення (продуктивності) праці, витрати виробництва, заробітну плату, темпи економічного зростання, платіжні баланси;

- засобом порівняння національних цін з інтернаціональними;

- засобом перерозподілу національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Отже, кількісний рівень і динаміка валютного курсу впливає на всі економічні процеси в країні. Саме тому проблема управління валютним курсом є актуальною для багатьох суспільств.

У економічній теорії проблеми регулювання валютного курсу і його вплив на економічні процеси знайшли своє відображення в роботах учених-економістів. Над даною проблемою працювали: В. Базилевич , С. Берестовий , Ж. П. Бландіньер, Дж. Вільямс, Н. Горошкова, І. Дорошенко, П. Кругман, О. Круль, А.Холопов та інші. Тим не менше серед теоретиків досі не знайдено консенсус з приводу визначення впливу режиму на такі важливі показники, як індекс конкурентоспроможності та індекс економічної свободи, який впливає на вибір режиму валютного курсу .



1. Сутність та завдання регулювання валютного курсу

Невід'ємною ланкою валютної системи є механізм її регулювання. Таке регулювання здійснюється на двох рівнях - міждержавному (в т.ч. регіональному) та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені на Міжнародний валютний фонд. Механізм регулювання на державному рівні, його інституційні структури, принципи та нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни. Зокрема в Україні діє декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На національному рівні валютне регулювання здійснюється на базі принципів і методів, які визначаються МВФ і регіональними союзами, в які входять окремі країни.

Зміст системи валютного регулювання констатується чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються:

- суб'єкти валютних відносин, їх права та обов'язки;

- статус національної валюти;

- порядок здійснення валютних операцій, використання надходжень в іноземній валюті,організації торгівлі валютними цінностями, розрахунків в іноземній валюті;

- режим визначення і регулювання валютного курсу;

- механізм утворення і використання офіційних валютних резервів; механізм здійснення валютного контролю, повноваження органів державного управління і функції банківської системи в цьому питанні.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутного впливу на розвиток господарських процесів тієї чи іншої країни.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про НБУ", Національний банк має такі повноваження у сфері валютного регулювання:

- видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

- видача та відгуки ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

- встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, які купують і продають іноземну валюту.

Валютне регулювання - це сукупність нормативних документів, встановлених органами валютного регулювання у законодавчому або адміністративному порядку, спрямованих на регулювання потоків капіталу в країну і з країни, а також валютних операцій, які здійснюються в межах України, з метою підтримки стабільності курсу національної грошової одиниці, стабільного рівня валютних резервів і збалансування міжнародних платежів [6, c.471].

Таким чином, валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Валютні обмеження за звичаєм передбачають певні заходи по регулюванню валютних операцій резидентів і нерезидентів країни, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.

Валютне регулювання спрямоване насамперед на організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, таким чином,формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави є непросто світовою практикою, а об'єктивною економічною необхідністю.

Основними завданнями валютного регулювання та контролю є:

- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;

- регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

- організація внутрішнього валютного ринку;

- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

- захист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;

- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок [1, c.145].

Відповідно до статті 11 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю " Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає в межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- збільшує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (Клірингових) одиницях;

- установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядку контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Такий широкий діапазон функціональних обов'язків Національного банку у сфері валютного регулювання об'єктивно вимагає відповідних повноважень щодо виконання ним функції органу валютного контролю. У зв'язку з цим саме на Національний банк України покладені обов'язки головного органу валютного контролю в нашій державі, здійснення контролю за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України,а також забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю "та іншими актами валютного законодавства України.

Надання широких повноважень Національному банку в сфері валютного регулювання і контролю цілком виправдане, особливо в умовах формування ринку, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми не придбали достатній розвиток.

В сучасних умовах країни можуть вибирати різноманітні варіанти режиму валютного курсу - від жорсткої фіксації до вільно плаваючого.

За класифікацією МВФ, нині у світі практикують вісім основних типів валютних режимів, які поділяються на три види: фіксований, регульований і плаваючий валютний курс.

При реалізації фіксованого режиму валютного курс на державному рівні відбувається фіксація курсового співвідношення національної грошової одиниці та іноземної валюти. Механізм курсоутворення при такому режимі можна реалізувати двома способами. Відповідно до першого способу, валютний механізм без власного законного платіжного засобу передбачає відсутність національного платіжного засобу. Тобто в обігу знаходиться валюта іншої країни як єдине законний засіб платежу (офіційна доларизація), або країна є членом грошового або валютного союзу. Згідно з другою - валютне правління передбачає фіксацію курсу лише щодо однієї базової валюти, яка закріплюється на законодавчому рівні.

Регульований валютний курс, його найважливіші особливості розглядаються на прикладі трьох валютних режимів: традиційний механізм фіксованого курсу, прив'язка валютних курсів в межах горизонтального коридору, повзуча прив'язка.

При традиційному механізмі фіксованого курсу країна формально або офіційно прив'язує свою валюту до валюти іншої країни або до кошика валют. В даному випадку валютний курс може коливатися в межах вузького коридору з відхиленням від центрального паритету на 1% або встановлюється максимальне і мінімальне значення таких відхилень у межах 2% на період не менше трьох місяців. Прив'язка валютних курсів в межах горизонтального коридору передбачає, що валютний курс вільно коливається в межах 1% від формального чи неофіційного центрального паритету. Повзуча прив'язка передбачає зміну валютного курсу як відсоток коливання навколо центрального паритету з передбаченим регулярним його зміною. В свою чергу темпи зміни валютного курсу можуть враховувати поправку на інфляцію (Ретроспективна модель) або заздалегідь встановлюються фіксовані темпи зміни валютного курсу (перспективна модель).

Механізми реалізації плаваючого валютного курсу реалізується в трьох режимах: валютний курс в межах похилого (повзучого) коридору; регульоване плавання без певного діапазону коливань валютного курсу; незалежне плавання .

При валютному курсі в межах похилого (повзучого) коридору відбувається вільне плавання курсу в межах 1% в обидва боки від формального чи неофіційного центрального паритету, який періодично коригується. Ступінь гнучкості валютного курсу залежить від ширини коридору, який є симетричною відносно центрального паритету або такий, що поступово асиметрично розширюється. При регульованому плаванні без певного діапазону коливань валютного курсу органи грошово-кредитного регулювання впливають на валютний курс, не встановлюючи попередньо траєкторію його зміни або його цільового значення. Особливість незалежного плаванняполягає в тому, що валютний курс визначається ринковими чинниками, тобто попитом і пропозицією. Валютні інтервенції здійснюються для запобігання коливань валютного курсу, які не є наслідком фундаментальних макроекономічних зрушень.

На різних етапах економічного розвитку в тій чи іншій мірою практику валютних обмежень застосовували практично всі країни світу. І, ввівши на початок 1990-х років досить жорстку систему валютного регулювання і валютного контролю, Україна не стала винятком, оскільки навіть у країнах Західної Європи валютний контроль широко застосовувався після другої світової війни, в роки відбудови економік цих країн. На сучасному етапі усі розвинуті країни контроль за валютними операціями практично відмінили і зводять його до обліку. Що ж стосується країн, що розвиваються і країн з перехідними економіками,то системи валютного контролю успішно діють у більшості з них і сьогодні,хоча й різняться між собою за ступенем жорсткості.

Враховуючи ситуацію в Україні на початок 1990-х років, коли економіка держави перебувала в глибокій кризі, існувала необхідність введення національної грошової одиниці, значних масштабів набув відтік капіталів за кордон, альтернативи встановленню твердих валютних обмежень не було [1, c.147].

2. Суб'єкти та об'єкти валютного регулювання. Інструменти регулювання валютних курсів

Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

- уповноважені банки-резиденти;

- юридичні особи-резиденти та нерезиденти;

- фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів і нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, які пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які знаходяться за межами України [5, c.73].

Органи, які здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійсненні ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах своїх повноважень, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Основними контрольними функціями Національного банку України у сфері валютних відносин є:

- встановлення та контроль за курсом національної грошової одиниці на міжбанківському валютному ринку;

- контроль за експортно-імпортними операціями;

- контроль за порядком відкриття і ведення валютних рахунків;

- контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;

- контроль за іноземними інвестиціями й міжнародними кредитами та ін.

Таким чином, практично всі операції резидентів і нерезидентів підлягають в Україні валютному контролю.

Декретом також визначаються певні функції валютного контролю, які здійснюються іншими органами, а саме: уповноваженими комерційними банками, державною податковою інспекцією, міністерством зв'язку і Державним митним комітетом України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, які проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність усіх валютних операцій, які здійснюють їх клієнти. У цьому слід наголосити на подвійному становищі комерційних банківських установ. З одного боку, є агентами валютного контролю, підзвітними Національний банк, та його обов'язком є здійснення контролю над операціями резидентів та нерезидентів з валютними цінностями території України. З іншого боку, на відміну державних установ, уповноважені банки є комерційними організаціями, зацікавлених залученні передусім солідних клієнтів, якими вона найчастіше є підприємства-експортери й імпортери.

Саме тому комерційним банкам доводиться іноді вирішувати проблему об'єднання двох полярних завдань: здійснення реального валютного контролю та утримання клієнтів.

Уповноважені банки є єдиними недержавними органами валютного контролю. Це з тим, основним призначенням банків є посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників, і від продавців до покупців, тобто. майже всі грошове звернення до господарському обігові здійснюється через банківську систему, і тут жоден інший орган чи установа немає настільки оперативного і сповненого доступу до інформації щодо операцій, що з зверненням коштів.

З огляду на таке монопольне становище банківської системи, на уповноважені комерційних банків України покладено певні обов'язки щодо контролю своїм клієнтам. До основним обов'язків комерційних банків агентами валютного контролю належить запобігти проведення тому чи тому незаконної валютної операції, а у разі неможливості цього, - проінформувати неї уповноважені державні органи.

У цьому специфіка комерційних банківських установ також у тому, що які самі активно здійснюють валютні операції. Це законодавчого визначення порядку здійснення валютних операцій комерційними банками, ефективну систему їх контролю та відповідальності.

Економічні інструменти валютної політики передбачають використання різних коштів стимулювання економічної зацікавленості суб'єктів ринку на здійсненні розв'язання тих чи інших валютних операцій із метою впливу динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До складу основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку входять:

1.Девальвація валюти.

Девальвація валюти передбачає спрямовані дії відповідних інституційних структур, які мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з іншого - для підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгових позицій країни на світовому ринку.

2. Ревальвація валюти.

Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Тут переслідується мета втримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

3. Валютна інтервенція.

Поряд з девальвацією та ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, «хірургічними» засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широко використовуються й інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших із них виступає валютна інтервенція.

Активно вживаний у світовій практиці механізм валютної інтервенції, санкціонований МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти чи конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

* за рахунок використання власних резервів валюти;

* з допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;

* за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

В окремих випадках МВФ надає спеціальні кредити для здійснення валютної інтервенції з метою стабілізації валютних курсів.

4. Механізм регулювання платіжного балансу

Засобом впливу на валютні курси служать також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, спричинених коливаннями валютних співвідношень, та ін.

5. Валютні обмеження.

Розглянуті інструменти валютної політики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд з цим у практиці валютних відносин активно застосовуються методи прямого втручання в механізм формування обмінних курсів. Йдеться про валютні обмеження, що становлять собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних осіб ринку відносно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.

Валютні обмеження можуть використовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, тощо.

6. Корекція обліку.

Досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових ставок Національного банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

Механізм впливу облікової процентної ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником доходності капіталу у різних країнах є облікові процентні ставки і ці країни мають різні темпи інфляції, то для коректного визначення доходності вираховуються реальні процентні ставки з врахуванням «ефекту Фішера».

«Ефект Фішера» пов'язує номінальні процентні ставки (і), реальні процентні ставки (i реал.) та інфляцію (п)

(1 + і) = (1 + і реал.) (1 + П) (3.1)

Виходячи з цього реальна процентна ставка дорівнює:

і реал. = (1 + і) / (1 + П) -1

За умови твердої гарантії повернення капіталу та процента вільні капітали будуть вкладені у ту країну, де реальна процентна ставка вища і, отже, можна отримати вищий доход, а значить привабливість і вартість цієї валюти підвищується.

Залежність валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а також надійністю нових активів порівняно зі старими і наявністю перспектив зміни процентних ставок за ними.

7. Конвертованість валют.

У системі валютного регулювання особливе місце займає цілий комплекс заходів щодо забезпечення конвертованості валют.

Реалізація цього заходу, що здійснюється на основі нормативних актів кожної окремої країни, є однією з встановлених вимог МВФ. У статті VI його Статуту передбачається зняття валютних обмежень і впровадження валютної конвертованості. Країни-учасниці, що взяли на себе зобов'язання за цією статтею, повинні уникати, підкреслюється в Статуті, впровадження обмежень відносно платежів і переказів із потокових міжнародних операцій, не впроваджувати системи множинності валютних курсів.

Статтею XIV Статуту дозволяється зберігати обмеження валютної конвертованості тільки протягом перехідного періоду. Одночасно у ній підкреслюється, що країни-учасниці повинні прагнути до їх відміни у міру того, як будуть створені можливості регулювання платіжних балансів без валютних обмежень.

Конвертованість характеризує здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну. Поняття конвертованості за своїм змістом виходить за межі власне валютних відносин. Це загальноекономічна категорія, яка охоплює коло проблем, що не зводяться тільки до операції обміну валют. Конвертованість - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості неможлива свобода вибору, тобто те, поза чим ринкові відносини втрачають свою сутність.

Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може бути включеним у різноманітні структури світового ринку, в міжнародний розподіл праці, а покупець позбавляється можливості відповідно задовольняти свій платоспроможний попит.

Тільки при такому підході стане зрозумілим, що Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу та ін. У цьому разі збалансованість експортних та імпортних операцій досягається економічними методами, серед яких найважливішими інструментами є валютний курс і банківський процент. Отже, конвертованість всіма своїми коренями входить у системні зв'язки, які формуються у базисній структурі ринкової економіки.



Висновки

Отже, валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій. Механізм регулювання є невід'ємною ланкою валютної системи держави, є гарантом її стабільного становища на світовому ринку.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Суб'єктами валютного регулювання та контролю виступають всі без винятку учасники валютних операцій: уповноважені банки-резиденти, юридичні особи-резиденти та нерезиденти, фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів і нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, які пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які знаходяться за межами України.

Інструменти валютної політики - це ті прийоми, важелі, методи,які використовуються для впливу на валютні відносини суб'єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні. Основними методами валютного регулювання є валютні інтервенції, девальвація та ревальвація валют, дисконтна політика, механізм регулювання платіжного балансу, корекція облікових ставок Національного банку, конвертованість валют та валютні обмеження.



Список використаної літератури

1)Адамик Б.П. Національний банк и грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002.-278с.

2)Зовнішньоекономічна діяльність[Текст]: навч. посібник для студентів внз/ред.І.І.Дахно-К.Центр навч. літ.,2006.-359с.:іл.(20екз.)

3) Носкова І.Я. Валютні і фінансові операції: Підручник. - Ф.: Фінанси: ЮНИТИ, 1998. - 147 с.

4) Петрашко Л. П. Валютні Операції: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2001. - 204 с

5) Пуховкіна M. Ф.,Остапішін Т. П., БілошапкаВ. C.Центральній банк и грошово-кредитна політика: Навч.-метод. посіб. длясамост. вівч. дісціпліні. - 2-ге вид., Перероб. и доп. - K.: KHEV, 2003.-180c.

6) Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник/Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І.. Савлу та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза и канд. екон. наук, доц. М. Ф.Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 2005. - 556 с.

Размещено на Allbest.ru

...