Шляхи забезпечення беззбитковості та попередження банкрутства підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Аналіз рівня беззбитковості підприємства

1.1 Шляхи забезпечення беззбитковості підприємства

1.2 Визначення точки беззбитковості математичними методами

2. Банкрутство підприємства та шляхи його подолання на сучасному етапі

2.1 Поняття банкрутства. Суб'єкти банкрутства

2.2 Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

2.3 Особливості попередження банкрутства підприємства в Україні

ВИСНОВКИ

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Проблема банкрутства суб'єктів господарювання в Україні стає все більш актуальною для вітчизняної практики через глибоку кризу в Європейському Союзі, яка охопила такі країни як Греція, Ірландія, Португалія. Експерти прогнозують, що у 2013 році ця криза вдарить й по Україні, серед можливих наслідків якої спеціалісти виділяють зростання інфляції та падіння курсу національної валюти. Зазначені проблеми можуть призвести до збільшення числа збиткових підприємств, що, за відсутності впровадження попереджувальних банкрутство заходів, посилить кризові явища в країні.

Мета роботи. Виявлення шляхів забезпечення беззбитковості підприємства та механізму запобігання банкрутства на підприємстві в сучасних ринкових умовах. Дослідження основ організації та особливостей аналізу можливості банкрутства підприємств, а також пошук напрямів вдосконалення даного питання. Дослідження економічних реформ в постсоціалістичних країнах.

Об'єктом дослідження є вирішення задач: розглянути загальну характеристику механізму банкрутства підприємств України; визначити основні напрями удосконалення процесу попередження банкрутства; проаналізувати сутність та особливості державного регулювання застосування процедур банкрутства в Україні.

У роботі застосовуються такі методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, логічний метод. При написанні роботи використовувався системний підхід.



1. Аналіз рівня беззбитковості підприємства

1.1 Шляхи забезпечення беззбитковості підприємства

банкрутство беззбитковість економічний

Ступінь та динаміка розвитку інноваційних процесів є визначальним показником економічного стану підприємства, його здатності до дійсних ринкових перетворень за рахунок створення, впровадження, поширення та практичного використання нової техніки, новітніх технологічних процесів, нової продукції та сировини, сучасних методів організації виробництва та його матеріально-технічного забезпечення.

Ефективність функціонування підприємства, його конкурентоздатність в значній мірі залежить від внутрішнього і зовнішнього середовища.

Внутрішні фактори впливу за їх змістом можна поділити на дві групи: економічні та організаційні. Серед факторів, що належать до першої групи, можна виділити ряд основних, пов'язаних із розробкою стратегії, цілей, задач підприємства та його підрозділів, шляхів їх досягнення, ціноутворенням, управлінням виробництвом, реалізацією, витратами виробництва та їх структурою.

До організаційних факторів належать фактори, що стосуються масштабів підприємства, його структури, вертикального та горизонтального поділу праці, організації виробничого процесу та управління діяльністю підприємства, диверсифікації персонального складу, його цілеспрямованості та кваліфікації.

На сучасному етапі підприємствам доцільно звернути увагу на такі внутрішні фактори забезпечення беззбиткової діяльності: вартість сировини, її доступність, стосунки з постачальниками; величина і структура витрат виробництва відносно конкурентів; номенклатура товарів (послуг) і можливості їх розширення; життєвий цикл основних продуктів; цінова політика і гнучкість встановлення цін; можливість отримання кредитів; оборотний капітал, його гнучкість; витрати обігу та можливості їх зниження; можливість використання альтернативних фінансових стратегій; досвід та персональна кваліфікація працівників; форми та методи матеріального стимулювання.

Зовнішнє середовище охоплює фактори, що знаходяться поза безпосереднім впливом підприємства. Щодо кількості та якості факторів зовнішнього середовища підприємства, то вони характеризуються значною величиною та різноманітністю впливу і врахувати все - є практично неможливо. Тому завдання полягає у визначенні тих факторів, які здійснюють суттєвий вплив на беззбиткову діяльність підприємства і їх групуванні в залежності від величини та характеру цих впливів.

Щодо зовнішнього середовища, то його доцільно розділити на середовище прямої дії і середовище побічний вплив на підприємство. Перше включає в себе фактори, які безпосередньо впливають на хід виробничо-господарської діяльності підприємства і, в свою чергу, відчувають на собі ці результати. До такого середовища безпосереднього впливу слід віднести такі структурні групи факторів: покупців продукції та послуг; постачальників; трудові ресурси; нормативно-законодавче забезпечення; конкурентів.

До зовнішнього середовища, що здійснює побічний вплив на підприємство, належать такі складові: стан економіки країни, політична ситуація, міжнародне положення і зв'язки, культура і традиції, демографічна і економічна ситуація, науково-технічний прогрес і можливості технологій, групові інтереси громадських організацій та партій[1].

На відміну від груп факторів середовища прямого впливу, фактори опосередкованого впливу створюють загальні умови беззбиткової діяльності підприємства. Загалом, вони не мають специфічного характеру щодо конкретного підприємства, хоча ступінь їх впливу на різні підприємства є різним.

Таким чином підходити до вирішення питань забезпечення беззбиткової діяльності підприємства, слід системно з врахуванням як проблем внутрішнього середовища, так і різноманітних змін у зовнішньому середовищі.

Для розв'язання сучасних проблем стабілізації вітчизняної економіки потрібно здійснити низку заходів стосовно забезпечення беззбиткової діяльності суб'єктів господарювання.

В умовах ринку беззбиткова діяльність підприємства розкриває не лише ступінь його життєдіяльності, а й можливості розвитку. Вона проявляється у ритмічності виготовлення конкурентоспроможної продукції, міцному становищі підприємства на ринку, високому рівні матеріально-технічної оснащеності виробництва, здатності забезпечувати відтворювальні процеси, застосуванні передових технологій, налагодженні економічних зв'язків із партнерами, безперервності кругообігу основного і оборотного капіталу, ефективності господарських і фінансових операцій, раціональному використанні виробничих витрат, незначному ступені ризику в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності.

Такий далеко не повний перелік чинників зумовлює широкий спектр організаційно-економічних передумов забезпечення беззбиткової діяльності підприємств. Серед них чільне місце і, як показує досвід, не останнє, займає вдосконалення управління виробничими витратами підприємств.

Економічна наука поділяє витрати на виробництво продукції на дві складові: залежні і незалежні від обсягу виробництва, тобто змінні і постійні. Тривалий час основним напрямком зниження виробничих витрат і собівартості продукції залишалося нарощування обсягів виробництва з максимальним використанням потужності підприємства. Оптимальна концентрація знаходила свій прояв у формі масового виробництва. Однак нарощування обсягів виробництва за межі наявних ресурсів вимагає зростаючих витрат, а доцільність їх залучення вимагає детального обґрунтування. Тому витрати виробництва стають особливим об'єктом управління.

За міжнародною практикою облік витрат прийнято вести, групуючи їх на постійні та змінні. До постійних витрат належать: амортизація; витрати, пов'язані з управлінням підприємством, витрати на проведення обов'язкових запасів, передбачених технологією виробництва. До змінних -- витрати, які змінюються пропорційно чи майже пропорційно до змін обсягів виробництва. Слід одразу зазначити, що взагалі не існує завжди постійних чи завжди змінних витрат. Одні й ті самі витрати можуть бути в одному випадку змінними, а в іншому -- постійними. Крім того, частка кожного виду витрат теж буде змінюватись з часом. Тому треба постійно відстежувати та аналізувати структури витрат на певному підприємстві.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу вести аналіз виробництва за так званою системою директ-костинга. В основу цієї системи покладено визначення рівня беззбитковості виробництва.

Точка беззбитковості характеризує такий обсяг виробництва й реалізації продукції, якому відповідає нульовий прибуток підприємства -- виручка від реалізації продукції дорівнює валовим витратам на її виробництво та реалізацію.

1.2 Визначення точки беззбитковості математичними методами

Для розрахунку рівня беззбитковості (точки беззбитковості) необхідно використовувати класифікацію витрат підприємства за принципом залежності від обсягу виробництва, оскільки це дає можливість прогнозувати прибуток, а також обсяг реалізації продукції, який забезпечує беззбиткову діяльність.

Відомо, що на сучасному рівні розвитку економіки можливі два варіанти обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Перший варіант передбачає розрахунок собівартості продукції шляхом групування всіх витрат на прямі і накладні. Прямі витрати відносяться до собівартості прямо, а накладні розподіляються за видами продукції в залежності від методики, яка застосовується на підприємстві.

Другий варіант широко використовується в економічно розвинутих країнах. Усі витрати в цьому випадку розділяються на дві групи: змінні та постійні. Перші змінюються пропорційно обсягу виробництва, а другі залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва. Така класифікація витрат на змінні та постійні -- умовна, більш вірним є такий розподіл: витрати постійні, напівзмінні та змінні. Саме ця класифікація витрат і знаходить своє застосування у господарській діяльності зарубіжних фірм і підприємств.

До постійних витрат відносяться витрати, які практично не залежать від обсягу господарської діяльності: адміністративні та управлінські витрати, амортизаційні відрахування, витрати по збуту і реалізації продукції, витрати на дослідження ринку та інші загальні управлінські, комерційні та загальногосподарські витрати.

Напівзмінні витрати -- це витрати, стабільні при зміні обсягу випуску продукції в деякому інтервалі, які змінюються при виході обсягу випуску продукції за межі цього інтервалу. Наприклад, витрати з реалізації (транспортні витрати).

Постійні і напівзмінні витрати часто об'єднуються в одну групу -- умовно-постійні витрати.

Змінні витрати -- це витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. До них відносяться прямі матеріальні витрати, заробітна плата, витрати на утримання і експлуатацію обладнання.

Це дуже важлива класифікація витрат, і в аналітичних дослідженнях в першу чергу необхідно звертати увагу на точність, вірність віднесення тих чи інших витрат згідно з наведеною класифікацією. Користуючись класифікацією витрат, можна прогнозувати прибуток, розраховувати критичний обсяг продажів, який, як було сказано вище, дорівнює величині виручки від реалізації, при якій підприємство може покрити всі свої витрати без одержання прибутку[2].

Для розрахунку критичного обсягу виробництва можна використати формулу:

V = v + c + p,

де:

V -- обсяг реалізації продукції;

v -- змінні витрати;

c -- постійні витрати;

p -- прибуток.

Оскільки змінні витрати залежать від обсягу реалізації, то можна записати, що:

v = aV,

де:

а -- коефіцієнт пропорційності.

Тоді:

V = аv + c + p.

Оскільки критичним вважається обсяг, при якому виручка від реалізації продукції рівна повним витратам (без прибутку), то формула розрахунку критичного обсягу (Vk) буде мати такий вигляд:

Vk< = аVk + С або Vk = С : (1 - а).



Наприклад, підприємство виготовляє один вид продукції, попит на який -- еластичний. Водночас підприємство володіє наступною інформацією щодо цього виду продукції:

1. Ринкова ціна -- 100 грн. за одиницю.

2. Змінні витрати -- 60 грн. на одиницю продукції.

3. Загальна величина постійних витрат -- 1000 тис.грн.

Маючи таку інформацію, необхідно розрахувати, при якому обсязі виготовлення продукції підприємство досягне критичного обсягу:

Vk = 1000000 грн. : (1 - 0,6) = 2500000 грн.

(або 25 000 одиниць продукції),

де:

а = 60 : 100 = 0,6.

Отже, реалізувавши 25 000 виробів на загальну суму 2500000 грн., підприємство повністю покриває свої витрати і досягає критичного обсягу[3].

Таким чином, можна сказати, що на величину «критичного» обсягу впливають такі фактори:

1. Зміна постійних витрат.

2. Зміна змінних витрат.

3. Зміна продажної ціни.

Методика розрахунку впливу цих факторів на прогнозування одержання прибутку і розрахунок точки беззбитковості наступна.

Збільшення постійних витрат веде до зростання критичного обсягу і навпаки. У цьому випадку з'являється необхідність продати додаткову кількість виробів із тим, щоби виручка від продажу покривала нові збільшені витрати. За даними підприємства, що аналізується, збільшення постійних витрат на 10% відбулось через підвищення орендної плати.

Таким чином, підприємству необхідно продати додатково 2500 одиниць для того, щоб досягти беззбиткової роботи при збільшенні постійних витрат.Якщо на підприємстві виникає ситуація, при якій постійні витрати зменшуються, то це приведе до зменшення беззбитковості і поліпшення фінансового стану підприємства.

Наприклад, величина постійних витрат на одиницю продукції -- 40 грн (1000000 : 25 000 шт). Виробничі потужності не завантажені. Покупець хоче купити 5 000 одиниць продукції за ціною 70 грн. за штуку. Підприємство може прийняти це замовлення, але тільки в тому випадку, якщо воно одержить додатковий прибуток. У цій ситуації аналітики мають провести аналітичні дослідження, на основі яких керівництво прийме відповідні управлінські рішення[4].

Для цього перш за все складається аналітична таблиця, в якій наводиться інформація, необхідна для оцінки економічної доцільності прийняття додаткового замовлення.

Як бачимо, незважаючи на те, що покупцем була запропонована ціна нижча, ніж та, за якою підприємство продавало свою продукцію, прийняття такого замовлення забезпечить одержання додаткового прибутку в сумі 50 000 грн. Джерелом одержання цього прибутку є економія на постійних витратах, величина яких в розрахунку на одиницю продукції становить 33,3 грн. (1000000 : 30000).

Таким чином, ми розглянули методику розрахунку впливу зміни постійних витрат на величину «критичного» обсягу (або точки беззбитковості).

Але, як було сказано вище, на цей обсяг впливають також змінні витрати. Вплив цих витрат можна розрахувати за формулою:

Ддk = (С : (1 - v1 : S) * S) - (С : (1 - v0 : S) * S) = С * {1 : (S - v1) - 1 : (S - v0)},

де:

v1 і v0 -- передбачені і поточні змінні витрати на одиницю продукції;

а = V : S -- відношення змінних витрат до ціни реалізації.

Наприклад, відомо, що збільшення цін на матеріали приведе до зростання змінних витрат на 10%. Тоді за даними підприємства, що аналізується, нам необхідно розрахувати, скільки додатково одиниць продукції необхідно випустити підприємству, щоб перекрити таке збільшення витрат.

Використовуючи наведену вище формулу, можна розрахувати кількість одиниць продукції, які необхідно додатково реалізувати, щоб покрити збільшені змінні витрати:

Ддк = 1000000 * {(1: (100 - 1,1 * 60)) -- (1 : (100 - 6))} = 4410.

Таким чином, необхідно додатково реалізувати 4410 виробів для того, щоб перекрити збільшення змінних витрат на 10%.

Якщо на підприємстві виникає виробнича ситуація, яка веде до зменшення змінних витрат, то це завжди позитивно впливає на зміщення точки беззбитковості і поліпшує фінансову стійкість підприємства.

Далі необхідно ознайомитися з методикою розрахунку впливу третього фактора на зміну «критичного» обсягу, або точки беззбитковості. Це -- зміни продажної ціни.

Відомо, що зміна цін реалізації впливає не тільки на фінансовий результат діяльності підприємства, а і має довгострокові наслідки для конкурентоспроможності підприємства.

Вплив зміни продажної ціни розраховується за формулою:

ДдкS - {C : (1 - v : S) * S1} - {С : (1 - v : S) * S0} = С * {1 : (S1 - v) - 1 : (S0 - v)},

де:

S1 і S0 -- передбачена і поточна продажна ціна.

Якщо на підприємстві у зв'язку із зміною ринкових цін на продукцію збільшили продажну ціну на 10% (в нашому випадку 110 грн. за одиницю), то ДдкS = 5000.

Таким чином, збільшення продажної ціни в свою чергу зменшило критичний обсяг, тобто ми можемо продати на 5000 одиниць продукції менше, якщо при незмінних витратах збільшимо ціну на 10%[5].

Отже, аналізуючи критичний обсяг (точку беззбитковості продукції), ми бачимо, що він утворюється внаслідок дії трьох факторів: зміни постійних, змінних витрат, а також зміни продажної ціни, причому однакова зміна цих показників (на 10%) не однаково впливає на точку беззбитковості (+ 2500, + 4410, - 5000). Такий різний вплив викликаний структурою витрат і виручкою від реалізації продукції.

Ми розглянули методику аналізу точки беззбитковості, але, як відомо, метою кожного підприємства є одержання прибутку. Тому, проаналізувавши беззбитковість підприємства, наступним кроком аналізу має бути аналіз прибутковості підприємства.

При цьому необхідно дати відповіді на два питання:

1. При якому обсязі реалізації можна одержати необхідний для підприємства прибуток?

2. Як зміна постійних витрат впливатиме на фінансові результати підприємства?

Відомо, що за даними підприємства, яке аналізується, реалізація 25000 виробів забезпечить покриття виручкою від реалізації всіх витрат. Тому продаж хоча б одного виробу поза цією кількістю уже забезпечить одержання мінімального прибутку. Наприклад, у звітному періоді було продано 30000 виробів, а прибуток від їх реалізації був одержаний на суму 200000 грн. (30000 * 100 - 30000 * 60 - 1000000).

Керівництво підприємства поставило перед аналітиками таке питання: на скільки повинен збільшитися обсяг реалізації продукції, щоби прибуток підприємства збільшився на 5% і 10%?

В результаті аналітичних досліджень одержані такі висновки:

Для збільшення прибутку на 5% необхідно додатково реалізувати 250 одиниць продукції, тобто (200 * 0,05) : (100 - 60) на загальну суму 25000 грн.

Для збільшення прибутку на 10% необхідно додатково реалізувати 5000 одиниць продукції, тобто (200 * 0,10) : (100 - 60) на загальну суму 50000 грн.

Таким чином, збільшення обсягу реалізації на 0,8% забезпечить зростання прибутку на 5%, а збільшення реалізації на 1,6% збільшить прибуток на 10%.

Різниця між одержаною виручкою від реалізації і критичним обсягом завжди характеризує фінансову стійкість підприємства.



2. Банкрутство підприємства та шляхи його подолання на сучасному етапі

2.1 Поняття банкрутства. Суб'єкти банкрутства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб -- (суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України. -- 1992 -- №31. -- Ст. 440).

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”.

Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта -- активів у ліквідній формі -- не вистачить для їх задоволення.

Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва[6].

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії -- суб'єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності

і видів, визначених статтею 2 Закону "Про підприємства в Україні", а також про господарські об'єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом "Про банкрутство” боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом -- після того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

Закон “Про банкрутство” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи -- збори, комітет -- необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

2.2 Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти як найповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств -- нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько 30 000, в Росії -- 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи його розвитку.

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода укладається між боржником та кредиторами.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) -- представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

* припиняється підприємницька діяльність боржника;

* до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

* вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

* припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна -- того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи -- банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

2.3 Особливості попередження банкрутства підприємства в Україні

Процес здійснення виробництва продукції, робіт і послуг вимагає від підприємства вступати у фінансові відносини з іншими суб'єктами господарювання, фінансово-кредитної системи та державою. Ці відносини передбачають виконання підприємством грошових зобов'язань та обов'язкових платежів, тривале і постійне порушення яких приводить його в розряд неплатоспроможних.

Незадовільна робота з управління фінансовим забезпеченням підприємства призводить до банкрутства підприємств і комерційних організацій. Банкрутство є невід'мною частиною конкурентного ринкового середовища. Без банкрутства немає конкуренції. Можливість банкрутства примушує підприємства вживати заходи із забезпечення фінансової стійкості, підвищувати ефективність і продуктивність праці.

Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом, в його основі лежать переважно фінансові причини, серед яких [7]:

1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, яке перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності;

2. істотна незбалансованість об'ємів грошових потоків;

3. Тривала неплатоспроможність підприємства, спричинена низькою ліквідністю його активів.

Основними принципами антикризового управління є постійна готовність до реагування та превентивність дій. Згідно з даними положеннями краще запобігти кризі, а ніж забезпечувати нейтралізацію негативних наслідків, необхідно повністю реалізувати внутрішні можливості виходу з кризової стану та використовувати в разі необхідності відповідні форми санації підприємства для запобігання банкрутству підприємства.

Цілями запобігання банкрутства підприємств повинні бути [8]:

1. отримання прибутку і забезпечення відповідного рівня рентабельності;

2. забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства.

Існують певні напрями дій які сприяють підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання і запобіганню банкрутства підприємства:

1. технологічні нововведення;

2. рівень ефективності використання устаткування;

3. ресурсозберігаючі технології;

4. конкурентоспроможність продукції;

5. працівники;

6. організація і система;

7. стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації);

8. інфраструктура.

Постійний моніторинг діяльності суб'єктів господарювання та практична реалізація економічного механізму запобігання банкрутства можуть бути здійснені за допомогою запропонованого алгоритму діагностики банкрутства в економіці, що включає в себе такі етапи: підготовчий етап (добір команди аналітиків, постановка мети і завдань діагностики), етап збору інформації (збір інформації, добір релевантної її частини, оцінка вірогідності зібраної інформації), етап проектування (побудова інструментів: фактори, симптоми, схеми управлінського аналізу, система показників діагностики, математичні моделі, метод експертних оцінок), розрахунковий етап (написання програмних засобів і розрахунки), аналітичний етап (оцінка й аналіз), етап видачі рекомендацій (прогноз розвитку і рекомендації щодо запобігання кризової ситуації) [9].

Законодавче регулювання банкрутства підприємств є недосконалим, і для таких тверджень існують вагомі причини.

Основним документом, що регулює основні засади банкрутства підприємств є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон). У Законі дуже нечітко розкриваються питання про боржників, оскільки Закон про банкрутство фактично не дає їм можливості відновити платоспроможність. По-перше, поки що передбачається відносно короткий термін процедури санації і немає належного механізму для її реалізації протягом більш тривалого періоду. По-друге, на вимоги кредиторів, що виникають з моменту прийняття рішення про запровадження мораторію, він не поширюється. Отже, початкова сума боргу невпинно зростає, іноді навіть у геометричній прогресії.

Чинне законодавство з питань банкрутства і, зокрема Закон про банкрутство, не виконує повною мірою своєї економічної функції, а передбачена ним процедура санації не стала ефективним механізмом відновлення платоспроможності підприємств та задоволення вимог кредиторів. Подальше зволікання з реформуванням системи банкрутства як інструмента перерозподілу власності, штучного доведення підприємств до неплатоспроможності у майбутньому може призвести до негативних наслідків [10].

В Україні сьогодні діє спеціальний орган -- агентство з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, покликаний контролювати процедуру банкрутства, однак і він часто виявляється нездатним ефективно впливати на її результати. Агентство з питань банкрутства надає послуги з процедури банкрутства, і це перш за все стосується державних підприємств з часткою державної власності понад 25%. Але проблема у тому, що жорстких норм у Законі немає, тому зазначене агентство не може відповідати за те, що відбувається на багатьох державних підприємствах, де воно не залучається до процедури.



ВИСНОВКИ

На сучасному етапі через передкризовий стан національної економіки особливо гостро постає необхідність прийняття заходів щодо запобігання банкрутства підприємств. Це вимагає визначення системи заходів, що допоможе завчасно спрогнозувати банкрутство підприємств, виявити негативні кризові явища та застосувати заходи антикризової політики управління щодо недопущення чи подолання фінансової кризи.

Необхідно контролювати ситуацію, будучи проінформованим аналітичними даними, та необхідно постійно працювати у таких напрямках як застосування технічних нововведень та ресурсозберігаючих технологій, аналізу ринку та конкурентного середовища, удосконалювати організацію праці, підвищувати мотивацію та кваліфікацію працівників.

Отже, усі ці напрямки діяльності включає стратегія завчасного запобігання банкрутства підприємств. Дослідження функцій та основних напрямків антикризового управління підприємств обумовлює системне бачення напрямків та етапів роботи, які повинні бути проведенні для досягнення високого рівня стійкості та платоспроможності господарюючих суб'єктів у всіх галузях економіки, які повинні бути враховані під час формування плану заходів для запобігання кризових ситуацій та банкрутства підприємств і їх нормальної роботи.

Размещено на Allbest.ru

...