Фінансово-правові основи державного кредиту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансово-правові основи державного кредиту в Україні

Зміст

Вступ

1. Поняття і значення державного кредиту. Правове регулювання в галузі державного кредиту

2. Державний борг та його форми

3. Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фінансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту

4. Обслуговування державного боргу і управління ним

державний борг кредит фінансовий

Вступ

Головного сферою фінансової системи є державні фінанси, які забезпечують фінансування усіх загально державних потреб суспільства та призначені забезпечувати його динамічний та ефективний розвиток.

Державні фінанси - це грошові відносини з приводу розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів держави та її підприємств і використанням державних коштів на витрати, пов'язані з розширенням виробництва задоволенням соціально-культурних потреб суспільства, потреб оборони та управління.

За своєю структурою - це дуже складна та багатопланова сфера фінансової системи. Державні фінанси охоплюють загальнодержавні фінанси, серед яких провідне місце належить державному бюджет та місцеві фінанси, які пов'язані з формуванням, розподілом і використанням місцевих бюджетів. До складу державних фінансів входять також централізовані, регіональні та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, резервні та страхові фонди

1. Поняття і значення державного кредиту. Правове регулювання в галузі державного кредиту

У ст. 95 Конституції України записано, що "Держава прагне до збалансованості бюджету". Це дійсно так, але жодній державі, а часто й органам місцевого самоврядування не вистачає коштів, які вони отримують у відповідні бюджети шляхом обов'язкового методу їх мобілізації, оскільки видатки держави зростають швидше, ніж доходи.

Однією із складових фінансової системи є кредит. Відносини по державному кредиту є одним із різновидів цієї категорії. Країни з розвинутою економікою не потребують запозичень для фінансування своїх функцій.

Традиційно державний кредит розглядається як відносини, що виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб до державного бюджету з метою покриття бюджетного дефіциту та забезпечення виконання державою своїх завдань і функцій. Ці відносини мають державно-владний характер, що проявляється у встановленні державою всіх умов надання та повернення державного кредиту.

Державний кредит - це метод добровільної мобілізації державою додаткових грошових коштів в дохід держави. У найзагальнішому розумінні державний кредит - це відносини позики, в яких однією із сторін завжди виступає держава. Вона може бути кредитором, позичальником або гарантом, хоча в більшості випадків переважає запозичення.

В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або інших зобов'язань, взятих фізичними або юридичними особами, вона є гарантом. На відміну від відносин, а яких держава виступає позичальником або кредитором, що зразу впливають на величину централізованих грошових фондів, гарантування не обов'язково приводить до зміни цих фондів.

Особливості державного кредиту:

- в якості одного із суб'єктів кредитних правовідносин обов'язково виступає держава

- даний спосіб залучення грошових коштів здійснюється за загальними принципами кредитування.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах: державні позики та ощадна справа.

Державні позики -- це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування потреб держави. Кошти держава отримує шляхом випуску і розміщення цінних паперів -- облігацій і казначейських зобов'язань. Ці цінні папери являють собою боргове зобов'язання держави, за яким їх власникам у встановлені строки повертається борг і виплачується доход у формі процента чи виграшу.

Акумульовані облігаційними позиками кошти юридичних та фізичних осіб суттєво полегшують і прискорюють вирішення багатьох проблем структурної перебудови економіки держави, розвитку регіонів, освоєння нових родовищ природних ресурсів, на які у державному бюджеті не вистачало коштів. Тому доцільність і корисність випуску облігацій для оформлення державного кредиту спеціалістами не ставиться під сумнів.

Позики можуть бути як державні, так і місцеві. Проведені дослідження ринку муніципальних позик в Україні свідчать, що вони допомагають створювати у регіонах достатньо конкурентні умови залучення коштів, стимулюють формування макроекономічної фінансової стабілізації, пожвавлюють економічну кон'юнктуру і інвестиції. Мобілізовані муніципальними позиками кошти здатні забезпечувати інвестиційну підтримку вітчизняного товаровиробника і вкладень у нерухомість, допомагають прискорити становлення інфраструктури фондового ринку та піднести його роль у стимулюванні економічного зростання.

За строками випуску розрізняють позики короткострокові (до 1 року ), середньострокові ( 1-5 років ), довгострокові (понад 5 років) та з правом довгострокового погашення.

Другим методом мобілізації коштів через систему державного кредиту є ощадні банки та ощадні установи держави, у яких розміщені вільні кошти населення.

Ощадна справа - це діяльність у суспільстві, пов'язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Вона є частиною фінансів як сукупності економічних відносин людей.

Основною функцією інститутів ощадне - кредитної системи є залучення тимчасово вільних грошових коштів населення та юридичних осіб, їх подальше ефективне розміщення і раціональне використання через систему державного кредиту.

Ощадні вклади служать їх власникам для нагромадження грошових заощаджень і підтверджуються видачею їм на руки відповідних документів. Кошти на ощадних вкладах зберігаються у банках тривалий період і є стабільними ресурсами для довгострокового кредитування банківських клієнтів.

Державний кредит є складним явищем. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даних правовідносин (чи зацікавляться кредитори можливістю вкладати кошти в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернення, включаючи винагороду за використання. Наслідком і показником ефективності таких операцій є державний борг.

Економічний зміст та юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Кошти державних позик держава може вільно використовувати, але на відміну від інших доходів одержані суми державних позик тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і поворотності відрізняють кошти державного кредиту від інших доходів держави.

Отже, державний кредит - це сукупність суспільних відносин, що виникають з приводу надання і залучення грошових коштів відповідно з та в державний бюджет.

Так як обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини носять владно-майновий характер. Тобто природа цих відносин фінансово-правова.

При отриманні державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ - валютні резерви.

Цільовим призначенням державного кредиту часто є покриття дефіциту державного бюджету.

З досвіду відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються терміни запозичень, з тим щоб сплата процентів та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей.

Використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу, і навіть збільшує її.

Види державного кредиту:

1) в залежності від статусу позичальника:

-- централізований кредит - цінні папери випускає уряд;

-- децентралізований кредит - місцеві органи влади.

2) в залежності від сфери розміщення боргових зобов'язань:

-- внутрішні позики - розміщуються в державі;

-- зовнішні позики - розміщуються за кордоном.

3) в залежності від строків погашення державою боргових зобов'язань:

-- короткострокові позики - поточні, до одного року;

-- середньострокові - 1-5 років;

-- довгострокові - понад 5 років. З одного боку, є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротше термін позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від позики.

4) за видами дохідності:

-- процентні - власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;

-- безпроцентні (дисконтні) - цінні папери реалізуються по ціні нижчій їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;

-- виграшні - власники цінних паперів отримують дохід при умові включення даного номера цінного паперу в виграшний тираж погашення.

Найпоширенішим способом реалізації державного кредиту є державні облігації. Це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Розповсюджуються на добровільних засадах.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Рішення про Їх випуск приймає Кабінет Міністрів України.

Іншим видом оформлення державного кредиту виступають казначейські зобов'язання. Їх ознаки аналогічні облігації. Рішення про випуск приймає Кабінет Міністрів України, про випуск короткострокових - Міністерство фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Рух державних цінних паперів формує відповідний сегмент фондового ринку. Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Національний банк. Він виступає генеральним агентом з організації функціонування ринку державних цінних паперів. Можуть здійснювати продаж і комерційні банки, отримуючи в розпорядження високоліквідні та надійні активи.

Відносини в сфері державного кредиту виступають на правовій основі. Найбільш важливі питання випуску і погашення державних позик вирішуються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади. Конституція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього. Тому, коли Верховна Рада України затверджує державний бюджет України, вона враховує в загальній сумі доходів і заплановані на даний рік надходження з позики. Як правило, надходження за позикою передбачаються в ст. 1 Закону про державний бюджет України відповідного року. Асигнування на погашення заборгованості держави за позиками, на виплату виграшів, погашення облігацій теж передбачаються Верховною Радою України у відповідних статтях закону, які затверджують загальну суму видатків державного бюджету. Крім цього, Конституція уповноважує Верховну Раду України щодо затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також на одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених держбюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Виключно законами України встановлюється порядок утворення і погашення державного боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів та їх види і типи.

Безпосередньо можливість запозичення грошових коштів передбачає Бюджетний кодекс України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, запозичення - операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

В Україні прийнято ряд законодавчих актів, які визначають боргові зобов'язання уряду у грошовій формі, ще гарантуються всім майном, яке перебуває у загальнодержавній власності. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про державний внутрішній борг України», який передбачає, що для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань уряду України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти у розмірі 50% одержаних від приватизації майна державних підприємств. Згідно зі ст. 3 цього закону, до боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання, у грошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Боргові зобов'язання уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України, які можуть бути короткостроковими -- до 1 року, середньостроковими (від 1 до 5 років) і довгостроковими (5 і більше років). Крім цього, Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», встановлюється зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього держбюджетом на поточний рік. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих сум встановлюється відповідною Постановою Верховної Ради України.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» передбачає існування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов 'язання, що за своєю суттю є формами реалізації державних позик.

Для виникнення конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт, який за суттю є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підставою для розміщення державних облігацій є завжди постанова Кабінету Міністрів України відповідного року. В кожному окремому випадку позика випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо.

Підсумовуючи зазначу, що державні запозичення дають можливість одержати вільні кошти юридичних (вітчизняних та іноземних) і фізичних осіб, причому не безвідплатно, а з відсотками, і відстрочити необхідність використання завжди обмежених бюджетних коштів. Кредитори надають позички державі цілком добровільно за будь-якої форми запозичення.

Причому державні запозичення одержуються тільки за цільовим призначенням -- з метою скорочення дефіциту бюджету. Державний кредит як економічна категорія -- система фінансових відносин, що виникають внаслідок залучення державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб; як фінансово-економічна категорія -- це відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами -- з іншого, при яких держава є позичальником вільних коштів зазначених суб'єктів; як юридична категорія -- врегульовані правовими нормами відносини з приводу акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою покриття дефіциту бюджету, регулювання грошового обігу та інвестування.

2. Державний борг та його форми

Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших статей державного бюджету.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед позичальниками.

Державний борг - це загальний розмір накопиченої заборгованості держави.

Під державним боргом розуміють врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) - загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Він складається з зовнішнього та внутрішнього боргу. Борг класифікується також за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і запозичень нових.

Внутрішній держаний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави перед домогосподарствами і фірмами даної країни.

До внутрішнього боргу України належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат по інших соціальних програм.

Структура внутрішнього боргу згідно з Законом України "Про державний внутрішній борг України":

1. Заборгованість перед юридичними особами.

2. Заборгованість перед банківськими установами:

-- перед Національним банком України;

-- за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

-- за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

-- за іншими позиками та зобов'язаннями;

-- за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

-- за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

-- заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесена на державний борг.

4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств та організацій.

5. Інша внутрішня заборгованість.

6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.

Зовнішній державний борг -- сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Він складається з:

-- позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

-- позик на підтримку національної валюти;

-- позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

-- гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

-- державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Основні причини створення і збільшення державного боргу:

-- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

-- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

-- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат;

-- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності та збереження влади).

3. Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фінансово-кредитними організаціями в галузі державного кредиту

Інституційна система міжнародних і валютно-фінансових відносин включає численні міжнародні організації. Ці організації об'єднує спільна мета - розвиток співробітництва і забезпечення цілісності та стабілізації складного і суперечливого всесвітнього господарства. До організацій, що мають всесвітнє значення, відносять спеціалізовані інститути ООН:

-- Міжнародний валютний фонд;

-- Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

-- Міжнародна асоціація розвитку;

-- Міжнародна фінансова корпорація - Світовий банк.

Відносини України з міжнародними фінансовими організаціями юридичне опосередковуються Законом України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" і угодами між Україною та вказаними організаціями.

Програми кредитування Світового банку передбачають ряд операцій, кожна з яких стосується конкретних вимог, пов'язаних з перебудовою і капіталовкладеннями.

З Європейським банком реконструкції і розвитку Україна співробітничає по таких напрямках, як енергетика і телекомунікації.

Співробітництво з Міжнародним валютним фондом пов'язане з регулюванням валютно-кредитних відносин і наданням Україні допомоги при валютних ускладненнях шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів.

Головним призначенням кредитів "стенд-бай" є кредитування макроекономічних програм країнам-членам МВФ. Кошти надаються певними порціями (траншами) через встановлені проміжки часу. Хід виконання кредитної угоди контролюється з допомогою цільових критеріїв. З їх досягненням позичальник отримує наступну порцію кредиту.

Стабілізаційні програми розробляє МВФ спільно з країною-позичальником. Програми направлені на використання переважно ринкового регулювання економіки, носять дефляційний характер. Вони включають: скорочення державних витрат, особливо на соціальні потреби; збільшення податків на особисті доходи; відміну або зменшення державних субсидій на продовольство і товари широкого вжитку; підвищення облікових ставок, обмеження обсягу кредиту; девальвацію національної валюти, запровадження єдиного валютного курсу, регулювання зовнішньої заборгованості.

Для успішного функціонування бюджетної системи держави, погашення бюджетного дефіциту, втілення в життя програм розвитку економіки України необхідно вдосконалити юридичну базу, що регламентує бюджетний процес, розробляти гнучку систему оподаткування, юридичні та економічні концепції і програми з урахуванням світового досвіду, що дозволить вирішити проблему дефіциту державного бюджету, відшукати належні шляхи та способи правового регулювання в області державного кредиту з врахуванням національних довгострокових інтересів і безпеки країни.

4. Обслуговування державного боргу і управління ним

Для того щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який термін, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.

Управління державним боргом --це сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку Із запозиченням, визначенням кредиторів і умов розміщення, обслуговування і погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.

Управління державним боргом -- одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності.

Таким чином, управління державним боргом, як і будь-яке управління, є процесом, який поділяється на три стадії, або етапи діяльності уповноважених державою органів із державним боргом:

1) визначення внутрішнього чи зовнішнього кредитора й залучення державних запозичень;

2) використання коштів;

3) обслуговування боргу та його погашення.

Перша стадія управління державним боргом ґрунтується на ст. 92 Конституції України, яка встановила, що порядок утворення й погашення внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи визначаються виключно законами.

В управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.

Кабінет Міністрів України визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій. Він може змінювати умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка розглядається Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою України. В Міністерстві фінансів питаннями державного боргу займається Департамент фінансової політики та управління державним боргом, який згідно з Наказом Міністерства фінансів № 42 від 22 січня 2001 р. "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" відповідає за оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу; підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом. Цей наказ дає визначення державного боргу та класифікацію державних боргових зобов'язань.

Державний борг складається з державного внутрішнього та державного зовнішнього боргу і не включає борг місцевих органів влади та державних підприємств. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі -- як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань.

Державні боргові зобов'язання розподіляються на прямі та умовні.

Прямі боргові зобов'язання -- це такі зобов'язання, в яких держава виступає безпосереднім позичальником шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України, включаючи кредити під гарантію держави, отримані розпорядниками коштів державного бюджету.

Умовні боргові зобов'язання беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в тому числі за кредитами МВФ, крім тих, коли кредити спрямовуються до державного бюджету. Ці зобов'язання не враховуються в складі державного боргу до вступу в силу гарантії, а операції з ними не відображаються в показниках державного бюджету. У випадках невиконання боргових зобов'язань безпосередніми позичальниками вступає в силу державна гарантія. Боргове зобов'язання позичальника включається в державний борг.

Бюджетний кодекс (ст. 15) надає право Кабінету Міністрів України брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України.

Міністерство фінансів України з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики, валюту запозичення.

Лімітом загальної суми боргу є максимальний розмір державного боргу на певну дату.

Для управління внутрішнім державним боргом Міністерство фінансів може залучати банківські установи для надання банківських, посередницьких, юридичних та інших послуг шляхом укладення угод.

У межах Закону про Державний бюджет Міністерство фінансів має право здійснювати операції на первинному та вторинному ринку, в тому числі викупати державні боргові зобов'язання.

Зовнішній державний борг може бути у формі:

-- державних боргових цінних паперів, що розміщуються серед нерезидентів за межами України;

-- кредитів від урядів або представництв урядів;

-- кредитів від іноземних фінансових установ, міжнародних фінансових організацій;

-- інших дво- або багатосторонніх кредитів.

У сучасний період, коли економіка молодої країни ще не набрала повної сили, коли держава прагне до підвищення соціального забезпечення громадян, покращання життєвого рівня, тобто збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, науку, дуже важко формувати бюджет без дефіциту ї, безумовно, є бажання одержати кошти на першочергові потреби за рахунок запозичень. Бюджетний кодекс встановив граничний рівень державного боргу: він не повинен перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини боргу (60% ВВП) Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити заходи для приведення цієї величини у відповідність до положень Бюджетного кодексу.

Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про це Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет.

Бюджетний кодекс забороняє використовувати емісійні кошти Національного банку України як джерело фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування -- це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Конверсія -- це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик -- це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують і щодо внутрішнього боргу.

Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватися таких принципів:

-- безумовності, тобто забезпечення режиму виконання державою всіх зобов'язань перед Інвесторами і кредиторами, які держава взяла на себе при підписанні угоди про позику;

-- зниження ризиків -- відшукувати такі позики, щоб максимально знижувати вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів;

-- оптимальності структури -- підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

-- зберігання фінансової незалежності -- підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами;

-- прозорості -- дотримання відкритості при випуску позик, забезпеченні доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі.

Висновок

Таким чином, за результатами роботи можна зробити наступні висновки. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Найпоширенішою формою державного кредиту є позики.

Під державним боргом розуміють врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Він складається з зовнішнього та внутрішнього боргу. Борг класифікується також за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Відносини України з міжнародними фінансовими організаціями юридичне опосередковуються Законом України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" і угодами між Україною та вказаними організаціями.

На стан державного боргу впливає економічна і політична ситуація в країні, ділова активність суб'єктів підприємницької діяльності. Перед державою завжди стоїть питання скорочення її як внутрішнього, так і зовнішнього боргу. Але держава в першу чергу дотримується принципу безумовності -- треба розрахуватися з боргами для підняття державного іміджу. Але кожна держава використовує різні методи, які допомагають їй справлятися з економічними негараздами.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. К., 1996.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. №2542-ІІІ // Офіційний вісник України. 2001. №29. Ст. 1291.

2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посібник. К.: Атіка, 2006. 368 с.

3. Босий О. Умови ефективної реалізації фінансово-правових норм // Підприємництво, господарство і право. 2003. №2. С. 63-64.

4. Бурбело О.А., Василенко В.Ф., Манаков А.А., Стрельникова Н.Н Фінансове право. Луганськ, 2004. 130 с.

5. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. К.: Прецедент; Моя книга, 2006. 448 с.

6. Євтух О.Т. Методологічні засади оцінки позичальника при житловому іпотечному кредитуванні // Актуальні проблеми економіки. 2001. №11-12. С. 43-63.

7. Єрмошенко М.М., Єрохін С.А., Плужников І.О. та ін. Засади формування бюджетної політики держави. К.:НАУ, 2003. 284 с.

8. Кот Л. Перспективи розвитку окремих напрямків кредитування в Україні // Банківська справа. 2003. №2. С. 71-77.

9. Кулик В.В., Кулик А.В. Моделювання соціально-економічної ефективності державних видатків // Фінанси України.- 2002. №4. С. 44-53.

10. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник для вищих навчальних закладів. К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. 592 с.

11. Опря К. Фінансове право: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. 248 с. ISВN 966-8365-62-3.

12. Янчук В., Гориславська Г. Правове регулювання як спосіб удосконалення кредитного ринку в АПК України // Підприємництво, господарство і право.-2002. №1. С. 25-27.

Размещено на Allbest.ru

...