Фінансово-кредитна система України

Досвід країн із розвинутими ринковими відносинами свідчить про те, що створення ефективної економіки можливе лише за умови функціонування адекватної ринковим умовам кредитної системи.

У процесі формування сучасної кредитної системи України можна виділити такі етапи:

Перший етап 1991-1992 p.p. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системи в Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Цим законом було закладено основу класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набула ідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринку позикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття і поглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки "Промінвестбанк”, "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап 1992-1993 р.р.-- виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі, з різних бюджетних , і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки "міністерського" капіталу, що було, спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 p.p., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап 1994 - 1996 p.p. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків.

Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки -"Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників. Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап 1996-2000 рр. стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу с характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

П'ятий етап 2000-2001 p.p. прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансових послуг. У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:- створені основи дворівневої банківської" системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

- введено у дію банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;

- реформовано та введено нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності у банках;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів [6].

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості кредитної системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів.

Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких передбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку кредитної системи України.

На початок 2001 року кредитна система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участі іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9).

У період економічних реформ, які розпочались у 1989 -1992 p.p. в Україні в основному сформувалася нова кредитна система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

У 1995-1996 p.p. завершився етап екстенсивного розвитку кредитної системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна кредитна система України була сформована і створена, в основному, у період з 1989-1994 p.p. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру [5, c.12-13].

Останнім часом всі банки активізують роботу з населенням. Зважаючи на те, що ці фінансові установи завжди приділяли значну увагу залученню депозитів населення, більш цікавим для аналізу є порівняно новий напрям їх роботи - диверсифікація кредитного портфеля за рахунок кредитів населенню..

За підсумками розвитку кредитної системи України 2004 - 2006 р.р. можна продовжити зростання в першу чергу найбільших банків та збільшення капіталізації всієї системи в цілому. Але за цими ж показниками можна зробити висновок й про те, що проблема капіталізації часто поступається важливістю іншій проблемі - ціні вітчизняних ресурсів. Основним джерелом ресурсів для кредитування економіки залишаються вклади населення, які поки що мають високу ціну.

2.2 Аналіз сучасного стану фінансово - кредитного сектору економіки

Упродовж останніх років банківський сектор економіки був одним із найприбутковіших та розвивався найбільш динамічно порівняно з іншими галузями. Структурно - динамічний аналіз кількості банків в Україні наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Структурно - динамічний аналіз кількості банків України

Як видно з проведеного аналізу, кількість зареєстрованих банківських установ в Україні зростає, якщо в 2006 році було зареєстровано 186 банків, то в 2007 році 193 банки, в 2008 році 198 банків, в 2009 році 199 банків, а в 2010 році (станом на 15 березня) 197 банківських установ. Значно вплинуло на позитивну динаміку кількості банківських установ прийняття поправки до закону України «Про банки і банківську діяльність», яка надала можливість іноземним банкам відкривати в Україні свої філії та представництва, а також розширила спектр діяльності іноземних інвесторів в банківській системі.

В 2009 році значно зросла і кількість банківських установ, виключених з державного реєстру банків. До кризи банки здійснювали адекватну економічній ситуації політику. У країні був економічний бум - банки вели бізнес згідно із ситуацією. При цьому ніщо не віщувало бурі: макроекономічні прогнози 2006-2007рр. в усьому світі й, зокрема в Україні, були позитивними. Про можливу кризу за кордоном почали активно говорити лише в першій половині 2008р., а в Україні - ще пізніше. Фінансова криза, яка розпочалась у жовтні 2008р., вплинула на українську банківську систему та виявила ті фундаментальні дисбаланси системи, які в умовах економічного підйому були не помітні, або ж просто ігнорувалися.

Мережа банківських установ на 01.01.2010р. налічувала 1093 діючих філій (на 216 менше, ніж на початок року). На кінець грудня інші депозитні корпорації мали в межах України 114 дочірніх компаній, за її межами - 8. Динаміку кількості банківських установ та банків з іноземним капіталом зобразимо графічно (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Динаміка кількості банківських установ та банків з іноземним капіталом 2006-2010 років

Кількість банків з іноземним капіталом, що мали ліцензію на здійснення банківських операцій, із початку року зменшилась на 2 банки і на кінець грудня становила 51 банк, у тому числі 18 банків - зі 100-відсотковим іноземним капіталом (на початок року - 17 банків), тоді як в 2006 році кількість банків з іноземним капіталом становила 23, в 2007 році 35, в 2008 році 47 і в 2009 році 53 установи. фінансовий кредитний стратегія інтеграція

Упродовж 2009 року було зупинено або припинено дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій у сім банків, у тому числі у чотири банків - на здійснення валютних операцій. За звітний період у восьми банків було відкликано ліцензії на здійснення усіх банківських операцій (у тому числі валютних). Зобразимо графічно динаміку кількості банків, що знаходяться у стадії ліквідації рис. 2.2).

Рис. 2.2 Динаміка кількості банків України, що знаходяться у стадії ліквідації

У стадії ліквідації в 2006 році перебувало 20 банківських устано, в 2007 та 2008 роках 19, в 2009 році 14 банківських установ, а за станом на 01.01.2010р. 14 банків (або 7,1% від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з яких 12 ліквідуються за рішенням Національного банку країни, 2 - за рішенням господарських (арбітражних) судів. Заборгованість клієнтів за кредитами перед іншими депозитними корпораціями, що знаходяться в режимі ліквідації, на кінець грудня становила 5,0 млрд. грн., а вимоги клієнтів за депозитами - 1,4 млрд. грн. За станом на 01.01.2010р. в 13 банках діяла тимчасова адміністрація. Зокрема, це в таких фінансових установах: ВАТ КБ «Надра», ПАТ «РОДОВІД БАНК», ВАТ «Селянський комерційний банк Дністер», ПАТ КБ «Володимирський», ПАТ «Банк Столиця», ВАТ «Інпромбанк», ВАТ КБ «Іпобанк», ТОВ «Діалогбанк».

Загальні показники фінансових результатів банків України наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка фінансових показників банківських установ

З наведеної таблиці можна зробити висновок, що в період з 2006 по 2009 рік доходи банківських установ України зросли на 14108 млн. грн. в 2007 році, на 16540 млн. грн. в 2008 році і на 54395 млн. грн. в 2008 році. Проте, збільшились і витрати банків. Так, якщо в 2006 році витрати сягали 25367 млн. грн., то в 2008 році 37501 млн. грн., в 2008 році 61565 млн. грн. і в 2009 році 115276 млн. грн.. Станом на 01.03.2010р. від'ємний фінансовий результат по системі банків становив 1,4 млрд. грн..

Доходи банків за 2 місяці 2010 року становили 21,4 млрд. грн., скоротилися на 15,7% порівняно з відповідним періодом 2009 року. Витрати банків становили 22,8 млрд. грн., скоротилися на 16,5%.

Розглянемо динаміку та структуру активів банківських установ України (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Структурно - динамічний аналіз активів банківських установ України

Як видно з проведеного аналізу, активи банків України мають позитивну динаміку по всіх структурних елементах. Розподіл активів між банками України станом на 01.03.2010р. наведено в додатку А та Г. Також, аналізуючи банківську систему, необхідно провести аналіз пасивів банківських установ України (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4

Структурно - динамічний аналіз пасів банківської системи України

Отже, пасиви банківської системи України також зростають по всіх статтях. Розподіл пасивів між банками України наведено в додатках Б та В. Проте, якщо в структурі пасивів значно перевищують залучені кошти - це є негативним для банківського сектору та знижує його фінансову стійкість. Проелюструємо співвідношення власних та залучених коштів банків України (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Співвідношення власного та залученого капіталу банківських установ України

Отже, залучені кошти значно перевищують власний капітал вітчизняних банківських установ. Таке значне перевищення є не бажаним, адже це є небезпечним для фінансової стабільності банківських установ.

Аби ретельно проаналізувати фінансовий стан Української банківської системи розглянемо тпки показники, як рентабельність активів, рентабельність капіталу та чисту процентну маржу, результати підрахунків згрупуємо в таблицб 2.5.

Рентабельність активів визначається за формулою:

Рентабельність активів = (2.1)

Рентабельність активів застосовується при порівнянні прибутковості різних банків. Мінімальне зна-чення коефіцієнта -- 0.75%, нормативне значення верхньої межі -- 1.5%.

Також, необхідно проаналізувати рентабельність капіталу. Цей показник дає змогу визначити ефективність викори-стання коштів власників комерційного банку. Його оптималь-не значення -- 10--20%.

ЁРентабельність капіталу = (2.2.)

Для повноти аналізу розглянемо чисту процентну маржу банків України. Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ри-зиків, у тому числі інфляційного, створення прибутку, по-криття договірних угод. Розраховують її за формулою:

Чиста процентна маржа (%) =

(2.3)

Цей коефіцієнт допомагає з'ясувати, чи може банк дава-ти прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсо-ток до середніх загальних активів.

Оптимальним значенням даного показника є 4.5%. Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу бан-крутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є зниження процентних ставок за кредитними опе-раціями; подорожчання ресурсів; скорочення питомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному їх обсязі; хибна процентна політика банку.

Таблиця 2.5

Показники діяльності банківської системи

Розглянувши попередні таблиці, ми спостерігали позитивний результат та зростання всіх показників. Проте, коли проаналізували рентабельність активів, виявили, що вона має тенденцію до зниження, проте, в межах нормативного значення. А от рентабельність капіталу в 2009 році була нижчою нормативного значення, що є негативним. Коефіцієнт чистої процентної маржі знаходиться в межах норми.

2.3 Аналіз впливу глобалізацій них процесів на банківський сектор

Присутність банків з іноземним капіталом у банківській системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій і розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку, адже об'єктивні чинники процесу відновлення української економіки саме банківську систему висунули як локомотив загального економічного розвитку. Світовий досвід вказує на те, що гармонічний розвиток банківської системи виступає домінантним фактором розвитку національної економіки, оскільки в умовах розвинутої банківської системи акумулюються інвестиційні ресурси, а суспільство отримує інструмент їх ефективного використання на потреби національної економіки. Показники глобалізації світових фінансових ринків вказано в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Глобалізація світових фінансових ринків промислово розвинені країни

Основними чинниками, що спонукають банки виходити на закордонні ринки банківських послуг є такі: уповільнення зростання депозитної бази і жорстка конкуренція на своїх ринках; вихід на закордонні ринки слідом за традиційними клієнтами із країн свого походження, для обслуговування їх діяльності закордоном; для розширення своєї клієнтської бази за рахунок найпривабливіших регіональних підприємств; можливість отримання додаткового прибутку від банківських операцій; можливість диверсифікувати джерела прибутку іноземної банківської групи і послабити її залежність від циклічних коливань на Заході; намагання збільшити активи та капітал будь-якою ціною, щоб зберегти свою незалежність; інвестиції в економіку каїн, що повинні стати членами ЄС, є способом проникнути на загальноєвропейський ринок або ж посилити свої позиції у об'єднанній Європі за порівняно невисоку ціну; банки, що претендують на статус глобальних, схильні “відмічатися” у багатьох країнах світу. В Україні діяльність банків з іноземним капіталом регулюється законами “Про національний банк України”, “Про банки та банківську діяльність”. У 1998 р. було скасовано обмеження щодо частки іноземного капіталу в українському банківському секторі (15%). Згідно законодавства компанія набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями, якщо частка іноземного капіталу у статутному фонді такого підприємства перевищує 10%. Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов'язані отримати попередній дозвіл НБУ. Іноземні банки мають право відкривати філії на території України, які на момент їх акредитації повинні сплатити мінімальний розмір приписного капіталу не менший 10 млн євро. Проте в Законі зазначено, що ці законодавчі зміни набирають чинності з моменту вступу України до СОТ, також існує умова, що український банк отримує натомість право відкривати філії у країні інвестора. Особливістю останніх років розвитку банківської системи стало суттєве залучення іноземного капіталу, що пов'язано із нестачею внутрішніх ресурсів та нерозвиненістю українського фондового ринку. За результатами офіційних досліджень питома вага іноземних банків у загальних активах банківської системи має прямий вплив на розширення кредитного портфелю в реальному виразі. Питома вага іноземного капіталу в системі складає 35%. Взагалі, на сьогодні в Україні присутні 49 банків з іноземним капіталом, з яких 18 - зі 100-відсотковою часткою. На рис. 2.4 зображено динаміку кількості банківських установ з іноземними інвестиціями.

Рис. 2.4 Динаміка іноземних інвестицій в банківський сектор України

До десяти найбільших банків України входить сім банків з іноземними інвестиціями. Кредитний портфель щороку зростає приблизно однаковими темпами як в національній валюті, так і в іноземній - на 40-60%. Посилилася тенденція зменшення питомої ваги пролонгованих та сумнівних кредитів у кредитному портфелі банків. Підвищилась якість пасивів комерційних банків, що дало їм змогу активізувати кредитну діяльність. тенденцію до падіння долі резервування за активними операціями, що свідчить про поліпшення кредитного портфелю банків, при цьоиу у іноземних банків структура активів краща, ніж в цілому по системі. Банківські установи з стратегічною участю іноземного капіталу схильні до більш безпечних та вигідних джерел капіталу. За останні п'ять років зросла доля депозитів у зобов'язаннях банків, при цьому суттєво зросла доля вкладів фізичних осіб. Проте, за минулі два роки найбільші банки з іноземним капіталом у своїй більшості знизили активність на ринку вкладів, надаючи перевагу міжбанківським кредитам материнської групи. Безумовно, проникнення іноземних колег на український ринок привнесло свою частку до і без того посиленої конкуренції. Але банки всупереч сподіванням не почали демпінгувати, знизивши вартість кредитних ресурсів. Проте певне зниження відсоткових ставок все ж відбувається повільними темпами. Іноземний капітал в Україні представлений 23 країнами. Найбільшу частку в загальній сумі іноземного капіталу становить капітал Австрії (20,3 %), Кіпру (20,3 %), Франції (12,5 %), Росії (9,7 %), Нідерландів (8,2 %), Польщі (7,9 %), Швеції (6,1 %).

Перевагами присутності іноземних банків на ринку є наступні:

· зростання обсягу кредитних ресурсів та посилення стабільності їх джерел; збільшення обсягу залучення недорогих ресурсів;

· здешевлення банківських послуг;

· розширення спектра якісних послуг, комплексний підхід до обслуговування різних клієнтів;

· запровадження міжнародного досвіду фінансового оздоровлення, реорганізації та реструктуризації банків;

· посилення дієвості національних банківських систем як засобу розподілу інвестиційних ресурсів;

· надання поштовху розвитку конкуренції та прискорення процесу реформування банківського сектору;

· підвищення кваліфікаційного рівня банківських працівників;

· створення нових робочих місць;

· зменшення процентної маржi внаслiдок посилення конкуренцїї серед банкiв;

· зростання загального рiвня рентабельностi банкiвської системи країни; психологічно присутність іноземних банків асоціюється з макроекономічною стабільністю і стійким економічним зростанням.

Ризики та потенційні негативні моменти від проникнення іноземних банків стосуються не стільки ефективності, скільки більше стабільності банківської системи та рівня економічного розвитку приймаючої країни. До них належать:

· загроза економічному суверенітету країни;

· зростає чутливiсть фiнансової системи країни до рiзногo роду свiтових економiчних i полiтичних криз;

· присутність іноземних банків може послабити позиції ще недостатньо розвиненої банківської системи країни;

· іноземні банки можуть бути менш схильними до здійснення кредитної діяльності у приймаючій країні;

· відтік прибутку з території держави; зменшення доходiв національних банкiв з одночасним збiльшенням доходiв банкiв з iноземним капiталом; іноземні банки можуть проводити лише спекулятивну діяльність не надаючи повний спектр якісних банківських послуг;

· можуть закрити бізнес в країні чи вирішити невигідним для себе допомогу місцевій економіці, якщо в країні починається рецесія чи криза;

· скорочення кiлькостi робочих мiсць у бaнкiвcькому секторi;

· уповiльнюються процеси реструктуризацiї промисловогo сектору економiки, оскiльки дочернi банки неохоче вклaдaють кошти у розвиток галузей, якi на вiдкpитому європейському ринку створюють конкуренцiю аналогiчним галузям у кpaїнax материнських банкiв.

Україна має кілька потенційних шляхів розвитку ситуації, що склалась в банківському секторі. Найбільш ліберальними вбачаються заходи щодо розширення діяльності державних банків та збільшення їх капіталу, а також сприяння консолідації комерційних банків з тим, щоб підвищити їх конкурентоздатність з огляду на майбутні труднощі. Як демонструє досвід країн Центральної й Східної Європи, прихід іноземного інвестора до банківського сектору країни є тільки питанням часу. Проблеми присутності іноземних стратегічних інвесторів на фінансових та інших ринках країни широко дискутуються у наукових колах упродовж останніх років і потребують вирішення загальнодержавному рівні за допомогою адміністративних, правових та економічних заходів.

2.4 Оцінка організаційно - економічних інструментів виходу українських банків на світовий фінансовий ринок

Організаційно-економічні інструменти виходу банків на світовий фінансовий ринок представлені відносинами, що віддзеркалюють взаємозв'язок фінансового сектору країни зі світовим співтовариством в цілому, та його складовими - окремими організаціями, інституціями, угрупуваннями, зокрема. Він проявляється сукупності форм і методів державного регулювання та ринкових факторів цього взаємозв'язку.

Структура даного механізму має три чітко визначені рівні: мікрорівень участі банків у світогосподарських зв'язках, галузевий рівень та макрорівень. Основною функцією організаційно-інституціональних інструментів виходу України на світовий фінансовий ринок є забезпечення поетапного виходу національних банків на світовий фінансовий ринок на засадах ринкових відносин, трансформації структури банківської системи і гарантії її економічної безпеки.

Стосовно мікрорівня участі банків на світовому фінансовому ринку, то встановлення прямих кореспондентських відносин відкриває можливість поєднати національну діяльність з інтернаціональною. При цьому прямі кореспондентські зв'язки мають встановлювати в першу чергу банки, що беруть участь в цільових програмах розвитку національної економіки, а також банки, в яких створені реальні умови для подібних зв'язків, нагромаджений досвід, є регуляторні контракти .

Щодо галузевого рівня зовнішньоекономічного співробітництва, то потрібно враховувати співвідношення між найновішими банківськими продуктами та послугами і тими, які є застарілими на даний момент. З метою уникнення подальшої деформації банківської структури при включенні в систему світогосподарських зв'язків значну увагу слід приділяти реалізації пріоритету державного підходу над галузевим. При цьому, в угодах, що укладатимуться, доцільно відобразити питання: підготовчої роботи по налагодженню прямих зв'язків з окремими фінансовими структурами; спільного фінансування впровадження нових банківських продуктів та послуг; спільного пошуку шляхів перетворення ринкової інфраструктури тощо.

Як на будь-якому ринку, на світовому фінансовому ринку діє багато суб'єктів, які визначають умови функціонування даного ринку. Від їх цілей, намірів, політики залежать можливості виходу вітчизняних банків на ринок. Тому доцільним буде розглянути більш детально суб'єктів цього ринку для визначення оптимальної стратегії банків при виході на ринок .

Так, серед суб'єктів світового фінансового ринку можна виділити: інтегровані банківські структури, валютні блоки, валютні союзи, різноманітні фінансові угруповання, транснаціональні корпорації, міжнародні біржі, міжнародні економічні та фінансові організації, уряди тощо.

До числа найбільш помітних інтегрованих структур в міжнародній діяльності відносяться групи, утворені міжнародними банками. Таким терміном зазвичай визначають крупні банки, що мають банківські офіси (підрозділи) в багатьох країнах, а також банки, що вирізняють значною міжнародною діловою активністю. Діяльність міжнародних банків тісно пов'язана з діяльністю багатонаціональних корпорацій (далі БНК): міжнародні банки надають зарубіжним компаніям БНК необхідні фінансові послуги, тим самим сприяючи їх розвитку. Крім того, міжнародні банки самі по собі є багатонаціональними підприємствами .