Механізм формування власного капіталу банків України

Размещено на http://allbest.ru

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 336.71 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

ПАЙТРА НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів, грошового обігу і кредиту Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Андрущак Євгенія Михайлівна Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Васильченко Зоя Миколаївна Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри банківської справи;

кандидат економічних наук, доцент Рисін Віталій Васильович Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, декан фінансово-економічного факультету.

Захист дисертації відбудеться “27” травня 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.20 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, проспект Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “26” квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Й.Плиса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах, коли економіка, як ніколи, потребує значної кількості фінансових ресурсів для посткризового відновлення та зростання, особливого значення набуває стабільність банківської системи, яка є каталізатором заходів держави, провідником реформ до реального сектора.

Зважаючи на зростаючі вимоги до банківської системи в площині забезпечення її фінансової стійкості та нарощування потужності для стимулювання ефективного й інноваційного виробництва, виникає усвідомлена необхідність у збільшенні власного капіталу банків як основи цих процесів.

Розмір власного капіталу банків як показник надійності та рівня розвитку окремого банку, так і всієї банківської системи надзвичайно важливий за умов виходу з фінансово-економічної кризи, коли він поглинає збитки та покриває значні ризики діяльності.

Стимули для зростання власного капіталу банків є очевидними, адже капіталізація є не лише вимогою ринку і Національного банку України, але й базою для розширення діяльності та спектра пропонованих банком послуг.

Основні питання формування та регулювання власного капіталу банків розглянуто багатьма відомими вітчизняними вченими, зокрема М. Алексеєнком, Є. Андрущак, І. Бланком, З. Васильченко, О. Васюренком, А. Вожжовим, В. Гейцем, А. Герасимовичем, Л. Довгань, М. Кириченком, С. Козьменком, М. Крупкою, І. Маликом, В. Міщенком, В. Рисіним, Т. Смовженко, а також іноземними дослідниками Ю. Брігхемом, Д. Ван Хорном, В. Віскузі, Д. Ваховичем, Д. Гарнером, П. Друкером, Г. Коуплендом, П. Роузом, Д. Сінкі, С. Фростом та іншими.

Належно оцінюючи наукові надбання українських та зарубіжних науковців, все ж таки потрібно зауважити, що світова економічна криза внесла суттєві корективи у діяльність банківських установ України та посилила проблеми їхньої капіталізації, а тому багато існуючих теоретичних і практичних напрацювань у сфері забезпечення формування та збільшення власного капіталу банків потребують внесення коректив, що дозволять адекватно реагувати на сучасні зміни світової фінансової системи. Саме тому згадана проблематика є надзвичайно актуальною для удосконалення діяльності банківської системи України, що й зумовило вибір теми дисертації, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту Львівського національного університету імені Івана Франка за напрямом "Фінансово-кредитні інструменти інноваційного розвитку економіки України за умов глобалізації" (реєстраційний номер 0105U004944).

В її межах здійснено обґрунтування теоретичних та практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму формування власного капіталу банків України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення механізму формування власного капіталу банків України.

Відповідно до поставленої мети у дисертації визначено низку завдань, спрямованих на її вирішення:

- систематизувати причини виникнення потреби у додатковому власному капіталі банків;

- розробити логіко-структурну функціональну модель докапіталізації банківських установ;

- удосконалити управлінський підхід до вибору методів збільшення власного капіталу;

- розробити методику використання кластерного аналізу для оцінки капітальних позицій банків;

- визначити теоретичні підходи щодо співпраці банків з населенням на підставі розробки моделі довіри;

- обґрунтувати рекомендації щодо переваг та недоліків публічного розміщення акцій для розв'язання проблем капіталізації українських банків;

- провести порівняння ІРО акцій та випуску єврооблігацій за розробленою системою критеріїв.

Об'єктом дослідження є власний капітал банків України.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні аспекти механізму формування власного капіталу банків України.

Методи дослідження. У роботі використано сукупність різноманітних методів наукового пізнання.

Методи аналізу і синтезу застосовувалися для обґрунтування переваг та недоліків публічного розміщення акцій і єврооблігацій; методи наукового абстрагування та узагальнення - щоб дослідити теоретичні підходи до співпраці з населенням; на основі методу групування проведено класифікацію причин виникнення потреби у додатковому капіталі; методи індукції та дедукції дозволили розробити модель докапіталізації банківських установ і побудувати таблиці, графіки, ілюстративні діаграми; статистичний, кластерний та системний аналіз, апроксимація фактичних даних дали змогу провести моніторинг капітального забезпечення банків і їхнє групування на підставі обґрунтованих показників; історичний та логічний методи, метод експертних оцінок сприяли побудові управлінського підходу до вибору методу збільшення власного капіталу і здійсненню багатокритеріального порівняння випуску єврооблігацій та ІРО акцій.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти України, інших держав, міжнародні правові документи; статистичні дані, матеріали Національного банку України; довідкова література, Інтернет; звітні дані банківських установ.

У роботі також використано дані монографічних і періодичних видань, матеріали міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні методичних положень та розробленні практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму формування власного капіталу банків, зокрема

вперше:

- розроблено логіко-структурну функціональну модель докапіталізації банківської установи, яка базується на виявленні причин, що зумовлюють необхідність у збільшенні капіталу, виконанні комплексного оперативного та стратегічного аналізу функціонування банку з врахуванням ринкової кон'юнктури, з'ясуванні оптимальних джерел залучення внутрішніх і зовнішніх ресурсів, спрямована на усунення диспропорцій між власним і залученим капіталом та забезпечує реалізацію визначеної стратегії діяльності банку у напрямку забезпечення стабільного розвитку;

удосконалено:

- систематизацію причин виникнення потреби у додатковому капіталі, що на відміну від інших передбачає групування за критеріями:

а) джерела виникнення (зовнішні або внутрішні);

б) характером потреби (зростання банку, збиткова діяльність та вимоги НБУ);

в) можливістю передбачення (прогнозовані або непередбачувані); що дозволить банківській установі формувати комплекс превентивних заходів щодо своєчасного їх виявлення та реагування на відповідні виклики;

- науково-методичні підходи щодо співпраці з населенням, які передбачають формування трьохрівневої моделі довіри до банків, комплексу заходів підвищення ефективності співпраці з клієнтами та забезпечують реалізацію важелів впливу на зменшення нестабільності;

- методику використання кластерного аналізу для моніторингу динаміки показників власного капіталу банків, що на відміну від існуючих підходів дозволяє:

а) здійснити групування банківських установ на основі мультиплікатора статутного капіталу з одночасною характеристикою за кількома іншими критеріями;

б) виявити головні тенденції розвитку системи;

в) розробити пропозиції щодо усунення недоліків забезпечення капіталом як конкретного банку, так і банківської системи загалом;

набули подальшого розвитку:

- управлінський підхід до вибору методу збільшення власного капіталу, згідно якого рішення приймається залежно від пріоритетів банку та ситуації на ринку на основі таких критеріїв: загроза втрати корпоративного контролю та залежність від кон'юнктури ринку, сума та швидкість залучення, простота процедури та сприяння майбутнім докапіталізаціям, наявність витрат залучення та обслуговування, зниження прибутковості на одну акцію та наявність оподаткування; що дозволяє виявити фактори, які впливають на прийняття стратегічно правильного рішення, і спрощує підготовчий етап капіталізаційного процесу для банківської установи;

- багатокритеріальне порівняння єврооблігацій та ІРО з врахуванням таких характеристик: специфіка функціонування, документальне оформлення, мета інвестора, можливість трансформації, термін погашення, спосіб отримання доходу, поінформованість про прибуток, ризик банку та інвестора, наявність гарантії, нагляд за випуском, оподаткування доходів, послідовність використання, мінімальний обсяг розміщення та необхідність створення резервів; що дозволяє розширити та конкретизувати управлінський підхід до аналізу банком використання зовнішніх джерел поповнення капіталу через ІРО акцій та випуск єврооблігацій;

- обґрунтування рекомендацій щодо переваг та недоліків застосування публічного розміщення цінних паперів для збільшення власного капіталу, що сприяє системним банкам:

а) підготувати належне підґрунтя для виходу за межі внутрішнього ринку капіталів;

б) на підставі сформованого позитивного іміджу і високого рівня корпоративного управління налагодити співпрацю з інституційними інвесторами для потенційного розширення діяльності з залученням довгострокових ресурсів зі значно нижчою, ніж на внутрішньому ринку вартістю.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в поглибленні знань про механізм формування власного капіталу та його використання для підвищення показників капіталізації банківської системи, а також систематизації і класифікації причин виникнення потреби у додатковому капіталі й визначенні теоретичних підходів щодо співпраці банків з населенням на основі моделі довіри.

Розроблені науково-методичні положення дисертації використано у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка при вивченні курсів "Банківські операції", "Фінансовий менеджмент", "Фінансовий аналіз" (довідка № 218-н від 29.01.10 р.), а також у процесі складання робочих навчальних програм дисциплін "Банківські операції", "Фінансовий менеджмент у банку" та "Аналіз банківської діяльності" в Інституті післядипломної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка № 14 від 9.02.10 р.).

Практичне значення результатів дослідження полягає у розробленні методичних та управлінських підходів до удосконалення механізму формування власного капіталу банків України.

У ЛОФ АКБ "Укрсоцбанк" (member of UniCreditGroup) при управлінні формуванням капіталу взято за основу модель докапіталізації банківської установи, а також управлінський підхід до вибору методу збільшення власного капіталу (довідка № 10-02/09 від 28.12.09 р.).

Групування причин появи потреби у зростанні розміру власного капіталу та модель рівнів довіри до банків для покращення якісної співпраці з контрагентами використано у ЛФ АКБ "Форум" (Commerzbank Group) (довідка № 94/8.10.1 від 28.01.10 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації наукові результати автором одержані особисто. З наукових праць, що вийшли в співавторстві, використано лише власні ідеї, положення та розрахунки.

Апробація результатів дисертації. Базові положення результатів проведеного наукового дослідження та їхнє практичне застосування обговорювалися на щорічних наукових конференціях викладачів та студентів Львівського національного університету імені Івана Франка, а також міжнародних, всеукраїнських науково-практичних і студентсько-аспірантських конференціях, зокрема: Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір” (м. Львів, 13-14 травня 2005 р.); Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми” (м. Львів, 5-6 травня 2006 р.); ІІ Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів та наукових вчених “Інтелектуальний потенціал молоді в науці та практиці” (м. Хмельницький, 24 травня 2007 р.); ІV Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих вчених і студентів “Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку виробничої сфери” (м. Донецьк, 7-8 червня 2007 р.); Науково-практичній конференції “Фінанси, грошовий обіг в підвищенні добробуту населення України” (м. Сімферополь, 16-18 травня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Інноваційний розвиток економіки і фінансів України в умовах глобалізації” (м. Хмельницький, 22-24 травня 2008 р.); Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Стратегія формування відкритої господарської системи в Україні” (м. Львів, 16-17 травня 2008 р.); Міжнародній науковій студентсько-аспірантської конференції “Економіка України в умовах посилення глобалізаційних процесів: виклики і перспективи” (м. Львів, 15-16 травня 2009 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний стан та перспективи розвитку банківської справи в Україні” (м. Львів, 21-22 травня 2009 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 16 наукових праць загальним обсягом 4,14 д.а., з них особисто автору належить 3,9 д.а. У наукових фахових виданнях опубліковано 7 наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Основний зміст роботи викладено на 197 сторінках. Робота містить 18 таблиць і 43 рисунки.

Список використаних джерел налічує 210 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну результатів, їх теоретичне та практичне значення, відображено апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі дисертації - “Теоретико-методичні основи механізму формування власного капіталу банків” - з'ясовано суть, функції та структуру власного капіталу; розкрито механізм формування власного капіталу; визначено та класифіковано причини, що призводять до необхідності збільшення власного капіталу, та розроблено логіко-структурну функціональну модель докапіталізації банку у разі їх виникнення; обґрунтовано управлінський підхід до оцінки оптимальних джерел збільшення власного капіталу.

Фінансово-економічна криза довела необхідність існування достатнього обсягу власного капіталу як страхового резерву, що може поглинути непередбачувані збитки банківської діяльності та слугувати основою довіри до банку. Ці властивості власного капіталу реалізуються у його функціях та структурі.

Організація роботи з капіталізації банку відбувається на підставі механізму формування власного капіталу, що є складовою частиною загальноекономічного фінансового механізму, тому включає аналогічні складові, а саме: нормативно-правове та інформаційне забезпечення, важелі і методи формування капіталу, і перебуває під постійним впливом змін у ринковому середовищі.

Зрозуміло, що ініціатива збільшення власного капіталу повинна йти від менеджерів, оскільки саме вони можуть оцінити реальний ризик діяльності та потребу в розширенні ніші цього банку на ринку.

Без сумніву, в цій ситуації менеджерам необхідна активна підтримка акціонерів. Проте таку практику використовують не всі банки, тому стимули для докапіталізації змушений адміністративно запроваджувати НБУ.

Систематизувавши причини потреби у додатковому капіталі, запропоновано провести їх класифікацію за джерелами виникнення (зовнішні та внутрішні), характером потреби (зростання банку, збиткова діяльність і вимоги НБУ) і можливостями передбачення (прогнозовані та непередбачувані), що дозволить менеджерам в процесі щоденної роботи адекватно реагувати на відповідні зміни та розробляти системи раннього реагування і попередження виникнення негативних факторів.

За будь-яких причин, що викликають потребу в збільшенні власного капіталу, менеджмент банку повинен мати напрацьовану модель реалізації заходів докапіталізації, що відповідають існуючій ситуації та є оптимальними для цієї установи.

Вважаємо, що така модель повинна забезпечувати розробку і реалізацію управлінських рішень та матиме такий вигляд (рис.1):

За результатами проведеного дослідження методів докапіталізації потрібно зауважити, що управлінський підхід до оцінки оптимальних джерел отримання коштів ґрунтується не лише на аналізі вартості ресурсів, а й передбачає низку критеріїв, що залежно від існуючої в банку та на ринку ситуації мають більше чи менше значення при прийнятті рішення (табл. 1).



Рис. 1. Модель докапіталізації банківської установи

* Примітка: К_j - це вартість рекапіталізованого прибутку, К_а - вартість продажу активів, К_cs - вартість емісії акцій; К_d - вартість емісії субординованих зобов'язань.

Таблиця 1

Застосування управлінського підходу до вибору методу збільшення власного капіталу

Критерії прийняття рішення	Внутрішні методи залучення	Зовнішні методи залучення
	Рекапіталізація прибутку	Продаж активів	Емісія акцій	Субординовані зобов'язання
Загроза втрати корпоративного контролю	-	-	+	-
Залежність від кон'юнктури ринку	-	+	+	+
Сума залучення	Значна	-	-	+	+
	Незначна	+	+	-	-
Швидкість нарощування	Значна	+	+	-	-
	Незначна	-	-	+	+
Простота процедури	+	+	-	-
Сприяння майбутнім залученням	-	-	+	+
Наявність витрат залучення	-	+ але незначні	+	Менші, ніж в акцій
Наявність витрат обслуговування	-	-	+ (дивіденд)	+ (відсоток)
Зниження прибутковості на акцію	-	-	+	-
Оподаткування	+	+	+	+

Вибір способу докапіталізації банку має ґрунтуватися на результатах фінансового аналізу альтернативних варіантів та визначенні їхнього впливу на стан банківської установи.

Менеджменту банку необхідно зважити на відносну вартість і ризик, що пов'язані з кожним джерелом, способи державного регулювання й доступність відповідних джерел нарощування капіталу, а також оцінити довготермінові перспективи та наслідки цих операцій. Це значно полегшується запропонованою моделлю докапіталізації і комплексним процесом її реалізації.

У другому розділі дисертаційної роботи - “Особливості механізму формування власного капіталу банків в економічній системі України” - проведено аналіз капіталізації та концентрації банківської системи, здійснено кластеризацію банків за показником мультиплікатора статутного капіталу, визначено вплив іноземного капіталу на банківську систему України і побудовано модель довіри до неї збоку населення.

Банківська система є сукупністю установ, що характеризуються різними розмірами, географічним розташуванням, наявною клієнтською базою та колом пропонованих послуг.

Проте якщо провести класифікацію банків за якісними критеріями, то виявиться, що вони пов'язані між собою і можуть бути об'єднані у декілька стабільних груп з однаковими параметрами діяльності, і різниця між цими групами є суттєвою.

Застосування такого групування відбувається на підставі кластерного методу. Для аналізу капіталізації банківської системи вважаємо за потрібне використати мультиплікатор статутного капіталу, показник якісного складу власного капіталу, рентабельність власного капіталу, коефіцієнт якості кредитного портфеля банків (табл. 2).

Достовірність проведених оцінок підтверджена перевіркою за критерієм Ірвіна Фішера, що засвідчило постійність, сталість і суттєвість зв'язку між ознаками, та показниками кореляції, що відображають велику щільність зв'язку з прямо пропорційною залежністю.

Таблиця 2. Характеристика кластерів банків у 2004-2008 роках

Рік	Форма рівняння регресії між обсягом сформованих пасивів та статутним капіталом	Коефіцієнт детермінації (R2)	Перевірка суттєвості зв'язку (критерій Фішера)	Коефіцієнт кореляції між обсягом пасиву і статутним капіталом	Показник якості власного капіталу	Коефіцієнт кореляції між власним і статутним капіталом	Показник рентабельності власного капіталу	Коефіцієнт кореляції між власним капіталом і прибутком	Коефіцієнт нестандартної заборгованості	Коефіцієнт кореляції між обсягом наданих кредитів і кількістю сформованих резервів
Перший кластер
2004	Y=50,527x+526858	0,9354	43,44 > 10,1	0,9672	0,1661	0,9571	0,1154	0,9083	0,0397	0,9930
2005	Y=74,698x-505054	0,9021	46,07 > 6,61	0,9498	0,1824	0,8448	0,15	0,9628	0,028	0,9576
2006	Y=51,604x+742698	0,903	27,93 > 10,1	0,9503	0,1505	0,9669	0,119	0,7060	0,039	0,9600
2007	Y=53,35x+600000	0,9043	18,90 > 7,71	0,9509	0,1813	0,6881	0,148	0,7829	0,03	0,9787
2008	Y=46,122x+600000	0,9006	36,24 > 5,99	0,9490	0,189	0,8930	0,148	0,738	0,046	0,8492
Другий кластер
2004	Y=13,755x+36144	0,9681	1213,92> 4,08	0,9839	0,5907	0,9871	0,0942	0,7389	0,0632	0,9163
2005	Y=14,629x+35073	0,9475	1028,71> 4,08	0,9734	0,6065	0,9553	0,096	0,7748	0,048	0,8947
2006	Y=14,532x+177990	0,9539	1324,29> 4,00	0,9767	0,6413	0,9630	0,09	0,7985	0,04	0,8780
2007	Y=17,527x-211853	0,9132	704,89> 4,08	0,9556	0,5569	0,9359	0,077	0,8575	0,033	0,3378
2008	Y=15,096x+849464	0,9329	47,71 > 4,08	0,9659	0,577	0,9369	0,066	0,8834	0,047	0,9156
Третій кластер
2004	Y=9,6171x-172084	0,9612	2749,82 > 4,00	0,9129	0,7680	0,9845	0,0019	0,3937	0,0686	0,9158
2005	Y=6,677x-81199	0,9062	917,79> 4,00	0,9520	0,8383	0,9806	0,017	0,3662	0,064	0,9597
2006	Y=5,6398x-72486	0,9076	942,96> 4,00	0,9527	0,8303	0,9805	0,038	0,8455	0,062	0,7323
2007	Y=7,1027x-148575	0,9022	894,92 > 4,00	0,9498	0,8977	0,9791	0,046	0,8731	0,039	0,8233
2008	Y=8,4917x-341701	0,9034	1169 > 3,92	0,9266	0,829	0,9982	0,031	0,8713	0,062	0,8677

Проведений аналіз дозволив виявити реальні тенденції ринку, що підтверджують теорію конкурентних переваг Майкла Портера. Кожен банк в міру визначення цілей діяльності та вибору стратегій їх реалізації, ймовірно, опиниться у певному кластері та досягне його характеристик (рис. 2-4).

Рис.2. Характеристика кластерів

Рис. 3. Тенденції рентабельності



Рис. 4. Ризикованість кредитів за критерієм якості капіталу власного капіталу у кластерах у динаміці

Так, банки першого кластера, що володіють найкращими показниками, використовують стратегію найменших витрат, банки другого кластера займаються диверсифікацією, а третього - стратегію вузької спеціалізації.

У роботі обґрунтовано, що оптимальною за критеріями стабільності НБУ є друга група банків, яка при достатній рентабельності та незначній частці проблемних кредитів має достатню забезпеченість акціонерним капіталом на випадок виникнення непередбачуваних обставин. Рекомендовано як оптимальні межі показника мультиплікатора - 10-27, тобто частку статутного капіталу в пасиві від 4 до 10%.

Для Національного банку України приналежність банківської установи до певного кластера дасть можливість виявляти напрями необхідного для групи диференційованого регулювання та контролю за показниками, що виявляють ризик у кожному конкретному випадку.

Важливою тенденцією сучасної банківської системи є процеси концентрації капіталу і, як наслідок, активів та прибутку. Не викликає сумніву той факт, що великі банки мають легший доступ до ресурсів, ширше регіональне охоплення та спектр послуг, краще технологічне забезпечення. Проте відсутність малих банків негативна, бо саме вони найбільш мобільно реагують на зміни кон'юнктури і швидко приймають рішення щодо конкретних шляхів задоволення нових потреб клієнтів. У даному контексті треба звернути увагу і на той факт, що розміри малих банків в українському та європейському просторах не співмірні. Обґрунтованою є необхідність злиттів і поглинань всередині системи, аби створені в результаті банки стали більш конкурентними.

У зв'язку зі значним здешевленням вітчизняних банківських установ виникла зручна ситуація для купівлі чи поглинання бізнесу. Прикладом у даному випадку є діяльність держави з викупу проблемних банків та спроба приєднання до АТ "Родовід банк" ТОВ "Укрпромбанк".

На цьому етапі доцільним для вітчизняних банківських установ є створення банківських об'єднань або холдингових груп, що є способом повільного злиття банків без суттєвої втрати незалежності на перших етапах формування. Для малих банків - це метод не лише відповідати нормативам Національного банку України, отримувати кошти на ринку на кращих умовах, ніж самотужки, а й розширювати спектр послуг для своїх клієнтів через створення спільного для групи фінансового супермаркету і, відповідно, підвищувати якість співпраці з контрагентами.

Будь-які зміни корпоративного контролю на сучасному етапі можуть відбуватися і без згоди власника. Економісти визначають цей процес як рейдерство - вороже поглинання чи захоплення майна проти волі власника за допомогою незаконних операцій або ініціювання конфлікту. Можливості його здійснення пов'язані з недоліками законодавства і корпоративного управління, недосконалістю судової та виконавчої систем держави.

Зважаючи на зростаючу конкуренцію, власники банків повинні бути готовими до можливих рейдерських захоплень. Підготовка банківських установ до рейдерських атак може бути проведена в першу чергу на підставі належного рівня корпоративного управління та співпраці з акціонерами, що допоможе уникнути переходу блокуючого пакету акцій до зацікавлених осіб, а отже, значно ускладнить процедуру для потенційних рейдерів. Можливим варіантом захисту є розпорошення активів між дочірніми структурами, отримання за їх посередництвом ресурсів (у формі синдикованого кредитування), застава активів. Зрештою, уважному менеджеру легко помітити нетипову активність міноритаріїв чи появу інформації негативного характеру в засобах масової інформації та вжити миттєвих засобів захисту. Допомогою в захисті прав власників має стати Закон України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 р. № 514-VI, який передбачає низку суттєвих нововведень у цьому напрямі.

Глобалізаційні процеси та дефіцит ресурсів на внутрішньому ринку зумовлюють необхідність залучення іноземного капіталу до вітчизняної банківської системи. Аналізуючи досвід країн Центральної та Східної Європи, Південної Америки, Україна зможе уникнути їхніх помилок та примножити вигоди від інтеграції, при цьому врахувавши національні інтереси. Політика держави та Національного банку України має бути адекватною сучасним вимогам, тому на даному етапі оптимальним є обмежений протекціонізм, оскільки надмірна лібералізація часто призводить до втрати контролю над банківською системою.

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” функції регулятора банків покладені на Національний банк України. У роботі наголошено, що ефективний банківський нагляд, у першу чергу, повинен ґрунтуватися на належній правовій основі, що передбачає чіткі межі діяльності банків та «правила гри», яких вони мають дотримуватися, владні повноваження Національного банку України на здійснення дієвого нагляду та застосування оперативних коригувальних дій. При цьому нормативне забезпечення має відповідати двом протилежним за змістом критеріям: стабільність і динамізм. Стабільності потребує будь-яка сфера економічної діяльності, а особливо фінансова. Проте, зважаючи на стрімкий розвиток технологій, інновацій і, звісно, протиправних фінансових операцій, законодавство повинно відсікати можливості зловживань та регламентувати здійснення нових операцій і опанування нових сфер фінансової діяльності, тобто динамічно відстежувати тенденції. У цьому випадку необхідно, щоб чинне законодавство збалансовано відповідало двом важливим критеріям, аби бути раціональним та послідовним. акція банк капіталізація власний

Вплив кожної кризи на банківську систему України доводить, що перше з чим доводиться боротися НБУ, це паніка серед населення, яка ґрунтується на низькому рівні довіри. Науково-методичні підходи до завоювання банками довіри потенційних клієнтів можна описати як трирівневу модель, і вона матиме вигляд піраміди (рис. 8):

Рис. 8. Модель довіри до банківської системи

Домінуюче місце у першому рівні цієї системи, без сумніву, займатиме НБУ як державний орган, належний рівень діяльності якого забезпечує безпеку банківської системи та гарантує стабільність національної грошової одиниці. Значно впливає на імідж центрального банку його відкритість, неприналежність до протиправних дій чи фінансових зловживань, вчасне реагування на виникнення проблем у банківській системі. Публічне оголошення результатів своєї роботи і обговорення дій, а також висловлення і обґрунтування своєї думки виключить ризик спекуляції навколо рішень та позиції центрального банку.

Специфіка української економіки полягає у значному впливі політики та соціальної стабільності на фінансову сферу, в тому числі на банківські установи, що переконливо доводять події 2004 р. Крім того, для вирішення гострої проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків.

Якщо перший рівень моделі діє досить безперебійно, то потенційний клієнт починає аналізувати безпосередньо банки. Значно легше здобути довіру тим банкам, які мають значний розмір власного капіталу, перевірену часом репутацію за належного рівня корпоративного управління.

Зниження якості однієї зі складових піраміди негативно позначається на довірі до банків. При цьому вважається, що за будь-яких обставин більше довіряє банкам молоде покоління та високоосвічені особи. З розвитком банківської системи все менше часу потрібно для відновлення довіри після її стабілізації.

Національний банк України в процесі регуляторної діяльності не лише спирається на законодавчу базу, а й використовує досвід та напрацювання світової банківської спільноти, в тому числі Базельського комітету. Дисертант обґрунтовує, що центральний банк повинен впроваджувати положення Базельського комітету лише в адаптованому до українських реалій форматі та напрацьовувати власні дієві механізми регулювання, які повноцінно відображають специфіку вітчизняної банківської системи.

У третьому розділі дисертації - “Напрями удосконалення механізму формування власного капіталу банків України в умовах євроінтеграційних процесів” - запропоновано шляхи покращення механізму формування власного капіталу через впровадження практики корпоративного управління, використання публічного розміщення акцій та єврооблігацій для здійснення докапіталізації банківських установ, обґрунтовано рекомендації щодо переваг та недоліків ІРО, проведено багатокритеріальне порівняння ІРО акцій та випуску єврооблігацій і запропоновано низку рекомендацій для поширення активного використання єврооблігаційних субординованих позик.

У зв'язку з динамічним розвитком фінансової системи, в тому числі банківського сектору, постає потреба в обґрунтуванні управлінських рішень у цій сфері на належному рівні та забезпеченні інтересів усіх учасників даного процесу. Це має спростити теорія корпоративного управління, оскільки вона охоплює методи узгодження інтересів суб'єктів банківської діяльності та регламентацію реструктуризації капіталу.

Проте в Україні теорія корпоративного управління тільки набуває свого поширення. Це пов'язано в першу чергу з тим, що форму відкритого акціонерного товариства більшість підприємств отримали не як свідомий вибір переваг такої організації підприємництва, а як наслідок процесів приватизації. Проблема українського корпоративного управління полягає й у тому, що в нас створений «завуальований» інститут власності. Відстежувати реальних власників часто буває неможливо, а у випадку зумисного банкрутства кредитори і міноритарії просто залишаються без засобів відстоювання своїх економічних інтересів, оскільки звернення до підставних власників є безуспішним. Крім того, проблеми виникають і для регулюючих органів, що не можуть оцінити рівень ризику діяльності банку стосовно інсайдерів і кредиторів.

Побудова дієвої системи корпоративного управління також дозволить створити належний імідж надійності для банку та залучати капітал на вигідних умовах, оскільки серед основних критеріїв, на які звертають увагу інвестори, - прозорість управлінської і фінансової інформації, якість роботи ради директорів, наявність у ній незалежних членів, дотримання прав акціонерів, прозорість структури власності, наявність корпоративної культури.

Варто також удосконалити процедуру формування наглядової ради державних банків. Автор вважає за потрібне, в першу чергу, створити законодавчі передумови відповідальності менеджерів державних банків та їх наглядової ради за отримані результати діяльності з метою ефективного використання фінансових ресурсів, вкладених державою. Іншим важливим завданням держави є створення своєрідного кадрового агентства професійних фінансистів, що зможуть займати керівні посади в банках та виконувати функції тимчасових адміністраторів і ліквідаторів, оскільки питання щодо вже здійснених призначень викликали значний негативний резонанс у суспільстві.

У період фінансово-економічної кризи, коли всі ринкові суб'єкти відчувають дефіцит ресурсів, серед варіантів, що можуть розглядатися акціонерами та менеджерами, заслуговують на увагу ІРО та залучення коштів через боргове фінансування (єврооблігації).

Першим і найважливішим кроком при проведенні публічного розміщення є прийняття відповідного рішення. Звичайно, на даному етапі будуть оцінені всі переваги та недоліки ІРО, рекомендації щодо яких систематизовано у таблиці 3, визначені альтернативні способи залучення фінансування, проведене погодження з акціонерами цього рішення. Варто розуміти, що доступ до публічного розміщення є обмеженим, доступним лише для потужних банків, які володіють репутацією надійних партнерів та працюють стабільно і мають стратегію подальшого розвитку. Всебічна оцінка ІРО на підставі розроблених рекомендацій щодо переваг та недоліків публічного розміщення має дозволити банкові визначити пріоритетні напрями підготовки, мінімізувати можливі втрати та за умови належного рівня підготовки вийти на зовнішній ринок запозичень, що створює підґрунтя для майбутньої вигідної співпраці з інвесторами.

Таблиця 3

Обґрунтування рекомендацій щодо переваг та недолів процедури публічного розміщення

Переваги ІРО	Недоліки ІРО
Неборговий характер фінансування (не змінюється показник лівереджу та термін залучення необмежений)	Значна (приблизно 5-7% залучених коштів) вартість та необхідність постійної сплати дивідендів (що є вартістю обслуговування)
Значні інвестиції без суттєвої зміни структури власності та втрати контролю (виставляється пакет в межах 15% акцій, тобто неблокуючий)
Покращення міжнародного іміджу банку та рейтингів довіри до нього	Оподаткування емісійного доходу, дивідендів акціонерів
Полегшення доступу до значних обсягів потенційного фінансування за нижчою ціною	Оптимальний обсяг проданих акцій незначний
Можливість реально оцінити вартість бізнесу та використовувати зростання ціни для покращення капіталізації	Можливе розпорошення власності та зміна структури власності
Досягнення високого рівня ліквідності акцій та зниження ризиків	Ризик значних коливань курсу акцій, небезпека спекуляцій з цінними паперами
Фактор прозорості сприяє дисциплінованості діяльності та відсутності тіньових схем	Необхідність розкриття внутрішньої інформації
Можливість залучити кошти для злиття чи поглинання

На цьому етапі залучити кошти чи отримати реальну ціну за вітчизняний банк буде важко (аналітики вважають, що лише в кінці 2010 р. можна очікувати пожвавлення ринку ІРО). Реальними є також можливі зміни у ставленні інвесторів до банків у негативному напрямі та загалом більш жорсткий відбір потенційних контрагентів. Звичайно, будуть відбуватися зміни і щодо процедур розміщення на торгових майданчиках та посилення регулювання ІРО. Проте це вдалий час для аналізу банку та організації підготовчого процесу до публічного розміщення, що є дуже перспективним методом залучення капіталу, особливо зважаючи на низьку капіталізацію українських банків.

Оскільки досвід поточних зовнішніх запозичень доводить необхідність довгострокових залучень, то варто звернути увагу на перевірений варіант такого запозичення, а саме єврооблігацій, включені до субординованого боргу. Оскільки випуск єврооблігації, крім порівняно дешевого залучення ресурсів, є першим кроком виходу на зовнішні ринки, створення кредитної історії, то ним фактично закладаються підвалини для прямого залучення іноземного капіталу або ІРО, а отже, його використання має значні перспективи.

Диспропорції вартості капіталу на внутрішньому та зовнішньому ринку стимулювали банки до значних залучень, термін погашення яких, за прикрим збігом обставин, співпав із розпалом кризи. Вважаємо, що можливості дефолтів за єврооблігаційними зобов'язаннями поки є необґрунтованими, оскільки більшість банків погасили єврооблігації, а решта їх реструктуризували. Треба також зауважити, що довіра до великих українських банків уже частково сформована міжнародною спільнотою. Показовим прикладом є залучення коштів у кризовий період ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України”.

Розглядаючи ІРО та єврооблігації, процеси їх реалізації, дисертантом виокремлено досить багато спільних рис, основною з яких є зовнішній характер походження фінансових ресурсів. Порівняння інших характеристик дасть змогу визначити ситуаційні переваги способів капіталізації та зрозуміти, за яких умов використовувати той чи інший. Тому автором проведено багатокритеріальну класифікацію обох методів збільшення капіталу (таблиця 4), що дозволяє також розширити бачення управлінського підходу до аналізу зовнішніх джерел залучення ресурсів.

Таблиця 4

Багатокритеріальне порівняння єврооблігацій та ІРО

Критерії	Єврооблігації	ІРО
Суть категорії	Спосіб збільшення субординованого капіталу через боргові зобов'язання	Спосіб зростання статутного капіталу через акції (право власності на частку)
Документальне оформлення	Pls, Cls, облігації	Акції, депозитарні розписки
Мета інвестора	Тимчасове кредитування і отримання прибутку	Управління банком і отримання дивідендів
Можливі трансформації	Конверсія в акції	Відсутні
Термін погашення	Оптимально - 10-15 р., фактично - 3-10 р.	Необмежений
Спосіб отримання доходу	Купон	Дивіденд
Поінформованість про прибуток	Наперед відома, незалежно від прибутку	Залежить від отриманого прибутку
Ризик банку	Використання оферти до дострокового погашення	Можливість розмивання власності та зниження ринкової ціни
Ризик інвестора	Мінімальний - гарантований прибуток і повернення вкладених коштів через захист прав кредитора та можливість ініціації банкрутства	Значний - невизначений систематичний прибуток, а повернення вкладених коштів залежить від поточної вартості через продаж на вторинному ринку
Гарантія	Можлива наявність застави, авалю	Відсутня
Нагляд за випуском	Дозвіл на врахування до субординованого боргу від НБУ, реєстрація в ДКЦПФР	Дозвіл зборів акціонерів на проведення додаткової емісії або бажання продажу частки, реєстрація в ДКЦПФР
Оподаткування	Купонні платежі включаються до оподатковуваного прибутку	Дивіденди нараховуються з прибутку після оподаткування
Послідовність використання	Первинне для знайомства з банком інвесторів	Вторинне після випуску єврооблігацій
Мінімальний обсяг	Мінімальний - 100 тис. доларів США	Немає, максимально доцільний - 15% статутного фонду
Резерв	Створюється для обслуговування боргу	Відсутній

Порівняння за такими критеріями дозволяє зрозуміти, що у зв'язку з вищим ризиком вкладення в акції банк, який хоче скористатися ІРО, повинен бути стійким та з високими показниками прибутковості. Це підтверджує висновок, що добре капіталізований банк має більші шанси на додаткове залучення коштів, а тоді на розширення активних операцій та зростання прибутку. Такі ж критерії використовуються і для випуску єврооблігацій, тому очевидними є ті ж висновки.

На думку дисертанта, розвитку єврооблігаційних запозичень сприятимуть:

- зростання капіталізації банків, а отже, рівня їхньої надійності як контрагентів, що самостійно зможуть виходити на зовнішні ринки запозичень та залучати довгострокові ресурси до субординованого боргу;

- розвиток внутрішнього ринку запозичень, що має значні ресурси, які не використовуються у ринкових цілях;

- створення системи українських посередників, які зможуть організовувати розміщення цінних паперів та належно обслуговувати ринок, у тому числі остаточне об'єднання реєстраторів;

- внесення змін у податкове законодавство щодо оподаткування операції з цінними паперами. Державне мито у розмірі 0,5 % від номінальної вартості позики робить прямий випуск облігацій дорожчим, ніж через посередництво іноземних інвестбанків;

- спрощення процедури реєстрації випуску облігацій, адже банки проходять подвійну дозвільну систему: зі сторони НБУ та ДКЦПФР, що робить процедуру тривалою в часі (до 2-4 міс.), а це, в свою чергу, сприяє непередбачуваності запозичення, бо за такий період кон'юнктура ринку може кардинально змінитися. Крім того, реєстрація - не єдиний етап підготовки емісії, тому загальний її термін може досягнути 18 тижнів;

- сприяння розвитку інституційних інвесторів, перш за все пенсійних фондів та компаній медичного страхування, що, власне, є найбільшою і найбагатшою групою інвесторів за кордоном, бо володіють дешевими довгостроковими ресурсами.

Отже, лише за таких умов можливий вихід на зовнішні ринки для банків, які активно працюють на внутрішньому та зарекомендували себе як надійні контрагенти з ефективними стратегіями розвитку і належним рівнем корпоративного управління.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження особливостей розвитку механізму формування власного капіталу банківської системи дозволило сформулювати низку висновків теоретико-методичного та практичного змісту, що забезпечує вирішення основних завдань дисертаційної роботи відповідно до поставленої мети:

1. Систематизовано та класифіковано причини, що можуть викликати потребу зростання власного капіталу банку за критеріями джерела виникнення, характером потреби та можливістю передбачення, оскільки чітке розуміння напрямів появи такої необхідності дає можливість менеджерам своєчасно діагностувати й адекватно реагувати на неї та напрацьовувати інструментарій оперативних управлінських дій.

2. Для комплексного аналізу заходів формування власного капіталу запропоновано логіко-структурну функціональну модель докапіталізації банківської установи як сукупність послідовних дій управлінців щодо усунення диспропорцій капітального забезпечення та реалізації стратегії поступального розвитку банку через дослідження потреб збільшення власного капіталу, оцінку оптимальних джерел його зростання, реалізацію вибраного методу та можливі результати прийнятих рішень.

3. Ґрунтуючись на розробленій системі критеріїв, запропоновано управлінський підхід до визначення оптимального методу збільшення власного капіталу. Для конкретного банку та за визначеної ситуації на ринку вагомість критеріїв змінюється, проте їх перелік є незмінним та достатньо повно характеризує всі сторони докапіталізаційного аналізу.

4. Аналіз банківської діяльності, здійснений за допомогою методики використання кластерів, дозволив розділити банки на три групи з подібними показниками діяльності та потенціалом до розвитку. Використовуючи теорію конкурентних стратегій М.Портера, підтверджено отримання трьох груп банків з відповідними стратегіями розвитку. На підставі проведеного дослідження доведено, що оптимальним вважається другий кластер, який за достатньої рентабельності не характеризується значним ризиком та має достатню частку власного капіталу в пасиві. Визначено, що оптимальною є частка статутного капіталу в структурі пасивів від 4 до 10 відсотків.

5. Оцінка банківської системи через показники Херфіндаля-Хіршмана та CR-n дозволила зробити висновок про значну централізацію активів та чистого прибутку. Більшість банків (близько 80%) володіють лише в межах 10% власного капіталу, прибутку та активів, що свідчить про необхідність об'єднання банків третього кластера з метою створення належного рівня конкуренції більшим банкам. Концентрація банківського капіталу класично здійснюється через злиття та поглинання. Проведені процеси злиттів та поглинань мають давати переваги не лише від ефекту масштабу, але й синергетичні, диверсифікаційні. Доведено, що зростання капіталізації банків є важливою умовою гарантування фінансової безпеки України.

6. Процеси злиття та поглинання можуть проходити без згоди власників банків шляхом рейдерства. Можливість несанкціонованого рейдерства зумовлює недовіру інвесторів та вкладників, що відповідно не дає можливості залучати додаткові ресурси для розвитку національної банківської системи. Окреслено заходи, спрямовані на зростання рівня захисту прав акціонерів та кредиторів, що сприятиме підвищенню довіри до банків.

7. Вирішення проблеми капіталізації вітчизняних банків можливе за активної участі іноземних банків. Ці процеси є неминучими через інтеграцію України до світового фінансового простору. Залучення іноземного капіталу має як позитивні, так і негативні наслідки для банківської системи, оскільки розширення можливості залучення ресурсів та технологій, посилення конкуренції є дієвими стимулами для розвитку вітчизняних банків. Проте надмірна присутність іноземного капіталу в банківській системі сприятиме підвищенню фінансових ризиків для національної економіки, тому варто впроваджувати протекціоністські заходи, найвагоміший з яких - встановлення меж присутності іноземних фінансових ресурсів у банківському секторі України.

8. Вплив кризових явищ на банківську систему призводить до зниження рівня довіри населення до неї. Розглянувши науково-методичні підходи до співпраці з населенням з використанням ступінчастої моделі довіри, доведено, що основою цієї моделі є політична, економічна та соціальна стабільність у державі, а також ефективна, прозора діяльність НБУ щодо підтримання стійкості банківської системи та грошової одиниці країни. Особлива увага приділена створенню надійного і достатньо капіталізованого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наступним рівнем моделі буде забезпеченість власним капіталом банку та стабільність його діяльності, досвід співпраці і комплексність обслуговування банком своїх клієнтів. Лише стабільний стан макроекономічного та мікроекономічного рівнів банківської системи дасть змогу отримати повноцінну довіру населення і використати внутрішні ресурси фінансової системи.

9. Необхідним атрибутом удосконалення системи формування власного капіталу банків є створення належного корпоративного управління як основи взаємодії акціонерів, менеджерів та інвесторів і формування в банку високого рівня відкритості та захисту прав власників акцій і кредиторів, для яких рівень корпоративного управління є показником розвитку банку.

10. Адаптація міжнародних стандартів і принципів до національних реалій свідчить про необхідність застосування ІРО та єврооблігацій як способу зростання власного капіталу і в Україні. Звичайно, публічному розміщенню притаманні як переваги, так і недоліки порівняно з іншими методами капіталізації, тому систематизація та обґрунтування рекомендацій щодо них покликані допомогти визначити, чи підходить така процедура для конкретного банку. Відповідно напрацьовано низку пропозицій, що сприятимуть активізації використання для збільшення власного капіталу субординованих єврооблігаційних запозичень. ІРО та єврооблігації - перспективні фінансові інструменти залучення коштів, що мають низку спільних та відмінних рис, які систематизовано у дослідженні для доведення багатокритеріальності характеристики цих процесів. Проте реалізація обох способів збільшення власного капіталу можлива лише для банків, що є капіталізованими в межах внутрішнього ринку.

Використання теоретичних і практичних напрацювань в царині формування власного капіталу банків сприятиме їхній капіталізації та створенню потужної національної банківської системи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових виданнях, які внесені до переліку ВАК України:

1. Пайтра Н.Г. Шляхи нарощування власного капіталу банків / Н.Г.Пайтра // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія економічна. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка. - 2006. - Вип. 36. - С. 428-431. - 0,375 д.а.

2. Пайтра Н.Г. Теоретико-методологічні підходи до формування власного капіталу банку / Н.Г.Пайтра, Є.М.Андрущак // Фінансова система України. Збірник наукових праць. - Острог : Видавництво „Національний університет „Острозька академія”. - 2007. - Випуск 9. - Ч. 3. - С. 403-412 (Особистий внесок автора: аналіз та оцінка оптимальності підходів до формування власного капіталу). - 0,5 д.а.

3. Пайтра Н.Г. Формування власного капіталу банком на основі теорії корпоративного управління / Н.Г.Пайтра // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія економічна. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка. - 2008. - Вип. 39(1). - С. 396-399. - 0,335 д.а.

...