Інституційна структура фінансового ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 08.00.08 - Гроші, фінанси та кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Інституційна структура фінансового ринку України

Кравець Вячеслав Іванович

Київ - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розвиток фінансового ринку виступає каталізатором зростання національної економіки, адже діяльність фінансових інститутів зумовлює перерозподіл фінансових ресурсів та створює умови для стимулювання інвестицій. Особливого значення набуває побудова системи взаємозв'язків між фінансовими інститутами в процесі реалізації їх функцій, що визначає ефективність функціонування фінансового ринку.

Питання вдосконалення структури фінансового ринку є надзвичайно важливим для кожної національної економіки й особливої актуальності воно набуває для України, оскільки однією з фундаментальних диспропорцій національної економіки є невідповідність між темпами економічного зростання та темпами розвитку фінансового ринку, що призводить до обмежень господарських суб'єктів у використанні фінансових ресурсів і, зрештою, не дозволяє господарським суб'єктам ефективніше задовольняти економічні потреби.

Однією з причин невідповідності сучасного стану фінансового ринку потребам національної економіки є внутрішні суперечності у побудові його інституційної структури. Особливої актуальності питання розвитку національного фінансового ринку набуває в умовах розгортання світової фінансової кризи та її перенесення в економіку України через інститути фінансового ринку. Тому важливим є вдосконалення інституційної побудови національного фінансового ринку та підвищення її ефективності за допомогою формування комплексу адміністративних, організаційних та економічних засад розвитку фінансових інститутів з метою створення належних умов для забезпечення зростання національної економіки.

Теоретичні та практичні питання розвитку фінансового ринку розглядались як у зарубіжній, так і у вітчизняній економічній науці, зокрема зарубіжними вченими, починаючи з Д. Кейнса, А. Маршалла, Ф.Хайєка, А. Сміта, Д. Хікса, Й. Шумпетера, М. Фрідмена та закінчуючи більш сучасними авторами - Г. Александером, Д. Бейлі, Л. Зінгалесом, Г. Марковіцем, Е. Сото, Р.Колбом, Ф. Мишкіним, Р. Раджаном, Р. Родрігесом, Д, Стігліцем, Р. Тобіном, В. Шарпом. Важливим є внесок вітчизняних учених у дослідження проблем становлення фінансового ринку України. Зокрема формування структури фінансового ринку розглядали Л. Алексеєнко, В. Базилевич, З. Васильченко, Т. Ковальчук, В. Корнєєв, В. Левківський, З. Луцишин, І. Лютий, В. Міщенко, О. Мозговий, А. Мороз, С. Науменкова, П. Нікіфоров, Ю. Пахомов, О. Плотніков, М. Савлук, А. Федоренко, А. Філіпенко, Н. Шелудько та інші.

Втім, незважаючи на вагомі наукові напрацювання зарубіжних та вітчизняних економістів, залишається багато перспективних напрямів досліджень. Так, актуальним є застосування інституційного підходу до аналізу структури фінансового ринку, визначення основних чинників формування інституційного середовища та перспектив розвитку інститутів фінансового ринку в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри фінансів економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою «Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя» (номер державної реєстрації 0106U006542), підрозділ «Фінансовий ринок України в умовах світової глобалізації» (шифр 06БФ 040-01), в межах якого досліджено інституційну структуру фінансового ринку в трансформаційній економіці України та визначено шляхи удосконалення механізму активізації економічної діяльності за допомогою інститутів фінансового ринку.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розроблені теоретичних підходів та організаційно-прикладних засад розвитку фінансового ринку, у визначенні особливостей функціонування фінансових інститутів та напрямів удосконалення інституційної структури фінансового ринку України.

У процесі реалізації мети наукового дослідження визначено такі завдання дисертаційної роботи:

вдосконалити окремі теоретичні засади дослідження інституційної структури фінансового ринку;

виявити основні структурні елементи інституційної структури фінансового ринку, її еволюцію та вплив на спрямування фінансових потоків у процесі розвитку ринкової економіки;

охарактеризувати функції фінансових інститутів у контексті забезпечення ефективного перерозподілу фінансових ресурсів на фінансовому ринку; інституційний фінансовий ринок актив

розкрити особливості здійснення державного регулювання діяльності фінансових інститутів та його вплив на ефективність фінансового ринку в системі забезпечення потреб інвестиційного розвитку національної економіки;

виявити закономірності та суперечності в динаміці активів фінансових інститутів за допомогою аналізу кількісних та якісних показників діяльності інститутів фінансового ринку України;

визначити основні тенденції змін інституційної структури фінансового ринку у глобальному фінансовому просторі та виявити особливості загострення світової фінансової кризи та її вплив на структуру фінансового ринку України;

вдосконалити засади адаптації існуючих фінансових інститутів до потреб розвитку фінансового ринку України.

Об'єктом дослідження є процес функціонування інститутів фінансового ринку в сучасних економічних системах.

Предметом дослідження є теоретичні засади та практика функціонування інституційної структури фінансового ринку та особливості її розвитку в Україні.

Методи дослідження. Методологічними засадами проведеного дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Дисертаційне дослідження будується на діалектичному методі пізнання і принципах системності та послідовності. Для вирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано такі методи: історичний метод було застосовано у дослідженні еволюції фінансового ринку, вивченні розвитку наукових концепцій фінансового ринку в процесі еволюції економічної науки; метод порівняльного аналізу та синтезу - для класифікації та структуризації фінансових інститутів, систематизації фінансових інструментів та фінансових послуг, що реалізуються на фінансовому ринку, визначенні особливостей розвитку структурних сегментів фінансового ринку України; абстрактно-логічний метод - для визначення місця та ролі фінансового ринку у процесі розвитку національної економіки, можливостей адаптації моделей регулювання фінансового ринку розвинутих країн до умов застосування на вітчизняному фінансовому ринку, встановлення причиново-наслідкових відношень при визначенні передумов розвитку фінансової кризи на світовому та національному фінансових ринках. Також було застосовано статистичні та економіко-математичні методи при аналізі кількісних параметрів розвитку інституційних сегментів фінансового ринку, при вивченні тенденцій змін у структурі активів фінансових інститутів в Україні, при розробленні показника ефективності розвитку фінансового ринку.

Інформаційною базою дослідження є правові та нормативні акти Верховної ради України, Кабінету Міністрів України, Державної податкової служби України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з фінансових послуг, Державного комітету статистики України, монографічна та спеціальна література, статистичні матеріали.

Наукова новизна результатів дослідження. У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження особливостей діяльності фінансових інститутів у структурі фінансового ринку та отримано нові обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання - виявлення шляхів удосконалення інституційної структури фінансового ринку України. Зміст найбільш значущих наукових результатів, які одержав автор особисто, відповідно до поставлених завдань дослідження полягає в тому, що:

вперше:

- розроблено модель поетапного вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України, яка передбачає: встановлення існуючих суперечностей розвитку; визначення цілей вдосконалення; визначення інструментів удосконалення; розроблення послідовності трансформації існуючої інституційної структури та оцінювання ефективності нової інституційної структури, що забезпечить стабільність функціонування фінансового ринку, зменшить системні ризики інтеграції у світовий фінансовий простір та дозволить впровадити механізм запобігання розвитку кризових явищ на фінансовому ринку;

удосконалено:

- теоретичні підходи щодо дослідження діяльності фінансових інститутів, їх ролі у процесі виконання фінансових угод на фінансовому ринку за специфічними функціями, котрі реалізуються фінансовими інститутами на трьох інституційних рівнях (інститути-регулятори, інститути виконання фінансових угод та інститути інфраструктури фінансового ринку), що дозволило виявити перспективи розвитку інституційних сегментів із врахуванням потреб фінансових інститутів на кожному з рівнів інституційної структури фінансового ринку України;

- методичні підходи щодо перерозподілу функцій нагляду та регулювання окремих сегментів фінансового ринку між НБУ, Держфінпослуг та ДКЦПФР з метою реструктуризації інститутів-регуляторів фінансового ринку України, зокрема обґрунтовано перепідпорядкування функцій контролю та регулювання кредитних спілок від Держфінпослуг до НБУ з метою ринкової стабілізації та нарощування фінансових активів та впровадження механізму економічного регулювання діяльності в практиці Держфінпослуг та ДКЦПФР шляхом створення цільових фондів, призначених для фінансової підтримки небанківських фінансових інститутів;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні підходи щодо вдосконалення діяльності інститутів-регуляторів фінансового ринку шляхом системних змін, що дозволять забезпечити реалізацію механізму перерозподілу наглядових та регулюючих функцій та створять умови для реорганізації системи регулювання фінансового ринку від секторної моделі до моделі на основі завдань (модель «двох вершин») з метою підвищення ефективності регулювання та адаптації структури фінансових інститутів до об'єктивних потреб розвитку фінансового ринку України;

- методика класифікації критеріїв структурної організації інститутів фінансового ринку відповідно до пріоритетності виконання ними функцій: перерозподіл тимчасово вільних грошових ресурсів (потоків); перерозподіл рівня ризиків фінансових втрат через невизначеність у майбутньому; перерозподіл прав власності у формі фінансових інструментів (контрактів). Це дозволило запропонувати теоретичне визначення фінансового інституту як організаційної форми фінансового ринку, що створює умови для переміщення фінансових ресурсів між господарськими суб'єктами в процесі економічної діяльності з мінімальними трансакційними витратами за допомогою реалізації його специфічних функцій та визначення інституційної структури фінансового ринку як системи взаємодії між фінансовими інститутами на основі реалізації їх функцій в процесі виконання фінансових угод;

- теоретичні розробки щодо ендогенного характеру виникнення фінансової кризи в Україні як наслідку взаємовпливу політичних, адміністративних та економічних чинників, що виявились у загостренні суперечностей у діяльності банківських установ та, відповідно, небанківських фінансових інститутів і сприяли швидкій трансмісії кризових явищ по всіх сегментах фінансового ринку через відсутність ефективних ринкових та адміністративних механізмів локалізації фінансових проблем окремих секторів фінансового ринку та економіки в цілому.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх використання дозволить зосередити увагу органів державного управління на існуючих суперечностях у розвитку фінансових інститутів та розробити ефективний механізм удосконалення інституційної структури фінансового ринку України. Окремі положення та практичні рекомендації дисертаційної роботи використані Чернівецьким територіальним відділенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при підготовці методичних рекомендацій щодо моніторингу діяльності емітентів цінних паперів у Чернівецькій області (довідка №01-20/768 від 31.11.2010 р.). Висновки теоретичного характеру використовуються в навчальному процесі в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича у викладанні таких нормативних курсів: «Проблеми фіскальної та монетарної політики», «Центральний банк та грошово-кредитна політика», «Фінансовий ринок» (довідка № 15-14/3187 від 19.11.2010 р.) та впровадженні в навчальний процес у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка при викладанні курсів: «Фінансовий ринок», «Ринок фінансових послуг» (довідка № 013/596 від 23.06.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, у якому викладено авторський підхід до визначення особливостей розвитку інституційної структури фінансового ринку України. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати, викладені в дисертації, було розглянуто та обговорено на ряді науково-практичних (в тому числі міжнародних) конференцій: Міжнародній науково-практичній конференції «Еволюція економічного розвитку та економічних теорій» (м. Київ, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Інноваційні фактори ресурсно-екологічної безпеки Карпатського регіону» (м. Чернівці, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна в глобальному середовищі: нові алгоритми управління економікою» (м. Чернівці, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Творча спадщина Й. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України» (м. Чернівці, 2003 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми економічної освіти і науковий прогрес» (м. Кривий Ріг, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансовий потенціал регіонів України в умовах ринкової економіки» (м. Чернівці, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціально-економічних трансформацій у міжнародному середовищі» (м. Тернопіль, 2010 р.).

Публікації. За результатами наукового дослідження опубліковано 26 наукових праць, у тому числі 9 статей у фахових виданнях, 2 розділи у колективних монографіях (особисто автору належить 2,08 друк. арк.), 5 статей у інших виданнях, 10 тез доповідей на наукових конференціях. Загальний обсяг наукових публікацій, які належать особисто автору - 8,37 друк. арк., у тому числі у фахових виданнях - 3,6 друк. арк..

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, котрі містять по три підрозділи, висновків, списку використаної літератури (305 джерел). Основний зміст дисертації викладено на 215 сторінках тексту, який містить 10 рисунків, 15 таблиць, а також 10 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан розроблення наукової проблеми, визначено мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну, показано практичне значення та результати апробації дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження структури фінансового ринку» розкрито економічну природу, теоретичні основи, складові елементи структури фінансового ринку, особливості та суперечності еволюції фінансового ринку та його місце в сучасних економічних системах.

Фінансовий ринок та його особлива роль у розвитку національної економіки було предметом наукових зацікавлень вчених практично кожної з наукових шкіл, але недостатня увага приділялася вивченню взаємодії між фінансовими інститутами - складовими елементами структури фінансового ринку. Дослідження взаємодії між економічними інститутами здійснюється в рамках інституційного підходу, висвітленого в працях Р. Коуза, Д. Норта, Д. Ходжсона, але його застосування у фінансовій науці вимагає адаптації до специфічної проблематики фінансового ринку, особливо в аспекті розгляду практичних форм функціонування фінансових інститутів.

В сучасній фінансовій науці є достатньо дискусійним питання визначення суті фінансового інституту, адже в наукових працях доволі часто застосовуються паралельно чи перетинаються за змістом такі поняття, як: «фінансові інститути», «фінансові посередники», «фінансові установи», «фінансові організації» тощо. На підставі інституційного підходу запропоновано авторське визначення фінансового інституту як специфічної організаційної форми економічного інституту, що створює умови для переміщення фінансових ресурсів між господарськими суб'єктами та виконує певні функції в структурі фінансового ринку, відповідно інституційна структура фінансового ринку формується на основі субординації виконуваних фінансовими інститутами функцій у процесі виконання фінансових угод та складається з таких рівнів: рівень регулювання (інститути-регулятори фінансового ринку), рівень виконання (інститути, що укладають фінансові угоди зі споживачами фінансових продуктів, тобто фінансові інститути-посередники) та рівень забезпечення (інститути інфраструктури фінансового ринку).

У процесі розвитку фінансового ринку інституційна структура постійно змінюється, а форми фінансових інститутів відображають можливості надання фінансових послуг в конкретних історичних та економічних умовах. Для здійснення класифікації моделей інституційної структури фінансового ринку як критерії застосовано структуру активів фінансових інститутів та особливості механізму регулювання діяльності фінансових інститутів.

Щодо структури активів фінансових інститутів можливим є переважання банківських інститутів (так звана банківсько-орієнтована модель, що властива для країн ЄС з показником відношення активів банківських установ до ВВП на рівні 274% при відношенні капіталізації фондового ринку до ВВП на рівні 42%) або небанківських фінансових інститутів (фондово-орієнтована модель, властива США з показником відношення активів банківських установ до ВВП на рівні 96% при відношенні капіталізації фондового ринку до ВВП на рівні 81%). Відповідно до механізму регулювання фінансових ринків виділяють такі моделі: секторну модель, модель розподілу регулюючих та наглядових функцій (модель «двох вершин») та модель єдиного інституту - мегарегулятора.

У розвинутих економіках світу особливості побудови інституційної структури визначались еволюцією здійснення регулюючого впливу держави на розвиток фінансового ринку. Зокрема, формування та розвиток банківсько-орієнтованих фінансових ринків у країнах ЄС притаманне економічним системам із традиційно сильним регулюючим впливом держави на економічні процеси, тому на сучасному етапі застосовуються всі моделі регулювання фінансового ринку з тенденцією до закріплення як домінантної моделі мегарегулятора. У країнах з переважно ліберальним підходом та мінімізацією ролі держави в управлінні економікою (США, Велика Британія) відбувалось становлення фондово-орієнтованих ринків і на сучасному етапі розвитку фінансового ринку переважає секторна модель з розгалуженою системою інститутів-регуляторів.

У трансформаційних економічних системах становлення фінансового ринку здійснювалося переважно революційним шляхом. Особливістю країн з трансформаційною економікою є прямий вплив держави на ефективність реформування банківського сектору та на подальший розвиток структури фінансового ринку. Так, у країнах з відносно швидкими та якісними змінами у банківському секторі (країни Східної Європи та Балтії з показником відношення активів банківських установ до ВВП на рівні 50% при відношенні капіталізації фондового ринку до ВВП на рівні 15,6%) було сформовано достатньо розвинутий фондовий сегмент з діючими небанківськими інститутами, що конкурують з комерційними банками на ринку фінансових ресурсів.

У країнах з повільними темпами банківських реформ (Україна, країни СНД) фондовий ринок та небанківські фінансові інститути суттєво відстали у розвитку, водночас закріпилась домінуюча роль банківських установ та звузились можливості збалансованого розвитку фінансового ринку.

Особливістю України є існування внутрішніх суперечностей побудови інституційної структури фінансового ринку, адже використовується структурна модель регулювання при банківсько-орієнтованому фінансовому ринку, що не дозволяє інститутам-регуляторам ефективно впливати на процеси розвитку фінансового ринку та призводить до неконтрольованого поширення кризових явищ.

У процесі дослідження встановлено, що розвиток світового фінансового ринку сягнув такого рівня проникнення в національні економіки, за якого не лише міжнародні фінансові інститути здатні вплинути на розвиток національних фінансових ринків, але й локальні економічні проблеми можуть стати причиною порушення балансу міжнародної фінансової системи, і при цьому не існує регуляторів здатних запобігти негативним тенденціям.

Свідченням цього факту є формування передумов розвитку світової фінансової кризи на іпотечному ринку США. Інститути-регулятори США, створені за секторною моделлю регулювання, не змогли вчасно відстежити негативні тенденції розвитку фінансового ринку (зосередження значної частини активів інституційних інвесторів у високо ризикових інструментах іпотечного ринку), що призвело до виникнення національної фінансової кризи. Оскільки основні втрати припали на активи фінансових інститутів із значним рівнем інтеграції у світовий фінансовий ринок, то криза швидко перекинулась з національного рівня на міжнародний.

Разом з тим національні інститути-регулятори не завжди готові до захисту локальних фінансових ринків від негативних тенденцій розвитку світового фінансового ринку. Так, в Україні відсутність адекватних регуляційних заходів сприяла ринковій вразливості банківської системи, а тому з появою суб'єктивних ознак неплатоспроможності окремих банків системна банківська криза швидко розгорнулась й перекинулась на небанківські сегменти фінансового ринку та реальний сектор економіки.

У другому розділі «Суперечності та тенденції розвитку інституційної структури фінансового ринку України» обґрунтовано актуальність дослідження інституційної структури щодо конкретизації місця й ролі фінансових інститутів у системі перерозподілу фінансових ресурсів у національній економіці та визначено особливості інституційного розвитку фінансового ринку України.

Розвиток фінансового ринку України показує, що основні завдання у структурі вітчизняного фінансового ринку виконують фінансові інститути-посередники, адже саме ці інститути забезпечують переміщення фінансових ресурсів, а також вони є дієвими елементами фінансового забезпечення інвестиційного процесу в національній економіці. Тому розгляд особливостей розвитку структури фінансового ринку України здійснено на основі аналізу інститутів-посередників за такими критеріями, як: цільове використання фінансових ресурсів; динаміка кількісних показників; структура фінансових активів.

За цільовим використання фінансових ресурсів у структурі фінансового ринку найпотужніший потенціал мають фінансові інститути, що здійснюють тимчасове використання грошових ресурсів на умовах обов'язкового повернення та платності (комерційні банки, кредитні спілки, фінансові компанії). Їх загальні активи становлять близько 87% від активів усіх фінансових інститутів (табл. 1). Другою групою фінансових інститутів за обсягом активів є інститути, що здійснюють перерозподіл прав власності між економічними суб'єктами (інститути спільного інвестування (ІСІ)), фінансовий потенціал яких становить близько 8,6% загальних активів фінансових інститутів у 2010 році зі спостережуваною динамікою зростання. Фінансові інститути, спрямовані на мінімізацію економічних ризиків у майбутньому шляхом компенсаційних виплат (страхові компанії та пенсійні фонди), мають до 4% від загальних активів фінансових інститутів.

Кількісні показники фінансових інститутів вказують на існування значних регіональних диспропорцій у розвитку інституційної структури. Зокрема, зафіксовано значну концентрацію фінансових інститутів у економічно найрозвиненіших регіонах (тільки у м. Київ за обсягом активів зосереджено: 24,5% - кредитних спілок; 89,6% - пенсійних фондів; 59,5% - страхових компаній та 72,2% - ІСІ) та недостатню представленість при низькому фінансовому забезпеченні або ж і відсутність деяких фінансових інститутів у регіонах із слабким економічним потенціалом, що обмежує можливості використання фінансових інструментів та диверсифікації ризиків потенційними інвесторами, а тому зумовлює потребу вдосконалення регіональної структури фінансового ринку України.

Таблиця 1

Динаміка активів фінансових інститутів України

Складено автором на основі офіційної звітності.

Динаміка активів фінансових інститутів свідчить, що головним інструментом перерозподілу фінансових ресурсів у національній економіці є кредитування підприємств та населення за допомогою банків, кредитних спілок та фінансових компаній, що мають обмежений набір фінансових інструментів.

Аналіз кількісних та якісних показників діяльності фінансових інститутів, котрі здійснюють кредитування господарських суб'єктів, показує, що за обсягами кредитування провідну роль в Україні виконують банківські установи з певними особливостями розвитку. По перше, активний розвиток банківської системи відбувався завдяки суттєвому підвищенню концентрації банківського капіталу. По друге, проникнення іноземного капіталу в національну банківську систему (частка іноземного капіталу у статутних фондах банків за період 2007-2010 рр. збільшилася майже в 1,5 рази - з 27,6% до 40,6%) посилює залежність вітчизняної банківської системи від кон'юнктури міжнародного ринку капіталів, а тому становить потенційну загрозу трансмісії кризових явищ світового фінансового ринку в національну економіку. По третє, аналіз динаміки частки коштів населення в зобов'язаннях банків засвідчує можливість суттєвого впливу суб'єктивних очікувань населення на стабільність банківської системи.

Переважання банків та домінування у пропозиції фінансового ринку банківських інструментів є однією з ключових проблем розвитку вітчизняного фінансового ринку, адже обмеження ринкового вибору фінансових інструментів зумовлює значну частку банківських депозитів у структурі активів фінансових інститутів. Найбільш залежними від банківських установ є пенсійні фонди (37,8% активів - депозити у комерційних банках) та страхові компанії (29% активів становлять депозити). Достатньо високий рівень залежності спостерігається також у сегменті ІСІ. Так, вкладення в депозити становить відповідно 27,41% у структурі активів відкритих ІСІ; 24,2% у структурі активів інтервальних ІСІ та 6,6% у структурі активів закритих ІСІ.

Переважаюче використання банківських депозитів небанківськими фінансовими інститутами, порівняно з іншими формами фінансових інструментів, обмежує можливості диверсифікації фінансових ризиків, водночас зумовлюючи виникнення ризиків передачі ринкової нестабільності від комерційних банків до інших фінансових інститутів, а зрештою збільшує вартість використання фінансових інструментів та послуг для споживача.

Важливим елементом інституційної структури фінансового ринку щодо виконання функції перерозподілу грошових ресурсів є кредитні спілки. Особливість їх розвитку полягає у високій чутливості до кон'юнктури фінансового ринку, що пояснюється слабкістю ресурсної бази, а також орієнтацією на взаємодію з фізичними особами - вкладниками та позичальниками, що створює високий ризик неповернення кредитів та ажіотажного припинення депозитних договорів. Так, за трирічний період (2008 - 2010 рр.) активи знизилися майже вдвічі, а кількість кредитних спілок скоротилася майже на третину, при цьому частка прострочених кредитів зросла до 40,5 % від загального обсягу наданих кредитів.

Однією з системних причин негативних тенденцій розвитку кредитних спілок є відсутність дієвих інституційних засад державного регулювання діяльності кредитних спілок. Регуляційна діяльність інституту-регулятора (Держфінпослуг України) опирається переважно на адміністративні важелі, що не завжди відповідає вимогам забезпечення ефективного розвитку цього сегменту фінансового ринку та вимагає застосування нових принципів регулювання.

Кількісні та якісні показники діяльності фінансових інститутів, що забезпечують можливість мінімізації фінансових втрат через дію певних суб'єктивних чи об'єктивних причин, не залежних від дій економічного суб'єкту (страхових компаній та пенсійних фондів), свідчать про достатньо низькі темпи нарощування активів при сталій позитивній динаміці. Особливістю інституційного розвитку страхових компаній в Україні є жорсткі умови, накладені державою, щодо формування обсягів капіталу та структури активів страхових компаній. З одного боку, жорсткі нормативи сприяють консолідації страхової галузі (зменшенню кількості учасників страхового ринку з одночасним підвищенням надійності цієї галузі, про що свідчить зростання середніх активів навіть у кризових умовах (динаміка щорічного зростання середніх активів: 2008 - 23%; 2009 - 4%; 2010 - 6%), а з іншого - перешкоджають виходу на ринок нових страховиків та знижують рівень конкурентної боротьби. Однією з ключових проблем розвитку пенсійних фондів в Україні є те, що існуючий набір доступних фінансових інструментів не забезпечує диверсифікації пенсійних активів та обмежує їх прибутковість. Проте існує значний потенціал розвитку сегменту пенсійних фондів із властивою їм позитивною динамікою активів під час фінансової кризи. Зокрема, зростання активів пенсійних фондів майже на 33% у 2010 році є найбільшим серед усіх фінансових інститутів України.

Понад 90% активів інститутів спільного інвестування (інститути, що здійснюють перерозподіл прав власності між економічними суб'єктами) зосереджено у венчурних інвестиційних фондах, у структурі активів яких 59,64% становлять корпоративні права, позики, дебіторська заборгованість, тобто інструменти, призначені для реалізації економічних інтересів обмеженої кількості юридичних осіб - засновників венчурного ІСІ, які фактично не виступають активними учасниками фінансового ринку. Динаміка активів ІСІ показує значну залежність розвитку даних інститутів від динаміки фондового ринку. Причинами такого факту є те, що прибуток ІСІ формується в результаті зростання ринкової вартості цінних паперів, а тому вони зацікавлені в операціях з цінними паперами, і в той же час ІСІ стимулюють розвиток ринку цінних паперів через випуск власних цінних паперів. Зокрема, тенденцією в емісії цінних паперів в Україні упродовж останніх років стало різке збільшення в обігу на первинному та вторинному ринку цінних паперів, емітованих ІСІ (у 2010 році - 45,5% від загальної емісії цінних паперів) (рис. 1). Однак ця тенденція не є однозначною у своїх наслідках для розвитку національної економіки, адже свідчить про перетікання капіталу з реального у фінансовий сектор.

Складено автором на основі офіційної звітності.

Рис. 1. Емісія цінних паперів, сертифікатів пайових інвестиційних фондів та акцій корпоративних інвестиційних фондів в Україні, в 2005-2010 рр., млрд. грн.

Суттєвим недоліком вітчизняного фондового ринку визначено практичну відсутність похідних інструментів (деривативів). У світовій практиці цей сегмент ринку є досить динамічним, а в Україні процес реєстрації похідних цінних паперів розпочався ще у 2000 році, але обсяги їх використання на сьогодні є незначними (в структурі торгів фондових торгових площадок за 8 місяців 2011 року це всього 72,66 млн. грн. при загальному обсязі торгів цінними паперами 125,23 млрд. грн.). Відсутність використання похідних цінних паперів обмежує можливості у перерозподілі ринкових ризиків, що забезпечується за рахунок хеджування, а тому такі фінансові інститути, як страхові компанії, пенсійні фонди, частково ІСІ, змушені обмежувати операції на ринку цінних паперів через високий ступінь ризику. Інституційною причиною слабкого використання деривативів є відсутність гарантій здійснення хеджування та недостатнє технічне забезпечення інституційної інфраструктури фінансового ринку України.

У третьому розділі „Перспективи інституційного розвитку фінансового ринку України” розглянуто особливості розвитку кризи на фінансовому ринку, механізм удосконалення інституційної структури фінансового ринку України та визначено пріоритети розвитку фінансових інститутів та фінансового ринку держави.

У сучасних умовах важливим чинником впливу на фінансовий ринок є наслідки світової фінансової кризи, що розгорталась у 2007 - 2008 роках та розпочалася з локальної кризи фінансового ринку США, передумовою якої стало стрімке зростання іпотеки та ринку нерухомості упродовж 2002-2006 років. У передкризовий період на іпотечному ринку США було створено нові фінансові інструменти - «пули закладних» які слугували об'єктом значних вкладень для транснаціональних інституційних інвесторів: інвестиційних компаній (Merrill Lynch, Goldman Sachs, Lehman Brothers, Bear Stearns), страхових компаній (AIG), фінансових компаній (GMАC FS, Cerberus), пенсійних фондів. Спад ринку нерухомості США зумовив зниження ринкової вартості іпотечних цінних паперів та призвів до зниження капіталізації інституціних інвесторів з наступним банкрутством деяких з них (Lehman Brothers, Bear Stearns). Зниження вартості цінних паперів інвестиційних фондів США сприяло втраті вартості активів банківських установ ЄС, адже досить значна частина фондових інвестицій була здійснена європейськими банками (наприклад, BNP Paribas втратив 2,75 млрд. дол., вкладених у американські інвестиційні фонди). Таким чином, через фондовий сегмент європейського фінансового ринку, інтегрованого у глобальну фінансову систему та тісно пов'язаного з американським фондовим ринком, криза перекинулася на банківську систему європейських країн, а далі механізм її дії був близький до американського - відбулось зниження вартості активів та порушилась ліквідність банківської системи, що призвело до скорочення кредитування, а зрештою, загальмувало економічне зростання через зниження рівня фінансового забезпечення господарських суб'єктів.

На відміну від європейських країн, в Україні фінансова криза розгорнулася пізніше (2008-2009 рр.) та мала ендогенний характер виникнення та розвитку. Передумови кризи було створено на національному рівні, про що свідчить не лише її пізніше розгортання порівняно з світовою фінансовою кризою, але й механіка розвитку в напрямі перенесення кризових явищ від банківського до небанківського сегменту. Безпосередньою причиною розгортання фінансової кризи стали певні суб'єктивні обставини, зумовлені проблемами з ліквідністю окремих банківських установ (Промінвестбанк, «Надра», «Родовід», Укргазбанк, «Київ»), але структурні суперечності, в першу чергу залежність інвестицій у реальному секторі та споживання від кредитів комерційних банків, призвели до швидкого скорочення доступності фінансових ресурсів та гальмування темпів економічного зростання.

Механізм розгортання та перенесення кризи на небанківський сегмент засвідчив, що передумовою виступає неефективність інститутів - регуляторів, які не здатні існуючими інструментами та методами регулювання (в першу чергу адміністративними) дієво впливати на розвиток фінансового ринку. Таким чином, відсутність у механізмі регулювання ефективного системного бачення принципів розбудови всіх сегментів фінансового ринку призводить до виникнення структурних суперечностей і сприяє виникненню фінансових криз.

Ефективний розвиток інституційної структури залежить від належного інституційного забезпечення з системним та поетапним визначенням завдань вдосконалення фінансового ринку по кожному з інституційних рівнів. З цією метою розроблено модель удосконалення інституційної структури фінансового ринку України (рис. 2). У запропонованій моделі як етапи реалізації процесу вдосконалення інституційної структури визначено: встановлення існуючих суперечностей розвитку інституційної структури фінансового ринку України; визначення цілей вдосконалення інституційної структури фінансового ринку; визначення інструментів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку; розробка послідовності застосування інструментів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку; впровадження змін до інституційної структури фінансового ринку; оцінка ефективності нової інституційної структури фінансового ринку України.

Структурними елементами процесу вдосконалення інституційної структури визначено інституційне забезпечення (правові та регуляторні акти), заходи вдосконалення діяльності регуляторів, інститутів - виконавців фінансових угод та інститутів інфраструктури фінансового ринку України, створення формальних параметрів вдосконалення інституційної структури. Для встановлення формальних параметрів процесу вдосконалення інституційної структури запропоновано розробити: комплексну систему оцінки ефективності фінансового ринку; стратегію розвитку інституційної структури фінансового ринку; процедуру реструктуризації фінансового ринку України; послідовність (програму) реструктуризації фінансового ринку України; план заходів змін у інституційній структурі фінансового ринку та комплексну оцінку результатів вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України.

В сучасних умовах для запобігання та подолання кризових явищ необхідно вдосконалити діяльність вітчизняних фінансових інститутів шляхом реструктуризації регуляторної діяльності інститутів-регуляторів, щоб створити дієвий механізм розвитку фінансового ринку України. Необхідно забезпечити передумови для отримання адміністративної та економічної незалежності Держфінпослуг та ДКЦПФР та здійснити впровадження економічних методів регулювання відповідних ринкових сегментів. Остаточною метою реформування інститутів-регуляторів має бути реорганізація існуючої вітчизняної секторної моделі у напрямі формування моделі нагляду та регулювання фінансових інститутів за завданнями (модель «двох вершин») та з поступовим формуванням передумов для створення єдиного інституту - мегарегулятора, організованого за принципами, які застосовують у країнах ЄС.

Рис. 2. Модель вдосконалення інституційної структури

фінансового ринку України

Практичними напрямами вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України є розширення пропозиції фінансових інструментів та створення нових форм фінансових інститутів. Зокрема, більш широке використання цінних паперів у банківській практиці можливе завдяки сек'юритизації банківських депозитів. Механізм сек'юритизації повинен забезпечити випуск і обіг депозитних сертифікатів, для забезпечення обігу яких запропоновано створення спеціальної державної установи - агенції з обігу депозитних сертифікатів, основним завданням якої буде організація обігу депозитних сертифікатів між емітентами (банками) та власниками сертифікатів (інвесторами).

Щодо впровадження нових форм фінансових інститутів перспективним є створення кооперативних банків - спеціалізованих банківських установ, які слугуватимуть для забезпечення ліквідності учасників (кредитних спілок) та уможливлять ефективне регулювання діяльності кредитних спілок. Важливим для розвитку страхового ринку визначено створення фінансового інституту - гаранта операцій з деривативами на фондовому ринку (хедж-інститута фінансового ринку), що обмежить ризики в операціях страховиків із фінансовими активами. Оскільки вітчизняні біржі не готові взяти на себе відповідальність за організацію хеджування, державі слід ініціювати створення саморегульованої організації з провідною роллю держави, яка б забезпечувала виконання угод хеджування.

Важливим інституційним заходом удосконалення фінансового ринку, особливо в післякризовий період, є створення ефективної системи рейтингування підприємств-резидентів, що емітують цінні папери та використовують фінансові інструменти. Тому необхідним є створення державної установи, яка на законодавчій базі за чіткими і зрозумілими принципами оцінюватиме емітентів та буде формувати базу даних із необхідною для потенційного інвестора інформацією про діяльність кожного з них.

Одним із заходів активізації фінансового ринку може стати вдосконалення механізму отримання кредитів під заставу цінних паперів, які є інструментами власності (акції). З цією метою запропоновано створення нових організаційних форм фінансових інститутів - заставних інвестиційних фондів, які здатні залучати фінансові ресурси від приватних, корпоративних чи банківських суб'єктів фінансового ринку для кредитування певного позичальника чи групи позичальників під заставу їх корпоративних цінних паперів.

Вирішення зазначених завдань сприятиме розбудові стійкого, транспарентного й конкурентоспроможного фінансового ринку, що забезпечить довгострокове економічне зростання та інтеграцію України у світовий фінансовий простір.

ВИСНОВКИ

На підставі результатів комплексного дослідження інституційних основ функціонування фінансового ринку України можна зробити наступні висновки теоретичного та практичного характеру:

Фінансовий ринок є системою ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію й перерозподіл грошових коштів суспільства через специфічні посередники, фінансові інститути, за допомогою численних фінансових інструментів та створює умови для переміщення фінансових ресурсів між господарськими суб'єктами з мінімальними трансакційними витратами, шляхом реалізації його специфічних функцій: акумуляція і розміщення грошових ресурсів (потоків); фіксація прав власності у формі фінансових інструментів (контрактів); зниження рівня ризиків фінансових втрат через невизначеність у майбутньому.

Фінансовий інститут є специфічною організаційною формою економічного інституту, що створює умови для переміщення фінансових ресурсів між господарськими суб'єктами та виконує певні функції у структурі фінансового ринку. Інституційна структура фінансового ринку формується на основі субординації виконуваних фінансовими інститутами функцій у процесі виконання фінансових угод та складається з таких рівнів: рівень регулювання (інститути-регулятори фінансового ринку), рівень виконання (фінансові інститути-посередники) та рівень забезпечення (інститути інфраструктури фінансового ринку).

Ефективність реалізації фінансових угод забезпечується фінансовими інститутами, які доцільно класифікувати за критерієм участі у фінансових процесах. Так, інститутами, що забезпечують перерозподіл вільних грошових ресурсів, виступають комерційні банки, кредитні спілки, фінансові компанії; інститутами, що забезпечують перерозподіл ризиків, - страхові компанії, пенсійні фонди; інститутами, що забезпечують перерозподіл прав власності, - інститути спільного інвестування.

Сучасний розвиток інституційної структури національних фінансових ринків визначається наступними тенденціями. Глобалізація фінансових інститутів, їхнє злиття й інтернаціоналізація є потужним зовнішнім чинником впливу, здатним змінювати структуру національного фінансового ринку. Підвищення рівня конкурентоспроможності фінансових інститутів на національному рівні повинно орієнтуватися на взаємодію зі світовим фінансовим ринком. Найефективнішим шляхом розвитку національного фінансового ринку є врахування як новітніх тенденцій у розвитку глобального фінансового середовища, так і національної специфіки, для створення такої моделі фінансового забезпечення інвестиційного процесу, у якій би кожен з учасників економічної взаємодії отримував максимальний економічний ефект.

Характерною особливістю фінансового ринку України є випереджуючий розвиток банківського сектору порівняно з іншими елементами фінансового ринку, зокрема: загальні та середні активи комерційних банків значно перевищують аналогічні показники небанківських фінансових інститутів; банківські операції є домінантними інструментами пропозиції на фінансовому ринку для споживачів фінансових послуг; банківське кредитування є основною формою активних операцій на фінансовому ринку. Прискорення розвитку банківського сегменту спричинене: підвищенням рівня фінансового забезпечення вітчизняних банків за рахунок міжнародних запозичень; посиленням процесів концентрації банківського капіталу; збільшенням активності банків на ринку кредитування фізичних осіб; відсутністю якісних змін у інших сегментах фінансового ринку; незначним попитом на фінансові послуги інших фінансових інститутів тощо.

На сучасному етапі розвитку небанківські фінансові інститути (кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, інститути спільного інвестування тощо) мають досить низький рівень інституційного розвитку, зумовлений як об'єктивними так і суб'єктивними обмеженнями. До об'єктивних перешкод розвитку відносяться: обмеженість ресурсної бази, відсутність кваліфікованих спеціалістів-управлінців, відсутність необхідних інституційних посередників (для пенсійних фондів це компанії з управління активами), обмеженість інвестиційних можливостей цих фінансових інститутів, оскільки вони фактично не здійснюють операцій на фондовому ринку. До суб'єктивних обмежень відносяться низький ступінь інформованості та певна недовіра господарських суб'єктів до діяльності небанківських інститутів, консервативність у сприйнятті економічних реалій значною частиною населення, внаслідок чого бракує культури користування послугами страхових компаній та пенсійних фондів.

Особливістю розвитку небанківських інститутів в Україні є структурні диспропорції на регіональному рівні. Відбувається концентрація небанківських інститутів в регіонах з відносно високою концентрацією виробничо-промислового капіталу при порівняно незначному представленні небанківських інститутів у інших регіонах, що з одного боку посилює конкурентні позиції комерційних банків на регіональному рівні, а з іншого - обмежує можливості диверсифікації вкладень значної частини господарських суб'єктів та підвищує рівень системних ризиків фінансових інститутів.

З метою забезпечення розвитку фінансового ринку України запропоновано модель вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України як комплекс заходів, що повинні поетапно здійснюватися на кожному з інституційних рівнів з урахуванням інституційного забезпечення, особливостей діяльності фінансових інститутів та формальних параметрів удосконалення інституційної структури.

На основі інституційного дослідження діяльності інститутів-регуляторів запропоновано здійснити комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на реорганізацію сфери регулювання фінансових інститутів, зокрема обґрунтовано доцільність віднесення кредитних спілок до сфери регулювання Національного банку з метою створення чітких механізмів розвитку цього сегменту фінансового ринку. Також визначено доцільність перегляду регулюючого інструментарію Держфінпослуг та ДКЦПФР в напрямі ширшого використання економічних важелів впливу на діяльність фінансових інститутів, у тому числі, через використання спеціальних фондів - аналогів фондів гарантування вкладів економічних суб'єктів та використання нормативів резервування аналогічних банківським.

Пріоритетами розвитку інституційної структури фінансового ринку визначено: реструктуризацію діяльності інститутів-регуляторів та орієнтацію системи регулювання у напрямі регуляційної моделі на основі завдань пруденційного та фінансового нагляду; підвищення рівнів концентрації й консолідації капіталу фінансових інститутів для нарощування фінансових активів; стимулювання використання цінних паперів у банківській практиці шляхом сек'юритизації (випуску спеціальних цінних паперів) банківських депозитів; створення фінансового інституту-гаранта хеджових операцій на фондовому ринку; удосконалення національної системи рейтингування.