Ознаки і порядок встановлення банкротства підприємств. Роль і діяльність господарчого суду. Модель менеджера антикризового управління. Рольова структура діяльності менеджера в антикризовому управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Ознаки і порядок встановлення банкрутства підприємств. Роль і діяльність господарчого суду. ліквідація підприємства

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

За Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” банкрутство це визначена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Їх можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні причини банкрутства: політичні; соціально-економічні; науково-технічні; зовнішньоекономічні.

Внутрішні причини банкрутства: брак стратегічного плану розвитку; низька якість менеджменту; недосконалість механізму ціноутворення; збільшення дебіторської заборгованості; утримання зайвих робочих місць; технологічна неузгодженість процесу виробництва; брак довготермінового інвестування; дефіцит власних оборотних коштів; нераціональна організаційна структура.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними.

Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 - внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передусім через недосконалість законодавчої бази. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають наступні основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, внаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

-- неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

-- низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

-- низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

-- неадекватний маркетинг;

-- велика частка позикового капіталу;

-- низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т.п.);

-- неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Банкрутство підприємства може бути зумовлено різними факторами, які викликають різні наслідки, тому банкрутство необхідно класифікувати за певними ознаками:

1. Залежно від навмисності виникнення банкрутства:

· Реальне повна неспроможність підприємства відновити в наступному періоді своєї фінансової стійкості та платоспроможності в наслідок реальних фінансових збитків. Втрати капіталу в результаті господарсько-фінансової діяльності без злого наміру, особистої чи корпоративної корисливості, не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність, в результаті чого воно оголошується банкрутом.

· Умисне банкрутство навмисне створення керівниками підприємства або його власниками ситуації неплатоспроможності; умисно не компетентне фінансове управління; нанесення ними збитків підприємству у власних інтересах.

· Фіктивне банкрутство заява власника або засновника підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом з метою введення в оману кредиторів для отримання від них розстрочки чи відстрочки виконання своїх зобов'язань, чи отримання скидки в сумі кредиторської заборгованості, чи для приховання незаконного витрачання коштів.

· Приховане банкрутство навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності підприємства, через подання недостовірних даних з метою одержання кредитів для поліпшення фінансового стану підприємства, або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства.

· 2. За основними причинами, що викликають банкрутство:

· Банкрутство викликане зовнішніми факторами;

· Банкрутство викликане внутрішніми факторами:

1) банкрутство бізнесу пов'язане з неефективним загальним та функціональним менеджментом;

2) банкрутство власника викликане нестачею інвестиційних ресурсів на здійснення розширеного (іноді й простого) відтворення;

3) банкрутство підприємства викликане випуском неконкурентоспроможної продукції та відсутністю власної ніші на ринку.

3. За економічними наслідками банкрутства:

· Банкрутство з наступною ліквідацією підприємства.

· Банкрутство як засіб оновлення бізнесу.

4. За визнанням факту банкрутства:

· Юридичне банкрутство, факт настання якого визначається постановою суду.

· Економічне банкрутство, є результатом оцінки фінансових можливостей підприємства щодо виконання зовнішніх зобов'язань, не залежить від винесення судових рішень щодо цього.

Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін - це фізична особа, в тому числі така, що не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Боржниками можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, а кредиторами - як юридичні, так і фізичні особи.

Оскільки провадження у справах про банкрутство регламентує умови і процедури визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, до нього не застосовуються правила доарбітражного врегулювання спорів, а сторонами у справах про банкрутство є не позивачі, а кредитори і боржник (після постанови господарського суду - банкрут).

Ініціаторами порушення процедури банкрутства можуть бути як кредитори підприємства-боржника, так і саме підприємство.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом. Проходження справи про банкрутство згідно з новим законодавством про банкрутство представлено на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Проходження справи про банкрутство

Якщо кредитор має на руках виконавчий документ, він не зобов'язаний звертатися до боржника з претензією, перш ніж подати заяву про порушення справи про банкрутство.

Проте на практиці господарські суди вимагають від кредитора також доказів неплатоспроможності боржника.

Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;

найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;

номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);

викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

перелік документів, що додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити, крім вищеперерахованих відомостей, такі відомості:

суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

розмір заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);

розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;

відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;

найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Він зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

в інших випадках, передбачених Законом.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів згідно законодавством, про що виноситься ухвала, а саме:

1) накладати арешт на все або частину майна чи грошових коштів, що належать боржникові або особам, які відповідають за зобов'язаннями боржника;

зобов'язувати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вживати інші заходи для збереження його майна;

забороняти посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника;

забороняти власнику майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи - боржника;

2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди:

пов'язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарських товариств або розпоряджатися нерухомістю іншим чином;

пов'язані з одержанням і видачею позик (кредитів), поручительством, видачею гарантій, поступкою вимоги, переведенням боргу, а також передачею в довірче управління майна боржника;

щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника та призначається розпорядник майна у визначеному порядку.

Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.

Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.

Розпорядниками майна не можуть призначатися особи, які:

здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;

мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

Розпорядник майна призначається на строк не більше, ніж шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.

Розпорядник майна має право:

скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом;

одержувати винагороду у розмірі та в порядку, передбачених Законом;

залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника;

подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;

здійснювати інші повноваження, передбачені вищезазначеним Законом.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство.

На цьому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.

План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

продаж частини майна боржника;

зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується, в першу чергу, згідно зі статтею 31 Закону за рахунок реалізації майна боржника;

звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного з цією метою;

інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації.

План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:

схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше, ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.

У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації призведе до відновлення платоспроможності боржника.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не буде подано плану санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть такі особи та органи:

власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товариств - вищий орган товариства;

власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство;

суд або господарський суд.

При цьому у разі ліквідації господарських товариств необхідно пам'ятати про такі моменти:

якщо ліквідується акціонерне товариство:

1) ухвалення рішень про припинення діяльності акціонерного товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належать виключно до компетенції його вищого органу управління - загальних зборів акціонерів - і не можуть бути передані іншим органам товариства;

2) загальні збори акціонерів визнаються правомірними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як, 60 % голосів;

3) рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності товариства має бути прийняте більшістю у ѕ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах;

4) рішення про припинення діяльності акціонерного товариства фіксується в протоколі загальних зборів акціонерів, який підписується головою і секретарем зборів, та не пізніше як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу товариства (правлінню або іншому органу, що є за статутом виконавчим);

якщо ліквідується товариство з обмеженою відповідальністю:

1) ухвалення рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу належить до компетенції його вищого органу управління - зборів учасників;

2) збори учасників вважаються правомірними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності 60 % голосів;

3) рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю приймається простою більшістю голосів;

4) рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю фіксується в протоколі, ведення якого є обов'язком голови товариства;

якщо ліквідується повне або командитне товариство:

1) рішення про припинення діяльності повного або командитного товариства приймається учасниками товариства з повною відповідальністю (для повного - це всі його учасники);

2) рішення про ліквідацію повного або командитного товариства також фіксується в протоколі.

Що стосується підстав для ліквідації підприємства, то такими можуть бути:

закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;

рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство, або вищого органу товариства;

рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;

рішення суду про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і незабезпечення дотримання цих умов чи незміну виду діяльності в передбачений рішенням строк;

рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через несвоєчасне повідомлення підприємством про зміну його найменування, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до законодавства;

інші підстави, передбачені законодавчими актами України.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, однак господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством.

Якщо ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника або органу, уповноваженого на те установчими документами (самоліквідація), то загальна процедура самоліквідації складається з наступних дій (див. рис. 1.2.).

Ліквідатор з дня свого призначення набуває таких повноважень:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого з цією метою кредиту;

Рис. 1.2. Порядок самоліквідації підприємства

заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому за правом власності або повного господарського відання, на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати керуючого майном боржника (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці керуючих майном боржника (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

В практиці банкрутства використовується поняття мирової угоди. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів, членів комітету, та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання мирової угоди.

Рішення про укладання мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи керуючим майном боржника (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, - карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років.

Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

2. Модель менеджера антикризового управління. Рольова структура діяльності менеджера в антикризовому управлінні

Модель менеджера антикризового управління.

Менеджер з антикризового управління (АКУ) - це тип особистості, що визначається спеціальною підготовкою (зміст і структура знань), умовами роботи (передкризовий стан, кризова ситуація, посткризова ситуація - етап ліквідації наслідків кризи), особливостями системи управління (мета, стимули, організація, контроль) й індивідуальними якостями людини. Найбільш повний опис фахівця АКУ дає його модель.

Структура знань являє собою знання й уміння, якими повинен володіти спеціаліст АКУ. Але це не просто перелік знань, а визначене їхнє співвідношення і взаємозв'язок. Вони повинні забезпечити менеджеру з АКУ волю орієнтації в різноманітних проблемах організаційно-технологічного і соціально-економічного розвитку організації, економічне мислення і широту поглядів, господарську ощадливість, навички аналітичної оцінки ситуації, заповзятість, організованість, винахідництво і творчість у справах, ініціативність.

Кваліфікаційні вимоги до фахівців, що претендують на одержання атестата антикризового керівника, вимагають від нього знань в наступних областях:

· право в обсязі, „необхідному для роботи з антикризового управління”;

· основи оцінки бізнесу й оцінки нерухомості;

· основи теорії маркетингу;

· основи менеджменту, фінансового обліку, аудиту і планування;

· основні правила роботи з цінними паперами, банківським і біржовим законодавством.

Крім вищевказаних, професійні знання фахівця АКУ повинні базуватися на таких курсах, як реструктуризація власності, дослідження систем управління, стратегічне планування, інформаційні технології в АКУ, інвестиційний аналіз, правові основи банкрутства, господарське право і т.д. Це ядро спеціальної підготовки, але далеко не повний перелік знань, що лежать в основі його діяльності. До ряду загально професійних дисциплін можна віднести статистику, теорію ймовірностей, математичне моделювання.

Кожен етап роботи антикризового керівника вимагає специфічних методів, навичок, прийомів праці і відповідно визначених умінь, якими повинен володіти менеджер. Здатності менеджера з АКУ і його вміння можна класифікувати за наступними основними групами.

Перша група включає в себе уміння, необхідні для реалізації функцій антикризового управління:

· уміння реалізувати управлінський цикл, спрямований на досягнення поставленої мети, уміння ставити перспективні цілі і завдання, раціонально планувати роботу, оперативно управляти в умовах, що змінюються, чітко доводити завдання до підлеглих у ясній, зрозумілій формі, організовувати контроль;

· уміння реалізувати основні форми роботи: оперативні наради, службове переписування, вести телефонні й інші переговори;

· уміння координувати діяльність керованої системи: розподіляти функції, завдання, повноваження і обов'язки;

· уміння делегувати повноваження, функції, владу;

· уміння активізувати роботу співробітників: стимулювати, мотивувати, надихати;

· уміння вчитися на помилках і навчати цьому підлеглих;

· уміння організувати свою особисту роботу: планувати час, дотримуватись режиму, не піддаватися текучці.

Реалізація даної групи умінь має на увазі наявність наступних індивідуальних якостей в особистості антикризового керівника: демократичність, цілеспрямованість, швидкість прийняття рішень, компетентність, організованість, відповідальність, вимогливість, комунікабельність і харизм, енергійність, перспективність, інформованість, стійкість до стресів, фізична витривалість.

Як видно з наведеного, вимоги, пропоновані до ситуаційного менеджера, набагато серйозніші і більш тверді, ніж до звичайного керівника.

Друга група включає в себе уміння, пов'язані з реалізацією педагогічної функції. Вона має неабияке значення на тлі основної діяльності менеджера з АКУ.

Для ефективної реалізації даної функції антикризовий менеджер повинен мати високий рівень власних професійних і морально-естетичних якостей, володіти основами соціальної психології і конфліктології.

Важливою вимогою й умовою ефективної реалізації рішень є наявність авторитету і престижу керівника взагалі, а в менеджера АКУ особливо. Ці характеристики визначаються не особистісними рисами, а суспільними відносинами до нього. Авторитет і престиж можна мати тільки в інших людей. Вони виступають функцією загальної ситуації. Наприклад, менеджер може мати набір особистісних якостей для високого авторитету й у той же самий час мати дуже низький фактичний авторитет у співробітників і підлеглих, якщо останні мають ті ж самі риси на такому ж чи більш високому рівні.

Авторитет і престиж можуть знизитися не тільки через помилки, некоректну поведінку, допущене зниження особистих якостей менеджера, але й у випадку, коли підвищилася кваліфікація підлеглих чи темпи її росту обганяють темпи росту його рівня кваліфікації.

Авторитет - міра того, наскільки підлеглі (співробітники) рахуються з думкою керівника, його порадами, вказівками, розпорядженнями, прагнуть виконати його накази.

Престиж - це міра визнання здібностей, переваги знань, заслуг, успіхів керівника і рівень впливу цих факторів на ретельність підлеглих.

Отже, високий авторитет і престиж стають інструментами ефективного управління. Авторитет забезпечує менеджеру з АКУ додаткові можливості впливу на підлеглих у досягненні екстремальних завдань. Престиж також виступає важелем впливу, особливо в інтелектуальних і творчих колективах.

Індивідуальні якості з даної групи, в основному відносяться до моральних: коректність; витриманість; культурність; уважність до співрозмовника і його проблем; порядність; людяність; тактовність; справедливість; доброзичливість; інтелігентність та ін.

Третя група умінь пов'язана з комунікативною функцією менеджера. Комунікаційна мережа має два контури - особистісний та інформаційний. Потреба оптимізації комунікаційної мережі, необхідність побудови її з погляду економічності і економічності і якості жадають від антикризового менеджера уміння спілкуватися з людьми, налагоджувати контакти зі співробітниками, партнерами, представниками зовнішніх організацій і державних структур. До цієї групи відносяться уміння слухати співрозмовника, входити в його становище й інтереси, володіти письмовим й усним мовленням, контролювати власні емоції.

До індивідуальних якостей, що сприяють реалізації цієї функції з обліком перерахованих вище, можна додати: чарівність, життєрадісність, стриманість, вихованість і т.д.

Професійні уміння можна згрупувати і за фазами життєвого циклу організації. Так, на етапі латентного плину кризи важливі такі професійні якості, як:

1) уміння сформулювати проблему, зрозуміти її зміст, вивчити „глибше”;

2) сформувати комплекс ідей для оперативного вирішення проблеми;

3) дослідницьку програму: робітник, план, розклад, бюджет;

4) обґрунтувати концепції надійності і законності;

5) передбачити різні шляхи проведення контролю;

6) інтерпретувати відсутність адекватної відповіді.

Ці уміння неможливо реалізувати, не володіючи здатністю дослідницького, інноваційного бачення проблеми. Наступною важливою складовою моделі менеджера є психологія особистості. Її визначають три характеристики: тип особистості, темперамент і рівень інтелекту.

За типом особистості можливі два варіанти: екстраверт (спрямований на зовнішній світ) й інтроверт (спрямований на внутрішній світ). Екстраверт - товариський, легко приймає все нове, але часто кидає почате, не завершивши. Представники даного типу особистості схильні до різкої зміни мотивів і стимулів діяльності, залежні від думки оточуючих людей, мають альтруїстичні нахили. Інтроверт - замкнутий, у вчинках керується внутрішніми міркуваннями, тому для навколишніх найчастіше виглядає „білою вороною”. У нього добре розвинута інтуїція, здатна точно прорахувати ситуацію, тому його рішення перспективні. Абсолютні екстра- та інтроверти зустрічаються рідко. Проте в особистості антикризового менеджера в більшій мірі повинні бути присутні риси інтроверта.

За темпераментом існують чотири основних типи:

· сангвінік - спокійний, врівноважений, рухливий, адекватна самооцінка, працьовитий;

· флегматик - емоційно стійкий, темп мислення уповільнений, самооцінка занижена, інертний, для входження в нове середовище потрібен період адаптації;

· холерик - емоційно хиткий, відрізняється рухливою мімікою, прискореним темпом мислення, високо комунікабельний, активний; пізнавальні процеси надзвичайно швидкі; самооцінка завищена;

· меланхолік - емоційно чуттєвий, хиткий, відрізняється високим ступенем тривожності, в умовах, що змінюються, піддається стресам; добре адаптується до соціальних ситуацій; мислення уповільнене; рівень домагань, як правило, нижчий реальних можливостей.

У дійсності переважають змішані типи темпераментів. Тому оцінка особистості за даною характеристикою може бути умовною: говорять про схильність до того чи іншого типу чи темпераменту, про перевагу рис. Очевидно, що людина з вираженими меланхолійними рисами навряд чи зможе ефективно управляти кризовою ситуацією.

Рівень інтелекту має три оцінки: низький, середній і високий. Очевидно, що вирішення проблем комплексного характеру, „наскрізних”, а також виникаючих на стику декількох галузей знань, допускає наявність високого рівня інтелекту в антикризового керівника.

Антикризовий керівник є особою, що персоніфікує функції управління. Крім класичних функцій менеджменту основу його діяльності складають наступні функції:

1) стратегічна - полягає в постановці їх на основі аналізу ситуації і прогнозів цілей організації, координації процесу розробки стратегії і складання плану;

2) адміністративна - контроль і оцінка результатів, здійснення корекції діяльності, координація її за термінами, часом, ресурсами, встановлення системи заходів заохочень і покарань.

3) експертно-інноваційна - жадає від антикризового керівника постійного, цілеспрямованого знайомства з новинками у різних сферах економіки, їхньої кваліфікованої оцінки і селекції, створення умов для невідкладного впровадження в практику;

4) виховна - допускає створення в колективі сприятливого морально-психологічного клімату, підтримка традицій, запобігання і розв'язок виникаючих конфліктів, формування стандартної поведінки;

5) лідируюча - у цій функції антикризовий керівник виступає ініціатором і інтегратором діяльності, який стежить, щоб інтереси підлеглих і співробітників не суперечили цілям організації; від нього залежать загальний настрій у роботі і збереження внутрішньої єдності груп.

Рольова поведінка менеджера.

У процесі своєї діяльності антикризовий керівник зіштовхується з великим різноманіттям ситуацій, у яких йому приходиться виступати в конкретних ролях. Усі ці ролі нерозривно пов'язані між собою, але в конкретній ситуації найчастіше домінує одна визначена роль.

Кожна роль допускає свої особливі прийоми, вимагає наявності відповідних особистих якостей і встановлює етичні рамки. У якості основних (характерних) ролей для менеджера з АКУ можна виділити наступні.

Керівник - це одна з головних складових комплексу ролей в антикризовому управлінні. У цій ролі менеджер з АКУ керує підприємством, розробляє його стратегію (стратег), визначає основні завдання реорганізаційної політики (концептолог), здійснює делегування повноважень (організатор). При цьому йому часто приходиться виступати в ролі експерта в постановці завдань. Колектив кризового підприємства - благодатний грунт для виникнення різноманітних конфліктів - від виробничих до між особистісних. Керівнику, безумовно, приходиться брати участь в їхньому регулюванні, тобто виступати в ролі арбітра при вирішенні суперечок й усуненні напруженості в колективі. Основними принципами його поведінки в даній ситуації повинні бути інтереси справи і справедливість.

Лідер. Ця роль визначає соціальний статус менеджера з АКУ. Антикризовий керівник обов'язково повинен бути лідером. У стиснутих часових рамках, відведених йому законом, неможливо домогтися намічених результатів, не користуючись підтримкою всього колективу. От чому в процесі реорганізації виробництва йому необхідно створити згуртовану команду однодумців, сприятливу моральну атмосферу для кожного службовця. Саме роль лідера найбільшою мірою реалізує інтеграцію цілей.

Наставник. Відмітною ознакою даної ролі є та обставина, що в цьому амплуа менеджер АКУ повинен мати максимальний потенціал знань, мати професійну компетентність.

Віддаючи наказ чи доручаючи що-небудь підлеглим, він повинен виступити: банкрутство антикризовий кредитор

· У ролі консультанта, роз'ясняючи мету, завдання і способи їхнього вирішення;

· У ролі контролера, куратора, що регулює відхилення від правильного курсу в роботі, оцінює результати за якістю і кількістю.

Одна з основних функцій в менеджменті - активізація діяльності персоналу. Активізація лідера відрізняється від активізації наставника. Якщо перший надихає колектив загальною ідеєю, то другий зосереджує увагу на діяльності конкретної людини, підкреслюючи її значимість та результативність.

Дипломат. У цій ролі антикризовий менеджер виконує функції фахівця зі зв'язків із громадськістю і представника. Перша пов'язана із соціально-психологічною складовою в діяльності менеджера, друга - з зовнішньою діяльністю організації. У ролі представника антикризовому керівнику нерідко приходиться виступати оратором і навіть публіцистом. Він - „обличчя” організації, і від його уміння виступити з промовою, дати інтерв'ю, вести переговори з кредиторами, багато в чому залежить успіх ділових зустрічей і угод, пабліситі організації.

Підприємець. Роль підприємця відрізняється від професії тим, що остання визначає власника, а роль передбачає комплекс визначених функцій. Специфіка даної ролі „виражається” в наступному:

- постачальник забезпечує безперебійне постачання підприємства для ефективного функціонування: матеріальними, кадровими, технічними, фінансовими ресурсами;

- маркетолог організовує збут готової продукції; для цього йому необхідно знати кон'юнктуру ринку, оцінити конкурентоспроможність товару, визначити напрямки й адреси товаропотоків;

- комерсант-фінансист служить сполучною ланкою між двома попередніми, забезпечуючи матеріальну основу збуту і постачань.

Інноватор. Менеджер з АКУ неодмінно повинен мати інноваційний склад мислення. Часто проблеми неспроможності підприємства полягають у застарілій технології виробництва. Але ж конкурентоспроможність прямо залежить від технічного прогресу.

Дослідник-прогнозист. Ця роль дуже важлива в сучасному дослідженні, тому що в ній реалізується одна з основних функцій менеджменту. Значення досліджень важко переоцінити. Саме завдяки їм стає можливим оптимальне поєднання внутрішніх можливостей фірми і зовнішніх потреб ринку. Дослідження необхідні і при складанні прогнозів, що відіграють важливу роль у побудові тактики і стратегії організації.

Інформаційний центр. Інформація займає особливе місце в системі антикризового управління. Повнота, точність, своєчасність, вірогідність зовнішньої і внутрішньої інформації відіграють вирішальну роль у кризовій ситуації. Крім цих властивостей інформація у ринковій економіці має ще один аспект - таємність, пов'язана зі збереженням комерційних інтересів фірми. Менеджер з АКУ дійсно стає деякою вузловою ланкою на перетині різних каналів інформаційних потоків. На етапі фінансово-економічного аналізу йому приходиться зіштовхуватися з великою кількістю даних, що характеризують параметри діяльності організації. Результат їхньої оцінки і облік складають основу стратегії подолання кризи. У процесі тактичної реалізації рішень інформаційний потік змінює напрямок, менеджер з АКУ стає розповсюджувачем інформації. Його завдання - відправити її в потрібний час і місце, щоб досягти погодженості в діях власних підрозділів і зовнішніх структур.

Аналіз комплексу ролей менеджера з антикризового управління показує, що в рамках кожної з них він повинен уміти раціонально організовувати різну за характером і змістом діяльність, з огляду на її специфіку. Здійснюючи підбір ролей у конкретній ситуації, менеджер з АКУ створює найбільш сприятливу основу для реалізації поставлених цілей і досягнення результату.

Размещено на Allbest.ru

...