Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

Дисципліна: Фінанси

План

Вступ

Розділ 1. Загально -теоретичні основи діяльності банківської системи України

1.1 Поняття, функції та структура банківської системи України

1.2 Методи та прийоми аналізу банківської діяльності

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності банків в Україні

2.1 Аналіз стану та динаміки кредитної діяльності банків України

2.2 Сучасний стан депозитної діяльності банків України

Розділ 3. Проблеми функціонування банківської системи України та шляхи їх подолання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У ринковій економіці банки, як важливі економічні інститути, виступають найактивнішими позичальниками та кредиторами вільних фінансових ресурсів, здійснюючи їх акумулювання та ефективний розподіл та перерозподіл в різні сфери національного господарства. Тому функціональне призначення банківської системи полягає в фінансово-кредитному обслуговуванні підприємств, організацій та населення, а також забезпеченні стабільності національної грошової одиниці та регулюванні обсягу грошової маси в країні. На сьогоднішній день основне навантаження щодо грошово-кредитного забезпечення соціально-економічних процесів припадає саме на банківський сектор. За таких умов в період активізації світових інтеграційних процесів банківська система набуває нових рис, тому постає необхідність у вивченні теоретичних та практичних питань функціонування та розвитку банківської системи у глобалізованому фінансовому середовищі. Це й актуалізує тему курсової роботи.

Суттєвий внесок у дослідження теоретичних та практичних основ функціонування банківської системи та розгляду категоріального апарату зробили такі вітчизняні та іноземні науковці, як Г. Асхауер, І. В. Болгарін, Д. О. Гетманцев, А. В. Демківський, І. І. Д'яконова, О. О. Затварська, О. А. Колодій, О. А. Костютенко, С. Л. Лондар, О. І. Лютий, В. І. Міщенко, А. М. Мороз, Ю. І. Онищенко, О. В. Прилуцький, М. І. Савлук, В. С. Стельмах, Л. М. Стрельбицька, І. П. Юковська. Разом з тим, за наявності значної кількості досліджень з даної проблематики, слід зауважити, що інтенсивний розвиток грошово-кредитних відносин породжує нові актуальні питання діяльності банківських інститутів, зокрема виявлено, що існують певні розбіжності у розумінні дефініції «банківська система» та структуруванні її складових, з'являється необхідність концептуального переосмислення ролі та значення банківської системи в умовах динамічного розвитку світового фінансового ринку.

Метою курсового дослідження є розкриття сутності та аналіз сучасної банківської системи України та її ролі у сучасній економіці країни.

Відповідно до мети у курсовій роботі поставлені наступні завдання :

1. Розкрити загально -теоретичні основи діяльності банківської системи України.

2. Проаналізувати фінансову діяльність банків в Україні.

3. Розкрити проблеми функціонування банківської системи України та дослідити шляхи їх розв'язання.

Об'єктом у курсовій роботі виступає банківська система Україні.

Предметом курсової роботи є комплекс засобів та методів вивчення та аналізу сучасної банківської системи України та її ролі у сучасній економіці країни.

За структурою курсова робота є стандартною та складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури

банківський кредитний депозитний

Розділ 1. Загально -теоретичні основи діяльності банківської системи України

1.1 Поняття, функції та структура банківської системи України

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків" а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства. Функції банківської системи:

а) створення грошей і регулювання грошової маси, що забезпечується оперативною зміною банками маси грошей в обігу, через збільшення або зменшення її відповідно до зміни попиту на гроші;

б) трансформаційна, завдяки мобілізації тимчасово вільних коштів суб'єктів підприємництва та громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб'єктам;

в) стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку [4, с. 75].

Відповідно до чинного законодавства, банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99,100) та Законами України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. та "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. Банки є юридичними особами, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також стосовно вимог і вказівок, що не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Банківська система України побудована за дворівневим принципом.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень -- цінової стабільності.

Національний банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн грн.), який перебуває в загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Як головний банк держави, НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює Державну скарбницю України та організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси [4, с. 76].

Національний банк України репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:

- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

- відсоткову політику;

- рефінансування комерційних банків;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- депозитну політику;

- управління золотовалютними резервами;

- регулювання імпорту й експорту капіталу. Національний банк згідно із законодавством України здійснює регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках,-

Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Керівними органами Національного банку України є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Правління Національного банку України приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про заміну відсоткових ставок Національного банку України, про формування резервів і покриття фінансових ризиків Національного банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку тощо).

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

В Україні банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки в Україні є державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк, приватними та змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. За належністю статутного капіталу та способом його формування - на пайові та акціонерні банки. Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки [4, с. 77-78].

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімально необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні у 2002 р. був створений перший кооперативний банк зі статусом місцевого.

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку е загальні збори учасників, спостережна рада та правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку е ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Банк діє відповідно до статуту, у якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір і порядок формування статутного капіталу банку тощо.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро.

Банки за погодженням із Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представництва. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є гарантування банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, е:

а) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

б) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

в) фінансово-економічний стан клієнтів;

г) системи охорони банку та клієнтів;

ґ) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності;

д) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

е) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

є) коди, що використовуються банками для захисту інформації;

ж) інформація про банки чи клієнтів, що збирається підчас проведення банківського нагляду [9, с. 5].

Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків, а порядок розкриття банківської таємниці суворо регламентується чинним законодавством.

1.2 Методи та прийоми аналізу банківської діяльності

У процесі комплексного аналізу банківської діяльності необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання певної роботи. В аналізі банківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил вивчення діяльності банку, спрямованих ми дослідження різних об'єктів аналізу. Вони допомагають одержані найбільш повну оцінку фінансової стійкості та прибутковості банку, яка враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розпитку банку.

Під методом у широкому значенні наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Методом аналізу банківської діяльності комерційного банку є комплексне органічно пов'язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації. Особливостями методу аналізу банківської діяльності є: використання системи показників, які характеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни; виявлення і вимірювання взаємозв'язку між ними. Для проведення комплексного аналізу банківської діяльності використовуються такі методи:

1. Метод порівняння. Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх спільних рис або відмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їх розвитку. В аналізі фінансової стійкості порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх його завдань. Можна виділити такі найтиповіші ситуації, коли використовується порівняння та його цілі:

1) зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

2) зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

3) порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;

4) зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

5) зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв'язків досліджуваних показників; наприклад, паралельний аналіз динаміки доходів і витрат дає можливість виявити, чи забезпечується перевищення доходів над витратами, що позитивно впливає на прибутковість банку;

6) зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення, вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

7) зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках [16, с. 327].

2. Метод приведення показників до порівнянного вигляду. Наприклад, щоб згрупувати усі видані банком кредити, необхідно привести їх суми до порівнянного вигляду (оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті); для цього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалент множенням на відповідний валютно-обмінний курс, і тільки після цього підсумовуються усі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневі еквіваленти кредитів в іноземній валюті). Цей метод використовується також у разі порівняння фактичних показників із показниками попередніх періодів. Наприклад, в умовах інфляції складно проаналізувати динаміку показників без приведення їх до порівнянного вигляду. Для цього необхідно фактичне значення якогось вартісного показника розділити на індекс інфляції за даний період, і лише після цього отриманий показник можна порівнювати з показником минулого періоду.

3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та ін., а відносні відбивають співвідношення певних абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

4. Метод групувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. Під час аналізу банківської діяльності застосовуються різні угруповання рахунків балансу, а саме: власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом).

5. Балансовий метод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних та урівноважених економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи («читаючи») баланс банку, можна охарактеризувати його поточний фінансовий стан (через показники платоспроможності і ліквідності), а також ефективність активно-пасивних операцій (через показники прибутковості).

6. Графічний метод. Графіки є масштабним зображенням показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовних художніх фігур і мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає зрозумілішим.

7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця є системою суджень, виражених мовою цифр. Вона набагато виразніша і наочніша, ніж словесний текст. Показники в ній розташовуються у більш логічній і послідовній формі порівняно з текстовим викладом, займають менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв'язки між досліджуваними показниками [16, с. 328-329].

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності банків в Україні

2.1 Аналіз стану та динаміки кредитної діяльності банків України

Кредитування виробництва та товарообігу є найбільш важливою і відмінною рисою діяльності банків порівняно з іншими фінансовими та не фінансовими організаціями. Тому перед українськими комерційними банками при збільшенні конкурентної боротьби за потенційних позичальників виникла необхідність планування своєї кредитної діяльності. Банки повинні навчитися управлінню кредитними операціями таким чином, щоб вони приносили максимально можливу прибутковість, але водночас банки повинні прагнути знизити кредитні ризики, які безпосередньо пов'язані з проведенням кредитних операцій.

Незначний вітчизняний досвід у сфері кредитної діяльності банків у період світової фінансово-економічної кризи та посткризовий період пояснює науковий інтерес до розв'язання проблем, що виникають у процесі управління кредитними операціями.

У механізмі функціонування кредитної системи держави велика роль належить комерційним банкам. Вони є багатофункціональними організаціями, що діють в різних секторах ринку позичкового капіталу. Банки акумулюють основну частку кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, прийом депозитів, розрахункове обслуговування, купівлю-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти та ін.

Підвищення економічної ролі комерційних банків нині виявляється і в розширенні сфери їх діяльності й розвитку нових видів фінансових послуг. Сьогодні комерційні банки окремих країн здатні надавати клієнтам до 300 послуг.

Банки всіляко стимулюють кредитом ініціативу підприємств, організацій і кооперативів у підвищенні технічного рівня виробництва, в збільшенні випуску нових високоефективних видів продукції, наданні різноманітних послуг населенню, виробництву товарів для населення і на експорт.

Банківська діяльність піддається численним ризикам і саме тому в більшості країн ця діяльність є найбільш регульованим видом підприємництва.

При цьому регулювання має яскраво виражені національні особливості, що відображають специфіку формування національної банківської системи. Ефективність банківської діяльності істотно впливає на розвиток економіки країни. Кредитна діяльність банку є одним із основоположних критеріїв, який відрізняє його від небанківських установ. У світовій практиці саме з кредитуванням пов'язана значна частина прибутку банку.

Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, з огляду на його положення в економіці, до цілої низки банкрутств, пов'язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому управління кредитними операціями є необхідною частиною стратегії і тактики виживання й розвитку будь-якого комерційного банку.

Портфель банківських позик схильний до всіх основних видів ризику, які супроводжують фінансову діяльність: ризику ліквідності, ризику процентних ставок, кредитному ризику.

Управління кредитним ризиком вимагає від банкіра постійного контролю за структурою портфеля позик та його якісним складом. У рамках дилеми «прибутковість-ризик» банк змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику диверсифікації ризику і не допускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що загрожує серйозними наслідками у разі непогашення позики одним з них. Банк не повинен ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти.

За цим уважно спостерігають банківські контрольні органи в ході періодичних ревізій.

Якість кредитного портфеля банку і розумність його кредитної політики є тими аспектами діяльності банку, на які особливу увагу звертають контролери при перевірці банку [26].

Кредитні операції комерційних банків вивчають з використанням низки статистичних методів. Серед них велике значення має метод групування: класифікація міжбанківського, банківського кредиту, отримання кредиту у вигляді цінних паперів, групування за термінами надання кредиту. Крім перерахованих групувань використовуються й інші. Серед них групування кредитів виданих за галузями економіки, які використовуються для вивчення структури кредитного портфеля банку в динаміці.

До найбільш важливих показників вітчизняної статистики банківського кредиту належать: загальний розмір кредитування банками не фінансових корпорацій за видами економічної діяльності та домашніх господарств за цільовим спрямуванням, строками погашення та видами валют; частка короткострокових і довгострокових кредитів у загальній сумі наданих кредитів; прострочена заборгованість не фінансових корпорацій за кредитами банків за видами економічної діяльності, строками погашення та видами валют; процентні ставки за кредитами.

Кредити банку групують за категорією позичальників і вивчають за допомогою структурного групування. Одним із принципів кредитування є забезпеченість кредиту. Для його характеристики використовують групування кредитів за формами його забезпечення. Видача кредиту може здійснюватися як в національній, так і в іноземній валюті. Банки, що видають кредити не тільки в гривнях, але й в іноземній валюті визначають структуру кредитного портфеля за видами валют у динаміці. Для характеристики кредитних відносин статистика використовує показники розміру, складу, динаміки кредитних вкладень, вивчає взаємозв'язок кредитних вкладень з показниками обсягу виробництва, капітальних вкладень, розміру товарно-матеріальних цінностей.

Для аналізу інтенсивності динаміки можна використовувати ланцюгові і базисні, середньорічні темпи зростання і приросту, коефіцієнти прискорення (уповільнення), випередження та еластичності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Динаміка кредитів, наданих банками України на кінець року [24]

Роки	Кредити, млн грн	Абсолютний приріст, млн. грн	Темп зростання, %	Темп приросту, %
		ланцюговий	базисний	ланцюговий	базисний	ланцюговий	базисний
2008	4256867	-	-	-	100	-	-
2009	734022	307155	307155	172,0	172,0	72,0	72,0
2010	723295	-10727	296428	98,5	169,4	-1,5	69,4
2011	732823	9528	305956	101,3	171,7	1,3	71,7
2012	801809	68986	374942	109,4	187,8	9,4	87,8

Отже, обсяг кредитів, наданих банками України за 2009 рік зріс на 307155 млн грн або на 72% і навпаки знизився за 2010 рік на 10727 млн грн або на 1,5%, спостерігаємо зростання кредитів за 2011 рік на 9528 млн грн або на 1,3% та за 2012 рік - на 68986 млн грн або на 9,4%.

Структуру кредитів вивчають за цільовим призначенням, формами власності, територіями, категоріями позичальників, економічними секторами, строками погашення, видами залишків заборгованості й іншими ознаками.

Особливу увагу в статистиці надають показникам довгострокових кредитів: за залишками заборгованості, сумами виданих позик, їх складом і динамікою. Самостійним об'єктом у статистиці кредиту є вивчення прострочених кредитів за їх обсягом, структурою і динамікою (табл. 2.2).

Обчислені дані показують, що найбільша частка прострочених кредитів, наданих не фінансовим корпораціям у національній валюті становить 53,6%. Частка прострочених короткострокових кредитів в основному в національній валюті - 65,4%. Найбільша питома вага довгострокових кредитів в іноземній валюті - 70,1%.

Відомо, що вагомою причиною, виникнення кризи в Україні, є залучення банками зовнішніх запозичень в іноземній валюті з метою подальшого кредитування в Україні. Це підтверджують статистичні дані. За оцінками агентства Standard&Poor's, на кінець першого півріччя 2008 року зовнішній борг українських банків сягнув 35,7 млрд дол. або майже 30% їхніх сукупних зобов'язань.

Таблиця 2.2.Структура прострочених кредитів, наданих не фінансовим корпораціям за видами валют і строками погашення на кінець грудня 2012року, млн грн[24]

Кредити	обсяг	структура, %	за строками погашення
			до 1 року	від 1 року до 5 років	більше 5 років
			обсяг	структура, %	обсяг	структура, %	обсяг	структура, %
у національній валюті	29355	5306	12563	65,4	15225	50,3	1567	29,9
в іноземній валюті	25394	46,4	6657	34,6	15061	49,7	3676	70,1
усього	54749	100	19220	100	30286	100	5243	100

Постійна недостатність ресурсної бази українських банків спричинила їх фінансову залежність від міжнародних ринків капіталів через накопичення боргів. Кредити в іноземній валюті здебільшого надавалися на тривалий строк - 5-7 років для авто й 20-30 років для нерухомості, причому, закордонні кредити банки залучали на незначний термін - 3-5 років за розрахунком подальшого перекредитування. За оцінками тієї ж рейтингової компанії, станом на кінець червня 2008 року обсяг зовнішніх зобов'язань українських банків, які підлягають погашенню до середини 2009 року, перевищував 15 млрд дол. І як результат - більшість банків мали та мають від'ємні розриви короткострокової ліквідності і суттєву залежність від припливів нових вкладів клієнтів.

На думку Асоціації українських банків, важливим є те, що здійснювалося переважно споживче кредитування населення комерційними банками відповідно до поставленої економічної політики Уряду впродовж останніх років, яка мала за мету покращити добробут населення за рахунок споживання в борг. Саме у січні-вересні 2008 року продовжували нарощуватись диспропорції між кредитуванням населення та реального сектора економіки. Станом на 1.10.08 р. надано кредитів юридичним особам на суму 358,1 млрд грн (63,3%).

Із загального обсягу таких кредитних ресурсів, у розрізі видів економічної діяльності, направлено на торгівлю та операції з нерухомістю майже половина кредитів, а підприємствам промисловості - 28,8%, при цьому на інвестиційну діяльність спрямовано 16,7% залучених кредитних коштів, а решта - на поточну діяльність, тобто не в реальний сектор економіки.

Кредити фізичним особам зростали більшими темпами, ніж юридичним (на 1,8 %) і склали на 01.10.08 207,8 млрд гривень. Питома вага споживчого кредитування в загальному обсязі цих кредитів склала більше 70%, або 147,4 млрд грн і лише 30% (60,4 млрд грн) - іпотечні кредити. З іншого боку, з отриманих фізичними особами у звітному періоді кредитних коштів майже дві третини (130,3 млрд грн) номіновані в іноземній валюті. Частка довгострокових кредитів населення у іноземній валюті сягає 95% - автокредити й іпотека.

Розглянемо структурні зрушення споживчих кредитів за видами валют (табл.2. 3).

Таблиця 2.3. Динаміка споживчих кредитів за видами валют на кінець року, млн грн [24]

Споживчі кредити	2008	2012	Структурні зрушення, +,
	Обсяг	Структура, %	Обсяг	Структура, %
у доларах США	113773	61,1	67033	54,5	-6,6
в євро	3708	2,0	1873	1,5	-0,5
у гривнях	66693	35,8	52478	42,7	6,9
в інших валютах	1915	1,1	1557	1,3	0,2
Разом	186088	100	122942	100	0

Отже, в посткризовий період, тобто на кінець 2012 року, частка споживчих кредитів в доларах США зменшилась на 6,6 процентних пунктів порівняно з початковим періодом фінансово- економічної кризи в Україні 2008 року. Основну масу кредитів (53%) було видано банками в доларах США завдяки привабливості відсоткових ставок для населення та стабільності національної валюти. Отже, продуктова кредитна політика комерційних банків була направлена на її «доларизацію».

В умовах глобальної фінансової кризи парламенти та уряди майже всіх країн спрямовують величезні обсяги коштів саме на підтримку банківського сектора як гаранта недопущення фінансового падіння. Подальша підтримка здійснюється шляхом участі урядів у капіталі банків, викупу їх знецінених внаслідок кризи активів, наданні фінансової допомоги певним категоріям позичальників для забезпечення обслуговування ними кредитів.

2.2 Сучасний стан депозитної діяльності банків України

Банк - юридична особа, яка має виняткове право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Станом на 01.01.13 р. в Україні зареєстровано 195 банків, з них 175 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій [26].

Розглядаючи депозитні вклади юридичних осіб у банківській системі України, можемо спостерігати суттєві зміни в період 2008-2012 рр. (рис. 2.1).

У 2008 р. вклади юридичних осіб у банках України складали 86 429,4 млн грн. З них строкові депозити перевищували суму коштів «до запитання» на 9 062,0 млн грн. За 2009 р. вклади зросли майже вдвічі і становили 140 726,9 млн грн. За цей період зростання кількості строкових депозитів відбувалося більшими темпами, ніж зростання вкладів «до запитання». Обсяги строкових депозитів перевищують кошти «до запитання» на 16 775,2 млн грн.

2008 2009 2010 2011 2012

Рисунок 2.1 Аналіз депозитних вкладів юридичних осіб за період 2008-2012 рр. [26]

У 2012 р. спостерігаємо поліпшення становища, сума вкладів юридичних осіб у банках склала 196 096,5 млн грн. Але обсяги вкладів у 2012 р. не досягли рівня 2010 р. Так, сума вкладів 2008 р.

За 2010 р. відбулося значне збільшення депозитів юридичних осіб, вони склали 222 848,5 млн грн. Необхідно зазначити, що сума коштів на рахунках «до запитання» зросла незначно, а сума строкових депозитів збільшилася майже вдвічі. За 2011 р. відбулося зменшення депозитних вкладів до 177 731,7 млн грн.

У 2012 р. спостерігаємо поліпшення становища, сума вкладів юридичних осіб у банках склала 196 096,5 млн грн.

Але обсяги вкладів у 2012 р. не досягли рівня 2008 р. Так, сума вкладів 2010 р. була більшою за суму вкладів 2010 р. на 26 752 млн грн. Слід відзначити, що строкові депозити і кошти «до запитання» становлять майже однакову частку.

Розглядаючи вклади фізичних осіб, спостерігаємо подібну тенденцію (рис. 2.2).

2008 2009 2010 2011 2012

Рисунок 2.2 Аналіз депозитних вкладів юридичних осіб за період 2008-2012 рр. [26]

У 2006 р. вклади фізичних осіб склали 91 191,7 млн грн. З них строкові депозити перевищували суму коштів на рахунках «до запитання» втричі. За 2007 р. вклади зросли і становили 151 505,9 млн грн. За цей період значними темпами зросли строкові депозити, які склали 117 398,3 млн грн.

У 2008 р. також відбулося зростання депозитних вкладів, вони становили 202 702,2 млн грн. Сума коштів на рахунках «до запитання» майже не зросла, а сума строкових депозитів збільшилася і перевищила суму коштів на рахунках «до запитання» на 130 523,3 млн грн.

У 2009 р. відбулося зменшення вкладів до 197 910,3 млн грн. При цьому сума коштів на рахунках «до запитання» зросла, а строкові депозити зменшилися.

У 2010 р. вклади фізичних осіб зросли і склали 246 818,8 млн грн, від-булося зростання строкових депозитів.

Таким чином, спостерігається поступове відновлення довіри населення до банківської системи.

У цілому за результатами аналізу вкладів юридичних та фізичних осіб за період 2006-2010 рр. по банківській системі України динаміка змін булла така: з 2006 по 2009 рр. спостерігається зростання вкладних операцій, а з початку 2009 р. спостерігається їх зниження. Так, станом на кінець 2009 р. вкладні операції становили 177 731,7 млн грн, а у 2008 р. - 222 848,5 млн грн, що порівняно з 2009 р. в 1,3 раза менше.

За результатами аналізу можна сказати, що в період спаду в 2009 р. перевагу клієнти надавали депозитам «до запитання». Однією з причин такого явища можна назвати світову фінансово-економічну кризу, яка розпочалася в 2007 р. у США, а відчутною для банківської системи України стала вже у 2008 р. Як показав проведений нами аналіз, погіршення стану депозитних операцій найбільш відчутним було у 2009 р. і, на нашу думку, це було викликано рядом причин, основними з яких є:

- спад вітчизняного виробництва;

- підвищення рівня безробіття, зокрема економічного безробіття;

- недовіра вкладників до стабільності та надійності роботи банків.

Ситуації, в яких працюють сьогодні фінансові установи, в тому числі й банки, досить не прості. Особливо це відчутно в умовах фінансової нестабільності країни. Виникає безліч зовнішніх та внутрішніх ризиків, які в умовах стабільного функціонування фінансових установ більш стримані та менше впливають безпосередньо на результати їхньої діяльності.

Однією з проблем, яку ми визначили за результатами дослідження динаміки вкладних операцій юридичними та фізичними особами, є недовіра клієнтів до стабільності та надійності роботи банків, тобто можна стверджувати, що в цих умовах присутній моральний ризик.

Ситуації, в яких виникає моральний ризик, характеризуються поєднанням певних умов:

- інтереси виконавця і замовника не збігаються, виконавець переслідує свої власні інтереси на шкоду інтересам замовника;

- виконавці застраховані від несприятливих наслідків своїх дій;

- замовник не в змозі здійснювати повний контроль.

Отже, моральний ризик - це дії економічних агентів з максимізації їх власної корисності на шкоду іншим внаслідок нерівності інформації та відмінності інтересів, що проявляються в зміні поведінки однієї зі сторін контракту.

Усі моральні ризики в банківській діяльності можна поділити на дві великі групи:

1) моральні ризики, що виникають усередині банку;

2) моральні ризики, що генеруються зовнішнім середовищем банку.

Кожна з цих груп включає набір конкретних ситуацій, що містять у собі ризикову складову, яка є проявом моральних ризиків.

Розглянемо моральні ризики, що виникають у діяльності банку в результаті його взаємодії із зовнішнім середовищем або генеруються зовнішніми об'єктами.

Прикладом моральних ризиків, пов'язаних із зовнішнім середовищем банків, є наявність фонду гарантування вкладів населення та збільшення мінімальної суми внеску, яка гарантовано відшкодовується.

Депоненти банку можуть сприяти виникненню морального ризику, якщо страхування депозитів означатиме, що вони більше не вважають за свій обов'язок оцінювати кредитний ризик, пов'язаний з депонуванням грошей у конкретний банк. У подібній ситуації депоненти можуть обирати банк без урахування його фінансового становища. Це означає, що вкладники, очевидно, обиратимуть банки, керуючися тільки розміром пропонованих процентних ставок. Відповідно, нормальна дія ринкових сил, що забезпечує розумну економічну поведінку, скорочується, і банки невисокої надійності можуть залучити додаткові депозити.

Як свідчать результати проведенного нами аналізу, за 2010 р. в Україні окреслилася тенденція збільшення середнього розміру внеску по банківській системі. А при визначенні суми гарантування Фонд орієнтується саме на цей показник. Водночас завищена сума компенсацій підвищує моральний ризик. Вкладник стає менш розбірливим при виборі банку. Для нього питання надійності банку вже не є першочерговими, а основним критерієм для відкриття депозиту стає розмір процентних ставок, тоді як у ринковій економіці ризики мають бути поділені між всіма учасниками ринку.

Для того, щоб оцінити, яким чином змінювалася величина моральних ризиків для банків України, пов'язана з компенсацією вкладів, проаналізуємо динаміку зміни розміру суми компенсації (табл. 2.5, рис. 2.3) [27].

Таблиця 2.5 Динаміка зміни розміру гарантованої суми компенсації за вкладами

З табл. 2.5 видно, що з 1998 р. до теперішній часу розмір суми гарантованої компенсації за вкладами збільшився з 500 до 150 000 грн, тобто за останні 13 років сума компенсації зросла у 300 разів.

Фактично, за аналізований період часу величина моральних ризиків значно зросла. А з урахуванням того, що у розвинутих країнах світу величина компенсації обчислюється сотнями тисяч доларів, очевидно, що межа зростання компенсації, а отже, і величина моральних ризиків, ще не досягнута.

Таким чином, урахування данного виду моральних ризиків клієнтами банків, НБУ і самими банками є надзвичайно актуальним на сьогодні з погляду фінансової безпеки як окремо взятих банків, так і банківської системи в цілому, що є важливим показником їх надійності та стабільності.

1998 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Рисунок 2.3 Динаміка зміни розміру суми гарантованої компенсації вкладів за 1998-2012 рр. [27]

Важливим методом боротьби з моральними ризиками є страхування ліквідності. Договори про депозити гарантують клієнту банку повернення його коштів. Банківський депозит є абсолютно ліквідним активом. Надаючи можливість списання навіть невеликих сум, депозит служить загально-прийнятим інструментом платежу, тим більше перекази коштів з використанням чека або банківської картки здійснюються на основі договору про депозит. Системи взаємних розрахунків забезпечують розширення масштабу переказу коштів з депозитів з однієї установи в іншу. Нарешті, номінальна сума депозиту фіксована і не зменшується при скороченні банківського капіталу, за винятком випадку банкрутства банку.

Але за наявності системи гарантування вкладів, що регламентується державою, банківський депозит може розглядатися як менш ризикований актив, ніж цінні папери, випущені приватними позичальниками [4]. Отже, одним з найбільш серйозних видів моральних ризиків є ризик, пов'язаний з наявністю Фонду гарантування вкладів населення.

Перспективним методом його нейтралізації, на наш погляд, є імпліцитний захист депозитів.

Страхування депозитів, здійснюється на підставі закону, який обумовлює серед інших обставин, за яких підлягає виплаті компенсація (як правило, це примусове закриття банку), максимальну суму компенсації, що може бути виплачена одному депоненту, типи депозитів або депонентів, яким виплачується компенсація, заходи фінансування компенсаційних платежів і управління проектом.

Таким чином, реалізація проекту страхування депозитів значною мірою має зумовлений характер: у ряді випадків, коли керівний орган може володіти повноваженнями або може бути зобов'язаним діяти на свій розсуд, а межі, в яких ухвалюється рішення, є чітко встановленими.

На відміну від цього імпліцитний захист депозитів передбачає, що уряд повинен ухвалювати рішення в кожному конкретному випадку як щодо форми захисту, так і щодо способів його фінансування. Захист такого роду може призвести до того, що уряд виплачуватиме компенсацію безпосередньо депонентам. Як альтернатива, уряд може захистити депонентів, здійснивши заходи щодо переведення їхніх депозитів у життєздатний банк, сприяючи злиттю банку-банкрута з життєздатним банком або надаючи допомогу банку-банкрутові за рахунок державних коштів, можливо, шляхом ін'єкції нового капіталу або через купівлю активів за їх початковою обліковою ціною.

Розділ 3. Проблеми функціонування банківської системи України та шляхи їх подолання

Кризовий період 2008-2009 років характеризувався для світової  економіки, зокрема економіки нашої держави, значним спадом виробництва, зниженням рівня ділової активності, зайнятості населення та інвестування,  виявленням нових проблем неефективного регулювання економіки з боку держави та загалом зниженням суспільного добробуту населення. Криза торкнулась усіх секторів економіки, в тому числі і банківську сферу.

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах з перехідною економікою є погана якість активів, успадкованих від командної економіки, і безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, М. Фрідмен,. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука [19, с. 521].

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків. Сьогодні практично усі банки України (крім НБУ та Ексімбанку) належать до корпоративного сектора банківської системи. Серед них як за кількістю, так і за обсягами операцій провідне місце посідають комерційні банки.

На початок 2010 року в Україні зареєстровано 197 банків, з яких 182 здійснювали діяльність. Шість банків були виключені із державного реєстру за останній рік, тоді як ще 14 банків знаходяться на стадії ліквідації. У 11 банках функціонувала тимчасова адміністрація НБУ. Сукупні активи банківського сектору на початок 2010 року склали 873,4 млрд.грн., чистий відсотковий дохід - 53,7 млрд.грн., чистий комісійний дохід - 13,1 млрд.грн. В той же час, чистий збиток банків за рік перевищив 30 млрд. грн. Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентноздатності економіки. У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, якими є:

- мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів;

- надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

- здійснення розрахунків між клієнтами [19, с. 522].

Аналіз стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентноздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня. Такими проблемами є:

- низька якість банківських активів, включаючи значний обсяг і питому вагу простроченої заборгованості. В 2009 році січні-березні, по даним Національного банку України, депозити населення зменшились на 11,5%, депозити підприємств - на 15,2%.У деяких фінансових організаціях депозитні портфелі зменшились майже вдвічі. Усього обсяг проблемної заборгованості зріс з 2,27 % в січні до 3,68 % в березні, а за експертними оцінками - з 10-12 до 15-20 %. За даними Нацбанку, за перший квартал обсяг прострочених кредитів зріс на 55,18 %, досягнувши 27,955 млрд. грн., або 4-5 % від обсягу кредитів, наданих на споживчі цілі. За неофіційними оцінками, до проблемних можна віднести майже 20 % кредитів;

- загальне зниження ліквідності банківських активів. На початку 2009 року спостерігалося істотне погіршення платоспроможності значної кількості банків, що було спровоковане перш за все відтоком депозитів і зниженням ліквідності робочих активів;

- низька довіра до банківської системи. При цьому дії НБУ (як фінансова, так і нормативна підтримка) дозволили підтримати платоспроможність низки банківських установ лише на мінімально необхідному рівні. Рівень недовіри до вітчизняних банків зараз перевищує 80%, тоді як ще три роки тому більше половини громадян України довіряли банківським установам. Якщо на сьогодні люди і відважуються нести гроші до банку, то залишають їх лише на рахунках до запитання. Так, наприклад, в УкрСиббанку більшість клієнтів користуються депозитом «Активні гроші», що дозволяє зняти кошти без будь-яких проблем в любий час

- вразливість банківської системи до валютно-курсової політики в країні. Дії регулятора щодо стабілізації ситуації на валютному ринку країни мали короткостроковий ефект, в той же час схильність банків до валютного і кредитного ризиків залишається значною, зважаючи на поточну валютну структуру активів банківської системи;

- нестабільність та недосконалість нормативно-правового забезпечення, що не дозволяє відновити довіру до банківських установ, а також забезпечити ефективне функціонування усієї економіки країни [19, с. 523].

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

- розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

- звузити процентну маржу комерційних банків;

- розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

- позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

- Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

- удосконалити податкову систему країни;

- ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

- ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

- розвивати та стимулювати приватну власність;

- оптимізувати ризик-менеджмент;

- швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

- налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

- розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

- створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

...