Історія створення та перспективи розвитку міжнародних фінансових організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Кафедра фінансові ринки

Реферат

на тему: «Історія створення та перспективи розвитку міжнародних фінансових організацій»

Виконала:

Муругова Яна

Олександрівна

Перевірив:

Волковський Євгеній

Ігорович

Київ 2015

План

Вступ

1. Історія створення міжнародних організацій

2. Передумови створення міжнародних організацій: сутність та основні ознаки

3. Перспективи розвитку мiжнародних фiнансових органiзацiй

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: Внаслідок активізації загальних процесів глобалізації, а також посилення політичної й економічної взаємозалежності країн світу міжнародні валютно-фінансові та кредитні організації посідатимуть дедалі важливіше місце в системі міжнародних економічних відносин.

Міжнародні валютно-фінансові та кредитні міжурядові організації займають особливе місце в системі структур, що здійснюють вплив на світову економіку та на міжнародні господарські зв'язки. Процес розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин історично характеризувався створенням розгалуженої інституціональної структури, до складу якої входять як глобальні (універсальні) (наприклад, МВФ, МБРР, МФК, МАР, БАГ), так і регіональні валютно-кредитні та фінансові установи (наприклад, ЄБРР, АзБР, МАБР, АфБР та ін.).

Предмет дослідження: міжнародні фінансові організації.

Мета: детально розглянути історію створення та перспективи розвитку міжнародних фінансових організацій.

Зростання економічного потенціалу окремих країн, створення міцної

й ефективної системи забезпечення міждержавного економічного співро-бітництва, а також забезпечення безперервного функціонування валютно-фінансової сфери розглядаються сьогодні не лише з точки зору забезпечен-ня загального розвитку світової економіки, але і як обов'язкові фактори, що гарантують у майбутньому безпеку та політичну стабільність на державно-му, регіональному й універсальному рівнях.

Завдання:

1) спрямувати увагу на аналіз необхідності створення наднаціонального механізму правового регулювання; 2) дослідити особливості регулювання питань членства держав у майбутніх міжнародних фінансових організаціях;

3) дослідити прерогативи і недоліки договірної правоздатності; 4) проаналі-зувати притаманні особливості системи органів МФО у перспективі загальних рис; 5) прослідкувати перспективи розвитку МФО та України.

1. Історія створення міжнародних організацій

Необхідність міжнародного спілкування на більш широкій і постійній основі привела до перетворення двосторонніх переговорів на багатосторонні конференції, які у свою чергу внаслідок політичних і економічних факторів середини XIX ст. трансформувалися в міжнародні міжурядові організації. Першими такими організаціями стали так звані міжнародні адміністративні союзи: Міжнародний союз для виміру землі (1864 p.); Всесвітній телеграфний союз (1865 p.); Всесвітній поштовий союз (1874 p.); Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р.); Міжнародний союз для охорони промислової власності (1883 р.); Міжнародний союз для захисту літературної й художньої власності (1886 р.); Міжнародний союз залізничних товарних сполучень (1890 р.) та ін.

Міжнародні адміністративні союзи як міжурядові організації виконували важливі функції з координації й співробітництва держав-членів у певній, досить вузькій сфері їх взаємних інтересів. Діяльність союзів мала неполітичний характер. Однак суперечності, а часом і гострі конфлікти на міжнародній арені вимагали створення політичної міжнародної організації, головною метою якої була б підтримка міжнародного миру й безпеки. Проекти створення такої організації висувалися ще чеським королем Іржі Подебрадом у XV ст., В, Пенном у ХУП ст., І. Кантом у XVIII ст., В.Ф. Маліновським в XIX ст.1 Але тільки пройшовши через жахи й страждання Першої світової війни, людство усвідомило необхідність створення міжнародної політичної організації.

Ліга Націй, створена в 1919 р., була першою політичною міжурядовою організацією. Статут цієї організації був прийнятий на Паризькій мирній конференції й був частиною Версальського мирного договору 1919 р. Спочатку Статут Ліги Націй підписали 44 держави. США, не ратифікувавши Статут, не увійшли до складу членів Ліги Націй. У Статуті були визначені цілі Ліги Націй: забезпечення миру й безпеки, співробітництво між державами-членами в питаннях роззброєння, мирного вирішення суперечок, гарантування їх суверенітету й незалежності. Вирішення питання про порушення Статуту Ліги Націй і застосування санкцій в остаточному підсумку залишалося на розсуд кожної держави-члена.

Ліга Націй складалася з трьох головних органів: Асамблеї, членами якої були всі держави - члени Ліги; Ради, що здійснювала виконавчі функції й мала у складі чотири постійних члени (Велику Британію, Італію, Францію і Японію) і чотири непостійних, які щорічно змінювалися; Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем.

У1934 р. на прохання 34 держав СРСР вступив у Лігу Націй, а в 1939 р. був виключений з членів Ліги Націй за агресію проти Фінляндії. І якщо незначні кризи на Балканах і в Південній Америці вдавалося якось врегулювати за допомогою Ліги Націй, то вирішувати серйозні конфлікти за участю Італії, Німеччини, СРСР, Японії ця організація виявилася неспроможною.

1 вересня 1939 р. розпочалася найкровопролитніша війна за всю історію людства - Друга світова. Таким чином, Ліга Націй не виконала свого головного призначення. І в 1940 р. де-факто, а в 1946 р. де-юре Ліга Націй припинила існування.

Трагічний досвід Другої світової війни показав з усією очевидністю необхідність зробити висновки з помилок Ліги Націй і на цій основі створити нову міжнародну політичну організацію для підтримки міцного міжнародного миру й безпеки. 24 жовтня 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй - нині найбільш авторитетна і впливова міжнародна організація, що об'єднує 192 держави (на 1 січня 2010 р.).

Паралельно з ООН була створена група міжурядових організацій, пов'язаних з ООН спеціальними угодами. Ці організації одержали назву спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін.

У період гострої конфронтації між США і СРСР та їх союзниками - "холодної війни" - відбувалося створення військово-політичних блоків. Деякі з них існують і тепер - Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Західноєвропейський союз (ЗЄС) і Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС), інші - Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СБНТО), Організація Варшавського договору (ОВД) - були розпущені. фінансовий міжпарламентський регіональний

Період після Другої світової війни також ознаменувався появою багатьох регіональних організацій і організацій економічного співробітництва. До перших варто віднести Організацію американських держав (ОАД), Лігу арабських держав (ЛАД), Організацію африканської єдності (ОАЄ), Раду Європи (РЄ), Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та ін. До організацій економічного співробітництва належать Європейський Союз (ЄС), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін.

У зв'язку з поглибленням зв'язків між державами в політичній, економічній, соціальній, науково-технічній та інших сферах зростає необхідність створення нових міжнародних організацій і вдосконалення діяльності наявних. Ця необхідність також зумовлена складністю й характером глобальних і регіональних проблем, що стоять перед людством, вирішення яких потребує колективних зусиль членів міжнародного співтовариства. До початку 1980-х років уже функціонувало близько 500 міжнародних організацій у різних сферах міждержавного співробітництва - політичній, економічній, соціальній, з питань науки й культури, освіти й охорони здоров'я. Тому по праву XX ст. іменують століттям міжнародних організацій, чия роль у справі підтримки миру й безпеки, розвитку плідного різнобічного співробітництва неухильно зростає.

2. Передумови створення міжнародних організацій: сутність та основні ознаки

Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини чи їх форми стають об'єктом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації та участь у їх діяльності.

Міжнародні організації є основною інституціональною формою співробітництва держав у міжнародному або глобальному базисі, виступаючи організатором міждержавного спілкування в процесі глобальної економічної інтеграції.

У процесі історичного розвитку міжнародних організацій можна виокремити п'ять основних стадій їх виникнення, а саме:

1. Період рабовласницьких держав. Ще в IV-VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів - сіммахії та амфіктіонії.

Сіммахії - це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святилищем, скарбницею, правилами ведення війн. Найвідомішими були Лакедеминська і Делоська сіммахії, а також Дельфійсько-Фермоггільська амфіктіонія, до якої входило 12 громад Середньої Греції і Фессалії.

2. Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися насамперед під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). У цей час на світовій арені з'явилися торговельні союзи. Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний зі створенням у XIV ст. Ганзейського союзу - торгового і політичного об'єднання північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснувало до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв'язкам, постійному збільшенню кількості членів, куди входило й російське місто Новгород, Ганзейський союз справив значний вплив на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI ст. вивів зі стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину.

3. Період географічних відкриттів, промислових революцій характеризується появою низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Виникнення міжнародних організацій у XIX ст. стало відображенням і результатом об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства та економіки. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації отримали широку компетенцію і повноваження. Всесвітній телеграфний союз (1865) Всесвітній поштовий союз (1874) стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мали постійну структурну побудову. Такими самими характеристиками володіла і створена в 1919 році Міжнародна організація праці.

У другій половині XIX ст. декілька європейських країн(Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 року так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при збереженні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), забезпечувався однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет країн- членів. Такий союз мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, насамперед Великої Британії та Німеччини.

4. У період між Першою та Другою світовими війнами виникла перша у світі міжнародна організація універсального типу із широкою компетенцією - Ліга Націй. її було створено в 1919 році з ініціативи американського президента В. Вільсона. Статут Ліги Націй вироблено спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включено до Версальського мирного договору 1919 року, а також інших мирних договорів, після завершення Першої світової війни 1914-1918 років. Спочатку статут організації підписали 44 держави, 31 держава, що брала участь у війні на боці Антанти або приєдналася до неї (Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Велика Британія, Гаїті, Гондурас, Греція, Індія, Італія, Канада, Китай, Куба, Ліберія, Нікарагуа, Нова Зеландія, Панама, Перу, Польща, Португалія, Румунія, СІЛА, Еквадор, Югославія, Південно-Африканський Союз, Чехословаччина, Уругвай, Франція, Хіджаз (у 1916-1925 рр. формально незалежне королівство, а з 1925 року у складі Саудівської Аравії, Японії), і 13 нейтральних держав (Аргентина, Венесуела, Данія, Ірано, Іспанія, Колумбія, Нідерланди, Норвегія, Парагвай, Сальвадор, Чилі, Швеція, Швейцарія). Основною метою Ліги Націй відповідно до статуту був розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру й безпеки.

Хоча Ліга Націй не змогла впоратися з основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням новій світовій війні і мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль прообразу універсальної організації світового співтовариства - Організації Об'єднаних Націй. У межах Ліги Націй було накопичено, нехай і не завжди ефективний, досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.

5. Сучасний етап розвитку міжнародних організацій розпочався в 1945 році. У цей час відбувалося активне створення міжнародних організацій. 24 жовтня 1945 року було створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), головними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на базі принципу рівноправності й самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру. У діяльності ООН апробовані визначальні характеристики міжнародної організації, як, наприклад, об'єднання держав відповідно до міжнародного права й на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, зі створенням для цього системи органів, прав й обов'язків, похідних від прав і обов'язків окремих держав та автономної волі, визначеної волею держав- учасниць.

Узагальнюючи, можна виокремити такі ознаки, властиві будь-якій міжнародній організації:

- членство трьох і більше держав, за наявності меншої кількості держав створюється їх спілка, але не міжнародна організація, яка створюється з метою колективного досягнення визначених цілей;

- повага до суверенітету держав-членів і невтручання у внутрішні справи. Ця ознака є функціональною для кожної міжнародної організації, тому що в процесі діяльності всі держави-члени мають рівні права й несуть рівні обов'язки як суб'єкти міжнародного права незалежно від величини території, кількості населення, рівня економічного розвитку та інших характеристик;

- заснування на основі міжнародного договору, об'єктом якого є дії як суб'єктів договору, так і самої міжнародної організації;

- здійснення співробітництва у визначених і конкретних галузях. Усі міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій профільній галузі;

- створення необхідної організаційної структури, яка стосується інституціональної побудови міжнародної організації і дозволяє відрізнити від інших форм міжнародного співробітництва;

- чітке визначення прав і обов'язків у документах, які встановлюють та закріплюють наміри держав-членів щодо, їх меж та сфер діяльності і які повинні бути реалізовані;

- самостійні міжнародні права та обов'язки організації, тобто виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від волі держав-членів. Організація має право самостійно обирати засоби та способи виконання прав і обов'язків, покладених на неї державами-членами.

Міжнародна міждержавна організація створюється на основі волевиявлення держав, зафіксованого в міжнародному договорі або в рішенні існуючої міжнародної організації. Застосовується така послідовність етапів утворення міжнародних організацій: - прийняття установчого документа; - формування структури організації; - скликання головного органу, з діяльності якого починається функціонування організації.

Найпоширеніший спосіб створення міждержавної організації - укладення міжнародного договору. Розробка та прийняття тексту договору, який є установчим документом організації, відбувається на міжнародній конференції. Структуру міжнародної організації формують спеціальні органи, створені на основі окремого міжнародного договору чи додатка до статуту. Організація устворює штаб-квартиру, складає порядок денний головних органів, готує документи та рекомендації з питань порядку денного. Подібною була практика створення ЮНЕСКО, ФАО, ВОЗ.

Формування структури організації завершується скликанням головних органів та початком їх функціонування. Держави, які не є членами міжнародних організацій, можуть направляти своїх спостерігачів для участі в роботі органів міжнародних організацій, якщо це встановлено правилами.

Керівні органи міжнародної організації складають її структурну побудову, створюються на основі установчого документа міжнародної організації та наділяються відповідною компетенцією, повноваженнями, функціями. Кожен орган має свою внутрішню структуру і певний склад; встановлюється порядок прийняття рішень, в установчому чи інших актах закріплюється його правовий статус. Компетенція органів може змінюватися лише за згодою держав- членів. Міжурядові органи складаються з учасників чи представників країн-членів, яким надаються повноваження від урядів.

Міжпарламентські органи, що створюються переважно в регіональних організаціях, складаються з учасників чи країн-членів, які обираються населенням шляхом загальних прямих виборів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами (Парламентська Асамблея Ради Європи). Адміністративні органи складаються з посадових осіб міжнародної організації, які підпорядковуються тільки їй. Арбітражні, судові органи і комітети експертів включають фахівців, наділених повноваженнями.

Пленарні органи утворюються з представників усіх держав- членів, і визначають загальну політику організації та її принципи, приймають проекти конвенцій і рекомендацій, вирішують бюджетні й фінансові питання, переглядають статут і поправки до нього, займаються питаннями, пов'язаними із членством в організації (прийом, виключення, припинення прав і привілеїв).

3. Перспективи розвитку мiжнародних фiнансових органiзацiй

Зважаючи на зростаючу роль МФО у механізмі міжнародно-правового регулювання можна стверджувати, що в майбутньому зміст та об'єм міжнародної правосуб'єктності буде наповнюватись новими елементами.

За умов зростання такої взаємозалежності у тісному співробітництві з МФО зацікавлені практично всі держави. Саме МФО є однією з найбільш важливих ланок міжнародної фінансової системи й основним джерелом необхідних фінансових ресурсів для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Одні держави використовуватимуть МФО з метою забезпечення реалізації їх стратегічної економічної політики, інші держави братимуть в них участь як донори, а треті (реципієнти) - співпрацюватимуть з МФО з метою одержання пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів і забезпечення вирішення проблем дефіцитного бюджетного фінансування; четверті - фактично не зможуть існувати без допомоги МФО, оскільки перебувають у борговій залежності від них.

Загалом діяльність МФО сприятиме регулюванню та стабілізації світової господарської діяльності, налагодженню співробітництва між державами, проведенню аналізу та поширенню інформації про тенденції розвитку світового господарства, розробці відовідних рекомендацій з вирішення найважливіших його проблем тощо.

Курс на реформування економіки України у стислі терміни потребує залучення значних фінансових та кредитних ресурсів. Однак сьогодні внутрішні джерела фінансування та кредитування інноваційного розвитку дуже обмежені. Тому надзвичайно важливим є пошук додаткових джерел фінансування розвитку економіки.

У майбутньому важливу роль в процесі забезпечення стабілізації розвитку економіки будь-якої країни покликані відігравати міжнародні валютно-фінансові та кредитні організації. Саме членство України в міжнародних фінансових інституціях дасть змогу покрити дефіцит державного бюджету, підтримувати платіжний баланс країни, інвестувати кошти у пріритетні галузі економіки. Крім того, співпраця з міжнародними банками сприяє подальшому реформуванню економіки України і є передумовою для приходу закордонних інвесторів на український ринок.

Слід також відзначити, що кредити та позики міжнародних фінансових організацій надаються позичальникам на пільгових умовах, тобто є середньо та довгостроковими, передбачають пільговий період та невисокі відсоткові ставки. Можливість залучення пільгових фінансових ресурсів є вкрай важливою для України з огляду на гостру потребу у капітальних вкладеннях, яку відчувають виключно усі галузі вітчизняної економіки, в той час як вітчизняний ринок капіталів залишається неспроможним задовольнити ці потреби.

Висновок

Отже,можна зробити висновок, що міжнародні та регіональні фінансові та валютно-кредитні організації - це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин, у тому числі валютно-фінансових і кредитних. Так, у майбутньому міжнародна фінансова організації являтимуть собою розгалужену схему зі значною кількістю державних і приватно-кредитних елементів, через які здійснюється координація фінансових зв'язків у світі.

Список використаної літератури

1.БочанІ.О.,МихасюкІ.Р.Глобальнаекономіка:Підручник. - До.: Знання, 2007. - 403 з.

2. Воронкова А.Є.,Єрохіна Л. В., РябенкоЛ.І. Міжнародніекономічніорганізації: Навчальнийпосібник. - До.:ВД „>Професіонал”, 2006. - 352 з.

3.Кухарська Н.О.,Харічков С.К.Міжнароднаекономічна діяльність України:Навчальнийпосібник. - „>Одіссей", 2006. - 455 з.

4. Міжнародні валютно-кредитні і зав'язуванні фінансових відносин. / Під ред.Красавиной Л. Н. - М.: Фінанси і статистика, 2000

5.Міжнародніорганізації:Навчальнийпосібник. / За ред. Ю.Г. Козака, В.В.Ковалевського. - До.:ЦУЛ, 2003. - 288 з.

6.Опарін В.М.Фінанси (>Загальнатеорія):Навч.посібник. -2-ге вид.,доп. й перероб. - До.:КНЕУ, 2001. - 240 з.

7.Державнерегулюванняекономіки:Навч.посібник /С.М.Чистов, А.Є. Никіфоров,Т.Ф. Куценко таін. - До.:КНЕУ, 2006. - 440 з.

8.Шелудько В.М.Фінансівринок:Навчальнийпосібник. -2-ге вид.,випр. йдоп. - До.:Знання-Прес, 2006 - 535 з.

Размещено на Allbest.ru