Банківське кредитування сільськогосподарських підприємств та його ефективність

кредитування банківський сільськогосподарський прибуток

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації її окремих результатів, окреслено особистий внесок здобувача.

В першому розділі “Теоретико-методологічні засади кредитних відносин у сфері виробництва” - з позиції системного підходу досліджено економічну сутність кредиту та кредитних відносин, уточнено перелік суб'єктів цих відносин, застосування строкових фінансових інструментів на фінансовому ринку, а також розглянуто механізм банківського кредитування та його структуру.

Ринкові перетворення, що супроводжують розвиток національної економіки, дедалі більше зумовлюють структурні зміни у кредитній сфері. Це викликано, перш за все, зростаючим попитом суб'єктів господарювання у додаткових фінансових ресурсах, що в свою чергу змушує кредиторів і позичальників постійно удосконалювати відносини між собою.

В результаті комплексного дослідження сутності кредиту як базової категорії кредитних відносин обґрунтовано доцільність трактувати цю економічну категорію як благо. Таке розуміння кредиту дає більш конкретну уяву щодо його сутності, оскільки поняття відносини і все що з ними пов'язано традиційно ототожнюється з іншими категоріями, які в свою чергу не мають вартісного виразу і не можуть бути виміряні.

Кредитні відносини передбачають участь у них як мінімум двох учасників: кредиторів і позичальників. Однак обмеження кола суб'єктів кредитування виключно ними є некоректним. Сучасна кредитна практика, особливо банківська, передбачає участь у кредитному процесі не тільки основних учасників - кредиторів і позичальників, а також третіх осіб: страхових і гарантійних компаній та держави. Це зумовлено дією таких принципів кредитування як забезпеченість і платність.

Виникнення гарантійних структур продиктоване природою гарантійних операцій. Надання гарантійних послуг дає змогу банкам розширити свою клієнтуру та удосконалити ресурсну базу. Проте, попри високу надійність гарантування, його застосування часто буває незручним і важкодоступним для учасників кредитних відносин. За цих обставин найбільш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів є страхування, яке на сьогоднішній день є однією з найпоширеніших форм кредитного забезпечення.

Участь держави у кредитних відносинах була зумовлена запровадженням механізму пільгового кредитування, за яким частку відсотків за банківськими кредитами господарюючим суб'єктам сплачує держава. Саме поява такого підходу до здійснення кредитних відносин вимагає включення держави до переліку суб'єктів кредитних відносин.

Бурхливий розвиток фінансового ринку зумовлює розмаїття кредитних відносин. Дослідженнями встановлено, що останнім часом у практиці банківського кредитування широкого застосування набули строкові фінансові інструменти. Їх поява була зумовлена необхідністю отримання гарантій стабільності процентних ставок на позичковий капітал. Основними механізмами гарантування є угоди про майбутню процентну ставку. Аналізуючи технологію застосування подібних інструментів, було зроблено висновки щодо доцільності їх використання при кредитуванні товарного виробництва. Це дозволить гарантувати вчасне отримання позичальниками кредитних коштів, а також застрахувати їх від можливого підвищення процентних ставок на фінансовому ринку в перспективі.

У другому розділі "Сучасний стан та ефективність банківського кредитування сільськогосподарських підприємств" висвітлено результати комплексного дослідження стану банківського кредитування сільськогосподарських підприємств, встановлено тенденції та фактори, які впливають на його розвиток, визначено показники ефективності використання банківського кредиту та виявлено її залежність від обсягів та частки позички у структурі матеріальних витрат та рівня процентних ставок.

Дослідженнями виявлено сучасні тенденції розвитку банківського кредитування сільськогосподарських підприємств в Україні (табл. 1). Якщо у 1999 р. понад 80% сільськогосподарських підприємств були збитковими, то 2000-2005 рр. із використанням механізму пільгового кредитування практично більшість підприємств закінчила з прибутком. У 2005 р. порівняно з 2000 р. обсяг банківського кредиту сільськогосподарським підприємствам зріс у 4,5 раза, що суттєво вплинуло на їх загальний економічний результат. Так, частка збиткових підприємств, яка у 2001-2003 рр. становила майже половину всіх підприємств галузі, у 2005 р. знизилася до 36,2%. Динамічний розвиток банківського кредитування сільськогосподарських підприємств дозволив на 86,8% збільшити оборотні кошти. Не останнім чинником у цьому було суттєве (на 36 процентних пунктів) зниження рівня процентних ставок, що дозволило збільшити кількість господарств, що отримали короткострокові кредити, а також наростити їх обсяги.

Проте, досвід застосування пільгового кредитування показав, що цей захід лише частково змінив ситуацію з банківським кредитуванням сільськогосподарських підприємств, але не вирішив проблему в цілому. Низька кредитоспроможність підприємств галузі, обмежений перелік застави, неефективне державне фінансування цільових програм та багато інших факторів є стримуючими у розвитку банківського кредитування аграрної сфери і як наслідок підвищення її рентабельності.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика розвитку банківського кредитування та ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємств*

*Складено за даними Держкомстату України та Міністерства аграрної політики України.

Динаміка розвитку банківського кредитування за досліджуваний період показує, що підприємства галузі нарощуючи обсяги кредитних коштів, підвищували терміни їх використання (табл. 2). Так, якщо у 2000 р. середній термін кредиту становив 186 днів, то у 2005 р. він вже досягнув 325 днів. Така тенденція була викликана, перш за все, значним зниженням процентних ставок - у 2,7 раза та пом'якшенням вимог кредиторів до позичальників: комісійні зменшилися у 1,5 - 2 рази, рівень забезпечення скоротився у 2 рази і становив у 2005 р. - 1:2,5. В кінцевому підсумку, вартість банківських кредитів для сільськогосподарських товаровиробників за умов застосування пільгового кредитування скоротилася майже у 6 разів.

Разом з тим, протягом досліджуваного періоду відбулися певні зміни у законодавчому забезпеченні, які призвели до зниження частки компенсації державою процентів за користування банківськими короткостроковими кредитами. Так, якщо у 2000 р. компенсація складала понад 17%, то останніми роками вона не перевищувала 10%, що дещо знизило темпи росту банківського кредитування підприємств аграрної сфери.

Інші умови кредитування, такі як вид кредиту, кредитне забезпечення та умови погашення не змінювалися

Таблиця 2. Умови надання банківських кредитів сільськогосподарським підприємствам Київської області у 2000-2005 роках*

*Складено за даними Київського обласного управління сільського господарства

Важливою передумовою активізації банківського кредитування сільськогосподарських товаровиробників є адекватна оцінка ефективності використання банківських кредитних вкладень. Головним моментом такої оцінки є необхідність правильного визначення результату, який отримується від використання банківського кредиту. При цьому зрозуміло, що він має характеризувати кількісні та якісні зміни у діяльності суб'єктів цих відносин - як позичальника, так і кредитора.

Як відомо, банківський короткостроковий кредит, залучений до складу оборотних коштів підприємства, разом з його власними та іншими фінансовими ресурсами, бере участь у створені валової і товарної продукції, доданої вартості і прибутку. Тому коли йдеться про ефективність (результативність) організації грошово-кредитних відносин між комерційним банком та окремим виробничим підприємством важливою є оцінка діяльності самого господарюючого суб'єкта з точки зору його можливостей ефективно використати отримані в позичку кошти.

У дисертаційній роботі детально досліджено питання підвищення ефективності використання банківських кредитів. Зокрема встановлено, що до показників, які достатньо характеризують ефективність використання кредитів, доцільно віднести рентабельність кредиту, кредитовіддачу за валовою та товарною продукцією, а також прибутком, коефіцієнт оборотності кредиту та тривалість його обороту, ефект фінансового важеля, коефіцієнт своєчасності повернення та оптимальності кредиту, а також термін його окупності.

Застосування згаданих вище показників при групуванні господарств Київської області за відповідними економічними параметрами, в тому числі за фактично сплаченою процентною ставкою показало, що з підвищенням процентних ставок по короткострокових кредитах комерційних банків для сільськогосподарських підприємств рентабельність та окупність (фінансовим результатом) кредиту знижується і має від'ємне значення (табл. 3) з одночасним збільшенням тривалості обороту кредиту. Середня фактична процентна ставка коливалась у межах 8-32%.

Таблиця 3. Групування сільськогосподарських підприємств Київської області за фактично сплаченою процентною ставкою, 2004 р.

*У порівнянних цінах 2000 р.

Найкращі показники окупності короткострокових кредитів валовою та товарною продукцією показали підприємства другої групи, де процентна ставка коливалась у межах 11-19%, а частка короткострокових кредитів у структурі матеріальних витрат знаходилась на рівні 13,2%. Додаткові розрахунки показали, що для сільськогосподарських підприємств досліджуваної сукупності процентні ставки не повинні перевищувати 19%. Разом з тим виявилося, що рівень процентних ставок за банківськими кредитами безпосередньо впливає на можливість отримання сільськогосподарськими товаровиробниками прибутку.

Встановлено, що в процесі здійснення кредитних операцій сільськогосподарські підприємства повинні дотримуватись оптимального співвідношення власних і залучених оборотних коштів. Такий результат може бути досягнутий, за проведеними розрахунками, коли у структурі оборотних коштів залучені кошти будуть займати 13-20%.

У третьому розділі "Розвиток банківського кредитування в сільському господарстві" обґрунтовано необхідність розвитку кредитної інфраструктури за участю комерційних банків і створення системи кооперативних банків, агропромислово-фінансових груп, запропоновано використовувати банками форвардне кредитування як різновид строкових фінансових інструментів, а також (за побудованою економіко-математичною моделлю) проведено оптимізацію виробництва та здійснено прогноз необхідних обсягів банківських короткострокових кредитів для сільськогосподарських підприємств Київської області.

У результаті дослідження виявлено, що розвиток кредитування підприємств аграрної сфери має спиратися на розбудову кредитної інфраструктури, яка має складатися з комерційних банків, як основного елементу, агропромислово-фінансових об'єднань, банківської кредитної кооперації та гарантійного кредитування тощо.

За рахунок агропромислово-фінансових груп кредитний ризик значно зменшується. Це є наслідком формування раціональних технологічних і кооперативних зв'язків, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, науково-технічного потенціалу учасників групи, підвищення експортного потенціалу та рівня конкурентоспроможності продукції. Агропромислово-фінансові групи нами розглядаються як альтернативна форма організації кредитування аграрних підприємств, оскільки в них оптимально поєднуються інтереси кредитора і позичальника шляхом створення єдиної підприємницької структури.

Кредитна кооперація визнана в усьому світі і є вагомим джерелом додаткових фінансових ресурсів для сільськогосподарських підприємств у розвинутих країнах. В Україні роль кредитних спілок не є вирішальною у кредитному забезпеченні підприємств галузі, однак є певний потенціал розвитку (рис. 1).

Активи та кредити кредитних спілок за досліджуваний період збільшилися майже у 3 рази, тоді як депозити - у 3,6 рази. Водночас, у структурі кредитного портфелю на сільськогосподарську галузь припадає близько 2% від загального обсягу кредитів.

Рис. 1. Показники діяльності кредитних спілок у 2003-2005 роках*

*Побудовано за даними Держфінпослуг

Проте існуючі кредитні спілки, на думку автора, можуть стати базою для розвитку кооперативної банківської системи.

З метою розбудови кредитної кооперації як альтернативного джерела кредитів для сільськогосподарських товаровиробників запропоновано трирівневу модель: 1-й рівень - кредитні спілки або кредитні кооперативи; 2-й рівень - місцеві (обласні) кооперативні банки і 3-й рівень - національний кооперативний банк.

При цьому, необхідно внести зміни до чинного законодавства щодо віднесення кредитних кооперативів до неприбуткових організацій кооперативного типу, а також пом'якшити вимоги до кооперативних банків з боку НБУ стосовно формування статутного фонду порівняно з комерційними банками.

Актуальність створення системи гарантій своєчасного повернення кредиту пов'язана з нестабільністю фінансового стану переважної більшості сільськогосподарських підприємств і їх недостатнім досвідом роботи в ринкових умовах. У багатьох країнах світу створено офіційні установи, які, використовуючи механізми страхування ризиків неповернення кредитів, надають гарантії кредиторам. Як правило, такі установи створюються за участю держави або міжнародних фінансових організацій. Мета їхньої діяльності - забезпечити зовнішнє фінансування підприємств, зменшити кредитні ризики і стимулювати кредитування певних категорій позичальників.

Аналіз світового досвіду щодо гарантійного кредитування товарного виробництва показав доцільність застосування в умовах України. Його впровадження може базуватися на новоствореному Аграрному фонді, який на сьогоднішній день виконує функції регулятора цін на товарному ринку, а також державного кредитора сільського господарства. Разом з тим, доцільність функції прямого кредитування є спірною, оскільки досвід показав неефективність державного кредитування галузей. Дослідженнями обґрунтовано можливість надання Аграрному фонду статусу гаранта своєчасного повернення частини банківських кредитів у випадку невиконання сільськогосподарськими підприємствами своїх зобов'язань перед кредиторами. Це дозволить збільшити кредитні потоки в сільське господарство та підвищити ефективність розподілу бюджетних коштів.

Окрім того, подальший розвиток банківського кредитування має відбуватися із застосуванням загальновизнаних у світі механізмів строкових фінансових інструментів, адаптованих до вітчизняних умов, а саме угод про майбутню процентну ставку. Проте їх застосування у первісному вигляді при кредитуванні сільськогосподарських підприємств не вирішує принципово важливих завдань здешевлення кредитів і гарантії вчасного їх отримання. Тому з метою адаптування до особливих умов вітчизняного банківського кредитування підприємств аграрної сфери нами розроблено, на основі зазначеного строкового фінансового інструменту, метод форвардного кредитування, який передбачає емісію та продаж комерційними банками права у вигляді цінного паперу (рис. 2).

Рис. 2. Механізм форвардного кредитування сільськогосподарських підприємств

Основними перевагами форвардного кредитування для сільськогосподарського товаровиробника є жорстка гарантія з боку емітента на видачу позичальнику кредиту на визначену дату, відсоток та суму у майбутньому; зменшення процентної ставки за рахунок додаткового доходу банку від обертання грошей від продажу кредитних форвардів тощо (табл. 3).

Таблиця 3. Основні параметри кредитування АППБ „Аваль” окремих сільськогосподарських підприємств за умови застосування форвардної схеми (2005 р.)

Застосування економіко-математичного моделювання для оптимізації структури сільськогосподарського виробництва і прогнозування потреби у банківських кредитах на прикладі модельного господарства дозволило визначити варіантну потребу банківського короткострокового кредиту для сільськогосподарських підприємств Київської області, яка може становити у 2009 р. до 650 млн гривень.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання, що виявляється у розробці наукових та практичних рекомендацій щодо розвитку та підвищення ефективності банківського кредитування сільськогосподарських підприємств. Основні висновки, що випливають із роботи, полягають у наступному:

1. З'ясовано сутність кредиту і запропоновано його визначення як благо, на відміну від усталених поглядів, таких як борг та пов'язаних з ним відносин. Таке розуміння кредиту дає більш конкретну уяву, оскільки поняття відносини і все що з ними пов'язано традиційно ототожнюється з іншими категоріями, які в свою чергу не мають вартісного виразу і не можуть бути виміряні.

2. Сучасна практика банківського кредитування виробництва передбачає участь у кредитному процесі, окрім кредиторів і позичальників, також третіх осіб: страхових і гарантійних компаній та держави. Це зумовлено дією таких принципів кредитування як забезпеченість та платність. Тому доцільно їх віднести до суб'єктів кредитування.

3. Підвищення ефективності кредитування є одним з найважливіших у процесі здійснення кредитних операцій. Дослідженнями встановлено, що до показників ефективності використання кредитів відноситься рентабельність кредиту, кредитовіддача за валовою та товарною продукцією, а також прибутком, коефіцієнт оборотності кредиту та тривалість його обороту, ефект фінансового важеля, коефіцієнт своєчасності повернення та оптимальності кредиту, а також термін його окупності.

4. Дослідженнями встановлено, що запровадження механізму часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків за рахунок бюджетних коштів забезпечило зростання обсягів банківських кредитів сільському господарству у 4,5 раза за досліджуваний період. Це сприяло збільшенню обсягів оборотних коштів сільськогосподарських підприємств, своєчасному виконанню технологічних процесів, а також зростанню обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

5. Групуванням сільськогосподарських підприємств за факторними і результативними ознаками встановлено пряму залежність рівня ефективності використання короткострокових банківських кредитів від обсягів позички, її частки у матеріальних витратах і рівня процентних ставок.

6. Встановлено, що в процесі здійснення кредитних операцій сільськогосподарські підприємства повинні підвищувати кредитовіддачу та дотримуватись оптимального співвідношення власних і залучених фінансових ресурсів. Це може бути досягнуто, якщо у структурі оборотних коштів короткострокові кредити будуть займати 13-20%, а рівень процентних ставок не буде перевищувати 19%.

7. Обґрунтовано розвиток кредитної інфраструктури, що обслуговуватиме сільськогосподарські підприємства. В її розбудові важливу роль мають відігравати агропромислово-фінансові групи, кредитні спілки, кредитні кооперативи і кооперативні банки. З цією метою запропоновано сформувати трирівневу кооперативну банківську систему, яка включатиме кредитні спілки та кооперативи, регіональні та Національний кооперативні банки. Окрім того, необхідно пом'якшити вимоги щодо формування статутного капіталу таких банків порівняно з комерційними.

8. Обґрунтовано доцільність надання Аграрному фонду функцій гарантійної установи щодо забезпечення своєчасного повернення банківських кредитів. З цією метою необхідно внести зміни до чинного законодавства, які дозволятимуть йому гарантувати повернення сільськогосподарськими підприємствами банківських кредитів у разі невиконання ними зобов'язань перед кредиторами. Це дозволить зменшити значимість застави для надання короткострокових кредитів, а також розширити доступ суб'єктів господарювання до позичкового капіталу.

9. Запропоновано використовувати строкові фінансові інструменти у банківському кредитуванні сільськогосподарських підприємств. До таких інструментів у світовій практиці належить угода про майбутню процентну ставку. На основі зазначеної угоди нами розроблено метод форвардного кредитування, впровадження якого дозволить знизити рівень процентних ставок та забезпечити своєчасне отримання сільськогосподарськими підприємствами банківських кредитів.

10. Побудова й розв'язання економіко-математичної моделі оптимізації структури сільськогосподарського виробництва дозволило зпрогнозувати варіантну потребу короткострокового банківського кредиту для аграрних підприємств регіону.