Кошторис бюджетної установи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СКЛАДАННЯ ТА ВИКОНАННЯ КОШТОРИСУ ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ

1.1 Економічний зміст поняття кошторису бюджетної установи (Види кошторисів)

1.2 Економічна сутність, склад і класифікація доходів бюджетної установи

1.3 Економічна сутність, склад і класифікація видатків бюджетної установи

1.4 Порядок складання, затвердження та подання кошторису

1.5 Критичний огляд літературних джерел з теми дослідження

ВСТУП

Гарантією ефективної реалізації державою своїх функцій є раціональне та своєчасне використання бюджетних ресурсів. Обґрунтований розподіл державних коштів вимагає постійного пошуку напрямів удосконалення, аналізу показників ефективності та узагальнення набутого досвіду різних країн світу.

Облік виконання кошторису дає змогу отримати вичерпну інформацію про виконання кошторису видатків бюджету, їх наявність та порядок розподілу. На основі цих даних здійснюється контроль за збереженням, цільовим використанням фінансових ресурсів державних установ. Від того, яким чином буде вирішене дане питання, залежить успішне функціонування бюджетної установи чи організації, тому якісна організація обліку і контролю видатків є актуальною на сьогодні, і має важливе значення для держави в цілому.

На сьогодні підвищується інтерес вчених до теоретичних та практичних питань з використання бюджетних коштів державними та місцевими бюджетами, пошуку ефективних шляхів удосконалення планування, розподілу та здійснення видаткової частини бюджету в умовах ринкових відносин.

Дослідженням питань організації обліку видатків бюджетних установ займаються багато вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема, О. Д. Василик, Ф. Ф. Бутинець, О. В. Кравченко, М. І. Карліна, П. Й. Атамас, Р. Т. Джога та ін.

Окремі аспекти організації контролю за витрачанням бюджетних коштів відображені у працях М. Каленського, Є. Калюги, В. Мунтіяна, В. Симоненка, В. Кравченка та ін.

Метою курсової роботи є дослідження організації обліку і контролю виконання кошторису в Вільховатській сільській раді та розробка рекомендацій щодо їх удосконалення.

Реалізація мети вимагає вирішення ряду завдань, головними з яких є:

· вивчення законодавчих та нормативних документів щодо організації обліку і контролю видатків в установі;

· аналіз стану організації обліку видатків у досліджуваній установі;

· визначення шляхів удосконалення організації обліку і контролю видатків;

· аналіз показників виконання кошторису.

Об'єктом дослідження є господарська діяльність та обліковий процес видатків Вільховатської сільської ради.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних питань, які пов'язані з організацією обліку та контролю видатків досліджуваної установи.

В основу дослідження покладено такі методи, як збір фактів (спостереження, реєстрація, вимірювання), опис і аналіз фактів. Також використані методи: порівняння, аналізу і синтезу - для виявлення спільних та відмінних рис у наукових підходах до організації бухгалтерського обліку; індукцію, дедукцію, узагальнення - при формуванні висновків.

Інформаційною базою підготовки курсової роботи стали інформація з різноманітних наукових публікацій, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації та ін., праці вітчизняних та іноземних вчених.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 45 найменувань. Обсяг роботи становить 72 сторінки друкованого тексту, включає 3 таблиці, 1 рисунок, 8 додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СКЛАДАННЯ ТА ВИКОНАННЯ КОШТОРИСУ ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ

1.1 Економічний зміст поняття кошторису бюджетної установи

Кошторис -- основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень [1].

Кошторисне фінансування є найпоширенішою формою бюджетного фінансування. Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа -- кошторису доходів та видатків бюджетної установи. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків.

Принципи кошторисного фінансування:

наявність коштів, затверджених у бюджеті чи фонді;

наявність кошторисної документації, затвердженої у встановленому порядку;

органічний зв'язок кошторисів з планом соціально-економічного розвитку регіону. Витрати бюджетних установ визначаються економічним планом тієї адміністративно-територіальної одиниці, де знаходиться ця установа;

цільове використання коштів затверджених кошторисними. Усі витрати бюджетних установ згруповано відповідно до статей бюджетної класифікації. Перевищення ліміту ресурсів за кожною окремою статтею не допускається;

дотримання режиму економії у витрачанні коштів. Цей принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективність діяльності установи при мінімумі грошових витрат;

проведення вищими за рівнем організаціями та фінансовими органами, зокрема Державним Казначейством, систематичного контролю за фінансовою діяльністю бюджетних установ.

В основу побудови кошторису покладено принципи:

наявні дохідна та видаткова частини;

витрати наведені в розрізі кодів економічної класифікації.

Існують наступні види кошторисів:

індивідуальні кошториси - це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

зведені кошториси - це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

кошториси на централізовані заходи - це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).

Кошторис має такі складові частини:

· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету [3].

Кошторис надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, установлених Бюджетним кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

У кошторисі визначається загальний обсяг, цільове надходження, використання за статтями з поквартальною регламентацією. Форми кошторису та супровідні документи розробляються і затверджуються Міністерством фінансів та Державним казначейством України.

Складають кошториси розпорядники бюджетних коштів - керівники бюджетних установ, які уповноважені отримувати асигнування з бюджетів, брати бюджетні зобов'язання та здійснювати видатки з бюджету згідно зі статтею 2 Бюджетного Кодексу України [1].

Залежно від обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів, розпорядників коштів другого та розпорядників коштів третього ступенів.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до статті 22 Бюджетного Кодексу України [1] та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет і отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

· за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

· за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

· за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1. розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів));

2. організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу);

3. отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет);

4. приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

5. затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

6. розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 Кодексу [1];

7. розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

8. здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

9. здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

10. здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

11. забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

12. забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та Бюджетного Кодексу України [1].

Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього.

До нижчих розпорядників бюджетних коштів відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ.

Розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня є керівники установ, які одержують кошти від головних розпорядників на здійснення витрат цієї установи і для розподілу між підвідомчими установами та організаціями.

Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є керівники установ, які одержують бюджетні кошти тільки на витрати цієї установи.

1.2 Економічна сутність, склад і класифікація доходів бюджетної установи

кошторис бюджетний доход видаток

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм -- доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їхнього прояву.

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються в розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи державного бюджету займають головне місце в складі централізованих державних доходів, але це поняття вужче, ніж доходи держави.

Доходи є фінансовою базою діяльності держави. Для забезпечення прозорості в організації залучення коштів доходи Державного бюджету України (аналогічно і місцевих бюджетів) включають загальний і спеціальний фонди.

Доходи загального фонду державного бюджету призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Як економічна категорія доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету є різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їхнім матеріальним -- втіленням грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з другого -- об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету -- валовий внутрішній продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на визначений момент часу), а саме, доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватися також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, -- тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (шляхом продажу на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) відображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти, мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати і емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик утруднене, а фінансування бюджетних витрат-- невідкладне. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Водночас за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи -- це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з діючим бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду -- на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії -- різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.

Склад бюджетних доходів, їхня структура органічно пов'язані з обсягами вартості валового внутрішнього продукту і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові.

Класифікація доходів поділяється на групи, підгрупи, статті та підстатті. У першому розділі бюджетної класифікації України “Класифікація доходів бюджету” [8] відображена кодифікація усіх видів надходжень, які підлягають зарахуванню до Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до бюджетної класифікації доходи бюджету згруповані залежно від джерел і форм власності платників податків, що дає змогу визначити їхню економічну сутність.

Цей розділ складається з п'яти основних груп:

1. податкові надходження;

2. неподаткові надходження;

3. доходи від операцій з капіталом;

4. офіційні трансферти;

5. цільові фонди.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі [2]. Умовно, податкові надходження можна об'єднати в наступні блоки:

1. платежі за використання природних ресурсів;

2. внутрішні податки на товари та послуги;

3. податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

4. податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості;

5. інші податкові надходження.

Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження по штрафах і санкціях, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:

доходи від власності та підприємницької діяльності;

адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного
та побічного продажу;

надходження від штрафів та фінансових санкцій;

інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

доходи від продажу основного капіталу;

надходження від реалізації державних запасів, товарів;

надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

Бюджетні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Офіційні трансферти включають невідплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій. Офіційні трансферти можуть надходити:

від органів державного управління;

від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій;

з іншої частини бюджету [7].

У сукупності податкові та неподаткові надходження складають поточні доходи. Якщо до поточних доходів приплюсувати суму доходів від операцій з капіталом, то отримаємо сукупні доходи [29].

Окремі групи доходів складаються зі статей доходів, які об'єднують конкретні види доходів за джерелами та способами їх отримання.
Код класифікації доходів має вісім знаків (наприклад, 13050400 - реструктурована сума заборгованості плати за землю):

· перша цифра - відповідає групі доходів;

· друга цифра - номер підгрупи бюджетної класифікації;

· третя та четверта цифри - відповідають розділу;

· п'ята та шоста цифри - означають параграф конкретного розділу, який визначає різновид надходження;

· сьома та восьма цифри - відведені для кодування виду бюджету (державний, міський, районний, селищний, сільський) для розщеплення платежу.

Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад:

1. залежно від державного устрою держави розрізняють:

· в унітарній державі -- доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів;

· у федеративній державі -- доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;

2. залежно від рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на закріплені та регулювальні;

3. залежно від джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;

4. залежно від конкретних видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);

5. залежно від громадянства суб'єктів оподаткування -- сплачувані резидентами або нерезидентами.

З 01 січня 2015 року буде введено в дію НП(С)БО в державному секторі 124 "Доходи" згідно якого усі доходи суб'єктів державного сектора віднесено до двох великих груп - доходи від обмінних операцій та доходи від необмінних операцій.

У НП(С)БОДС 124 зазначено, що обмінна операція - це господарська операція з продажу/придбання активів в обмін на грошові кошти, послуги (роботи), інші активи або погашення зобов'язань; необмінна операція - це господарська операція, яка не передбачає передавання активів, послуг (робіт) в обмін на отриманий дохід або активи, але може передбачати виконання певних умов.

Згідно такого підходу Пропонується доходи бюджету класифікувати за такими розділами:

доходи від обмінних операцій;

доходи від необмінних операцій.

У складі першого розділу пропонується виділити такі групи:

Група 1 - доходи від надання послуг бюджетними установами;

Група 2 - доходи від продажу;

Група 3 - доходи від відсотків, роялті та дивідендів;

Група 4 - інші доходи від обмінних операцій;

У складі другого розділу доцільно виділити такі групи:

Група 1 - податкові надходження;

Група 2 - неподаткові надходження;

Група 3 - трансферти й кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та інших бюджетних установ для виконання цільових заходів;

Група 4 - надходження до державних цільових фондів;

Група 5 - зобов'язання, що не підлягають погашенню [9].

Основні положення НП(С)БОДС 124 [10], якими визначається склад доходів суб'єктів державного сектора, з метою уникнення неузгодженостей із Бюджетним кодексом, мають знайти своє відображення у змінах та доповненнях до нього. Оскільки згідно з НП(С)БОДС 124 усі доходи суб'єктів державного сектора віднесено до двох великих груп - доходи від обмінних операцій та доходи від необмінних операцій, такий розподіл слід закріпити і в Бюджетному кодексі України (БКУ).

По-перше, зміни стосуються статті 9 Бюджетного кодексу. Попередню класифікацію доходів за такими розділами, як податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом і трансферти слід трансформувати з метою узгодження із положеннями НП(С)БОДС 124.

1.3 Економічна сутність, склад і класифікація видатків бюджетної установи

Державні видатки - це грошові відносини, які складаються між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості валового національного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соціально-економічну сутність державних видатків визначають природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні, екологічні).

Щоб здійснювати свої функції, державі потрібні фінансові ресурси. Для цього вона акумулює, а далі перерозподіляє значну частину вартості валового національного продукту в грошовій формі. Державні видатки в усіх розвинутих країнах швидко збільшуються, перевищуючи темпи зростання національного продукту. Цей процес, зумовлений розширенням і ускладненням державних функцій, свідчить про те, що значна частина національного продукту примусово вилучається і перерозподіляється державою, що місце державних видатків у сукупному споживанні стає дедалі вагомішим. При цьому чим більші масштаби перерозподілу сукупної вартості, тим сильніший вплив держави на виробництво і обмін національного продукту.

Динаміка частки державних видатків у ВВП країн із розвинутою ринковою економікою показує загальну тенденцію її зростання до середини 80-х років ХХ століття. Глибше й детальніше її вивчення за допомогою дискреційного і регресного методів аналізу дає картину зниження видатків наприкінці 70-х років

ХХ ст. Сумарна дисперсія, не пов'язана із середньорічним зростанням, відображає спрямованість фінансової політики урядів цих країн на певне обмеження державного втручання. Від середини 80-х років ХХ ст. ця політика проявилася у деякому скороченні темпів приросту державних видатків, а в окремі роки і в прямому падінні їх частки у ВВП. Структурна перебудова економіки під впливом науково-технічних досягнень і поглиблення процесу поділу праці на світовому рівні поставили нові фінансові завдання. Зокрема, для швидкого оновлення основного капіталу потрібні значні інвестиції як у нові, так і в традиційні галузі економіки. У цих умовах уряди розвинутих держав певною мірою відмовилися від кейнсіанської фінансової політики активного державного регулювання економіки і перейшли до неоконсервативної, що спричинило деяке зниження частки видатків держави у ВВП. Неоконсервативна модель державного регулювання заснована на зниженні норми оподаткування з метою заохочування приватної ініціативи та інвестицій, тому прямим наслідком її практичного застосування і є відповідне зниження державних видатків. Монетарні методи державного регулювання економіки через стримування інфляції на деякий час створили більш сприятливі умови не тільки для приватного підприємництва, а й для оздоровлення державних фінансів. Сьогодні уряди більшості країн використовують симбіоз кейнсіанських і неокласичних методів регулювання фінансово-економічного розвитку.

Слід розрізняти дефініції "державні видатки" та "видатки бюджету", які є складовими категоріально-понятійного апарату фінансової науки. Державні видатки - це економічна (фінансова) категорія, об'єктивне явище, а видатки бюджету - фінансове поняття, пов'язане з діяльністю держави, суб'єктивними діями держави. Державні видатки - ширша дефініція, ніж видатки бюджету. Вони включають як видатки бюджету, так і чисті витрати державних підприємств.

Згідно Бюджетного Кодексу України, видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування [1].

Склад і напрями використання бюджетних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов'язаних із політичними функціями держави, входять: утримання армії, державного апарату управління і влади, посольств, консульств, сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до 10 % валового національного продукту і від 10 до 25 % загальної суми бюджетних видатків розвинутих країн.

До складу видатків, пов'язаних з економічними функціями держави, входять бюджетні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному капіталу і державним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. За допомогою видатків на капіталовкладення, які становлять від 5 до 30 % загального обсягу бюджетних затрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значною мірою сприяє прискоренню темпів нагромадження капіталу й економічного зростання.

Видатки бюджетів безпосередньо пов'язані з доходами. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи розвитку виробництва, науково-технічному прогресу тощо.

У загальному вигляді бюджетну класифікацію можна відобразити наступним чином (Рис. 1.1.):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Схема класифікації бюджетних видатків

В межах бюджетної класифікації, видатки поділяються за функціональним, економічним, відомчим і програмним призначенням.

Функціональна класифікація здійснюється відповідно до основних функцій держави. При цьому виділяються три рівні функціональної класифікації:

· перший рівень -- розділи, що визначають видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави (загальнодержавні функції, оборона, громадський порядок тощо);

· другий рівень -- підрозділи та групи, що конкретизують напрямки спрямування коштів бюджету на здійснення відповідних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування в межах відповідних розділів (розділ "Загальнодержавні функції", підрозділ "Фінансова та фіскальна діяльність", "Зовнішньоекономічна діяльність" тощо);

· третій рівень -- відображає цільові видатки за конкретними напрямками діяльності головних розпорядників бюджетних коштів у межах відповідних підрозділів (розділ "Загальнодержавні функції" -- перший рівень, підрозділ "Фінансова та фіскальна діяльність" -- другий рівень, конкретні напрямки спрямування коштів головних розпорядників кредитів: окремі державні податкові адміністрації -- третій рівень).

Економічна класифікація видатків бюджетів відображає предметно-цільове призначення коштів. Вона визначає чотири групи конкретного спрямування коштів:

1. поточні видатки, які відображають усі платежі бюджету, що спрямовуються на поточні цілі. Поточні видатки -- це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів управління у бюджетному році та витрати на фінансування заходів із соціального захисту населення тощо;

2. капітальні видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі і нематеріальних активів, а також капітальні трансферти;

3. нерозподілені видатки, які є видатками з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;

4. кредитування з вирахуванням погашених коштів, які відображають платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті чого у них виникають фінансові вимоги до інших суб'єктів господарської діяльності. При здійсненні кредитування обов'язковою умовою є зобов'язання щодо повернення коштів.

Відомча класифікація видатків бюджету дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників коштів: конкретне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій виділяються асигнування з бюджету.

Бюджетне фінансування -- це форма централізованого виділення фінансових ресурсів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування здійснюється за такими принципами:

· цільовий характер використання бюджетних коштів;

· отримання максимального ефекту від використання бюджетних коштів на основі нормування витрат та мінімального обсягу державних витрат щодо отримання результату;

· поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування;

· безповоротність та безоплатність надання бюджетних коштів.

Бюджетне фінансування може здійснюватися у таких формах:

1. кошторисне фінансування окремих бюджетних програм -- закладів, установ і організацій бюджетної сфери;

2. трансферти населенню;

3. бюджетні кредити юридичним особам, включаючи податкові кредити на сплату податків;

4. субвенції і субсидії фізичним і юридичним особам;

5. бюджетні інвестиції у статутний капітал діючих або новостворених юридичних осіб;

6. бюджетні позики державним позабюджетним фондам;

7. розподіл міжбюджетних трансфертів у формі дотацій вирівнювання, субвенцій, дотацій;

8. кредити іноземним державам.

Програмна класифікація видатків бюджетів застосовується при формуванні бюджетів за програмно-цільовим методом і щорічно визначається у Законі "Про Державний бюджет України". Обов'язковою умовою формування програмної класифікації видатків Державного бюджету є прив'язування конкретної бюджетної програми до функціональної класифікації. Останнє забезпечує можливість автоматичного групування показників бюджетних програм за функціональною класифікацією.

За основу визначення бюджетної програми здебільшого беруться бюджетні призначення окремого головного розпорядника за функціональною класифікацією, виявляється його організаційна структура, визначається мета бюджетної програми, яку необхідно досягнути, та завдання, які потрібно виконати для досягнення визначеної мети за рахунок коштів бюджетного фінансування.

Видатки Державного бюджету України на фінансування заходів економічного і соціального розвитку держави включають:

фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання життєвого рівня населення і заходів щодо соціального захисту населення;

фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення та молодіжної політики;

фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних та проектно-пошукових робіт;

утримання національної оборони;

охорону довкілля;

утримання правоохоронних і митних органів, органів Державного казначейства, податкової і контрольно-ревізійної служб, служби захисту прав споживачів;

утримання органів державного управління: законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

фінансування зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

виплата всіх видів пенсій, коштів, спрямованих на захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплата допомоги з безробіття, на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

створення та поповнення державних матеріальних та фінансових резервів;

обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргів та їх повернення;

інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України згідно з діючими законами України.

У Державному бюджеті України в обов'язковому порядку передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду Державного бюджету України з метою фінансування непередбачених витрат у народному господарстві для соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути перед баченими при затвердженні Державного бюджету. Понад передбачені видатки у бюджеті утворюється оборотна касова готівка. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Залежно від етапу руху бюджетних коштів видатки класифікуються на касові видатки і фактичні видатки.

Касові видатки - це усі суми, проведені органом ДКУ або установою банку з реєстраційного, спеціального реєстраційного, поточного рахунку як готівкою, так і шляхом безготівкової оплати рахунків. Однак за цими видатками неможливо визначити фактичне використання коштів, тому що окремі суми можуть бути нараховані, але не виплачені.

Касові видатки показують суму асигнувань, які одержали і витратили бюджетні установи в розрізі кодів економічної класифікації видатків, що дає змогу мати дані про касове виконання кошторису та про залишки невикористаних асигнувань на певну дату.

Фактичні видатки - це дійсні, кінцеві видатки, оформлені відповідними первинними документами і здійснені за рахунок коштів загального та спеціального фондів бюджету, а також нараховані або проведені, але не сплачені. До них належать видатки за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями.

Облік фактичних видатків дає змогу контролювати хід виконання кошторису бюджетними установами загалом та дотримання встановлених норм видатків в розрізі кодів економічної класифікації видатків, тобто ці видатки відображають фактичне виконання норм, затверджених кошторисом, вони є показником кінцевого виконання кошторису бюджетних установ, тому в разі виконання планового обсягу робіт вони повинні відповідати сумам асигнувань за кошторисом.

Залежно від джерел покриття видатки класифікуються на видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. Починаючи з 2000 р. у Державному бюджеті, в його видатковій частині передбачаються два фонди -- загальний і спеціальний.

Джерелами формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є:

надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;

повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення, згідно із законом;

повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України.

Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині кредитування є:

повернення кредитів, наданих з державного бюджету індивідуальним сільським забудовникам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;

повернення кредитів, наданих з державного бюджету молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, і пеня;

повернення кредитів, наданих з державного бюджету фермерським господарствам;

повернення коштів, наданих на формування Аграрним фондом державного інтервенційного фонду, а також для закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників;

повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що мають цільове призначення згідно із законом про Державний бюджет України [2].

1.4 Порядок складання, затвердження та подання кошторису

Складання і затвердження кошторису починається із розроблення проекту кошторису доходів і видатків бюджетною установою. Цей документ містить приблизні показники, оскільки остаточні будуть визначені після погодження проекту кошторису із розпорядником вищого рівня.

Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки бюджету та/або надання кредитів з бюджету. У разі коли установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік:

встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

У частині надходжень проектів кошторисів зазначаються планові обсяги, які передбачається спрямувати на здійснення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.

У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки бюджетних коштів за спеціальним фондом кошторисів не плануються.

Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.

За основу цих розрахунків беруться такі показники:

обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;

прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі зазначених показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

У процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за правилами, визначеними законодавством для цих категорій.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Бюджетний запит - це документ, підготований головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний рік.

У разі обмеження терміну формування бюджетних запитів головними розпорядниками Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи надають дозвіл головним розпорядникам самостійно визначати порядок та обсяг одержання необхідних даних для забезпечення своєчасного формування і подання бюджетних запитів.

У двотижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів, і видається відповідно Мінфіном, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, головним розпорядником. Форма лімітної довідки затверджується Мінфіном.

Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати - у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій.

Типова форма штатного розпису установи затверджується Мінфіном. У разі потреби міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з Мінфіном можуть установлювати форму штатного розпису для відповідної галузі.

Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, помісячні плани використання бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів після затвердження розписів відповідних бюджетів.

Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи бюджетних установ затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи, за винятком окремих установ.

Проекти кошторисів і планів асигнувань установ у разі потреби розглядаються головним розпорядником у присутності керівників цих установ.

Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів і планів асигнувань зобов'язані:

забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік;

додержуватися режиму економії, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не зумовлених потребою;

забезпечити в проектах кошторисів і планів асигнувань додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків протягом року;

не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.

Кошторис, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи установ затверджуються керівником установи, уповноваженої затверджувати такі документи, підпис якого скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за формами, встановленими Мінфіном.

Зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду, плану використання бюджетних коштів (крім плану використання бюджетних коштів одержувачів), помісячного плану використання бюджетних коштів вносяться у разі:

потреби у перерозподілі асигнувань розпорядника;

прийняття нормативного акта про передачу повноважень і бюджетних асигнувань одного розпорядника іншому;

прийняття рішення щодо розподілу нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

необхідності збільшення видатків або надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду з урахуванням залишків бюджетних коштів на початок поточного бюджетного періоду, не використаних у попередньому бюджетному періоді порівняно з надходженнями, урахованими у бюджеті на відповідний рік;

...