Грошова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з політичної економії

на тему: «Грошова система України»

Виконала:

Швайка Валентина Юріївна

Керівник:

доцент Поліванов В.Є.

Київ - 2015 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Необхідність, суть та функції грошей в економічній системі України

1.1 Походження грошей

1.2 Функції грошей

1.3 Види грошей

Розділ 2. Аналіз функціонування грошової системи України

2.1 Етапи формування грошової системи України

2.2 Особливості проведення грошової реформи 1996 року

2.3 Недоліки і протиріччя вітчизняної грошової системи

Розділ 3. Шляхи удосконалення грошової системи України

3.1 Стабілізація грошової одиниці

3.2 Методи зниження інфляції

3.3 Підтримка золотовалютного фонду України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Сучасна економіка - складна система, всі частини якої тісно пов'язані і кожна з них відіграє важливу роль. Міжнародний досвід переконує, що лише ефективний розвиток грошової системи забезпечує умови економічного зростання. І хоча протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації грошової системи, актуальною залишається проблема якісних перетворень у цій сфері.

Розвиток грошових систем країн світу відбувався водночас з еволюцією товарного господарства та властивих йому економічних відносин. Грошові системи набували того чи іншого виду залежно від форми, в якій функціонують гроші, - як товар (загальний еквівалент) або як знаки вартості.

Грошова система України, як встановлена державою форма організації грошового обігу та емісії національних грошей, має давні історичні традиції, що сягають доби здобутків України-Русі, Козацької держави XVII-XVIII ст., Української Народної Республіки і часів нинішнього державотворення.

Варто зазначити, що будь-яка іноземна влада на території України завжди підпорядковувала грошовий обіг власним інтересам.

Завдання розгляду цієї теми полягає у тому, щоб визначити сутність та механізм функціонування грошової системи, проаналізувати закономірний характер еволюції грошової системи від її саморегульованих форм до регульованого державою обігу грошей, розглянути процес формування та розвитку грошової системи незалежної України.



Розділ 1. Необхідність, суть та функції грошей в економічній системі України

1.1 Походження грошей

Питання про сутність та походження грошей досить складне, потребує розгляду економічних відносин протягом майже всього існування людської цивілізації, і тому не випадково, що в процесі його розв'язання з'явилося багато різних концепцій і підходів (таб. 1.1).

Таблиця 1.1 Розвиток форм вартості

Найвідоміші серед них раціоналістична, державна, функціональна і еволюційна теорії. На їх базі виникають і інші досить актуальні серед західних дослідників теорії грошей. Проте найбільш послідовно та усвідомлено логічно-історичний підхід до дослідження грошей реалізували А. Сміт, Д. Рікардо, а потім розвинули К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони аргументовано довели, що гроші є результатом розвитку товарного виробництва. Вони виникли разом з виникненням і тривалим розвитком суспільного поділу праці, обміном та послідовною зміною форм вартості від простої до грошової.

Як підкреслює К. Маркс, таємниця усякої, в тому числі й грошової форми вартості, міститься в простій формі вартості. Процес еволюції - процес розвитку мінової вартості.

На ранньому ступені розвитку суспільства товарний обмін був випадковим, епізодичним. Цьому ступеню відповідає проста, одинична, або випадкова форма вартості. Випадкова тому, що обмін тут не має ще регулярного характеру, а товари, які обмінюються (товар А на товар Б), виконують неоднакову роль.

Товар А виконує активну роль, оскільки шукає свого антипода на ринку. Він виражає свою вартість певною кількістю споживчої вартості в товарі Б. Товар Б виконує пасивну роль, він слугує лише матеріалом для вираження вартості товару А.

Товар А перебуває у відносній формі вартості, бо його вартість співвідноситься з вартістю іншого товару (товару Б).

Товар Б слугує еквівалентом вартості першого товару, або знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Товари, які перебувають у випадковій формі вартості, являють собою єдність протилежностей. Вони взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну.

Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою лише щодо еквівалентної, і навпаки.

Взаємно виключають, бо якщо товар перебуває у відносній формі вартості, він не може одночасно перебувати в еквівалентній формі.

У співвідношенні відносної та еквівалентної форми вартості містяться протиріччя, які розвиваються і розв'язуються разом із розвитком обміну і виникнення грошей.

Еквівалентна форма вартості має три особливості: - споживча вартість товару - еквівалента є формою прояву своєї протилежності -вартості товару;

- індивідуальна праця, витрачена на виробництво товару - еквіваленту, виражає свою протилежність - суспільну працю;

- конкретна праця, яка закладена в товарі-еквіваленті, є формою прояву абстрактної праці.

Із розвитком продуктивних сил і виникненням суспільного поділу праці на зміну простій, одиничній, або випадковій, формі вартості приходить повна, або розгорнута, форма. В обмін вступають уже не два випадкових товари, а багато. Тут тільки один товар А стоїть у відносній формі, а всі інші товари - в еквівалентній.

Повна форма вартості наглядно показує, що в основі мінової вартості лежить вартість товару, що всі товари спільномірні як згустки однаково суспільно необхідної абстрактної праці. Проте і ця форма вартості недосконала. Це проявляється в труднощах обміну, оскільки в розгорнутій формі вартості ще відсутній єдиний товар-еквівалент.

Труднощі зникають, якщо роль товару-еквівалента закріплюється за одним товаром. Це означає перехід до загальної форми вартості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що за неї замість чисельних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої продукти праці, а потім обмінюють його на потрібні їм товари.

Однак і ця форма має недоліки. На місцевих ринках роль загального еквівалента виконували різні товари. Це залежало від розвитку господарства на певній території, від природних та історичних умов регіону. Все це обмежувало рамки обміну і його розвитку.

Цей недолік долається з переходом до грошової форми вартості.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилася ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості. Безумовно, це дуже складний і довготривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, благородними металами, особливо золотом. Саме за золотом і закріпилася в середині ХІХ ст. роль загального еквівалента в Англії та її колоніях. Разом з виникненням грошей завершився процес розвитку форм вартості, а товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості, й золото, яке виконувало роль грошей, тобто слугувало еквівалентною формою вартості.

Наступні процеси, які відбувалися в суспільному виробництві й обміні, призвели до виникнення паперових грошей як знаків вартості, кредитних грошей та інших сучасних грошових форм, що здатні функціонувати паралельно з реальним грошовим товаром чи без нього.

1.2 Функції грошей

Сучасна економічна наука не дає однозначного і досить повного визначення сутності грошей. Прозахідна економічна думка обмежується визначенням сутності грошей як усього того, що використовується як гроші.

Представники іншої, класичної, школи - прихильники трудової теорії вартості виходять з того, що гроші - це особливий товар, суспільна користь якого полягає в здатності бути загальним еквівалентом і формою вартості товарів, виражати затрати суспільно необхідної абстрактної праці, що втілена в товарі, опосередковувати рух і обмін товарів, об'єднувати приватну працю товаровиробників у систему суспільної праці, забезпечувати еквівалентність обміну між товаровиробниками. Незалежно від того, в якій формі виступають гроші, - у вигляді золота, діамантів, паперових грошей чи банківських рахунків, вони, відповідно до класичної економічної теорії, виконують п'ять основних функцій (таб. 1.3).

Прихильники інших економічних теорій (англійський економіст Харріс) називають три функції (засіб обігу, засіб збереження вартості, одиниця руху).

Насамперед, гроші виконують функцію міри вартості, тобто використовуються для вимірювання вартості товарів і послуг в економіці.

Остання вимірюється за допомогою грошей, так само як маса вимірюється в кілограмах, а відстань - у кілометрах.

Однак необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнювальними. Товари порівнюються за допомогою грошей тому, що вони як гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ним базу порівняння - абстрактну працю.

Виражена в грошах вартість товару називається ціною.

Ціни на всі товари змінюються прямо пропорційно до вартості товарів і обернено пропорційно до вартості грошей.

Оскільки на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість абстрактної праці, то гроші реалізують свою функцію міри вартості через взаємодію з масштабом цін.

Масштабцін - це вагова кількість грошового металу (золота), прийнятого в певній країні за грошову одиницю.

Масштаб цін - суто технічна, проте необхідна функція. Це рахункова функція грошей, що відображає вартість товарної маси в грошових одиницях.

Початкові грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'язані з вагою золота чи срібла (1$ США 1973 р. = 0,736736 г чистого золота). Пізніше масштаб цін став відрізнятися від справжньої маси благородних металів у грошовій одиниці, а в умовах демонетизації золота і зовсім втратив своє значення.

У сучасних умовах вартість грошей формується зовсім на іншій основі, не на певній кількості дорогоцінного металу (золота) в грошовій одиниці, а визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на ринку за гроші.

Функція засобу обігу пов'язана з тим, що в умовах розвинутого товарного обміну безпосередній обмін товарів (Т - Т) переріс у товарно-грошовий обіг (Т - Г - Т). Специфіка цієї функції полягає в тому, що її виконують реальні повноцінні й неповноцінні гроші.

Функція - засіб платежу виявляється у зв'язку з потребою продажу товарів і послуг при відкладенні платежу і спричинена різницею в часі виробництва і реалізації товарів або необхідністю купівлі товарів за відсутності наявних грошей.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартостей у міжнародному економічному обороті й забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виходячи на світовий ринок, гроші скидають із себе локальні форми (національні мундири) - масштаб цін і виступають у своїй початковій формі: у вигляді злитків благородних металів. Так було до того часу, поки золото не витіснили з грошового обігу.

У сучасних умовах у міжнародних розрахунках усе більшу роль відіграють паперові висококонвертовані грошові знаки: євро, долари, фунти стерлінгів, єна та ін. Але золото залишається твердими і бажаними грошима для всіх країн світу. Це гарант стабільних міжнародних розрахунків. Це резервний фонд світових грошей.

Роль грошей у ринковій економіці полягає в тому, що вони в процесі виробництва перетворюються на капітал. Це не тільки початковий пункт кругообігу капіталу, це важливий інструмент регулювання економіки, стабільності й стійкості всієї фінансової системи (таб. 1.4)

Високий рівень купівельної спроможності національної грошової одиниці - показник, який характеризує незалежність, національну і економічну безпеку країни.

Таким чином, сутність і функції грошей об'єктивно підводять нас до висновку, що гроші в своєму розвитку виступають у двох видах: повноцінні гроші і неповноцінні гроші (знаки вартості).

Повноцінні гроші - гроші, в яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості матеріалу, з якого вони вироблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети).

Неповноцінні гроші (знаки вартості) - гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто вища від витраченої на їхнє виробництво суспільної праці. До них належать:

- металеві знаки вартості (золота монета, що стерлася; білонна (розмінна) монета, яка виготовлена з дешевих металів);

- паперові знаки вартості (паперові і кредитні гроші - вексель, банкнота, чек). Науково-технічний прогрес і розвиток електронно-обчислювальної техніки

Сукупність усіх грошових засобів, які використовуються в народному господарстві і виконують всі п'ять функцій, називається грошовою масою.

Основу всієї грошової маси країни становлять гроші високої ефективності - банкноти, монети та депозити комерційних банків у центральному банку (грошова база). Розмір грошової бази визначається за балансом Національного банку України.

У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. Нині банкноти становлять грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним банком. [7,64]

1.3 Види грошей

До таких видів грошей відносять: повноцінні монети (золоті або срібні); неповноцінні монети; паперові гроші (казначейські білети); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).

Повноцінні гроші (монети) -- гроші, номінальна вартість яких в основному збігається з вартістю металу, що в них міститься, і які виконують всі функції грошей.

Вони підлягали вільній чеканці, тобто кожна особа мала право (безкоштовно або за невелику плату) обміняти на монетному дворі злитки золота на монети. Щоб надати міцності золотим монетам, їх чеканили з домішками інших металів.

Для обслуговування роздрібного товарообігу у багатьох країнах і нині практикується чеканка неповноцінних (білонних) монет з міді, алюмінію, нікелю, цинку і різних сплавів, що належать державі.

Неповноцінні гроші (монети) -- гроші, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, що в них міститься, і затрати на чеканку.

Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу -- різниці між номінальною вартістю металу, затратами на чеканку і його ринковою ціною.

Найважливішими видами сучасних грошей є паперові й кредитні гроші. Поява паперових грошей зумовлена зростанням суперечностей металевого обігу, зокрема відставанням видобутку коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу, дороговизною металевого обігу тощо.

Паперові гроші -- наділені примусовим курсом грошові знаки або символи повноцінних грошей, випущені для витрат держави.

Запровадження паперових грошей зумовлене миттєвим характером функціонування грошей як засобу обігу, їх ідеальною роллю при виконанні функції міри вартості, зношуванням монет та їх функціонуванням як повноцінних, випуском державою неповноцінних грошей та ін.

Випуск перших паперових грошей супроводжувався зростанням спекуляції, незадоволенням населення, переходом до натурального обміну тощо. Так, у XX ст. емісія паперових грошей набула величезних розмірів у багатьох країнах -- їхня кількість зросла більш ніж у 10 разів. Намагаючись стримати їх знецінення, уряди встановлювали державний контроль за цінами, запроваджували карткову систему розподілу предметів споживання, розширювали масштаби державної власності та ін. Під час Другої світової війни випуск цих грошей у деяких країнах зменшився (приблизно в 5 разів у Франції, Німеччині, майже у 7 разів в СРСР, у 2,3 рази у Великобританії, в Італії, Японії -- приблизно у 20 разів).

Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні. Тому вони набувають представницької вартості лише в процесі обігу та законодавчого встановлення державою їх примусового курсу. За золотого стандарту представницька вартість паперових грошей визначалася вартістю тієї кількості благородних металів, яку вони заміщували в обігу.

Кредитні гроші виникли на основі металевого обігу, будучи спочатку знаком золота, символом кредиту. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками вони стають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу.

Кредитні гроші -- найпоширеніша форма грошей, яка будучи знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента і забезпечує встановлення економічних зв'язків між суб'єктами національної економічної системи та різних систем.

Векселі, банкноти і чеки були додатковим елементом платіжно-розрахункового механізму при капіталізмі в XVI--XIX ст., оскільки його основу становили повноцінні гроші. Продаж товару у кредит означає відстрочку плати за нього (гроші виконують функцію міри вартості). Засобом обігу в таких відносинах є вексель (нім. Wechsel -- зміна) -- боргове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей (функцію обігу і засобу платежу). Комерційна угода, за якою видане таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Однак вексель ще не може слугувати загальним засобом вираження затраченої на виробництво товарів суспільно необхідної праці, оскільки виражає відносини між окремими товаровиробниками і межі його обігу дуже вузькі (кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів).

Вексель обслуговує функціонування промислового і товарного капіталу (оптової та роздрібної ланок) і через банківський переоблік може бути перетворений на банкноту.

Прототипи векселя можна знайти в різних країнах та в різні часи, але всі історичні факти свідчать про те, що вексель західноєвропейського типу як фінансовий інструмент зі своїми характерними ознаками виник в Італії у XII ст., оскільки саме там сформувалась сукупність причин, що привели до поширення векселів серед банкірів та лихварів спочатку в італійських містах, а потім і в усій Європі. [4,4]

В Європі в обігу перебувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначити. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці зберігали реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони їх здавали за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. [5,604]

Нині Україна успішно опановує нові для себе фінансові інструменти, такі як векселі Пенсійного фонду та казначейські векселі. [6,432]

За допомогою чека (англ. check) -- знаряддя банківського кредиту -- відбуваються розрахунки з кінцевим споживачем. Обладнання, сировину один підприємець купує в іншого переважно в кредит. Значна частина товарів реалізується через споживчий кредит: за рахунок короткострокових кредитів американці покривають до 70 % своїх витрат. Отже, роль загального еквівалента все більше закріплюється за кредитними грошима, які привласнюють більшість функцій товарних грошей. Нині у структурі грошової маси розвинутих країн немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 -- на банкноти. Сучасна банкнота -- це своєрідний "гібрид" кредитних і паперових грошей. Кредитні гроші краще, ніж золото, забезпечують економічні зв'язки між товаровиробниками, сприяють привласненню більшого прибутку, надають якісно нової форми руху суперечностям попереднього виду грошей. Об'єктивну значущість кредитних грошей, для того щоб вони могли виконати роль загального еквівалента, забезпечує держава за допомогою примусового курсу, державного кредиту.

Отже, з розвитком продуктивних сил посилюється кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстрочці платежів при купівлі-продажу товарів, а водночас і потреба в кредитних грошах. Повноцінні паперові гроші (забезпечені золотом) зникли з обігу внаслідок демонетизації, але потреба в паперових грошах збереглася, оскільки державний бюджет, як правило, має дефіцит. Кредитні гроші, крім власних, виконують і функції паперових. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову природу. Двоїста природа сучасних грошей породжує їх внутрішню суперечність. Кредитний компонент визначає якісний бік грошей, є провідним і дає змогу їм виконувати належні функції. Паперовий компонент, навпаки, спричинює нестабільність грошового обігу, знецінення грошей. Кредитні гроші стали центральною ланкою сучасної грошової системи вартості та ціноутворення. У розвинутих країнах все ширше розповсюджуються кредитні картки, електронні гроші.



Розділ 2. Аналіз функціонування грошової системи України

2.1 Етапи формування грошової системи України

Після отримання у 1991 р. незалежності перед Україною постало завдання створення власної грошової системи. Необхідність цього була викликана не тільки появою незалежної держави, а й тим, що в умовах прозорості кордонів і майже безконтрольного переміщення товарів і грошей між Україною та її найближчими сусідами всі негаразди у системі грошового обігу сусідів швидко поширювались і на нашу країну. Так, наприклад, величезна інфляція в Росії на початку 1990-х років призвела до того, що потік рублевої грошової маси направився в Україну спустошуючи і без того дефіцитний ринок нашої держави. До того ж Україна все більше відчувала нестачу рублевої маси, бо вже з вересня 1991 р. Україна, не отримувала рублевих надходжень від Центрального банку Російської Федерації.

Слід сказати, що формування власної грошової системи гальмувалось тими силами в Україні, які прагнули до відновлення СРСР. Проте об'єктивні процеси як у політичному, так і в економічному житті суспільства призвели, хоч і з запізненням майже на рік, до початку становлення власної грошової системи. У її формуванні у нас було дуже мало історичного досвіду, хоч раніше Україна вже робила спроби розбудови власної грошової системи.

Своїм корінням грошова система України сягає ще в часи Київської Русі, грошима якої була гривня. Після татаро-монгольського ярма на значній частині нашої Батьківщини в обігу був російський рубль. У тих же частинах України, що входили до складу Польщі або Австро-Угорщини, були наявні (в обігу) національні грошові одиниці цих держав.

Становлення власної грошової системи в нашій країні почалося з проголошення Україною в 1917 р. своєї незалежності. Спочатку було введено в обіг карбованці, випущені у вигляді купюр по 100 карбованців, а в 1918 р. була випущена гривня, що містила сто шагів. Досить тривалий відрізок часу українські гроші ходили нарівні з російськими рублями і тільки після ряду законодавчих актів, спрямованих на обмеження обігу останніх, 6 січня 1919 р. було прийнято Закон Української Народної Республіки про остаточну заборону ходіння російських рублів на території нашої держави.

Грошова система нашої країни, яка вперше проголосила свою незалежність після довгих сторіч перебування під ярмом Російської імперії, була представлена тільки паперовими грошима. Малюнки на українських грошах і їх загальний дизайн було виконано відомим українським маляром-графіком Г. Нарбутом. Слід зазначити, що в цей дуже складний період у розвитку нашої держави поряд з гривнею випускалися й інші грошові знаки. В Україні свої гроші випускали окремі міста, такі, наприклад, як Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Луцьк та ін.

З проголошенням у 1991 р. незалежності України почався процес становлення власної грошової системи. На цьому шляху наша держава пройшла декілька етапів.

Перший етап почався 28 грудня 1991 р. з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України про введення в Україні купонів багаторазового використання. Це було викликано нестачею рублевої готівки і прагненням захистити свій споживчий ринок від тиску різкого зростання рублевої маси, що сталося через потужну емісію грошей у Росії. Купони виконували роль готівки і видавались поряд з рублями. Сума виплат у купонах спочатку в середньому складала 25 % місячного заробітку, а вже через декілька місяців усі 100 % свого доходу працівники одержували в купонах. [2, 164]

Купони були попередниками гривні -- української національної валюти; до запровадження в обіг останньої вони мали забезпечувати захист внутрішнього споживчого ринку, а також покрити нестачу готівки, якої систематично бракувало через скорочення її надходжень з РФ. У перший місяць запровадження (січ. 1992?р.) їх частка в зарплаті або пенсії становила 25--30%, інша частина виплачувалася радянськими рублями. Поступово збільшувався простір для купонів, звужувалося застосування радянських рублів. За півроку 1992?р. купони практично повністю витіснили з обігу радянські рублі. Згідно з Указом Президента України, з 12?листопада 1992?р. купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового розрахунку. Із другої половини 1992?р. припинили своє функціонування монети, оскільки через високу інфляцію відпала потреба у їх використанні. У ході грошової реформи 1996?р. купони обмінювались на гривні за курсом: 100?тис. купонів. [3]

Другий етап становлення грошової системи України почався 12 листопада 1992 р., коли купон був уведений у безготівковий обіг і наша країна остаточно вийшла з рублевої зони. Указом Президента України Л. Кравчука єдиним платіжним засобом оголошено український карбованець, який у готівковому обігу був представлений купоном. Але не маючи власної фабрики держзнака, держава змушена на досить невигідних умовах друкувати ці купони в Канаді і Великобританії.

Третій етап пов'язаний з проведенням 2 вересня 1996 р. грошової реформи і введенням національної валюти-- гривні. До того часу її введення декілька разів відкладалося через загальну економічну нестабільність у країні й потужні інфляційні процеси, що досягли свого піку в 1993 р. і тільки після цього пішли на спад.

Назву наша національна валюта отримала від гривні -- грошової одиниці Київської Русі, а щодо розмінно» монети, то її назву залишили за звичною копійкою. Ескізи гривні виготовив український художник В. І. Лопата.

Отже, уведення гривні означало завершення процесу становлення в Україні власної паперово-грошової системи. Однак це не привело до остаточного вирішення всіх проблем, пов'язаних з функціонуванням грошової системи незалежної держави.

Зараз перед Україною стоїть складне завдання укріплення національної валюти, забезпечення її стабільності і досягнення як внутрішньої, так і зовнішньої конвертованості гривні. Вирішення цих завдань пов'язане з удосконаленням грошового обігу, а також розвитку і зміцнення всіх перспективних і позитивних тенденцій у ринковій економіці України. [2, 164]

2.2 Особливості проведення грошової реформи 1996 року

В літературі з питань грошових відносин найчастіше вітчизняними спеціалістами розглядається грошова реформа в Україні, яка проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Але необхідно зазначити, що особливі умови проведення реформи в Україні визначили її тривалість і багатоетапність, а реформа 1996 р. є тільки її окремим етапом.

Таблиця 2.1 Історичні аспекти розвитку грошової реформи в Україні (з січня 1992- до вересня 1996р.)

Етапи реформи	Основні результати реформи
Перший етап (січень-листопад 1992 р.)	В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. В той час це було єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку На цьому етапі Уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі.
Другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 р.)	7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ "Про реформу грошової системи України", за яким з 12.11.1992 р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу.
Третій етап (2-16 вересня 1996 р.)	Успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця - гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Якщо взяти до уваги вжиті за цей період заходи і досягнуті результати, то можна виділити три етапи реформи (табл. 2.1). грошовий реформа інфляція золотовалютний

*Джерело: Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит: Навчальний посібник. - Львів: Новий Світ-2000. 2006. -432 с

Україна першою з країн колишнього СРСР, почала будувати власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань не мало сенсу вести мову про політичну самостійність і економічну незалежність України. Україна з 1991 р. після виходу із складу СССР, опинилася без власного емісійного центру і без власної національної валюти, а рублі виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла Росії. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового використання як доповнення до рубльової готівки було дуже своєчасним кроком.

Передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватись в обігу поступово, заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність. При цьому уявлялось, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений термін часу, який не перевищить 4-6 місяців. Але враховуючи те, що грошова реформа почалася у винятково-складних умовах становлення національної економіки, ці сподівання стосовно даної валюти не виправдалися. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець заповнив весь готівковий оборот, а рубль продовжував обслуговувати безготівковий оборот, що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця і сприяло його швидкому знеціненню.

7 листопада 1992 р. указом Президента України "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець був запроваджений ще ширше в оборот завдяки поширенню і на безготівковий оборот, тобто він став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Але також необхідно було врахувати, що тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкової економіки - функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати спад виробництва, зупинити гіперінфляцію, відплив за кордон капіталу, а також підняти міжнародний престиж країни.

Структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-кредитної системи України є досить складним, тривалим процесом, який потребував негайного введення постійної, повноцінної національної валюти. Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто в 1995 р. більш послідовним і активним застосуванням інструментів ринкової економіки, створило належні умови для проведення у вересні 1996 р. завершального третього етапу грошової реформи.

Відповідно до Указу Президента України третій етап грошової реформи в Україні проводився з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження повноцінної національної валюти - гривні. При введені в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 усіх готівкових і безготівкових запасів грошей, всіх поточних доходів (заробітної плати, пенсій, стипендій) для всіх категорій фізичних і юридичних осіб.

У цей період купоно-карбованець працював на поступове вилучення з обігу. В безготівковому обігу всі операції з перерахувань у нову грошову одиницю були проведені в перший же день реформи - 2 вересня 1996 р.

За період з 2 по 16 вересня 1996 р. банківською системою вилучено з обігу, кас банків у резервні фонди Національного банку готівки на загальну суму 327,9 трлн. Карбованців, або 97,3 % карбованців готівки, емітованої Національним банком України. Після закінчення реформи залишилися не вилученими 10,2 трлн. карбованців.

Поряд з обміном карбованців на гривні, вилучення карбованців з готівкового обігу здійснювалося також іншими шляхами: використанням їх населенням на купівлю товарів, оплату послуг та внесення на вклади в банки, гід підприємств зв'язку та інші надходження та платежі, в тому числі комунальні.

17 вересня 1996 р. закінчилася грошова реформа і функціонування у готівковому обігу карбованців було припинено, і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета - копійка.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити що в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до структурних реформ.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валового ринків, що сприяло цілеспрямованому розвитку економіки України.

Грошова реформа (1992 - 1996рр.) в Україні, це надзвичайна подія для молодої, незалежної держави, в результаті якої створено власну національну валюту, як один із невід'ємних атрибутів державності. [10,432]

2.3 Недоліки і протиріччя вітчизняної грошової системи

Вже на його старті 2015 року в економіці України яскраво проявилися наслідки задавнених нерозв'язаних економічних проблем - хронічний подвійний дефіцит бюджету і платіжного балансу, слабкість фіскальної політики, роками не реформований енергетичний сектор, істотне погіршення стану банків через прискорений відплив депозитів та інше.

Істотними проблемами вітчизняної грошової системи є штучне підтримання валютного курсу та його надмірне регулювання , інфляція, девальвація та інші.

Закон про державний бюджет на 2015 р. недвозначно свідчить: у нинішньому році політика активної емісії гривні продовжиться. І в ситуації дефіциту валюти це створює додатковий тиск на курс гривні і темпи інфляції в країні, пише в своїй статті для ZN.UA "Бюджет проти гривні" Дарина Марчак. "Згідно із законом про держбюджет, протягом року Мінфін профінансує через випуск ОВДП потреби уряду в цілому на 88 млрд грн. На 36,5 млрд грн міністерство має випустити держпаперів на докапіталізацію банків, на 20 млрд - на потреби Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ще на 31,5 млрд - для збільшення статутного капіталу "Нафтогазу".

Потенційна емісія гривні обумовлюється тим, що для отримання реальних грошей необхідно продати ОВДП, але, крім НБУ, покупців на такий обсяг держпаперів в Україні немає. Купівля НБУ випускаються Мінфіном облігацій внутрішньої державної позики є, по суті, збільшенням гривневої маси в обороті. Крім цього, згідно з прийнятим бюджетом Нацбанк повинен направити в казну 65,4 млрд грн (або понад 10% дохідної частини казни) як авансове перерахування прибуток, що також передбачає емісію.

"Оскільки Нацбанк має перерахувати прибуток, якого поки що не має, фінансувати це перерахування він може тільки за рахунок емісії", - говорить керівник дослідницької компанії "CASE-Україна" Дмитро Боярчук. "Але навіть якщо в лютому з бюджету зникне норма про пряме перерахування Нацбанком суми в розмірі однієї десятої від дохідної частини бюджету, плани уряду щодо фінансування частини його потреб через випуск ОВДП навряд чи будуть переглянуті у бік зменшення. І ризики активної емісії гривні нікуди не підуть", - підсумовує автор.

Таким чином, курс національної валюти на рівні 17 грн за долар, закладений у бюджет-2015 "навряд чи всерйоз береться в розрахунок". [13]

Історично накопичена девальвація привела до того, що з 2008 року курс періодично тримали в ручному управлінні. На таке штучне підтримання курсу було витрачено величезну кількість валютних резервів. “Такі процеси не пройшли безслідно, і в кінцевому результаті стабільність перейшла в накопичування дисбалансів. Те, що курс був 8 грн. за дол. США і став 22 не відбулося випадково. Це мало статися давно, як тільки було б прийнято рішення припинити спалювати резерви і перетворювати свою країну на неконкурентоспроможну”, - підкреслила Валерія Гонтарева.

Після дворічної тенденції утримання споживчої інфляції на низькому рівні в 2014 році відбувався стрімкий розвиток інфляційних процесів, що супроводжував початок економічних реформ. За підсумками року споживчі ціни зросли на 24.9% унаслідок девальвації гривні, підвищення адміністративно регульованих цін і стрімкого зростання інфляційних очікувань. Річний звіт 2014 Національний банк України 28 Зниження обмінного курсу гривні перш за все вплинуло на динаміку базового ІСЦ, який упродовж року збільшився на 22.8%. Зростання базової інфляції в 2014 році відбувалося під впливом підвищення цін на продукти харчування з високим ступенем оброблення та подорожчання непродовольчих товарів, значна частка яких є імпортованими. Істотний вплив на загальний інфляційний фон в

Україні мало підвищення цін на товари та послуги, що регулюються адміністративно. Протягом 2014 року вони зросли на 30.4% переважно внаслідок підвищення тарифів у сфері ЖКГ з метою приведення їх до економічно обґрунтованого рівня. Вперше за останні чотири роки відбулося зростання цін на сирі продукти харчування (на 22.3%) зокрема через подорожчання їхнього імпорту, а також через збільшення витрат на вітчизняне виробництво. Попри значне зниження доларових цін на нафту на світових ринках основний вплив на вартість палива в Україні зумовив курсовий чинник.

Отже, у результаті ціни на паливо підвищилися протягом року на 60.7%. У 2014 році відновилося зростання індексу цін виробників, яке за підсумком року становило 31.8%. Вагомий вплив на динаміку цін у промисловості мало підвищення цін на імпортовані сировину та енергоносії, зокрема на газ, зумовлене девальвацією гривні. Також курсовий чинник стимулював зростання цін в експортоорієнтованих галузях, які визначаються гривневим еквівалентом цін на зовнішньому ринку. [14]



Розділ 3. Шляхи удосконалення грошової системи України

3.1 Стабілізація грошової одиниці

Проблема забезпечення стабільності грошової одиниці України є однією з основних проблем стабілізації української економіки. Вплив глобалізаційних факторів на національні грошові системи безпосередньо визначає рівень стабільності розвитку національних господарств в цілому. Глобальна фінансова нестабільність має найбільші негативний вплив на фінанси ринків, що розвиваються, до яких належить і Україна. Перш за все, це зумовлено відкритістю української економіки, її залежністю від імпорту енергоносіїв та експортних галузей.

Порівняно високі темпи інфляції сьогодні набули характеру закономірної тенденції: 2009 рік є вже четвертим поспіль роком, коли інфляція в Україні перевищила допустимий рівень. При цьому, з 2014 року інфляційний треш перебуває на підйомі, а інфляційні очікування і надалі зростають. Така інфляційна динаміка не може задовольнити ні владу, ні бізнес, ні населення.

Рівень стабільності грошової одиниці визначається рівнем стабільності цін на товари та послуги і стабільності обмінного курсу.

Для подолання інфляції, перш за все, потрібно стимулювати вітчизняне виробництво. Також необхідно більш жорстке регулювання цін з боку держави, скорочення державних витрат, зокрема управлінських та представницьких витрат. ЗМІ та інші джерела інформації нагнітають ситуацію, тому стабілізація інфляційних очікувань - важлива умова подолання інфляції.

За останні місяці відбулося велике падіння обмінного курсу гривні. Після того, як за один долар в Європі стали давати 9,5 гривень, на світових валютних ринках відкрито заговорили про "крах" валюти України. Як повідомляє агентство ділових новин Bloomberg, на ринках побоюються великого дефолту України по корпоративним кредитам. Згідно зробленим у лондонському Сіті оцінками, уряд країни, українські компанії та підприємства можуть виявитися нездатними виплатити близько $ 50 млрд. по взятим кредитними зобов'язаннями. Це становить половину всього боргу країни та її компаній, що сягає $ 104 мільярдів. Через побоювання дефолту облігацій та інших цінних паперів Україна виявилася зараз на третьому від кінця місці за надійністю своїх боргових зобов'язань. Гірший рейтинг тільки у Еквадору та Аргентини.

НБУ не варто було відпускати курс. Девальвацію гривні доцільно супроводжувати іншими кроками, а відпускати курс треба поступово.
НБУ також повинен зосередитися на забезпеченні валютного ринку, аби збити невиправданий курс, спровокований девальваційними очікуваннями споживачів. Наприклад, як це робиться в Європі. Можна виділити кожному банку певний відсоток по статутному фонду під заставу акцій. І тоді одне з найкритичніших питань -- співвідношення курсу гривні й долара -- відпаде саме по собі.

Потужне падіння курсу гривні відбувається в умовах безпрецедентного зниження обсягів виробництва в ключових галузях важкої промисловості України. Так, виробництво гарячекатаного прокату - одного з головних експортних українських товарів скоротилася з минулого серпня на 47%.

Водночас необхідно наголосити, що значні масштаби доларизації економіки України несуть у собі серйозні загрози для національної грошової системи не так через ризики, яких сьогодні зазнає обіг долара як провідної світової валюти, як через обмеження можливостей повноцінного монетарного регулювання економіки, що виникають за умов паралельного перебування в обігу нарівні з національною грошовою одиницею іноземної валюти. Тому доларизація економіки України як результат фінансової глобалізації є явищем в більшій мірі негативним, хоча цілком об'єктивним.

Необхідно усвідомлювати, що остаточно подолати таке явище, як доларизація в умовах наростання впливу глобалізаційних процесів на вітчизняну економіку навряд чи можливо. Тому необхідно мінімізувати його роль, насамперед, у внутрішньому господарському житті країни та посилити заходи щодо стабілізації національної грошової системи.

Адміністративна заборона на здійснення операцій з іноземною валютою населенням і в банківському секторі навряд чи дасть позитивних результатів. Навпаки, примусові заходи по дедоларизації можуть лише спричинити масштабну втечу капіталу та значне збільшення обсягів операцій на чорному валютному ринку. Необхідно створити економічні підстави для всіх суб'єктів ринку, які визначали б доцільність відмови від використання іноземної валюти у внутрішньому грошовому обігу. Такими підставами можуть бути: підвищення довіри до вітчизняної банківської системи, зокрема, шляхом збільшення сум гарантованого повернення вкладів громадян у національній валюті; поступовий перехід до повної конвертованості гривні; розвиток ринку національних цінних паперів, номінованих у національній валюті.

На сьогоднішній момент немає потрібної бази для забезпечення стабільності національної одиниці Украни. Для цього необхідно пройти значний шлях, що включає значні зміни в управління інфляційними процесами та подолання протиріч в політиках НБУ та владних органів.

3.2 Методи зниження інфляції

Зараз в Україні маємо змогу спостерігати галопуючу інфляцію. Нещодавно було заявлено, що інфляція у квітні 2015 року, порівняно з квітнем 2014 року, складає більше за 9%. У січні цей показник становив 4%.

Основна причина високої інфляції полягає в тому, що внутрішній попит значно перевищує пропозицію. Протягом ряду літ темпи зростання реальної заробітної платні випереджали темпи зростання продуктивності; темпи підвищення соціальних трансфертів, включаючи пенсії, були неприйнятно високими; мало місце вибухове зростання грошової маси і об'ємів кредитування. Зіграли свою роль і підвищення цін на продукти харчування, енергоресурси і інші сировинні товари.

Таблиця 3.1 Зведена таблиця індексів інфляції з 1991 року

	січень	лютий	березень	квітень	травень	червень	липень	серпень	вересень	жовтень	листопад	грудень	За рік
2001	101,5	100,6	100,6	101,5	100,4	100,6	98,3	99,8	100,4	100,2	100,5	101,6	106,1
2002	101,0	98,6	99,3	101,4	99,7	98,2	98,5	99,8	100,2	100,7	100,7	101,4	99,4
2003	101,5	101,1	101,1	100,7	100,0	100,1	99,9	98,3	100,6	101,3	101,9	101,5	108,2
2004	101,4	100,4	100,4	100,7	100,7	100,7	100,0	99,9	101,3	102,2	101,6	102,4	112,3
2005	101,7	101,0	101,6	100,7	100,6	100,6	100,3	100,0	100,4	100,9	101,2	100,9	110,3
2006	101,2	101,8	99,7	99,6	100,5	100,1	100,9	100,0	102,0	102,6	101,8	100,9	111,6
2007	100,5	100,6	100,2	100,0	100,6	102,2	101,4	100,6	102,2	102,9	102,2	102,1	116,6
2008	102,9	102,7	103,8	103,1	101,3	100,8	99,5	99,9	101,1	101,7	101,5	102,1	122,3
2009	102,9	101,5	101,4	100,9	100,5	101,1	99,9	99,8	100,8	100,9	101,1	100,9	112,3
2010	101,8	101,9	100,9	99,7	99,4	99,6	99,8	101,2	102,9	100,5	100,3	100,8	109,1
2011	101,0	100,9	101,4	101,3	100,8	100,4	98,7	99,6	100,1	100,0	100,1	100,2	104,6
2012	100,2	100,2	100,3	100,0	99,7	99,7	99,8	99,7	100,1	100,0	99,9	100,2	99,8
2013	100,2	99,9	100,0	100,0	100,1	100,0	99,9	99,3	100,0	100,4	100,2	100,5	100,5
2014	100,2	100,6	102,2	103,3	103,8	101,0	100,4	100,8	102,9	102,4	101,9	103,0	124,9
2015	103,1	105,3	110,8	114,0									137,1



Істотним чинником, що вплинув на загальний показник інфляції у квітні 2015року, було суттєве підвищення тарифів на природний газ у 5,5 раза та електроенергію на 33,6%. Це призвело до зростання цін (тарифів) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива в цілому в 2,1 раза. Ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 4,4%. Найбільше (на 33,4-13,7%) подорожчала морква, капуста, яблука, оливкова олія. На 10,7-4,4% зросли ціни на макаронні вироби, безалкогольні напої, маргарин, хліб, соняшникову олію, масло, м'ясо та м'ясопродукти, рибу та продукти з риби. Водночас на 7,2-4,6% подешевшали цукор, яйця, картопля, банани. Ціни на алкогольні напої та тютюнові вироби підвищилися на 1,8%, у т.ч. алкогольні напої - на 2,8%, тютюнові вироби - на 1,3%. У сфері охорони здоров'я ціни зросли на 4,0%, що насамперед спричинено подорожчанням фармацевтичної продукції, медичних товарів та обладнання (на 5,5%). Зниження цін на транспорт у цілому на 4,3% пов'язано зі здешевленням палива та мастил на 8,3%, автомобілів на 7,9%, перевезень авіаційним транспортом на 3,4%. Водночас на 3,6% та 2,0% зросла вартість послуг автодорожнього і залізничного транспорту. Як відомо, зростання індексу споживчих цін у березні прискорилося до 10,8%. НБУ прогнозує зниження ВВП на 7,5% в 2015 при інфляції 30% і зростання ВВП на 3% в 2016 при інфляції 13-14%. Національний банк оцінив падіння ВВП України в першому кварталі 2015 року на рівні 15%. [16]

Розглянемо варіанти зниження темпів інфляції в Україні. Уряд повинен посилювати грошову політику. Крім звичайних монетарних методів, уряд може також ввести не зовсім традиційні заходи для того, щоб понизити рівень інфляції. Ще одним можливим варіантом дій регулюючих органів може стати підвищення облікової ставки (на сьогодення облікова ставка становить 30,0% ).

Щоб досягти успішного зниження рівня інфляції, буде потрібно об'єднати зусилля всіх основних політичних сил: уряду, президента, Національного банку і Верховної Ради, а новий урожай (за прогнозами буде вищим торішнього) допоміг би зменшити прес з боку цін на продукти харчування.

Підхід до рішення проблеми інфляції в першу чергу полягає в забезпеченні контролю над попитом і витратами. Вирішальне значення матимуть структурні реформи, направлені на забезпечення зростання пропозиції товарів і послуг.

По-перше, слід посилити фіскальну політику, тобто шляхом накопичення, а не витрачання засобів, отриманих за рахунок перевиконання плану по доходах бюджету, а також всіх додаткових засобів, отриманих від приватизації.

По-друге, необхідно стримувати зростання соціальних трансфертів, але одночасно треба зберігаючи бюджетну підтримку для самих незахищених груп населення.

По-третє, слід розірвати спіраль “ціни-зарплата”, яка зароджується. Темпи зростання мінімальної заробітної платні, а також заробітної платні в бюджетному секторі, повинні бути утримані на рівні , які відповідали б інфляції.

Отже, зараз необхідно виходити із загальних довгострокових інтересів і забезпечити підтримку для послідовного втілення в життя заходів антиінфляційної політики.[17]

3.3 Підтримка золотовалютного фонду України

Золотовалютний фонд України - резерви України, відображені в балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків.

Однією з основних функцій Національного банку України є забезпечення накопичення і зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами. Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

* Згідно Закону України «Про Національний банк України»

На структуру золотовалютних резервів України більшою мірою впливають макроекономічні чинники, економічне становище країни, місце тієї чи іншої валюти на світовому ринку, а також фактори кон'юктури ринку, тобто встановлення курсу на ту чи іншу валюту яка вважається вільноконвертованою в країні.[11]

Кошти золотовалютного резерву за джерелом формування поділяються на:

власні кошти, одержані від:

· купівлі іноземної валюти на валютних ринках

· купівлі вільно конвертованої валюти в органів державної влади й управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуговування яких здійснює Національний банк

· купівлі монетарного золота у зливках або брухту золота з його подальшим доведенням (афінажем) до якості монетарного металу

· доходу від здійснення операцій із золотовалютним резервом.

залучені кошти:

· кредити міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн, фінансово-кредитних установ, інших кредиторів

· депозити фінансово-кредитних установ

· залишки коштів у вільно конвертованій валюті на рахунках органів державної влади й управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуговування яких здійснює Національний банк.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:

· продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

· витрати за операціями з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами та операціях із забезпечення діяльності Національного банку в межах сум, передбачених кошторисом доходів і витрат Національного банку;

· повернення Національним банком валютних коштів міжнародним фінансовим організаціям, іноземним центральним банкам та іншим кредиторам, включаючи відсотки за користування такими коштами та інші обов'язкові нарахування;

...