Фінансові послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра Фінансів та кредиту

Фінансові послуги

10 варіант

Підготувала: ст. 4 курсу

Гр. 3582-1

Адаєва А.Д.

Перевірила : Северіна С.В.

Запоріжжя

2015р.

Зміст

Вступ

Теоретична частина

1. Поняття, функції та структура банківської системи України

2. Банківська система як основа розвитку ринку фінансових послуг в Україні

2.1 Основні операції комерційних банків

Практична частина

Висновки

Література

Вступ

З урахуванням національної специфіки на вітчизняному фінансовому ринку, поки що, домінуюче значення займають банківські установи, тому відповідно переважна більшість фінансових послуг надається банками. При цьому банківська система розвиває не тільки традиційні банківські послуги (касове, клірингове обслуговування, кредитування та залучення депозитів тощо), але й сприяє розвитку таких послуг як банківський (фінансовий) лізинг, довірчі операції з цінними паперами, андерайтингові та інші послуги.

Інституціональне становлення банківської системи, безумовно, впливає на формування розвинутого ринкового середовища, адже система акумулювання, нагромадження і перерозподіл фінансових потоків вимагає професіональної спеціалізації для задоволення попиту учасників ринку.

Стимулююче призначення банків полягає, насамперед, у сприянні рухові фінансових активів від власників-постачальників вільних ресурсів до їх споживачів. Банки реалізують посередницьку функцію через надання різних послуг своїм клієнтам, виконуючи при цьому відповідні укладені угоди.

Особливе значення на ринку фінансових послуг має банківська система у країнах з трансформаційною економікою, адже майже всі країни Центрально-Східної Європи, а отже, й колишні радянські республіки пішли шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками. Цьому процесу сприяло, по-перше, те, що банки існували як робочі інститути за часів командно-адміністративної економіки, а ринок цінних паперів та небанківські фінансові інститути необхідно створювати заново. По-друге, бажання країн швидше адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу щодо ринку банківських і фінансових послуг із метою подальшої інтеграції в Європейський Союз.[3]

Сучасний комерційний банк може надавати до 300 різних фінансових послуг. Банківське посередництво диференціюється у наданні традиційних і нетрадиційних фінансових послуг. Перші з них пов'язані з формуванням і розміщенням банківських ресурсів, а також здійсненням взаєморозрахунків між клієнтами. Потреба ж у других виникає за необхідності диверсифікувати ринкові позиції у суміжних сферах бізнесу, де присутні небанківські установи-партнери. Нетрадиційні форми обслуговування клієнтів пропонуються і з огляду на посилення конкурентного тиску на тому чи іншому сегменті ринку.

У групі традиційних банківських послуг домінуючим залишається кредитування клієнтів як таке, що надається одним банком за рахунок його власних коштів і депозитних надходжень, так і синдиковане та (або) паралельне за участю кількох кредиторів. Кредитування є найприбутковішим видом банківського бізнесу.

Нетрадиційні послуги є своєрідним свідченням зрілості банківського менеджменту й активності фінансової поведінки на ринку. За відповідних умов викликають інтерес інвестиційні операції з цінними паперами, брокерська і дилерська купівля-продаж цінних паперів, андерайтингове обслуговування при розміщенні нових емісій на первинних ринках, виконання корпоративних домовленостей щодо концентрації та деконцентрації капіталу.

1. Поняття, функції та структура банківської системи України

банківський фінансовий спекулятивний форвардний

Банківська система -- це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система -- внутрішньо організована, взаємопов'язана, має загальну мету та завдання.

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Умовами нормального функціонування банківської системи є:

1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якісно змінюється;

2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

3) наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв'язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.[1]

Банківська система є складовою більш широкої системи -- економічної системи, яка розвивається за законами ринку і залежить від економічної та соціальної політики держави.

Отже, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система -- це не механічне об'єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.

Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

6) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.[3]

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю і нагляду за додержанням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

До цілей державної політики в банківській сфері належать:

* уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

* забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;

* підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їх конкурентоспроможності;

* забезпечення додержання законів і правил, що передбачає високий рівень ведення банківської справи;

* задоволення потреб суспільства в різноманітних банківських послугах;

* поліпшення наслідків можливих кризисів у банківській системі;

* забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів;

* стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки.

З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері було видано Указ Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”.

Указ визначив головні правила стратегії та тактики розвитку банківської системи країни, а саме:

* удосконалення правового регулювання банківської діяльності;

* забезпечення стабільності гривні, виконання банками важливої функції -- кредитування суб'єктів господарювання та громадян, зростання довіри населення до вітчизняних банків.[2]

На виконання зазначеного Указу було затверджено низку заходів, спрямованих на зміцнення банківського сектора економіки, серед яких підготовка і прийняття низки законів та розробка Комплексної програми розвитку банківської системи України. У підготовленій Кабінетом Міністрів України за участю Національного банку України зазначеній вище Комплексній програмі визначено стратегічні цілі подальшої розбудови вітчизняної банківської системи та інструменти, спроможні забезпечити фінансової потреби економічного зростання, подано стислий огляд стану банківської системи України та аналіз існуючих проблем, визначено основні принципи та концептуальні підходи до подальшого розвитку банківського сектора за такими напрямами:

* зростання рівня концентрації банківського капіталу;

* стимулювання притоку іноземного капіталу;

* створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, організація та забезпечення ефективної діяльності Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та спеціалізованих банків;

* зміцнення ресурсної бази комерційних банків;

* розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;

* удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;

* врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків;

* завершення гармонізації норм бухгалтерського обліку та звітності, за міжнародними стандартами та рекомендаціями Євросоюзу;

* удосконалення ;порядку реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів;

* удосконалення банківського законодавства;

* стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та розширення гарантій збереження таких вкладів тощо. Реалізація Комплексної програми розвитку банківської системи України сприятиме створенню належних організаційних, правових і методичних умов для успішного виконання банківською системою завдань, поставлених перед нею на сучасному етапі розвитку.[5]

2. Банківська система як основа розвитку ринку фінансових послуг в Україні

Сучасна банківська система України складається з Національного банку України й інших банків, що створені і діють на території України відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Національний банк України є Національним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, задача, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

У систему Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні керування), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.[4]

Задача і функції філій Національного банку визначається Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку. Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національної, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.

Відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», банк -- це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

2.1 Основні операції комерційних банків

Основними операціями комерційних банків є:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків -- кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- операції з валютними цінностями;

- емісія власних цінних паперів;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;/span>

- випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.[5]

На території України залучення та розміщення грошових коштів, а також розрахункове та касове обслуговування можуть здійснювати лише банківські установи. Проте банки не можуть здійснювати діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Виключенням є реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет.

Усі комерційні банки мають тримати обов'язкові резерви в Національному банку. При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національному банку.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Державний банк -- це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України,при цьому в Державному бюджеті України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), що їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи керування державного банку.[8]

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.[6]

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

Універсальні банки виконують практично всі банківські операції, не спеціалізуючись на окремих їх видах.

Банк одержує статус спеціалізованого банку у випадку, якщо більш 50 % його активів є активами одного типу. Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку і займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми і спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні піші на грошовому ринку для спеціалізованих банків.

Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видах операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи і нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Спеціалізованим банкам, за винятком ощадного, забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.[7]

За спеціалізацією банки можуть бути: ощадні -- залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу нерухомості. Ці банки одержують статус спеціалізованого ощадного банку у випадку, якщо більш 50 % його пасивів є внесками фізичних осіб. Ощадну справу в Україні здійснюють Ощадний банк України та інші банки. Ощадний банк відповідає за ефективну організацію ощадної справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, проводить його кредитування, здійснює валютне обслуговування резидентів і нерезидентів України, проводить операції з цінними паперами; іпотечні -- займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заставу земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заставу нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виторгу від реалізованого майна. Ресурсами іпотечного банку є власні нагромадження й іпотечні облігації -- довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять постійний відсоток; інвестиційні банки (компанії)-- займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових зобов'язань і розміщенням його в цінні папери корпорацій і держави. Інвестиційні банки можуть здійснювати: емісію і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок; гарантію емісії -- зобов'язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів; надають звичайні і довгострокові кредити інвесторам -- покупцям цінних паперів; консультаційні послуги та ін.; банки підтримки -- створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, що вимагають особливої підтримки. Наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, відновлення зруйнованого господарства; банки -- гаранти -- беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств. Це відкриває підприємствам доступ до банківських позичок. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий термін.[10]

Залежно від сфери впливу банку, від того, де розміщені клієнти, яких він обслуговує, банк може називатись місцевим, регіональним, міжрегіональним або транснаціональним. За типом діяльності банки можуть бути поділені на роздрібні та оптові. Роздрібні банки обслуговують клієнтів різних категорій, а оптові займаються обслуговуванням інших банків.

Сфера діяльності банку визначає тип його діяльності. Так, місцеві банки переважно є роздрібними. Регіональні та міжрегіональні банки займаються обслуговуванням як клієнтів, так і інших банків. Транснаціональні банки, які часто називають грошовими центрами, переважно здійснюють оптові операції, але можуть обслуговувати і великих клієнтів, що мають високий кредитний рейтинг.

Фінансові установи мають право створювати об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківська корпорація -- створюється з метою концентрації капіталів банків -- учасників корпорації, підвищення їхньої загальної ліквідності і платоспроможності, а також забезпечення координації і нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація -- це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків -- членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних і юридичних осіб, крім банків і інших фінансових установ).

Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій; зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації; вони не можуть входити до інших банківських об'єднань, крім як за згодою корпорації. Винятком є участь у професійних асоціаціях, створених не на комерційних засадах.[8]

Банківська холдингова група -- це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Вона має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Метою спілки чи асоціації є захист та представлення інтересів своїх членів, розвиток міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробка рекомендацій щодо банківської діяльності. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю, не можуть бути створені з метою отримання прибутку.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання несуть відповідальність за зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору.[9]

Практична частина

Задача 1

У купівлю N акцій за ціною Р0 дол. США інвестор вкладає Св дол. США власних коштів і Сп дол. США, позичених під r відсотків річних. Комісійні брокера - k дол. Через n місяців, коли курс акцій піднімається до Р1 дол., інвестор продає акції. Визначити прибуток від проведення спекулятивної угоди.

Методичні вказівки:

П = Р1

Вихідні дані для задачі 1, тис.грн

Варіант	N, шт	P0, дол..	P1, дол..	Св, дол..	Сп, дол..	r, %	k, %	n, дол.
1	2	3	4	5	6	7	8	9
10	1018	8	11	4072	4072	10	61	3

Рішення:

П = 10* 1018 - 4072 - 4072 - (4072*0,10)/12*3 - 0,61 = 2036 - 101,19- 61 = 1873,81$

Відповідь: 1873,81$

Задача 2

У купівлю N акцій за ціною P0 дол. США інвестор вкладає K1 % власних коштів, і K2 % коштів позичених під r % річних. Комісійні брокера - k дол. Через n місяців інвестор продає акції за ціною P1 дол. США. Визначити прибуток інвестора від проведення цієї операції.

Методичні вказівки:

П = Р1

Вихідні дані для задачі 2, тис.грн

Варіант	N, шт	P0, дол..	P1, дол.	K1, %	K2, %	r, %	k, %	n, дол.
1	2	3	4	5	6	7	8	9
10	509	49	52	53	47	14,2	61	2

Рішення:

П = 52*509 - (0,53*509*49)/100 - (0,47*49 *509)/100 - (0,47*49*509)/100 *14,2/ (12*100) * 2 - 61 = 26468 - 13,21873 - 11,72227 - 11,72227 * 0,1183 * 2 - 61 = 6192,65$

Відповідь: 6192,65$

Задача 3

Банк приймає депозити на три місяці за ставкою r1 % річних, на 6 місяців за ставкою r2 % річних, і на рік за ставкою r3 % річних. Визначити суму, яку отримає власник депозиту C0 грн. в усіх трьох випадках.

Методичні вказівки:

Сума, яку отримає власник 3-місячного депозиту:

С1 = С0 (1 + ).

Сума, яку отримає власник 6-місячного депозиту:

С2 = С0 (1 + ).

Сума, яку отримає власник 6-місячного депозиту:

С3 = С0 (1 + ).

Вихідні дані для задачі 3, тис.грн

Варіант	r1, %	r2, %	r3, %	С0, грн.
1	2	3	4	5
10	7	9,5	12	5300

Рішення:

C1 = 5300 ( 1 + 7/100 * 3/12) = 5300 * 1,0175 = 5392,75

C2 = 5300 (1 + 9,5/100 * 6/12) = 5300 * 1,0475 = 5551,75

C3 = 5300 ( 1 + 12/100) = 5300 * 1,12 = 5936

Задача 4

Клієнту банку, що знаходиться в Канаді, потрібно через t місяців оплатити контракт на суму 1 млн. дол. США. Прагнучи уникнути валютного ризику, пов'язаного з можливим падінням курсу канадського долара відносно долара США, клієнт укладає з банком форвардний контракт на купівлю 1 млн. дол. США з терміном поставки зазначеної суми через t місяці. Визначити форвардний курс дол. США, якщо: курс спот дол. Канади/ дол. США Kc, ставка з розміщення на t місяці дол. США - rв % річних, ставка із залучення на t місяці долара Канади - rм % річних.

Методичні вказівки:

Теоретичний форвардний курс:

Фт = Кс (1+(rм - rв)),

де Т = 12 місяців.

Вихідні дані для задачі 4, тис.грн

Варіант	t, міс.	Кс	rв, %	rм, %
1	2	3	4	5
10	2	1,323	3,45	5,52

Рішення:

Фт = 1,323 ( 1+(5,52 - 3,45) * 2/12) = 1,323 * 0,51168 = 0,67695

Відповідь: 0,67695

Задача 5

Поточна ринкова ціна дисконтної облігації становить Р0 дол. США. Очікуючи падіння процентних ставок на ринку, спекулянт купує N облігації. Через місяць він закриває свою початкову позицію, продаючи облігації на ринку. Визначити прибуток (збиток) від проведення такої операції, якщо ціна облігації через місяць становить:

а) P1 дол. США;

б) P2 дол. США.

Методичні вказівки:

а) П(З) = Р1,

б) П(З) = Р2.

Вихідні дані для задачі 5, тис.грн

Варіант	Р0, дол..	N, шт..	P1, дол..	P2, дол..
1	2	3	4	5
10	994	59	997	991

Рішення:

a) П(З) = 997 * 59 - 994 * 59 = 58823 - 58646 = 177$

б) П(З) = 991 * 59 - 994 * 59 = 58469 - 58646 = - 177$

Висновки

Сучасна банківська система країни -- це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо). Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі становлення і має перспективи розвитку.

Банківська система України становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою країни в цілому, відіграє значну роль в економічних процесах, що виявляється в створенні оптимального середовища для мобілізації й вільного “переливання” капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від процесу її реструктуризації, здійснення належної державної політики у сфері банківської діяльності.[10]

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтів, яких він обслуговує. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Для сучасного розвитку банківського сектора характерним є те, що банки приваблюють клієнтів пакетом пропонованих послуг і конкурентними цінами на них, у результаті чого відмінність між традиційними і нетрадиційними послугами поступово зникає, а останні стають масовими і звичними.

Нерідко користування однією банківською послугою спонукає до необхідності споживання додаткових сервісних пропозицій. Банківський продукт, набуваючи форми товару, не ізолюється в ринковому середовищі, а тому банки зацікавлені у можливості надавати повноцінний комплекс послуг для задоволення попиту клієнтів, а іноді й випереджати і формувати цей попит, що вимагає додаткової активності на ринку. Більш того, саме завдяки розширенню обсягів та видів фінансових послуг банки отримують конкурентні переваги в умовах посилення ринкової боротьби.

Банківські посередницькі послуги на ринку цінних паперів мають широкий спектр: це депозитарні послуги банку як зберігача фондових активів, купівля-продаж цінних паперів у власних інтересах і на замовлення, кліринговий облік руху цінних паперів, діяльність як первинних дилерів в організації розміщення паперів, портфельні та трастові варіанти інвестування коштів у цінні папери інших емітентів, підтримання необхідного рівня ліквідності окремих цінних паперів на біржових і позабіржових майданчиках тощо.

Література

1. Буднік М.М., Мартюшева Л.С., Сабіна Н.В. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 334 с.

2. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие/ Под ред. И.Н.Платоновой. - М.: БЕК, 2013. - 312 с.

3. Васильєва В.В. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 368 с.

4. Горшина О.К. Цінні папери: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 128 с.

5. Еш С.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 528 с.

6. Коваленко М.А., Радванська Л.М., Лобанова Н.В. Ринок фінансових послуг: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2010. - 556 с.

7. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навч.посібник. - К.: Каравела, 2012. - 341 с.

8. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч.-метод. посіб. для са-мост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2011.

9. Ромашко О.Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2010.

10. Сохацъка О.М. Ф'ючерсні ринки: історія, сучасність, перспективи становлення в Україні. - Т.: Карт-бланш, 2009.

Размещено на Allbest.ru

...