Еволюція та сучасний розвиток міжнародних валютних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Еволюція міжнародної валютної системи

2. Міжнародна, національна та світова валютні системи

3. Валютний ринок і валютне регулювання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародні валютні відносини є невід'ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов'язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки. Розвиток валютних відносин зумовлюється об'єктивними передумовами - вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси - розвиток інтернаціоналізації грошових відносин. Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв'язків. Валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин. Валютна політика - це сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання. Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень;

диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо. Валютна політика здійснюється органами економічного управління (центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю.

Проводиться як засіб координації міждержавних економічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обґрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності. Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин.

В даному рефераті ми розглянемо:

еволюцію міжнародної валютної системи;

види валютних систем: міжнародну (регіональну), національну та світову валютні систем;

валютний ринок і валютне регулювання.

1. Еволюція міжнародної валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три етапи: золотий стандарт, золотодоларовий стандарт, паперово-валютний стандарт. Перехід до кожного наступного етапу відбувався внаслідок розв'язання суперечностей, притаманних розвитку міжнародних валютних відносин. Слід зазначити, що дослідження вчених у галузі міжнародних валютних відносин не привели до єдиної думки щодо сутності золотого стандарту, меж його існування та причин зникнення.

Учені-економісти мають різні уявлення про хронологічні рамки існування золотого стандарту. Прихильники розширювального тлумачення початок системи відносять до 1816-1821 рр., коли у Великій Британії був відроджений після наполеонівських війн розмін банкнот на золото. Але в інших країнах срібло ще залишалось основою грошової системи нарівні із золотом і навіть одноосібно. У цей час золото ще не було панівною формою світових грошей. Такі умови склалися лише в 60-х роках.

Початок повного (класичного) міжнародного золотого стандарту пов'язують із маловідомою конференцією в Парижі, яка відбулася в 1867 році. На цій конференції юридично золото було визнане єдиною формою світових грошей, хоча срібло боролося за своє існування в ролі світових грошей до кінця XIX ст. і навіть пізніше. Подібна невизначеність стосується й фіналу доби золотого стандарту. Як повна й розвинута система він перестав існувати вже в 1914 році. Однак США зберегли, а Велика Британія, Франція та інші держави відродили його в обмежених формах після Першої світової війни. У 1936 р. всі розвинуті країни практично відмовилися від золотої оборотності валют. У внутрішньому грошовому обігові він уже ніколи не відновлюється, але міжнародна валютна система, що склалася після Другої світової війни (Бреттон-Вудська), залишала за золотом суттєву роль. Остаточно доба золотого стандарту завершується в 1971-1973 рр., коли ліквідується будь-який зв'язок золота з валютами країн, скасовуються тверді паритети валют, які ґрунтувались на вмісті золота. Таким чином, максимально доба золотого стандарту охоплює близько двох століть, мінімально -- півстоліття. Така система міжнародних валютних відносин мала значні переваги. Вона забезпечувала майже повну відсутність інфляції, сприяла розвиткові міжнародних зв'язків, особливо торгівлі. Остання, починаючи з 1850 і до 1914 р., дуже швидко зростала. Товарообіг за цей час зріс у десять разів. Найбільші прибутки від цього зростання отримали провідні країни -- Велика Британія, Німеччина, Сполучені Штати Америки, Франція. Перед Другою світовою війною на них припадала майже половина світової торгівлі. До активу цієї системи слід віднести і забезпечення довгострокової рівноваги платіжного балансу, стабільність співвідношення валют та їх оборотність. Далі настає період часткових форм золотомонетного стандарту та його розпаду. Відомо, що в деяких державах діяв золотозливковий стандарт, коли банкноти розмінювались не на золоті монети, а на великі золоті зливки вагою понад 12 кілограмів. У більшості країн було введено золотодевізну систему. Не маючи достатньої кількості золота, вони розмінювали банкноти на іноземну валюту (девізу), яку, у свою чергу, міняли на золото. Роль таких валют виконували долар, фунт стерлінгів, франк. Друга світова війна остаточно руйнує систему золотого стандарту, яка, здавалося, була втіленням надійності, непорушності, бездоганності організації світових валютних відносин. Велич і падіння цієї системи наочно продемонстрували світові відсутність ідеальних організацій і ту прикру обставину, що з плином часу переваги організації стають вадами. Дійсно, система була стабільною, бо ґрунтувалася на фіксованих паритетах. Але стабільність породжувала надзвичайну жорсткість цієї системи, яка повністю виключала будь-який вплив окремих держав на національну валютно-грошову політику. Після Другої світової війни виникла нагальна необхідність в упорядкуванні міжнародних відносин. Світова економіка переходить до системи золотодоларового стандарту, або до Бреттон-Вудської системи. Нова міжнародна валютна система була юридично оформлена на міжнародній фінансовій конференції в місті Бреттон-Вудс (США) 1944 р., звідки й ця назва. Головні принципи функціонування цієї системи були такими: валюти держав-членів МВФ прикріплювалися до долара, який вважався повноправним представником благородного металу; долар, функціонуючи в режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом відповідно до ринкової ціни золота. Курси валют фіксувались у відношенні до долара і не могли відхилятися більш як на 1 % в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

На початку 70-х років виникла суперечність, породжена цією системою: між особливою роллю долара як світової валюти і послабленням позицій США у світовій економіці в умовах інтенсивного розвитку Японії, ФРН, Франції та інших країн. Однак, незважаючи на численні недоліки системи, вона виконала свою історичну місію. Функціонування цієї системи сприяло розвитку міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації виробництва. За умов її існування країни Європи, подібно Феніксу, постали з попелу, посівши домінуючі позиції в економіці та політиці світу. Протягом чверті століття Бреттон-Вудська система намагалася пристосувати світову економіку до інтеграційних процесів, що стали об'єктивною потребою людства. Бреттон-Вудська система розпалася на початку 70-х років, після чого почала діяти сучасна Ямайська валютна система. Основи її були визначені на Ямайці в 1976 році. Вони полягають у 1) відмові від твердих паритетів і переході до плаваючих валютних курсів, 2) повній демонетизації золота у сфері валютних відносин. Золото перетворилось на звичайний товар, ціна якого визначається залежно від попиту та пропозиції; була впроваджена колективна міжнародна одиниця СДР як головний резерв активу та міжнародного засобу розрахунків. Сформувався паперово-валютний стандарт.

2. Міжнародна, національна та світова валютні системи

Національна валютна система. Першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин національних країн, закріплених у національному валютному законодавстві, де передбачено порядок введення, виведення переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, операцій із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін. Елементами національної валютної системи є національна валюта, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, умови конвертованості валюти, валютні обмеження та їх форми і методи, механізм використання кредитних міжнародних розрахунків, система валютного регулювання та ін. Національна валютна система органічно пов'язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою. З урахуванням наступної еволюції національних валютних систем в межах світового господарства міжнародні валютні відносини можна визначити як процес інтернаціоналізації таких систем в цілісну світову валютну систему. Світова валютна система. Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система. її особливостями були наявність стабільних золотих валют та інших міжнародних ліквідних ресурсів у більшості розвинутих країн, чіткий механізм визначення взаємних фіксованих валютних паритетів і курсів, міжнародний валютний ринок, узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота. Золото виконувало всі функції грошей, що забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу між країнами, необмежений обмін національних валют та ін. Ця система була закріплена у міждержавних угодах. За цих умов різниця між міжнародною та національною валютними системами полягала здебільшого в тому, що золото як засіб платежу на світовому ринку приймалося на вагу, а валютний курс національних паперових грошей визначався за співвідношенням їх золотого змісту, який встановлювала держава. Країни повинні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота і кількістю грошей в обігу, вільний експорт та імпорт золота (так ліквідовувалося пасивне сальдо платіжних балансів). Завдяки цьому забезпечувалась повна конвертованість світових грошей, сталість їх купівельної спроможності та валютних курсів, стабільність світових цін. Адже за золотого стандарту реалізація товарів здійснювалась за цінами, які у середньому відповідали вартості цих товарів, а золото, маючи власну вартість, було важливим фактором ціноутворення. Водночас системі золотого стандарту були властиві такі недоліки: -- його функціонування обмежувало можливості проведення окремими країнами власної валютно-грошової політики, використання інфляції як методу державного регулювання економіки. Це зумовлювалося тим, що збільшення обсягів грошово-паперової емісії супроводжувалося відтоком золота за кордон, тобто зменшенням золотих запасів; -- зростаючі потреби у грошах для обслуговування внутрішнього і зовнішнього ринків не могли задовольнити наявні золоті запаси; -- обіг повноцінних грошей спричиняв значне зростання витрат обігу внаслідок зношування монет; -- золотий стандарт перешкоджав реалізації сукупної додаткової вартості, зменшував вартість ВВП тощо і відповідно послаблював рушійні сили капіталістичного відтворення; -- система золотого стандарту перешкоджала перетворенню ринкових важелів регулювання економіки на важелі сучасної ринкової економіки (тому під час Першої світової війни золото перестало виконувати функції засобу обігу та засобу платежу). На якісно новому рівні ця система почала функціонувати на початку 20-х років XX ст. в окремих розвинутих країнах, а у 1936 р. Франція відмінила золотий стандарт, що скасувало співвідношення валют паритетів. Під час Другої світової війни традиційна система світової торгівлі і валютних відносин зазнали істотних змін, що прискорило перехід до нового етапу еволюції світової валютної системи. Нові положення формування і функціонування валютної системи були юридично закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Основними елементами цієї системи є: 1) золотодоларовий стандарт, за якого Міністерство фінансів США гарантувало іноземним центральним банкам чи урядам обмін доларів на золото (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах). Це означало, що зв'язок інших валют із золотом здійснювався опосередковано через американський долар, тобто він був знаком золота, формою світових грошей; 2) фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1 % в обидва боки (±1) від золотих або доларових паритетів. За цих умов валютні курси встановлювались за масштабом цін; 3) прирівнювання долара до золота на основі фіксованої ринкової ціни за золото (офіційна ціна однієї унції (31,1г) золота становила 35 дол., а вміст долара дорівнював 0,88 г золота), але вільні (приватні) купівля-продаж золота були заборонені і могли здійснюватись лише центральними банками за фіксованою ціною; 4) взаємна оборотність усіх валют, зобов'язання домагатися її.

Міжнародна валютна система.

Міжнародна валютна система -- це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Міжнародна валютна система виникла на основі грошових систем, що існували у деяких країнах. Перша міжнародна грошова система почала зароджуватися в XIX ст. і юридично була оформлена на Міжнародній конференції 1867 p., що відбулася в Парижі. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей і вперше накреслила напрям уніфікації національних грошових систем. Ця система відома в історії як система «золотого стандарту» і в чистому вигляді проіснувала до першої світової війни, а окремі її елементи збереглися до 70-х років XX ст. Міжнародна валютна система містить ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки й міжнародні валютно-фінансові організації. Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше у міжнародних розрахунках почали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки на депозити). У 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні й регіональні платіжні одиниці -- СДР і ЕКЮ (згодом ЄВРО). Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, валютні запаси держав, що вільно обертаються, міжнародні гроші. Другим елементом міжнародної валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Розрізняють валютні курси фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі). Фіксований валютний курс заснований на монетному паритеті (ваговому вміст і золота у національних грошових одиницях). Плаваючий валютний курс не пов'язаний з монетним паритетом, а визначається зіставленням паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного «кошика» товарів. Третім елементом міжнародної валютної системи є валютний ринок. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де воно продавалося за офіційною ціною, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г чистого золота1) становила в 1837--1934 рр. --20,67 дол. США, 1934--1968 pp. -- 35, у 1968 p. вона підвищилася до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 p., коли офіційну ціну на золото було ліквідовано. Тепер ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок. Змістом четвертого елементу міжнародної валютної системи є міжнародні валютно-фінансові організації. Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом із своїми філіалами -- Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) та Багатостороннім агентством щодо гарантій інвестицій (БАГІ) -- утворюють групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку тощо. Другою світовою валютною системою, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції у 1922 p., була система золотовалютного стандарту, яка характеризується тим, що країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, як еквівалента золота. Платіжні засоби в іноземній валюті, що призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами. Країни, які приєдналися до золотовалютного стандарту, зберігали свої авуари2 у двох основних фінансових центрах -- Нью-Йорку і Лондоні. Для успішного функціонування золотовалютного стандарту необхідні такі умови: проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць; країни, які виступають у ролі валютних центрів, мають постійно підтримувати значний рівень економічної активності та високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам -- членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби. Третьою міжнародною валютною системою стала створена за рішенням Брепон-Вудської національної валютної конференції. 1 Мається на увазі високоякісний дорогоцінний метал з мінімальним вмістом домішок (срібло, мідь тощо). Поширена проба золота 583, наприклад, означає вміст 58,3 відсотка чистого золота, решта -- легуючі домішки. Теоретично чистий благородний метал повинен мати пробу 1000, якої практично не буває. 2 Авуари -- ліквідна частка активів, до якої належать кошти банку, цінні папери, що легко реалізуються. Найчастіше цей термін використовують щодо коштів банку в іноземній валюті, які перебувають на його рахунках у закордонних банках. В липні 1944 р. в США (місто Бреттон-Вудс), Бреттон-Вудська валютна система. Вона засновувалася на ідеї пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу -- США і Великої Британії. Згідно з договором, основними інструментами міжнародних розрахунків ставало золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів. Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно через свої центральні емісійні банки обмінювати наявні у них резервні валюти за офіційною ціною на золото і навпаки. Однак, оскільки незначний золотий запас Великої Британії не давав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінга, а також з інших економічних причин, фунт стерлінга з самого початку міг виконувати роль резервної валюти лише частково. Його використовували як резервну валюту переважно колонії й домініони Британської імперії. Отже, фактично Бреттон-Вудська валютна система успадкувала, з одного боку, рештки грошової системи «золотого стандарту», з іншого -- принципи національної валютної системи США. Офіційно цю систему почали називати золотовалютним стандартом, а неофіційно -- золото-доларовим стандартом. На Бреттон-Вудській конференції був підписаний Заключний акт, складовими якого стали статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МВФ і МБРР).

3. Валютний ринок і валютне регулювання

Валютний ринок - це сукупність конверсійних і депозитно-кредитних-операцій в іноземних валютах, що здійснюються між контрагентами - учасниками валютного ринку по ринковому курсу або відсотковій ставці. Валютні операції - контракти агентів валютного ринку по купівлі-продажу, розрахунку і наданні позички в іноземній валюті на конкретних умовах (сума, обмінний курс, відсоткова ставка, період) із виконанням на певну дату. Поточні конверсійні операції (по обміну однієї валюти на іншу), а також поточні депозитно-кредитні операції (на термін до одного року) складають основну частку валютних операцій. Головна відзнака конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші здійснюються в деякий момент часу, тоді як депозитні операції мають тривалість в часі і різну строковість. Валютний ринок можна класифікувати за певними ознаками: - За видами операцій.. Наприклад, існують світовий ринок конверсійних операцій (у ньому можна виділити ринок конверсійних операцій типу долар/японська єна або долар/швейцарський франк), а також світовий ринок депозитних операцій. - За територіальною ознакою.. Прийнято виділяти наступні крупні ринки: європейський, північноамериканський, далекосхідний. В них виділяють крупні валютно-фінансові центри: в Європі - Лондон, Цюрих, Франкфурт-на-Майне, Париж та ін.; в Північній Америці - Нью-Йорк; в Азії - Токіо, Сінгапур, Гонконг. Існують також національні валютні ринки (наприклад, валютний ринок України) із широким комплексом валютних операцій. - Як перетинання територіальних ринків і ринків за видами операцій.. Наприклад, існують європейський ринок доларових депозитів або азіатський ринок конверсійних операцій німецька марка/японська єна. Активи валютного ринку не зводяться тільки до грошових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють: А) у вузькому значенні цього поняття - грошові знаки іноземних держав; Б) у широкому розумінні - у дане поняття включаються також цінні папери - платіжні документи (чеки, векселя, акредитиви, сертифікати та ін.), фондові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння і т.д.). Основними учасниками валютного ринку є: * Комерційні банки. Вони проводять основний обсяг валютних операцій. В банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють за ними необхідні конверсійні й депозитно-кредитні операції. Банки немов би акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно, за рахунок власних засобів. Тому валютний ринок є, насамперед, ринком міжбанківських угод. * Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі, утримують постійний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозиції іноземної валюти (експортери), а також розміщують вільні валютні залишки в короткострокові депозити. При цьому дані організації прямого доступу на валютний ринок, як правило, не мають і проводять конверсійні й депозитні операції через комерційні банки. * Компанії, що здійснюють вкладення активів за кордоном. Дані компанії, що представлені різного роду міжнародними інвестиційними фондами, здійснюють політику управління, розміщуючи кошти в цінних паперах урядів і корпорацій різних країн. До даного виду фірм відносяться також крупні міжнародні корпорації, що здійснюють іноземні виробничі інвестиції: створення філіалів, спільних підприємств. * Центральні Банки.. В їх функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що виявляють вплив на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладенням у національній валюті. * Фізичні особи. Фізичні особи проводять широкий спектр неторгових операцій в частині зарубіжного туризму, переказів заробітної плати, пенсії, гонорару, покупки й продажу валюти готівкою. * Валютні біржі. У ряді країн із перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового обмінного курсу. Держава звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу. * Валютні брокерські фірми. В їх функцію входить зведення продавця і покупця іноземної валюти й здійснення між ними конверсійної або позичково-депозитної операції. За своє посередництво брокерські фірми стягують комісію у вигляді відсотка від суми угоди. Брокерська фірма, що володіє інформацією про курси і ставки, є місцем, де формується реальний валютний курс і реальні процентні ставки по вже укладеним угодам. Комерційні банки одержують інформацію про поточний рівень курсу від брокерських фірм. Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Майже три десятиліття ця система працювала ефективно, а долар США надійно виконував функцію міжнародного засобу платежу і резервної валюти. Конвертованість долара, штучно занижена ціна золота забезпечували і стимулювали США до його нагромадження. У 1949 р. США мали приблизно 22 тис. тонн золота (майже 70 % офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 р. золотий запас США в 7 разів перевищував доларові активи. Більшість країн у 50-ті роки не бажали і не могли пред'явити значних сум доларових активів для обміну на золото. Крім того, США охоплювали велику частку світової торгівлі й експорту капіталу, мали тривалий час позитивне сальдо платіжного балансу. Ця ситуація почала змінюватись наприкінці 50-х -- на початку 60-х років XX ст. у зв'язку з посиленням економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальністю офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова -- 112), наростанням дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси скоротилися до 10,5 млрд дол. і становили лише 22 % доларових активів. Інші країни відмовлялися від долара (він переповнював міжнародний платіжний обіг), вимагаючи його обміну на золото як стійкішу валюту. Тому було скасовано обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що спричинило крах золотодоларового стандарту. Отже, першою закономірністю еволюції світової валютної системи є її поступова демонетизація і послаблення ролі американського долара. У 1969 р. країни-члени МВФ домовилися про створення міжнародної грошової одиниці СДР (спеціальні права запозичення), у 1970--1972 рр. її було емітовано, розподілено на суму 9,3 млрд. дол. і зараховано країнами у свої резерви. У 1979--1981 рр. випущено СДР ще на 12 млрд. дол. і розподілено пропорційно до квот країн у МВФ, а 5,4 млрд. одиниць із загальної суми залишились у МВФ. Співвідношення СДР з валютами інших країн почало визначатися на основі взаємних курсів валют п'яти країн (США, Японії, ФРН, Англії, Франції), співвідношення попиту і пропозиції (тобто "плаваючих" курсів) і отримало назву "кошика валют". У 1976 р. у Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи, основою якої є такі принципи: 1. Перехід до "плаваючих" курсів та перетворення СДР на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів) на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. При визначенні величини СДР за допомогою "кошика" з п'яти валют домінує долар США -- 40 %. Валюти інших країн відповідно до їх питомої ваги в міжнародній торгівлі розподілилися так: німецька марка -- 21 %, японська єна -- 17, французький франк та англійський фунт стерлінгів -- по 11 %. Це рішення сприяє зменшенню коливань курсів валют, страхує кредиторів від їх різкого падіння (від курсових втрат). Водночас Ямайська угода дає змогу встановлювати інші (крім СДР) паритети щодо будь-якої валюти, що означає багатовалютний стандарт. Наприкінці 90-х років до американського долара були прив'язані валюти майже 40 країн, до французького франка -- 13. 2. Юридично закріплений процес демонетизації золота, скасування офіційної ціни на золото та фіксація золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), відсутність будь-яких обмежень для його приватного використання, відсутність регулювання з боку вільного ринку золота держави та міжнародних економічних організацій, що означає перетворення золота на звичайний товар. Але юридичне проголошення повної демонетизації не означає реальної демонетизації, яка певною мірою була пов'язана з СДР, оскільки в деяких договорах грошові суми можуть переглядатися залежно від ціни золота. Тісніше золото пов'язане з регіональними міжнародними кредитними грошима -- ЕКЮ, оскільки ці гроші надавалися Європейським фондом валютного співробітництва кожній країні на внесок 20 % її золотих та доларових резервів, а золото оцінювалося при цьому на основі ринкової ціни. Крім того, про такий зв'язок золота з СДР та ЕКЮ свідчить і те, що центральні банки більшості країн залишили його у своїх запасах як високоліквідний товар, що означає збереження резервної функції золота, його ролі як фонду ліквідних активів. 3. Посилення міждержавного валютного регулювання, в тому числі через МВФ, вплив на механізм "плаваючих" курсів, що є водночас другою закономірністю світової валютної системи. З цією метою застосовувалися заходи щодо посилення функцій СДР як грошей через розширення можливостей їх використання. Надано дозвіл на те, щоб їх утримувачами були не лише центральні банки, а й деякі інші фінансові установи. МВФ уповноважений стежити за валютною політикою та станом економіки країн-членів, координувати валютно-кредитну політику розвинутих країн. З цією метою він виробляє рекомендації у сфері валютно-фінансової та економічної політики. Ці функції частково (під приводом надання кредитів тощо) здійснюються і щодо України. МВФ приділяє значну увагу регулюванню процесу пристосування національних економік до умов поглиблення інтернаціоналізації продуктивних сил і економічних відносин, 3 1985 р. розвинуті країни офіційно практикують одночасні зміни облікових ставок центральних банків.

Висновки

Міжнародні валютні відносини складаються і розвиваються на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили й новітньої технології, спільного підприємництва. Головною цільовою функцією цих відносин, зрештою, є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у межах світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери розподілу та обміну, але водночас тісно пов'язаний з процесом відтворення у сфері матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення виступає об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передавання технології тощо і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з міжнародним обігом їх. З іншого боку, хоча валютна сфера сама по собі вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона, в свою чергу, відбиває хід виробничих процесів аж ніяк не пасивно, а справляє на них активний зворотний вплив. У міжнародних валютних відносинах оперують такими поняттями, як валютний паритет, валютний курс, конвертованість валют та ін. Валютні відносини виникають на національному та на міжнародному рівнях. На національно-державному рівні вони формують національну валютну систему, яка включає в себе валютні відносини країни, їх інституціональні форми, що визначаються валютним та іншим законодавством, розгалужену сукупність інфраструктурних підрозділів, що забезпечують функціонування національної валютної системи. Національна валютна система - це складова грошових відносин окремої країни, яка охоплює державно-правові форми організації валютних відносин однієї держави з іншими, а також з міжнародними економічними і політичними структурами.

Функціонування національної валютної системи юридично визначається і регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права, її призначення полягає в забезпеченні безперебійних розрахунково-платіжних відносин всіх економічних суб'єктів із зовнішнім світом, накопиченні золотовалютних резервів і їх використанні на користь суспільства, регулюванні співпраці країни зі світовою економічною спільнотою.

Національні валютні системи регулюються шляхом поєднання інтересів різних держав і їх угруповань, а також у результаті досягнення компромісів між ними. валютний ринок регулювання світовий

Елементи національної валютної системи:

національна валюта - грошова одиниця країни;

режим конвертованості національної валюти і характер обмежень;

валютний паритет і режим курсу національної валюти;

склад, режим формування та використання золотовалютних резервів;

форми та організація міжнародних розрахунків;

статус національних установ, що регулюють валютні відносини, режим внутрішнього валютного ринку і ринку золота тощо.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між державами будь-якої однієї групи. Прикладом такої системи є створена в 1979 році Європейська валютна система, до складу якої входять країни - члени Європейського економічного союзу (ЄЕС), або валютна система країн - членів СЕВ, яка проіснувала з 1963 до 1990 року. Міжнародна (регіональна) валютна система розробляється групою держав і закріплюється відповідними договорами між ними, а також тісно пов'язується з національними валютними системами і є складовою частиною світової валютної системи.

Основними елементами міжнародної (регіональної) валютної системи є:

міжнародна розрахункова одиниця (євро);

спільні міжнародні валютні фонди;

злагоджений режим регулювання валютних курсів;

регіональні кредитно-розрахункові установи тощо.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма країнами або значною частиною країн світу, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси та здійснюється міжнародний платіжний обіг.

Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації. Світовий рівень валютної системи включає низку окремих елементів, кожний з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами та угодами.

Елементи світової валютної системи:

визначений набір форм міжнародних засобів обігу і платежу (вільно конвертована валюта, міжнародні колективні валюти - євро, СПЗ);

узаконений режим валютних паритетів і курсів;

уніфіковані і регламентовані форми і правила міжнародних розрахунків;

механізм забезпечення платіжно-валютними засобами міжнародного обігу;

умови взаємної конвертованості валют;

статус міжнародних (міждержавних) валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини;

режим функціонування міжнародних ринків валюти і золота;

мережа міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахункові і кредитні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

Принципи та організаційні основи сучасної світової валютної системи були визначені Ямайською угодою країн - членів Міжнародного валютного фонду (1976 рік).

Найбільшої ефективності валютні системи досягають за умови правильної узгодженості національних, міжнародних (регіональних) і світової систем, коли вони діють як єдиний механізм. Тому країни, що раніше були членами СЕВ, і суб'єкти колишнього СРСР, які тривалий час намагались створити свою специфічну міжнародну валютну систему, в сучасних умовах намагаються увійти до світової валютної системи, зокрема в її міжнародні структури, і, відповідно, скорегувати свої національні валютні системи.

Список використаної літератури

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Київ: Знання, 2004, 409 с.

2. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. Київ: Зання-Прес, 2002, 311 с.

3. Гальчинський А. Теорія грошей. Київ: Основи, 1998, 415 с.

4. Геращенко А.С. Настольная книга трейдера., С-Петербург., изд-во «V.I.P Капитал»., 2002, 368с.

5. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Тернопіль: Карт-бланш, 2000, 510 с.

6. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін.; за ред. А.С. Філіпченка. - К.: Либідь, 1997. - 208с.

7. Міжнародні фінанси // за ред. О.І. Рогача. Київ: Либідь, 2003, 784 с.

8. Носаченко І.М. Зовнішньоекономічні аспекти ринкової економіки. Львів: Світ, 2000, 112 с.

9. Пищик В.Я. Евро и доллар США. Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. - М.:Изд-во «Консалтбанкир», 2002. - 304с.

10. Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія. Київ: Кондор, 2003, 492 с.

11. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ: Таксон, 2003, 302 с.

12. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції. Київ: ЦУЛ, 2003, 616 с.

13. Юрчишин В. Монетарні та валютні ризики країн з перехідною економікою: Навч. посіб. - К., 2000. - 215 с.

Размещено на Allbest.ru