Принципи системи оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Херсонська філія

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Принципи системи оподаткування

Херсон 2014



Зміст

податок прибуток бюджетний декларування

Вступ

1. Податок на прибуток

1.1 Платник податку на прибуток

1.2 Об'єкт оподаткування

1.3 Ставка податку

2. Поняття бюджетної системи

2.1 Поняття бюджетної системи

2.2 Структурна побудова бюджетної системи

2.3 Принципи побудови бюджетної системи України

3. Поняття, економічна необхідність і роль страхування

3.1 Страхування як економічна категорія

3.2 Функції та принципи страхування, їх зміст

3.3 Роль страхування в ринковій економіці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Податок на прибуток е класичним варіантом прямого податку. З 1 січня 1995 р. основним видом прямого податку з юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, який було введено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР1. Усі попередні три роки характеризувалися коливаннями законодавця між оподаткуванням доходів і прибутку.

Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» було прийнято 21 лютого 1992 року і протягом усього 1992 року він діяв на території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 року як основний прямий податок було введено податок на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 р. №12-92). Однак, незважаючи на більш прогресивний характер, його було скасовано Законом України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» від 9 квітня 1993 р. №3091-ХІІ (статті 7 і 8), і, починаючи з другого кварталу 1993 року, було відновлено дію Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Таку зміну в 1993 році було зумовлено спробою сформувати державний бюджет, не збільшуючи його дефіциту. Одним з важелів цієї політики було обрано повернення до більш напруженого податкового тиску. І знову ж Законом України «Про Державний бюджет України на 1994 рік» від 1 лютого 1994 року №3898-ХІР було продовжено чинність Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» у 1994 році, хоча і з цілою низкою змін не на користь платника (збільшення ставки, скорочення пільг).

Нині Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» діє в редакції, що була затверджена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 p. № 283/97-BP.

Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно - в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави). Його поява пов'язана з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Термін “бюджет” має декілька основних значень. Як економічна категорія, бюджет є системою економічних за своїм змістом відносин з приводу утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ці економічні відносини виникають в результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни. За матеріальним змістом бюджет - це сам централізований фонд грошових коштів держави. В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни. Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план. Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами. В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки. Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування.

Страхування - одна з найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід'ємна частина виробничих відносин. Спочатку поняття страхування пов'язувалось зі словом “страх”. Тому досі вираз “страхування” вживається у значенні “підтримка”, “гарантія успіху” тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового випадку.

1. Податок на прибуток

1.1 Платник податку на прибуток

Поняття платника податку на прибуток є родовим, адже включає окремі види платників, перелік яких міститься у ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В основі їх розмежування лежить критерій резидентства.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території; дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

З числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, спрямовану на одержання прибутку як на території України, так і за її межами.

Платниками податку визнаються філії, відділення й інші відокремлені підрозділи платників податку--резидентів, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами зазначеного Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Суму податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період розраховують виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих за основними фондами такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Платниками податку на прибуток від господарської діяльності залізничного транспорту є управління залізниці. Перелік робіт і послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджує Кабінет Міністрів України. Доходи залізниць, одержані від господарської діяльності залізничного транспорту, визначаються у межах доходних надходжень, перерозподілених між залізницями в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

Як специфічних платників цього податку можна визначити Національний банк України та установи пенітенціарної системи.

Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному року (якщо їх не відшкодовано валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року.

Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної Державним департаментом України з питань виконання покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням таких сум доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Інша група платників податку на прибуток -- нерезиденти. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нерезидентами визнаються юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави; розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України,

З числа нерезидентів платниками податку є фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Платниками податку також є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

1.2 Об'єкт оподаткування

Об'єктом оподаткування, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Однією зі складових при визначенні об'єкта оподаткування є поняття «валовий доход». Валовий доход -- це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає:

1)загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення)та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

2)доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

3)доходи від операцій особливого виду, передбачених ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

4)доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);

5)доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені в звітному періоді;

6)доходи з інших джерел, закріплені підпунктом 4.1.6 ст. 4Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 4.2 ст. 4 цього Закону закріплено перелік грошових сум, що не включаються до складу валового доходу.

1.3 Ставка податку

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 30 відсотків до об'єкта оподаткування. З 1 січня 2004 року ставку податку на прибуток буде зменшено до 25 відсотків.

Платник податку, який здійснює виплату виграшів у лотерею або інші види ігор чи розиграшів, які передбачають придбання особою права на участь у таких іграх чи розиграшах до їх проведення, зобов'язаний утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків суми таких виграшів.

Будь-яка особа, яка здійснює виплату особі у зв'язку із виграшем у казино, бінго, інші ігри у гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків суми прибутку такої особи, який визначається як різниця між її доходами, отриманими у вигляді виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з таким виграшем, але не більше суми такого виграшу.

Встановлення порядку податкового обліку виграшів та витрат осіб, а також порядок звітності суб'єктів грального бізнесу віднесено до компетенції Державної податкової адміністрації України.

Особливості оподаткування страхової діяльності передбачені п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Оподатковувані доходи від страхової діяльності (крім страхування життя) страховиків-резидентів оподатковуються за ставкою у розмірі 3 відсотки суми валового доходу, одержаного від страхової діяльності, та не підлягають оподаткуванню за базовою ставкою податку на прибуток. Оподатковувані доходи страховиків-резидентів від страхування життя оподатковуються (крім доходів від операцій, здійснених за договорами довгострокового страхування життя) за ставкою у розмірі 3 відсотки.

Оподатковувані доходи страховиків-резидентів, отримані за договорами довгострокового страхування життя, оподатковуються за ставкою 0 відсотків у разі дотримання вимог до таких договорів.

У разі порушення вимог договору довгострокового страхування життя, в тому числі його дострокового розірвання, доходи, одержані страховиком за таким договором, оподатковуються за ставкою 6 відсотків.

Особливості оподаткування нерезидентів передбачені ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками відповідно до зазначеної статті Закону.

Сума доходів нерезидентів, яку виплачують резиденти як оплату вартості фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за їх рахунок. При цьому:

а) базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;

б) особою, уповноваженою стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Страховики (інші резиденти), які здійснюють виплати у межах договорів страхування або перестрахування ризиків (у тому числі страхування життя) на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми такого страхування або перестрахування таким чином:

а) при страхуванні або перестрахуванні ризику в страховиків та пере страховиків--нерезидентів, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України на підставі прилюдного оголошення рейтингів таких компаній, -- за ставкою 0 відсотків;

б) в інших випадках -- за ставкою 15 відсотків від суми таких виплат за власний рахунок.

2. Поняття бюджетної системи

2.1 Поняття бюджетної системи

У державних утвореннях будь-якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система. За формою бюджетні системи мало чим різняться одна від одної. Як правило, бюджетні системи є двох типів. В унітарних державах -- дворівнева система, яка включає державний та місцеві бюджети. У державах із федеративним устроєм бюджетні системи включають три й навіть чотири рівні -- федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також бюджети земель.

Бюджетну систему держави визначають як сукупність бюджетів усіх рівнів, які врегульовані правовими нормами, і формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни. Отже, згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України - це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Правову основу бюджетної системи в Україні становлять:

- Конституція України;

- Бюджетний кодекс;

- Закон про Державний бюджет України на відповідний рік;

- інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

- нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу;

- Рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного кодексу.

Економічну основу бюджетної системи держави становить її економічний і науково-технічний потенціал.

Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Основами бюджетного устрою є:

- виділення видів бюджетів;

- установлення принципів побудови бюджетної системи;

- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

- організація взаємовідносин між бюджетами.

2.2 Структурна побудова бюджетної системи

Виділення видів бюджетів ґрунтується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Установлено два основні види бюджетів -- центральні та місцеві. У країнах з федеральним устроєм існують два різновиди центральних бюджетів: загальнодержавний та центральні для членів федерації. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні -- області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (регіональні) -- обласні, районні, міські та бюджети базового рівня -- сіл, селищ, міст, районів у містах.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на схемі 1. Жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом -- децентралізовані).

Схема 1. Структурна побудова бюджетної системи України

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети.

Останні створюються за рішенням районних, міських Рад. народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі господарського та культурного будівництва, на оборону, утримання центральних органів державної влади й державного управління. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями й містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господарського й культурного будівництва, що здійснюється органами місцевого самоврядування.

2.3 Принципи побудови бюджетної системи України

Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв'язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів;

- єдності всіх бюджетів;

- автономності кожного бюджету.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне -- керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно.

Законодавство України регламентує наступні принципи функціонування бюджетної системи:

- принцип єдності означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною, політикою;

- принцип збалансованості - це повноваження на здійснення витрат бюджету, які повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

- принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами Державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи влади місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів та правом відповідних органів державної (місцевої) влади визначати напрями використання коштів відповідно до законів України, а також самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

- принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті усіх надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади та місцевих органів;

- принцип обгрунтованості - формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави на основі розрахунків надходжень та витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

- принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та отримати максимальний результат при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

- принцип субсидіарності - розподіл видатків між бюджетами різних рівнів, повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

- принцип цільового використання бюджетних коштів - кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

- принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливості і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

- принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

- принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.



3. Поняття, економічна необхідність і роль страхування

3.1 Страхування як економічна категорія

Страхування - одна з найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід'ємна частина виробничих відносин. Спочатку поняття страхування пов'язувалось зі словом “страх”. Тому досі вираз “страхування” вживається у значенні “підтримка”, “гарантія успіху” тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового випадку. Новий тлумачний словник української мови визначає слово „страхування” як “уберігати кого-, що- небудь від чогось небажаного, неприємного”.

Страхування як історична категорія відображає певні економічні відносини, які виникли та існували за стародавніх часів. Так, початки страхової діяльності можна шукати ще в Кодексі Хаммурапі (близько 1800 років до нашої ери, Месопотамія, Вавилон), в якому 282 статті були присвячені корабельній позиці (бодмереї) - грошовій позиці під заставу судна. У разі знищення судна позикодавці втрачали право на повернення наданих коштів. Тому з метою організації свого страхового захисту вони встановлювали підвищенні відсотки, ніж за звичайними позиками.

В епоху рабоволодіння існували угоди з приводу захисту нерухомого майна, морського судноплавства тощо, які мали риси страхування. Вчені свідчать, що стародавні правила страхування були викладені в одній з книг Талмуду, який наказував у разі втрати погоничем свого осла іншим погоничам передати йому взамін тварину, але ніколи гроші. При цьому вже тоді були визначені основні ознаки страхування. А саме - розподіл між зацікавленими особами ризику можливого збитку та використання страхування як захисту від ризику, але ні в якому разі як способу збагачення.

За часів Римської імперії імператором Клавдієм була створена система гарантій за втрати римських купців від морської стихії. Проте, така форма компенсації втрат не може бути визнана як страхування. Адже відсутні такі важливі елементи страхування, як страховий внесок, тобто оплата страхувальником обіцянки компенсації втрат, та страховий фонд, створений безпосередньо за рахунок внесків страхувальників.

В якості комерційного поняття „страхування” сформувалось лише в ХVIII ст., коли підприємець-страховик почав вести свою справу для отримання прибутку.

Сучасні вітчизняні вчені В. Базилевич, К. Базилевич розглядають зміст страхування з позицій природних інтересів, економічної зумовленості необхідності створення зазначеного різновиду людської діяльності, у соціальному плані, в юридичному аспекті, міжнародному аспекті. Проте, визначення терміну страхування не наводять.

Економічна сутність страхування визначається двома основними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

- ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу відбувається не у всіх учасників формування страхового фонду;

- ефект накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому, що страхові виплати видаються не одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування має характерні ознаки, зокрема:

- наявність розподільчих та перерозподільчих відносин;

- існування страхового ризику, тобто страхуванню властивий вірогідний характер відносин;

- формування страхового фонду за рахунок внесків його учасників;

- поєднання індивідуальних та групових страхових інтересів;

- солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати;

- замкнута розкладка суми страхового збитку;

- перерозподіл збитку в просторі та часі;

- повернення страхових платежів, що мобілізовані до страхового фонду;

- самоокупність страхової діяльності та отримання прибутку страховиком.

Як видно із зазначених ознак страхування має риси економіки, фінансів, кредиту, підприємництва але й принципові відмінності. Страхування водночас є засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, як фактор стабілізації економіки, як засіб захисту господарської діяльності та добробуту членів суспільства, з іншого боку, як вид діяльності, що приносить дохід.

Суб'єктами страхових відносин у відповідності до чинного законодавства визнають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю відповідно до Закону України “Про господарські товариства” (від 19.09.91р. №15-76-XII) з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. Окрім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

3.2 Функції та принципи страхування, їх зміст

Зміст тієї чи іншої економічної категорії розкривається в її функціях. Саме функції відображають суспільне призначення даної категорії, виражають те головне і специфічне, що для неї характерно. В реальному світі будь-яка категорія - це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства. Саме тому певні визначення правильні сьогодні, на даному етапі розвитку суспільства, науки, економіки тощо. Будуть змінюватись умови, буде розвиватись наука, і нове покоління продукуватиме свої економічні закони, категорії, наповнюватиме їх певним відповідним змістом та значенням.

В науковій та практичній літературі існує низка думок щодо кількості та переліку функцій страхування. Крім того, деякі автори розрізняють функції страхування як економічної, як фінансової категорії, в залежності від форм антиризикової діяльності, від економічного змісту майнового та особистого видів страхування. Але в найбільш загальному вигляді можна зазначити наступні функції страхування:

- ризикова;

- заощадження коштів;

- створення та використання страхових фондів і резервів;

- компенсаційна;

- репресивна;

- превентивна;

- інвестиційна.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку майну в результаті стихійного лиха та не передбачуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можлива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів вирішує задачу накопичення страховиком певних економічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхових резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіталомістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма антиризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також передбачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності. Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

Зазначені функції страхування відносяться до специфічних. Але у сфері страхової діяльності деякі автори (наприклад, В. Борисова, О. Кашенко, А. Таркуцяк) виділяють і більш загальні функції, такі як контрольна, ціноутворення тощо.

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних, вихідних положеннях, тобто принципах.

Стосовно принципів, як і у випадку з функціями, в страхуванні немає єдиної думки щодо їх кількості та якісних характеристик.

Найчастіше в літературних джерелах розглядаються наступні принципи страхування:

- вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування;

- страховий ризик;

- страховий інтерес;

- сумлінність (обов'язковість);

- відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;

- страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути засобом збагачення;

- франшиза;

- суброгація;

- контрибуція;

- диверсифікація та інші.

Вільний вибір страховика та виду страхування вповні стосується лише добровільних видів страхування, коли договір страхування заключається на основі волевиявлення сторін.

Страховий ризик є необхідним елементом існування страхування, представляє собою, як зазначено у Законі Україні “Про страхування”, певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

Сумлінність передбачає обов'язковість виконання своїх зобов'язань сторонами страхових відносин, страхувальників - щодо своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страховиків - відносно страхових відшкодувань та страхових виплат.

Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування.

Страхування не може бути засобом збагачення - даний принцип означає, що страхування пов'язане з організацією страхового захисту, відшкодовує реально завданні збитки та підтримує матеріальний і фінансовий стан страхувальника на тому ж рівні, що й до настання страхового випадку.

Франшиза передбачає наявність визначеної договором страхування частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків та рівня страхової відповідальності. Таким чином поєднується використання двох видів страхових фондів - страховика та самострахування, та підсилюється дія принципу страхового інтересу. Франшиза буває умовною та безумовною. Деякі вчені відносять франшизу не до принципів страхування, а до методів часткового страхування.

Суброгація передбачає передачу права страховику на стягнення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип також підсилює дію принципу страхового інтересу. Окрім того реалізація зазначеного принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов'язків за договорами страхування. Цей принцип запозичений із страхового законодавства європейських країн. В радянському страховому праві суброгацію ототожнювали з регресом. В сучасному зобов'язальному праві України ці поняття розмежовуються.

Контрибуція надає право страховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків. Принцип диверсифікації передбачає необхідність розширення діяльності страховика за межі основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип сьогодні дещо обмежений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяльності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та наданням кредитів страхувальниками із страхування життя.

Деякі автори, наприклад, П. Біленчук, А. Таркуцяк, виділяють ще принципи співстрахування та перестрахування. Проте, на наш погляд, їх можна вважати видами страхової діяльності.

Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об'єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування. Перестрахування - представляє собою другорядне розміщення ризику, коли перший страховик страхує виконання своїх зобов'язань або їх частину в другого страховика, тобто передає йому на страхування всі або частину ризиків за договорами страхування.

Отже, страхування як економічна категорія, пов'язана з організацією страхового захисту, має свої функції та відповідні принципи функціонування.

3.3 Роль страхування в ринковій економіці

В науковій теорії досить важливо визначити поняття ролі категорії, в тому числі й економічної. Якщо через функції проявляється суспільне призначення певної економічної категорії, то роль цієї категорії виражається в результатах її практичного застосування. Тобто, можна сказати, що роль представляє собою форму відповідної організуючої діяльності людей.

Різноманітні економічні категорії можуть обслуговувати одні й ті ж самі процеси суспільного відтворення, однак при цьому не виходити за рамки своїх специфічних функцій. Така можливість виникає завдяки відмінностям між роллю та функціями економічних категорій.

В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.

Виходячи із вище зазначеного, роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає:

- в забезпеченні стабілізації відтворювального процесу та економічній сталості в суспільстві;

- в оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки;

- в раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, превенцій тощо;

- в створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в економіку країни.

Висновки

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидентами є юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території; дипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

Інша група платників податку на прибуток -- нерезиденти. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нерезидентами визнаються юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави; розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

Бюджетний кодекс України передбачає поєднання принципів єдності й самостійності. На думку деяких вітчизняних фахівців у галузі фінансів це є неприпустимим. Аргументується це тим, що принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет на жодному рівні не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно, оскільки реальної законодавчої бази для неї немає.

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибором стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

Страхування як історична категорія відображає певні економічні відносини, які виникли та існували за стародавніх часів. Так, початки страхової діяльності можна шукати ще в Кодексі Хаммурапі (близько 1800 років до нашої ери, Месопотамія, Вавилон), в якому 282 статті були присвячені корабельній позиці (бодмереї) - грошовій позиці під заставу судна. У разі знищення судна позикодавці втрачали право на повернення наданих коштів. Тому з метою організації свого страхового захисту вони встановлювали підвищенні відсотки, ніж за звичайними позиками.

Економічна сутність страхування визначається двома основними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

- ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу відбувається не у всіх учасників формування страхового фонду;

- ефект накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому, що страхові виплати видаються не одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.: Преса України, 1997.

2. Панасюк В. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -- 260

3. Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. -- К.: ІАЕ, 2001. -- 403 с

4. Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. -- К.: Інститут післядипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. -- 2001. -- 339 с.

5. Державні фінанси / Під ред. О.Д.Василика. - К , 2007.

6. Кудряшов В.П. Фінанси: Навч. посіб. - Херсон, 2002. -352с.

7. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. - К.: Вік. Глобус, 2002.

8. Ю.Н.Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія) : Навч. посібник. -2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 240с.

Размещено на Allbest.ru

...