Теоретичні основи обсягу виробництва та реалізації продукції
Реалізація продукції як важлива завершальна стадія кругообігу коштів підприємства. Аналіз основних техніко-економічних показників підприємства. Основні напрями підвищення обсягів видобутку вугілля та його реалізації. Показники технічного рівня виробів.
Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 09.12.2015 |
Размер файла | 311,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи обсягу виробництва та реалізації продукції
1.1 Основні поняття обсягу виробництва та реалізації продукції
1.2 Динаміка обсягів виробництва та реалізації продукції підприємств вугільної галузі
2. Аналіз обсягу виробництва та реалізації продукції підприємства
2.1 Загальна характеристика підприємства
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників підприємства
2.3 Аналіз обсягу виробництва та реалізації продукції підприємства
3. Розробка пропозицій щодо підвищення обсягів виробництва та реалізації продукції
3.1 Основні напрями підвищення обсягів видобудку вугілля та його реалізації
3.2 Основні напрямки вдосконалення підприємницької діяльності ВП “Шахта”центральна
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Основою існування й розвитку суспільства є виробництво матеріальних благ і постачальники послуг. Виробництво матеріальних благ і рівнем послуг здійснюється підприємствами всіх галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, будівництва, організації лісового господарства, вантажного транспорту та зв'язку, торгівлі, громадського харчування та інших галузей виробничої сфери.
Матеріальні блага і житлово-комунальні послуги, виготовлені підприємстві за певного періоду, становлять продукцію підприємства. Випуск продукції - основне призначення будь-якого підприємства міста і результат виробничої діяльності. Він то, можливо заміряний в грошах як загалом, і з його окремих елементах або натурально-вещественной формі тієї частини продукції, що є продуктами, та їх грошової формі у тому її частки, яку прийнято називати послугами і яку важко висловити в натуральних измерителях. Завданнями аналізу виробництва та реалізації продукції:
- оцінка ступеня виконання плану і динаміки виробництва та реалізації продукції; реалізація економічний технічний
- визначення впливу чинників зміну величини цих показників;
- виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення випуску та її реалізації продукції;
- розробка рекомендацій з освоєння виявлених резервів;
Об'єктами аналізу курсової праці є:
- обсяги виробництва та її реалізації продукції цілому і з асортименту;
- якість і конкурентоспроможність продукції;
- структура виробництва та реалізації продукції;
- ритмічність виробництва та реалізації продукції.
Метою курсової роботи є підставою аналіз виробництва та реалізації продукції з вищевикладеним параметрами, і навіть виявлення резервів збільшення обсягів випуску та її реалізації продукції.
1. Теоретичні основи обсягу виробництва та реалізації продукції
1.1 Основні поняття обсягу виробництва та реалізації продукції
Аналіз - це діяльність, перш за все зорієнтована на перспективу. В цьому зацікавлений як споживач, так і виробник.
Аналітична робота направлена на вивчення, облік попиту та вимог ринку для більш обґрунтованого орієнтування виробництва, на випуск конкурентоздатних продуктів в раніш встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній характеристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству одержання найбільш високого прибутку.
Філософія аналізу проста - виробник повинен випускати таку продукцію, якій забезпечений збут та одержання запланованого рівня рентабельності ти суми прибутку. Звідси виробник цілеспрямовано ставить завдання в області науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, зорієнтовано розраховуючи витрати виробництва, рівень ціни та прибуток. Виробник визначає найбільш ефективну технологію виробництва, включаючи міжвідомчі та внутрівиробничі кооперування.
Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до розв'язку конкретних завдань виробничої діяльності. В функції керівників виробництва входить - створювати необхідні організаційні, технічні, економічні умови для творчості всіх ідей і головне - забезпечувати застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленості працівників.
Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для пов'язання мети з ресурсами та можливостями підприємства, виробітку шляхів досягнення мети, що є реальною тільки в результаті розробки програм аналізу по виробах і по кожному господарському підрозділі підприємства. Методи розробки таких програм вимагають орієнтування на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.
Характерним для аналізу принципом є також досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, творчої ініціативи робітників, направленої на створення необхідних умов для широкого впровадження нововведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат виробництва.
На реалізацію принципів аналізу орієнтовані його функції, а саме:
* більш повний облік вимог ринкового попиту і запитів споживачів, їх вимог до якості, техніко-економічних параметрів, новизни, дизайну та інше на основі комплексного дослідження ринків, розробки технічної політики і проведення науково-дослідних робіт;
* визначення оптимального асортименту випускаючої продукції та структури виробництва на основі економічного розрахунку - витрат виробництва (собівартості) продукції, ефективності капітальних вкладень, можливості забезпечення виробництва матеріалами, фінансовими та трудовими ресурсами, рівня прибутку;
* прийняття обґрунтованих рішень, ефективність яких визнана за кінцевим результатом діяльності підприємства;
* розробка збутової політики на основі визначення максимально вигідних каналів збуту, системи руху товарів, організації технічного обслуговування, системи стимулювання збуту та формування потреб споживачів.
Виключне значення в сучасних умовах мають здійснення строгого контролю за якістю продукції, що випускається; за організацію збуту, наданням технічних та інших послуг; проведенням рекламних компаній.
Головний критерій оцінки діяльності підприємства - досягнення поставленої мети, одержання максимального та стабільного прибутку, міцного закріплення на ринку або проникнення на нові ринки.
Важлива особливість аналізу, як системи внутрівиробничого управління, полягає в тому, що вона заснована на прийнятті рішень на базі багатоваріантних економічних розрахунків і орієнтована на створення організаційних, економічних та юридичних умов для ефективного функціонування та розвитку фірми в цілому.
Таким чином, аналіз як систему управління охоплює цілеспрямований підхід до вирішення головного завдання - створення та виробництво якісної та конкурентоздатної продукції з мінімальними витратами з метою одержання заздалегідь визначеного прибутку.
Виконання плану з виробництва продукції, постачання продукції споживачем у відповідності з укладеннями договорами (контрактами) є необхідною умовою нормального функціонування кожного підприємства. Такі показники, як продуктивність праці, собівартість, прибуток, багато в чому залежать від виконання плану виробництва і реалізації продукції. Головним завданням виробництва і реалізації продукції є:
* перевірка напруженості та наукового обґрунтування планових завдань;
* перевірка виконання плану випуску і реалізації продукції, держзамовлень, договірних зобов'язань, відповідності фактичних результатів встановленим завданням по кількості, номенклатурі (асортименту), термінам, якості продукції.;
* оцінка основних показників технічного рівня виробів, оновлення продукції;
* оцінка ритмічності виробництва та виявлення причин відхилення від плану і рівня попереднього періоду;
* виявлення резервів росту обсягу виробництва, якості продукції;
* виявлення раціональних форм і засобів господарювання. Джерелами інформації при цьому є данні бухгалтерського і статистичного обліку, інформація внутрішнього споживання, планові завдання, контракти, держзамовлення, прейскуранти цін, нормативи, норми, стандарти.
Значний обсяг необхідних даних зосереджений в інформативно-статистичній формі І-П «Звіт підприємства по продукції», формі 22 «Зведена таблиця основних показників», формі 2ПВ «Звіт з праці», «Баланс виробничої потужності» та інші.
В процесі аналізу виробництва та реалізації продукції головним чином оцінюється
* обсяг виробництва продукції;
* обсяг реалізації продукції;
* обсяг чистої продукції;
* виконання договірних зобов'язань і держзамовлень. Економічний аналіз має свої специфічні прийоми і методи, сукупність яких створює методику економічного аналізу.
Економічний аналіз використовує практично всі методи і прийоми, які застосовується в економічних дослідженнях
* порівняння - найбільш розповсюджений прийом аналізу. Існує декілька видів порівняння - за планом; з минулим періодом, з кращими зразками, з середніми значеннями;
* групування - розподіл сукупності одиниць спостережень за однорідними суттєвими для них ознаками. При групуванні економічних процесів використовують такі ознаки - форма власності, призначення продукції;
* абсолютні і відносні величини - в результаті зведення первинного статистичного матеріалу одержують абсолютні величини, на базі яких розраховують відносні величини;
* середні величини - відображають характеристику економічних явищ за однією ознакою;
* метод різниць - полягає в тому, що при проведені факторного аналізу і розрахунку впливу кожного фактору, оцінка одного з факторів розраховується як різниця загального впливу і суми впливу всіх розрахованих факторів;
* індексний метод - використовується у випадку, коли початкові величини представлені не абсолютними величинами, а відносними, тобто індексними;
* деталізація - прийом розподілу загальних величин на складові частини.
1.2 Динаміка обсягів виробництва та реалізації продукції підприємств вугільної галузі
Вугільна промисловість втрачає своє значення як одна з галузей, що забезпечують енергетичну безпеку держави.
Динаміка основних показників стану державного сектору вугільної промисловості свідчить про посилення кризи в галузі. Стрімке зменшення кількості діючих шахт (з 276 в 1991 році до 160, з яких 140 державні, в 2008 році), виробничих потужностей (із 193 млн. тонн вугілля у 1991 році до 95 млн. тонн вугілля у 2007 році) та обсягів поставки вугілля на внутрішній ринок державними вугільними підприємствами (з 57 млн. тонн у 1997 році до 28 млн. тонн у 2007 році) посилює енергетичну залежність та загрожує енергетичній безпеці держави.
Більшість підприємств вугільної промисловості фактично є банкрутами, які продовжують функціонувати в ринкових умовах лише за рахунок надання державної підтримки. Знизився людський потенціал галузі - за останні 16 років чисельність працівників зменшилася на 640 тис., або 74 відсотки загальної кількості працівників.
Основним чинником, що заважає розвиткові галузі, є недостатній обсяг інвестицій, який на сьогодні не дає можливості забезпечити випереджаюче введення в експлуатацію виробничих потужностей. Так, протягом 2001 - 2007 років загальна потреба вугільної промисловості в інвестиційних коштах становила 37,5 млрд. гривень, тоді як фактичний обсяг фінансування з державного бюджету становив лише 24,3 млрд. гривень, або 65 відсотків необхідного обсягу.
Украй негативно впливають на розвиток вугільної промисловості такі фактори, як недосконалість законодавства у відповідній сфері, низька ефективність управління галуззю на всіх рівнях, недосконала структура шахтного фонду та зношеність основних фондів вугледобувних підприємств, складні умови проведення гірничих виробок і низький рівень механізації гірничих робіт, значний ступінь зносу стаціонарного обладнання і недостатня чисельність працівників, насамперед основних гірничих професій.
Відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній галузі є однією з визначальних причин її незадовільного стану. Намагання вирішити питання, пов'язані із зменшенням обсягів вуглевидобутку, збитковістю державних вугільних підприємств, низьким технологічним рівнем виробництва, нестачею інвестиційних коштів, без розв'язання первинних проблем, до яких належать відсутність ефективного власника, невідповідність динаміки цін на вугільну продукцію та продукцію, що використовується у вугільному виробництві, а також відсутність необхідного обсягу інвестицій, до цього часу унеможливлювало реформування галузі.
Вугілля є тим енергоносієм, застосування якого може забезпечити енергетичну незалежність та національну безпеку держави. Альтернативи розвиткові власної вугільної промисловості на сьогодні немає.
Для усунення чинників, що перешкоджають розвиткові галузі, необхідно вдосконалити відповідний механізм нормативно-правового регулювання, послідовно змінити підхід до державного управління, провести реформування відносин власності, покращити економічне середовище та фінансово-економічне становище підприємств галузі, а також забезпечити належну організацію виробництва.
Необхідність упровадження системного підходу до вирішення питання розвитку вугільної галузі випливає з визначення основної проблеми її функціонування: переважна більшість вугледобувних підприємств не є ринковими суб'єктами, тоді як середовище, в якому вони працюють, є ринковим.
Ефективне функціонування підприємств галузі в умовах ринкової кон'юнктури потребує залучення ефективного власника, що має економічну заінтересованість у господарській діяльності. Створення сприятливих умов для діяльності такого власника відбувається шляхом розширення та вдосконалення відповідної нормативно-правової бази, а також підвищення ефективності управління галуззю на всіх рівнях.
Методи і форми державного управління вугільною промисловістю повинні змінюватися з урахуванням необхідності прискореного реформування відносин власності. Це потребує переходу до ринкових методів впливу держави на обсяги виробництва вугільної продукції, порядок її реалізації на внутрішньому ринку, експортно-імпортні операції та ціноутворення. Відповідні управлінські методи повинні враховувати такий механізм макроекономічної оптимізації, як додержання міжгалузевого балансу, що сприятиме розвиткові міжгалузевої кооперації підприємств базових галузей економіки. В паливно-енергетичному комплексі необхідно вдосконалити практику складення прогнозних балансів електроенергії та палива, а на рівні національної економіки - запровадити складення зведеного енергетичного балансу держави.
У постприватизаційний період удосконалюються контрольно-наглядові функції держави, зокрема порядок здійснення контролю за виконанням інвесторами умов приватизації. Держава контролює додержання власниками вугледобувних підприємств суттєвих умов приватизації, погоджених обсягів участі у забезпеченні паливно-енергетичного балансу, раціонального відпрацювання запасів вугільних родовищ за прогресивними технологічними схемами, додержання екологічних норм та здійснення природоохоронних заходів. Держава здійснює нагляд за охороною праці шахтарів, створенням комфортних і безпечних умов праці, а також забезпеченням належних соціальних гарантій працівникам і членам їх сімей, у тому числі щодо надання житла.
Створюються умови для переходу від згортання виробництва у вугільній галузі до його розширеного відтворення.
Розробляється та застосовується відповідно до законодавства механізм фінансової санації збиткових підприємств.
Здійснюються заходи щодо запобігання зростанню цін на продукцію, що використовується вугледобувними підприємствами, шляхом демонополізації (диверсифікації) ринків гірничошахтного обладнання, матеріалів та інших матеріально-технічних ресурсів. Закупівля гірничошахтного обладнання для підприємств галузі державної форми власності здійснюється виключно на відкритих торгах.
Виконуються програми енерго- та ресурсозбереження. При цьому основними заходами є концентрація виробництва на найбільш продуктивних ділянках виробництва (підприємствах), упровадження новітніх технологій та енергозберігаючого обладнання, системи контролю якості вугілля з удосконаленням відповідних галузевих нормативів і національних стандартів та підвищенням рівня економічної відповідальності за їх недодержання, приведення такої системи у відповідність з європейськими та світовими стандартами.
Передбачається збереження на певний період системи надання державної підтримки (субсидування) вугільної промисловості з її приведенням у відповідність до вимог СОТ і ЄС. Уточнюються критерії, розміри та умови субсидування як складової реформування і розвитку галузі. Норми СОТ і ЄС повинні бути враховані, зокрема, в частині узгодження обсягів державної підтримки з рівнем цін, заборони підтримки експорту вугілля, поступового зменшення обсягу державних дотацій.
Здійснюється подальше удосконалення механізму функціонування внутрішнього ринку вугілля, остаточна ліквідація протиправних (тіньових та корупційних) схем його постачання, перехід до продажу вугільної продукції підприємствами всіх форм власності на біржових торгах з укладенням відповідних ф'ючерсних контрактів і видачею біржових сертифікатів походження вугілля.
Запроваджується визначення базової (стартової) ціни вугілля енергетичного призначення за методикою, що враховує його калорійність та технологічну цінність і кореспондується з рівнем цін на альтернативні енергоносії. Ціна на коксівне вугілля визначається з урахуванням його технологічної цінності та якісних показників і кореспондується з рівнем цін на світовому ринку.
2. Аналіз обсягу виробництва та реалізації продукції підприємства
2.1 Загальна характеристика підприємства
1. Загальні положення
1.1 Відокремлений підрозділ „ШАХТА „ЦЕНТРАЛЬНА" (надалі - Підрозділ) ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА „КРАСНОАРМІЙСЬК-ВУГІЛЛЯ" (надалі - Підприємство) створено згідно з наказом Підприємства від 1 листопада 2005 року № 40 на виконання наказу Мінвуглепрому України від 24.11.2005 року № 40.
1.2 Підрозділ діє на підставі цього Положення.
1.3 Найменування Підрозділу:
1.3.1 Українською мовою:
повне: ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ „ШАХТА „ЦЕНТРАЛЬНА”
ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА „КРАСНОАРМІЙСЬКВУГІЛЛЯ”;
скорочене: ВП „ШАХТА „ЦЕНТРАЛЬНА” ДП “КРАСНОАРМІЙСЬК-ВУГІЛЛЯ”
1.3.2 Російською мовою:
повне: ОБОСОБЛЕННОЕ ПОДРАЗДЕЛЕНИЕ „ШАХТА „ЦЕНТРАЛЬНАЯ” ГОСУДАРСТВЕННОГО ПРЕДПРИЯТИЯ “КРАСНОАРМЕЙСКУГОЛЬ”;
скорочене: ОП „ШАХТА „ЦЕНТРАЛЬНАЯ” ГП “КРАСНОАРМЕЙСКУГОЛЬ”.
1.4 Місцезнаходження Підрозділу: Україна, 85322, Донецька обл., місто Димитров, вул. Артема,2.
2. Мета та предмет діяльності підрозділу
2.1 Мета діяльності Підрозділу - забезпечення виконання завдань Підприємства з видобутку вугілля з найменшими витратами; задоволення соціально-економічних потреб працівників Підрозділу і Підприємства.
2.2 Видами діяльності, які здійснює Підрозділ, є:
2.2.1 Видобування кам'яного вугілля.
2.2.2 Експлуатація родовищ корисних копалин.
2.2.3 Здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження.
2.2.4 Будівництво, реконструкція, технічне переозброєння. Проведення будівельно-монтажних робіт.
2.2.5 Впровадження нової техніки, передової технології, прогресивних методів організації виробництва, нових видів матеріалів, виробів та конструкцій.
2.2.6 Виконання маркшейдерських робіт, проведення нагляду за деформацією поверхні і об'єктами, під якими проводяться гірничі роботи.
2.2.7 Забезпечення засобами і послугами радіо-телефонного зв'язку, їх монтаж і налагодження, монтаж охоронної сигналізації, експлуатація пересувних засобів радіозв'язку.
2.2.8 Охорона земної поверхні та розташованих на ній будівель, споруд, водоймищ та насаджень від негативного впливу, усунення інших факторів, що наносять шкоду природі.
2.2.9 Впровадження заходів з підвищення якості вугільної продукції, що виробляється.
2.2.10 Забезпечення ефективної роботи вентиляційних систем, газовилучувальних рекупераційних установок, водовідведення, знищення впливу фізичних та інших шкідливих факторів виробництва, відповідно до чинного законодавства, атестація робочих місць.
2.2.11 Створення на робочих місцях безпечних умов праці відповідно до нормативно-правових актів та забезпечення виконання вимог законодавства про права робітників в галузі охорони праці.
2.2.12 Організація правової роботи, укладення господарських угод і взаємодія з судовими, правоохоронними та іншими органами з питань, що стосуються інтересів Підрозділу.
2.2.13 Виробництво і ремонт засобів виміру та контролю.
2.2.14 Ремонт та технічне обслуговування автомобілів, іншої автомобільної техніки та механізмів.
2.2.15 Транспортні та експедиційні послуги з перевезення вантажів на внутрішніх та зовнішніх перевезеннях автомобільним транспортом.
2.2.16 Медичне і культурне обслуговування та оздоровлення працівників Підрозділу, членів їх сімей та інших громадян. Медична практика.
2.2.17 Організація відпочинку працівників Підрозділу, членів їх сімей та інших громадян.
2.2.18 Фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність.
2.2.19 Надання платних послуг населенню, виробництво товарів народного споживання.
2.2.20 Організація громадського харчування та торгового обслуговування.
2.2.21 Реалізація продукції, товарів, та послуг, залишків від виробництва.
2.2.22 Надання житлово-комунальних та соціальних послуг.
Інші види діяльності можуть здійснюватися Підрозділом, якщо вони не суперечать чинному законодавству України і відповідають цілям і предмету діяльності, передбаченим в Статуті Підприємства.
Види діяльності, що потребують спеціального дозволу або ліцензії, здійснюються Підрозділом за умови отримання Підприємством спеціального дозволу, ліцензії відповідно до чинного законодавства.
Здійснюючи всі види діяльності Підрозділ забезпечує дотримання законодавства України про надра та про охорону навколишнього природного середовища..
3. Правовий статус підрозділу
3.1 Підрозділ є цілісним майновим комплексом, здійснює діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, Статуту Підприємства, меті та предмету діяльності, які встановлені цим Положенням.
3.2. Підрозділ не є юридичною особою, представляє інтереси і реалізує свої цілі і задачі в межах цього Положення і Статуту Підприємства.
3.3. Підрозділ має право здійснювати операції за поточними рахунками в установах банків, які відкриваються для Підрозділу Підприємством. Має круглу печатку, кутовий штамп та бланки зі своїми реквізитами, веде касові операції.
3.4. Підрозділ за погодженням з Підприємством створює виробничі структурні підрозділи, а також функціональні структурні підрозділи апарату управління (відділи, служби, бюро, управління тощо).
3.5. Підрозділ здійснює користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.
3.6. Підрозділ складає відокремлений баланс. Посадові особи Підрозділу мають право в межах повноважень, визначених цим Положенням, та на підставі довіреності Підприємства і від імені Підприємства укладати господарські та інші договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді, господарському та третейському судах, інших судових органах.
3.7. Фінансові та кредитно-розрахункові операції Підрозділу, здійснюються Підприємством централізовано включаючи розрахунки за вугільну продукцію, а також за виконані роботи та послуги. Повноваження щодо здійснення зазначених операцій можуть бути передані Підприємством Підрозділу на підставі виданої довіреності.
3.8. Підрозділ керується у своїй діяльності чинними законодавчими актами України, цим Положенням, Статутом Підприємства та внутрішніми нормативними актами, затвердженими Підприємством, колективним договором та галузевою угодою.
4. Майно підрозділу
4.1. Підрозділ використовує надане йому Підприємством майно, яке є державною власністю, для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна.
Підприємство може наділяти Підрозділ:
основними засобами та іншими необоротними активами;
оборотними активами (в тому числі грошовими);
іншим майном та майновими правами, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Ризик випадкової загибелі, пошкодження майна, переданого Підрозділу, несе Підрозділ.
Майно передається Підрозділу на підставі двостороннього акта приймання-передачі.
4.2. До залучених засобів Підрозділу належать:
- кредити банків та інших кредиторів;
- засоби, передані Підрозділу в тимчасове користування;
- інші засоби, залучення яких не суперечить чинному законодавству.
4.3. Доходи, отримані в результаті господарської діяльності Підрозділу, після сплати податків та інших обовязкових платежів, належать Підприємству. Використання отриманого Підрозділом доходу здійснюється відповідно до затвердженого Підприємством фінансового плану.
4.4. Відчуження, застава, передача в оренду засобів виробництва, споруд, устаткування, транспортних засобів та іншого майна, що знаходиться у використанні Підрозділу, здійснюється Підприємством згідно з його Статутом, а об`єктів соціальної сфери - додатково за участю профспілок.
4.5. Підрозділ самостійно проводить щорічний інвентаризаційний облік майна та нарахування амортизаційних відрахувань у відповідності до законодавства України.
4.6. Списання майна Підрозділу та зняття його з обліку проводиться відповідно до Статуту Підприємства.
5. Управління підрозділом
5.1. Управління Підрозділом здійснює його керівник, який входить до складу Ради директорів Підприємства.
5.2. Керівник Підрозділу самостійно вирішує питання діяльності Підрозділу, що віднесені цим Положенням до компетенції Підрозділу.
5.3 Керівник Підрозділу призначається та звільняється керівником Підприємства за погодженням з Органом управління майном згідно з трудовим законодавством та Статутом Підприємства.
На посаду керівника Підрозділу призначаються особи, що мають вищу освіту відповідного професійного спрямування та стаж керівництва підземними гірничими роботами не менш як 5 років.
5.4. Головний інженер, заступники директора, головний механік, головний бухгалтер Підрозділу призначаються на посаду і звільняються з посади керівником Підприємства в порядку встановленому чинним законодавством. Всі інші працівники Підрозділу призначаються на посаду та звільняються з посади керівником Підрозділу.
5.5. Керівник Підрозділу:
- здійснює керівництво діяльністю Підрозділу;
- надає вказівки, обов'язкові для усіх працівників Підрозділу;
- видає в межах своєї компетенції накази, організовує та здійснює контроль за їх виконанням;
- розробляє та подає на затвердження Підприємству організаційну структуру управління, штатний розпис та кошторис на утримання апарата управління Підрозділу;
- підписує документи Підрозділу;
- призначає та звільняє працівників Підрозділу в установленому порядку, вживає до них заходи заохочення та стягнення;
- укладає колективний договір Підрозділу з трудовим колективом (відповідними профспілковими органами);
- встановлює працівникам Підрозділу конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат на умовах, передбачених колективним договором Підрозділу та положеннями, затвердженими Підприємством;
- розпоряджається коштами та майном Підрозділу відповідно до чинного законодавства та даного Положення.
5.6. Керівник Підрозділу за довіреністю і від імені Підприємства:
- відкриває та закриває поточні та інші рахунки в установах банків;
- укладає господарські та інші договори від імені Підприємства (переліки та види таких договорів визначає Підприємство);
- представляє Підприємство в господарських та інших судах, в усіх органах влади та управління, підприємствах, організаціях і установах, у справах, що стосуються діяльності Підрозділу;
- здійснює інші повноваження, які передбачені довіреністю Підприємства.
5.7. Керівник Підрозділу зобов'язаний:
5.7.1. Забезпечити ефективне виконання всіх завдань, покладених на підрозділ, згідно цього Положення, створити умови для виконання Колективного договору та Галузевої угоди.
5.7.2. Забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками правомірних вимог бухгалтерської служби щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
5.7.3. Зберігати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію.
5.8. У разі тимчасової відсутності керівника його функції, права та обов'язки покладаються на його заступника або головного інженера Підрозділу, згідно наказу Підприємства.
5.9. Повноваження трудового колективу Підрозділу реалізуються загальними зборами через їх виборні органи (профспілки), які від імені трудового колективу можуть укласти відповідний колективний договір.
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників підприємства
Техніко-економічні показники -- величини, які характеризують матеріально-виробничу базу підприємств, використання знарядь і предметів праці, організацію виробництва, затрати на виробництво продукції. Техніко-економічні показники застосовуються для планування та аналізу організації виробництва і праці, рівня техніки, якості продукції, використання основних і оборотних фондів, трудових ресурсів; є основою при розробці техпромфінплану підприємства, встановлення прогресивних техніко-економічних норм і нормативів.
Є техніко-економічні показники загальні (єдині) для всіх підприємств і галузей і специфічні, що відображають особливості окремих галузей. Техніко-економічний аналіз виконують економісти, інженерно-технічні працівники, робітники та органи управління за даними оперативної і періодичної звітності. Його метою є оцінка господарської діяльності, виявлення причинних взаємозв'язків і взаємодії різних факторів техніки та економіки, резервів виробництва, опрацювання заходів для раціоналізації використання ресурсів. Техніко-економічний аналіз - це, в основному, внутрішньогосподарський аналіз. У процесі такого аналізу досліджується діяльність усіх структурних підрозділів підприємства, служб, цехів, дільниць, бригад і окремих робочих місць. Джерелом інформації для такого аналізу є планово-нормативні дані, матеріали оперативного, бухгалтерського обліку, позаоблікові дані. Техніко-економічний аналіз проводиться щоденно, за декаду, місяць, квартал, рік до складання підсумкової звітності. На підставі результатів аналізу приймаються важливі управлінські рішення.
Нині роль техніко-економічного аналізу зросла, бо основні показники, що характеризують ефективність заходів для впровадження нової техніки, технології, організації виробництва, підприємства розраховують і планують самостійно. Звідси й випливає потреба в ретельному аналізі та обґрунтуванні техніко-економічних показників. Для аналізу основних техніко-економічних показників діяльності підприємства складається таблиця. В ній аналізуються показники за останніх 3-5 років: 1. Виробіток 2. Обсяг реалізації 3. Собівартість 4. Вартість майна (середньорічна) 5. Вартість активів 6. Вартість основного капіталу (первісна вартість, середньорічна) 7. Число працівників 8. Чистий прибуток 9. Фонд оплати праці На основі наведених показників аналізується: 1. Фондовіддача та фондомісткість 2. Продуктивність праці 3. Середня заробітна плата 4. Показники рентабельності Після розрахунків складаються висновки на основі отриманих результатів. На підприємстві основними показниками є рентабельність, товарооборотність.
2.3 Аналіз обсягу виробництва та реалізації продукції підприємства
Аналіз означає розкладання об'єкту аналізу на окремі функціональні частини та елементи виявлення внутрішніх взаємозв'язків між ними і встановлення їх значності. У таблиці 2.1 наведено основні техніко-економічні показники підрозділу за п'ять років. У результаті проведеного аналізу можна сказати, що майже по всім показникам план не виконується, а це впливає на фінансове становище підприємства.
Наприклад, за три роки (2008 - 2010 рр.) спостерігається зниження обсягу видобутку вугілля. У 2010 році обсяг видобутку скоротився у 1,5 рази порівняно із 2008 роком. Причинами цього є фізично застаріле обладнання, висока аварійність на забойному обладнанні та стрічкових конвеєрах.
Рисунок 2.1. - Видобуток вугілля
Зольність відвантаженого вугілля майже на 50 % менше, ніж зольність видобутого вугілля, що свідчить про відповідну якість вугілля. У кам'яному вугіллі вміст золи складає приблизно від 1 до 45 %, хоча може бути й більше. Присутність золи знижує вміст горючих складових у паливі.
За такими показниками як готова товарна та вугільна продукція за аналізований період визначається також тенденція до зниження обсягів вугільної продукції. Обсяги реалізації готової вугільної продукції мають нестійкий характер і, порівняно із 2008 роком у 2010 р. обсяг скоротився на 58 330 тн. (рис. 2.2.).
Рисунок 2.2. - Обсяг реалізації готової вугільної продукції
Вартість 1 тони готової продукції щорічно зростає, що пов'язано із зростанням собівартості виробництва. Наприклад, 2010 рік фактична вартість продукції склала 321,81 грн. (рис. 2.3).
Результат за собівартістю на всю готову щороку поступово зростає і, порівняно із 2006 роком, у 2010 році цей показник зріс майже у 2,5 рази і склав 113183,7 тис.грн.
Рисунок 2.3. - Вартість 1 тони готової продукції
Протягом аналізованого періоду (2008 - 2010 рр.) з року в рік шахта отримувала збитки, але у 2010 році було отримано чистий прибуток у розмірі 78739 тис. грн..
3. Розробка пропозицій щодо підвищення обсягів виробництва та реалізації продукції
3.1 Основні напрями підвищення обсягів видобудку вугілля та його реалізації
Не слід забувати, що вугільний ринок України характеризується специфічними умовами виробництва та великою територіальною розкиданістю вуглерозвідувальних, вуглевидобувних, вуглепереробних, вуглеремонтних та машинобудівельних підприємств. Видобуток та переробка вугілля в Україні здійснюється переважно у Донецькому, Львівсько-Волинському вугільних та Придніпровському буровугільному басейнах.
Головна проблема галузі - дуже малий обсяг інвестицій. Через поганий технічний стан шахти працюють з низькою продуктивністю, їх вугілля має високу собівартість. Не більше, ніж 20 шахт фінансово збалансовані. А нерозвиненість паливної галузі призводить до виникнення проблем інвестування в теплоенергетиці.
Крім того, вугільна галузь України лідирує за рівнем травматизму та смертності на виробництві. За офіційною статистикою, кожен видобутий мільйон тонн вугілля забирає життя двох гірників (для порівняння: у США - 0,03, в Росії - 1,1 тощо). Це пов'язано не тільки з умовами, в яких розробляються пласти (глибина - понад 720 м, 90 % шахт - газові, 60 % - небезпечні через вибухи вугільного пилу тощо), але й із незадовільним станом обладнання. Тільки за перші чотири місяці 2008 р. на вугільних підприємствах, що входять до складу Мінвуглепрому, було травмовано майже півтори тисячі гірників. У 2007 р. травми отримали понад 6 тисяч шахтарів. Для 268 з них ці травми стали смертельними. Щорічні збитки від аварій, травматизму, професійних захворювань складають близько 1 млн грн.
Зношене шахтне обладнання не дозволяє гарантувати і якість вугілля. Воно характеризується високою зольністю, що веде до прискорення зносу обладнання на теплових станціях. Коефіцієнт корисної дії українських ТЕС складає 30 %. Для порівняння, в Європі навіть електростанції, які працюють на низькосортному бурому вугіллі, мають ККД понад 40 %. Іншими словами, Україна марно спалює мільйони тон палива, при цьому забруднюючи навколишнє середовище.
Вугільна галузь - лідер по кількості й гостроті соціально-економічних проблем, пов'язаних із забезпеченням зайнятості населення і необхідністю фінансування галузі з держбюджету. Небезпечними є також наслідки дії вугільної промисловості на довкілля у вигляді відходів вуглевидобування і вуглезбагачення, що накопичуються, викидів шкідливих речовин в атмосферу, забруднення водних ресурсів тощо.
Чинниками, що вплинули на стан вугільної промисловості, є наступні:
- відсутність механізму реалізації державної та цільової програми розвитку галузі;
- низька ефективність управління на всіх рівнях;
- зношеність основних фондів підприємств;
- складні гірничо-геологічні умови;
- низький рівень механізації гірничих робіт;
- недостатня чисельність кваліфікованих робітників гірничих професій.
Українська вугільна промисловість найбільше з усіх галузей постраждала під час ринкових перетворень. Майже сотню шахт було закрито, хоча більшість з них мали значні запаси вугілля і за належної підтримки з боку держави могла зробити чималий внесок у зростання економіки, але замість цього Україна отримала велику кількість безробітних з числа звільнених гірників.
Аргументуючи закриття нерентабельних шахт практикою, яка існує в розвинених країнах, вищі органи влади не зважали на їх досвід щодо забезпечення соціальних гарантій працівникам, які втратили роботу.
Отже, відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній промисловості є головною причиною її незадовільного стану. Намагання вирішити питання, пов'язані зі зменшенням обсягів видобутку вугілля, високою аварійністю, нерентабельністю державних підприємств, діяльністю „копанок”, низьким технологічним рівнем виробництва, без вирішення першочергових проблем, до яких відносяться відсутність ефективного власника, невідповідність динаміки цін на вугільну продукцію, а також відсутність необхідного обсягу інвестицій, до цього часу робили неможливим реформування галузі.
Однією з основних причин кризової ситуації в галузі є відсутність державної стратегії. У 2005 р. була прийнята концепція розвитку вугільної промисловості, яка має багато невирішених питань і недоробок. Крім цього, прийнята енергетична концепція до 2030 р. Однак реальні механізми реалізації стратегії відсутні.
Нещодавно Кабінет Міністрів України прийняв до розгляду концепцію реформування вугільної галузі. Згідно з нею, всі шахти, у яких є перспективні запаси, віддаються на приватизацію. Концепція припускає заміну підходів до державного управління, поліпшення стану підприємств галузі тощо. Основним методом приватизації вугільних підприємств визнана відкрита приватизація з аукціону. Реалізація концепції вже до 2010 р. повинна забезпечити обсяги видобутку до 90,9 млн т, а у 2015 р. - 122,5 млн т.
Для того, щоб закріпити деякі наявні сьогодні позитивні зрушення у функціонуванні ринку вугілля, необхідно прискорити економічні реформи галузі. Розпочата перебудова управління галуззю не доведена до кінця. Приватизація в основному виробництві знаходиться на початковій стадії, механізм господарювання не зорієнтований на ринкові відносини. Зокрема, у ході реалізації антикризових заходів у вугільній галузі держава більшу частину винятково господарських повноважень передала на рівень керівництва підприємств. На сьогодні державою розроблено ряд нових принципових позицій, що стосуються функціонування ринку вугілля, мета яких - зробити кожну шахту, як і вугільну галузь в цілому, рентабельною, поставивши її під контроль держави. За таких умов саме вугільний ринок повинен стати в центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої економіки.
Сьогодні при вирішенні багатьох проблем, зокрема й у вугільній промисловості, необхідно підходити з іншого боку, вишукуючи причину цих проблем, особливо з наукової точки зору.
Зараз вкрай необхідно переходити до сучасного обладнання, машин, устаткування. Використовувати електроніку, а не людське життя, яке підставляється під удар у цих важких геологічних умовах, в яких сьогодні працює вугільна галузь (на великих глибинах, у високій загазованості, температурі тощо). Якщо кошти підуть на фінансування науки, на переобладнання вугільних підприємств і підприємств сучасною технікою, економічна та соціальна ситуації у вугільних регіонах покращаться.
Звідси випливає необхідність прийняття низки законів, які стосуються окремих ланок діяльності вугільної промисловості України, зокрема Закону України „Про вугільну промисловість” (за планом законотворчої та нормативно-правової роботи Міністерства вугільної промисловості України на 2008 р. більшість з них будуть прийняті у грудні поточного року). Це необхідно зробити якомога скоріше, оскільки, по-перше, проекти відповідних законів були прийняти до розгляду ще у 2005 р., по-друге, в умовах вступу України до СОТ потрібно адаптувати законодавство до норм цієї організації, щоб стати її повноправним членом.
Таким чином, для якісного та ефективного розвитку ВП “ШАХТА ЦЕНТРАЛЬНА”та підвищення обсягіввидобудку вугіллянеобхідно:
- забезпечити координацію та взаємозв'язок стратегій національної безпеки та енергетичної політики; усунення енергетичних загроз національній безпеці визначити як пріоритетні напрями енергетичної політики;
- розробити науково обґрунтовану методику визначення стійкості вуглевидобувних виробничих систем на національному та регіональному рівнях, яка має визначати систему критеріїв оцінки процесів виходу з кризи й розвитку антикризового керування; дослідження взаємозв'язку стійкості, ризиків й економічної безпеки функціонування системи вугільних підприємств;
- розробити методичні підходи до оцінки стійкості підприємств за економічними показниками;
- розробити економіко-математичні моделі стійкості розвитку системи вуглевидобувних підприємств в умовах екологічних і соціальних обмежень;
- у системі енергетичної безпеки забезпечити відстеження ризиків, пов'язаних із процесами глобалізації, а на цій підставі забезпечити запровадження та регулювання державної політики щодо їх попередження, мінімізації та подолання;
- визначити ризики і загрози вугільних підприємств на різних рівнях управління;
- на засадах держзамовлення забезпечити проведення наукових досліджень з упровадження новітніх наукових розробок у виробництво вугільної продукції та обладнання, що його обслуговує;
- розробити та реалізувати програми економічного розвитку вугільних регіонів України на короткострокову й довгострокову перспективи з використанням методології ефективного керування стійкістю системи вугільних підприємств;
- перенести Міністерство вугільної промисловості до одного з регіонів, де видобувається вугілля, що дозволить залучати до роботи міністерства більш досвідчених у цій галузі кадрів;
- прийняти Закон про державну підтримку, де повинні бути вказані чіткі адресні напрями й об'єкти фінансування, що враховують регіональні рекомендації й особливості, а не тільки досвід інших держав;
- на державному рівні зобов'язати вирішувати соціальні питання, що виникають після закриття шахти, обласні державні адміністрації, а не виконкоми районних рад, які не мають достатніх для цього коштів;
- підвищити обсяги фінансування з держбюджету розвитку портової інфраструктури (перебудувати споруди причалів і порти, провести днопоглиблюючі роботи), що дозволить Україні приймати у своїх портах багатотонажні судна, що, у свою чергу, знизить ціну вугілля, яке транспортується;
- впровадити промислове виробництво синтетичного газу та нафти з вугілля, розробляти промислові відходи;
- розробити підходи до оцінки безпеки роботи підприємства з позиції оцінки ризику;
- впровадити комплексну та збалансовану інвестиційну оцінку шахтного фонду;
- удосконалити на державному рівні механізм передачі соціальних об'єктів закритої шахти (житлових і нежитлових об'єктів, комунікацій, відходів промислового характеру) на баланс міста;
- проводити моніторинг безпеки праці на вуглевидобувних підприємствах;
- впровадити ефективні форми взаємодії органів нагляду і власників шахт, особливо „копанок”, які будуть направлені на підвищення рівня безпеки праці шахтарів і дотримання всіх соціальних прав робітників;
- удосконалити нормативно-правову базу, що регулює видачу ліцензій і дозволів на виконання видобувних робіт, пов'язаних із підвищеною небезпекою;
- розробити типове положення про корпоративну культуру вугільних підприємств;
- розробити стратегію ефективного використання й розвитку трудового потенціалу у вугільній галузі;
3.2 Основні напрямки вдосконалення підприємницької діяльності ВП “ШАХТА” центральна
На сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики. Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо. Внаслідок неврівноваженої державної, регіональної та галузевої політики у минулі роки не було створено сприятливих умов для відродження вугільної промисловості.
Тому вихід з кризи та розвиток вугільної промисловості можливий лише при реалізації єдиної, цілеспрямованої, скоординованої політики, яка базується на поглибленому вивченні та використанні власних можливостей, а також досвіді країн, що вирішували аналогічні питання на різних етапах свого розвитку
Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування вуглевидобутку в Україні необхідне комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням. Удосконалення законодавчої бази включає розроблення законодавчих актів, спрямованих на створення умов для адаптації підприємств галузі до ринкового середовища та сприяння її розвитку.
У першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення та зростання людського потенціалу галузі, розв'язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного рівня техніки безпеки та охорони праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному захисту працівників галузі та членів їх сімей.
Пріоритетом є створення законодавчої бази для прискорення процесів приватизації у вугільній галузі з урахуванням її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов'язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для працівників та навколишнього середовища функціонування приватизованих шахт тощо.
Визначальним напрямом є законодавче врегулювання фінансової санації та вдосконалення механізму державного субсидування вугледобувних підприємств державного сектора з урахуванням норм і вимог СОТ та ЄС. Відповідні законопроекти спрямовуються на створення економічних умов для рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств, які за об'єктивними природними й виробничими показниками мають різний рівень рентабельності; забезпечення ефективної реструктуризації вугільної промисловості, прискорення її науково-технічного розвитку; розв'язання ряду соціальних та екологічних проблем, зумовлених збитковістю шахт.
Удосконалення законодавчої бази передбачає також розроблення актів, які визначають основні засади функціонування ринку вугілля, зокрема регулюють питання щодо вдосконалення відповідного механізму, та суміжних ринків (електроенергії, гірничого обладнання тощо); умови продажу вугільної продукції на біржових торгах, правила й специфіку укладення відповідних біржових контрактів;методи визначення базової ціни вугільної продукції на оптовому ринку вугілля або стартової ціни торгів; впровадження механізму гарантування найкращої ціни, за якого виробники вугільної продукції зможуть максимально відшкодувати свої виробничі витрати та будуть зацікавлені в продажу продукції на внутрішньому ринку вугілля. Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються на системну приватизацію підприємств галузі.
Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу пакетів акцій є відкритий аукціонний продаж. Підготовка до приватизації включає інвентаризацію всіх об'єктів державного сектора вугільної галузі, резервних ділянок вугільних родовищ для будівництва нових шахт і підприємств виробничої інфраструктури; складення відповідних реєстрів і паспортів на кожний приватизаційний об'єкт із визначенням його основних характеристик (виробничий стан, обсяг запасів вугілля, чисельність персоналу, виробнича та соціальна інфраструктура, фінансове становище, потреба в інвестиціях тощо); групування інвестиційних об'єктів у приватизаційні лоти із забезпеченням їх максимальної інвестиційної привабливості; розроблення та застосування в разі необхідності схеми фінансової санації підприємств з метою підвищення їхньої інвестиційної привабливості.
Окремо пропонуються для приватизації об'єкти вугільної галузі (діючі шахти, шахти-новобудови, резервні ділянки для будівництва шахт) шляхом продажу в складі єдиного лота разом із тепловими електростанціями. Формула визначення стартової ціни лота повинна враховувати, крім балансової вартості об'єкта, цінність вугільного родовища з урахуванням можливостей збільшення об'єму вуглевидобутку, очікувану прибутковість господарської діяльності, обсяг інвестицій, необхідний для забезпечення прибутковості, фінансові та соціальні зобов'язання підприємства, що приватизується [4, 242].
Незважаючи на всі існуючі проблеми, вугільна промисловість у сучасному світі зберегла роль найважливішої базисної галузі економіки. Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів: Енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки. Споживачі зацікавлені в безумовному збереженні стабільності енергетичної бази і розмаїтості альтернативних джерел енергетичної сировини.
Стабільна і велика ресурсна база. Показник забезпеченості поточного рівня споживання готовими до експлуатації запасами по вугілля - один з найбільш високих серед усіх корисних копалин. Можливість для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту. Для більшості закордонних експортерів є основою власної енергетики.
Крім того, географічне положення Австралії, Колумбії, ПАР, Індонезії, США таке, що при сучасних засобах морського транспорту вони в стані практично з однаковими витратами відвантажувати вугілля на обох ведучих споживаючих ринків - у чи Європу в Східну Азію. Тому з випадку проблем зі збутом продукції наодному з цих ринків експортери завжди можуть переключити відвантаження на другий споживаючий чи ринок у національне споживання (обмеживши в енергобалансі частку звичайно імпортованих чи мазуту нафти).
Дешевина вугілля в порівнянні з вартістю прямих замінників, стабільність цін вугілля. Стабільність і прогностичність цін вугілля забезпечує для споживачів зручність планування витрат. У той же час, одиниця теплотворної здатності палива при використанні вугілля обходиться споживачу в середньому в 1,5 рази дешевше, ніж при застосуванні мазуту. Вугільна промисловість, будучи однієї з найважливіших галузей економіки і паливно-енергетичного комплексу, разом з тим залишається збитковою і вимагає вкладення великих фінансових засобів для її розвитку. Ціни на вугілля не можуть піднятися в зв'язку з прямою ціновою залежністю від його основних конкурентів у виробленні енергії - нафти і природного газу. І в найближчі 15 років ніяких серйозних змін у вугільній промисловості, зважаючи на все, спостерігатися не буде.
...Подобные документы
Економічна суть, види, розрахунок показників рентабельності. Характеристика фінансових відносин ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат". Аналіз рентабельності реалізації продукції підприємства за допомогою основних статей активу балансу.
курсовая работа [296,1 K], добавлен 26.06.2014Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства ТОВ "Заря". Дослідження діяльності усіх структурних підрозділів підприємства. Аналіз фінансового стану, ліквідності та платоспроможності підприємства. Аналіз можливого банкрутства.
контрольная работа [88,9 K], добавлен 18.01.2011Формування комплексу заходів підвищення рівня рентабельності виробництва продукції на сільськогосподарському підприємстві. Методичні підходи для аналізу рівня і ефективності діяльності підприємства, рентабельності виробництва продукції у ТОВ "Господар".
автореферат [231,6 K], добавлен 20.09.2014Оцінка фінансових результатів діяльності підприємства. Розрахунок обсягу продажів та прибутку від реалізації продукції. Основні напрямки підвищення рівня прибутковості. Визначення точки беззбитковості. Аналіз цінової та асортиментної політики компанії.
дипломная работа [201,2 K], добавлен 24.07.2012Поняття фінансового стану підприємства та його показники. Фінансова стійкість підприємства, її типи та основні показники. Методи аналізу фінансового стану Бродівського держлісгоспу. Методика виконання факторного аналізу прибутку від реалізації продукції.
курсовая работа [106,9 K], добавлен 14.12.2014Сутність поняття рентабельності та її показники. Оцінка стану, руху та ефективності використання основних засобів підприємства. Фактори, що впливають на рентабельність продукції. Розрахунок фінансових результатів діяльності та собівартості продукції.
курсовая работа [330,0 K], добавлен 17.06.2014Поняття критичного стану підприємства. Показники фінансового стану підприємства: прибутковість, ліквідність. Аналіз виробництва та реалізації продукції, розрахунків з покупцями. Розподіл витрат і валова маржа. Показники ритмічності виконання плану.
курсовая работа [675,2 K], добавлен 01.12.2011Показники фінансово-економічних результатів діяльності підприємства, напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення прибутковості виробництва. Розробка заходів щодо підвищення ефективності виробництва на підприємстві в ринкових умовах.
дипломная работа [968,3 K], добавлен 08.01.2012Аналіз складу і джерел формування майна підприємства. Визначення частки інтенсивних та екстенсивних факторів збільшення виручки від реалізації продукції. Показники платоспроможності. Поняття і значення ділової активності та рентабельності підприємства.
курсовая работа [112,3 K], добавлен 09.12.2012Сутність та структура фінансових відносин, завдання та функції фінансової системи. Аналіз техніко-економічних показників діяльності підприємства, оцінка прибутку та рентабельності виробництва. Шляхи підвищення рівня фінансово-господарської стабільності.
курсовая работа [38,3 K], добавлен 05.11.2011Теоретичні основи грошового потоку як джерела фінансування підприємства, чистий грошовий потік та його загальна характеристика, значення методу розрахунку. Дослідження наявності структури капіталу і факторний аналіз прибутку від реалізації продукції.
курсовая работа [88,0 K], добавлен 24.05.2012Грошові надходження підприємства, їх ефективне використання в умовах ринкових відносин. Склад грошових надходжень підприємств. Виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг).
курсовая работа [97,9 K], добавлен 23.07.2010Визначення валового збору і урожайності, прибутку і рівня рентабельності та рівня товарності. Аналіз виробництва і обсягу реалізації зернових культур, впливу факторів на них, та шляхів збільшення. Застосування статистичного методу та індексного аналізу.
курсовая работа [64,4 K], добавлен 15.01.2009Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства. Прибуток від реалізації продукції, його формування. Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції. Сутність і методи обчислення рентабельності. Розподіл і використання прибутку.
лекция [181,4 K], добавлен 15.11.2008Організаційно-економічна та виробнича характеристика підприємства. Організаційна структура управління. Аналіз структури реалізації продукції. Структура та динаміка експорту. Оцінка ліквідності, показники рівня ефективності господарської діяльності.
отчет по практике [447,6 K], добавлен 22.09.2013Обґрунтування величини прибутку від операційної діяльності з урахуванням різної структури витрат. Розрахунок маржинального прибутку підприємства у базовому періоді. Графічна інтерпретація беззбиткового обсягу реалізації продукції у вартісному виразі.
практическая работа [32,0 K], добавлен 20.10.2009Аналіз структури активів та капіталів, показників фінансової стійкості підприємства. Аналіз оборотності оборотних коштів, ліквідності балансу і платоспроможності виробництва. Оцінка зміни основних показників рентабельності діяльності підприємства.
контрольная работа [54,8 K], добавлен 01.12.2013Фінансові відносини суб'єктів господарювання, організація їх фінансової діяльності. Аналіз виробництва, реалізації продукції, прибутку та фінансових результатів ДП "ХОСЛАП "Хмельницькоблагроліс". Проблематика підприємства в лісопереробній галузі.
отчет по практике [213,4 K], добавлен 28.04.2014Джерела формування фінансових ресурсів підприємств та фактори організації фінансів. Типи фінансової стійкості підприємства, характеристика системи показників (коефіцієнтів). Визначення прибутку від реалізації продукції методом прямого розрахунку.
контрольная работа [22,3 K], добавлен 29.03.2010Організаційно-економічна характеристика підприємства та методика розрахунку його прибутків. Аналіз доходів ЗАТ "ВАГЕР" від реалізації товарів і виробленої продукції. Вдосконалення діяльності фірми за рахунок підвищення культури обслуговування покупців.
курсовая работа [129,6 K], добавлен 22.02.2012