Основні риси і значення кількісної теорії грошей на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теорія грошей у економічній історії

2. Розвиток кількісної теорії грошей

3. Сучасні теорії грошей

3.1 Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

3.2 Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розуміння природи грошей і їх генезису, безсумнівно, важливе для формування наукового уявлення про цей феномен. Але з розвитком товарного виробництва актуальною стає проблема взаємозв'язку кількості грошей із цінами товарів. Вона знайшла своє відображення перш за все в кількісній теорії.

Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей з'являються в XVI ст. Вважається, що першим сказав про це французький філософ Ж.Боден (1530-1596 рр.), який у праці «Відповідь на парадокси де Мальструа» констатував, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота і срібла. Але засновниками кількісної теорії грошей стали француз Ш.Монтеск'є (1689-1755 рр.), англійці Дж. Локк (1671-1729 рр.) і Д. Юм (1711-1776 рр.). Особливо вагомий внесок у розробку кількісної теорії на початковому етапі її розвитку зробив Д. Юм. У своїй науковій праці «Про гроші» він стверджував, що збільшення кількості грошей за незмінності загальної товарної маси призводить до зростання цін. За його уявленням, товари входять в обіг без ціни, а золото і срібло без вартості. Гроші тільки в процесі обміну набувають фіктивної вартості і вона визначається, як співвідношення між тією товарною масою, що знаходиться в обігу, і кількістю грошей, яка обслуговує їх рух.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси значення кількісної теорії грошей на сучасному етапі.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

- визначити місце теорії грошей в економічній теорії;

- охарактеризувати розвиток основних теорій грошей;

- дослідити кількісну теорію грошей;

- дослідити особливості сучасні теорії грошей і напрями їх розвитку.

1. Теорія грошей у економічній історії

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб'єктів ринку, життєдіяльність кожної з цих структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну функцію, їх називають «мовою ринку». І це справді так. Вся статистична, комерційна, а власне й виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Усі ті, хто займається вивченням економічної теорії, добре знають і про те, що грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на кількох рівнях.

Відома унікальна особливість ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою уніформою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.

Однак при всій розбіжності поглядів щодо змісту цього питання серед економістів різних шкіл і напрямків наукової думки існує і певна єдність поглядів у тому, що теорія грошей є невід'ємною складовою ланкою макроекономічного аналізу загальних основ функціонування економічної системи суспільства. Теорія грошей - це науковий інструментарій вивчення всього комплексу економічних відносин, що формуються в процесі суспільного відтворення - виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних та духовних цінностей. Ідеться про одну з винятково важливих структурних ланок сукупного інструментарію такого вивчення.

Теорія грошей має науково аргументувати об'єктивні засади грошових відносин, що формуються в економічній системі суспільства. Вона покликана дати відповіді на питання: що таке гроші, чому вони виникли і як розвиваються, яке їхнє функціональне призначення та як вони впливають на перебіг загальноекономічних процесів. З огляду на це можна відзначити, що теорія грошей, або ж монетарна теорія, є складовою загальної економічної теорії, одним з її структурно відокремлених розділів. Вона вивчає суть і функції грошей, об'єктивні засади їхнього розвитку, вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.

Гроші формуються на інституційних засадах. Вони - елемент державності, визначальна ланка її економічного механізму. Держава здійснює емісію грошей, регулює їхні структуру та обіг. Зазначені дії регулюються відповідною грошово-кредитною політикою. Однак остання може бути дійовою лише за умов, якщо вона здійснюється в межах, що визначаються об'єктивними економічними чинниками розвитку системи грошових відносин, як невід'ємної складової загальноекономічної ринкової структури.

Нарешті, система грошових відносин не обмежується використанням грошей лише на рівні національного ринку. Інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює відповідну інтернаціоналізацію грошей. Тому поняття грошових і валютних відносин є невід'ємними складовими єдиного цілісного комплексу господарських зв'язків, що формуються в сучасній економічній системі будь-якої держави. Отже, цілком природним є й те, що в структуру предмета теорії грошей входить широкий комплекс питань, які характеризують об'єктивні засади розвитку валютних відносин і валютної політики держави.

2. Розвиток кількісної теорії грошей

Перші спроби теоретично осмислити суть грошей та їхнє місце в господарському житті суспільства були зроблені античними мислителями Ксенофонтом, Платоном, а надто Арістотелем. У наукових дослідженнях останнього знаходимо не лише кілька винятково важливих гіпотез щодо походження грошей, зміст їхніх основних функцій, але й досить успішні спроби аналізу грошових відносин у їх взаємодії з іншими явищами та процесами економічного життя. Ідеться про характеристику лінії взаємозв'язку економічних теорій товар-гроші-капітал, що дозволяє збагнути об'єктивну основу, на яку сперта вся система наукових знань із проблем товарно-грошових відносин.

Ідеї Арістотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще в XVI-XVII ст., - кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Вони багато в чому визначають зміст історичного розвитку теорії грошових відносин, у т.ч. і її сучасних напрямків.

Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Д.Юмом у його трактаті «Про гроші», опублікованому 1752 р. Одна з причин довголіття теоретичних обґрунтувань Д.Юма - їхні гранична простота і приступність. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв'язок між двома економічними величинами - рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. Її основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак - до зміни номінального вираження валового національного продукту.

Та значення кількісної теорії грошей полягає не лише у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою і номінальною величиною ринку товарів і послуг, що формують структуру валового національного продукту. Кількісна теорія Д.Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д.Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їх кількості.

У питанні визначення вартості грошей позиція кількісної теорії змикається з теорією грошового номіналізму, основні ідеї якої були сформульовані ще у XVIII ст. Мова йде про номіналістські концепції Дж.Берклі та Дж.Стюарта, які в методологічному плані можуть розглядатися як вихідна основа теоретичних визначень вартості грошей, зокрема сучасних теорій вартості паперових грошей.

Як зазначалося, теоретичні ідеї кількісної теорії грошей Д.Юма багато в чому визначили характер історичного розвитку теорії грошових відносин. Вони фактично отримали статус методологічної основи однієї з провідних структур цієї теорії - її класичного та неокласичного напрямків. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Д.Юм розглядав її застосування відносно металевих грошей - золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її основні постулати і на визначення способу функціонування паперових грошей.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку в зв'язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов'язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант І.Фішера та кембриджський варіант. Авторами останнього стали відомі економісти А.Маршалл і А.Пігу. Новітній варіант кількісної теорії грошей - це сучасний монетаризм.

Американський економіст І.Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей», опублікованій 1921 р. У книзі дається математичне обґрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну.

Акцентуючи увагу на науковій вагомості останньої, не слід допускати її абсолютизації. Треба враховувати, що рівняння, яке розглядається, виражає лише загальнотеоретичний принцип кількісної теорії грошей. Мова йде про те, що при розгляді низки конкретних ситуацій виявляються специфічні обставини, не охоплювані її змістом. З урахуванням цього формулу І.Фішера називають «простим», «послабленим», «інфантильним», навіть «грубим» вираженням кількісної теорії грошей.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей - гнучкіший. Він відрізняється від трансакційного кількома новими методологічними підходами, що можуть розглядатися, як доповнення останнього. Зміст цих доповнень зводиться ось до чого. По-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то економісти кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами (юридичними та фізичними) ринкової економіки. Як наслідок - макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним.

По-друге, рівняння Фішера сперте на методологічну передумову про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому в кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження.

По-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об'єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб'єктивних підвалин, на характеристиці психологічної реакції господарських суб'єктів щодо використання грошової готівки.

По-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей, то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші, визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків.

3. Сучасні теорії грошей

3.1 Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х pp. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу - СІЛА, Англії та інших. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х pp. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той час уважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти. Характерним є приклад Великобританії. У 1921 р. там не мали роботи 12,9 % дієздатного населення, в 1938 - 13,5 %. За цей період індекс роздрібних цін скоротився на 12 пунктів.

Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії. Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися головно внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від 2-ї половини 1970-х pp., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т.ч. й ідеологічними, чинниками.

Слід зазначити, що ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920-х pp. Однак як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і pp. Поза сумнівом, найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М.Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 p., автор більш як 270 праць, у т.ч. майже 30 монографій.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956р. книжці «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка вийшла під редакцією М.Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960», написана М.Фрідманом і А.Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану 1982 р. книгу М.Фрідмана і А.Шварц «Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великобританії», в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих книгах, набули подальшого розвою. гроші монетаризм кількісний неокласичний

У 1990-х pp. вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму, як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується, як відповідна «система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів».

Відповідно до цього визначення монетаризм ототожнюється з кількісною теорією грошей. «...Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей, відзначає М.Фрідман, тепер називається монетаризмом». Однак у цій констатації є особливість, котру вельми важливо враховувати. Як наголошується в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи, «визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму». У зв'язку з цим вважається, що монетаризм являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М.Фрідмана, поняття «кількісна теорія» використовується, як термін, що «характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму».

Нарівні з цим у західній літературі широко представлена думка про те, що поняття «монетаризм» не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму, як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаризму Д.Лейдлер з приводу цього пише: «Я трактую це поняття, як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, продовжує англійський вчений, то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси».

Визначення монетаризму, як різновиду державної політики дає змогу зрозуміти зміст одного з вельми важливих аспектів функціонування ринкової економіки, що нині широко дискутується. Як видно з визначень, що даються безпосередньо представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є не демонтаж системи державного регулювання господарських процесів, а структурна перебудова його форм і методів. У цій перебудові, що важливо підкреслити, не змінюється кінцева мета економічної політики держави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів і на цій основі - для ефективного застосування капіталу. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Чоловим об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин, де кейнсіанську концепцію «керованих грошей» трансформовано в положення «money matters» (гроші мають значення), за яким гроші трактуються не лише, як вагомий чинник економіки, а головна, визначальна, центральна ланка ринкової системи.

Це свідчить про наступність між монетаризмом і кейнсіанством. За своїми поглядами на місце і роль грошового чинника в економічній структурі суспільства вказані напрямки західної економічної думки не є антиподами.

Воднораз наявність спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника в економічній структурі суспільства, не виключає, а, навпаки, передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанством у методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж.М.Кейнса про внутрішню нестабільність господарської системи, вся споруда монетаризму, як неокласичного напрямку теорії методологічно базується на протилежнім засновку - з одного боку, на внутрішній структурній збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого - на відносній автономності грошової системи, котра виступає як зовнішній генератор дестабілізаційних процесів розвитку. Йдеться про штучне розчленування господарської системи на дві окремішні структури: власне економічну систему, що репрезентує внутрішньо збалансований ринковий сектор економіки, і систему грошових відносин,її екзогенний сектор - джерело дестабілізації.

Щоб довести автономність вказаних секторів економіки, монетаристи використовують добре відому в економічній теорії модель загальної рівноваги Л.Вальраса, у якій теоретичною абстракцією ринкового господарства виступає сільський ярмарок із його простим продуктообміном, що здійснюється безпосередньо на основі взаємного врівноваження попиту і пропозиції. Вказана теоретична абстракція використовується монетаристами для того, аби аргументувати чолову ідею неокласичної школи про те, що ринок, спертий на принцип «штучного економічного відбору» (economic natural selectia), без втручання ззовні здатен самотужки забезпечити стабільний пропорційний розвиток. «Основні методи, за допомогою яких ринок забезпечує координацію в рамках всієї господарської системи, пише з цього приводу М.Фрідман, повністю виявляють себе в економіці, де панує натуральний обмін і в якій відсутні ... гроші»

Відтак зрозумілою стає подальша логіка теоретичного аналізу: виснується, що циклічність у розвитку економіки, кризи й депресії, інфляція та безробіття, незбалансованість платіжного балансу та інші відхилення від економічної рівноваги виникають внаслідок помилок у грошовій політиці, що за своєю природою ці процеси є явищами суто грошового порядку. Відповідно до цього вся система державного регулювання ринкової економіки мусить бути зосередженою на регулюванні сфери грошового обігу. Мова йде про здійснення активної політики «стабільних грошей» (stable money), про жорстке регулювання кредитно-грошової емісії та, відповідно, грошової маси в обігу, про визнання контролю над інфляцією як провідної ланки економічної політики Центрального банку і системи державного регулювання в цілому.

Теоретичне положення про те, що стан грошового обігу виступає в якості своєрідного лакмусу в розвитку процесів економічного відтворення, в т.ч. економічного циклу, не може викликати сумніву. У ньому проявляється специфіка сфери грошових відносин, що є, особливо відчутною і надзвичайно сприйнятливою навіть відносно незначних порушень системних зв'язків економічного відтворення. І те, що монетаризм концентрує свою увагу передовсім саме на цих аспектах господарської практики, є одним із джерел його потенційної сили. Будь-яка хвороба економічного організму має, поза сумнівом, зовнішні прояви, а вони знаходять свій вираз через елементи грошових відносин. Це незаперечна істина. Авторитет монетаризму, як відповідної школи економічної думки ґрунтується багато в чому саме на цих визначеннях.

Водночас маємо враховувати і слабкі сторони монетаризму. У своїх теоретичних побудовах монетаризм повністю ігнорує сферу виробничого відтворення - основну й визначальну структуру, де безпосередньо утворюються вартість і додаткова вартість. У теоретичних моделях монетаризму ця сфера уподібнюється «чорному ящикові», внутрішні процеси якого регулюються автоматично на базі ринкових сил і тому не мають істотного значення для економічної теорії. Дослідника економіки, вважають представники цієї школи наукової думки, мають цікавити лише елементи «входу» і «виходу» із власне економічної структури, тобто лише ресурси, що виступають у грошовій формі та вводяться у виробничий процес, і результати, отримувані на його виході.

Показово, що саме цей бік економічної теорії монетаризму піддається значній критиці з боку його наукових опонентів. Зокрема, західний економіст Л.Туроу в опублікованій 1983 р. в Оксфорді книзі «Загрозлива течія: структура економічної теорії» пише, що найвразливішою позицією монетаризму є тлумачення економіки, як «чорного ящика». «Монетаристи (підкреслює далі американський економіст) точно не уявляють, що міститься в цьому ящику; їх цікавить лише те, що має бути отримано із нього». Представник неокейнсіанського напрямку політичної економії Н.Калдор у спеціальному дослідженні «Біди монетаризму» (Оксфорд, 1982 р.) критикує монетаристів за те, що вони не лише не можуть пояснити змісту «чорного ящика», але й навіть не намагаються зробити це.

3.2 Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

Як зазначалось, розвиток господарської кон'юнктури в 1970-х - на початку 80-х pp. сприяв популярності ідей монетаризму. Однак у подальший період привабливість монетаризму почала різко знижуватись. Стало очевидним, що монетаристська теорія в чистому вигляді не дає пояснень кількох суттєвих явищ і процесів, від яких залежить ефективне використання об'єктивних чинників економічного розвитку. Досить вразливими виявились і практичні рекомендації монетаризму. Свідченням того стали монетаристські експерименти, що проводились на початку 1980-х pp. у США і Англії, не давши очікуваних результатів.

У зв'язку з цим у самому таборі монетаризму настав період критичного перегляду деяких досить принципових методологічних постулатів, що знайшло вияв у теоретичній диференціації зазначеного напрямку наукової думки та виокремленні кількох економічних течій. Англійський економіст П.Баунінг розмежовує три групи монетаристів: неокласиків, градуалістів і прагматиків. Вказані напрямки монетаризму об'єднуються спільністю поглядів щодо можливостей саморегуляції ринкової економіки і визнання контролю над інфляцією, як визначального напрямку економічної політики.

Монетаристи-неокласики об'єднують у своїх рядах найрадикальнішу групу прихильників цього вчення. Ідеться найперше про чиказьку школу монетаризму на чолі з М.Фрідманом, які стоять на позиції абсолютної гнучкості цінового механізму й відповідній ефективності грошової (монетарної) політики.

Монетаристи-градуалісти представляють своєрідний центр у позиціях монетаризму. До цієї групи належить відома в економічній теорії англійська школа монетаризму на чолі з Д.Лейдером. Представники цієї течії вважають, що еластичність цінової структури є недостатньою. Це уповільнює реакцію ринкового механізму на зміни у пропозиції грошей, породжуючи відповідний часовий лаг між здійсненням грошової політики і реакцією економічного організму. Виходячи з цього, ставиться завдання «ступінчастого» зниження темпів інфляції. Ідеться про здійснення політики грошового градуалізму (monetary gradualism), яка передбачає не різке (як у концепції монетаристів-неокласиків), а поступове і стабільне зниження темпів зростання грошової маси в період розвитку інфляційних процесів.

Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважають, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі стримання доходів. Ідеться про органічне поєднання жорсткої грошової політики з політикою в галузі доходів. Як наслідок, їхня позиція не лише помітно наближається до кейнсіанської теоретичної моделі макроекономічного розвитку, а й у багатьох випадках методологічно зливається з нею.

У структурі сучасної економічної думки вирізняються ще дві течії наукової теорії, що належать до нового консерватизму. Ядром останнього виступає монетаризм. Це «сеплай-сайд економікс» - економіка пропозиції, а також нова класична школа раціональних сподівань.

У чому полягає важливість розвитку цих досить впливових течій сучасної економічної думки для теорії грошей і грошової політики?. А зараз обмежимося тим, що, хоча представники і «сеплай-сайд економікс», і нової класичної школи-висновують свої теоретичні погляди з ідей сучасної кількісної теорії грошей, при визначенні практичних рекомендацій економічної і, зокрема, грошової політики їхні позиції, як і позиції монетаристів-практиків, багато в чому збігаються з рецептами нових кейнсіанців. Ця досить вагома констатація є свідченням вельми важливої тенденції, що визначає специфіку сучасного розвитку теоретичної думки. Йдеться про процес формування нового синтезу кейнсіанських і неокласичних теорій грошей. Новітній зміст цього синтезу пояснюється тим, що і кейнсіанський, і неокласичний підходи репрезентовані в ньому в оновлених, багато в чому збагачених сучасною практикою формах. Вказаний синтез по суті є тією методологічною основою, на якій формується нова система теоретичних поглядів стосовно місця і функцій грошей у нових умовах економічного розвитку.

У цьому ж контексті виникає ще одне цілком природне питання: чи мають сучасні кейнсіанство і неокласика у їхніх оновлених формах достатній методологічний потенціал для вмотивованого вирішення теоретичного завдання, про яке йдеться? Чи можливо на базі нового кейнсіансько-неокласичного, чи навіть кейнсіансько-монетаристського синтезу побудувати таку теорію грошей, яка не лише давала б відповіді на запитання, що ставляться сучасною економічною практикою, а й використовувалася інструментом відповідного спрямування цієї практики?

Така можливість може стати реальністю, якщо максимально використати не лише все те позитивне, що напрацьовано впродовж тривалого часу (багатьох десятиліть) цими двома провідними напрямками світової економічної думки, а й чітко окреслити логічні межі їх ефективного застосування. Важливо визначити простір, що потребує додаткового методологічного матеріалу. Маємо реально розуміти те, що таким простором і для неокласиків, і для кейнсіанців є сфера виробничого процесу. Звісна річ, що ступінь абстрагування цих шкіл від названої сфери різний. Кейнсіанська теорія своїм корінням «входить» у відтворювальний процес. Вона, як уже зазначалося, пов'язана з ним значніше, ніж неокласики й монетаристи. Але все ж таки економічні процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері виробництва, ніколи не були і не є нині предметом дослідження як кейнсіанства, так і неокейнсіанства. Добре відомо, що цими проблемами найбільше переймався марксизм. Це була водночас і найсильніша, і найслабша його риса. Сильна - тому, що йшлося про фундаментальні основи суспільного буття, слабка - тому, що цією теорією допускалася протилежна крайність - фактичне ігнорування сфери обігу в її сучасному сприйнятті.

Йдеться, звісно, про класичну теорію марксизму, яка є важливою складовою світової економічної думки; її вихідні методологічні позиції базуються на поглядах всесвітньо відомих попередників А.Сміта і Д.Рікардо, зокрема на їхньому найвидатнішому внескові в економічну науку - теорії трудової вартості. Дж.М.Кейнс також стояв надзвичайно близько до цієї теорії, вважаючи, що «одиниця праці», матеріалізацією якої є «одиниця заробітної платні», має розглядатись як база грошового виміру товарів і послуг.

Представники ортодоксального (гіксіанського) кейнсіанства не тільки не надали цій важливій методологічній позиції Дж.М.Кейнса відповідної вагомості, а навпаки - зробили все, аби знецінити її. Не випадково представники сучасного кейнсіанства, вдаючись до спроб аргументувати «нову теорію грошей», звертаються спершу до названих фундаментальних положень свого вчителя.

З огляду на можливість інтеграції в структуру сучасного кейнсіансько-неокласичного синтезу, що нині формується, окремих положень теорії трудової вартості, то вона може розглядатися як така, що має реальне підґрунтя. Мається на увазі формування ширшої методологічної конструкції подальшого розвитку теорії грошей, яка поєднувала б у собі позитивний матеріал не лише неокласичного і пост-кейнсіанського напрямків економічної науки, а й класичного марксизму. Саме так ставить питання один із західних економістів, представник посткейнсіанського напрямку політичної економії П.Девідсон. Вказуючи на необхідність розроблення нової «фундаментальної теорії грошей», він підкреслює, що «справжнього прогресу в науці можна досягти лише тоді, коли спиратися на плечі геніїв, що проклали шлях», в числі яких поряд із А.Смітом і Д.Рікардо, М.Маршаллом, Дж.М.Кейнсом західний економіст називає ім'я К.Маркса. У подальших темах посібника автор прагнутиме викладати відповідний теоретичний матеріал, спираючись на вказаний методологічний підхід.

Висновки

Теоретичні проблеми розвитку грошових відносин завжди посідали чільне місце в системі наукових досліджень практично всіх шкіл і течій економічної думки. Можна без перебільшень засвідчити, що економічна наука і виникла, як результат аналізу грошових відносин. «Гроші, - писав з приводу цього англійський економіст А.Маршалл, - завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука».

Слід враховувати й те, що в економічній науці не склалося певної, цілісно визначеної теорії грошових відносин. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним.

Протягом тривалого часу виділяли три визначальні напрямки західних теорій грошей - металічний, номіналістичний і кількісний. Воднораз їм протиставлялась марксистська теорія. У принциповому плані така класифікація може бути. Але вона має істотні хиби, що їх слід враховувати.

Розвиток численних теорій грошей розмежовується на два напрямки, які відповідають головним лініям розвою світової економічної думки. Йдеться про виділення, з одного боку, класичних, неокласичних і сучасних монетаристських теорій грошей, а з іншого, - кейнсіанських, неокейнсіанських й посткейнсіанських теорій. Таке розмежування враховує вихідну методологічну базу, на яку спирався процес розвитку вказаних напрямків теорій грошей, - трактування ними питання, що визначає найзагальнішу специфіку відтворювального процесу в умовах ринкової економіки: чи володіє вона внутрішніми саморегуляторами, які здатні автоматично забезпечити її збалансованість і рівновагу. При аналізі специфіки та найзагальнішої логіки розвитку провідних шкіл і напрямків теорії грошей, представленому в даній темі, головна увага зосереджується на визначенні позитивного матеріалу, їхнього реального внеску.

Список використаної літератури

1. Чухно А.А, Сучасні економічні теорії: підручник / А.А. Чухно. - К.: Знання, 2007.

2. Лаврушина О.І. Фінанси та статистика: підручник / О.І. Лаврушина. - М. Фінанси, 2002.

3. Білоусов Л.Ю. Гроші та кредит: навчальний посібник. - Х.:Прапор, 2004.

4. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навчальний посібник / В.Д. Лагутін. - К.: «Знання», 2002.

5. Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетінін. - К.: ЦУЛ, 2008.

6. Демківський А.В. Гроші та кредит: підручник / А.В. Демківський. - К.: ДАКОР, 2007.

7. Єрмишин П.Г. Основи економічної теорії: навчальний посібник / П.Г Єрмишин. - М.: Нимб, 2000.

8. Івасів Б.С. Гроші та кредит: навчальний посібник / Б.С. Івасів. - К.: ЦУЛ, 2000.

Размещено на Allbest.ru