Державна казначейська служба України як повноважний учасник бюджетного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

1. Основи організації органу Державної казначейської служби України

2. Нормативне регулювання діяльності казначейської системи України

3. Державна казначейська служба України - повноважний учасник бюджетного процесу

4. Звітність в системі Державної казначейської служби України

5. Основи організації казначейського контролю

Висновки

Список літератури



ВСТУП

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією Україна законами України постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство - затвердженим постановою Кабінету Міністрів Україні 31 липня 1995 р. № 590. Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство Україна та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків. казначейський державний контроль

На органи Державного казначейства загалом покладено відповідальність за оперативним управлінням бюджетними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби.

Управління наявними коштами Державного бюджету, організація його касового виконання, здійснення контролю над цим процесом - це лише невелика частина основних функцій, які повинні здійснювати органи Державного казначейства України.



1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 651 «Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби» та наказу Міністерства фінансів України від 12.10.2011 №1280 «Про затвердження положень про територіальні органи Державної казначейської служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2011 за №1236/19974 було затверджене «Положення про управління Державної казначейської служби України у м. Дніпропетровську», а також «Положення про управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровської області», у якому проходив виробничу практику (Додаток А).

Управління Казначейства у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства фінансів України, дорученнями Міністра фінансів України, наказами Державної казначейської служби України, дорученнями Голови Державної казначейської служби України, актами місцевої держадміністрації, органів місцевого самоврядування та наказами Головного управління Казначейства.

Управління Казначейства під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевою держадміністрацією та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Начальник управління Казначейства може мати заступників, кількість яких визначає Головне управління Казначейства за погодженням з Головою Державної казначейської служби України. Заступник начальника управління Казначейства призначається на посаду за пропозицією, внесеною начальником Головного управління Казначейства, Головою Державної казначейської служби України за погодженням з Міністром, та звільняється з посади за погодженням з Міністром Головою Державної казначейської служби України за пропозицією, внесеною начальником Головного управління Казначейства. Начальник управління Казначейства здійснює керівництво управлінням Казначейства, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, організовує та забезпечує виконання управлінням Казначейства відповідно актів законодавства, наказів Міністерства фінансів України організаційно-розпорядчого характеру, доручень Міністра, наказів Державної казначейської служби України, доручень Голови Державної казначейської служби України, наказів Головного управління Казначейства, звітує перед Головою Державної казначейської служби України та начальником Головного управління Казначейства про виконання покладених на управління Казначейства завдань та планів роботи, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників управління Казначейства, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім своїх заступників), вносить начальнику Головного управління Казначейства пропозиції щодо пріоритетів роботи управління Казначейства і шляхів виконання покладених на нього завдань, подає для подальшого внесення на затвердження Голові Державної казначейської служби України плани роботи управління Казначейства (річні, піврічні), порушує перед Головою Державної казначейської служби України питання про присвоєння рангів державних службовців своїм заступникам, а також щодо заохочення та притягнення їх до відповідальності та ін..

Штатний розпис та кошторис управління Казначейства затверджує Голова Державної казначейської служби України.

Чисельність працівників управління Казначейства затверджує Голова Державної казначейської служби України в межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України. Начальник Головного управління Казначейства вносить пропозиції Голові Державної казначейської служби України щодо чисельності працівників управління Казначейства.

Працівники відділу відповідають за приймання, оплачування, а також накладання особистого підпису та штампу «Підлягає оплаті на розрахунково-платіжних документах та передачу їх на оплату. Вони зобов'язані зберігати державну таємницю, не надавати інформацію про рух грошових коштів державного бюджету громадянам, котрі не мають доступу до таких даних, а також не розголошувати інформацію, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню.

Функції та завдання відділу бухгалтерського обліку та звітності наступні:

1. здійснює контроль за повним поступленням платежів до Державного бюджету, правильним розподілом платежів до бюджетів усіх рівнів;

2. приймає безпосередню участь у відкритті рахунків Державного бюджету згідно бюджетної класифікації;

3. приймає участь у перевірці правильності оплати за розрахунково-касове обслуговування органів державної влади підприємств та організацій, які використовують кошти Державного бюджету;

4. у своїй роботі керується розпорядженнями та вказівками своїх керівників та керівників органів виконавчої влади.

Працівники відділу зобов'язані зберігати державну таємницю, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати свій професійний рівень, сумлінно виконувати свої службові обов'язки.

Запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів внесло суттєві зміни в процесі управління регіональними фінансовими ресурсами на рівні адміністративно-територіальних одиниць. З огляду на це, безперечно, змінились і правові взаємовідносини між усіма учасниками бюджетного процесу, що задіяні на кожній його стадії.

Органи Державного казначейства України в сфері місцевих фінансів здійснюють: обслуговування місцевих бюджетів, яке ґрунтується на територіальному принципі розподілу коштів; співпрацює з іншими державним органами з питань виконання бюджетів; аналізує та надає пропозиції щодо вдосконалення чинної системи виконання бюджетів; веде бухгалтерський облік руху фінансових ресурсів та здійснює контроль за надходженням і використанням коштів на місцевому рівні [5, с. 197].

Місцеві бюджети найяскравіше втілюють політику органів місцевого самоврядування, є фінансовим планом розвитку певної території, в якому відображаються найважливіші завдання місцевих органів влади, що потребує контролю на всіх стадіях бюджетного процесу на місцевому рівні, а саме в процесі виконання бюджетів органами державного казначейства.

Казначейська система надає можливість упорядкувати витрачання коштів місцевих бюджетів відповідно до чинного законодавства, зокрема, шляхом встановлення щомісячних лімітів видатків бюджетів, посилення поточного контролю за цільовим витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів. Функціонування внутрішньої платіжної системи Державного казначейства дає змогу отримувати щоденну інформацію про стан виконання Державного та місцевих бюджетів; ефективно управляти наявними фінансовими ресурсами; збільшувати оборотність бюджетних коштів; контролювати цільову спрямованість та ефективність витрачання бюджетних ресурсів, вести бухгалтерський облік і на основі його даних формувати фінансову звітність про виконання місцевих бюджетів [7, с.105].

Тож, Державне казначейська служба України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства Фінансів України і йому підпорядковується. Воно було створене на виконання Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 «Про Державне казначейство України» Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 31.07.1995р.

На сьогоднішній день Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 676 від 26.04.2007.

Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання Державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків Державного бюджету через оплату рахунків об'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.

Історія становлення казначейської системи дуже тривала і багата. Термін "казначейство" походить від поняття казна, що в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни "казна" і "казначейство" мають різні тлумачення в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури різних держав.

Так, в "Арташастрі" (праці про гроші), яка була написана в Індії дві тисячі років тому, казна в широкому розумінні - це багатство держави, до якого включались окрім детально перерахованих доходів золото, коштовне каміння і метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. У рукописі зазначалося, що армія і казна

- найважливіші інструменти в руках монархії, тому вони мусять бути під безпосереднім контролем керівника держави. У більш вузькому значенні казна

- це місце, куди надходили гроші і звідки здійснювались платежі для конкретних цілей.

- Історично казначейство виконувало декілька функцій:

- відповідало за збереження багатства держави;

- було місцем, де збиралися платежі держави і з якого держава здійснювала виплати;

- відповідало (під королівським наглядом) за чеканку монет;

- а також виконувало функцію облікового відомства. Тобто казначейство повинно було вести записи всіх операцій із зазначенням дати, характеру і кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства різних країн змінювались:

- внаслідок затяжних війн, які призводили до зменшення багатства держави, казначейства почали випускати внутрішні і зовнішні боргові зобов'язання;

- у зв'язку зі збільшенням кількості і розширенням активності фінансових монополій, казначейства почали приймати на збереження їхні акції;

- з виникненням центральних банків і відповідним зростанням системи комерційних банків такі функції казначейства як емісія грошей та чеканка монет, випуск боргових зобов'язань, отримання і видача платежів державою було передано банкам;

- у деяких випадках казна працювала як банківська установа і приймала вклади населення.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який мав відповідати за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх епох і держав.

Початок створення казначейства належить до управління казною за тієї доби, коли не було ще чіткого розмежування між особистою власністю титулованого володаря та власністю держави.

Діюча до утворення казначейства банківська система виконання бюджету відповідала основним вимогам економіки, котра централізовано планувалась та директивне управлялась, її функціонування забезпечувалось взаємодією державних банків, які вирішували широкий спектр питань, пов'язаних з касовим виконанням бюджету. Основним органом, який здійснював касове виконання Державного та місцевих бюджетів, був Державний банк СРСР. Отже, застосовувалась банківська система касового виконання бюджетів. Практика касового виконання Державного бюджету банками була розрахована на систему єдності банків і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років.

З часу створення Державного казначейства України можна виділити такі основні етапи його розвитку залежно від економічної ситуації, що складалася у державі:

Жовтень 1992 - жовтень 1995 р. Цей етап характеризується створенням на базі підрозділів Головного бюджетного управління Міністерства фінансів України Управління виконання Державного бюджету. Це дозволило починаючи з 1 липня 1993 р. перейти на нову систему виконання видаткової частини державного бюджету і забезпечити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалась банківською системою. Протягом цього періоду було розроблено концептуальні засади системи Державного казначейства, які знайшли своє віддзеркалення в Указі Президента України "Про Державне казначейство України" та "Положення про Державне казначейство України".

Листопад 1995 - грудень 1997 р. На цьому етапі на базі Управління виконання Державного бюджету України Міністерства фінансів та відповідних підрозділів місцевих фінансових органів у листопаді 1995 р. створено систему Державного казначейства, до якої увійшли Головне управління Державного казначейства України, Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районні (міські) відділення.

За цей час було завершено передачу функцій фінансування від галузевих управлінь Міністерства фінансів Головному управлінню Державного казначейства; впроваджено Єдиний казначейський рахунок у Національному банку України та уповноважених комерційних банках для зарахування доходів Державного бюджету та проведення видатків; підготовлено і впроваджено порядок оплати витрат з Єдиного казначейського рахунку. Саме цей період слід вважати якісно новим у розвитку і впровадженні казначейських принципів в Україні.

На цьому етапі відбувається також:

- впровадження нової бюджетної класифікації щомісячного розпису видатків держбюджету;

- лімітування видатків бюджету;

- початковий етап встановлення контролю за зобов'язаннями розпорядників коштів.

На сьогоднішній день основними завданнями головного управління Державної казначейської служби України є:

1. забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає:

- розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів;

- контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями;

- в межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства;

- ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання державного та місцевих бюджетів;

2. управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються;

3. визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Однією з основних функцій, які покладаються на органи Державного казначейства, є здійснення ними контрольних повноважень. Всі документи, які вимагаються при прийнятті рішення про платіж, регламентовані відповідними нормативними документами (в перспективі це будуть документи Міністерства фінансів). Державне казначейство України очолює голова, який в установленому порядку призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Голова Державного казначейства здійснює загальне його керівництво, персонально відповідає за стан справ у сфері діяльності Держказначейства, визначає повноваження та розподіляє обов'язки між своїми заступниками. Голова Державного казначейства також затверджує структуру Державного казначейства та управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, призначає на посади та звільняє з посад керівників територіальних органів Держказначейства

Управління Державного казначейства (УДКСУ) розташовано на всій території держави. Усі начальники казначейських управлінь звітують безпосередньо начальникові ГУДКУ. Кожне районне управління відповідає за здійснення касових операцій з виконання державного бюджету та обслуговує відповідні місцеві бюджети у своєму районі.

Державне казначейство та його територіальні органи мають самостійні кошториси, реєстраційні та інші бюджетні рахунки і в самому Держказначействі, і в установах банків.

Відповідно, казначейська система України має трирівневу структуру і складається з:

а) Державного казначейства України (ДКУСУ), яке розташовується у столиці держави і представляє його центральний рівень;

б) Головних управлінь Державного казначейства (ГУДКСУ) обласного значення, розміщених таким чином:

1. Головне управління - в Автономній Республіці Крим;

2. Головних управління - у містах Києві та Севастополі; 24 Головних управління функціонують в областях.

в) Районних (міських, районних у містах) управлінь (відділень) Державного казначейства (УДКСУ), зосереджених у найважливіших місцевих адміністративних центрах.

Трирівнева структура Державного казначейства України, максимально наближена до адміністративно-територіального поділу, дає змогу здійснювати казначейське обслуговування місцевих бюджетів відповідно до вимог Бюджетного кодексу Це закономірний етап перебудови бюджетної сфери, в якому казначейству відведено важливу роль.

Головне управління Державного казначейської служби України очолює начальник, який несе відповідальність за роботу всіх районних відділень Державного казначейства у рамках адміністративного регіону та в межах покладених на нього функцій.

Головні управління Державного казначейської служби України здійснюють:

1. Впровадження законодавчої та нормативної бази з виконання бюджету;

2. Касове виконання Державного бюджету, зокрема:

- бухгалтерський облік та звітність з проведених ними операцій;

- отримання, реєстрацію, доведення бюджетним установам асигнувань та інформації, пов'язаної з управлінням бюджетом, виписок про асигнування;

- управління бюджетними надходженнями на Єдиний казначейський рахунок у НБУ, переказ коштів та проведення видатків;

- облік та звітування органам виконавчої та законодавчої влади про виконання функцій, що входять до обов'язків обласних управлінь Державного казначейства;

- контроль за фінансовим виконанням державних програм, державних цільових фондів;

3. Виконання завдань Державного казначейства;

4. керівництво, контроль та оцінку роботи підвідомчих районних казначейських відділень;

5. Управління казначейською інформаційною системою всіх казначейських органів в області;

6. Підготовку та виконання планів щодо контрольно-ревізійних перевірок підвідомчих районних відділень Державного казначейства.

У зв'язку із входженням органів Державного казначейства в систему електронних платежів Національного банку України, запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюджетів та з метою підвищення ефективності роботи Державного казначейства України видано наказ № 93-1с від 30.01.2002 року Державним казначейством України "Про затвердження типової структури управління Державного казначейства у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі"

Відповідно до затвердженої типової структури начальники Головних управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі мають внести зміни до штатних розписів управлінь у межах наявної штатної чисельності працівників і у тижневий термін подати штатні розписи управлінь на затвердження.

Управління (відділення) ДКУ розташовані по всій території держави. Середня чисельність персоналу районних управліннях (відділеннях) Державної казначейської служби України становить 12 одиниць. Усі начальники казначейських управлінь (відділень) звітують безпосередньо начальникові головного обласного управління Державного казначейства.

Кожне районне відділення несе відповідальність за здійснення касових операцій з виконання державного бюджету у своєму районі.

Штатні розписи районних (міських) відділень затверджують керівники відповідних територіальних управлінь за погодженням з керівництвом Держказначейства.

Кожне управління (відділення) ДКУ очолює начальник, який відповідає за роботу, покладену на нього відповідно до функцій.

Управління (відділення) районного казначейства несуть відповідальність за:

1. Впровадження та дотримання законодавчих та нормативних документів щодо виконання бюджету.

2. Касове виконання державного бюджету за видатками в межах асигнувань, передбачених Державним бюджетом, забезпечення виконання загального та спеціального фондів Державного бюджету за доходами, зокрема:

- обліковує кошти Державного бюджету, одержані на єдиний казначейський рахунок, в розрізі кодів бюджетної класифікації, розпорядників коштів, а також видатки Державного бюджету;

- отримання, реєстрацію, доведення розпорядникам бюджетних коштів асигнувань та інформації, пов'язаної з виконанням бюджету, а також підготовку виписок про асигнування та касові видатки;

- звірку даних обліку за доходами з фіскальними органами, здійснення повернень та розмежування доходів;

- приймання від бюджетних установ заяв на платіж, їх контроль, включаючи контроль за дотриманням лімітів видатків та здійсненням платежу;

- звітування установами законодавчої та виконавчої влади по функціях, що входять до обов'язків РВДК;

- веде облік розпорядників коштів, яким виділяються асигнування з Державного бюджету та державних позабюджетних фондів

- збирання та перевірку звітів розпорядників коштів та формування зведених звітів про касове виконання Державного бюджету за доходами і видатками відповідно до кодів бюджетної класифікації та подають її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до бюджету;

- проводить роботу, пов'язану зі здійсненням контролю за дотриманням чинного законодавства України з питань виконання Державного бюджету, надходженням та використанням коштів позабюджетних фондів у районі

- контроль за виконанням державних програм та державних цільових фондів;

- здійснює за поданням державної податкової інспекції повернення зайво або помилково сплачених до бюджету податків, зборів та обов'язкових платежів; - здійснює заходи щодо добору, розстановки, виконання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів

- розглядає заяви, пропозиції, скарги громадян, підприємств, установ та організацій з питань в межах своїх повноважень

3. Районні та міські управління (відділення) Державного казначейства складаються з:

- відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів;

- відділу розмежувань та оперативно-аналітичного обліку державних доходів;

- відділу бухгалтерського обліку і звітності;

- операційного відділу.

За необхідності відділи можуть об'єднуватись з виділенням певних функцій.

Внутрішня типова структура управлінь і відділень відображає особливості роботи кожної одиниці і не завжди співпадає. Разом з тим можна виділити загальні для більшості структурні підрозділи (відділи): виконання бюджету за доходами; виконання бюджету за видатками; встановлення лімітів; обліку і звітності тощо, необхідних для роботи самого казначейства. Так, вища й середня ланки мають режимно-секретні відділи, відділи організації роботи та контролю підвідомчих органів, відділи комп'ютеризації. Очевидно, останні після повного інформаційного забезпечення казначейства з часом перетворяться на штатну обслуговуючу одиницю. Нині ж їх діяльність охоплює розробку та перевірку програмного забезпечення, а також встановлення та обслуговування комп'ютерних мереж.

Важливою складовою діяльності керівників територіальних органів Державної казначейської служби найближчим часом має стати якісна підготовка та проведення колегій територіальних органів, в центрі уваги яких будуть питання підведення підсумків діяльності за 2015 рік, затвердження планів роботи територіальних органів на поточний рік, встановлення причин існуючих недоліків та розробка відповідних заходів по їх усуненню. Голова Державної казначейської служби звернув увагу керівників центрального апарату та територіальних органів на необхідність дотримання прозорих правил ефективного та раціонального використання державних коштів, недопущення порушень, як у діяльності органів Державної казначейської служби України, так і у роботі головних розпорядників коштів.

2. НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Всі операції, які здійснюються в органах Державного казначейства, регламентовані відповідними нормативними документами (в перспективі це документи Міністерства фінансів).

Одним з головних нормативних документів є Указ Президента України «Про Державне казначейство України» 27 квітня 1995р.

Процес взаємодії розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів та органів Державного казначейства регламентований трьома основними нормативними документами, це:

1. Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затверджений наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 р. № 89

Цей Порядок регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства, розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів, а також розподіл обов'язків та відповідальності між ними в процесі обслуговування Державного бюджету України за видатками з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України.

2. Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 4 листопада 2002 р. № 205

- Цей Порядок розроблено на виконання вимог Бюджетного кодексу України.

- Порядок регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства України, місцевими фінансовими органами (далі - фінансовими органами), та/або Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, районними, міськими, районними у містах, сільськими, селищними радами або їх виконавчими органами чи міськими, селищними, сільськими головами (в разі, якщо відповідні органи не створені), платниками податків, зборів (обов'язкових платежів), розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства України.

- При казначейському обслуговуванні коштів місцевих бюджетів застосовуються поняття та категорії, які визначені Бюджетним кодексом України, порядком обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства, встановленим Державним казначейством України, а також іншими нормативно-правовими актами, що регламентують бюджетний процес.

3. Порядок обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затверджений наказом Державного казначейства України від 9 серпня 2004 р. № 136.

Цей Порядок розроблено на виконання статей 43, 48, 51, 112, 116-118 Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення здійснення контролю органами Державного казначейства України при прийнятті бюджетних зобов'язань розпорядниками і одержувачами коштів державного та місцевих бюджетів, які перебувають на казначейському обслуговуванні, удосконалення

механізмів використання бюджетних коштів та управління бюджетними коштами.

Це лише основні нормативні документи, які використовуються безпосередньо в регулюванні діяльності казначейської системи України. Але є й інші нормативні документи, яким підпорядковуються органи ДКУ:

- Бюджетний кодекс України. Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ

- Бюджетний кодекс України. Закон України від 08.07.2010 р. № 2457-VІ 2010 р.

- Закон України «Про місцеве самоврядування»;

- Зміни до Положення затверджені наказом ДКУ від 30.11.2011 р. № 449, зареєстрованим у Мінюсті України за № 1262/18557 до Положення про єдиний казначейський рахунок №122 від 26.06.2002 р;

- Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464 - VІ.

- Податковий кодекс;

- Положення про Державну казначейську службу України (затверджене Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011).

3. ДЕРЖАВНА КАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ - ПОВНОВАЖНИЙ УЧАСНИК БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюють органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду.

Бюджетний процес містить такі стадії:

а) складання проектів бюджетів;

б) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

в) виконання бюджету , в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

г) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і ухвалення рішення щодо нього.

Бюджет складається терміном на 1 рік. Цей термін має назву бюджетний період і збігається в Україні з календарним роком. Проте повний бюджетний цикл набагато триваліший. Від початку розробки проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання проходить більш як 2 роки.

За своїм змістом бюджетний процес містить:

- визначення фінансової та бюджетної політики;

- розробку управлінських стратегій;

- оцінку потреби, пріоритетів і можливостей бюджету;

- розробку проекту бюджету, який узгоджується з визначеними підходами;

- оцінку ефективності проекту;

- затвердження бюджетів;

- їх виконання;

- контроль за їх виконанням.

Такі характеристики виводять бюджетний процес за межі традиційного постатейного планування видатків і надають учасникам бюджетного процесу, наділеним бюджетними повноваженнями, певну гнучкість і можливість удосконалювати свою діяльність. У бюджетному процесі на всіх його стадіях задіяні учасники бюджетного процесу, якими, відповідно до статті 20 Бюджетного кодексу України, визнаються органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями.

Необхідно наголосити, що відповідно до вимог Бюджетного кодексу України на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль та аудит, а також оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Бюджетним кодексом України закріплено низку чітких норм регулювання стадій бюджетного процесу - від стадії підготовки і розробки проекту закону про Державний бюджет України до розгляду звіту про його виконання.

За матеріальним змістом бюджет становить централізований грошовий фонд держави, який перебуває у постійному русі: щоденно до нього зараховують надходження і здійснюють операції з витрат. У зв'язку з цим необхідна чітка, налагоджена система управління бюджетним процесом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження коштів за доходами і раціональне та ефективне їх використання. При цьому державні кошти - головна ланка фінансової системи держави, яка охоплює майже 80% усіх фінансових відносин і містить різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і виконує свої функції та завдання.

Президент України підписує Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік і закони України «Про внесення змін і доповнень до Закону про Державний бюджет України», а також інші закони, які стосуються бюджетного законодавства, звертається зі щорічним і позачерговими посланнями до Верховної Ради України. До бюджетних повноважень Президента України належить також застосування права вето щодо прийнятого Верховною Радою України Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, законів «Про внесення змін і доповнень до Закону про Державний бюджет України», інших законів, які стосуються бюджетного законодавства із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України із зауваженнями та пропозиціями.

Виконання бюджету - одна зі стадій бюджетного процесу, яка передбачає забезпечення повного і своєчасного надходження всіх передбачених бюджетом доходів і забезпечення всіх запланованих бюджетом видатків. Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету. Тобто на Держказначейство покладено повноваження управління коштами в межах єдиного казначейського рахунку та здійснення контрольних функцій.

Процес управління наявними коштами - це досить складний механізм, що пояснюється залежністю функціонування бюджетної системи від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості бюджетних і міжбюджетних відносин у суспільстві, які ґрунтуються насамперед на виборі правильної і доцільної для країни бюджетної політики. Крім того, важливими є дієвість чинної бюджетної системи, а також чітке бюджетне законодавство. По-друге, ефективне функціонування бюджетної системи залежить від організації управління нею.

Відповідно до статті 115 Конституції України і статті 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує і відповідає за виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням державного бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Державне казначейство України започаткувало казначейську форму виконання державного бюджету.

Казначейська форма обслуговування Державного бюджету України передбачає здійснення органами ДКУ:

- операцій з коштами державного бюджету;

- розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

- ведення бухгалтерського обліку;

- складання звітності про виконання державного бюджету.

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України (Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за № 1573). Держказначейство України керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України.

Трирівнева структура Державного казначейства України, максимально наближена до адміністративно-територіального поділу, дає змогу на сьогодні запроваджувати казначейське обслуговування місцевих бюджетів відповідно до вимог Бюджетного кодексу. Це закономірний етап перебудови бюджетної сфери, в якому казначейству відведено важливу роль.

Державне казначейство впродовж свого існування змушене було оперативно вирішувати проблемні питання, пов'язані і з охопленням у найкоротші терміни казначейським обслуговуванням якомога більше бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів, і з отриманням звітності, тобто створювати достовірну базу даних про виконання бюджету за допомогою різних механізмів з використанням сучасних технологій, у тому числі Національного банку. Ці фактори зумовили фактично виконання ним нових функцій, не передбачених основоположними документами про його створення.

Згідно з Бюджетним кодексом України доходи бюджету й бюджетних установ поділяються на доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно Бюджетним Кодексом та законом про Державний бюджет України.

На рівні бюджетних установ доходи загального фонду - це державні кошти, що надійшли на рахунок бюджетної установи із загального фонду державного або місцевого бюджету для її утримання. Єдиним джерелом доходів загального фонду бюджетних установ є асигнування з державного бюджету чи місцевих бюджетів.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Доходи бюджетних установ тісно пов'язані з поняттям розпорядника бюджетних коштів, за допомогою якого схема фінансових відносин бюджетної установи стає зрозумілішою.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 Бюджетного Кодексу України отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, в свою чергу, поділяють на таких, що мають власну мережу, та на розпорядників коштів без мережі.

Мережа розпорядника бюджетних коштів - згрупована головним розпорядником бюджетних коштів відповідно до законодавства України вичерпна інформація щодо розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, та одержувачів бюджетних коштів.

До мережі включаються розпорядники та одержувачі, внесені до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до вимог наказу ДКУ від 05.02.2008 № 40 "Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів".

Одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.

Бюджетні асигнування надаються розпорядникам коштів, як правило, з деякого конкретного бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, державного значення та доцільності віднесення видатків на цей бюджет відповідно до економічних і соціальних завдань держави.

Розпорядники бюджетних коштів отримують асигнування винятково на підставі затверджених кошторисів і планів асигнувань. Асигнування згідно із бюджетними призначеннями надходять до бюджетних установ для подальшого розподілу чи використання через систему органів ДКУ.

Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Міністерство фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це Верховну Раду України. Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків та кредитування бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

3) інші неподаткові надходження.

Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету) [1, ст. 8,9,10,13].

По закінченню бюджетного періоду державне казначейство складає докладний звіт і передає у фінансове управління. Відповідні звіти (річний або квартальний), у яких відображаються надходження від податків та обов'язкових зборів, та іншу інформацію, передбачену законодавством, надають місцевим фінансовим органам органи стягнення.

4. ЗВІТНІСТЬ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Звітність належить до елементів бухгалтерського обліку та є завершальним етапом бюджетного процесу бухгалтерського узагальнення інформації. Тому звітність відносять до вищого етапу узагальнення інформації про виконання бюджетів.

Державне казначейство здійснює зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України. Робота по складанню звітності є досить складною. Вона повинна забезпечити формування об'єктивної, правдивої, повної, якісної і точної інформації про стан та результати виконання бюджету. Інформація, що наведена у фінансових звітах та примітках до них, повинна сприяти прийняттю правильних економічних рішень шляхом оцінок минулих, теперішніх та майбутніх подій, підтвердження чи коригування їх оцінок, зроблених у минулому. Крім того, має бути можливість співставлення фінансових звітів за різні періоди, а також порівнювання звітності різних органів Державного казначейства. Адже звітність, будучи підсистемою бюджетного механізму та знаряддям управління соціально-економічним розвитком суспільства, має велике значення для оперативного управління бюджетною системою та процесом виконання бюджетів.

Звітність про виконання державного бюджету складає сукупність впорядкованих, взаємопов'язаних показників, які характеризують умови і результати виконання бюджету, ґрунтується на інформації поточного бухгалтерського обліку, тобто на даних і показниках, відображених на рахунках, що зумовлюють її достовірність.

Оскільки звітність про виконання державного бюджету є сукупністю показників, які дають інформацію про стан виконання державного бюджету, то її значення не піддається сумнівам. З одного боку, за допомогою показників бюджетної звітності можна дати оцінку стану виконання бюджетів з кількісної та якісної сторони, визначити тенденції та закономірності, що мають місце у суспільстві. З іншого боку - у процесі аналізу показників виконання бюджету можна розраховувати рівень позитивного чи негативного впливу окремих чинників на відхилення окремих показників по доходах І видатках, на підставі чого визначити шляхи збільшення доходної частини та економії видаткової частини бюджету. Результати такого аналізу використовуються при складанні проектів бюджетів на наступний рік.

Звітність поділяється на: фінансову та статистичну. Основним принципом складання форм фінансової та статистичної звітності є використання економічних показників безпосередньо із баз даних казначейства.

Фінансова (бухгалтерська) звітність - це система взаємопов'язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан бюджету та результати його виконання за звітний період. Метою складання фінансової звітності про виконання бюджету є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і виконання бюджету користувачам для прийняття економічних рішень

Фінансова звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку і має включати інформацію, яка є суттєвою та своєчасною для користувачів, виходячи з принципів безперервності, обачливості, превалювання суті над формою та інших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Інформація, що наведена у фінансових звітах та примітках до них, повинна бути зрозумілою, доречною, достовірною і порівняльною. Вона повинна сприяти прийняттю правильних економічних рішень шляхом оцінок минулих, теперішніх та майбутніх подій, підтвердження чи коригування їх оцінок, зроблених у минулому. Крім того має бути забезпечена можливість співставлення фінансових звітів за різні періоди.

Розрізняють декілька видів фінансової звітності, в основі яких лежать різні класифікаційні ознаки.

За призначенням фінансова звітність поділяється на:

-Внутрішню звітність необхідна для планування, оцінки та контролю за щоденними операціями органів фінансової системи;

-Зовнішню фінансова звітність складається з метою оцінки минулих та майбутніх результатів виконання Державного та місцевих бюджетів.

-За обсягом показників розрізняють:

-Первинну звітність, яка складається на основі даних бухгалтерського обліку органів фінансової системи;

-Зведену (консолідовану) фінансову звітність готують органи фінансової системи, включаючи звітність підвідомчих органів.

За терміном складання і подання (згідно ст.58 Бюджетного кодексу України) звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною:

Оперативний звіт - щоденний, тижневий, декадний або звіт за інший період, який визначено Державним казначейством України.

Місячний, квартальний, річний звіти складаються органами Державного казначейства за відповідний період. Місячна і квартальна звітність є проміжною (періодичною) і складається з наростаючим підсумком з поточного звітного року. Основною умовою складання місячного, квартального і річного звіту є те, що вони мають відповідати тій самій структурі, деталізації та бюджетній класифікації, що застосовувалися при затвердженні бюджету. Підставою для річної звітності є дані облікових регістрів та зведених звітів і вона є логічним завершенням періодичної звітності .

Органи казначейства складають консолідовану (зведену) фінансову звітність, включаючи звітність підвідомчих органів по виконанню державного та місцевих бюджетів. Дані цієї звітності використовуються для прийняття управлінських рішень щодо виконання бюджетів Державним казначейством України, Міністерством фінансів України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, податковими органами, органами статистики, та для відкритого опублікування. Поряд з цим фінансова звітність має важливе значення для складання статистики казначейського виконання державного бюджету, статистики доходів та видатків державного бюджету і статистики національних рахунків.

Метою складання статистичної звітності є отримання статистичних даних про виконання державного бюджету користувачами для економічного аналізу та їх прогнозування на поточний і перспективний періоди.

Своєчасні та достовірні дані про виконання бюджетів дають змогу:

-спостерігати за ходом виконання бюджетів;

-здійснювати заходи щодо забезпечення контролю за операціями та управління бюджетними коштами;

-аналізувати стан і перспективи розвитку органів Державного казначейства. Статистична інформація про виконання державного та місцевих бюджетів характеризує економіку держави і використовується органами законодавчої та виконавчої влади, широким колом науковців, економістів, ділових людей. Відповідної інформації щодо виконання Державного бюджету України потребують також міжнародні фінансові організації, такі, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Форми звітності та інструкції щодо заповнення цих форм, періодичність, способи та порядок їх надання щорічно затверджуються Державним казначейством України з урахуванням вимог Бюджетного кодексу та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, за погодженням з Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою.

5. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОГО КОНТРОЛЮ

З проголошенням України незалежною державою виникла проблема ефективної організації бюджетного процесу та створення відповідного органу, який повинен забезпечити управління і контроль за цільовим використанням коштів.

Із впровадженням касового виконання Державного бюджету через банківську систему не було врегульовано питання належного державного контролю. Контрольні функції та заходи впливу, які здійснювалися Національним банком України, Міністерством фінансів та іншими контрольними органами з питань повного і своєчасного перерахування банківськими установами належних Державному бюджету коштів не дали бажаних результатів. Гострою залишалася проблема ризиків втрат бюджетних коштів через ліквідацію та реорганізацію комерційних банків і незабезпечення гарантій їхнього повернення.

Отже, виникли об'єктивні передумови для створення у державі окремого органу виконавчої влади, який би забезпечив прозорість бюджетного процесу на стадії його виконання, ефективне управління бюджетними коштами та контроль за їхнім цільовим спрямуванням.

...