Податкова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

податок дохід державний бюджет

Формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

В цій роботі буде висвітлено, яка існує податкова система в Україні та податкова політика на сучасному етапі.

Мета даної роботи - це вивчення економічної сутності податків, їх характеристика, роль та значення у формуванні доходів і роль в бюджетній політиці України.

Об'єктом дослідження є основні податки України. Предмет дослідження - економічні відносини, політика, що виникають з приводу формування централізованого фонду коштів на державному рівні.

Представлена робота складається із трьох розділів. У першому розділі висвітлені теоретичні питання (поняття, класифікація та функції податків); у другому розділі - наведені приклади розрахунку податків та значення їх частки у формуванні Державного бюджету України; третьому - пропозиції щодо поліпшення системи оподаткування України.

При написанні роботи була використана інформація, як із навчальних посібників, так і із періодичних видань.



1. Загальна характеристика основних податків в Україні

1.1 Сутність, функції та класифікація податків

Податки, по суті, являються важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві, і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. Вони є одним із основних методів мобілізації державних доходів. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється, в основному, у грошовій формі.

У сучасній літературі, про податки, приводиться велика кількість різного роду їх визначень, але при цьому в усіх незмінно підкреслюється, що податок - платіж: обов'язковий. Іншими словами, платежі, які не являються для платників обов'язковими, не відносяться до податкових, тобто будь-які добровільні виплати, внески, відрахування [11, с. 192.].

Отже, податки - це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету, з метою створення централізованого фонду грошових засобів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

У фінансовій термінології використовується п'ять термінів, які відображають платежі держави - плата, відрахування, вкладення, податки, збори.

Плата - передбачає конкретну еквівалентність відносин платника з державою. Наприклад, це плата за воду, за газ та ін. Розмір плати залежить від кількості використаних ресурсів.

Відрахування і вкладення - передбачають цілісне значення платежів. Воно може бути тільки частковим (відрахування), тобто встановленим згідно економічному змісту платежів, або повним (вкладення), коли витрати засобів у повному об'ємі виробляється тільки по цільовому призначенні.

Податки - встановлюються для підтримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборотної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементи конкретного обміну, ні конкретного цільового призначення.

У Законі України «Про систему оподаткування» приведене значення податку і зборів (обов'язкового платежу): під податком і збором (обов'язкового платежу) до бюджету та державні цільові фонди слід розуміти обов'язковий вклад до бюджету відповідного рівня або державний цільовий фонд, який здійснений платниками по порядку і на вимогах, що визначаються законами України про оподаткування.

Характеризуючи функції, які виконують податки, можна виділити наступні:

1) Фіскальна. Дана функція являється найважливішою у характеристиці сутності податків, тому що вона визначає їх суспільне призначення. Беручи до уваги цю функцію держава повинна отримувати достатньо податків, але, головне - надійних. Податкові надходження мають бути постійними та стабільними і рівномірно розподілятися у регіональному розрізі;

2) Економічна. Через дану функцію держава впливає на процес відтворення стимулюючи або стримуючи його, відповідно держава посилює або зменшує тиск на умови нагромадження капіталу, а також може впливати на платоспроможний попит населення.

Економічну функцію можна розділити на:

· регулюючу функцію;

· стимулюючу функцію;

Через регулюючу функцію держава впливає на різні сторони діяльності платників.

Через стимулюючу функцію держава шляхом диференціації ставок податків, встановлення податкових пільг, податкових канікул, особливого режиму оподаткування у вільних (спеціальних) економічних зонах стимулює зростання виробництва, нагромадження капіталу і підприємницьку активність.

3) Контролююча. Шляхом контролюючої функції оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.

4) Розподільна. За допомогою даної функції здійснюється формування дохідної частини бюджету з послідуючим перерозподілом коштів і направлення їх на фінансування різноманітних заходів пов'язаних з реалізацією функцій держави [7, с. 208].

Говорячи про види податків, то на сьогоднішній день вони різноманітні і формують різноманітні групи, по різним ознакам.

Їх можна класифікувати:

1. За формою оподаткування:

а) Прямі податки - податки, що встановлюються безпосередньо на платника і залежать від величини об'єкта оподаткування (доход, вартість майна);

- особові прямі податки;

- реальні прямі податки.

б) Непрямі податки - податки, що встановлюються в ціні реалізації продукції, є надбавкою до ціни виробника і тут немає безпосереднього зв'язку між реальним платником податку і державою. Зв'язок між реальним платником податку (споживачем) і державою опосередковується через об'єкт оподаткування. Розмір непрямих податків для окремих платників не залежить від величини його доходу;

- акцизи (універсальні (ПДВ) і специфічні);

- мито;

2. За економічним змістом об'єкта оподаткування:

а) податки на доходи;

б) податки на майно;

в) податки на споживання.

Податки на майно виплачуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами являються заробітна плата і інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємства. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходу, а при його використанні. Вони сплачуються в формі непрямих податків. Податок на майно встановлюється відносно рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз - при покупці, податки на майно виплачуються постійно, до тих пір поки майно знаходиться у власності [4].

3. За рівнем державних структур, які їх встановлюють:

а) Загальнодержавні податки.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади; їх стягнення є обов'язковим на всій території України, незалежно від того до якого бюджету (державного чи місцевого) ці податки зараховуються. Ставки загальнодержавних податків встановлюються єдині для всіх платників. В Україні нараховується 19 основних податків.

б) Місцеві податки і збори.

Місцеві податки можуть встановлюватися виключно місцевими органами без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Нараховується 2 місцевих податки і 14 місцевих зборів.

4. За способом стягнення:

а) Окладні. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а потім встановлення розміру податку для кожного платника окремо.

б) Розкладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі, відповідно до потреб держави в доходах, а потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях і між платниками.

5. За джерелом сплати податків:

а) Податки, що включаються до ціни реалізації, зверх ціни виробника, джерело їх сплати - виручка підприємства.

б) Податки і збори, що включаються до собівартості продукції, джерелом сплати є виручка.

в) Податки, джерелом сплати яких є прибуток.

г) Податки, джерелом сплати яких виступає заробітна плата працівників (прибутковий податок, відрахування до доходів із заробітної плати) [15, с. 640].

1.2 Елементи системи оподаткування

Оподаткування - це система розподілу доходів між фізичними або юридичними особами та державою [5, с. 43].

Сплата податків базується на виділенні таких елементів системи оподаткування: суб'єкт і носій податку, об'єкт та одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка и квота.

Суб'єкт, або платник податку - це фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається із встановлення платників, так як податкова служба держави повинна чітко знати, хто вносить той чи інший податок до бюджету, та хто відповідає за обов'язки перед державою.

Термін «платник податків» визначає суб'єкт оподаткування. Але цей суб'єкт в більшій мірі являється тільки транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки платить податок, скільки перечислює до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів та послуг, а якщо так, то і усе, що в їхній ціні відображається, - і затрати виробництва та реалізації, і прибуток всіх ланок, у яких відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні являється її народ, то саме громадяни скрізь були, є та будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків [20, с. 263].

Згідно до Закону України «Про систему оподаткування», в Україні об'єктами оподаткування являються: дохід, майно юридичних чи фізичних осіб, додана вартість товару чи послуги, спеціальне використання природних ресурсів та інші об'єкти, визначені законами про оподаткування. Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, підлягати чіткому звіту, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його вплив на даний об'єкт.

Одиниця оподаткування - це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Фізичне вимірювання досить відображає об'єкт оподаткування. Грошове вимірювання може бути безпосереднім - при оцінці доходів, та посереднім - при оцінці тієї, ж самої земельної, майна та ін.

Джерело виплати податку - це дохід платника, із якого він сплачує податок. Джерело виплати може бути безпосередньо зв'язаний із об'єктом оподаткування, а може і не мати відношення до об'єкту оподаткування. Взагалі, правомірним являється пов'язування джерела сплати податку із об'єктом оподаткування. Таке оподаткування справедливе, оскільки тільки дохід являються джерелом сплати [14, с. 184].

Податкова ставка - це законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний та диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому - декілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший - у межах платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка. Другий - в межах різноманітних характеристик та оцінок об'єкта оподаткування.

Встановлення податкових ставок являється важливою та найбільш складною проблемою оподаткування. Саме не бездоганність ставок може порушити, як фіскальну значимість, так і регулюючу дію того чи іншого податку.

По побудові податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному вичислені. Вони можуть бути двох видів: фіксовані - встановлені у конкретних сумах, відносні - визначені відносно до певної величини.

Процентні ставки встановлюються тільки відносно об'єкту оподаткування, який має грошовий вираз. Вони розподіляються на три види: пропорціональні, прогресивні та регресивні.

Пропорціональні - це єдині ставки, які не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільш відповідають принципам рівномірності платників.

Прогресивні - це такі ставки, розмір яких збільшується по мірі збільшення об'ємів об'єкта оподаткування. Прогресія шкали оподаткування може бути простою та східчастою. При простій підвищенні ставки використовуються до усього об'єкту оподаткування, результатом чого являються невгодними для платника інтервали оподаткування його розмірів. При східчастій шкалі прогресії підвищенні ставки використовуються не до всього об'єкту оподаткування, а тільки до тієї його величини, яка перевищує інтервальні обмеження [17, с. 450].

Регресивні ставки, на відмінну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання. У такій політиці є свій резон, так як багатство суспільства - це сукупність багатства його членів, а регресивні ставки стимулюють створення та зростання багатства. На практиці прогресивні та регресивні ставки можуть застосовуватися, як окремо, так і разом - у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно прогресивної шкали ставок.

Податкова квота - це частина податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі та відносному вираженні. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов'язково має включати податкову квоту. Однак справа в тому, що тоді значно зменшується податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому на практиці оподаткування податкової квоти законодавчо не встановлюються.

1.3 Основні податки в Україні

Згідно Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних податків і зборам відносяться: ПДВ; акцизний збір; податок на прибуток; податок на доходи фізичних осіб; мита; державна мита; плата за землю; місцеві податки; та ін. [1].

1. Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком і основним джерелом доходів державного бюджету. Сутність податку виражається в тому, що це є частина новоствореної вартості, яка сплачується до бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

Його платниками виступають як суб'єкти, так і не суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, коли у них обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх 12-ти календарних місяців перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Платниками ПДВ є також особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України, в тому числі фізичні особи - по підакцизних товарах, в обсягах вартістю понад 200 екю, та які здійснюють підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти (крім фізичних осіб за умови сплати ринкового збору) [3].

Відповідно до міжнародних норм справляння ПДВ та необхідності створення єдиної бази даних про платників податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій інспекції з наступним отриманням свідоцтва про реєстрацію та індивідуального податкового номера платника. За цих умов платники отримують право на нарахування податку і складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг) [4].

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) є операції з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі з оплати вартості послуг за договорами (угодами, контрактами) оперативної оренди (лізингу);

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, та отримання робіт, послуг, які надаються нерезидентами для їх використання чи споживання в межах України:

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за її межами [21, с. 89].

Другим важливим елементом є його ставка. Для обчислення ПДВ Законом встановлено дві ставки - «20 відсотків» та «нульову ставку». При цьому, платники податку ведуть окремий облік з продажу та придбання щодо операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків і звільнених від оподаткування та операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу), імпортних та експортних операцій.

Суми податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету чи відшкодуванню з бюджету визначаються (з використанням ставки 20 відсотків) визначаються у такому порядку:

1. На основі операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається база оподаткування, за винятком операцій звільнених від оподаткування і щодо яких застосовується нульова ставка.

2. Обчислюються суми податку по операціях з продажу товарів (робіт, послуг)

ПДВ = БО х 20%: 100

Для подальших розрахунків визначаємо ціну продажу

ЦП = БО + (БО х 20%:100), де:

ЦП - ціна продажу; БО - база оподаткування;

(БО х 20%:100) - податкові зобов'язання (ПЗ).

3. Визначаємо суму податкового кредиту звітного періоду, який включає суми ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку за придбані товари (роботи, послуги) та основні фонди чи нематеріальні активи.

4. Нараховуємо суму ПДВ для сплати в бюджет відшкодування з бюджету

ПДВ (в бюджет) =ПЗ-ПК

При обчисленні суми ПДВ для сплати до бюджету важливо правильно врахувати умови визначення сум податкових зобов'язань і податкового кредиту та віднести суми податку на валові витрати або на прибутки (збитки) [10, с. 212].

При від'ємному значенні суми податку на додану вартість вона підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

За нульовою ставкою податок обчислюється у разі: продажу товарів, що були експортовані платником податку за межі митної території України; продажі робіт (послуг), які призначені для використання та споживання за межами митної території України; продаж товарів в зонах митного контролю підприємствами роздрібної торгівлі України; продажу вугілля і продуктів його збагачення, вугільних та торфових брикетів, а також при продажу електроенергії.

Застосування нульової ставки практично означає повне відшкодування ПДВ, який сплачений постачальникам за товари і послуги, матеріальні ресурси, що були використані на вищевказані цілі. Підставою для отримання відшкодування є дані лише податкової декларації за звітний період.

Необхідно зауважити, що податкову декларацію платники подають податковому органу незалежно від того, чи виникло податкове зобов'язання у звітному періоді, чи ні.

Сплата податку провадиться не пізніше 20-го числа місяця, що настає за податковим (звітним) періодом. Для платників, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік менший 7'200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю або кварталу (за вибором платника). В іншому випадку податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю, якщо обсяг оподатковуваних операцій перевищує 7'200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Законом України «Про податок на додану вартість» визначено відповідальність, як платників податку за своєчасність проведення розрахунків з бюджетом, так і урядових структур за несвоєчасне повернення коштів з державного бюджету. Не відшкодовані суми платнику податку вважаються бюджетною заборгованістю і на них нараховуються відсотки на 120 відсотковому рівні облікової ставки Національного банку України. [23, с. 242-243].

2. Акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), що включається до їх ціни. Перелік підакцизних товарів та ставки акцизного збору затверджуються Верховною Радою України.

Важливою рисою необхідності акцизного збору є те, що доходи платників зазнають коливань, а витрати, які є фактично об'єктом оподаткування - більш стабільні.

Акцизний збір як і ПДВ виконує функції нейтрального каналу поступлення грошових коштів в бюджет і інструменту регулювання виробництва та контролю за споживанням.

Платниками збору є виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), включаючи замовників. Фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) є платниками акцизного збору, якщо вони ввозять (пересилають) на митну територію України підакцизні товари в обсягах вартістю понад 200 екю. Сплачують акцизний збір фізичні особи, в тому числі які є суб'єктами підприємницької діяльності у разі реалізації на митній території України підакцизних товарів за умови відсутності документів (митних декларацій, розрахункових, платіжних та інших документів), які підтверджують сплату акцизного збору [8, с. 64].

Загальний порядок визначення суми акцизного збору має такий вигляд:

1. Визначається оподатковуваний оборот, який дорівнює базі оподаткування ПДВ і є ціною продажу (без ПДВ)

ЦП (без ПДВ) =ВВ+П: (100 - СтАЗ):100, де:

ВВ - валові витрати; П - прибуток: СтАЗ - ставка акцизного збору.

2. Обчислюється сума акцизного збору для сплати її до бюджету

АЗ = ЦП (без ПДВ) х СтАЗ: 100

При імпорті підакцизних товарів оподатковуваний оборот визначається виходячи з їх митної вартості, з урахуванням фактично сплачених сум мита і зборів, але не нижче індикативних цін визначених Кабінетом Міністрів України.

Суму акцизного збору, яка перераховується до бюджету, обчислюється за формулою (для товарів, що оподатковуються митом і митними зборами)

АЗ = (МВ + М + МЗ) х СтАЗ: 100 де:

МВ - митна вартість; М - мито; МЗ - митні збори.

Зараховуються суми акцизного збору до відповідних бюджетів у розмірах, визначених Законом України про державний бюджет на поточний рік. Суми акцизного збору з імпортних товарів платники перераховують на депозитний рахунок митних органів до, або під час подання ввізної митної декларації. В подальшому суми акцизного збору перерозподіляються до місцевих бюджетів [22, с. 65-68].

3. Встановлення податку на прибуток обумовлено рядом чинників серед яких: необхідність впровадження ринкового механізму, удосконалення податкових відносин та розширення можливостей фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, оскільки податок на прибуток зараховується до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням платника податку.

Платниками податку на прибуток є всі суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі бюджетні та громадські організації, які одержують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи. Національний банк України та його установи сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами після закінчення фінансового року. Госпрозрахункові установи НБУ оподатковуються у загальному порядку.

Прибутки підприємств обкладаються податком на прибуток за ставкою 25% відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР. Оплата проводиться щоквартально, податковий прибуток може істотно відрізнятися від балансового прибутку.

4. Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в Україні являються громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають, та не мають постійного місця проживання в Україні.

Об'єктом оподаткування громадян, постійно проживаючих в Україні, являється сукупний дохід за календарний рік, який складається із місячних сукупних доходів, отриманих із різних джерел, як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, являється дохід отриманий із доходів в Україні.

Ставки прогресивного оподаткованих доходів громадян обчислюються, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого встановлюється Верховною Радою України, і розміру місячного сукупного доходу громадянина. Доходи громадян, які нижче неоподатковуваного мінімуму не оподатковуються, вище - оподатковуються згідно шкалі ставок в процентах.

Загальний порядок визначення прибуткового податку з громадян має такий вигляд:

ПП = (СОД - СЗ) х СтПП

де, ПП - прибутковий податок: СОД - сукупний оподатковуваний дохід без врахування сум, що не включаються до нього; СЗ - суми зменшення; СтПП - ставки прибуткового податку [17,137].

5. Мито, як і інші податки, виконує фіскальну і регулюючу функції та має певне політичне значення.

В Україні застосовуються такі види мита:

- специфічне, що нараховується у грошовому розмірі на одиницю товарів:

- адвалерне, нараховується у відсотках до митної вартості товарів чи предметів;

- комбіноване, що поєднує названі види митного обкладання:

- ввізне, вивізне, сезонне, антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне.

Цей податок включається до ціни товарів і не залежить від фінансово-господарської діяльності платника [1].

Платниками мита є юридичні та фізичні особи, які здійснюють переміщення товарів (предметів) через митний кордон України і ці товари підлягають митному оподаткуванню.

При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, а також: витрати на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; брокерські і комісійні: плату за використання об'єктів інтелектуальної власності.

Визначальне значення для обчислення мита має єдиний митний тариф України, який затверджує Верховна Рада України. Це є систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари (предмети), що ввозяться на митну територію України чи вивозяться за її межі. Крім цього, важливим чинником правильності обчислення мита є встановлена класифікація товарів (предметів).

6. Державне мито - грошовий збір, що надають судові органи, органи державного нотаріату, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ, органи місцевого самоврядування та інші органи за вчинення ними окремих дій та видачу документів.

Платниками є фізичні та юридичні особи, які звертаються у відповідні органи для вчинення в їх інтересах дій та для видачі документів, що мають юридичне значення. В Україні застосовується просте державне мито, яке надається у твердій сумі та пропорційне - у відсотках до відповідної суми.

Основними об'єктами надання державного мита є:

- реєстрація актів громадського стану, видача свідоцтв, документів на право виїзду за кордон;

- подання позовних заяв, заяв кредиторів у справах про банкрутство;

- дії нотаріальних контор, дії з одержанням охоронних документів;

- операції з цінними паперами, одержання права на проведення аукціону:

- інші дії та видача документів.

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів. В державний бюджет - сплачується з позовних заяв в арбітражний суд, за перевірку його рішень та постанов у порядку нагляду, за дії по охоронних документах на об'єкти промислової власності.

В механізмі надання державного мита передбачено і його повернення, за умов коли, внесено більше, ніж передбачено, припинено провадження у справі чи залишено позов без розгляду, скасовано у встановленому порядку рішення суду, закрито провадження у справі. Повернення здійснюється за умови письмового звернення до установи, що справляє державне мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету. За несвоєчасне та неповне внесення державного мита до бюджету стягується пеня у розмірі 0,2 відсотка за кожний день прострочення [18, с. 381].

7. Податок за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

- заходів щодо раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості ґрунтів;

- відшкодування власникам землі та землекористувачам витрат, які пов'язанні із веденням господарства на землях гіршої якості;

- розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Об'єктом податку на землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі [2].

Ставки земельного податку визначаються за загальним правилом у розмірі 1%, від загальної грошової оцінки ділянки. Сама грошова оцінка проводиться за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Що стосується оплати за оренду землі, то тут відносини сторін в основному регулюються нормами Земельного кодексу України та самим договором оренди.

8. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Платниками цього податку є власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Платниками є підприємства, об'єднання та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства.

Податок з транспортних засобів не справляється з власників машин і механізмів на гусеничному ходу, а також зернозбиральних і спеціальних комбайнів з двигунами.

Об'єкт оподаткування - потужність двигуна легкових і вантажних автомобілів, мотоциклів, моторолерів та мотоблоків.

Податок сплачується за ставками (у частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) залежно від потужності двигуна: а) з кожної кінської сили; б) з кожного кіловата потужності.

Податок зараховується до бюджету адміністративно-територіальної одиниці місцевого самоврядування за місцем розташування підприємств і місцем проживання громадян. З цієї суми 90% використовуються для шляхового господарства, а 10% надходять на рахунок органів Державної автомобільної інспекції.

Сплата податку провадиться перед реєстрацією або щорічним технічним оглядом транспортних засобів.

1.4 Контроль над виплатою податків

Широко розповсюджена думка про те, що чим більше стягувати податки, тим більше буде надходжень до бюджету. Однак це неправильно.

Залежність податкових надходжень від величини ставки податку характеризується, кривою Лаффера. По Лафферу, оптимальною являється середня сумарна ставка прямих та непрямих податків у розмірі 37,7%. Саме при такій ставці досягається максимальний рівень податкових надходжень до бюджету. В Україні ж, по оцінкам спеціалістів, при сьогоднішній системі оподаткування середня сумарна ставка прямих і непрямих податків складає біля 80%. А всього податків, від запланованої кількості надходить до бюджету 30-35%. Якщо б, ця ставка була 37,7%, український бюджет отримував у три рази більше платежів.

В Україні при декларованому рівні оподаткування прибутку 25%, що в цілому відповідає світовій практиці, порядку визначення витрат та обчислення прибутку, нерівномірності податкових пільг, особливостей методики обчислення та порядку сплати податків у підприємств вилучається понад 50%, а в деяких випадках - 70-80% прибутку [10, с. 212].

Контроль за дотримання податкового законодавства в Україні здійснюється Державною податковою адміністрацією України (ДПАУ), створеної в результаті об'єднання Головної Державної податкової інспекції та Управлінням по боротьбі з кримінальним приховуванням доходів від оподаткування, що знаходився в структурі МВС України. Головним завданням Державної Податкової Адміністрації є забезпечення дотримання податкового законодавства, повний облік всіх платників податків та обов'язкових платежів, що надходять до бюджету, державні цільові фонди, забезпеченість правильності обчислення і сплати цих платежів.

Сьогодні податкова служба України здійснює контроль за всіма видами податків і зборів, у тому числі по 18 загальнодержавним та 16 місцевих податків.

За порушення податкового законодавства, на суб'єкта підприємницької діяльності, платника податків, покладено відповідальність у вигляді заходів майнового впливу, до яких відносяться:

~ фінансові (штрафні) санкції;

~ пені;

~ адміністративні штрафи.

Санкції застосовуються до платників податків, які допустили помилки в своїх розрахунках або деклараціях, незалежно від того, зроблено це через незнання, халатності або з умислом. При цьому слід мати на увазі, що встановлені законодавством фінансові санкції застосовують до податків, інших платежів та внесків, по яким встановлена обов'язкова подача державним податковим адміністраціям податкових декларацій та розрахунків. За іншими податками (платежами) ці санкції не застосовуються.

Обов'язковою умовою для застосування фінансових санкцій являється правильно оформлений акт документальної перевірки, у якому чітко викладається зміст порушення, називаються конкретні пункти та статті порушення законодавчого акту. Акт перевірки підписує керівник підприємства та перевіряючий податковий інспектор. У випадку відмови першого від підпису складається додатковий акт довільної форми. Дії податкового інспектора можна оскаржити, для цього подається заява до Державної Податкової Адміністрації, яка безпосередньо контролює платника. Протягом місяця має бути дана відповідь. Якщо вона не влаштовує платника, той має право звернутися до вищестоящу податкову адміністрацію або арбітражний суд. При цьому розгляді скарги платника не означають припинення дій посадових осіб податкової адміністрації. Тобто платнику начисляється пеня та стягується сума фінансових санкцій у встановленому порядку.

Сума фінансових санкцій за порушення податкового законодавства повинна бути перерахована в бюджет або державні цільові фонди у десятиденний термін з дня складання акту перевірки державною податковою адміністрацією. Відповідальність за повноту та своєчасність сплати фінансових санкцій несе керівник підприємства [10, с. 212].

У випадку не внесення у вище вказаний термін суми фінансової санкції податкова адміністрація має право стягнути ці суми з підприємств всіх форм власності та незалежно від підсумків фінансово-господарської діяльності в безспірному порядку шляхом виставлення інкасового доручення (розпорядження) на розрахунковий рахунок у банку підприємства. У випадку відсутності засобів на розрахунковому рахунку санкції звертаються на валютний, депозитний та інші рахунки. При відсутності засобів і на цих рахунках податкова адміністрація повинна стягнути несплачені до бюджету платежі за рахунок майна боржника.

Після закінчення встановлених термінів сплати відповідних платежів невнесена сума вважається недоїмкою, і на неї нараховується пеня. В даний час розмір пені нараховується наступним чином:

~пеня в розмірі 120% облікової ставки Національного Банку України нараховується при несвоєчасному надходження до бюджету: податку на прибуток; податку на додану вартість; акцизного збору; плати за спеціальне використання лісових ресурсів; прісних ресурсів; надр при видобуванні корисних копалин; зборів та інших неподаткових платежів; рентної плати за нафту і природний газ, який видобувається в Україні; податку з власників транспортних засобів; відрахувань від плати за транзит газу через територію України; суми різниці в ціні на природний газ власного видобутку; суми від перевищення фонду споживання; коштів від приватизації державного майна; відрахувань на геологорозвідувальні роботи, вироблених за рахунок держбюджету; місцевих податків і зборів; відрахувань до Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; відрахувань до Державного інноваційного фонду;

~ пеня в розмірі подвійної ставки Національного Банку України нараховується за несвоєчасне надходження до бюджету податку на доходи громадян;

~пеня в розмірі 0,2% від недоотриманої суми нараховується: за несвоєчасне надходження державного мита; за прострочену заборгованість по наданим позикам під держзамовлення, сільськогосподарської продукції та іншим позикам;

~ пеня в розмірі 0,3% від недоотриманої суми нараховується за несвоєчасне надходження: доходів від зовнішньоекономічної діяльності; плати за землю.

Адміністративні штрафи накладаються, на посадових осіб підприємств, за утримання, неперерахування, заниженні суми податку або іншого платежу, або внеску; неподання, несвоєчасне подання, не за встановленою формою бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних доручень та ін. державних платежів, у розмірі від 5 до 10 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян.

Крім адміністративної відповідальності, на посадових осіб підприємств, платників податків, може бути покладена кримінальна відповідальність.



2. Аналіз структури та динаміки доходів держбюджету України

2.1 Процес формування та структура доходів бюджету України

Державні доходи - це грошові відносини, які складаються між державою та юридичними, а також фізичними особами, в процесі виділення частини вартості сукупного суспільного продукту, формування фонду фінансових ресурсів [3].

Основними доходами державної скарбниці, являються податки, вони становлять від 70% до 90% дохідної частини державного бюджету.

Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємства всіх форм власності та підпорядкування (крім комунальних) в розмірах, визначених Законом про Державний бюджет України на наступний рік; надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, доходів від приватизації державного майна, а також від його реалізації, кредитної оплати за оренду, цільових майнових комплексів загальнодержавної власності; внесків до Пенсійного фонду, фонд соціального захисту населення; внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення та інші фонди, передбачені законодавством України; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; плата за спеціальне використання природних ресурсів та інших доходів, установлених законодавством України.

До доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського Севастопольського міських бюджетів відносяться: частина податків на додану вартість, акцизний збір, якщо це передбачено Законом про Державний бюджет України на наступний рік; податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; частина прибуткового податку з громадян; відрахування, дотації і субвенції з Державного бюджету України, плата за землю в певних відсотках відрахувань та інші надходження, встановлені законодавством [9, с. 283].

У доходи районних, міських бюджетів згідно з порядком, на умовах та в розмірах, зазначених законами України, зараховуються: податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; податок на нерухоме майно громадян; місцеві податки і збори; частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цільових майнових комплексів, які знаходяться в комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи міських і сільських бюджетів також встановлюються залежно від: податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; податку на прибуток з громадян в процентному відрахуванні; плата за землю у розмірі, передбаченому законодавством; місцевих податків і зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; та інші надходження.

2.2 Аналіз порівняльної структури зведеного бюджету України за 2012-2015 р.р.

Необхідність трансформації підходів до розбудови податкової системи актуалізується в умовах уповільнення темпів соціально-економічного розвитку України. Падіння обсягів реального ВВП, яке триває з другої половини 2012 р. та прогнозується впродовж 2015 р., негативно позначається на наповненні бюджету. Серед об'єктивних чинників такого зниження слід відмітити: скорочення обсягів промислового виробництва та інвестиційної активності через зруйновану або окуповану внаслідок військової агресії РФ на сході країни матеріально-технічну базу та інфраструктуру; низький рівень продуктивності праці внаслідок зносу основних засобів на рівні. по країні.

Головним негативним чинником залишається збереження можливостей ухилення від сплати податків внаслідок корупції у податкових органах, тінізації підприємницької діяльності та трудових відносин. Означене зумовлює необхідність подальшого здійснення податкових реформ. Динаміка та структура формування доходів зведеного бюджету в Україні впродовж 2014 р. характеризувалися наступними рисами:

- виконанню бюджету в 2014 р. в цілому сприяв інфляційно - девальваційний чинник. Загальна сума доходів становила 455,9 млрд. грн., що на 13,1 млрд. грн. або на 3,0% більше за відповідний показник 2013 р. В свою чергу, податкових надходжень було зібрано 367,5 млрд. грн., що на 13,5 млрд. грн. або на 3,8% більше;

- рівень перерозподілу коштів через бюджет у відносних показника зберігся у 2014 р. на рівні попереднього року та становив 29,1% ВВП. Водночас у складі доходів бюджету містять окремі статті надходжень, що обліковуються як неподаткові, але містять всі ознаки податкових. Так, наприклад, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій в 2013 р. становили 3,6 млрд. грн., а вже у 2014 р. стрімко зросли до 9,6 млрд. грн., що на 6,0 млрд. грн. або у 2,7 рази більше. Провідні науковці у галузі податкового права також справедливо відносять даний збір до непрямого оподаткування.

Відтак податковий коефіцієнт мав би становити не 23,5% ВВП, а 24,1% ВВП, що на 0,6 в.п. більше. Податок на доходи фізичних осіб починає відігравати все більш значущу роль, порівняно із податком на прибуток підприємств (відповідно 4,5-4,9% ВВП проти 2,6-4,1% ВВП у 2009-2014 рр.). Подальше зростання прогресії податку на доходи, очікуване підвищення ставки з існуючих 5% на доходи по дивідендах, успішна детінізація та зростання заробітних плат у подальшому будуть посилювати дану тенденцію. Водночас впродовж 2014 р. навіть при виконанні планових показників податку на прибуток зібрано тільки 40,2 млрд. грн., що на 14,8 млрд. грн. або на 26,9% менше відповідного показника 2013 р.

Динаміка податкових надходжень до бюджету України в 1998-2020 рр., % ВВП Джерело: 1998-2014 рр. - Державна казначейська служба України; 2015-2020 рр. - прогноз МВФ[24].



3. Пропозиції щодо поліпшення податкової системи в Україні

Проведений аналіз показав, що у бюджеті немає інших джерел фінансування витрат, крім податків. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми має стати перенесення центру ваги у податковій політиці з фіскальної функції на функцію регулювання економіки, економічне стимулювання підприємств, використання світових досягнень науково-технічного прогресу, призупинення на цій основі падіння виробництва.

Існує ще досить багато недоліків податкової системи, видно, що принципи, закладені в Законі України «Про систему оподаткування» реалізуються погано.

Тому головними напрямами податкової політики повинні стати створенням умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства, які мають тенденцію швидкого обороту фінансового капіталу, максимального зростання обсягів виробництва та прибутку; розширення сфери малого бізнесу; збільшення добробуту населення за рахунок соціальної спрямованості бюджетних витрат; збільшення ролі прямих податків, і зокрема податків на прибуток, на власність, на використані ресурси і зменшення ролі непрямих податків, перш за все акцизів; збільшення ролі місцевих податків і на цій основі збільшення фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування; виконання підприємницькими структурами та фізичними особами податкових зобов'язань.

Пропозиції щодо поліпшення системи оподаткування:

1) зниження частки податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

2) скорочення (з 35 до 23) загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

3) розширення кола платників податків шляхом скасування значної кількості податкових пільг та винятків. Справді, проблеми податкових пільг для України є особливою болючою. Однак варто уникати спрощеного підходу до її розв'язання;

4) удосконалення механізму оподаткування доходів, одержаних платниками податку у вигляді успадкованого майна та подарунків;

5) запровадження неоподатковуваного мінімуму на кожну дитину незалежно від розміру сукупного оподатковуваного доходу батька чи матері; запровадження вирахувань із оподатковуваного доходу певної суми на дружину, яка знаходиться на утриманні;

6) запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості;

7) раціональніше було б об'єднати збори до різних соціальних фондів у єдиний соціальний податок, який у певній пропорції розподілявся б органами Державного казначейства між різними соціальними фондами. Таке об'єднання було б доцільним, оскільки ці збори, з одного боку, мають спільну базу оподаткування, схожий порядок обчислення і справляння, а з другого - збереження різних соціальних фондів забезпечило б цільове використання зосереджених у них коштів та ін. [13, с. 108].

Податки треба намагатися будувати таким чином, щоб вони по можливості, не пригноблювали ділової активності, а також враховували вимоги соціальної справедливості. У цьому плані структура податків у розвинутих країнах набагато досконаліша від української: найвагомішими податками є помірно прогресивний індивідуальний прибутковий податок і технічно досконалі податки на товари і послуги, а податок на прибуток корпорацій складає незначну питому вагу у бюджетних доходах. Так, він склав у США 9%, у Німеччині - 5%, у Франції - 5%, у Швеції - 4% від загальної суми податків.



Висновок

В цій роботі я провела аналіз податкової системи та податкової політики України на сучасному етапі розвитку.

В Україні через економічну кризу, характерними рисами якої є істотний спад виробництва ВВП і національного доходу при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, деформуючий вплив руйнівних інфляційних процесів на національні системи грошового і кредитного обігу, а також посилення бюджетного дефіциту та дефіциту платіжних балансів і бурхливе соціальне розшарування населення та інші об`єктивні й суб`єктивні причини, податкова система не набула стабільності і має багато протиріч.

Досі не визначено чіткі концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих і непрямих податків, визначення об`єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів диференціації їх, напрямків та умов надання податкових пільг.

Я вважаю, що визначну роль у податковій системі України мають відігравати податки на майно, на землю і на використання природних ресурсів. Вони не залежать від обсягу виробництва, продажу і є стабільними, а значить, створюють гарантію поповнення бюджету і будуть стимулювати ефективне використання природних ресурсів і закріплених основних та оборотних фондів.

Для нормального функціонування держави повинна здійснюватися ефективна податкова політика, яка передбачає встановлення і стягнення податків. На жаль, на сьогодні економіка України має багато вад: збільшується кількість збиткових підприємств, зростає безробіття, ускладнюється соціально-економічна ситуація в країні. Зумовлюється це тим, що акцент у податковій політиці зроблено на фіскальній функції, а її регулююча та стимулююча роль фактично зведена нанівець. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишилася однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і закладання

На мою думку, зниження податків (наприклад, ставки ПДВ) в Україні стане можливим тільки після перегляду зобов`язань держави і соціальних гарантій, фінансування яких вона зберігає за собою.

З огляду на недоліки української податкової системи, Уряд і Парламент повинні сконцентрувати свої зусилля на швидкому реформуванні та раціоналізації податкової системи. Крім того, варто використовувати момент економічного підйому, оскільки економічне зростання може полегшити податковий тягар без зменшення бюджетних надходжень. Варто створити нейтральну, стабільну і постійну податкову систему, із широкою базою оподаткування, що буде сприяти стабільному економічному зростанню і розвитку економічної та інвестиційної діяльності як внутрішньої, так і зовнішньої. Я вважаю, що податкова реформа повинна спрямовуватися на створення привабливої та стабільної у довгостроковій перспективі податкової системи. Крім того, органи влади перед тим, як почнуть знижувати податкові ставки, повинні вживати заходів для розширення податкової бази. Прогрес у податковій реформі є однією з умов, визначених МВФ для одержання траншів за програмою розширеного фінансування.

Я вважаю, що тільки у такій формі Податковий кодекс наблизить податкове законодавство України до чинних систем оподаткування розвинутих країн.



Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 №2456-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravo.in.ua/lib.html#rz2456.

...