Особливості оподаткування великих платників податків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Особливості оподаткування великих платників податків

1. Поняття великих платників податків

Відповідно до ПКУ, великий платник податків - юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п'ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами доходів і зборів, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

Проведення адміністративної та податкової реформ зумовило необхідність визначення нового порядку взаємодії органів доходів і зборів при формуванні Реєстру великих платників податків (далі - Реєстр ВПП), регламентування термінів обміну інформацією та визначення місця податкового обліку великих платників податків. З метою практичного застосування положень пункту 64.7 статті 64 Податкового кодексу України, Міністерством фінансів України розроблено наказ 11.09.2012 № 986 „Про затвердження Порядку формування Реєстру великих платників податків та затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів”.

Новації у формуванні Реєстру ВПП:

- чітка регламентація термінів і процедур;

- деталізація порядку обміну інформацією між структурними підрозділами органів ДПС при формуванні Реєстру великих платників податків та визначенні місця їх податкового обліку;

- формування Реєстру ВПП на наступний календарний рік та визначення місця податкового обліку платників податків в межах поточного року.

Порядок формування Реєстру ВПП передбачає:

І. Загальні положення

1.1. Формування та затвердження Реєстру ВПП здійснюється центральним органом доходів і зборів щороку.

1.2. До Реєстру ВПП включаються платники податків, які відповідають критеріям великого платника податків, визначеним підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

1.3. У разі включення платника податків до Реєстру ВПП на нього поширюються особливості, визначені ПКУ для ВПП.

ІІ. Відбір платників податків, формування та затвердження Реєстру ВПП

2.1. Відбір платників податків для включення до Реєстру ВПП на наступний календарний рік здійснюється структурним підрозділом центрального органу доходів і зборів, за яким закріплено функції організації роботи з великими платниками податків, на підставі аналізу інформації:

2.1.1. про сумарні обсяги доходів від усіх видів діяльності платника податків за друге півріччя попереднього року та перше півріччя поточного року (розраховується за даними податкової звітності з податку на прибуток підприємств за перше півріччя попереднього року, за попередній рік та за перше півріччя поточного року), яка надається структурним підрозділом центрального органу доходів і зборів, за яким закріплено функції комп'ютерної обробки податкової звітності;

2.1.2. про суми сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами доходів і зборів, у другому півріччі попереднього року та першому півріччі поточного року, яка надається структурним підрозділом центрального органу доходів і зборів, за якими закріплено функції обліку податків та зборів.

2.2 Інформація, визначена у підпунктах 2.1.1 та 2.1.2, надається підрозділу центрального органу доходів і зборів, за яким закріплено функції організації роботи з великими платниками податків, до 27 серпня поточного року.

2.3. За результатами аналізу структурний підрозділ центрального органу доходів і зборів, формує переліки ВПП, які до 4 вересня поточного року направляються до органів доходів і зборів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Окружної Міністрерства доходів і зборів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Міністерства доходів і зборів (далі - Центральний офіс).

2.4. Органи доходів і зборів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центральний офіс аналізують отримані переліки ВПП та до 11 вересня поточного року надають до центрального органу доходів і зборів засобами електронного зв'язку обґрунтовані пропозиції щодо включення/виключення до/з переліків платників податків.

2.5. Структурний підрозділ центрального органу доходів і зборів, розглядає надані пропозиції та формує Реєстр ВПП на наступний календарний рік.

2.6. Реєстр ВПП на наступний календарний рік до 27 вересня поточного року затверджується наказом центрального органу доходів і зборів, який надсилається до органів доходів і зборів в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центрального офісу та не пізніше наступного робочого дня оприлюднюється на офіційному сайті центрального органу доходів і зборів.

ІІІ. Дії органів доходів і зборів та платників податків після затвердження Реєстру ВПП

3.1. Структурний підрозділ центрального органу доходів і зборів до 15 жовтня поточного року направляє (поштою, рекомендованим листом з повідомленням про вручення) повідомлення про включення/невключення такого платника податків до Реєстру ВПП на наступний рік за ф. № 1-ВПП :

3.1.1. кожному платнику податків, якого включено до Реєстру ВПП;

3.1.2. кожному платнику податків, якого включено до Реєстру ВПП на поточний календарний рік і якого не включено до Реєстру ВПП на наступний календарний рік.

3.2. Органи доходів і зборів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центральний офіс:

3.2.1. після отримання Реєстру ВПП проводять роз'яснювальну роботу з великими платниками податків щодо виконання вимог Кодексу в частині обов'язковості переведення на облік до спеціалізованих органів податкової служби та порядку такого переведення. Забезпечують взяття на облік/зняття з обліку платників податків у відповідних органах доходів і зборів.

3.2.2. до 20 листопада поточного року інформують засобами електронного зв'язку структурний підрозділ центрального органу доходів і зборів про подання/неподання заяви про зняття з обліку/взяття на облік у відповідних органах доходів і зборів платниками податків, яких включено/не включено до Реєстру ВПП на наступний календарний рік;

3.2.3. до 3 січня наступного року інформують засобами електронного зв'язку структурний підрозділ центрального органу доходів і зборів про зняття з обліку/взяття на облік у відповідних органах доходів і зборів платників податків, яких включено/не включено до Реєстру ВПП;

3.3. Великі платники податків, які не обліковуються в спеціалізованих податкових органах, самостійно визначають нове основне місце обліку шляхом подання до обраного спеціалізованого податкового органу з обслуговування великих платників податків заяви за ф. № 1-ОПП не пізніше 15 листопада поточного року.

3.4. Щодо великих платників податків, які самостійно не визначилися з вибором спеціалізованого органу доходів і зборів з обслуговування великих платників податків та не подали до обраного спеціалізованого органу доходів і зборів заяви за ф. № 1-ОПП у визначений пунктом 3.3 розділу III граничний термін, центральний орган доходів і зборів має право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення на облік у спеціалізований чи інший орган доходів і зборів.

Рішення центрального органу доходів і зборів про зміну основного місця обліку та переведення на облік у спеціалізований чи інший орган доходів і зборів направляються великим платникам податків, які не надали у встановлені терміни заяву про взяття на облік до спеціалізованого органу доходів і зборів (поштою, рекомендованим листом з повідомленням про вручення) за ф. № 2-ВПП.

3.5. Щодо платників податків, які перебувають на обліку в спеціалізованих органах доходів і зборів з обслуговування великих платників податків, не включені до Реєстру ВПП на наступний календарний рік, але самостійно не перейшли на облік до органів доходів і зборів за своїм місцезнаходженням, центральний орган доходів і зборів має право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення таких платників податків на обслуговування до органів доходів і зборів за їх місцезнаходженням (крім випадків, коли стосовно платника податків прийнято рішення про припинення).

IV. Внесення змін до Реєстру ВПП

4.1. Протягом календарного року, на який сформовано Реєстр ВПП, до цього Реєстру можуть бути внесені зміни:

4.1.1. якщо платник податку у наступних після затвердження Реєстру ВПП податкових періодах досяг критеріїв, визначених підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14 (у тому числі за рахунок подачі уточнюючих декларацій (розрахунків) або за результатами перевірок, проведених органами доходів і зборів);

4.1.2. у разі припинення платника податків - юридичної особи.

4.2. Внесення змін до Реєстру ВПП оформлюється наказом центрального органу доходів і зборів, проект якого готується структурним підрозділом центрального органу доходів і зборів на підставі відповідних подань голів (перших заступників голів) доходів і зборів в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центрального офісу.

2. Фінансово-промислові групи

Однією із форм підприємницької діяльності, яка відноситься до категорії ВПП, є ПФГ -- об'єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду країни на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки країни, зокрема програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Сучасні ФПГ -- універсальні за характером діяльності та транснаціональні за їх масштабами об'єднання. Створені на основі акціонування, поєднання фінансових і ділових зв'язків, вони об'єднали промислові фірми, банки та інші фінансові інститути, торговельні і будівельні компанії, а також компанії інших галузей господарства. Головне підприємство промислово-фінансових груп (ПФГ) -- підприємство, створене відповідно до законодавства, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки та офіційно представляє інтереси ПФГ в країні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством країни.

На сьогоднішній день "промислово - фінансові групи" в Україні не існують. Так, з метою усунення надлишкового державного регулювання діяльності об`єднань юридичних осіб, ЗУ "Про промислово-фінансові групи в Україні" втратив чинність та було внесено відповідні зміни до ГКУ та ЗУ "Про банки і банківську діяльність".

Слідь пояснити, що існування прийнятого ще у 1996 році ЗУ "Про промислово-фінансові групи в Україні" було не доцільно як з юридичної так і з економічної точки зору. Так, відповідно до Закону промислово-фінансова група є об`єднання, до якого можуть входити суб`єкти господарювання всіх форм власності, яке створюється за рішенням КМУ на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України. Відповідно до ст.125 ГКУ промислово-фінансові групи не є юридичною особою і не підлягають державній реєстрації як суб`єкт господарювання. Тобто, промислово-фінансові групи були лише економічною формою взаємодії відповідних фінансових та промислових залежних організацій і їх головного підприємства. Також, це об`єднання не є юридичною особою і регулювання такого об`єднання, аналогічно регулюванню діяльності організаційно-правової форми із статусом юридичної особи, як це передбачено в законі, є недоцільним. З економічної точки зору недоцільність існування Закону підтверджувалось тим, що його положеннями визначалось, що головне підприємство ПФГ виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ. При цьому втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. Пільгою головного підприємства та учасників ПФГ, відповідно до статті 4 Закону, було передбачено звільнення від сплати вивізного (експертного) мита і митного зборів у разі експорту та імпорту проміжної продукції, при тому, що головне підприємство випускало лише кінцеву продукцію.

Обсяги недоотриманих податкових надходжень держбюджету шляхом продажу найбільшими фінансово-промисловими групами виробленої в Україні продукції за кордон за заниженими цінами в 2012 році становили як мінімум 14 млрд гривень.

З одного боку, навіть сплата цієї суми в кращому випадку дозволила б підняти пенсії лише на 100 гривень. 04 липня 2013 року прийнято ЗУ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення", згідно із законом, контроль трансфертних цін буде здійснюватися в тому випадку, якщо сукупний обсяг операцій з контрагентом перевищив 50 млн гривень в рік. Бізнес буде подавати звітність раз на рік - до 1 травня наступного за звітним року. Закон про трансфертне ціноутворення повинен забезпечити Україні додаткові податкові надходження.

3. Особливості обліку великих платників податків

Після включення платника податків до Реєстру ВПП та отримання повідомлення центрального органу доходів і зборів про таке включення, платник податків зобов'язаний стати на облік у спеціалізованому органі доходів і зборів вказаному у повідомленні, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з урахуванням можливості самостійного визначення ним найзручнішого місця обліку в одному із спеціалізованих органів доходів і зборів.

Якщо великий платник податків самостійно не став на облік у спеціалізованому органі доходів і зборів, центральний орган доходів і зборів має право самостійно прийняти рішення про зміну основного місця обліку та перевести його на облік у спеціалізовані чи інші органи доходів і зборів.

Після прийняття рішення про переведення великого платника на облік у спеціалізовану державну податкову інспекцію чи інший орган доходів і зборів відповідні органи доходів і зборів зобов'язані протягом 20 календарних днів після прийняття рішення здійснити відповідні заходи з переведення такого платника податків на нове місце обліку.

Великі платники податків подають податкові декларації до органу доходів і зборів в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Тривалість проведення документальних планових перевірок для великих платників податків не повинна перевищувати 30 робочих днів, документальних позапланових перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів. Продовження строків проведення перевірок можливе за рішенням керівника органу доходів і зборів - для документальних планових не більше як на 15 робочих днів, а документальних позапланових перевірок не більш як на 10 робочих днів.

Документальні виїзні планові та позапланові перевірки великого платника податків можуть бути зупинені за рішенням керівника податкового органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов'язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

При цьому, загальний термін камеральної перевірки або документальної позапланової виїзної перевірки платника податку для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, з урахуванням строків зупинення, не може перевищувати 60 календарних днів.

При проведенні документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки великий платник податків зобов'язаний не пізніше наступного за днем початку таких перевірок надати посадовим (службовим) особам органів доходів і зборів у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним, в тому числі в електронному вигляді з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів.

З 1 січня 2013 року великий платник податків має право звернутися до центрального органу доходів і зборів із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування. Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом доходів і зборів про порядок визнання цін (методів) для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Економічна сутність ухилення від сплати податків

Уникнення податків та ухилення від їх сплати притаманні будь-якому суспільству. Причиною цього є очевидний вплив податків на доходи і витрати платників при недостатньому усвідомленні ними вигід від споживання суспільних благ, що фінансуються за рахунок податкових платежів. Це означає, що витоки зазначеного суспільного явища необхідно шукати в суспільній природі податків, які за своєю сутністю є еквівалентними платежами громадян в обмін на суспільні блага, що надає їм держава, виконуючи свої функції (наслідком усвідомлення сутності податків стало визначення принципу еквівалентності як одного з основних наукових принципів оподаткування), а за формою прояву - відносинами привласнення державою частини індивідуальних та корпоративних доходів, відчужених і вилучених у платників на основі примусу, що в правових державах здійснюється на підставі закону.

Ухиляння від сплати податків виникло разом із введенням самих податків. Адже, платник податків завжди намагається мінімізувати суму податку, що необхідно сплатити.

Серед основних чинників, котрі спонукають платників уникати сплати податків, виділяють:

- погіршення фінансового становища бізнесу та населення ;

- складність у розрахунках податкових сум;

- особливості податкової системи та податкової політики, що проводиться в країні;

- нераціональна структура оподаткування (висока частка непрямих податків;

- недосконалість юридичної техніки податкового законодавства - складність податкової системи. Вона обумовлює зниження ефективності податкового контролю та створює можливість уникнути сплати податків;

- рівень довіри платників до владних структур, котрі виконують функцію розподілу коштів, отриманих від податків;

- брак досвіду боротьби с податковими правопорушеннями законодавства ;

- недостатня захищеність працівників органів контролю при виконанні ними службових обов'язків ;

- недостатній розвиток міжнародної співпраці в справах боротьби з податковою злочинністю ;

- негативне відношення до існуючої податкової системи - жорстка податкова система багато в чому не стимулює працю виробника, а, навпаки, підштовхує його до утаювання прибутків та несплати податків. Платник податків не поважає систему, яка не поважає його як платника, не враховує його можливості по сплаті податків. Також низька віддача з боку держави у виді суспільних благ ;

Під ухиленням від сплати податків розуміють протиправні дії зі зменшення податкових зобов'язань, виявлення яких тягне за собою відповідальність (штрафні санкції, адміністративна, дисциплінарна та кримінальна) за порушення податкового законодавства .

За економічним змістом ухилення від сплати податків є процесом уникнення податкових зобов'язань конкретними платниками податків.

Економічний характер цього поняття проявляється через можливість чіткого визначення зміни податків від рівня ухилення. Соціальні наслідки ухилення пов'язані з існуванням фіскального обміну -- податки -- блага і покращення чи погіршення суспільного добробуту платників податків. На процес ухилення впливають такі фактори:

1) історичні традиції;

2) моральна етика платника податку;

3) рівень державного контролю в країні;

4) рівень оподаткування.

Рівень оподаткування напряму впливає на ухилення від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

5. Форми та способи ухилення від сплати податків

Ухилення від сплати податків може реалізовуватися двома шляхами: використання незаконних методів; легалізовані дії. В Українській економічній енциклопедії ухилення від сплати податків трактується як сукупність легальних і незаконних способів приховування доходів від оподаткування.

У фіскальній практиці існує дві основні форми ухилення від сплати податків: законна та незаконна.

Основна відмінність між цими формами: законні форми не тягнуть за собою відповідальності, а незаконні передбачають накладення відповідних штрафів, санкцій. До законних способів відносять:

1) штучне, без порушення законодавства, завищення собівартості;

2) прискорене нарахування амортизації;

3) відрахування на утримання домашньої контори і власного транспорту, що використовується у службових цілях;

4) відрахування в благодійні фонди;

5) використання офшорних застережень та податкових гаваней;

6) використання податкових пільг.

Намагання звести до мінімуму сплату податків юридичними та фізичними особами призводить до відтоку фінансових потоків в ті країни, які на законодавчому рівні сприяють залученню капіталу, не вимагаючи підтвердження джерел їх походження. Для зниження податку використовують співпрацю з компаніями, зареєстрованими в країнах, де існує ліберальний підхід до оподаткування (повне звільнення сплати чи великі пільги). Ці країни отримали назву податкових гаваней, податкових оазисів або офшорних зон. Офшорні зони (англ. offshore) -- це країни або деяка частина певної країни, в яких:

існує сприятливий режим обслуговування банківських, страхових та інших фінансових операцій для іноземних фірм або громадян-іноземців;

відсутні обмеження фінансової діяльності поза межами країни реєстрації;

забезпечується збереження інформації щодо конфіденційності власників;

діють значні пільги в оподаткуванні, а в деяких офшорних країнах податки взагалі не існують для іноземних фірм-нерезидентів.

Багато українських фінансистів ці два методи ухилення від сплати податків розмежовують і легалізоване зменшення оподаткування називають уникненням від сплати податків, а нелегальне - ухилення від сплати податків.

Необхідно зауважити, що різні види податків по-різному піддаються ухиленню залежно від способу нарахування податку, розміру податкових ставок, об'єкта оподаткування. Виділяють три групи залежності:

- під час визначення суб'єкта оподаткування менший інтерес до ухиляння виникає у випадку, якщо платник податку і носій податкового тягаря цього податку не збігаються (приклад - непрямі податки);

- при визначенні ставок оподаткування - тяжче ухилитьсь від податків, ставки по яких визначені у твердих сумах; серед відсоткових ставок лідером щодо ухилення є податки за диференційованими ставками за різними групами товарів чи платників;

- при визначенні об'єкта оподаткування у кількісних показниках ухилитися від сплати податку важко; якщо об'єкт визначається у вартісному вимірі, то чим складніший механізм підрахунку, тим легше ухилитись від цього податку.

Більше можливостей для ухилення від сплати мають непрямі податки (ПДВ, акцизний податок). Особливо це стосується ПДВ, оскільки його визначення здійснюється у відсотках до вартісного обсягу. Так, шляхом заниження обсягів реалізації чи завищення обсягів закупівлі суб'єкти господарювання намагаються зменшити розмір ПДВ, що необхідно сплатити.

6. Міжнародне податкове планування

З огляду на те, що податок -- це примусове вилучення в дохід держави певних коштів, цілком природно, що платник податків, оцінивши усі законні способи, має право вибрати той із них, який дозволить зменшити збитки. Часто завдяки грамотному застосуванню норм законодавства сума податків значно зменшується.

Податкове планування -- це діяльність з розробки та практичного застосування схем, які дозволяють знизити податковий тиск, це методи і заходи, спрямовані на збільшення коштів, які залишаються в розпорядженні підприємства після сплати належних податків. При цьому податкове планування повинне спиратися не лише на аналіз поточного законодавства, а й на загальну принципову позицію фіскальних органів з питань оподаткування та перспективне законодавство для уникнення в майбутньому додаткових податкових витрат при ухваленні тих чи інших законів.

Також податкове планування повинно базуватись не тільки на вивченні текстів діючих податкових законів і інструкцій, але і загальної позиції, яку займають податкові органи різних країн з тих чи інших питань, проектів законів по податках, податкових реформ, що готуються, а також на аналізі загальних напрямків податкової політики, яка проводиться урядом країни.

Міжнародне податкове планування - вибір між різними варіантами і методами здійснення фінансово-господарської діяльності і розміщенні активів, направлених на досягнення якнайнижчого рівня податкових зобов'язань, які при цьому виникають. Очевидно, що в ідеалі таке планування повинно бути якомого перспективнішим, особливо стосовно вибору об'єктів капіталовкладень.

Спрощена звітність, пільгове оподаткування, часткова або повна анонімність - ось три кити, на яких спочивають офшорні методи міжнародного податкового планування. Однак, слід чітко розрізняти податкове планування і ухилення від податків. Податкове планування - це така діяльність по мінімізації податків, яка не вступає в протиріччя з законом. Ухилення ж від податків - це порушення закону, в особливо серйозних випадках - кримінальний злочин. Ще гірше, коли ухилення від податків супроводжується іншими правопорушеннями, особливо "відмиванням" (це окремий склад, відмінний від податкових порушень). Однак до теперішнього податкового планування це відношення не має.

Податкове планування (tax planning) включає в себе:

Аналіз правової інформації з здійснюваним операціям .

Оцінку податкових зобов'язань, що накладаються на компанію при здійсненні операцій.

Оптимізацію проведених операцій з урахуванням податкових зобов'язань.

Підготовку необхідних документів і обгрунтувань для оформлення і забезпечення операцій.

Здійснення розрахунків і оплати податків у разі потреби.

Основними принципами податкового планування є:

Законність всіх способів і методів оптимізації оподаткування;

Економічність впровадження схем оптимізації оподаткування;

Індивідуальний підхід до розробки схеми діяльності та особливостей конкретної компанії-платника податків;

Комплексність і багатоваріантність застосування розроблених схем та методів оподаткування.

На сьогоднішній день оптимізація оподаткування цікава, перш за все, великому та середньому бізнесу. Такі компаній набувають міжнародних корпоративних форм, формують холдинги. Саме у таких ситуаціях особливе значення матиме міжнародне податкове планування в рамках компаній і холдингів, яке по суті своїй засноване на відмінностях у системі оподаткування тих країн, де засновані компанії холдингу з урахуванням спеціальних угод, які існують між такими державами.

Податкові ставки на доходи компаній, дивіденди, роялті та ін. в багатьох державах досить високі. Тому компанії, зокрема крупні корпорації й холдинги, намагаються всіма можливими способами зменшити податковий тягар. На жаль, не завжди законними способами, іноді навіть шляхом ухиляння від сплати податків. Тому ці компанії інколи допускають помилки. Ось деякі типові помилки податкового планування міжнародних холдингів і компаній:

- ухиляння від сплати податків;

- обхід законно встановлених податків;

- нераціональна побудова корпоративної структури компанії;

- нераціональний розподіл прав на різні види активів усередині холдингової компанії;

- нераціональна побудова фінансових потоків і договірних відносин у холдинговій компанії.

Організація системи податкового планування вимагає, крім усього іншого, наявності певних ресурсів: фінансових, матеріально-технічних, інтелектуальних. Враховуючи можливу відповідальність за невдалі спроби податкових оптимізацій при систематизації податкового планування на підприємстві, необхідно залучати сторонні спеціалізовані організації або фахівців, які мають досвід у цій сфері і можуть оцінити й намітити шляхи систематизації податкового планування на підприємстві. Такими фахівцями є податкові консультанти, які є в багатьох країнах світу та підготовка яких ведеться і в нашій країні, зокрема в НУДПСУ, за магістерською програмою "Податкове консультування".

Схеми зниження податків в міжнародному бізнесі можуть бути найрізноманітнішими. Найпростіший варіант використання офшорної компанії - це, коли офшорна компанія виступає одним з учасників бізнесу. У торговельних операціях, наприклад, через неї проводяться операції по імпорту чи експорту.

Регулюючи контрактну ціну, власник компанії тим самим регулює й суму виплачуваних податків і мит. Ця техніка називається трансферним ціноутворенням (transfer pricing). Низькоподаткова компанія може використовуватися в якості холдингу. Часто офшорні компанії використовуються для володіння авторськими правами, торговими марками, патентами та іншою інтелектуальною власністю. При цьому ліцензовані виплати (роялті), що йдуть з країни основної діяльності транснаціональної корпорації, накопичуються в офшорній зоні в безподатковому режимі.

Офшорна компанія може використовуватися в якості фінансової, видаючи кредити (як правило, пов'язаним з нею компаніям) і отримуючи їх назад з відсотками. Відсотки при цьому також накопичуються в безподатковому режимі. Крім цього можна заводити через офшорну компанію устаткування і основні засоби, як безпосередньо в статутний фонд, так і за допомогою лізингових схем (при цьому ще з'являється можливість вигону у зворотний бік лізингових процентних платежів). Оскільки офшорні зони зазвичай не мають угод про виключення подвійного оподаткування, часто в схемах з виплатою роялті та відсотків в якості проміжного елемента у вигляді "престижного прошарку" використовуються неофшорні компанії з країн, які такі угоди мають.

Для безподаткового накопичення страхових виплат використовуються офшорні страхові компанії. Для залучення та інвестування коштів на міжнародних ринках використовуються офшорні інвестиційні фонди. Великі міжнародні банківські структури створюють дочірні офшорні банки і в результаті ведуть частину свого бізнесу в безподатковому режимі.

Ну і, звичайно, можливі всякого роду схеми за участю як офшорних, так і неофшорних компаній різного типу, в залежності від конкретної специфіки даного бізнесу.

податковий економічний юридичний фінансовий

7. Види відповідальності за порушення податкового законодавства

Відповідно до статті 106 ПКУ, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених ПКУ та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену Податковим Кодексом та іншими законами України.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

а) фінансова; б) адміністративна; в) кримінальна; г) дисциплінарна.

Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та/або пені.

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) є платою у вигляді фіксованої суми та /або відсотків, що стягується з платника податку у зв'язку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на податкові органи. А пеня є сумою коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер, який полягає в необхідності відшкодування державі збитків, що виникли внаслідок недотримання надходжень до бюджетів всіх рівнів від податків та зборів. Тобто відповідальність за порушення податкового законодавства об'єднує дві різні моделі юридичної відповідальності: правовідновлювальну (компенсаційну) та штрафну (каральну). Саме це підкреслює стаття 112 ПКУ, в якій зазначено, що притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність є засобом адміністративного впливу на порушників податкового законодавства із застосуванням адміністративно-правових норм. Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення - винної або необережної дії чи бездіяльності, що посягає на захищені законом суспільні відносини, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Особливостями адміністративних стягнень є:

- застосування до фізичних осіб та посадовців, винних у податкових правопорушеннях;

- адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості;

- застосування у відношенні до найменш значних податкових правопорушень (проступків), які за своїм характером відповідно до закону не тягнуть кримінальної відповідальності;

- відсутність тяжких правових наслідків.

Діяння, за які передбачена адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства, зазначені у статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення (Ст. 163-2, 163-3, 163-3, 164-1, 164-5 та іншими), а також у деяких статтях Податкового та Митного кодексів України. Наприклад, частина статті 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що неподання громадянами декларації про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, не ведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов'язкову форму обліку, - тягне за собою попередження або накладання штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З усіх видів стягнень, передбачених кодексом України про адміністративні правопорушення, податковим органом надано право використовувати лише адміністративні штрафи. Розмір їх визначається в межах, встановлених за скоєння відповідних правопорушень в сумах, або кратних певному показнику (неоподаткованому мінімуму доходів, мінімальному розміру заробітної плати), або в національній грошовій одиниці. При цьому слід враховувати положення пункту 5 підрозділу 1 розділу XX ПКУ, в якому зазначено: "якщо норми інших законів містять посилання на неоподаткований мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги", тобто у розмірі, що дорівнює 100 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць).

Кримінальна відповідальність застосовується при доказі винності, протиправності, умислу та особливо тяжких наслідках податкового злочину. Кримінальна відповідальність характеризується такими особливостями:

- суб'єктами є виключно фізичні особи;

- регулюється нормами Кримінального кодексу України;

- встановлюється лише в судовому порядку;

- має певні процесуальні особливості.

Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів передбачена статтею 212 ККУ:

а) умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призведи до фактичного ненадходження до бюджету чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

б) ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, - караються штрафом від п'ятсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років;

в) діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів коштів в особливо великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна;

г) особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою статті 212 Кримінального кодексу України, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки і збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків і зборів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків і зборів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

І нарешті, дисциплінарні санкції становлять форми впливу адміністрації підприємств, установ і організацій за здійснення дисциплінарних провин, пов'язаних з податковими правопорушеннями. Дані правопорушення знаходяться на перетині адміністративної і дисциплінарної відповідальності, в основі яких лежить невиконання чи неналежне виконання обов'язків зі сплати податку платником, як працівником конкретного підприємства, установи, організації. При невиконанні цим працівником персональних функцій у процесі обліку, розрахунку та сплати податків і зборів відповідальність настає у встановленому трудовим законодавством порядку.

Размещено на Allbest.ru

...