Державний кредит та проблеми його обслуговування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Розбудова ринкових економік та проведення реформування з метою подолання деструктивних явищ потребує значної кількості фінансових ресурсів. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Отримуючи кредит, держава має змогу використовувати додаткові можливості для свого економічного й соціального розвитку. Вміле використання державного кредиту у бюджетній політиці дає змогу стримувати інфляційні процеси, найбільш ефективно використовувати грошові заощадження населення і підприємців. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи і забезпечувати прогресивний розвиток товарного виробництва.

Питання управління та обслуговування державного кредиту є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного кредиту є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

Важливе значення місця та ролі державного кредиту у фінансовій системі держави зумовило постійну увагу дослідників до різних аспектів його функціонування. Дослідженню державного кредиту присвятили свої праці такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як Дж. Бьюкенен, Дж. Кейнс, К. Маркс, Г.Д. Рікардо, А. Сміт, А. Вавілов, С. Вітте, А. Саркісянц, О.Барановський, О.Василик, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Козюк, Г. Кучер, І. Лютий, Л.Новосад, М. Туган-Барановський.

Однак, в умовах наростаючих світових фінансових криз постає необхідність подальшого дослідження державного кредиту, осмислення нових явищ у сфері кредитування та обґрунтування можливостей його ефективного використання для забезпечення соціально-економічного розвитку країн.

Метою курсової роботи є дослідження ролі державного кредиту у забезпеченні соціально-економічного розвитку України та розробка пропозицій щодо перетворення державних запозичень на дієвий інструмент стабілізації економіки.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити ряд задач, головними з яких є:

* обґрунтування економічної сутності державного кредиту як складової державних фінансів;

* виявлення основних тенденцій формування державного кредиту України;

* визначення основних етапів формування державного внутрішнього кредиту, аналіз механізму управління ним;

* оцінка розміру та динаміки зовнішнього кредиту України;

* аналіз проблем обслуговування державного кредиту України;

* узагальнення зарубіжного досвіду обслуговування державного кредиту з метою його можливого використання в Україні;

* розробка пропозицій щодо удосконалення управління та обслуговування державного кредиту в Україні.

Об'єктом роботи є державний кредит як складова державних фінансів, предметом є обслуговування державного кредиту.

1. Теоретичні основи державного кредиту

1.1 Поняття та сутність державного кредиту

Держава як суб'єкт економічних відносин для покриття своїх витрат залучає не тільки доходи бюджету, але і додаткові, сформовані на позиковій основі, фінансові ресурси. Унікальним способом їхнього одержання виступає державний кредит.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, приходять, як правило, через бюджет), ні уособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Слід відзначити, що термін "державний кредит" зазвичай розглядається у двох аспектах: як економічна та як правова категорії. При цьому необхідно відмітити, що державний кредит як економічна категорія є базисним поняттям щодо кредиту в правовому аспекті. З економічної точки зору державний кредит є однією з форм руху позикового капіталу, в ході якого відбувається вторинний перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту і частини національного продукту. Всі правовідносини у сфері державного кредиту відрізняються державно-владним характером. У цих відносинах держава в односторонньому порядку встановлює, а також змінює без згоди інших сторін відносин умови державного кредиту: терміни повернення, підстави припинення і зміни відносин, величину відсотків та терміни їх виплат й ін. В загальному розумінні державний кредит - це система відносин позики, у яких однією із сторін виступає держава. При цьому держава може виступати як:

- позичальник;

- кредитор;

- гарант.

Оскільки в переважній більшості випадків держава здійснює діяльність як позичальника, зазвичай у науковій літературі розглядається саме така ситуація.

Державний кредит як економічна категорія є сукупністю економічних відносин, що виникають у сфері мобілізації державою додаткових грошових ресурсів, як правило, з метою покриття бюджетного дефіциту на основі добровільності, поворотності, терміновості і платності.

Визначаючи поняття державного кредиту як правову категорію, перш за все необхідно відмітити, що чинне законодавство України не дає визначення цього терміну. У Бюджетному кодексі України, який є правовою основою державних кредитних відносин, визначено тільки поняття про державний борг.

В.Ф. Роль пропонує наступне визначення державного кредиту: це система врегульованих правовими нормами суспільних відносин у сфері акумуляції державою додаткових, умовно вільних грошових коштів, де держава виступає в ролі позичальника, кредитора або гаранта, як правило, в цілях покриття дефіциту бюджету, на умовах добровільності, поворотності, терміновості і платності.

На думку Білої О.Г., Чуй І.Р., державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами та нерезидентами, - з другого, при яких держава традиційно вступає у ролі позичальника (рідше кредитора та гаранта).

На нашу думку, найбільш вдалим є визначення Федосова В.М., оскільки воно дає повне і ґрунтовне визначення поняття, не включаючи при цьому зайвої додаткової інформації: державний кредит є сукупністю економічних відносин, що виникають, з одного боку, між державою, а з іншого - фізичними або юридичними особами з приводу мобілізації додаткових фінансових ресурсів на кредитній основі, тобто на умовах поверненості, строковості та платності. В таких економічних відносинах держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних осіб. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

Значення державного кредиту для економічного життя держави, його фінансової системи найбільш рельєфно виявляється через властиві йому функції. Можна виділити чотири функції державного кредиту:

- фіскальну;

- регулюючу;

- розподільну;

- контрольну.

Фіскальна функція показує основне призначення державного кредиту - формування централізованих грошових фондів держави за допомогою залучення додаткових, умовно вільних грошових коштів. В умовах, коли структурний дефіцит Державного бюджету є швидше нормою, ніж винятком, актуальність даної функції істотно зростає. Часто державний кредит виступає основним джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Регулююча функція виявляється в дії держави за допомогою державного кредиту на функціонування грошового обігу, стан кредитного та інвестиційного ринку, рівень інфляції, в цілому на стан економіки держави. За допомогою держкредиту держава проводить свою фінансову політику.

Розподільна функція дозволяє спрямувати грошові потоки на забезпечення збалансованості бюджету. За рахунок державного кредиту забезпечується рівномірний розподіл податкового тиску в часі. Крім того, за допомогою держкредиту можна підвищити ефективність перерозподілу грошових коштів усередині держави: як між різними адміністративно-територіальними одиницями, так і між галузями економіки.

Контрольна функція виражається в забезпеченні цільового використання кредитних ресурсів, обов'язковості і своєчасності їх повернення, правильності розрахунку й виплати винагороди. При цьому контроль здійснюється на всіх етапах кредитної діяльності: безпосередньо при залученні позикового капіталу, використанні та поверненні грошових коштів.

Таким чином, призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів, що може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

1.2 Класифікація державного кредиту

Державний кредит є невід'ємною складовою економічної і фінансової системи держави. Класифікацію відносин у сфері державного кредиту можна здійснити за такими підставами:

1. За змістом здійснюваних операцій виділяють активні і пасивні. Коли держава залучає на умовах кредиту грошові кошти інших суб'єктів фінансових правовідносин для вирішення завдань соціальної та економічної спрямованості, наприклад на покриття дефіциту державного бюджету України, то мають місце пасивні операції, а при розміщенні державних грошових коштів на умовах кредиту - активні операції.

2. За цільовою спрямованістю використання кредитних коштів, незалежно від змісту операцій можна визначити такі види державного кредиту, як соціальний, економічний і бланковий.

При реалізації відносин у сфері державного кредиту з метою вирішення певних соціально значущих для держави й суспільства завдань, наприклад погашення коштів Фонду соціального захисту інвалідів, матиме місце соціальний держаний кредит.

Якщо такою метою є розв'язання завдань у сфері економіки, наприклад забезпечення фінансовими ресурсами певної галузі економіки, матиме місце економічний державний кредит.

При реалізації державно-кредитних відносин без наявності чітко вираженої мети - бланковий.

3. За терміном представлення коштів державний кредит буває короткостроковим (термін погашення до 1 року), середньостроковим (до 5 років) та довгостроковим (термін погашення більше 5 років).

4. За юридичними формами державний кредит можна диференціювати на державні займи (зовнішні та внутрішні), податковий кредит, оплата державних зобов'язань казначейськими векселями, використання комерційними банками тимчасово вільних бюджетних коштів і коштів державних позабюджетних фондів. Особливою формою є одержання кредитних ресурсів різними суб'єктами господарювання під гарантії держави (так званий умовний державний кредит). В окремих випадках можуть мати місце й інші форми.

Найпоширенішою формою державного кредиту є державні позики, які характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб, інших суб'єктів залучаються для фінансування суспільних потреб шляхом емісії і розміщення державних облігацій, казначейських зобов'язань, інших державних цінних паперів.

Особливістю емісії та реалізації казначейських векселів є те, що цей вид державних цінних паперів не припускає виплати відсотків або інших вигод, як у випадку з облігаціями і казначейськими зобов'язаннями.

Казначейські векселі згідно з п. 5 Порядку застосування векселів Державного казначейства (затвердженого Постановою КМУ № 689 від 27.06.96 р.) видаються в рахунок фінансування витрат Державного бюджету, за винятком витрат по оплаті праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача засобів з державного бюджету. Аналіз п. 9 вищезгаданого Порядку дозволяє стверджувати, що казначейські векселі є своєрідним сурогатом грошових коштів, які вживаються для розрахунків у народному господарстві України. Важливою рисою цього виду державних цінних паперів є те, що вони можуть використовуватися для сплати податків до Державного бюджету України.

У теорії і на практиці державний кредит прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.

У літературі уже вказувалося, що при внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.



Рис. 1.1. Форми державного кредиту

У випадку міжнародного державного кредиту однією зі сторін кредитної угоди виступає держава, яка причому може виступати і як боржник, і як кредитор, а може бути боржником і кредитором одночасно. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі, державна гарантія. Для більш наглядного подання зобразимо вищезгадане схематично (рис. 1.1).

Слід зазначити, що найбільш поширена форма державного кредиту - це державні позики. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади. Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики.

Варто враховувати, що розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Примусові облігації і формально добровільні (по підписці) використовувалися в нашій країні в складні періоди війни і післявоєнного відновлення народного господарства. В цілому такі методи розміщення державних позик притаманні лише тоталітарним системам.

Формами випуску державних позик можуть бути готівка (емісія державних цінних паперів) і безготівкова форма (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні цінні папери бувають іменними і на пред'явника. Перші випуски облігацій внутрішньої державної позики 1995 року в Україні були проведені безготівковим шляхом. Коло власників, серед яких розміщуються державні цінні папери, визначається умовами випуску і ними можуть бути: лише юридичні або фізичні особи, чи юридичні і фізичні особи.

Щодо обігу цінних паперів державної позики можуть встановлюватися обмеження, і тому позики бувають ринкові (вільно купуються і продаються) та неринкові (мають обмеження по купівлі і продажу або без права обігу - не можуть змінювати свого власника).

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Серед економістів укоренилося уявлення, що основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-пози-чальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5-7 % річних) на строк до 20 років.

Таким чином, державний кредит прийнято розподіляти на внутрішній та зовнішній. Основною формою державного кредиту є державні позики, котрі, у свою чергу, розподіляються із врахуванням багатьох класифікаційних ознак. Слід зазначити також, що функціонування і розвиток державного кредиту веде до утворення державного боргу, який представляє собою сукупність строкових боргових зобов'язань Уряду в грошовій формі. Державний борг складається з державного внутрішнього і державного зовнішнього боргу.

1.3 Особливості інституту державного кредиту

Державний кредит є складовою частиною кредиту, він має свої особливості, які проявляються досить чітко. Специфічність державного кредиту найбільш яскраво виявляється при порівнянні його з таким видом кредиту, як банківський. При цьому можна виділити наступні основні відмінності державного і банківського кредиту:

- державний кредит переслідує публічну мету (направлений на забезпечення загальнодержавних потреб, досягнення балансу між доходами і видатками бюджету) та регулюється фінансовим правом; банківський кредит спрямований на рішення приватних інтересів і перебуває у сфері цивільно-правового регулювання;

- при державному кредиті однією з сторін обов'язково виступає держава; при банківському кредиті - банк;

- забезпеченням при державному кредиті виступає все майно, що знаходиться у власності держави; при банківському кредиті - які-небудь конкретні матеріальні цінності позичальника;

- державний кредит носить непродуктивний характер (грошові кошти, як правило, спрямовані на покриття бюджетного дефіциту та не беруть участь у матеріальному виробництві); банківський кредит бере участь в забезпеченні безперервності процесу розширеного відтворювання, має продуктивний характер;

- державний кредит спричиняє у кінцевому рахунку виникнення державного боргу; результатом банківського кредиту є укладання договору банківської позики [27].

Для більш чіткого розуміння сутності державного кредиту необхідно відмежувати його від податкових платежів, основні їх відмінності наступні:

1) податкові платежі мають примусовий, обов'язковий характер, державний кредит - добровільний;

2) податкові платежі є безповоротними і безстроковими за своєю суттю (рух грошових коштів здійснюється тільки в одному напрямі - від платника до бюджету); при державному кредиті позиковий капітал підлягає поверненню після закінчення певного терміну;

3) податкові платежі є безоплатними та безвідшкодувальними, тоді як державний кредит - відшкодувальний і оплатний;

4) податкові платежі - як правило, нецільові та безумовні; державний кредит носить цільове призначення (наприклад, направлений на мінімізацію дефіциту бюджету);

5) податкові платежі встановлюються актом компетентного органу державної влади; державний кредит - договором.

Відносини, які регулюють механізм державного кредиту, мають досить складний, багатоплановий характер, що дозволяє говорити про комплексний характер цього інституту, який включає норми не тільки фінансово-правової, але й іншої галузі. Відносини у сфері державного кредиту складаються з приводу формування, функціонування і погашення державного внутрішнього боргу, що виникають у процесі фінансової діяльності держави по акумуляції тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб. Об'єктом даних правовідносин є грошові ресурси, які надходять до держави у формі внутрішніх державних позик і складають державний борг.

Суб'єктний склад правовідносин з приводу державного кредиту досить багатоманітний. З одного боку, це держава або уповноважені нею органи. Слід відзначити, що в даному випадку саме держава (а не уповноважені нею органи) є суб'єктом відносин. По-перше, грошові кошти, які акумулюються у формі державних позик, надходять саме державі і прямують на зменшення дефіциту бюджету, утворюють у результаті державний борг, а не борг уповноважених державою органів, що беруть участь у цих відносинах. По-друге, забезпеченням державних позик кінець кінцем є майно держави. Таким чином, діяльність уповноважених державою суб'єктів (Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів та ін.) не виключає й участі держави як самостійного суб'єкта у відносинах державного кредитування.

Держава бере участь у цих відносинах в особі Кабінету Міністрів України, на який покладається обов'язок управління боргом. Важливо підкреслити, що ця діяльність Кабінету Міністрів здійснюється в межах, визначених Верховною Радою України. Так, у ст. 15 Бюджетного кодексу України [5] підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики та валюту позики.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом «Про Державний бюджет України», належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб'єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам.

Іншу сторону суб'єктів даних відносин представляють кредитори - юридичні та фізичні особи. Причому в даному випадку йде мова про спеціальний характер подібних суб'єктів, оскільки ними можуть бути не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, що мають у розпорядженні тимчасово вільні грошові кошти, які вони надали у формі внутрішньої державної позики.

Визначивши об'єкт і суб'єктів правовідносин, необхідно зупинитися ще на одному істотному моменті характеристики інституту державного кредиту: методі правового регулювання. Об'єкт правовідносин з приводу державного кредиту, суб'єктний склад (місце держави в системі суб'єктів) свідчить про те, що поза сумнівом йдеться про фінансово-правові відносини. Певну своєрідність додає цим відносинам специфіка методу правового регулювання, який набуває форму договірного, що зовсім не виключає його фінансово-правової природи.

Дійсно, юридичні і фізичні особи на добровільній основі одержують державні цінні папери, здійснюють внутрішні позики, але навряд чи в цьому випадку можна ставити знак рівності між подібними відносинами та диспозитивними. Відносини державного кредитування (йдеться про внутрішнє кредитування) диспозитивні на стадії виникнення, але подальший їх розвиток, реалізація, припинення не регулюються договірними умовами і методами. Одержання державних цінних паперів - добровільне, але всі умови кредитних відносин визначені державою в безумовному, односторонньому порядку (термін, платність, види, підстави припинення та зміни). Позичальник визначає умови позики і кредитори не можуть їх коректувати.

Кредитори (юридичні та фізичні особи), добровільно вступивши у відносини державного кредиту, зобов'язані виконувати всі умови позики. Деякі науковці вважають, що на відміну від правовідносин по банківському кредиту суб'єкти є нерівноправними, оскільки основним методом регулювання правовідносин по державному кредиту є метод державно-владних велінь і державі належить функція управління державним боргом. Тимчасові рамки дії правовідносин у сфері державного кредиту в односторонньому порядку встановлюються позичальником (державою).

Незважаючи на специфіку методу регулювання всі правовідносини у сфері державного кредиту носять державно-владний характер. Тому вимагають додаткового аргументування положення, що характеризують державний кредит як комплексний правовий інститут. Виходячи з характеру однорідних правовідносин, публічно-правового методу (хоча і дещо специфічного) - це фінансово-правовий інститут. Звісно, необхідно мати на увазі комплексне законодавство, комплексні акти. Проте розмежування системи права і системи законодавства не вимагає подальшої деталізації.

Таким чином, фінансово-правові відносини у сфері державного кредиту мають наступні особливості: 1) залучені державою тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб спрямовані на певну мету - зменшення бюджетного дефіциту; 2) висновку угоди про державну позику передує ухвалення закону про Державний бюджет на поточний рік, яким деталізуються розміри та інші умови позики; 3) держава виступає в грошових відносинах як позичальник і гарант боргу; 4) держава в односторонньому порядку визначає умову позики.

2. Аналіз стану державного кредиту України та проблем його обслуговування

2.1 Нормативно-правове регулювання обслуговування і погашення державного кредиту

Державний кредит -- сукупність кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а також форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту, що використовується для покриття дефіциту державного бюджету.

Фінансові відносини у сфері державного кредиту складаються лише у зв'язку з формуванням, функціонуванням і погашенням державного боргу.

Жодні правовідносини в галузі державного кредиту не можуть виникати і розвиватися без відповідного правового їх оформлення, без створення адекватної нормативної бази. Насамперед участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах викладені компетенція та повноваження, принципи діяльності в галузі державного кредиту Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України і Національного банку України.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймає Міністерство фінансів України. В рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення реалізаційної ціни казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, враховуючи насамперед час їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються на покриття біжучих видатків державного бюджету. Виплата доходів за казначейськими зобов'язаннями і їх погашення здійснюються у відповідності з умовами їх випуску.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, інформації про їх випуск також визначаються Кабінетом Міністрів України чи за його дорученнями Міністерством фінансів України. При цьому орган, який реєструє випуск цінних паперів та інформацію про випуск цінних паперів -- Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку -- зобов'язаний перевірити відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. У випадку виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій і облігацій підприємств Державна комісія України з цінних паперів і фондового ринку наділена законодавцем правом призупиняти їх розміщення до тих пір, поки емітент цінних паперів не внесе в них відповідні зміни.

Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо.

Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів України здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається механізм бюджетних витрат. Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи. У разі надання гарантії юридична особа (позичальник) перераховує на рахунок Мінфіну України плату до 1% річних сум гарантії у терміни, визначені внутрішньою угодою з банком-агентом.

Бюджетний кодекс України регламентує порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань. Зокрема, згідно зі ст. 17 БКУ Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів з боргу.

Ще у 1992 р. Кабінет Міністрів України почав створювати правове поле для залучення іноземних кредитів. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України" від 16 червня 1992р. був створений орган, який мав впорядкувати використання іноземних кредитів і коштів Державного валютного фонду України. У зв'язку з цим на Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України були покладені такі завдання, як розгляд проектів зведених валютного плану і платіжного балансу України і подання їх Кабінету Міністрів України.

Проте зміни, що супроводжували економічне життя України, потребували змін у нормативно-правовому регулюванні відносин у сфері зовнішніх запозичень. Враховуючи тенденції економічного розвитку України, а також прийняття Бюджетного кодексу України, 11 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 787 "Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій" ліквідував Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з Підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.

Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Кабінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначається порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконання агентських функцій.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визначеному угодою про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою-резидентом і Мінфіном, плату за надання державної гарантії у розмірі 1 % річних суми наданої гарантії.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих Державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед позичальниками. Державний борг - це загальний розмір накопиченої заборгованості держави. Він складається з зовнішнього та внутрішнього боргу. Борг класифікується також за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Граничний обсяг державного боргу, надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період згідно з Законом «Про державний бюджет України» чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цієї величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів до приведення цієї величини у відповідність з законодавством.

Структура державного боргу згідно із законодавством повинна визначатися щорічно Верховною Радою України одночасно із затвердженням державного бюджету на наступний рік.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави перед домогосподарствами і фірмами даної країни. До внутрішнього боргу України належить також заборгованість, що утворилася в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів радянського союзу, розміщених свого часу серед населення. В Україні виник специфічний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат по інших соціальних програм.

1. Заборгованість перед юридичними особами.

2. Заборгованість перед банківськими установами:

-- Перед Національним банком України;

-- За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

-- За позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

-- За іншими позиками та зобов'язаннями;

-- За компенсаційними виплатами населенню в установах ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

-- За залишками вкладів населення, централізованими колишнім ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

-- Заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесена на державний борг.

4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств та організацій.

5. Інша внутрішня заборгованість.

6. Заборгованість перед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними. Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями .

Основними причинами створення і збільшення державною боргу є збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності та збереження влади) тощо.

Інституційна система міжнародних і валютно-фінансових відносин включає численні міжнародні організації. Ці організації об'єднує спільна мета - розвиток співробітництва і забезпечення цілісності та стабілізації складного і суперечливого всесвітнього господарства. До організацій, що мають всесвітнє значення, відносять спеціалізовані інститути ООН:

-- Міжнародний валютний фонд;

-- Міжнародний банк реконструкції та розвитку

-- Міжнародна асоціація розвитку;

-- Міжнародна фінансова корпорація - світовий банк.

Відносини України з міжнародними фінансовими організаціями юридично опосередковуються Законом України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій " і угодами між Україною та вказаними організаціями.

2.2 Оцінка стану та структура державного кредиту України за 2011-2015 рр.

борговий державний грошовий реструктуризація

Поняття державного кредиту і державного боргу є нерозривно пов'язаними, тому оцінка стану та структури державного боргу є необхідною складовою аналізу динаміки показників державного кредиту.

Формування державного боргу України відбувалося несистемно, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що відобразилось у його структурі та динаміці.

В таблиці 2.1. наведено деталізовані дані щодо структури державного боргу України за останні 5 років. Аналогічна детальна інформація за період з 01.01.2005 ? 01.06.2015 рр. наведена в Додатку А.

З даних таблиці 2.1 бачимо, що загальний обсяг державного боргу України зберігає тенденцію до зростання протягом досліджуваного періоду. Протягом останніх 5 років сукупний обсяг державного боргу зріс більш ніж втричі до 1 424,13 млрд. грн. (67,66 млрд. дол. США в еквіваленті).

У структурі загального державного прямого та гарантованого боргу традиційно переважає зовнішній борг, ? 64% сукупного обсягу, 60% прямого та 88,4% гарантованого державою боргу станом на 01.06.2015 р.

Таблиця 2.1. Структура сукупного державного боргу 01.01.2011 ? 01.06.2015 рр.

Динаміку обсягу державного та гарантованого державою боргу України в доларовому та гривневому еквіваленті наведено нижче, на рис. 2.1. та 2.2.



Рис. 2.1. Динаміка сукупного державного боргу (в гривневому еквіваленті)

Так, з початку 2014 року загальний обсяг державного та гарантованого державою боргу збільшився з 825,41 млрд. грн. до 1 424,13 млрд. грн. станом на 01.06.2015 року. В той же час в доларовому еквіваленті цей показник показав зменшення, ? з 73,11 млрд. дол. США до 67,66 млрд. дол. США за аналогічний період.

Рис. 2.2. Динаміка сукупного державного боргу (в еквіваленті дол. США)

На рис. 2.2, де для побудови динаміки сукупного обсягу державного та гарантованого державою боргу використані показники у дол. США, видно, що з початку 2015?року відбувалось деяке зменшення загального обсягу держборгу, приведеного в еквіваленті іноземної валюти. Дійсно, якщо за показниками 01.01.2015?року сукупний обсяг заборгованості України перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами складав 69,81?млрд.?дол.?США, то станом на 01.06.2015?року - вже 67,66??млрд.?дол.?США.

Проте таку динаміку показника некоректно буде пояснювати вдалою кредитною політикою уряду. Важливо звернути увагу на те, що показники станом на 01.01.2015?р. подавалися Міністерством фінансів з огляду на курс національної валюти на рівні 7,993?грн.?/?дол. США. За таких умов обсяг внутрішнього державного боргу, приведений у доларовому еквіваленті, відповідав 31,0?млрд.?дол.?США. Динаміку обсягу державного боргу та окремих його складових помісячно з початку 2015 року наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Структура сукупного державного боргу 01.01.2015 ? 01.06.2015 рр.

Протягом перших місяців 2015?року відбувалась потужна девальвація національної валюти, та перерахунок показників за новим офіційним курсом (21,048?грн.?/?дол.?США станом на 01.06.2015?року) показав відповідне зменшення загального обсягу внутрішнього державного боргу, приведеного в еквіваленті іноземної валюти, ? до 24,14?млрд.?дол.?США (-6,86?млрд.?дол. США). Разом з тим, обсяг внутрішнього боргу, номінований у національній валюті, за цей період тільки збільшувався - до 508,15?млрд.?грн. (+19,27?млрд.?грн.).

Якщо перерахувати показники внутрішнього боргу станом на 01.01.2015?року за курсом 21,048?грн.?/?дол.?США, його обсяг станом на вказану дату буде відповідати вже не 31,0?млрд.?дол.?США. в еквіваленті, а 23,23? млрд.? дол.? США, що на 913,57?млн.?дол.?США менше від показника, відображеного у звіті Мінфіну на 01.06.2015?року.

Показники зовнішнього державного боргу за цей же період також показали зростання, ? на 12% до 43,52?млрд.?дол.?США.

З таблиці 2.2 видно, що загальний обсяг держборгу показав рекордне зростання в лютому 2015 року внаслідок різкої девальвації. Нагадаємо, найнижчий офіційний курс гривні було зареєстровано 26 лютого 2015 року ? 3 001,01 грн. за 100 дол. США. При цьому на готівковому ринку курс долара США сягнув, в середньому, 31 грн./дол. США (придбання) та 37 грн./дол. США (продаж).

Причиною різкого зниження курсу гривні стала відмова НБУ від використання індикативного курсу на валютному ринку та припинення щоденних індикативних валютних аукціонів, що допомагали абсорбувати незадоволений попит, з метою забезпечення єдиного курсу на рівні ринкового, згідно з офіційними заявами керівництва Центробанку. В цих умовах НБУ змушений був повернутись до адміністративних заходів врегулювання ситуації на ринку, що згодом спричинило деяке зміцнення курсу гривні. В той же час, додатковий тиск на курс національної валюти чинила практика надання Національним банком кредитів рефінансування в гривні, що може бути охарактеризована як лише відносно виважена та непрозора, а також недостатній контроль за напрямками використання комерційними банками таких кредитів.

Девальвація національної валюти дозволяє урядові розраховуватися за внутрішніми боргами, що дешевшають разом із зниженням курсом гривні, меншими обсягам валютних ресурсів, зокрема, отриманих від міжнародних фінансових організацій.

Окрім зростання обсягів держборгу протягом останніх півтора року, найбільш активно державний борг накопичувався протягом 2008?2013 рр. Як зазначалось раніше, для вказаного періоду характерним було використання залучених державою позик для фінансування дефіциту бюджету.

Додатково, зростання державного боргу відбувалось більш активно в частині внутрішніх запозичень, коли частка зовнішніх дещо скоротилась. Протягом 2008?2013 рр. частка зовнішніх державних боргів скоротилась з 79% до 55% сукупного обсягу боргу. Крім того, в 2008?2013 рр. тенденцію до зростання мала частка емісійних позик у структурі державного внутрішнього боргу, а також частка гарантованих зобов'язань у структурі загального боргу.

В цілому, динаміка сукупного обсягу державного та гарантованого державою боргу в 2008?2013 рр. свідчить про те, по-перше, що країни з перехідною, недостатньо розвинутою та стійкою економікою потерпають найбільше від кризових явищ на рівні міжнародних фінансів, потребуючи в результаті додаткового залучення позикових коштів із зовнішніх та внутрішніх ринків. По-друге, нераціональність та непрозорість формування та використання залучених коштів стали свідченням необхідності реформування боргової політики країни.

Структуру загального держборгу у розрізі валют запозичень та її зміну протягом останнього п'ятиріччя наведено на рис. 2.3.



Рис. 2.3. Державний та гарантований державою борг України у розрізі валют погашення

У структурі українського держборгу у розрізі валют погашення станом на 01.06.2015 року найбільшою складовою є борг, номінований у дол. США ? 45,21% (30,60% станом на 01.06.2011 р.). Вагомою є частка національної валюти ? 31,53% (36,15% станом на 01.06.2011 р.) та СПЗ (спеціальні права запозичення МВФ) ? 17,18% (29,25% станом на 01.06.2011 р.).

Зростання питомої ваги державного боргу, номінованого в іноземній валюті означає збільшення витрат уряду з обслуговування власних боргових зобов'язань, що також будуть номіновані в інвалюті. Для українських фінансових ринків це відобразиться у ще більшому скороченні валютної пропозиції та подальшій девальвації гривні. Ця обставина є однією з підстав щодо проведення реструктуризації заборгованості країни перед зовнішніми приватними кредиторами.

Так, 27.08.2015?р. після тривалих перемовин, Міністерству фінансів України вдалося досягти угоди із зовнішніми приватними кредиторами з приводу реструктуризації частини зовнішнього державного боргу. Детальніше про умови цієї угоди в розділі?2 огляду.

У структурі державного та гарантованого державою боргу за групами кредиторів (рис. 2.4.) найбільша частка належить власникам державних цінних паперів на внутрішньому ринку (35,1%).

Наразі в обігу на внутрішньому ринку перебувають казначейські зобов'язання з різними строками (ОВДП від 12-місячних до 15-річних), а також облігації державних підприємств (НАК «Нафтогаз України», Укравтодор тощо). Сукупний обсяг заборгованості за випущеними цінними паперами на внутрішньому ринку відповідає 499,72 млрд. грн. (23,74 млрд. дол. США в еквіваленті).

Рис. 2.4. Структура державного та гарантований державою боргу України за групами кредиторів

Частка власників державних цінних паперів на зовнішньому ринку в загальній структурі держборгу відповідає 29,6% та відображає заборгованість за ОЗДП 2005?2015 рр. на загальну суму 383,16 млрд. грн. (18,28 млрд. дол. США в еквіваленті).

Серед основних кредиторів-МФО можна назвати:

? Міжнародний Валютний Фонд (122,48 млрд. грн. / 5,82 млрд. дол. США.);

? Міжнародний банк реконструкції та розвитку (89,17 млрд. грн. / 4,24 млрд. дол. США);

? Європейський банк реконструкції та розвитку (11,37 млрд. грн. / 0,54 млрд. дол. США).

Сукупна частка МФО в загальному обсязі держборгу відповідає 28,2% та складає 269,03 млрд. грн. (12,78 млрд. дол. США в еквіваленті).

Серед найбільших кредиторів ? іноземних комерційних банків (або інших фінансових установ) можна назвати ВАТ «Газпромбанк» (Росія), Державний банк розвитку КНР, Експортно-імпортний банк Китаю, Експортно-імпортний банк Кореї, Сбербанк Росії, Credit Suisse International тощо. Їх частка в загальній структурі відповідає 4,5% або 64,19 млрд. грн. (3,05 млрд. дол. США в еквіваленті).

В переліку країн, від урядів яких Україна отримувала позики, присутні Канада, Німеччина, Росія, США та Японія. Загальний обсяг таких позик складає 24,73 млрд. грн. (1,17 млрд. дол. США в еквіваленті).

В якості кредиторів країни виступають також деякі українські фінансові установи, зокрема НБУ, Укрексімбанк, Ощадбанк та Укргазбанк. Зазначимо, що великі державні банки є фактично єдиними покупцями ВОВДП на внутрішньому ринку, адже інші комерційні банки мають можливість придбавати валюту в обсязі не більше 0,1% обсягу регулятивного капіталу за день. Їх частка в сукупному обсязі державного та гарантованого державою боргу відповідає 0,6%. В той самий час НБУ є власником близько 80% випущених ОВДП, тому його реальна частка в структурі внутрішніх кредиторів держави є значно більшою [2].

Таким чином, перед урядом, як ніколи гостро, стоїть завдання у розробленні такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься не з позицій боргового тягаря на національну економіку, а як інструмент в механізмі забезпечення стабільного економічного зростання країни, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів іноземних інвестицій.

2.3 Аналіз проблем обслуговування державного кредиту України

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобовґязань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - це виконання боргових зобовґязань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів. Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.

За останніми актуальними даними Мінфіну, у другому півріччі 2015 року Україна повинна виплатити 103,52 млрд. грн. платежів з обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу. За комерційними кредитами у другому півріччі 2015 року поточного року Україна повинна буде виплатити 91,52 млрд. грн., за заборгованістю перед МФО ? 10,8 млрд. грн.

Інформацію щодо витрат на обслуговування та погашення державного боргу, згідно з останніми даними Міністерства фінансів України, наведено в табл. 2.3

Таблиця 2.3. Витрати на обслуговування і погашення держборгу в 2015 році

Згідно з повідомленнями НБУ на кінець 2015 року обсяг золотовалютних резервів України відповідав 10 3754 млн. дол. США, що в повному обсязі покриває всі заплановані на друге півріччя 2015 року платежі з обслуговування і погашення держборгу. Додатково варто наголосити, що завершення юридичної процедури реалізації положень угоди з реструктуризації, укладеної між Мінфіном та комітетом іноземних приватних кредиторів 27.08.2015?р. спричинить зміну показників, наведених в таблиці нижче, в бік зменшення.

Розглядаючи витрати на обслуговування і погашення держборгу у перспективі за період 2015?2020 рр., необхідно підкреслити, що в структурі витрат по обслуговуванню боргу поступово буде збільшуватися частка виплат з обслуговування внутрішнього боргу, що пов'язано з погашенням та виплатою доходів за ОВДП, випущених в 2009?2012 рр.

В 2014 році на обслуговування та погашення державного боргу було витрачено 125,5 млрд. грн., що відповідає 8% ВВП за результатом року. Всі виплати було здійснено в строк та в повному обсязі. В 2014 році співвідношення обсягу валового зовнішнього боргу до ВВП країни склало 96%. Динаміку показника за останні десять років наведено на рис. 2.5.

...