Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з предмету "Фінансова система України"

тема: Фінансові ресурси держави: проблеми формування та ефективного використання

Київ - 2013

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи формування та використання фінансових ресурсів держави
• Розділ 2. Оцінка формування та використання державних фінансових ресурсів в Україні
• Розділ 3. Перспективи формування та ефективного використання державних фінансових ресурсів в Україні
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Процес формування та використання фінансових ресурсів держави є невід'ємною частиною сучасних фінансових та соціально-економічних взаємин у суспільстві. Від ефективності його організації та регулювання залежить стан національної економіки, темпи економічного зростання, рівень добробуту населення, розвиненість виробничої і соціальної інфраструктури та багато інших компонентів соціально-економічного розвитку держави.

Актуальність теми. На сучасному етапі всі економічні суб'єкти гостро відчувають дефіцит фінансових ресурсів. Україна не є винятком. Тому постає питання дослідження процесу формування і розподілу фінансових ресурсів держави та знаходження шляхів його раціоналізації.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є фінансова система України.

Предметом дослідження є процес формування та використання фінансових ресурсів держави.

Метою даної роботи є дослідження сутності фінансових ресурсів держави, шляхів їхнього формування та використання; дослідження фінансових ресурсів України, виявлення проблем управління ними та обґрунтування шляхів вирішення даних проблем.

Згідно з поставленою метою, у роботі виконано наступні завдання:

· визначено сутність поняття "фінансові ресурси держави" та розкрито підходи різних економісті до визначення даного поняття;

· проаналізовано склад та структуру фінансових ресурсів держави;

· визначено основні напрями використання фінансових ресурсів держави;

· проаналізовано сучасний склад та структуру джерел та напрямів використання фінансових ресурсів Украйни;

· виявлено сучасні проблеми у сфері регулювання фінансових ресурсів України;

· обґрунтовано шляхи вирішення проблеми ефективності формування та використання фінансових ресурсів України.

Методи дослідження. При написанні курсової були використані такі методи: метод аналізу - при дослідженні поняття, складу та структури фінансових ресурсів; метод індукції - при виявленні проблем у фінансовій сфері України; методи статистичного аналізу - при розрахунку структурних показників джерел формування та використання фінансових ресурсів; метод порівняння - при виборі найкращого визначення терміну "фінансові ресурси"; інші методи

Проведене дослідження спиралося на погляди відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як О.М. Бірман, М.Г. Сичов, Т.В. Гуйда, Т. Завгородній, Г. Вознюк, Т. Смовженко, В. Опарін, М.Я. Коробов, В. Колесникова, О.Д. Василюк, Ю.М. Воробйов. О.П. Шитко, О.В. Григорівський, С.Ю. Колодій та інші.

Структура. В першому розділі курсової роботи розкрито сутність фінансових ресурсів держави, проаналізовано різноманітні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до даного поняття; визначено основні джерела формування та використання фінансових ресурсів держави.

У другому розділі проаналізовано статистичні дані щодо структури джерел формування та використання фінансових ресурсів України; досліджено Зведені баланси фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки, виявлено динаміку структури та абсолютні темпи приросту складових фінансових ресурсів та напрямів їх використання.

У третьому розділі курсової роботи детально досліджено існуючі проблеми формування та розподілу фінансових ресурсів України, а також проблеми їх законодавчого оформлення; запропоновано шляхи щодо їх усунення або часткового вирішення.

Розділ 1. Теоретичні основи формування та використання фінансових ресурсів держави

Потенційні можливості економічного розвитку кожної країни залежать від її ресурсного забезпечення. Усі елементи ресурсного потенціалу дуже важливі - і природні ресурси, і виробничі потужності, і кваліфікований персонал. Та все ж головне - це забезпеченість фінансовими ресурсами. Адже нестачу природних чи виробничих ресурсів, наприклад, можна компенсувати, придбавши їх за кордоном. Але це можливо лише за наявності достатнього обсягу коштів.

Поняття фінансових ресурсів є дуже складним, тому в економічній, науковій та практичній літературі досі немає єдиного однозначного визначення фінансових ресурсів, а також обґрунтування їхнього призначення та ролі у відтворювальному процесі держави.

Фінансово-кредитний словник за часів СРСР визначає фінансові ресурси як сукупність фондів грошових засобів, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств і організацій; створюються в процесі розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу.

О.М. Бірман характеризує фінансові ресурси як виражену в грошах частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в державі чи підприємствах для використання на цілі розширеного відтворення і на загальнодержавні потреби.

М.Г. Сичов підкреслює, що фінансові ресурси - грошові нагромадження у формі грошових фондів, які створюються підприємствами, об'єднаннями, організаціями, державою в порядку розподілу й перерозподілу суспільного продуту і національного доходу.

Т.В. Гуйда, визначає фінансові ресурси як сукупність доходів, відрахувань та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширення виробництва і зростання матеріального добробуту суспільства [17].

Т. Завгородній, Г. Вознюк, Т. Смовженко дотримувались такого визначення фінансових ресурсів: "Це сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання" [15].

Дещо іншою була думка В. Опаріна, він вважав, що фінансові ресурси є лише передумовою створення відповідного валового внутрішнього продукту і не гарантують ні його створення, ні позитивних фінансових результатів [22].

В. Колесникова під фінансовими ресурсами держави розуміє "податки і збори, одержані державою в процесі розподілу й перерозподілу валової доданої вартості, податки на споживання, неподаткові надходження та надходження від реалізації права власності держави, акумульовані в бюджетних цільових грошових фондах" [Колесникова В. Банковсоке дело: Учебник / Под ред. проф. В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 2008. - 480 с.]

Вітчизняний вчений М.Я. Коробов визначає фінансові ресурси як централізовані й децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу й перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національного доходу й призначаються для використання відповідно із завданнями соціально-економічного розвитку суспільства та окремих підприємств.

Більше визначень вітчизняних та зарубіжних вчених поняття "фінансові ресурси" наведено в табл. 1.1 в Додатках [24].

Найбільш повне визначення фінансових ресурсів надає К.В. Павлюк у своїй монографії "Фінансові ресурси держави", характеризуючи їх як грошові нагромадження і доходи, які створюються у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб [23]. Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру.

При цьому фінансові ресурси не варто ототожнювати з грошовими засобами. Хоч вони й мають дещо спільне (форму існування), але відрізняються такими особливостями:

– установкою плинності вартості (ключовою прикметою грошових відносин є еквівалентна, зустрічна плинність речової і грошової форм вартості, а в фінансових відносинах наявне існування і не еквівалентної плинності грошової, фінансової чи речової форм вартості);

– сферою застосування (фінансові ресурси є більш вузькою категорією, оскільки гроші супроводжують перерозподіл, розчленування, акумуляцію вартості всього ВВП, а фінансові ресурси супроводжують плинність лише його сегментів);

– суб'єктним складом (у грошових відносинах суб'єктами є всі юридичні і фізичні учасники, а фінансових - лише певний їх сегмент);

– правом власності (при плинності чи конверсії фінансових ресурсів власник може і не змінюватися, а от право власності на грошові засоби, конвертується до одержувача від платника).

Отже, фінансові ресурси і грошові засоби - це дві різні, конкретні, самостійні, унікальні економічні категорії, які відіграють свою специфічну глибинну роль, мають свою унікальну установку, спрямування, використовуються в певній сфері, і які мають свою особливу прикметну плинність вартості [13].

Досліджувати фінансові ресурси неможливо відокремлено від державних фінансів. Державні фінанси - грошові потоки, що відображають відносини перерозподілу ВВП і формування державних фінансових ресурсів, в розрізі двох груп: централізованих і децентралізованих [16].

Державні фінанси є найважливішим елементом фінансової системи держави. Через них держава впливає на економічний і соціальний розвиток країни загалом та окремих її регіонів і соціальних груп населення.

Державні фінанси, як і фінанси в цілому, виконують три основні функції: регулюючу, розподільчу та контрольну (див. рис. 1.2 у Додатках).

Регулююча функція базується на правовій регламентації грошових відносин у державі. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом валового внутрішнього продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію державні фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

До складу державних фінансів входять (див. рис. 1.3 у Додатках):

1. державний бюджет;

2. фонди цільового призначення;

3. державний кредит;

4. фінанси державного сектора [27].

1. Державний бюджет - це основний фінансовий план держави, що має силу закону. За допомогою державного бюджету держава мобілізує кошти, необхідні для забезпечення розвитку країни та витрачає їх з метою виконання своїх функцій.

За визначенням Бюджетного кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду [1].

Класифікації доходів та видатків бюджету наведені на рис. 1.3 та рис. 1.4 у Додатках.

2. Фонди цільового призначення - це централізовані фонди грошових коштів, що утворюються поза державним бюджетом для реалізації прав громадян на пенсійне і соціальне забезпечення та соціальне страхування. Джерелами формування доходів державних цільових позабюджетних фондів є:

1) обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені законодавством;

2) добровільні внески юридичних та фізичних осіб;

3) кошти Державного бюджету;

4) інші доходи.

Статті видатків державних цільових позабюджетних фондів встановлюються в суворій відповідності з їх соціальним призначенням, що регламентується відповідними законами.

Пенсійний фонд - найбільший позабюджетна фонд. Цей фонд є одночасно і централізованим фондом коштів держави, і центральним органом державної виконавчої влади. Кошти Пенсійного фонду України формуються за рахунок внесків підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності, виду діяльності, організаційно-правової форми і відомчої приналежності, що використовують найману працю, адвокати, нотаріуси, інші особи, які не є підприємцями і займаються діяльністю, пов'язаною з отриманням доходів, а також фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору або виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами.

Кошти Пенсійної фонду витрачаються на:

- виплату державних пенсій та інших соціальних виплат громадянам відповідно до чинного законодавства, причому за рахунок коштів Пенсійної фонду виплачуються пенсії й громадянам, що виїхали для мешкання за кордон;

- реалізацію державних і обласних програм соціального захисту пенсіонерів;

- створення та функціонування Єдиного державного банку даних про платників обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду;

- розвиток матеріально-технічної бази органів Пенсійної фонду;

- організацію роз'яснювальної роботи серед населення;

- іншу роботу, що проводиться Пенсійним фондом.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створений для надання допомоги безробітним. Основні завдання фонду:

- акумуляція коштів для здійснення покладених на нього завдань;

- виплата матеріального забезпечення особам, що мають статус безробітного;

- організація роботи центральних і місцевих органів управління Фонду;

- виплата допомоги у зв'язку з частковим безробіттям;

- виплата допомоги на поховання у разі смерті безробітного;

- виплата дотації роботодавцю на створення додаткових робочих місць;

- налагодження контактів з іншими цільовими фондами.

Фонд створюється за рахунок:

- внесків страховок роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються в розмірах та порядку, встановленому законодавством;

- асигнувань Державного бюджету;

- сум фінансових санкцій, що застосовуються до платників внесків відповідно до законодавства;

- благодійних внесків фізичних і юридичних осіб;

- інших надходжень.

Фонд соціального страхування з тимчасової втраті працездатності створюється за рахунок:

- страхових внесків страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб, які вносяться на умовах і в порядку, передбаченому законодавством;

- пені, штрафів та інших фінансових санкцій, що стягуються за порушення відповідного законодавства;

- благодійних внесків юридичних і фізичних осіб;

- асигнувань із Державного бюджету;

- інших надходжень.

Кошти Фонду використовуються на:

- виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю, пологами, при народженні дитини і досягненні нею трирічного віку, на поховання;

- фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

- створення резерву коштів страховок;

- забезпечення поточної діяльності й утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Основними завданнями Фонду є:

- своєчасно і в повному обсязі компенсувати збитки, заподіяні працівнику внаслідок пошкодження його здоров'я, а у разі його смерті - членам його сім'ї;

- надавати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- організовувати поховання померлого;

- сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому;

- організовувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого;

- використовувати всі заходи для підтримки, відновлення і підвищення працездатності потерпілого;

- надавати реабілітаційну допомогу потерпілому вдома, в санаторно-курортних установах та ін.;

- створювати робочі місця для інвалідів самостійно або спільно з органами виконавчої влади;

- сплачувати за потерпілого внески на медичне і пенсійне страхування.

Джерелами Фонду є:

- внески роботодавця: для підприємства - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ і організацій - з асигнувань, що виділяються на їх утримання та забезпечення;

- капіталізовані платежі, що надійшли у випадку ліквідації страхувальника;

- прибуток від діяльності фондів;

- штрафи і пені, стягнуті за порушення відповідного законодавства;

- добровільні внески та інші надходження, що не суперечать законодавству [25].

3. Державний кредит передбачає залучення коштів державою на позиковій основі. Залучені таким чином кошти спрямовуються в бюджет для використання через видатки на конкретні проекти.

4. Фінанси державного сектора об'єднують фінанси державних підприємств і муніципального господарства.

Отже, категорія фінансових ресурсів держави тісно пов'язана з державними фінансами. Тому подальше дослідження джерел формування та способів використання фінансових ресурсів буде проводитися у взаємозв'язку з складовими елементами державних фінансів: державним бюджетом, фондами цільового призначення, державним кредитом та фінансами державного сектора. Ключові поняття до даного розділу наведені в таблиці 1.5 в Додатках.

Розділ 2. Оцінка формування та використання державних фінансових ресурсів в Україні

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси - це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків. Перерозподіл за допомогою податків об'єктивно необхідний, але слід зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на себе держава й законодавче закріпила в конституції та інших нормативних актах. Розмір податків у фінансових ресурсах - це похідна від наявної фінансової системи. фінансовий ресурс держава витрати

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в кожній державі.

Структура фінансових ресурсів в Україні впродовж 1991_2011 років характеризується даними таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Структура джерел фінансових ресурсів України протягом 1991-2011 рр. (у % до підсумку)

Показники	1991	1995	1998	2001	2005	2008	2011
Прибуток	39,1	52,5	43,7	26,8	22,4	29,0	30,1
Прямі й непрямі податки з населення	9,5	19,4	16,8	19,6	24,5	26,6	28,1
Відрахування на соціальні цілі	15,3	13,8	12,1	16,2	18,1	17,4	18,5
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності	--	9,1	1,0	0,8	1,2	4,5	4,9
Інші доходи	5,3	1,0	5,1	13,9	18,8	12,1	10,4
Амортизаційні відрахування	30,8	12,4	21,3	22,7	14,9	10,4	8,4
*Джерело: [18]

Найвищу питому вагу в структурі джерел фінансових ресурсів держави має прибуток, хоча його частка постійно коливається. Якщо у 1991 році вона становила 39,1%, то у 2011 - 30,1%. Найбільшою була частка прибутку у 1995 році - 52,5%, найменшою у 2005 році - 22,4%. Це пов'язано насамперед із зростанням собівартості продукції, робіт і послуг протягом даних років, а також коливанням собівартості у окремих роках.

Прямі й непрямі податки з населення у 2011 році посідають друге за величиною місце в джерелах фінансових ресурсів і становлять 28,1%. Але так було не завжди: у 1991 році їхня частка становила лише 9,5% відсотка. Дане явище можна пов'язати зі змінами Податкового кодексу України, а також поступовий вихід економіки з тіньового сектору.

Наступними за величиною у структурі фінансових ресурсів є відрахування на соціальні цілі. Їх частка протягом 1991-2011 років зросла з 15,3% до 18,5%. Тож можна стверджувати про незначне покращення у соціальній сфері.

Частка амортизаційних відрахувань скоротилася протягом досліджуваних років майже у 4 рази - з 30,8% у 1991 році до 8,4% у 2011 році. Можливо, це обумовлено зміною методу розрахунку амортизаційних платежів, скороченням сектору тіньової економіки, а також абсолютним зростанням інших структурних компонентів фінансових ресурсів.

Доходи від зовнішньоекономічної діяльності скоротилися з 9,1% у 1995 році до 4,9% у 2011 році.

Зі структурою джерел фінансових ресурсів тісно пов'язана й структура їх використання. Без розгляду структури використання фінансових ресурсів не можна одержати повного уявлення про їхній зміст і склад. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється відповідно до потреб даного етапу розвитку економіки, фінансової політики держави та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов'язкове дотримання яких - вимога системи управління економікою.

Різні напрямки використання фінансових ресурсів, як вже було сказано, можна поділити на три групи. Перша - це поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства тощо. До другої групи належать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних установ та господарських структур, на науку, оборону, управління тощо. Третя група - це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентаря бюджетними установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та створення резервних фондів.

Структура використання фінансових ресурсів в Україні упродовж 1991_2011 років характеризується даними, наведеними у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Структура використання фінансових ресурсів України протягом 1991-2011 рр. (у % до підсумку)

Показники	1991	1995	1998	2001	2005	2008	2011
Витрати на розвиток економіки	27,6	39,6	29,2	33,6	31,4	32,9	38,1
Витрати на соціальні цілі	33,8	43,11	38,5	43,2	45,8	49,2	41,3
Витрати на оборону	1,7	2,2	2,7	2,5	2,6	2,8	2,1
Витрати на зовнішньоекономічну діяльність	0,8	2,7	3,4	3,9	4,1	5,1	4,6
Інші витрати	36,1	12,0	26,2	16,8	16,1	10,0	13,9
*Джерело: [18]

У структурі використання фінансових ресурсів найвищу питому вагу мають витрати на соціальні цілі (на соціальну сферу за рахунок бюджету й господарських структур та на соціальні гарантії населенню). Починаючи з 1991 року їх частка значно зросла. Якщо у 1991 році вона становила 33,8%, то у 2011 році - вже 41,3%. Дана тенденція є досить суперечливою, адже, з одного боку, вказує на підвищення соціальної захищеності населення, але з іншого боку такі витрати є обтяжливими для держави і не сприяють розвитку економіки.

Другою суттєвою складовою використання фінансових ресурсів є витрати на розвиток економіки, які за 1991-2011 роки зросли з 27,6% до 38,1%. Тут спостерігається зростаюча тенденція, що матиме позитивні наслідки для української економіки.

Існує й інший підхід до оцінювання джерел формування та використання фінансових ресурсів в Україні - це складання балансів фінансових ресурсів та витрат держави. Він регламентується Наказом Мінекономіки, Мінфін України та Мінстат "Про затвердження Методологічних вказівок щодо складання балансу фінансових ресурсів" 18.04.1996 № 49/76/117.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави - комплексний документ-прогноз, що висвітлює обсяг надходжень фінансових ресурсів і їх використання в усіх секторах економіки держави. Є складовою частиною прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою, в якій розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Метою цього балансу є:

- визначення величини фінансових ресурсів, що створюються в державі і можуть бути використані для здійснення заходів з економічного та соціального розвитку на прогнозований період;

- встановлення збалансованості доходів і видатків держави;

- перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів і видатків населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Баланс складається з двох розділів: перший - доходи, другий - видатки. Дохідна частина балансу охоплює: фінансові ресурси держави, сформовані в її економіці і сконцентровані в державному бюджеті, в господарських структурах, у централізованих і децентралізованих цільових фондах, страхових і кредитних установах; частку доходів фізичних і юридичних осіб, а також ресурси, залучені від міжнародних фінансових інститутів та зарубіжних інвесторів. Витратна частина балансу відображає видатки, здійснювані державою, суб'єктами господарювання усіх форм власності та рівнів підпорядкування з власних коштів та з коштів різних фінансових інститутів на розвиток економіки, соціально-економічні потреби, соціальний захист населення, оборону й управління, зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність держави, обслуговування державного боргу тощо. Для збалансування обох розділів балансу до нього вводять показники перевищення доходів над видатками чи видатків над доходами.

Цей баланс дає змогу виявити загальні фінансові зв'язки в економіці, визначити сумарний обсяг фінансових ресурсів держави та їх використання, встановити можливості фінансового забезпечення дохідних статей прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Баланс фінансових ресурсів, на відміну від бюджету, не має адресного характеру, але є основою для визначення адресних завдань у процесі складання державного бюджету [34].

Зведений баланс фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки наведено в табл. 2.3 у додатках. Але він має значний недолік: починаючи з 2008 року, наведено очікувані та прогнозовані дані; тому наступні розрахунки не є повністю достовірними.

Проаналізуємо структуру та темпи приросту фінансових ресурсів України за 2006_2011 роки (див. табл. 2.4 та табл. 2.5).

Таблиця 2.4 Структура фінансових ресурсів України у 2006-2010 роках* (у % до підсумку)

Показники	2006	2007	2008	2009	2010	2011
І. Ресурси бюджетів	39,1	37,6	36,7	38,4	49,1	51,8
ІІ. Ресурси підприємств і організацій	27,2	26,0	26,4	25,1	22,5	18,0
ІІІ. Ресурси фондів (без коштів, що спрямовуються з державного бюджету), всього	14,4	14,0	14,2	16,1	15,0	18,1
ІV. Довгострокові кредитні ресурси на розвиток економіки, надані комерційними банками України	14,8	18,4	16,8	15,6	6,7	6,8
V. Кошти іноземних інвесторів на розвиток економіки	4,6	4,0	5,9	4,8	6,6	5,3
*Власні розрахунки на основі даних Зведених балансів фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки

З розрахунків видно, що найбільшу питому вагу мають ресурси бюджетів - 51,8% у 2011 році. Даний показник стрімко зростав протягом досліджуваних років. У 2011 році ресурси підприємств і організацій та ресурси фондів мали однакову частку - 18,0% та 18,1% відповідно. При цьому протягом 2006_2011 років частка ресурсів підприємств і організацій скоротилася з 27,2%, а ресурсів фондів, навпаки, зросла з 14,4%. Питома вага довгострокових кредитних ресурсів також мала тенденцію до скорочення і досягла у 2011 році 6,8%. Частка коштів іноземних інвесторів залишалась стабільною.

Таблиця 2.5 Темпи приросту фінансових ресурсів України у 2006-2010 роках* (у % до попереднього року)

Показники	2007	2008	2009	2010	2011
І. Ресурси бюджетів	26,4	30,2	35,0	7,3	6,0
ІІ. Ресурси підприємств і організацій	25,9	34,9	22,6	-24,5	-19,8
ІІІ. Ресурси фондів (без коштів, що спрямовуються з державного бюджету), всього	28,0	34,8	46,7	-21,5	20,9
ІV. Довгострокові кредитні ресурси на розвиток економіки, надані комерційними банками України	63,7	21,6	20,0	-64,0	2,3
V. Кошти іноземних інвесторів на розвиток економіки	16,4	95,2	5,4	15,4	-20,5
ВСЬОГО РЕСУРСІВ	31,5	33,1	29,1	-16,0	0,4
*Власні розрахунки на основі даних Зведених балансів фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки

Як видно з таблиці, ресурси бюджетів мають тенденцію до скорочення. Також скорочуються і кошти іноземних інвесторів на розвиток економіки, що є негативним явищем. Щодо інших джерел формування фінансових ресурсів в Україні, то їх темпи приросту та скорочення є хаотичними, тому зробити буд-які висновки і прогнозувати неможливо.

Тепер проаналізуємо структуру та темпи приросту використання фінансових ресурсів України за 2006_2011 роки (див. табл. 2.6 та табл. 2.7).

Таблиця 2.6 є тотожною до таблиці 2.4, адже практично всі фінансові ресурси, що надходять до бюджетів, підприємств та організацій, а також кошти іноземних інвесторів та кредити українських банків, використовуються.

Таблиця 2.6 Структура напрямів використання фінансових ресурсів у 2006-2010 роках (у % до підсумку)

Показники	2006	2007	2008	2009	2010	2011
І. Використання ресурсів бюджетів	39,1	37,8	36,6	38,4	49,1	51,8
ІІ. Видатки підприємств і організацій, всього	27,2	26,2	26,3	25,1	22,6	18,0
ІІІ. Видатки фондів (без коштів, що спрямовуються з державного бюджету), всього	14,3	13,4	14,6	16,1	15,0	18,1
ІV. Видатки на реалізацію національних програм розвитку економіки за рахунок довгострокових кредитів	14,8	18,5	16,7	15,6	6,7	6,8
V. Витрати іноземних інвесторів на розвиток економіки	4,5	4,1	5,9	4,8	6,6	5,3
*Власні розрахунки на основі даних Зведених балансів фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки

З розрахунків видно, що найбільшу питому вагу мають видатки ресурсів бюджетів - так само 51,8% у 2011 році. На другому місці у 2011 році у структурі напрямів використання фінансових ресурсів стоять видатки підприємств та організацій та видатки фондів - 18,0% та 18,1% відповідно. Видатки на реалізацію довгострокових програм розвитку економіки, а також витрати іноземних інвесторів на розвиток економіки - лише 6,8% та 5,3% відповідно.

Таблиця 2.7 Темпи приросту напрямів використання фінансових ресурсів у 2006-2010 роках (у % до попереднього року)

Показники	2007	2008	2009	2010	2011
І. Використання ресурсів бюджетів	26,4	30,2	35,0	7,3	6,0
ІІ. Видатки підприємств і організацій, всього	25,9	34,9	22,6	-24,5	-19,8
ІІІ. Видатки фондів (без коштів, що спрямовуються з державного бюджету), всього	22,0	46,7	41,5	-21,4	21,0
ІV. Видатки на реалізацію національних програм розвитку економіки за рахунок довгострокових кредитів	63,7	21,6	20,0	-64,0	2,3
V. Витрати іноземних інвесторів на розвиток економіки	16,6	95,2	5,4	15,4	-20,5
ВСЬОГО ВИДАТКІВ	30,7	34,7	28,4	-16,0	0,4
*Власні розрахунки на основі даних Зведених балансів фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки

Дана таблиця має багато спільного з таблицею 2.5. Видатки бюджетів так само скорочуються, як і надходження до цих бюджетів. Те саме можна стверджувати й про витрати іноземних інвесторів на розвиток економіки. Щодо інших елементів витрат, то робити буд-які висновки та прогнози недоречно.

Досліджувати рух фінансових ресурсів в Україні за Балансами фінансових ресурсів і витрат держави не доречно. По-перше, дані баланси складаються не періодично. І по-друге, більшість даних є прогнозованими або очікуваними, тому, ґрунтуючись на них, не можна стверджувати про реальний стан фінансових ресурсів. Тому виникає потреба навести фактичні дані найсуттєвіших складових напрямів формування та використання фінансових ресурсів - Державного бюджету України та Пенсійного фонду.

Проаналізуємо структуру формування фінансових ресурсів Державного бюджету України у 2008_2011 роках (див. табл. 2.8).

Таблиця 2.8 Структура формування фінансових ресурсів Державного бюджету України e 2008-2011 роках

Показники	2008	2009	2010	2011
	фактично, млн. грн.	у % до підсумку	фактично, млн. грн.	у % до підсумку	фактично, млн. грн.	у % до підсумку	фактично, млн. грн.	у % до підсумку
Загальний обсяг фінансових ресурсів державного бюджету	268471,7	100,00%	341051,5	100,00%	376041,7	100,00%	409040,4	100,00%
Доходи державного бюджету	231722,9	86,31%	209700,4	61,49%	240615,2	63,99%	314616,9	76,92%
Здійснено запозичень та отримано від приватизації державного майна	35 659,1	13,28%
Повернуто кредитів	748,7	0,28%	3 930,1	1,15%	3 427,0	0,91%	2288,7	0,56%
Надходження для фінансування бюджету			127421,0	37,36%	131999,5	35,10%	92134,8	22,52%
Залучено від зміни обсягів готівкових коштів	341,0	0,13%
*Власні розрахунки на основі даних Зведених балансів фінансових ресурсів України за 2006-2011 роки

Як видно з розрахунків, основним джерелом формування фінансових ресурсів Державного Бюджету є його доходи. Протягом досліджуваних років частка доходів коливалася між 86,31% до 61,49%. На другому місці - надходження для фінансування бюджету (22,52% - 37,36%). І лише у 2008 році є доходи від приватизації майна, які складають 13,28%. Саме у цьому є суттєва розбіжність між прогнозованими та фактичними джерелами формування фінансових ресурсів.

Далі проаналізуємо структуру напрямів використання фінансових ресурсів Державного бюджету України у 2008_2011 роках (див. табл. 2.9).

Таблиця 2.9 Структура напрямів використання фінансових ресурсів Державного бюджету України у 2008-2011 роках

Показники	2008	2009	2010	2011
	фактично, млн. грн.	у % до підсумку	фактично, млн. грн.	у % до підсумку	фактично, млн. грн.	у % до підсумку	фактично, млн. грн.	у % до підсумку
Використані фінансові ресурси державного бюджету	268471,7	100,00%	336669,2	100,00%	348773,2	100,00%	397444,6	100,00%
Видатки державного бюджету	241490,1	89,95%	242437,2	72,01%	303588,7	87,04%	333459,5	83,90%
Погашення державного боргу та придбання цінних паперів	23498,1	8,75%	87521,5	26,00%	40465,5	11,60%	56981,50	14,34%
Надано кредитів	3483,5	1,30%	6710,5	1,99%	4719,0	1,35%	7 003,6	1,76%
Зміна залишку коштів на ЄКР	1507,0	3079,3	24085,1	-417,2
Залишок коштів на ЄКР	12253,2	15332,5	39417,6	39000,4
*Власні розрахунки на основі Висновків щодо виконання Державного бюджету України за 2008-2011 роки

Найбільшу часту (близько 80%) займають видатки державного бюджету. На другому місці у структурі напрямів використання - витрати на погашення державного боргу та придбання цінних паперів (даний показник коливається між 8,75% та 26%). Незначною є частка витрат на надання кредитів - 1,5%. Фактичні дані знову не сходяться з прогнозованими.

Проаналізуємо динаміку власних доходів і видатків Пенсійного фонду у 2008-2012 роках. Результати наведені в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 Динаміка власних доході і видатків Пенсійного Фонду за 2008-2012 роки

Показники	2008	2009	2010	2011	2012
	фактично, млн. грн	фактично, млн. грн	Темп відносно попереднього року	фактично, млн. грн	Темп відносно попереднього року	фактично, млн. грн	Темп відносно попереднього року	фактично, млн. грн	Темп відносно попереднього року
Власні доходи	101950,57	99781,70	-2,13%	119342,70	19,60%	139055,60	16,52%	157980,40	13,61%
Власні видатки	117128,20	106149,60	-9,37%	154754,90	45,79%	163901,90	5,91%	191427,00	16,79%
Баланс	-15177,63	-6 367,90	-35412,20	-24846,30	-33446,60
*Власні розрахунки на основі даних щодо виконання бюджету Пенсійного фонду за 2008-2012 роки.

Проаналізувавши дану таблицю, можна стверджувати, що фактичні дані доходів і видатків Пенсійного фонду не співпадають з прогнозованими даними у Балансі фінансових ресурсів і витрат держави. Також видно, що власні доходи стабільно зростають на приблизно 15% щорічно, в той час як видатки постійно й непрогнозовано коливаються. Пильної уваги заслуговує значна розбалансованість: протягом досліджуваних років розрив між видатками та доходами зростає.

При структури та темпів приросту джерел формування та шляхів використання фінансових ресурсів були використані формули темпу приросту, відносної величини виконання плану та відносної величини структури (див. табл. 2.11 у Додатках). Результати дослідження структуровані у вигляді таблиць 2.12 та 2.13, наведених у Додатках.

Розділ 3. Перспективи формування та ефективного використання державних фінансових ресурсів в Україні

Незважаючи на досить широке використання терміну "фінансові ресурси" в законодавчих та нормативних актах України, офіційне його тлумачення відсутнє. Сучасна фінансова наука України запозичила цей термін із економічної науки колишнього Радянського Союзу, який був задіяний у науковий обіг ще в перші роки радянських п'ятирічок, щоб на відміну від капіталістичного терміну "грошовий капітал" використовувати більш-менш привабливе словосполучення для соціалістичної економіки "фінансові ресурси". Термін "фінансові ресурси" за часи Радянського Союзу використовували в розумінні грошові кошти при формуванні фінансових фондів і фінансових балансів першого державного п'ятирічного плану.

З формуванням України як самостійної держави та переорієнтацією її економіки до ринкових засад господарювання виникла необхідність переосмислення категорії "фінансові ресурси". Ця необхідність була обумовлена тим, що в умовах планової економіки і державної власності на засоби виробництва фінансовим ресурсам підприємств відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави.

Пропозицією щодо вирішення даної проблеми є створення Закону України "Про фінансові ресурси", в якому навести визначення фінансових ресурсів як "грошових нагромаджень і доходів, які створюються у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб" (автор - Павлюк К.В.). Пропонується також в даному законі обґрунтувати та виокремити складові фінансових ресурсів держави. Пропонується виділити такі складові:

- державний бюджет;

- фонди цільового призначення;

- державний кредит;

- фінанси державного сектора.

Також варто навести однозначне визначення даних складових, джерела їх формування та використання, залучивши кваліфікованих юристів. Таким чином невизначеність щодо буде усунено, що в подальшому забезпечить можливість обліку, прогнозування змін та раціоналізацію використання фінансових ресурсів.

З іншого боку, вже існує державний документ, в якому наводиться перелік фінансових ресурсів та шляхи їх використання, - це Баланс фінансових ресурсів і витрат держави. Хоч цей документ повинен складатися щороку й подаватися як додаток до звіту про виконання Бюджетну України, натомість Баланс складається неперіодично, а з 2008 року містить лише прогнозовані дані. Також даний документ має мало спільного з сучасним обліком доходів і видатків державних суб'єктів економіки, а його структурні складові незрозумілі та необґрунтовані.

Тож пропозицією щодо вирішення даної проблеми буде: до Закону України "Про фінансові ресурси" внести пункт "Зведений баланс фінансових ресурсів", в якому чітко обґрунтувати його сутність, визначити форму та призначити відповідальну урядову структуру. У додатках до закону навести методику розрахунку складових Зведеного балансу фінансових ресурсів.

Таким чином, фінансові ресурси держави можна буде обліковувати. Це створить якісний контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів, підвищить ефективність їх використання та попередить різноманітні махінації на цьому ґрунті.

Раціональне використання ресурсів фінансової системи є об'єктивною вимогою забезпечення стратегічних завдань держави щодо економічного зростання. Важливо, щоб застосування наявного ресурсного потенціалу було системним, спиралося на адекватний організаційно-управлінський механізм і враховувало конкретні завдання і можливості поточного періоду.

Головна загроза полягає у підміні інноваційно-інвестиційної спрямованості економічного розвитку прискореним "підтягуванням" соціальних стандартів життєдіяльності населення із залученням обсягу фінансових ресурсів більшого за той, що відповідає поточним можливостям економіки. Водночас останніми роками виразно окреслилася тенденція до зменшення видатків на державні капіталовкладення.

Це призводить до таких негативних наслідків:

1. "Консервується" застарілий технологічний базис національної економіки, її сировинна спеціалізація і затратний характер. У середньостроковій перспективі результатом може стати відносне скорочення ресурсів на цілі нагромадження й модернізацію виробництва, а як наслідок - затухаюча динаміка економічного зростання.

2. Збільшується навантаження на видаткову частину державного бюджету в умовах необхідності підтримання завищених соціальних стандартів. Невиправдані темпи підвищення мінімальної заробітної плати та пенсій роблять баланси відповідних фондів від'ємними, що потребує додаткових коштів для їх покриття.

3. Зростання обсягу зовнішніх запозичень як на державному, так і на приватному рівнях збільшує залежність національної економіки від зовнішньоекономічних чинників, відволікає значні фінансові ресурси на покриття боргу замість їхнього використання на цілі розвитку національного виробництва.

Варто наголосити, що виправлення економічної ситуації не вирішується простим перерозподілом фінансових ресурсів зі сфери споживання до сфери інвестування. Оптимізація державних витрат шляхом відмови від невиправданого форсування розвитку соціально-споживчої сфери на користь збільшення обсягу капітальних витрат є необхідним і найбільш очевидним заходом фінансової політики.

Також ще можна запропонувати такі перспективні заходи, що можуть компенсувати негативні наслідки:

- уповільнення темпів зростання видатків на заробітну плату за оптимізації і скорочення посад у системі державної служби;

- модернізація системи оплати праці на принципах прозорості та відповідності рівню кваліфікації й відповідальності;

- упорядкування трансфертів, субсидій, будь-яких соціальних пільг у напрямі підвищення їх адресності, цільового призначення та економічної обґрунтованості [12].

Отже, удосконалення використання та управління фінансовими ресурсами слід розглядати як один із головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності і економіки в цілому. Від цього залежить стабільне функціонування та розвиток держави.

Також суттєвою проблемою, визначеною в попередньому розділі, є значна розбалансованість Державного бюджету: перевищення видаткової частини над дохідною. Це є загрозою економічній стабільності та фінансовій безпеці.

Для вирішення даної проблеми можна виділити два основні напрямки: збільшення дохідної частини та зменшення видаткової, з метою їх оптимізації. Очевидно, що найкраще використовувати обидва методи у сукупності, щоб забезпечити максимальну ефективність податково-бюджетної системи.

На сьогоднішній день ефективність видаткової частини Державного бюджету України має низький рівень виконання. Спостерігається недовиконання по всім статтям видатків, що загострює питання їх оптимізації.

Систематизуючи дослідження вітчизняних науковців з питань шляхів оптимізації видатків Державного бюджету України, що всі заходи можна поділити на дві групи: структурні та організаційні (див. рис. 3.1).

Структурні заходи займають головне місце в процесі оптимізації складу видатків Державного бюджету. Ці заходи стосуються зміни пріоритетів фінансування, а саме:

1. У сфері управління - зменшення до оптимального рівня видатків на утримання органів державно влади і управління, судів і прокуратури, а також упорядкування структури названих органів.

2. У сфері економічної діяльності - збільшення до оптимального рівня видатків державним підприємствам для підтримання їх рівня розвитку та сприяння їх стабілізації. Серед цих видатків першочерговому фінансуванню підлягають сільське господарство, паливно-енергетичний комплекс та обробна промисловість. З метою зменшення тиску на Державний бюджет України пропонується часткова приватизація підприємств державної власності.

3. У соціальній сфері - раціоналізація видатків на соціальну сферу (перегляд пільг, поширення платних послуг, перегляд рівня мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму); оптимізація видатків бюджету без скорочення пільг за рахунок послідовного впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування; формування системи підтримки культури, передусім недержавних організацій, різних фондів, з метою створення умов для продукування ними національно-культурного продукту, що сприятиме зниженню навантаження на державну скарбницю та реалізації державної політики у сфері культури і духовності. Також заходом на шляху до оптимізації соціальних видатків з Державного бюджету України є надання певних переваг при проведені меценатства, спонсорства та благодійності, які будуть полягати в зменшенні податкового навантаження, можливості отримання відстрочки та розстрочки плати податків тощо.

Щодо організаційних заходів, то в останні роки вони набувають важливого значення. Це обумовлено тим, що зниження рівня виконання Державного бюджету України по видатках у переважній більшості пов'язано з процесом розподілу видатків серед розпорядників бюджетних коштів, а також неповним виконанням бюджетних програм. Серед цих заходів важливе значення для оптимізації видатків Державного бюджету України мають такі:

1. Організація державного контролю за використанням бюджетних ресурсів, адже слабкість державного контролю спричиняє розвиток негативних явищ в економіці країни.

2. Затвердження обґрунтованого та ефективного бюджету. Державний бюджет України "як головний фінансовий план", для розробки якого залучати провідних спеціалістів та використовувати новітню розрахункову техніку.

3. Оптимізація мережі виконавців бюджетних програм для того, щоб на одне завдання припадала мінімальна їх кількість.

4. Найважливіше - це узгодженість бюджетного і податкового законодавства стосовно тих норм, які забезпечують збалансованість дохідної та видаткової частин та мінімізують кількість внесених змін до діючих законів протягом бюджетного періоду.

5. Перехід від бюджетного планування до бюджетного прогнозування на основі досвіду багатьох країн світу (США, Австралії), що надасть можливість поставити стратегічні цілі та визначити шляхи їх досягнення. Тому, з'явиться можливість виявлення недоліків в бюджетній політиці та їх усунення...