Податкова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Податкова система як економічна категорія: поняття, основні види, функції

2. Становлення податкової системи України: етапи, особливості, структура, сучасний стан

3. Шляхи подальшого удосконалення податкової системи України в сучасних умовах

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що за допомогою податкової системи вирішується комплекс завдань, пов'язаних з керованістю економіки, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення, тобто ефективна податкова система є запорукою наповнення бюджету країни, достатнього для фінансування соціальних процесів та розвитку в цілому України та регіонів, що не може бути не актуальним на даний період сьогодення.

Фундаментальні та прикладні дослідження, присвячені проблемам оподаткування, містяться в наукових працях багатьох зарубіжних авторів, як-от: Алле М., Ауербах А., Калдор Н., Лаффер А., Масгрейв Р., Мірліс Дж., Сендфорд С., Слемрод Дж., Алексеєнко М. М., Барулін С. В., Болдирєв Б. Г., Горський І. В., Караваєва І. В., Ликова Л. М., Надєждіна С. Д., Павлова Л. П., Чернік Д. Г., Юрія С. І., Пансков В. Г., Поляк Г. Б., Посошков І. Т., Юрія С. І., Чижов К. Я., Шаталов С. Д., Юткіна Т.Ф. та ін. Заслуговують на увагу публікації українських учених Андрущенка В. Л., Василика О. Д., Вишневського В. П., Єфименко Т. І., Іванова Ю. Б., Федосова В. М., Крисоватого А. І., Луніної І. О., Мельника В. М., Михайленко С. В., Опаріна В. М., Соколовської А. М., Крупки М. І., Тарангул Л. Л., Чернявського О. П., Шаблистої Л. М. та ін. У працях зазначених науковців розглянуті різні аспекти оптимізації оподаткування в Україні. Водночас, модель трансформації податкової системи як цілісного організму в умовах транзитивної економіки України, коли відбувається вибір та становлення конкурентоспроможної моделі економічного розвитку країни, практично не представлена в наукових дослідженнях вітчизняних учених.

Мета дослідження: вивчення податкової системи України та перспективи її розвитку.

Завдання курсової роботи - з'ясувати складові податкової системи як економічної категорії, охарактеризувати її основні види та функції і проаналізувати етапи становлення податкової системи України, її особливості, структуру і сучасний стан, висловити пропозиції щодо вдосконалення податкової системи в Україні в сучасних умовах.

Предмет дослідження: податкова система України.

Об'єкт дослідження: закономірності та особливості становленя податкової системи України.

Джерельною базою курсової роботи є: наукові праці (монографії, статті, підручники, навчальні посібники), нормативно-правові документи, статистичні матеріали, інтернет-ресурси, які містять інформацію щодо розвитку та сучасного стану податкової системи України.

В процесі написання курсової роботи використано наступні загальнонаукові методи дослідження: історичний, спостереження, порівняння, вимірювання, узагальнення, абстрагування, формалізація, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, ідеалізація, ранжирування, а також cистемний аналіз. податковий система україна

За своєю структурою курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатків.

1. ПОДАТКОВА СИСТЕМА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ: ПОНЯТТЯ, ОСНОВНІ ВИДИ, ФУНКЦІЇ

Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані між собою, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби.

До основних термінів сучасної податкової системи відносяться:

1. Податок (збір, внесок до державного цільового фонду) - це обов'язковий платіж до бюджетів різних рівнів або державних цільових фондів, що здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством щодо оподаткування.

2. Суб`єкт, або платник податків, зборів та обов'язкових платежів - це особи, на яких Конституцією та податковим законодавством покладено обов'язки:

а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.

Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства покладено обов'язки щодо нарахування по-датків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об`єкт оподаткування - юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб'єкта виникає обов'язок сплатити податок; з економічної точки зору об'єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством. Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування - фізична, якісна характеристика об'єкту, яка виступає еквівалентом об'єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування.

6. Податкова ставка - законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:

- універсальний (для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);

- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок) [23, с. 211-213].

За побудовою ставки бувають:

- тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні):

а) фіксовані - встановлені конкретних сум;

б) відносні - визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування [28, с. 250-251].

7. Податкова квота - це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

8. Податковий оклад - остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

9. Джерело сплати податку - фінансовий фонд суб'єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток, валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

10. Податкова пільга - законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов'язкових платежів [21, с. 214].

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

1. Фіскальна - основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча (соціальна) - одним із призначень податків є розподіл сус-пільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб'єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб'єктів невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція - податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний - про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.

4. Контрольна функція - допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання [29, с. 101-102].

Класифікація податків як економічної категорії проводиться:

- за формою оподаткування;

- за економічним змістом об'єкта оподаткування;

- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

- в залежності від встановленого порядку використання;

- за суб'єктом оподаткування [30, с. 89-90].

Історично, за формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є загальноприйнятим, але неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення [24, с. 249].

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок з обороту(суми) споживання, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі [26, с. 43-47].

За економічним змістом об'єкта оподаткування всі непрямі податки відносяться до податків на споживання, які сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Реалізація функцій податку безпосередньо зв'язана з тими принципами, що у ньому закладені і реалізуються в конкретному виді податку. Принципи податку реалізуються через конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:

1. Однократність обкладання. Це означає, що той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за визначений період (податковий період);

2. Універсалізація податку. Цей принцип припускає незалежність податкового тиску від форм власності платника, рівний підхід до умов оподатковування будь-яких суб'єктів. Також цей принцип формує умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкта незалежно від джерел його одержання, тобто всі платники зобов'язані відчисляти рівну частку доходів згідно своєї діяльності;

3. Індивідуальна безплатність. В основі цієї ознаки податку закладений односпрямований рух засобів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) чогось замість, це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Дані засоби (кожного платника) направляються на задоволення суспільних нестатків.

4. Безумовний характер. Ця ознака податку є продовженням попереднього ознаки й означає сплату податку, не зв'язану ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки найбільше чітко характеризують сутність податку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Нецільовий характер податкового платежу. Ця ознака означає надходження його у фонди, акумульовані державою і використовувані на задоволення державних потреб.

6. Обов'язковий характер. Ця ознака податку припускає неможливість законного відхилення від його сплати. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження засобів дохідної частини бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер. Ця ознака податку не вимагає особливих коментарів, хоча сутність цього принципу полягає в тім, що в остаточному підсумку платник одержує віддачу від внесених їм податків, коли держава реалізує суспільні потреби в який зацікавлені суспільство і кожен його індивід, і в цьому змісті податки як би повертаються до платника [35, с. 112-115].

Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами податкової політики є соціальна справедливість, рівнонапруженість, економічна ефективність, стабільність та гнучкість (Табл. 1.1.) [Див. Додаток А].

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності фізичних та юридичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і видачу вкладених коштів та ін. Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорстокою для одних чи безмежно ліберальною для інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика - вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені невірно, то й податкова політика не може бути справедливою.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно сприймати в двох аспектах: скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків і податкових платежів; повернення до конкретних платників частини номінальних доходів, перерозподілених із допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш “справедливого” податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовільняти всі верстви населення. Порушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері.

Принцип рівнонапруженості щільно пов'язаний з принципом соціальної справедливості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхними можливостями і результатами діяльності.

Рівнонапруженість досягається різними способами: в одних випадках шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших - за допомогою їх диференціації. Головне - забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків.

Принцип економічної ефективності має два аспекти. Перший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, мінімальність витрат пов'язаних з обліком платників і збиранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів. При цьому всі податки поділяються на дві групи. Одну становлять ті податки, в які закладена регулююча дія, другу - ті, які виконують регулюючу функцію в обмеженій формі або безпосередньо. Зрозуміло, що принцип економічної ефективності стосується тільки тих податків, які наділяються регулюючим впливом при їх створенні.

При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, то це призводить до неврівнонапруженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Не про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба також повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні й не можуть існувати відокремлено.

Важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться критерію стабільності, який передбачає незмінність правового регламентування стягнення податків і зборів протягом певного податкового періоду.

Здійснюючі податкову політику, слід враховувати принцип гнучкості. Він передбачає необхідність зміни прийомів при певних соціально-економічних змінах у суспільстві, методів та форм державного регулювання економіки, зокрема і в сфері податків. Причому гнучкість податкової політики забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова реформа призводиться при дуже негайній необхідності.

Принципи стабільності і гнучкості в податковій політиці перебувають в діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів [25, с. 12-21].

Отже, податкова система як економічна категорія визначається податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи з завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, функції, а також обов'язки та відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава пред'являє єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

2. СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ЕТАПИ, ОСОБЛИВОСТІ, СТРУКТУРА, СУЧАСНИЙ СТАН

Податкова система починає формуватися разом з утворенням держави як невід'ємна складова людської цивілізації. Отже, закономірно, що проголошенням Україною незалежності в 1991 році почалась розбудова вітчизняної системи оподаткування, особливістю якої була відсутність будь-якого досвіду справляння основних податків як інструментів регулювання соціально-економічного розвитку країни. Формування податкової системи збігається у часі зі становленням державності, що стало обмежувальним фактором, адже застосування «запозичених» форм оподаткування, які працюють лише в умовах сильної правової держави, можуть гальмувати процес становлення економіки.

Фактично розвиток вітчизняної податкової системи умовно можна поділити на чотири етапи: 1 етап - 1991-1993 рр., 2 етап - 1994-1999 рр., 3 етап - 2000-2009 рр., 4 етап - 2010 -- наш час.

Перший етап пов'язаний із формуванням власної системи оподаткування. У 1991 році набирає чинності Закон Української РСР «Про систему оподаткування», в якому закріплено принципи оподаткування, права та обов'язки платників податків, а також перелік загальнореспубліканських зборів та обов'язкових платежів: 1) податок на прибуток; 2) податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Українській РСР; 3) податок з обороту; 4) акцизний збір; 5) податок на добавлену вартість; 6) податок на експорт та імпорт; 7) податок на доходи; 8) податок на фонд оплати праці колгоспників; 9) прибутковий податок з громадян; 10) плата за природні ресурси; 11) плата за землю; 12) лісовий доход; 13) екологічний податок; 14) державне мито; 15) податок з власників транспортних засобів; 16) мито [1].

Закон став відправною точкою побудови власної системи оподаткування, не обтяженої надмірним податковим навантаженням, результатом чого стало значне збільшення підприємств, зменшення безробіття, а також нагромадження капіталу.

З кінця 1992 року в Україні починає ліквідовуватися ліберальна податкова система шляхом створення законодавчих актів, основною метою яких було збільшення податкових надходжень до бюджету.

Для реалізації цієї концепції ставка податку на прибуток підприємств установлюється на рівні 30 %, пільги передбачені лише на науково-інвестиційну діяльність [12]. Податок на добавлену вартість обчислюється як податок з обороту [2], що провокує стрибок інфляції, адже ставка податку встановлена на рівні 28 %, відповідно, ціни різко підвищуються. Уже в 1993 році ставку знижено до 20 % [13], проте згодом знову підвищено до 28 % [3]. Виникає потреба в збільшенні грошової маси для обслуговування існуючої кількості товару.

Якісне оновлення податкової системи України припало на 1994-1999 роки. У цей період, усвідомивши, що національна економіка перебуває у глибокій кризі, в країні починають вносити корективи в податкову систему: формуються стійкі, відпрацьовані податкові механізми. Нарівні з податками, що діяли, виникають нові. До 1994 року складається система місцевих податків і зборів, введена Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 р. [14].

У 1994 році ухвалено нову редакцію Закону України «Про систему оподаткування», яка юридично закріпила зміни 1992-1993 років, а саме:

1) скасовано: податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Українській РСР; податок з обороту; податок на доходи; податок на фонд оплати праці колгоспників; податок на експорт та імпорт; плата за природні ресурси;

2) включено: податок на доходи підприємств та організацій; податок на майно підприємств; податок на нерухоме майно громадян; податок на промисел; плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; внески до Фонду сприяння зайнятості населення; плата за спеціальне використання природних ресурсів; плата за забруднення навколишнього природного середовища; внески до Фонду соціального страхування України; внески до Пенсійного фонду України [4].

Новий закон відповідав тогочасним уявленням щодо системи оподаткування в країні з ринковою економікою, але мав деякі недоліки. Наприклад, податок на доходи підприємств та організацій слугував законною «лазівкою» для підприємців. Державні підприємства, користуючись своїм правом самостійного установлення рівня заробітної плати, мали змогу збільшувати її розмір, тим самим зменшуючи розмір прибутку як об'єкта оподаткування.

У подальшій редакції Закону України «Про систему оподаткування» у 1997 році враховується напрацьований досвід застосування податкової системи. За окремими податками та зборами були зроблені необхідні корективи. До переліку загальнодержавних податків та зборів внесено: податок на прибуток підприємств (заміна податку на доходи), рентні платежі; податок на промисел; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності [5].

Отже, на другому етапі розвитку податкової системи України здійснено заходи щодо оптимізації оподаткування та зменшення податкового навантаження на підприємства. Постійна заміна переліку основних податків свідчить про активний пошук їх ефективного співвідношення, але натомість застосування різних податків з відносно невисокими ставками дає державі досить мало, переобтяжує населення і створює гальмівний ефект в розвитку національного господарства. В основу концепції реформування було покладено курс на зменшення ставки податку на додану вартість (ПДВ) з 28% до 20 %, а в 1997 році щодо окремих товарів запроваджена нульова ставка; податок на прибуток встановлено на рівні 30 %.

У цей період спостерігаються зміни в структурі податкових органів. Відбувається вихід державної податкової адміністрації зі складу міністерства фінансів і виокремлення в самостійний орган виконавчої влади (1996 рік) [8].

Запроваджуються альтернативні системи оподаткування (1998 рік) -- єдиний податок та фіксований сільськогосподарський податок [9, 6].

У 1999 році створюється Академія державної податкової служби України -- відомчий вищий навчальний заклад для підготовки фахівців у галузі оподаткування [11].

У редакції Закону РСР «Про систему оподаткування» від 1991 року зазначено: «Законодавчими актами Української РСР можуть бути встановлені інші загальнореспубліканські податки, збори та обов'язкові платежі» [1], тобто «основний закон» у сфері оподаткування не містив у собі вичерпну інформацію щодо податків та зборів, які справляються на території України. Уже в 2000 році ситуацію було виправлено шляхом доповнення статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» [7], суть якого полягала в тому, що будь-які податки та збори, що запроваджуються законами України, повинні бути включені до ЗУ «Про систему оподаткування». Відтепер Закон містив точний перелік податків та зборів, які справлялися на території України, а також всю необхідну інформацію щодо цих податків.

Податкова система України мала яскраво виражену тенденцію до розширення переліку податків та зборів. Це явище є неминучим зі зниженням ставок найбільш ефективних у фіскальному відношенні податків, велика кількість яких ускладнює податкову систему та демонструє низьку ефективність їх адміністрування. Тому насамперед слід звернути увагу на покращення економічної ефективності основних бюджетоутворювальних податків.

На третьому етапі становлення відбувається вдосконалення податкової системи України на основі набутого досвіду реформування податків шляхом зменшення податкового навантаження на підприємства і запровадження стабільних форм оподаткування для фізичних осіб. Зменшення ставок податків на прибуток підприємств до 25 %, на доходи фізичних осіб до 13 %, а потім до 15 % відбувалось з метою підвищення зацікавленості населення в добровільній сплаті податків, що повинно було дати позитивний результат у формуванні державного бюджету.

На цьому етапі держава намагається забезпечити вихід із тіні більшості підприємств, адже, за оцінками вітчизняних вчених, рівень тіньової економіки становив близько 40 % [31, с. 15-16]. Така ситуація негативно впливає на всі соціально-економічні процеси. Ускладнюється процес економічного аналізу, прийняття управлінських та законодавчих рішень, адже нелегальна економіка здебільшого не враховується, а це призводить до викривлення дійсності та неправильно розрахованих макроекономічних показників і, як наслідок, стратегічних прорахунків у прийнятті відповідних рішень. Періодичні зміни основних податків, податкових ставок та надмірна кількість пільг призвели до необґрунтованої нерівності умов господарювання, що спровокувало роз ширення неофіційного сектору.

Переломним моментом у формуванні власної ефект ивної системи оподаткування є прийняття Податкового кодексу Україні, який є початком нового етапу реформування вітчизняної податкової системи. Кодекс прийнято, підписано президентом і офіційно оприлюднено. Але все це лише скромний початок великого періоду. Документ набрав чинності з 1 січня 2011 року.

У Податковому кодексі значно скорочено перелік загальнодержавних (з 29 до 17) та місцевих (з 14 до 5) податків і зборів.

До загальнодержавних на лежать наступні податки та збори: 1) податок на прибуток підприємств; 2) податок на доходи фізичних осіб; 3) по даток на додану вартість; 4) акцизний податок; 5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу; 6) екологічний податок; 7) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку терито рією України; 8) плата за користування надрами; 9) плата за землю; 10) збір за користування радіочастотним рес урсом України; 11) збір за спеціальне використання води; 12) збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 13) фіксова ний сільськогосподарський податок; 14) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 15) мито; 16) збір у виді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 17) збір у виді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать: 1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2) єдиний податок. До місцевих зборів належать: 1) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 2) збір за місця для паркування транспортних засобів; 3) туристичний збір [15, с. 456-457].

Істотно змінився перелік податків, а саме: виключено комунальний податок, податок на рекламу, ринковий збір, збір за право використання місцевої символіки, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Податок з власників транспортних засобів у Податковому кодексі замінено збором за першу реєстрацію транспортного засобу, що змінює суть та порядок сплати відповідного податку.

Запроваджується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, основною ідеєю якого є перенесення податкового навантаження на більш платоспроможну категорію населення. Виникають сумніви щодо справедливості такого податку, адже базою оподаткування є площа, а не вартість нерухомості; такий підхід може негативно вплинути на соціально незахищені верстви населення. Необхідною умовою використання цього податку є запровадження дієвого механізму оцінки житла. З 2015 року передбачається оподаткування доходів, отриманих від розміщення коштів на депозитних банківських рахунках. Запропонована ставка цього податку незначна (5 %), тому не повинна вплинути на поведінку вкладників. Невирішеним залишається лише питання щодо адміністрування цього податку, адже існує загроза порушення принципу банківської таємниці. Набули чинності положення щодо продажу рухомого майна, яке тепер оподатковується за новою ставкою -- 5 % [15, с. 470-471].

Одним із напрямів податкової реформи стало зменшення ставки податку на прибуток у 2011 р. -- з 25 % до 19 % у 2014 році (зниження відсотка відбувається поетапно, через те, що це один з основних бюджетоутворювальних податків і разове зменшення ставки податку з 25 % до 19 % призведе до розбалансованості бюджету). Податок на додану вартість з 2014 р. знизиться з 20 % до 17 %.

Зниження ставок податку на прибуток підприємств та ПДВ призведе до зменшення доходів державного бюджету, при цьому Податковим кодексом не передбачено компенсаційні джерела, які дозволили б покрити втрату доходів.

Зазнає змін і структура податкових органів -- Указом Президента від 24.12.2012 р. на базі Державної податкової служби і Державної митної служби утворюється нове відомство - Міністерство доходів і зборів України, метою створення якого є підвищення якості фіскального адміністрування. [10]

Підсумовуючи аналіз становлення та розвитку податкової системи в Україні, слід зазначити, що цей процес був досить складним і суперечливим. Незважаючи на це, основним напрямом процесів формування податкової системи було встановлення рівня оподаткування, характерного для ринкової економіки. Наявна тенденція до розширення податків та зборів, які входили до складу системи оподаткування. Це відбувалося насамперед через зниження податкових ставок найбільш ефективних у фіскальному відношенні податків.

Водночас ця система має істотні недоліки, які обумовили значне податкове навантаження на суб'єкти господарювання, що, у свою чергу, призвело до невиправданого зменшення обігових коштів підприємств, великих втрат бюджетних ресурсів через надмірні податкові пільги. У податкове законодавство часто вносяться зміни, що робить його нестабільним і не дає можливості підприємцям визначити перспективу своєї господарської діяльності.

Аналіз дає можливість стверджувати, що під час розробки Податкового кодексу був урахований досвід минулого, а тому значну частину податків та зборів, що складали раніше основу доходної частини місцевих бюджетів, було скасовано як неефективні.

На мою думку, процес реформування податкової системи є незавершеним, адже з метою підвищення ефективності її функціонування необхідною є адаптація системи оподаткування до європейських стандартів, зокрема, доцільно: запровадити диференційоване оподаткування ПДВ на окремі групи товарів, що рівнозначно наданню податкових пільг певним галузям; звільнити від оподаткування прибутку (повністю або частково) ту частину прибутку, яка буде спрямована на інноваційну діяльність; створити сприятливі умови для малого бізнесу, який в країнах ЄС становить основу соціально-економічного розвитку.

3. ШЛЯХИ ПОДАЛЬШОГО УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Удосконалення податкової системи України становить у сучасних умовах одну з актуальних проблем. Від її вирішення залежить наповнення державного бюджету, подальше розгортання підприємництва, інвестування важливих галузей народного господарства та соціальний захист населення. Недоліки податкової системи негативно впливають на регулювання економічних процесів у ринкових умовах, призводять до тінізації економіки. Водночас, трансформація податкової системи неможлива без виявлення причин та детермінантів її недосконалості [18, с. 55].

Українська податкова система є однією з найбільш складних і найменш ефективних не тільки серед країн з розвинутою ринковою економікою, а й у глобальному порівнянні, що регулярно підтверджують міжнародні звіти та рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінки інвесторів, що працюють в Україні. У рейтингу податкових систем Paying Taxes 2011, підготовленому Світовим банком спільно з Price Waterhouse Coopers, Україна посіла 181 місце зі 183 досліджуваних країн.

За даними дослідження, враховуючи напрями реформування економічної політики України, визначені Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, передбачено:

- зменшення кількості податків та зборів з 22 до 11;

- гармонізацію бухгалтерського та податкового обліку і визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а саме за правилами бухгалтерського обліку;

- спеціальну процедуру електронного адміністрування ПДВ;

- зміни в оподаткуванні доходів фізичних осіб;

- запровадження місцевого податку на майно;

- оптимізацію кількості груп платників єдиного податку до чотирьох із підвищенням максимального розміру доходу, який дає змогу перебувати на спрощеній системі оподаткування (для першої та другої груп), зниження ставок єдиного податку для малого бізнесу;

- зміну ставок рентної плати для нафти і конденсату;

- запровадження використання реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) з електронною звітністю до ДФС при продажу товарів/послуг у роздрібній мережі;

- поширення мораторію на 2 роки на перевірки малого бізнесу (з обсягом доходу до 20 млн. грн. у рік), за виключенням окремих випадків та операцій;

- зміни у справлянні акцизного податку тощо [15].

Існує думка стосовно великого податкового тиску в Україні. Понад те, в засобах масової інформації податкову систему почали називати "фіскальною", "пригноблюючою", "антигуманною", "тоталітарною" та інше. Для з'ясування, чи відповідають подібні характеристики суті питання, потрібно, по-перше, встановити розмір сукупного податкового тиску на підприємницьку структуру в Україні, а по-друге, порівняти його з провідними цивілізованими країнами світу.

Ключовими негативними чинниками, що визначають надто низькі конкурентні позиції української податкової системи, є такі:

1. Нестабільність, внутрішня суперечливість і неузгодженість податкового законодавства. Чинне до 2012 року законодавство нараховувало близько 600 законів та підзаконних актів, що регламентують податкову систему України [30, с. 38]. Деякі законодавчі акти суперечать один одному щодо нарахування чи адміністрування одного й того ж податкового платежу.

2. Високе податкове навантаження на бізнес. Особливо це стосується оподаткування оплати праці.

3. Нераціональний розподіл податкового тиску між факторами виробництва. В Україні основний податковий тиск здійснюється на капітал і людські ресурси, які в сучасних економічних умовах є рушіями становлення інвестиційно-інноваційної моделі економіки. Високе навантаження на фонд оплати праці і прибуток корпорацій є чинником стримування інвестицій в основні фонди та розвиток людських ресурсів.

4. Низька рентабельність податкової системи. Затрати вітчизняної податкової системи на збирання 100 грошових одиниць податків у 3-4 рази перевищують аналогічний показник у країнах з розвиненою ринковою економікою, що свідчить про непродуктивні видатки податкової служби та про її недостатньо ефективну роботу [30, с. 43].

5.Низька фіскальна ефективність податкової системи. Через нездатність підвищити продуктивність податку за рахунок перекриття схем мінімізації та ухиляння від сплати податків держава втрачає значний обсяг фінансових ресурсів. За розрахунками експертів, лише від мінімізації та ухиляння від сплати ПДВ бюджет втрачає 26% даного податку від його потенційно можливого надходження. [30, с. 55].

6. Складність системи адміністрування податків. Через недосконале законодавство, а також значний обсяг бюджетних втрат від оптимізації оподаткування податкова служба запроваджує додаткові заходи та обмеження, під дію яких досить часто потрапляють і сумлінні платники податків. Показовою є ситуація з уведенням реєстру податкових накладних, який ускладнив підготовку податкової звітності для всіх платників ПДВ, хоча був запроваджений для боротьби з недобросовісними платниками податків.

7. Централізація фінансових ресурсів та повноважень стосовно їх розподілу. Більшість ключових податків сьогодні закріплені виключно за державним бюджетом. Ті ж, що закріплені за місцевими бюджетами, належать до кошику доходів, що враховуються при визначенні розміру міжбюджетних трансфертів. Іншими словами, якщо доходи від сплати податку зростуть, то місцевим бюджетам від цього не буде жодної користі, оскільки на аналогічну величину скоротиться обсяг трансферту з держбюджету. У підсумку склалася дестимулююча система міжбюджетних відносин, за якої місцеві органи влади, не маючи зацікавленості, взагалі усунулися від проблем податкової політики.

8. Безсистемне та невиправдане надання податкових пільг і звільнень, що посилює податкове навантаження на ефективні підприємства, які сумлінно сплачують податки. Широкий перелік податкових преференцій викривлює фіскальний простір, надаючи окремим підприємствам і галузям більш вигідні вихідні позиції, автоматично знижуючи конкурентоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності, які не мають можливості лобіювати надання їм податкових пільг. [25, с. 320-322]

Нестабільність, внутрішня суперечливість і неузгодженість податкового законодавства можуть оптимізувати такі заходи: формування єдиного концептуального правового розуміння на засадах визнання принципу верховенства права і побудованих на ньому принципів верховенства Конституції і закону, закону та підзаконних актів; суворе дотримання правил законодавчої техніки, своєчасна інформатизація законотворчого процесу та кодифікація податкового законодавства; доступність текстів законопроектів для широкого ознайомлення та обговорення серед громадськості; аналітична експертиза законопроектів, соціально-правовий експеримент, наукове прогнозування, законодавче планування, дослідження суспільної думки та апробування проектів; встановлення чітких критеріїв конституційності правових актів, що гарантують їх коректність, ефективність і захищеність конституційним визнанням, а також дотримання юридичних пріоритетів і меж відповідальності за порушення законності; заборона "пакетного" голосування у Верховній Раді України.

Зменшити податковий тиск на платників податків, які не мають пільг і виконують свої платіжні зобов'язання може стати застосування державних форм підтримки, поширених у країнах з розвинутою ринковою економікою: звільнення деяких підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку і звітності; використання податків на оціночний дохід і мінімальних податків; податкові кредити. [33, с. 9]

Для підвищення ефективності діяльності податкової служби України Міжнародна фінансова корпорація пропонує провести такі заходи:

1. Скорочення кількості візитів до контролюючих органів дозволить забезпечити правові гарантії підприємствам, що надсилають звітність до контролюючих органів через Інтернет або поштою;

2. Удосконалення системи контролю та скорочення кількості перевірок на основі оцінки ризиків усіма контролюючими органами згідно з найкращою міжнародною практикою відбору платників податків для перевірок - запорука поліпшення ефективності контрольно-перевірочної діяльності контролюючих органів і зменшення втручання в діяльність платників податків, зменшення витрат часу та коштів на забезпечення проходження перевірок. Інші види контролю (наприклад позапланові перевірки) мають бути мінімізовані, особливо щодо малих і середніх підприємств;

3. Запобігання застосуванню санкцій через створення та активне застосовування зваженої системи швидкого та безперешкодного застосування санкцій, серед яких можуть бути і позбавлення реєстрації, і штрафи, і тимчасове закриття відповідного підприємства та інші адміністративні заходи. Що стосується кримінального переслідування, то інформування про перебіг розслідування невеликої кількості справ і оприлюднення вироків (винесених під час судового процесу) можуть сприяти кращому дотриманню податкового законодавства;

4. Підвищення довіри до податкових органів і рівня використання джерел податкової інформації, що надходить від таких органів, залежить від подальшого поліпшення якості роз'яснень податкового законодавства та підвищення професійного рівня працівників податкового органу. [34, с. 89-90]

Підвищити фіскальну ефективність податкової системи може запровадження концепції звичайних цін, зменшення можливості мінімізації податку на прибуток, перекриття законних можливостей мінімізації оподаткування платниками єдиного податку, перекриття схем мінімізації нарахування зобов'язань ПДВ та необґрунтованого розширення податкового кредиту, а також посилення боротьби з ухилення оподаткування виробництва і реалізації підакцизних товарів.

Для поліпшення свого становища Україні необхідно поступово використовувати міжнародний досвід, адаптуючи його до специфіки та умов розвитку нашої країни, створювати умови, в яких майже неможливо буде ухилитися від сплати податкових зобов'язань, що призведе до поступового збільшення надходжень до державного бюджету, а також подбати про те, щоб податкові надходження були доцільно розподілені. За умови ефективного реформування податкової системи Україна матиме шанси стати серйозним суб'єктом податкової конкуренції на світовому просторі. [17, 22]

Отже, податкову систему країни потрібно змінювати таким чином, щоб більш враховувались економічні інтереси обох сторін - держави і платників податків, а також усувалась зацікавленість платників в податкових незаконних ухиляннях.



ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Збір податків - виключне право держави, жоден інший суспільний інститут не має такого права. Адже держава є політичною організацією, яка представляє все населення на певній території на відміну від будь-якої іншої організації, що діє в суспільстві і представляє окремі локальні групи інтересів за ознакою. Тому держава повноважна встановлювати і збирати податки з усіх суб'єктів (фізичних і юридичних осіб), що перебувають на її території, як певну плату за послуги, які вона надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші спільні потреби всіх громадян.

Податки - основа формування бюджету країни, а отже і фінансування цілої низки суспільно необхідних галузей життя - освіти, науки, культури, медицини, соціальних та економічних програм тощо, утримання державного апарату. Світова практика збирання податків накопичила величезний обсяг знань у податковій сфері. Практика податкової системи України функціонує і розвивається в одному напрямі з податковою практикою інших держав світу, що розвиваються. Аналізуючи історичне минуле, зазначимо, що за певних обставин податки можуть бути вирішальним чинником розвитку суспільства в цілому - допомагати йому виходити з кризового стану, або, навпаки, - призводити до кризу, зміцнювати існуючу владу чи спричиняти її падіння. Податки можуть бути інструментом впливу на зростання економічної ефективності й економічного прогресу суспільства, сприяти розвитку передових технологій, нових галузей економіки, конкурентоспроможних галузей на світовому ринку. Таким чином, подат­кова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має вклю­чати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутко­вий податок з населення. Таких податків у системі доходів бю­джету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Отже, надійність та ефективність податкової системи залежать від двох факторів: раціональності побудови податкової системи і рівня організації податкової служби держави (це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів). До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України; державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах., а також у складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Врешті, необхідно формувати суспільну свідомість доброзичливого ставлення до податків, до обов'язку їх добросовісної сплати. При цьому платники податків обов'язково повинні бачити суспільну ефективність їх сплати і відчувати цю ефективність особисто. Тільки дотримуючись принципу: «Я дбаю про країну, а потім країна дбає про мене» можна побудувати могутню економічно розвинуту державу.

В Україні сучасний зміст основних податків неадекватний тим, що діють у країнах з розвинутою ринковою економікою. Вони не стали специфічною підсистемою виробничих відносин.

Податки не сприяють нарощуванню виробництва і фінансовому оздоровленню підприємництва. У чинній системі оподаткування переважають фіскальні інтереси бюджету і не працюють функції регулювання і стимулювання. Оподаткування досягло такого рівня, що робить виробництво невигідною сферою вкладення капіталу, гальмує структурну перебудову підприємства.

Діюча податкова система України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин і вимагає кардинальної заміни окремих елементів податкових механізмів. Для цього не обов'язково повністю замінювати чинні елементи податкової системи, оскільки це може призвести до хаосу, знищення звичних для платників податків механізмів.

Тому при підготовці розділу проекту Податкового кодексу України, яким регулюється справляння податків, не ставилася мета вносити кардинальні зміни до порядку його справляння, а лише передбачалося їх вдосконалити. При цьому ставилися такі головні цілі:

- по-перше, послабити податкове навантаження на платників податків за рахунок зниження ставок окремих податків;

- по-друге, зробити податки нейтральними по відношенню до всіх категорій платників податків шляхом скасування цілої низки пільг та винятків в оподаткуванні;

- по-третє, спростити адміністрування всіх податків.

Але, як свідчить світова практика, введення нових економічних реформ приносить очікуваний ефект не одразу, а через певний час. То наслідки від цих нововведень проявляться лише через 10-15 років.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про систему оподаткування: Закон Української радянської соціалістичної республіки № 1251-XII від 25.06.1991 р. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/1251-12/ed19910625.

...