Формування собівартості продукції підприємства та напрямки її зменшення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Кожне підприємство намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а й скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функцій підприємства є мінімізація витрат виробництва.

Аналіз виробничих затрат повинен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.

Собівартість продукції - це виражена в грошовій формі сукупність затрат з виробництва й реалізації. Розрізняють собівартість виробничу і повну, собівартість усього товарного випуску й окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну частину собівартості продукції і фіксовану.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є ТзОВ “Техмаш”, предметом - собівартість продукції.

Значну роль в діяльності підприємства відіграє його розташування. Співпраця з близькими країнами та сусідніми областями значно зменшує витрати на транспортування продукції, завдяки чому відбувається економія коштів.

Під час аналізу використано дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства та залучила планову й звітну калькуляції по окремих видах продукції. Також проаналізувано основні техніко-економічні показники діяльності підприємства за два останні роки і загально оцінено його політику.

Метою даної роботи являється обґрунтування основних шляхів вдосконалення аналізу витрат на виробництво продукції в підприємстві та пошук шляхів зниження собівартості продукції.

Відповідно до поставленої мети в роботі були визначені такі основні завдання:

- оцінити теоретичні основи формування собівартості;

- проаналізувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, їх класифікацію та подальше планування;

- дослідити основні техніко - економічні показники діяльності підприємства;

- провести загальний аналіз собівартості продукції;

- здіснити аналіз собівартості одиниці виробу;

- на основі аналізу визначити шляхи по зниженню собівартості.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких, поступово розкрито тему «Формування собівартості продукції підприємства та напрямки її зменшення». Перший розділ присвячений розкриттю теоретичних основ собівартості продукції. У другому розділі проаналізовані техніко-економічні показники діяльності підприємства ТзОВ “Техмаш”. А в третьому розділі, запропоновано шляхи зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Під час написання роботи досліджені праці різних авторів, зокрема: Котляров С.А., Іванілов О.С., Попович П.Я., Осипов В.І., Бойчик І.М, а також інтернет джерела.

Розділ 1. Теоретичні основи формування собівартості продукції підприємсва та її оцінки

1.1 Собівартість продукції: поняття, структура і види

Собівартість -- це узагальнюючий, якісний показник діяльності підприємства, показник його ефективності. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.

Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни.

Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

Залежно від сфери діяльності та галузі господарства розрізняють певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції (робіт, послуг) -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію -- повну собівартість.

Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак перелік витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. В бухгалтерському обліку накопичують різні витрати. В фінансовому - їх склад регламентується державою (П(С)БО «Витрати» і відповідні галузеві методичні рекомендації), а тому вони повинні відображатися в облікових регістрах за видами, передбаченими в нормативних документах. В управлінському обліку витрати класифікують за видами у такий спосіб, щоб забезпечити надання інформації користувачам, в першу чергу управлінцям, для прийняття управлінських рішень.

При розрахунку собівартості необхідно знати повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Велику роль в плануванні, обліку, ціноутворенні та калькулюванні собівартості грає її структура. Під структурою собівартості розуміється співвідношення різних елементів чи статей витрат у загальній сумі витрат за виробництво продукції.

Структура собівартості може визначатися з урахуванням класифікації витрат з економічно однорідними елементами і статтями калькуляції. Поелементная структура собівартості продукції різниться за галузями промисловості. Ці відмінності визначають характер промислового виробництва, у залежність від переважання частки того чи іншого виду витрат. У зв'язку з цим можна виділити такі групи галузей промисловості: матеріаломісткі, трудомісткі, енергоємні і фондомісткі. Віднесення певної галузі до одної з названих груп дозволяє визначити резерви і джерела, з допомогою яких можна забезпечити зниження собівартості продукції.

Структура собівартості за статтями калькуляції дозволяє оцінити питому вагу різних статей витрат собівартості продукції. Зміни у структурі собівартості розвиваються у напрямку зниження частки прямих витрат, проте значно зростає питома вага витрат на управління і продукцією [13, 34].

Усі показники собівартості продукції можна класифікувати на групи:

1) абсолютні;

2) рівневі;

3) відносні.

Абсолютні показники відбивають загальні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вони розраховуються за даними кошторису витрат на виробництво. Наприклад, собівартість випущеної продукції, собівартість відвантаженої продукції, собівартість реалізованої продукції.

До рівневих показників відносять:

1) собівартість одиниці виробленої продукції;

2) видатки випущеної (товарної) продукції;

3) видатки обсягу продажу.

Відносні показники характеризують зміну рівневих показників у часі.

У господарській діяльності підприємства використовуються різні види собівартості. По послідовності й обсягом включення витрат розрізняють: технологічну, цехову, виробнича й повну собівартість.

Технологічну собівартість часто називають дільничною, тому що витрати, що в неї входять, складаються на виробничій ділянці. До технологічної собівартості відносять тільки прямі видатки виробництва.

Цехова собівартість - це сума витрат всіх цехів виробництва продукції. Вона включає в собе технологічні і загальновиробничі витрати.

Виробнича -- це собівартість, що відображає витрати підприємства на виробництво продукції.

Планування, ведення обліку і калькулювання виробничої собівартості регулюються такими законодавчими та нормативними документами:

- закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - в частині, якщо підприємство самостійно визначає облікову політику й обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації [1].

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 "Витрати" - в частині самостійного встановлення підприємством переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

- П(С)БО 9 "Запаси" - в частині визначення собівартості реалізованих товарів;

- Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, робіт, послуг у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 № 47, Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, робіт, послуг на транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65, та інші, прийняті на виконання Постанови Кабміну від 28.10.1998 № 1706 "Про затвердження Програми реформи системи бухгалтерського обліку із застосуванням Міжнародних стандартів";

- наказ про облікову політику підприємства, який обов'язково повинен містити питання щодо методів обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості, перелік та склад статей калькулювання собівартості, методи нарахування заробітної плати, методи списання малоцінних швидкозношувальних предметів, порядок розподілу загальновиробничих витрат, методи оцінки незавершеного виробництва [2] [3].

Повна собівартість включає комерційні витрати і виробничу собівартість [14, 157].

Крім того, розрізняють: нормативну, планову і фактичну собівартість продукції.

Нормативна собівартість - максимально допустимі видатки виробництва і збуту продукції при науково обгрунтованих нормах витрати праці.

Планова собівартість може бути вищою, або нижчою від нормативної, позаяк у плановому періоді в зв'язку з досягнутим рівнем розвитку техніки, добові норми витрат праці можуть бути вищі або нижчі від тих, які передбачалися на стадії становлення (планування) проекту.

Фактична, чи звітна собівартість - це собівартість, фактично сформована у звітній період, період витрат праці та матеріальних ресурсів [15, 330].

Методи управління собівартістю досліджують за наступними методами обліку та контролю витрат: система обліку «стандарт-кост» (відомий як нормативний метод обліку витрат), система обліку «директ-кост», системи планування виробничих ресурсів («канбан» і JIT), функціонально-вартісний аналіз (ФВА), метод аналізу і оптимізації витрат з усіх статей його застосування (кост-менеджмент), метод АВС, концепція управління витратами життєвого циклу (метод LCC). Аналізуючи всю сукупність перерахованих методів необхідно зазначити, що кожний з них покликаний вирішувати різні завдання, але вони не виключають один одного, а можуть бути реалізовані паралельно чи взаємодоповнюватися.

Отже, під собівартістю слід розуміти суму всіх явних витрат, пов'язаних не лише з простим відтворенням, а й з отриманням підприємницького доходу, пов'язаного з ризиком.

1.2 Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції

Витрати - це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період [9]. Тобто, витрати характеризуються:

1) грошовою оцінкою ресурсів, забезпечуючи принцип вимірювання різних видів ресурсів;

2) цільовою установкою (пов'язаною з виробництвом і збутом продукції в цілому, або з якоюсь із стадій цього процесу);

3) певним періодом, тобто віднесенням на продукцію за даний період часу.

В економічній літературі зустрічається різна кількість напрямків і ознак для класифікації витрат. Так професор Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф. і Єфіменко В.І. виділяють 3 напрями класифікації витрат, акад. Сопко В.В визначає 10 ознак видів витрат, російські вчені проф. Басманов І.А. та проф. Палій В.Ф. виділяють 6 і 14 ознак відповідно [12]. Тому для кожного підприємства напрямок класифікації витрат доцільно визначати керівництву самостійно, в залежності від поставленої мети, тобто від призначення одержуваної інформації.

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на:

ѕ загальні витрати;

ѕ витрати на одиницю продукції.

Загальними називаються витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виготовлення продукції та її кількості. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, або серіями [16, 590].

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за чотирма основними принципами:

1) економічним;

2) виробничим;

3) за способом віднесення на собівартість;

4) залежно від обсягів виробництва.

За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, звичайні та надзвичайні [9]. Класифікація витрат і їх склад подані в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Класифікація витрат та їх склад

Вид витрат	Склад витрат
1. Операційні	Витрати, пов'язанні з наданням прав за певну плату, виникаючих з патентів на винахід, промислові зразки й інших видів інтелектуальної власності. Витрати, пов'язанні з участю в статутному капіталі інших організацій. Проценти, які виплачуються організацією за користування грошовими засобами (кредитами, позиками). Витрати, пов'язанні з оплатою послуг, які здійснюють кредитні організації. Інші операційні витрати.
2.Фінансові	Штрафи, пеня, неустойка за порушення умов договору, відшкодовування збитків, спричинених організацією. Збитки минулих років, які визнані в звітному році. Сума дебіторської заборгованості, за якою вийшов термін позовної давності, інших боргів, нереальних для повернення. Курсова різниця.
3. Звичайні	Витрати на закупівлю сировини, матеріалів, товарів та їхніх матеріально-технічних запасів (МТЗ). Витрати з переробки МТЗ для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг та їх продажу (перепродажу) товарів. Витрати з оплати праці. Відрахування до страхового фонду.
4. Надзвичайні	Витрати, пов'язанні з надзвичайними обставинними (стихійні лиха, пожежі, аварії тощо).

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

ѕ матеріальні витрати;

ѕ витрати на оплату праці;

ѕ відрахування на соціальні заходи;

ѕ амортизаційні відрахування;

ѕ інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування.

Всі матеріальні витрати ґрунтуються на матеріальній основі і витрачаються на закупівлю основних і допоміжних сировини та матеріалів.

Витрати на оплату праці не мають під собою матеріальної основи і призначені для оплати витраченої праці.

Витрати на соціальні заходи накопичуються і є матеріальними стимулами підвищення продуктивності праці та якнайшвидшого відновлення робочої сили.

Амортизаційні відрахування - кошти, що йдуть на оновлення засобів праці.

За ступенем однорідності сталі собівартості поділяються на прості та комплексні.

Прості витрати - однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину і матеріали або заробітну плату виробничих робітників.

Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати:

ѕ заробітна плата обслуговуючого персоналу;

ѕ амортизаційні відрахування по машинах і механізмах;

ѕ витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;

ѕ витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних - це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

Можна зробити висновок, що існує безліч класифікацій витрат і керівництву підприємства доцільно самостійно визначати свій напрямок в класифікації. Адже вдало розроблена класифікація витрат визначає організацію і методику подальшого їхнього обліку.

1.3 Планування витрат

Важливою складовою реалізації продукції являється також і планування витрат. Планувати витрати потрібно так, щоб вони могли задовольнити потреби у фінансових ресурсах протягом усього періоду реалізації.

Метою планування витрат є:

1) одержання фінансування та розподіл ресурсів;

2) організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у відособлених структурних підрозділах організації;

3) визначення реальної ціни, за якою організація спроможна виконати роботи, щодо яких провадяться торги (тендери) [9].

Витрати продукції класифікуються за різними ознаками, зокрема:

1. Всі витрати за проектом поділяються на інвестиційні та поточні.

До інвестиційних належать витрати на інвестиції до основного капіталу (придбання землі, будівництво приміщень та споруд, купівля або оренда технології та обладнання), передвиробничі витрати на потреби в обіговому капіталі.

Поточні витрати -- витрати на випуск продукції, що містять витрати на придбання сировини, основних та допоміжних матеріалів, оплату праці, загальнозаводські та накладні витрати, що припадають на звітний період.

2. За місцем виконання робіт витрати поділяються на: витрати відділу,

сектору, лабораторії, тимчасового творчого колективу, експедиції, партії, дільниці, служби або іншого адміністративно-відособленого структурного підрозділу тощо.

3. За видами витрат класифікація здійснюється за економічними елементами

та статтями калькулювання.

4. За способами включення у собівартість проектних робіт та за характером участі у процесі виробництва витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі -- це витрати, які безпосередньо пов'язані з виконанням проектних робіт і включаються у виробничу собівартість проектних робіт відповідних об'єктів обліку за прямою ознакою, зокрема: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи, інші прямі витрати.

Непрямі (надалі -- загальновиробничі витрати) -- це витрати, що пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробництва, організацією виконання проектних робіт та інші витрати, які не можуть бути віднесені економічно доцільним шляхом безпосередньо до конкретного об'єкта витрат.

5. Залежно від зміни обсягів виконаних проектних робіт виробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Змінні витрати -- це витрати, величина яких зростає при збільшенні обсягів виконаних проектних робіт і зменшується при їх зменшенні. До цих витрат відносяться: витрати на матеріали, на оплату праці робітників, відрахування на соціальні заходи тощо.

Постійні витрати -- це витрати, величина яких залишається незмінною при зміні обсягу виконаних проектних робіт. До цих витрат відносяться: витрати, пов'язані з управлінням, організацією та обслуговуванням виробництва;

6. За ознакою відношення до собівартості робіт витрати поділяються на виробничі витрати та витрати періоду.

Виробничі витрати -- це витрати проектної організації, пов'язані з виконанням проектно-вишукувальних робіт. Виробничі витрати утворюють виробничу собівартість проектних робіт і є її складовою.

Витрати періоду -- це витрати, які не включаються у виробничу собівартість і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

7. За календарними періодами, протягом яких витрати включаються у собівартість проектних робіт: місяць, квартал, рік, операційний цикл.

Планування витрат на проведення проектних робіт здійснюється на основі розрахунків, результати яких відображаються в калькуляції собівартості об'єкта планування (обліку), в тому числі собівартості робіт, які підлягають виконанню у поточному році.

З метою визначення суми витрат за статтями калькуляції в цілому по організації (на рік, квартал) може розроблятися “Зведена калькуляція собівартості проектних робіт” [16, 603].

Вихідною інформацією для планування витрат на проект є кошторисна документація по проекту та календарний план проекту.

На основі кошторису визначаються обсяги капітальних вкладень, які включають витрати на придбання технологічного, енергетичного та іншого обладнання, пристроїв, інструменту та виробничого інвентарю, необхідного для функціонування підприємства, роботи по монтажу цього обладнання, розробка проектної документації.

Складання кошторисів на роботи -- це процес планування по відповідних статтях усіх витрат, що виникають під час виконання проекту.

Собівартість продукції (робіт, послуг) -- це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Зниження собівартості продукції -- одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.

Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт -- необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах підприємницького розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.

Розділ 2. Аналіз собівартості продукції на підприємстві ТзОВ “Техмаш” за 2011 - 2012 роки

2.1 Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства ТзОВ “Техмаш”

Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Техмаш» створене і діє на підставі статуту, що містить відомості про найменування та місцезнаходження, мету створення та предмет діяльності, засновників та їх повноважень і прав, юридичний статус підприємства, майно та джерела його утворення тощо. Юридична адреса - 77300 м. Калуш вул. Богдана Хмельницького, 103, Івано-Франківської області, Україна. Галузь економіки - машинобудування.

Обновлення і підтримання основних засобів - актуальна і важка як в фінансовому, так і в технічному відношенні задача для більшості промислових підприємств України.

ТзОВ «Техмаш» пропонує почати її рішення з капітального ремонту обладнання на власному верстато-ремонтному підприємстві площею 2500 м2. Виробничі потужності нашого підприємства складають велику кількість участків, до яких входять: ділянка фрезерних верстатів, ділянка шліфувальних верстатів; свердлильна група; ковальсько-пресове устаткування; ділянка складання верстатів; зубофрезерний, довбальний та інші верстати. Спеціалісти на високому рівні виконують роботи по ремонту всіх типів метало-ріжучих верстатів [16, 1].

В перелік послуг, які надаються ТзОВ «Техмаш» входять:

ѕ проектування і виготовлення нестандартного устаткування;

ѕ складання технічного завдання на ремонт або модернізацію верстатного та промислового обладнання;

ѕ стандартну технологію капітального ремонту;

ѕ інженерами-електронниками розроблені контролери з можливістю комутації муфт електронними ключами із застосуванням польових транзисторів в замін крокових шукачів, релейної схеми;

ѕ забезпечення сервісного обслуговування та надання гарантії на капітальний ремонт і реалізоване обладнання - до 12 місяців.

Підприємство ТзОВ "Техмаш" розташоване у м. Калуші. Одна з головних переваг міста -- його вигідне географічне розташування. Добре розвинута транспортна мережа поєднує місто з Центральною Європою та Заходом через залізницю та автомобільні дороги. Половина трудових ресурсів міста зайнята в промисловості, тому виробництво забезпечене трудовими і матеріальними ресурсами. Завдяки вигідному положенню, підприємство співпрацює з такими країнами, як Чехія, Болгарія.

Під впливом науково-технічного прогресу і потреб виробництва, в розвитку відбуваються постійні зміни. Вводять нові, модернізують діючі машини і обладнання, вдосконалюють технологічні процеси виробництва. Стан матеріально-технічної бази виробництва характеризується не тільки кількістю, строком служби, степенем механізації і автоматизації наявного обладнання, а й енергооснащеністю виробництва, а також технічною структурою діючих основних фондів.

Техніко - економічні показники діяльності підприємства дозволяють оцінити організацію виробництва, технологічний рівень, рівень продуктивності праці, ефективність матеріальних, трудових фінансових затрат.

Для аналізу основних техніко-економічних показників діяльності підприємства ми складемо таблицю (табл. 2.1) та проаналізуємо в ній показники за два останні роки.

Таблиця 2.1. Основні техніко - економічні показники діяльності підприємства ТзОВ «Техмаш» 2011-2012рр.

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки	Темпи зростання
			2011р.	2012р.	звітний/минулий
1	Дохід (виручка) від реалізації продукції (без ПДВ та акцизу)	тис. грн.	7364,8	7680,5	315,7
2	Середньооблікова чисельність	осіб	42	40	-2
	працівників		42	40	-2
3	Продуктивність праці	грн./ особу
	Одного працівника		175,4	192	16,6
4	Фонд заробітної плати працівників	тис. грн.	574,56	720	145,44
5	Середньорічна заробітна плата одного працівника	грн./ особу	13680	18000	4320
6	Витратоємкість продукції (витрати на 1 грн. реалізованої продукції)	грн./ грн.	1,2	0,8	-0,4
7	Загальні витрати (собівартість)	тис. грн.	8805,9	6078,4	-2727,5
8	Прибуток до оподаткування (збиток)	тис. грн.	146,9	233,2	86,3
9	Рентабельність	%
	9.1. доходу		17,8	25,6	7,8
	9.2. витрат		1,7	3,8	2,1
10	Середньорічна вартість основних фондів	тис. грн.	825,9	910,1	84,2
11	Фондовіддача		8,9	8,4	-0,5

За даними таблиці 2.1, можна спостерігати, як позитивні, так і негативних змін у діяльності підприємства ТзОВ “Техмаш”.

Проаналізувавши техніко-економічні показники, можна сказати, що перш за все спостерігається зростання грошових надходжень. Дохід (виручка) від реалізації продукції (без непрямих податків) протягом 2011-2012 рр. зріс на 315,7 тис. грн.. Графічно ми можемо це побачити на Рисунку 2.1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Дохід (виручка) від реалізації продукції

Продуктивність праці на підприємстві щороку зростає, відбувається покращення токарних станків, завдяки чому зменшується кількість робочих активів. Протягом 2011-2012 рр. чисельність працівників знизилася на 3 особи. Скорочення чисельності працівників зумовлене тим, що з кожним роком підприємство проводить автоматизацію та механізацію виробництва.

Фонд заробітної плати можна розглянути на рисунку 2.2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Фонд з/п працівників ТзОВ “Техмаш”

Середньорічна заробітна плата по підприємству - економічний показник, який характеризує розмір нарахованої заробітної плати, яка припадає на одного працівника підприємства; визначається поділом загальної суми нарахованої заробітної плати на середню чисельність працівників.

Відповідно якщо фонд оплати праці зріс, то зросла середньорічна заробітна плата одного працівника, на 4320 грн/особу. За 2011 рік вона становила 13680грн/особу, а у 2012 році - 18000 грн/особу (Рис. 2.3).

Рис. 2.3 Середньорічна з/п одного працівника

Наступний показник -- це рентабельність. І на рис. 2.4 зображено коливанння доходів і витрат за 2011-2012рр. Можна зауважити, що за цей період значно зросла рентабельність, а також відбувся ріст доходів з 17,8% до 25,6%.

Рис. 2.4 Рентабельність (доходів і витрат)

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи.Він формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж [5].

Прибуток до оподаткування (збиток) впродовж 2011-2012р. значно зріс з 146,9 тис.грн. до 233,3 тис.грн. Підприємство пояснює такі зміни частковим припиненням і швидким поновленням своєї діяльності і це ми можемо розглянути на Рис. 2.5.

Рис. 2.5 Прибуток до оподаткування

Фондовіддача виражає ефективність використання засобів праці. Можемо помітити, що в 2011р. фондовіддача становить 8,9 грн, і в 2012 році опустилась до 8,4 грн., тобто вона досить стабільна. Ці зміни ми можемо розглянути на Рисунку 2.6.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.6 Результати фондовіддачі на ТзОВ «Техмаш»

Проаналізувавши основні техніко-економічні показники діяльності ТзОВ «Техмаш» за 2010-2012 р., можна зробити висновок, що підприємство прибуткове і більшість його техніко-економічних показників зростає. Спостерігається зниження собівартості і витратоємкості продукції, але зважаючи на нестабільну економічної ситуації в країні, цей показник не є таким суттєвим. Підприємство добре орієнтується в сучасних ринкових умовах, є рентабельним і перспективним. Реалізуючи свою продукцію, воно прямує до покращення багатьох показників, зниження собівартості продукції, збільшення прибутків, що є досить складно в сучасних ринкових умовах.

2.2 Оцінка калькуляційної політики підприємства

В системі показників, які характеризують ефективність виробництва і посилення його інтенсифікації, одне із провідних місць належить собівартості продукції.

Зниження собівартості сприяє збільшенню прибутку, а отже, підвищенню ефективності виробництва. Це досягається шляхом економії затрат праці, матеріалів, сировини, енергетичних ресурсів, кращого використання обладнання і потужності, зростання обсягу виробництва, скорочення різних втрат, ліквідації непродуктивних витрат [5, 168].

Розрізняють індивідуальну собівартість -- затрати на виробництво тільки одного виробу; загальну (повну) собівартість всієї виготовленої продукції -- загальну суму затрат, що приходиться на виготовлення продукції певного обсягу і складу; середня собівартість, яка визначається діленням загальної суми затрат на кількість одиниць однорідної продукції.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:

-- загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;

-- виявлення і дослідження причин відхилень від планового завдання;

-- оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості продукції;

Порівнявши дані на рисунку 2.7, ми можемо помітити, що загальні витрати підприємства з 2011-2012 рр., знизились на 2727,5 тис. грн., що призвело до зменшення витрат з 1 грн. на 0,4 [7, 175-177]. Завдяки таким зменшенням витратоємкості продукції, заощаджені кошти почали вільно вкладатися в інші русла та заощаджуватися. Проте, підприємству слід і надалі дбати про подальше зниження собівартості, проводячи функціонально-вартісні аналізи.

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача. Зростання фондовіддачі - одне із чинників інтенсивного зростання обсягу випуску продукції. У нас навпаки, це й показник знизився, можливо цьому посприяла нестабільна робота підприємства. Але ці зміни не залишили явного сліду на діяльності ТзОВ «Техмаш».

Рис. 2.7 Загальні витрати (собівартість)

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різноманітних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві.

Для того, щоб знизити собівартість продукції цього підприємства я пропоную знизити продуктивність праці, адже зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції, а також, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат. собівартість продукція витрата виробництво

Друге джерело зниження собівартості, яке я пропоную - зменшення витрат на матеріали, паливо, енергію. Зменшення витрат матеріалів здійснюється шляхами: скорочення втрат, заміна дорогих матеріалів більш дешевими, зменшення витрат на постачання матеріалів, покращення нормування витрат матеріалів.

Звісно, важливо забезпечити надходження матеріалів від такого типу постачальників, які перебувають на невеликій відстані від підприємства, і перевозити вантажі дешевшими видами транспорту. Завдяки цьому витрати на транспортування значно знижаються, створюючи нові резерви.

Проведення аналізу собівартості одиниці виробу досить важливе, по-перше, для формування ринку аналізованої продукції і залучення покупців; по-друге, для збереження і досягнення високої ефективності виробництва з метою виготовлення продукції з високою конкурентоспроможністю. У процесі аналізу розкриваються резерви зниження собівартості окремих виробів.

Проводять попередній і подальший аналізи. Завдання попереднього аналізу полягає у визначенні можливостей підвищення прибутку і рентабельності за рахунок прогнозного зниження собівартості одиниці продукції, а завдання подальшого аналізу - вивчити динаміку цього показника, оцінити рівень виконання прогнозу щодо виявлення резервів подальшого зниження собівартості [5, 180].

Для вивчення змін витрат, складемо калькуляцію. У калькуляції містяться розшифровки витрат за матеріалами й оплатою праці, ці дані дають змогу розрахувати частку впливу окремих чинників.

На витрати матеріалів впливають два чинники першого порядку:

1) зміна норм витрат;

2) зміна цін.

Для їх розрахунку складають аналітичну таблицю (табл.2.2)

Таблиця 2.2

Матеріали та комплектуючі	Затрати на калькуляцію одиниці продукції	Відхилення
	За прогнозом	За звітом	Всього
1	2	3	4
Голова фрезерна вертикальна	6500,00	6331,43	- 168,57
Стіл повздовжній в зборі	6600,00	7000,00	400
Матеріали кольорових металів (бронза)	2000,00	1911,00	-89
Матеріали чорних металів (круги)	1264,00	1264,00	0
Запчастини по електричній частині	6000	6000,00	0
Фарби, розчинники та засоби очистки	1670,00	1700,00	30
Масло И20	632,5	687,5	55
Всього	24666,5	24893,93	227,43

За даними таблиці ми можемо побачити незначні відхилення в прогнозованій та звітних цінах. Причинами відхилень від прогнозних норм можуть бути ще не зафіксовані їх зміни, зумовлені впровадженням нової техніки і технології, що є резервом зниження чинних норм, відхилення від норм унаслідок нестандартності матеріалів та ін. На зміну чинника цін впливають зміни рівня транспортно-заготівельних витрат, структури витрат матеріалів.

Завдяки вигідній співпраці, матеріали чорних та кольорових матеріалів підприємство закуповує за досить вигідним цінам, що сприяє економії грошових витрат.

Дані таблиці 2.2 свідчать, що підприємство досить зекономило за всіма статтями, крім покупки стола повздовжнього. Загальна сума перевитрат становить 485 грн. на одиницю продукції. Це досить великі перевитрати, які потребують ґрунтовного вивчення їх причин.

Отже, для зниження цих перевитрат, можна запропонувати такі зміни:

- пошук можливостей змінити структуру поставок матеріалів;

- зміну постачальників, із якими підприємство працює сьогодні, які неспроможні підвищити якість товару;

- також слід подбати про зміну збуту відходів, склад, ціна, і кількість яких може змінюватися.

Розділ 3. Визначення шляхів зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції

Зниження і оптимізація витрат є одним із основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства.

Найважливішими шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, використовуваних у виробництві: трудових і матеріальних.

Так, значну частину у структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальним є завдання зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці, зменшення кількості адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці можна досягти різними способами. Найважливіші, скоріш за все - механізація і автоматизація виробництва, розробка й застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого устаткування [9, 140].

Проаналізувавши дане товариство, я дійшла до висновку, що період з 2011 по 2012 рр. був досить успішним та прибутковим. Підприємство старалось вийти на новий ринковий рівень, зменшити кількість витрат і збільшити прибуток.

Основними факторами зниження витрат виробництва, які залежать від підприємства, є такі:

1) скорочення затрат на сировину, матеріали, паливо, електроенергію;

2) зниження амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивнішого використання техніки та підвищення коефіцієнта змінності;

3) поліпшення якості машин, обладнання, зменшення пасивної частини основних фондів;

4) запровадження у виробництво дешевих видів ресурсів, скорочення відходів виробництва;

5) поліпшення організації виробництва і підвищення продуктивності праці;

6) скорочення затрат на управління.

Всі вони призводять до зниження витрат сировини, матеріалів, заробітної плати.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси випливає значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. На першому плані тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів [12, 266].

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються.

Відомо, чим більше партія закуповуваної сировини, матеріалів, тим більше коштує величина середньорічного запасу і більші розміри витрат, пов'язаних із складуванням цієї сировини, матеріалів (орендної плати за складські приміщення, витрат при зберіганні, витрат, пов'язаних з інфляцією й так далі).

Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування всесвітньо відомих концепцій.

Прикладом є система організації виробництва «Just in time» (Якраз вчасно) розроблена в Японії і найпоширеніша у світі. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність концепції полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає [19].

Система ««Just in Time» сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:

1. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів як у споживача, так і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

2. Має місце забезпечення бездефектного виготовлення продукції постачальником. Підприємства в цих цілях повинні навчати всіх співробітників методам контролю якості, підвищувати відповідальність виробничих робітників за якість, використовувати автоматичні пристрої для контролю якості і т.д. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов'язані з повторною обробкою бракованих виробів, споживанням сировини і заробітною платою.

Ще одна досить інтересна, відома і часто застосовувана концепція - це «Lean production» (Ощадливе виробництво), що створена на японському підприємстві Toyota і заснована на неухильному прагненні до усунення всіх видів втрат. Вона передбачає залучення у процес оптимізації бізнесу кожного співробітника і максимальну орієнтацію на споживача.

Ощадливе виробництво -- це система організації і управління розробленням продукції, виробництвом, взаємовідношеннями з постачальниками і споживачами, коли продукція виготовляється у точній відповідності із запитами споживачів і з меншими втратами у порівнянні з масовим виробництвом великими партіями [19].

Цілями ощадного виробництва є:

1) скорочення трудовитрат;

2) скорочення термінів розробки нової продукції;

3) cкорочення термінів створення продукції;

4) скорочення виробничих і складських площ;

5) гарантія постачання продукції замовнику;

6) максимальна якість при мінімальній вартості.

Щодо мого підприємства, то воно знаходиться на шляху застосування цих концепцій і через десяток років, якщо його діяльність буде вдалою, то досягне значних успіхів.

Також пропоную приділити увагу таким резервам, як правильний підхід до класифікації та калькулюванню витрат.

Дане підприємства повинні вміло управляти накладними витратами при експорті та імпорті товарів. Накладні витрати при експорті (імпорті) - це витрати підприємства з перевезення і реалізації товарів, які поділяються на витрати у національній та іноземній валюті. Прямі накладні витрати в національній валюті включаються до собівартості конкретних товарів, непрямі (загальноторгові) не включаються. Це такі витрати як збори за митне оформлення і мито, вартість експортної (імпортної) ліцензії, транспортні витрати до порту експортера (імпортера), фрахтування судна, навантажувально-розвантажувальні роботи, страхування перевезення [7].

Зниження розміру накладних витрат пов'язане з підвищенням ефективності експорту (імпорту), тому перевірка дотримання підприємством у звітному періоді режиму економії та пошук можливостей їх скорочення є важливим інструментом у підвищенні ефективності всієї діяльності підприємства.

Виділимо основні фактори зміни величини накладних витрат:

- із перевезення товарів: кількість (вага) вантажу, радіус (відстань) перевезення, ставка за перевезення (тариф, фрахт), спосіб та умови перевезення;

- із перевантаження товарів: кількість (вага) вантажу, ставка за перевантаження, надбавка при нестандартних та надважких вантажах;

- зі зберігання товарів: кількість (вага) вантажу, спосіб зберігання, термін зберігання, ставка за зберігання [7].

Зниження витрат підприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпів зростання середньої заробітної плати.

Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва.

Важливе значення підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці та інше.

В підсумку я хотіла би відзначити, що лише комплексний підхід до управління витратами дозволить знизити їх розмір, підвищити ефективність як зовнішньоекономічної так і господарської діяльності підприємства в цілому.

Висновки і пропозиції

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: робочої сили, засобів праці та предметів праці.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо.

Отже, проаналізувавши все вище сказане, ми можемо прийти до висновку, що собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різноманітних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві.

Отже, предметом мого дослідження було ТзОВ «Техмаш». За даними фінансових звітів, балансів і декількох калькуляцій ми можемо зробити ряд висновків.

Важливу роль в діяльності підприємства відіграє його розташування. Співпраця з близькими країнами та сусідніми областями значно зменшує витрати на транспортування продукції, завдяки чому відбувається економія коштів.

Відзначимо, що період з 2011 на 2012 рік був для даного підприємства досить успішним.

Ріст показників рентабельності свідчить про наявні результати у використанні основних засобів, запасів та трудових ресурсів у господарській діяльності даного підприємства, тобто факторів інтенсифікації виробництва та діяльності в цілому.

Можемо відзначити, що продуктивність праці підприємства щороку зростає, відбувається покращення верстатів, завдяки чому зменшується кількість робочих активів.

Найбільш важливим показником в наших дослідженнях є собівартість та витратоємкість продукції, які плавно знизились. Зазначу, що в період з 2011-2012рр витратоємкість продукції знизилась на 0,4 грн, що не дивно, адже підприємство в цей період працювало з перервами, і навіть зниження цих показників значно не вплинуло на підприємство.

Отже, по мірі написання курсової роботи були розкриті поставлені задачі.

У першій частині даної курсової роботи були розкриті теоретичні питання собівартості продукції, класифікація і планування витрат.

У другій частині я розглядала ТзОВ «Техмаш» на забезпеченість ресурсами (тобто техніко-економічних показників діяльності підприємства, оцінювала організацію виробництва, ефективність матеріальних та трудових затрат, а також калькуляційну політику. Аналіз проводився за два періоди, з 2011р. по 2012р.

У третій частині курсової роботи були визначені шляхи зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Для покращення роботи ТзОВ «Техмаш» потрібно дотримуватись стабільності при вирахуванні собівартості на одиницю виробу. Значні відхилення можуть призводити до небажаних збитків.

Можна стверджувати про те, що з кожним роком підприємство покращує свою роботу і діє на отримання максимального прибутку при мінімальних витратах.

Список використаних джерел

1. Про господарські підприємства: Закон України від 19.09.91 року №

1577-ХІІ. Із змінами і доповненнями.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" від 31.03.1999

№ 87 / Міністерство фінансів України, Наказ. Із змінами і доповненнями.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові

результати": від 31.03.1999 № 87 / Міністерство фінансів України, Наказ. Із змінами і доповненнями.

4. Бойчик І.М. Економіка підприємства: навч. посібник. / П.С. Харів, М.І.

Хопчан. Львів: 1999.

5. Попович П. Я. Економічний аналіз суб'єктів господарювання. Тернопіль: 2004.

6. Герасимчук В.Г., Розенплентер А.Е. Економіка та організація

виробництва: підручник, 2001.

7. Осипов В.І. Економіка підприємства: підручник. Одеса: 2005.

8. Вічевич А.М., Максимець О.В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності:

навч. посібник. Львів: 2004.

9. Гринчуцький В.І. Економіка підприємства: навч. посібник. / Е.Т.

Карапетян, Б.В. Погріщук. 2010.

10. Шваб Л.І. Економіка підприємства. 4-те видання. Київ: 2007.

11. Бойчик І.М Економіка підприємства: навч. посібник. Київ: 2004.

12. Шегда А. В. Економіка підприємства: навч. посіб. 2001.

13. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: 2-ге видання, доп. І

перероб.- Житомир: ЖІТІ, 2000.- 640 с.

14. Котляров С.А. Управління витратами: навч. посібник / С.А.Котляров -

СПб.:Бізнес-пресса, 2001. - 210 с.

15. Русак Е.С. Економіка підприємства: Курс лекцій, 2004. - 244 с.

16. Хрипач В.Я. Економіка підприємства; під ред. В.Я.Хрипача. -

Мн.:Экономпресс, 2000. - 464 с.

17. Іванілов О. С Економіка підприємства; Київ: 2009.

18. Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмаш».

Смт. Рожнятів 2012.

19. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського [сайт

http://nbuv.gov.ua]

20. Електронна бібліотека [сайт http:// www.lib.com.ua].

Размещено на Allbest.ru

...