Фінансова політика корпорацій
Сутність та складові фінансової політики, її сучасний стан та проблеми. Особливості фінансової політики корпорацій в Україні. Вдосконалення фінансової політики корпорації. Практичні рекомендації щодо покращення ефективності фінансової політики в Україні.
Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 26.05.2016 |
Размер файла | 138,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Фінансова політика корпорацій
Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність та складові фінансової політики
Розділ 2. Аналіз фінансової політики корпорації
Розділ 3. Напрями вдосконалення фінансової політики корпорації
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми: Фінансовий менеджмент втілюється на практиці через фінансову політику підприємства. Розробкою фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління його фінансами, яке забезпечує досягнення стратегічних та тактичних цілей діяльності організації, які виражаються в максимізації прибутку, забезпеченню його фінансової стійкості, інвестиційної привабливості. Зазначені цілі індивідуальні для кожного підприємства. В умовах складної загальноекономічної кон`юктури підприємства по - різному підходять до формування та використання прибутку, виплаті дивідендів, регулюванню витрат виробництва, збільшенню майна та об'ємів продаж (виручки від реалізації). Всі ці аспекти діяльності підприємства піддаються управлінню за допомогою різноманітних методів, напрацьованою світовою та вітчизняною практикою.
Незважаючи на столітню історію існування фінансового менеджменту та тривалі широкі дискусії з питань фінансової політики підприємства чіткого трактування сутності та її складових так і немає. Досі відсутня системна інформаційна підтримка управління фінансами на підприємстві та розв'язання цієї проблеми стоїть на порядку денному.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є дослідження фінансової політики корпорації.
Відповідно до мети роботи були визначені наступні завдання:
- визначити сутність фінансової політики корпорацій;
- проаналізувати напрямки фінансової політики корпорацій;
- проаналізувати особливості фінансової політики корпорацій в Україні;
- виявити особливості окремих напрямків фінансової політики корпорацій в Україні;
- проаналізувати сучасний стан та проблеми фінансової політики корпорацій в Україні;
- надати практичні рекомендації щодо покращення ефективності фінансової політики в Україні.
Предмет дослідження - теоретичні та методичні засади формування і реалізації фінансової політики корпорації.
Об'єкт дослідження - фінансова політика корпорації.
Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися такі методи дослідження: монографічний; абстрактно-логічного; статистичного і техніко-економічного аналізу.
Теоретичною і методологічною основою курсової роботи є фундаментальні положення загальної економічної теорії, дослідження вітчизняних й зарубіжних вчених з питань підвищення ефективності формування й реалізації маркетингової стратегії підприємства.
Сучасні теорії фінансового менеджменту досить широко висвітлені зарубіжними вченими, такими як: О.М. Бандурка, I.A. Бланк, С.Ф. Брігхем, В.В. Ковальов, М.Я. Коробов, Б. Коласс, С.С. Стоянова, Р.Н. Холт, У. Шарп тощо. Серед фундаторів вітчизняної школи фінансового менеджменту варто відзначити праці Г.Г. Кірейцева, A.M. Поддєрьогіна, В. Суторміної, В.М. Федосова, А.Д. Шеремета та інших.
Структура роботи: Робота складається із вступу, трьох роздлів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Розділ 1. Сутність та складові фінансової політики
В умовах глобалізації економічних процесів, зміни орієнтирів і напрямків руху капіталу в світі, посилення ролі корпорацій на національному і глобальному рівнях, у період проведення системних структурних реформ в Україні питання формування адекватного сучасним реаліям світової та вітчизняної економіки фінансового механізму є актуальними як на макро-, так і на мікрорівні.
Фінансові механізми функціонування корпорацій повинні забезпечувати збалансованість інтересів різних суб'єктів корпоративних відносин, наприклад, акціонерів (власників), кредиторів, партнерів, вищого керівництва, урядових органів і суспільства в цілому, проте в практиці господарювання сьогодні це не забезпечується. Тобто необхідне формування нового фінансового механізму збалансованого розвитку корпорацій.
Не зважаючи на чималу історію поняття фінансової політики остаточно не з'ясовані. В останні роки проблемі визначення фінансової політики саме корпорацій приділяється велика увага, присвячується значна кількість публікацій, але єдиної думки не існує. Якщо на рівні держави це питання є більш розвинуте як з теоретичної, так і практичної точки зору, то на рівні корпорацій спостерігається недостатність науково обґрунтованої теоретичної бази та нехтування керівництвом підприємств на практиці.
Трактування цього терміну на підставі різних наукових праць та законодавчої бази України наведено у таблиці 1.1 даної курсової роботи.
На підставі проаналізованої інформації можна визначити фінансову політику корпорації - як ідеологію, що відображає економічні інтереси її власників, заснована на комплексі управлінських рішень, що виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємств, практична реалізація яких здатна забезпечити режим стабільного функціонування та сталого розвитку корпорації. Фінансова політика знаходить своє відображення в бухгалтерській (фінансової) звітності підприємства, що характеризує його фінансове становище.
Управління фінансовою діяльністю підприємства включає:
- розробку і реалізацію фінансової політики підприємства із застосуванням різних фінансових інструментів;
- прийняття рішень з фінансових питань, їх конкретизацію і розробку методів реалізації;
- інформаційне забезпечення за допомогою складання і аналізу фінансової звітності підприємства;
- оцінку інвестиційних проектів і формування портфеля інвестицій, оцінку витрат на капітал та фінансове планування і контроль;
- організацію апарату управління фінансово-господарською діяльністю підприємства [20, c.560].
Таким чином, основна мета реалізації фінансової політики полягає у зростанні вартості компанії. Зазначена мета формирує основні вимоги до фінансової політики корпорації, які наведені на рис. 1.1 у Додатку до розділу 1 даної роюоти.
У відповідності з метою основними завданнями фінансової політики корпорацій є:
- cтабільне зростання прибутку підприємства;
- забезпечення виробництва джерелами фінансування;
- оптимізація структури капіталу з метою збільшення обсягу продажів;
- зниження собівартості продукції (робіт, послуг);
- досягнення інформаційної прозорості фінансового стану для власників;
- забезпечення інвестиційної привабливості підприємства.
Основні функції фінансової політики корпорації взаємопов'язані між собою, то сформовані на підставі мети та цілей фінансової політики, перелік функцій фінансової політики наведен на рис. 1.2 у Додатку до розділу 1 даної курсової роботи.
Важко однозначно визначити конкретні форми і методи проведення фінансової політики. Хоча в рамках окремих підприємств і є істотні відмінності у використанні конкретних форм і методів фінансової політики, можна, проте, говорити про загальні її риси і принципи, а також інструменти фінансової політики. Принципи фінансової політики корпорацій наведені на рис. 1.3 у Додатку до розділу 1.
Найважливіші з них інструментів фінансової політики корпорацій наступні: розподіл і перерозподіл прибутків; фінансування і кредитування діяльності різних підрозділів; визначення структури і характеру внутрішніх фінансових операцій і розрахунків за ними [20, c.561].
Елементи фінансової політики корпорій, які наведені на рис. 1.4 у Додатку до розділу 1, тісно взаємозв'язані та утворюють єдине ціле.
Проаналізуємо особливості окремих елементів фінансової політики корпорацій.
Вибір варіанту облікової політики підприємство здійснює у відповідності до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
В рамках кредитної політики вирішується питання про забезпечення оборотними засобами, а саме визначається розмір власного оборотного капіталу та потреба в залученому; необхідність залучення довгострокових кредитів; вивчається структура капіталу і фінансова стійкість підприємства.
Політика управління грошовими потоками пов'язана з оптимізацією залишків коштів на рахунках підприємства, мінімізацією розривів між надходженням коштів і їх використанням, застосуванням різноманітних схем розрахунків. Поняття “грошові потоки” вперше з'явилось в економічній науці після другої світової війни в США. Двоїста природа грошового потоку проявляється в тому, що він використовується для оцінки як доходності, так і ліквідності підприємства.
Політика управління витратами реалізується за допомогою системи планів та бюджетування, передбачає розробку кошторисів (бюджетів) за основними елементами витрат і здійснення ефективного контролю за їх виконанням.
Дивідендна політика повинна призвести до рівноваги інтересів як власників, так і менеджерів та інвесторів у відповідності до теорії агентських відносин, а також теорії портфелю, теорії структури капіталу з метою максимізації ціни підприємства. За цих умов можливі наступні варіанти дивідендної політики:
- дивіденди як постійний процент від прибутку;
- дивіденди як фіксовані виплати;
- дивіденди як виплати гарантованого мінімуму та екстра дивіденди;
- дивіденди як виплати акціями [11, c.83].
Основу фінансової політики складає фінансова стратегія. Фінансова стратегія - стратегічне направлення, яке визначає довгострокову та середньострокову перспективу використання фінансів та передбачає вирішення головних задач, витікаючи з особливостей функціонування підприємства та стану економіки країни. Одночасно з цим підприємство здійснює вибір поточних тактичних цілей, для реалізації яких використовується фінансова тактика. Вона являє собою сукупність конкретних фінансових мір по прийняттю рішення поточних конкретних задач [8, c.225].
Розробка фінансової політики корпорації повинна здійснюватися відповідно до «Положення про фінансову політику корпорації», прийнятим загальними зборами акціонерів або іншим органом, що представляє інтереси власників, яке є робочим документом для менеджерів у процесі прийняття рішень в поточній фінансово-господарської діяльності підприємств, розробці фінансової стратегії, бюджету, бізнес-планів та інвестиційних проектів.
Фінансова політика підприємства залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори, залежності підприємства від економічних взаємовідносин з державою, необхідність підпорядкування законодавству держави, виконання обов'язків по сплаті податків та зборів, також від взагалі економічної ситуації в країні, доступності поставок сировини, матеріалів, технологій, інших ресурсів з - за кордону, можливості експорту своєї продукції, від рівня добробуту в країні, соціального складу населення, стабільності грошової одиниці тощо [8, c.225].
Фінансова політика на підставі аналізу впливу факторів середовища бізнесу може поділятися на внутрішню та завнішню фінансову політику корпорацій. Внутрішня фінансова політика спрямована на фінансові відносини, процеси і явища, що відбуваються всередині організації.Зовнішня фінансова політика спрямована на діяльність організації в зовнішньому середовищі: на фінансових ринках, у кредитних відносинах і т.п [17].
Розробка фінансової політики є функцією управління, оскільки покликана враховувати багатофакторність, багатоваріантність управління фінансами. За відсутності такої політики дії керівництва можуть виявитися помилковими. Компанія може втратити динамічність і стабільність розвитку і, як наслідок, опинитися в кризовій ситуації. Навпаки, ефективна фінансова політика є умовою її успішної діяльності, стабільності та конкурентоспроможності.
Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається в три етапи, серед яких:
- розробка науково обгрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств;
- побудова й використання відповідного фінансового механізму;
- здійснення практичних дій, направлених на досягнення розроблених цілей та поставленої мети. [11, c.83].
У ході аналізу було виявлено, що практично всі вітчизняні вчені пов'язують фінансову політику з фінансовим менеджментом підприємства, розділяючи її на стратегічну і тактичну, а також на довгострокову і короткострокову. Політика та стратегія мають різні цілі, формуються на різних рівнях управління господарюючого суб'єкта.
Таким чином, основним механізмом у досягненні мети фінансового управління корпорації є процедури формування та реалізації фінансової політики. В умовах постійної зміни зовнішнього середовища і внутрішніх умов збільшується ймовірність виникнення кризових ситуацій, які можуть набувати різні форми. Отже, розробка фінансової політики корпорації є універсальним механізмом регулювання фінансової діяльності в системі фінансового управління, сприяє цілеспрямованому використанню фінансових ресурсів для досягнення стратегічних завдань, здатна забезпечити стійке функціонування і розвиток корпорації.
Управління будь-яким механізмом, зокрема таким складним, як фінансовий, може грунтуватися тільки на глибокому та всебічному вивченні його елементів, установленні правильних причинно-наслідкових залежностей між ними, пізнанні його як єдиного цілого, дослідженні основ і принципів взаємодії окремих елементів усередині цього механізму, взаємозв'язків цього механізму з іншими механізмами і системами. Тільки новий фінансовий механізм, що відповідає реаліям і завданням сучасного етапу розвитку економіки, тільки фінансовий механізм ринкового напряму може забезпечити високу ефективність діяльності суб'єктів підприємництва, розширити їх фінансову базу та укріпити державні фінанси [15, c. 54].
Сучасні фінансові проблеми корпоративного сектору економіки України перш за все пов'язані з реформуванням фінансів підприємств, в основі якого лежали приватизаційні процеси, які докорінно зачепили відносини власності. Процес реформування фінансів підприємств реального сектора економіки зумовив докорінні зміни як зовнішніх, так і внутрішніх фінансових відносин, трансформацію головних принципів функціонування фінансів корпорацій [18, c. 94].
Основні методи державного регулювання фінансової політики корпорацій в Україні наведені у таблиці 1.2 у Додатку до розділу 1.
Як відомо, корпорації формуються суто добровільно і на основі фінансової участі засновників (акціонерів, пайовиків), що виявляються в кількості придбаних ними акцій або розмірі їх паю. Отже, ключовими характеристиками корпоративних відносин є майнова відокремленість й автономність їх учасників один від одного, відсутність у них будь- яких владних повноважень стосовно один одного та юридична рівність. Тому держава використовує відносно корпоративних організацій методи приватно-правового регулювання: автономних рішень, координації, рекомендацій тощо. Приватно-правове регулювання застосовується з метою захисту приватних інтересів конкретної особи як учасника корпоративних відносин - власне компанії, її засновників та органів управління, окремих акціонерів (пайовиків), менеджерів, кредиторів, найманих працівників та ін.
Проте для захисту суспільних інтересів (суспільства в цілому, дрібних акціонерів (пайовиків), місцевої громади, споживачів, колективу найманих працівників тощо) у процесі функціонування корпорацій державою використовуються методи публічно-правового регулювання, у першу чергу метод владних приписів. Застосування цього методу передбачає юридичну нерівність сторін відносин, одна з яких обов'язково має бути владним суб'єктом, що уповноважений державою на певне коло дій та вимог, які є обов'язковими для іншої сторони.
Розподіл корпоративних відносин за ознакою їх правової природи на приватноправові та публічно-правові має суттєве значення для оцінки тих чи інших засобів їх державного регулювання, з'ясування наслідків тих чи інших дій суб'єктів такого регулювання. Саме тому ця характеристика може служити підставою для більш докладного й послідовного опису існуючих методів державного регулювання корпоративних відносин в Україні. Так, зазначені методи можуть бути класифіковані за ознакою характеру впливу, масштабу, засобів та характеру регулювання, ця класифікація наведена у таблиці 1.3 у Додатку до розділу 1 даної курсової роботи.
Запроваджені на сьогодні в нашій країні методи державного регулювання корпоративних відносин в Україні характеризуються необхідним різноманіттям. Дані табл. 1.2 і 1.3 свідчать, що зазначені методи можуть бути класифіковані за численними ознаками, що дозволяє віднаходити для держави найбільш оптимальне їх поєднання, комбінування з урахуванням наявних ресурсів і можливих ризиків їх запровадження.
Розділ 2. Аналіз інвестиційної політики корпорації
фінансовий політика корпорація ефективність
Проаналізуємо такий напрям фінансової політики ка, як корпорацій як інвестиційна політика.
Інвестиційна діяльність корпорації підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій в складі її фінансової стратегії (для інституційних інвесторів -- інвестиційних компаній, інвестиційних фондів і т.п. - вона розробляється, як самостійна інвестиційна стратегія). Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості [3].
Завдання інвестиційної політики корпорацій проаналізовані у таблиці 2.1 у Додатку до розділу 2.
Взаємозвязок інвестиційної політики корпорації зі станом та політикою держави та регіонів наведено на рис 2.1 у Додатку до розділу 2.
У світовій економіці спостерігається інтенсивна глобалізація виробничої та інвестиційної діяльності, що призводить до поступового об'єднання історично відособлених і різних економік у єдине ринкове господарство. У ході цього процесу відбувається утворення нової економічної системи, у якій бар'єри на шляху міжнародної інвестиційної, виробничої і торговельної діяльності або цілком відсутні, або зведені до мінімуму [5, c.85].
Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування [22, c.298].
У найбільшому обсязі інвестиційна політика корпорацій в Україні характеризується діяльністю ТНК. До списку глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку можна віднести Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&Carry, Hewlett-Packard, British American Tobacco та деякі інші ТНК. Великі промислові концерни, такі як, наприклад, Westinghouse, ExxonMobil або General Electric, на українському ринку нажаль відсутні. Винятком є Mittal Steel, для якої її український актив - Криворіжсталь - проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга.
Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів - 15,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених до України; торгівля - 15,6%; фінансова сфера - 8,5%; машинобудування - 8,0%; транспорт - 7,6%; металургія та обробка металу - 5,4%; операції з нерухомістю - 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість - 4,1%. [31].
Структура розподілу інвестицій корпорацій по галузям в Україні наведена на рис. 2.2 у Додатку до розділу 2 даної курсової роботи.
При цьому для ТНК із країн Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики - мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.
Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в цих галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах [18, c.36].
Спостерігається також негативний вплив експансії іноземних ТНК на ряд областей української економіки (наприклад, автомобілебудування, тютюнову і харчову промисловість), домінування експортних стратегій завоювання ринку (у тому числі - псевдоінвестиційних), і переважаюча орієнтація ліцензійних і інвестиційних стратегій, що застосовується в Україні, на отримання короткострокових прибутків і відтік коштів [29].
Взагалом, аналіз інвестиційної діяльності корпорацій в Україні дає можливість виявити ряд позитивних та негативних чинників, що впливають на економіку країни. Вони наведені у таблиці 2.2 у Додатку до розділу 2 [27, c.129].
Міжнародні інвестиції в послуги, особливо фінансові, продовжували стабільно зростати, складаючи основну частку світової суми, накопичених ПІІ. У 2011 році на сектор послуг приходилося 69% сумарної вартості зовнішніх інвестиційних послуг (ЗіП). Перелік найбільших ТНК очолює компанія "Сітігруп" (Сполучені Штати), за якою йде "ЮБС" (Швейцарія) і "Альянц" (Німеччина). На фінансові ТНК із Франції, Німеччини, Японії, З'єднаного Королівства і Сполучених Штатів у 2011 році приходилося 74% сумарних активів 50 ведучих фінансових ТНК.
Серед трьох основних форм ПІІ (експорт за кордон власного капіталу, реінвестовані прибутки, внутріфірмові трансферти) в Україні переважають інвестиції в акціонерний капітал.
Частка інших двох форм ПІІ - внутріфірмових трансфертів і реінвестування доходів - у середньому складала відповідно 23% і 12%.
Часткове співвідношення цих двох форм фінансування сильно коливається в залежності від щорічних змін у політиці репатріації прибутків і дивідендів або від необхідності погашення кредитів [23, c.32].
В останні роки відбулася істотна зміна інвестиційної стратегії корпорацій: основні потоки ПІІ (більше 80%) тепер спрямовуються на фінансування операцій по злиттям і поглинанню. Ця стратегія дозволяє ТНК у найкоротший термін і при відносно невеликих витратах (якщо операція здійснюється в країнах, що розвиваються, чи в країнах з перехідною економікою) вийти на ринок приймаючої країни [5, c.85].
Експансія закордонних ТНК в Україні супроводжується застосуванням “змішаних і “замаскованих” псевдоінвестиційних стратегій. При цьому в багатьох випадках інвестиційні стратегії є інвестиційними лише номінально, тоді як основною причиною їх застосування є не використання виробничого потенціалу України, а мінімізація митних відрахувань. При цьому сума необхідних для псевдоінвестиційного входження капіталовкладень може бути незіставна не тільки з обігом материнської компанії, а навіть з обігом створеного в Україні підприємства. Це підтвердилося, зокрема, на ринках безалкогольних напоїв і побутової техніки (де інвестицій близько 100 тис. дол. в технології найнижчого рівня виявилося достатньо для отримання основних позицій на ринку) [26, c.16].
Розглянемо міжнародні інвестиційні стратегія українських корпорацій.
Протягом останніх років для багатьох українських компаній ІРО стало ефективним способом залучення інвестиційного капіталу як на українському фондовому ринку (у системі ПФТС), так і на західних фондових біржах. Сучасні інвестиційні механізми вітчизняного фондового ринку в умовах трансформаційної економіки здатні задовольнити необхідність збільшення ринкової вартості підприємства. Проте невирішеними залишаються питання щодо інтенсифікації процесу виходу українських підприємств на міжнародний фондовий ринок.
Вперше українські компанії вийшли на світовий ринок IPO в 2005 р. Це була київська компанія «XXI століття», що успішно розмістила свій пакет акцій (35%) на Лондонській фондовій біржі й отримала $139 млн. на розвиток будівельної структури (підготовка до виходу зайняла кілька років). А виробник молока і сирів «Укрпродукт» продав 27,2% акцій за 6 млн. фунтів ($9,6 млн.). На AIM Лондонської фондової біржі (LSE) компанія «XXI Століття», продала за рахунок нової емісії акцій 35% статутного фонду за 139 млн. дол. США.
Акції «ХХІ століття» були продані за максимальною ціною, а те, що серед її нових акціонерів з'явилися «Merіll Lynch Іnvestment Management», «East Capіtal Asset Management», «JP Morgan Flemіng», говорить про успішність проекту [19].
Процес IPO за широкої участі українських компаній активізувався у 2006 р. Зростання приватних розміщень торік порівняно з 2005 р. становить більш як 200%. Вийшли на зарубіжні біржі й банки «Надра» та «Родовід» (отримали $105 млн.), торгові компанії - «Фуршет» і «Велика кишеня» (отримали $69 млн.), а також автомобілебудівна компанія ЛУАЗ ($26 млн.). Того ж року виробник цукру «Астарта» продав інвесторам 18,8% акцій за $32 млн.
У 2007 р. IPO здійснив великий український олієжировий виробник «Кернел Груп».У 2007 р. на зарубіжні ринки вийшли девелоперські компанії «Т.М.М.», Dragon-Ukrainian Properties&Development, «КДД Груп» і швейцарська Ferrexpo AG, яка володіє Полтавським ГЗК. Обсяг IPO і приватних розміщень українських компаній у 2007 р. становив $1,5-2 млрд.
Однак, вже у 2008 р. IPO-бум змінився обвалом котирувань. Капіталізація компаній, які провели публічне розміщення акцій, знизилася в рази. У період зниження світових фондових індексів часткове розміщення акцій стало популярнішим інструментом серед вітчизняних компаній, ніж IPO. Проте українській агропромисловій групі «Миронівський хлібопродукт» удалося в травні 2008 р. у рамках IPO, проведеного на Лондонській фондовій біржі, залучити понад 322 млн. дол. США, продавши 19,4% статутного фонду на основному майданчику Лондонської фондової біржі (LSE) за ціною 15 дол. за акцію. Капіталізація в момент розміщення склала 1,7 млрд. дол. США. Ця оцінка була наближена до верхньої межі цінового коридору, який вирахувала компанія перед розміщенням - 1,4 - 1,85 млрд. дол. США. «Миронівський хлібопродукт» готувався до розміщення три роки. І, незважаючи на несприятливі умови на ринку капіталу, інвестори досить високо оцінили підприємство. Це сталося через те, що компанії аграрного і харчового ринку того року користувалися підвищеним попитом серед інвесторів. Фактично, це перша крупна food-processing компанія (харчова переробка), яка вийшла на ринок акціонерного капіталу.
У 2012 р. зберігалась позитивна динаміка інвестиційних процесів. За січень-вересень приріст капітальних інвестицій в цілому по Україні становив 17 %. Тривало нарощування інвестиційних ресурсів підприємств - за січень-вересень 2012 р. підприємства за рахунок власних коштів профінансували 61,2 % капітальних інвестицій - 108,6 млрд грн, що помітно більше порівняно з відповідним періодом попереднього року (90,2 млрд грн).
Іноземні інвестиції і кредити сьогодні фактично єдине істотне джерело капіталу для українських компаній.
До IPO в 2010-2012рр. в основному готувалися агропромислові компанії. На сьогоднішній день вибір цінних паперів українських агропідприємства невеликий: на Варшавській фондовій біржі котируються папери «Астарти - Київ» і «Кернел Груп», на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі - акції компанії «Укрпродукт Груп».
Втім, компаній, що відклали IPO до після кризових часів, значно більше, чим підприємств, готових розміститися вже негайно.
Однак, слід зазначити, що процес IPO вимагає багатьох структурних, управлінських змін бізнесу. Прозорість її фінансової й управлінської системи є наріжним каменем будь-якої успішної IPO. Для виходу на міжнародний ринок компанія повинна змінити систему корпоративного управління, включаючи фінансову й управлінську звітність. Серйозними бар'єрами для здійснення IPO можуть стати висока вартість лістингу й можлива нестабільність цін на акції. Крім того, існуюче законодавство обмежує вітчизняним компаніям вихід на міжнародні ринки. Для української юридичної особи акції повинні випускатися в національній валюті. Також українська компанія не може розмістити більш ніж 25% акцій за кордоном.
У таких умовах доводиться шукати іноземних посередників для IPO, що серйозно збільшує тривалість і знижує ефективність процесу.
Окрім використання таких основних методів залучення компаніями іноземних інвестицій на міжнародних ринках для свого розвитку, як випуск акцій за допомогою механізму ІРО та випуск єврооблігацій, існує такий метод залучення ресурсів, як випуск депозитарних розписок.
Депозитарні розписки являють собою різновид похідних цінних паперів у формі іменного сертифікату, що випускаються спеціалізованими депозитарними банками і розміщуються на зарубіжних фондових ринках як свідчення про володіння однією чи декількома акціями (або іншими цінними паперами) іноземної компанії-емітента [19].
Нижче у таблиці 2.3 у Додатку до розділу 2 наводяться параметри впровадження ДР-проектів українських емітентів.
Найбільша активність випуску депозитарних розписок спостерігалась наприкінці 2010 р., коли одинадцять емітентів-ВАТ зареєстрували реалізацію своїх ДР-програм на зарубіжних риках (для порівняння: у 2006 р. було зареєстровано розписки семи емітентів, у 2007 р. - п'яти, у 2008 р. - трьох, у 2009 р. - одного).
Поряд з акціями для залучення іноземних інвестицій активно використовуються облігації, насамперед єврооблігації. В Україні залученням ресурсів за допомогою випуску євробондів на міжнародних ринках першими почали займатися українські банки. Це пояснюється тим, що внаслідок зростання обсягів кредитування фізичних та юридичних осіб українські банки почали відчувати дефіцит коштів.
Вартість запозичень на зовнішньому ринку значною мірою залежить від стану світової економіки, і ринків капіталу, насамперед у США та Лондоні, а також від рейтингу емітента. Також до вартості організації єврозапозичення необхідно віднести винагороду професійним учасникам ринку, плату за послуги рейтингового агентства та за лістинг на фондовій біржі. Поряд з банками, залучати кошти за допомогою євробондів почали великі українські компанії нефінансового сектору. В табл. 2 наведено найбільші випуски єврооблігацій українських емітентів, які обертаються на міжнародних ринках.
У контексті формування власних інвестиційних ресурсів підприємств важливого значення набуває амортизація. Ефективність прискореної амортизації полягає в тому, що:
- суб'єкти господарювання одержують додаткові кошти, не обтяжені податком (на відміну від прибутку);
- на амортизаційні відрахування не впливають кон'юнктурні зміни в економіці (спад виробництва, зміна цін і ставок за кредитами), тобто вони є стабільним джерелом фінансових ресурсів на підприємстві;
- амортизаційні відрахування є власними коштами підприємств, тобто не передбачають виплату відсотків за кредитами, а це в цілому підвищує ефективність виробництва;
- наявність амортизаційного фонду і необхідність використовувати його за цільовим призначенням змушують керівництво підприємства витрачати ці кошти на оновлення обладнання, що збільшує його конкурентоспроможність;
- прискорена амортизація дозволяє підприємцям отримувати додаткові кошти в перші роки використання основних засобів. (36)
Статистичні дані показують, що в післякризовий період спостерігається значно повільніше зростання обсягів амортизаційних відрахувань порівняно з обсягами інвестицій. У 2010 р. обсяг амортизаційних відрахувань зріс лише на 2,6 % порівняно з 2009 р. і складав 24,1 млрд грн. У 2011 р. обсяг амортизаційних відрахувань склав 26,2 млрд грн, що на 9 % більше у порівнянні з 2010 р. У структурі власних коштів вітчизняних підприємств та організацій, спрямованих на капітальні інвестиції, амортизаційні відрахування склали лише 17,2 %. Водночас вже починаючи з другого кварталу 2011 р. спостерігається тенденція до зменшення частки амортизації у структурі джерел фінансування капітальних інвестицій, а також у загальному обсязі власних коштів
Вагомим джерелом фінансування капітальних інвестиційних видатків підприємств у післякризовий період стало залучення кредитів банків та інших позик. У 2011-2012 рр. суттєво зросли обсяги капітального інвестування за рахунок кредитних ресурсів, а також їхня частка (16,3 % у 2011 р. та 15,7 % у січні-вересні 2012 р.) у загальному обсязі інвестицій в основний капітал. В умовах нестійкості фінансового становища більшості підприємств це створює ризики управління капіталом на підприємствах, оскільки вимагає постійної підтримки кредитоспроможності та забезпеченості власними коштами з метою збереження можливості продовжувати свою діяльність. Крім того, переважання в структурі кредитних зобов'язань підприємств короткострокових кредитних ресурсів може призвести до зниження ліквідності фінансових активів підприємств внаслідок необхідності погашення кредиторської заборгованості у короткостроковому періоді.
Слід зазначити, що з середини 2012 р. можливості підприємств залучати кредитні інвестиційні ресурси погіршились. Починаючи з червня спостерігається підвищення вартості кредитних ресурсів: у вересні 2012 р. середньозважені процентні ставки за кредитами у національній валюті зросли до 18,9 % порівняно з 14,5 % у травні та 17,2 % у грудні 2011 р [16].
На найближчу перспективу існує низка ризиків, що можуть суттєво обмежити можливості корпорацій здійснювати інвестиційну діяльність, а саме:
- погіршення фінансового становища підприємств унаслідок поступового уповільнення динаміки економічних процесів (за результатами січня-жовтня 2012 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 1,4 % до відповідного періоду попереднього року, обсяг валової продукції сільського господарства - на 5,1 %);
- погіршення доступності кредитних ресурсів для реального сектору економіки (високі ставки кредитів та умови доступу до їх отримання) через загострення ситуації у фінансово-банківській сфері держави;
- ризики зменшення обсягів іноземного інвестування капіталовкладень в Україні (яке і так є дуже незначним - лише 2,8 % у структурі капітальних інвестицій у 2011 р.) внаслідок нестійкості процесу відновлення світових потоків прямого іноземного інвестування;
- проблема неврегульованості питань корпоративного управління, недотримання прав міноритарних акціонерів щодо участі в управлінні та отриманні достовірної інформації про діяльність акціонерного товариства, розподіленні дивідендів за підсумками діяльності товариств та неможливість перевірити правдивість даної інформації, а відтак - впливати на формування інвестиційної стратегії підприємств;
- збереження проблеми несприятливого інвестиційного клімату як інтегральної характеристики, що включає недосконалу інституційно-правову базу, нерозвинений фондовий ринок, нестійкість фінансово-кредитної системи, надмірний податковий тиск, неефективне використання амортизаційних відрахувань, неефективність регуляторної діяльності, низький рівень захисту прав приватних інвесторів, високий рівень корупції у сфері інвестиційної діяльності тощо.
Розділ 3. Напрями вдосконалення інвестиційної політики корпорації
Підвищенню ефективності інвестиційної діяльності корпорації має сприяти розроблена на підставі принципів інвестиційна політика. Розробка загальної інвестиційної політики підприємства охоплює наступні основні етапи:
1. Аналіз інвестиційної діяльності корпорації у попередньому періоді;
2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку;
3. Облік стратегічних цілей розвитку корпорації, забезпечуваних її майбутньої інвестиційної діяльністю;
4. Обгрунтування типу інвестиційної політики по цілях вкладення капіталу з урахуванням ризикових переваг;
5. Формування інвестиційної політики за основними напрямками інвестування;
6. Формування інвестиційної політики в галузевому розрізі;
7. Формування інвестиційної політики в регіональному розрізі;
8. Взаимоувязка основних напрямів інвестиційної політики корпорації.
Кожен інвестиційний проект у рамках інвестиційної політики корпорації повинен проходити індивідуальну процедуру технічного, геологічного, економічного обгрунтування з експертним висновком фахівців компанії про виробничу доцільності та інвестиційної привабливості.
У рамках процесу вдосконалення інвестиційної політики регламент взаємодії учасників інвестиційного процесу повинен формуватися на принципах наскрізного планування інвестиційних проектів.
Ключовими моментами такого підходу є наступні:
- інвестиційна програма визначається як набір інвестиційних проектів, прийнятих до реалізації. Інвестиційні проекти приймаються до реалізації в складі інвестиційної програми один раз незалежно від їх тривалості;
- процес постановки інвестиційної завдання повинен бути відділений від процесу вибору її оптимального рішення, це дозволить знизити інвестиційні ризики і підвищити ефективність інвестиційної діяльності;
- заходи, які неможливо або недоцільно виділяти в окремий інвестиційний проект необхідно об'єднувати в інтервальні інвестиційні проекти з терміном реалізації на планований період.
Використання принципів наскрізного планування при формуванні та реалізації інвестиційних проектів дозволить підвищити ефективність інвестиційної політики корпорації та забезпечити системний взаємозв'язок інвестиційної програми із стратегічною програмою, а так само прозорий контроль за ступенем досягнення цільових інвестиційних завдань.
Також необхідно розробити і використовувати метод післяінвестиційного моніторингу ефектів за інвестиційними проектами, впровадити сучасні інформаційні технології проектного управління, провести навчання і сертифікацію персоналу фінансово-інвестиційних служб корпорації за міжнародними стандартами управління проектами.
Чітка регламентація та інформаційна підтримка процесу прийняття рішень при розподілі інвестиційних ресурсів дозволить посилити цільовий характер вкладень і забезпечити ефективне фінансування тих проектів, які спрямовані на досягнення стратегічних цілей компанії.
Для підвищення якості роботи з управління інвестиційною політикою необхідно автоматизувати процеси інвестиційної діяльності. Впровадження автоматизації здатне вирішити ряд проблем, пов'язаних зі спрощенням системи управління фінансово-господарською діяльністю корпорації в цілому, а також із спрощенням процесу управління інвестиційною діяльністю зокрема. З метою контролю та мінімізації інвестиційних ризиків по кожному проекту повинна розроблятися карта ризиків з описом можливих геологічних, виробничих, фінансово-економічних, правових, земельно-майнових та інших факторів, здатних негативно вплинути на ефективність інвестиційних вкладень.
Моніторинг реалізованих проектів необхідно здійснюється на всіх етапах інвестиційного та експлуатаційного періодів до завершення терміну їх окупності.
Здійснення намічених заходів має призвести до поліпшення інвестиційної політики у корпорації.
Для поліпшення інвестиційного клімату в Україні з боку держави будуть актуальними наступні засади.
- зниження процентних ставок за кредитами (вони мають бути співставними з рівнем рентабельності виробництва, проте зараз перевищують його у декілька разів), розробити й запровадити механізми пільгового кредитування інвестиційних проектів з урахуванням галузевих особливостей та пріоритетів структурної модернізації економіки. Необхідною передумовою для таких кроків є стійкий розвиток фінансово-банківської системи;
- провести повну інвентаризацію та аналіз ефективності застосування всіх діючих податкових пільг. При масовому наданні податкових пільг вони втрачають економічний сенс та свою функцію стимулювання структурно-модернізаційних зрушень.
- провести аудит переліку та ефективності застосування спеціальних режимів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності (як вже давно існуючих - СЕЗ, ТПР, технопарків, так і нещодавно запроваджених - наукових парків, індустріальних парків) з метою формування єдиної концепції їхнього розвитку;
- забезпечити підвищення норм податкової амортизації основних засобів;
- застосування прискореної амортизації до окремих галузей економіки;
- застосування бонусної амортизації щодо обладнання для науково-дослідного та дослідно-конструкторського обладнання;
Для підвищення ефективності державного стимулювання інвестиційної діяльності підприємств незалежно від форм власності необхідно розвивати прозору конкурентну систему взаємовідносин держави та бізнесу, прискорити практичне запровадження основних форм державно-приватного партнерства, зокрема:
- упорядкувати сферу державних закупівель в напрямі мінімізації ризиків неефективного використання державних фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів. Інвестиційні видатки бюджету можуть відчутно розширити внутрішній попит, сприяючи зростанню виробництва, лише якщо процедури державних закупівель будуть прозорими та конкурентними;
- опрацювати правові засади створення державних гарантійно-заставних агентств для надання додаткового гарантійного забезпечення інвестиційних проектів інноваційного спрямування, тобто перерозподілення інвестиційних ризиків в системі відносин «інвестор - одержувач інвестицій - гарантійно-заставне агентство»;
- радикально удосконалити управління державними підприємствами і акціонерними товариствами з контрольним пакетом акцій, виходячи з необхідності спрямування коштів на технологічну модернізацію виробництва;
- сформувати на державному, регіональному та місцевому рівнях бази інвестиційних проектів, які можуть бути реалізовані на засадах державно-приватного партнерства, розробити техніко-економічне обґрунтування проектів. При цьому можна передбачити, що витрати на таке обґрунтування будуть компенсовані приватним інвестором після прийняття рішення щодо реалізації проекту;
- розробити концепцію створення на засадах державно-приватного партнерства спеціалізованих лізингових центрів з метою стимулювання інвестицій в реальний сектор економіки на засадах лізингу, передбачивши спрощення процедури ввезення на пільгових умовах високотехнологічного обладнання та вдосконалення законодавства, що регулює здійснення лізингових операцій;
- опрацювати й запровадити механізми гарантування захисту інтересів приватних інвесторів та держави у реалізації проектів державно-приватного партнерства, зокрема щодо справедливої компенсації у разі дострокового припинення договору одним із учасників проекту, щодо гарантування фінансування проекту з боку державного партнера протягом всього періоду реалізації проекту.
Таким чином, вдосконалення інвестиційної політики корпорації є багатофакторної проблемою і повинна вирішуватися за багатьма напрямками одночасно.
Висновки
Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоч і підпорядковані цим об' єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб' єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальні суспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетенням різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади і управління, різних верств населення, підприємців, споживачів, інвесторів і тому подібного.
На формування фінансової політики підприємства впливає багато факторів, але визначальним є стратегія фінансово-господарського розвитку підприємства, яка формується на основі політики капітальних вкладень, політики цін, виробничої, технічної, інформаційної, управлінської, облікової політики. Отже, фінансова політика підприємства визначається метою, цілями та завданнями економічного розвитку підприємства; його поточними та перспективними планами; можливістю залучення кредитних ресурсів; здійснення інвестиційних програм тощо. Разом з тим, від уміло сформованої фінансової політики підприємства залежить успіх управління фінансово-господарською діяльністю підприємства, його ефективність та стратегія розвитку на тривалу перспективу.
Ступінь свободи конкретного підприємства у визначенні фінансової політики обмежується лише державними законодавчо-нормативними документами. Отже, фінансова політика підприємства цілком залежить від фінансової політики держави, особливостей діяльності підприємства та потреб управління.
Фінансові механізми функціонування корпорацій повинні забезпечувати збалансованість інтересів різних суб'єктів корпоративних відносин, наприклад, акціонерів (власників), кредиторів, партнерів, вищого керівництва, урядових органів і суспільства в цілому, проте в практиці господарювання сьогодні це не забезпечується. Тобто необхідне формування нового фінансового механізму збалансованого розвитку корпорацій.
У найбільшому обсязі інвестиційна політика корпорацій в Україні характеризується діяльністю ТНК. Найбільш привабливими для них є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики - мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.
Серед трьох основних форм ПІІ (експорт за кордон власного капіталу, реінвестовані прибутки, внутріфірмові трансферти) в Україні переважають інвестиції в акціонерний капітал. Частка інших двох форм ПІІ - внутріфірмових трансфертів і реінвестування доходів - у середньому складала відповідно 23% і 12%.
Експансія закордонних ТНК в Україні супроводжується застосуванням “змішаних і “замаскованих” псевдоінвестиційних стратегій. При цьому в багатьох випадках інвестиційні стратегії є інвестиційними лише номінально, тоді як основною причиною їх застосування є не використання виробничого потенціалу України, а мінімізація митних відрахувань.
Окрім використання таких основних методів залучення компаніями іноземних інвестицій на міжнародних ринках для свого розвитку, як випуск акцій за допомогою механізму ІРО та випуск єврооблігацій, використовується такий метод залучення ресурсів, як випуск депозитарних розписок.
Поряд з акціями для залучення іноземних інвестицій активно використовуються облігації, насамперед єврооблігації. В Україні залученням ресурсів за допомогою випуску євробондів на міжнародних ринках першими почали займатися українські банки. У контексті формування власних інвестиційних ресурсів підприємств важливого значення набуває амортизація.
Розробка загальної інвестиційної політики підприємства охоплює наступні основні етапи: аналіз інвестиційної діяльності корпорації у попередньому періоді; дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку; облік стратегічних цілей розвитку корпорації, забезпечуваних її майбутньої інвестиційної діяльністю; обгрунтування типу інвестиційної політики по цілях вкладення капіталу з урахуванням ризикових переваг; формування інвестиційної політики за основними напрямками інвестування; формування інвестиційної політики в галузевому розрізі; формування інвестиційної політики в регіональному розрізі; зв'язок основних напрямів інвестиційної політики корпорації.
Кожен інвестиційний проект у рамках інвестиційної політики корпорації повинен проходити індивідуальну процедуру технічного, геологічного, економічного обгрунтування з експертним висновком фахівців компанії про виробничу доцільності та інвестиційної привабливості.
У рамках процесу вдосконалення інвестиційної політики регламент взаємодії учасників інвестиційного процесу повинен формуватися на принципах наскрізного планування інвестиційних проектів.
З метою контролю та мінімізації інвестиційних ризиків по кожному проекту повинна розроблятися карта ризиків з описом можливих геологічних, виробничих, фінансово-економічних, правових, земельно-майнових та інших факторів, здатних негативно вплинути на ефективність інвестиційних вкладень.
Вдосконалення інвестиційної політики корпорації є багатофакторної проблемою і повинна вирішуватися за багатьма напрямками одночасно.
Список використаної літератури
1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року No2755 VI// Офіційний вісник України. - 2010.- No 92 (10.12.2010). - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації» від 13 липня 1999 року N 921-XIV зі змінами та доповненнями - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Азарова Т.В. Стратегії розвитку транснаціональних корпорацій в контексті підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн / Азарова Т.В. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua
4. Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Бусел В.Т. - К.: Ірпінь ВТФ «Перун», 2007. - 1736 с.
5. Довгаль І. Стратегія транснаціональних корпорацій в умовах світових глобалізаційних процесів / І. Довгаль // Держава та регіони.- 2008.-№6.- С. 84-88.
6. Задихайло Д.В. Корпоративне управління: [навчальний посібник] / Задихайло Д.В. , Кібенко О.Р., Назарова Г.В. - Х.: Еспада, 2009. - 240 с.
7. Карзаева Н.Н. Оценка и ее роль в учетной и финансовой политике организации / Н.Н. Карзаева Н.Н. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 224 с.
8. Касьян І.С. Фінансова політика підприємств // Касьян І.С. / Матеріали ІI Всеукраїнської студентської Інтернет-конференції, м. Чернівці. - Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ. - 2011. -№1.- С. 125-126
9. Кириленко О. П. Фінанси. Теорія та вітчизняна практика : навч. посіб. / Кириленко О.П. -- Тернопіль : Астон, 2002. -- 212 с
10. Киреев А.А. Транснациональной корпорации в международном движении капитала: существующие противоречия / А.А. Киреев. Журнал «Экономические науки» № 8, 2006 С. 136 - 138.
11. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: підручник / Кірейцев Г.Г. -Житомир: ЖІТІ, 2001. - 440 с.
12. Масютин С.А. Корпоративное управление: опыт и проблемы: [монографія] / С.А. Масютин. - М.: ООО «Финстатинформ», 2011. - 385 с.
13. Мостенська Т.Л., Новак В.О., Луцький М.Г., Симоненко Ю.Г. Корпоративне управління / Мостенська Т.Л. та ін. - К.: Каравела, 2008. - 384 c.
14. Сазонець І.Л., Сокуренко П.І., Вдовиченко Ю.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. / Сазонець І.Л. та ін. - Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2008. - 372 с.
15. Сальник О.М. Значення промислово-фінансових груп для розвитку економіки України/ Сальник О.М. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - №4. - С. 28-30
...Подобные документы
Економічна сутність та складові фінансової політики. Політика жорсткої та помірної регламентації, їх особливості. Основні напрямки фінансової політики в сучасних умовах господарювання. Ряд показників, що характеризують фінансове становище України.
презентация [1,6 M], добавлен 07.03.2016Фінансова політика як складова частка економічної політики. Принципи та види, стратегія і тактика фінансової політики, її реалізація та характеристика складових. Мобілізація та удосконалення фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання.
курсовая работа [59,9 K], добавлен 10.11.2010Суть фінансової політики - сукупності заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації і використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни, підвищення добробуту членів суспільства.
контрольная работа [27,2 K], добавлен 07.05.2011Сутність фінансової стратегії. Фінансова стратегія в контексті розвитку підприємства. Механізми фінансової реструктуризації. Метод аналізу точки розриву. Оцінка діяльності підприємства щодо формування фінансової стратегії. Показники ліквідності балансу.
дипломная работа [159,1 K], добавлен 28.07.2012Лібералізація цін передбачає перехід до вільних цін, які формуються на ринку під дією попиту і пропозиції. Сутність, види та найважливіші умови результативності фінансової політики. Фінансові проблеми програми "Україна 2010". Завдання бюджетної політики.
реферат [33,5 K], добавлен 19.12.2010Економічна сутність, поняття фінансової системи. Економічні джерела розвитку фінансової системи. Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси. Структура фінансової системи України. Порівняння ефективності фінансових систем України та світу.
курсовая работа [1001,6 K], добавлен 30.08.2016Оцінка становлення та сучасних тенденцій розвитку фінансової системи України. Вивчення особливостей формування фінансових ресурсів. Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси в країні. Проблеми фінансової системи та шляхи їх подолання.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 17.11.2014Обґрунтування методів розробки ефективної фінансової стратегії на підприємстві та впровадження їх на практиці. Ретроспективний аналіз ліквідності підприємства, фінансової стійкості та ділової активності. Рекомендації щодо покращення фінансової стратегії.
курсовая работа [111,0 K], добавлен 09.04.2019Сутність та структура фінансової безпеки держави. Внутрішні та зовнішні їй загрози. Загальна оцінка фінансових індикаторів Німеччини. Основні проблеми грошово-кредитного механізму, заборгованості, інвестиційної політики України. Шляхи їх подолання.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 22.11.2014Вивчення сутності, типів (дискреційна, автоматична) і засобів (державне замовлення, соціальні трансферти) фінансової політики держави, теоретичних основ формування та реалізації бюджетної, податкової, митної, цінової і грошово-кредитної політики.
реферат [46,5 K], добавлен 28.05.2010Формування і реалізація стратегії управління фінансовими ресурсами, яка сприятиме їх фінансовому забезпеченню, значним темпів зростання прибутку, мінімізації фінансових ризиків, забезпечення ліквідності. Напрями гармонізації державної фінансової політики.
статья [22,4 K], добавлен 31.08.2017Місце грошово-кредитної політики в процесі подолання фінансової кризи в Україні. Взаємозалежність ефективності застосування інструментів регулювання грошово-кредитного ринку та заходів, що повинні бути запроваджені в рамках програми антикризових дій.
контрольная работа [24,9 K], добавлен 28.01.2011Поняття та суть бюджета. Бюджет як складова економічної політики держави. Бюджетна політика в Україні. Особливості міжбюджетних відносин в Україні. Ефективність бюджетної політики в Україні. Критерії стратегічної ефективності бюджетної політики.
реферат [35,4 K], добавлен 24.11.2008Детермінанти податкової політики в Україні. Стан податкової політики в сфері оподаткування доходів фізичних осіб в Україні. Застосування зарубіжних моделей податкової політики для умов України. Охорона праці в органах ДПС.
дипломная работа [179,7 K], добавлен 06.11.2004Особливості податкової політики в умовах фінансової кризи. Внесення змін до Податкового Кодексу України та законодавчих актів щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень. Адаптація вітчизняного законодавства до вимог ЄС, його гармонізація.
статья [23,4 K], добавлен 24.04.2018Поняття бюджетної політики, її завдання і головні напрямки. Вплив бюджетної політики на соціально-економічний розвиток країни. Роль та місце бюджетної політики в системі антикризових заходів держави. Бюджетна політика в Україні: проблеми і перспективи.
реферат [346,6 K], добавлен 30.04.2012Роль грошово-кредитної політики, її характеристика. Ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації. Особливості діяльності банків у сфері грошово-кредитної політики України в період фінансової нестабільності.
курсовая работа [587,5 K], добавлен 25.02.2014Сутність фінансової підтримки санації підприємств в Україні. Можливі джерела державної підтримки санації. Непрямі методи державної підтримки санації підприємств. Шляхи вдосконалення законодавчої бази щодо державної підтримки санації підприємств в Україні.
реферат [25,4 K], добавлен 18.10.2007Фінанси як економічна категорія, їх поняття, суть та функції. Характеристика та аналіз фінансової системи України, її структура і роль у господарській структурі країни та підприємництві. Вплив державної фінансової політики на соціально-економічні процеси.
контрольная работа [219,0 K], добавлен 11.05.2014Обґрунтування механізму формування державної політики в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду. Бюджетна політика України: оцінка, стан та ефективність. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку бюджетної політики України в сучасних умовах розвитку.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.05.2011