Інтелектуальний капітал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Інтелектуальний капітал як важливий чинник зростання вартості компанії



1. Роль інтелектуального капіталу в створенні вартості компанії

Використання нематеріальних активів (НМА) як джерела зростання акціонерної вартості є найбільш перспективним, оскільки дозволяє створити переваги, які не копіюються конкурентами.

В умовах глобалізації ринку завоювати конкуренті переваги за рахунок ефективного використання матеріальних ресурсів неможливо. Зараз конкурентні переваги мають ті компанії, які гнучко реагують на зміни зовнішнього середовища та можуть ефективно використовувати матеріальні і НМА як стійкі джерела доходів. На цих підприємствах значна частка доданої вартості створюється за рахунок НМА як фактору зростання вартості.

Перші дослідження щодо НМА з'явилися в кінці 19 ст. - 30-тих років 20 ст. Перший нормативний документ, де ці активи розглядається як об'єкт обліку був бюлетень «амортизація» НМА Комітету по методам бухгалтерського обліку Американського інституту бухгалтерів в 1944 р., а пізніше в МСФЗ-38.

Метою формування портфеля НМА є збільшення інноваційного потенціалу підприємства на основі сукупності НМА, що мають різну ступінь ліквідності і різну вартість.

Поняття інтелектуального капіталу ширше, ніж нематеріальні активи і не регламентується нормативними актами:

ІК = ІВ + РА + НМА,

де ІВ - інтелектуальна власність,

РА - ринкові активи,

НМА - нематеріальні активи.

Інтелектуальний капітал виконує дві основні функції: соціальну та економічну. Соціальна функція стимулює розробку, виникнення нових видів діяльності, стає рушійною силою поновлення наявних технологій, служить необхідним ресурсом для прогресу та розвитку, підвищує якість і рівень життя. Економічна функція є найважливішим фактором економічного розвитку організації, ключовим фактором конкурентоспроможності, необхідною складовою при розробці нових видів продукції або послуг.

Нематеріальні активи - це група активів підприємства, що володіють здатністю приносити чистий дохід (або створюють умови для отримання чистого доходу) здатністю відчуження, використовуваних протягом тривалого терміну (більше року), але не мають фізичного змісту.

Згідно з МСФЗ 3 та МСБО 38 нематеріальний актив - це ресурс:

немонетарний;

який не має матеріальної форми;

ідентифікований;

контролюємий компанією;

від якого компанія очікує отримати економічні вигоди. Тобто вартість - це насамперед очікування.

У праці Р.С. Каплана і Д.Р. Нортона (2005 р.) зазначено, що нематеріальні активи - це основне джерело стійкого створення вартості. У дослідженні зазначається, що 40% ринкової вартості компанії не відображено в балансі, для компаній з високотехнологічних галузей - досягає 50%, а іноді НМА - 90%.

Сутність інтелектуального потенціалу відображається як можливість системи інтелектуальних ресурсів формувати такі управлінські компетенції, які на основі вибраних бізнес-процесів забезпечують досягнення визначених стратегій підприємства. Інтелектуальний потенціал розглядається як економічна система, що відображає сукупність зв'язків і відношень між елементами інтелектуального капіталу (інтелектуальна власність, нематеріальні активи, інформаційний капітал, людський капітал), які встановлюються в процесі проектування, виготовлення, реалізації та споживання продукту й управління цими процесами.

Формуючи ланцюг вартості, необхідно розуміти, що менеджер може вплинути на ринкову вартість тільки шляхом впливу на складові бізнес-процесів.

Використання процесного підходу дозволить:

1) розгляд ІК з точки зору участі бізнес-процесів в реалізації ІК та його впливу на вартість;

2) оптимізувати співвідношення ІК і МА;

3) забезпечити безперервність бізнес-процесів на підставі оцінки витрат МА і НМА, а також результатів від їх використання.

Нематеріальні активи є однією з найбільш важливих і значимих складових світових компаній, вони є основою для їх присутності, конкурентоспроможності та домінування на ринку, а також забезпечення постійної прибутковості провідних корпорацій.

Місце України за вартістю використання нематеріальних активів між країнами-лідерами десятки рейтингу глобальної конкурентоздатності представлено графічно (рис.1).



Рис. 1 Україна і десятка країн-лідерів за вартістю використання НМА 2006-2014 рр.

В Україні у 2012 році обсяги капітальних інвестиції суб'єктів господарювання перевищували аналогічний показник 2002 року практично в 2 рази, проте їх частка в структурі капітальних інвестиції за видами активів залишається мізерною і не перевищує навіть 4 % (за винятком 2002 року - 9,1%). Україна займає 84 місце за вартістю використання інтелектуальної власності у платіжному балансі.

Для ефективного використання інтелектуальних ресурсів, наприклад отримання додаткових оборотних коштів, додаткових прибутків від передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, необхідно дотримуватись певної методики управління нематеріальними активами.

Управління інтелектуальними активами - сукупність стратегічно узгоджених і пов'язаних між собою методів і засобів управління ІК, спрямована на збільшення вартості та результативності інтелектуального капіталу і бізнесу в цілому [14, с. 43].

Існує ряд проблем, які необхідно враховувати в процесі управління нематеріальними активами.

Проблеми управління нематеріальними активами:

* протиріччя в нормативних актах;

* недостатня кваліфікація і відсутність мотивації персоналу щодо надання об'єктивної інформації про вартість компанії;

* навмисне заниження вартості для використання сірих схем при продажу бізнесу;

* нерозуміння природи активів і факторів, що впливають на їх вартість;

* суб'єктивність оцінки, несприйняття результатів реструктуризації;

* неготовність податкових та інших структур приймати торгову марку як актив;

* залежність вартості НМА від якості управління.

Управління розвитком нематеріальними активами розглядається як безперервний процес, що має циклічний характер. Процес управління нематеріальними активами повинен відповідати корпоративним цілям загальної стратегії розвитку підприємства.

Базова модель управління НМА на підприємстві дає можливість приймати обгрунтовані і конструктивні рішення та передбачає такі етапи:

1. Формування стратегії вкладення в нематеріальні активи.

2. Оцінка стратегії НМА і конкурентоспроможності.

3. Класифікація всіх об'єктів інтелектуальної власності підприємства, аналіз використання та правової охорони даних об'єктів.

4. Прийняття рішення про майбутні капіталовкладення за рахунок накопичених або зовнішніх джерел.

5. Формування портфеля НМА.

6. Аналіз ефективності використання НМА.

7. Прийняття управлінських рішень щодо іновацій.

До переваги управління нематеріальними активами відносять:

при проведенні операцій злиття і поглинання вартість компанії, що поглинається, де цінність НМА є значною, буде значно вище, ніж у тієї, яка не оцінює свої НМА;

компанія може розраховувати на більш низьку ставку за залученими кредитами, так як рівень довіри до неї вищий;

збільшення вільних грошових потоків, що створюються НМА, забезпечує підтримку ліквідності операцій;

інвесторам інформація про НМА допомагає більш точно прогнозувати майбутні доходи, що сприяє підвищенню стабільності цін на акції. Це знижує ризики і призводить до зниження вартості капіталу.

Процес управління НМА повинен бути системним і підпорядковуватись інноваційним цілям підприємства.

В процесі управління необхідно враховувати фактори зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства (табл. 1).

Таблиця 1 Фактори, що впливають на управління НМА

Характер впливу	Характеристика факторів
Зовнішні
Стримуючі	Ринкова кон'юнктура, репутація і розвиток галузі
	Інноваційна активність
	Рівень розвитку інституційного середовища, недосконалість нормативного регулювання
	Наявність поблизу конкурентів
	Менталітет суспільства
	Негативне сприйняття іміджу і брендів компанії
Рушійні	Стійкі ділові зв'язки з партнерами
	Іноземні інвестиції
	Відкритість до інновацій
	Сприйняття іміджу і брендів компанії
Внутрішні
Стримуючі	Обмеженість ресурсів
	Слабкі кредитні можливості
	Суперечки в колективі
Рушійні	Мобільність і гнучкість системи управління
	Гарна репутація
	Висока технічна оснащеність
	Когнітивні ресурси працівників (рівень знань, компетентність)

Приклад

Cisco Systems UK, 90% своїх замовлень отримує в електронному вигляді від мережі з декількох сотень партнерів, які фільтруються в її Європейському загальному центрі доходів від надання послуг, розташованому в Амстердамі. На підприємстві в Сан-Хосе, де ведеться основний графік, визначається час та обсяги виробництва, а саме виробництво передається на аутсорсинг постачальникам категорії «третя сторона», що розташовані в різних точках світу, наприклад, в Шотландії, звідки продукція безпосередньо відвантажується замовнику. Така організація бізнесу робить Cisco практично віртуальної корпорацією.

Нематеріальні активи є однією з найбільш важливих складових частин активів підприємства, яким властива висока та середня ступінь ризику (рис. 2).

Т. Стюарт виділив три складові інтелектуального капіталу: людський капітал, організаційний капітал, капітал відносин. Людський капітал - це «властивість пропонувати клієнтам рішення» [15, с. 126], тобто, по-перше, наявність знань і, по-друге, уміння використовувати їх для задоволення потреб клієнтів.



Рис. 2 Активи компанії та ступінь ризику

Організаційний капітал - це форми, методи, структури, які дозволяють ефективно здійснювати збір, тестування, організацію, фільтрацію, зберігання і розподіл існуючого знання. Т.Стюарт визначає структурний капітал, як «організаційні здібності організації відповідати потребам ринку» [15, с. 127].

Капітал відносин - це відносини організації зі споживачами її продукції. Це важлива частина інтелектуального капіталу, оскільки саме в цих відносинах інтелектуальний капітал перетворюється в гроші і приносить реальний дохід.

Існує позитивний зв'язок між рівнем інтелектуального капіталу компанії та її економічною доданою вартістю (рис. 3).



Рис. 3 Структура інтелектуального капіталу, яка впливає на EVA

З точки зору забезпечення підприємства ресурсами, інтелектуальний капітал є невід'ємною частиною ресурсного портфелю підприємства (рис. 4).

Ресурси відношень охоплюють всі ті відносини, які існують у компанії з організаціями поза її самої і впливають на здатність створювати цінність. Вони можуть мати мають пряме відношення до бізнесу (клієнти, постачальники, партнери, об'єднання, ринкові канали, джерела нових знань) або опосередковане (власники, ЗМІ, регулюючі органи, центральна та регіональна влада).

Організаційні ресурси - ресурси, які створила або придбала організація, якими вона володіє на законних підставах, але ці ресурси не є за своєю природою матеріальними. Ці ресурси можуть бути зовнішніми по відношенню до організації (бренди, торгові знаки, сервісні пропозиції, продуктові концепції, патенти та ін.) та внутрішніми (процеси, організаційні структури, системи, інформація на паперових носіях, програмне забезпечення, організаційна культура).

Людські ресурси - ресурси, втілені в конкретних людях, що працюють в організації або пов'язані з нею таким чином, що організація отримує можливість використовувати ці ресурси.

Рис. 4 Інтелектуальний капітал як частина ресурсного портфеля компанії

інтелектуальний капітал управління актив

Економічний зміст інтелектуалізації людського капіталу полягає у тому, що саме інтелектуальні, творчі знання, уміння, навички є тим активом, на основі якого соціально орієнтовані підприємства формують прибутки, а інтелектуальний капітал необхідний для виявлення та реалізації конкурентних переваг на ринку, підвищення вартості господарюючого суб'єкта, вдосконалення системи менеджменту тощо. Значення інтелектуалізації для окремої особистості полягає в тому, що людина може отримувати винагороду вищу тільки тоді, коли рівень її досвіду, освіченості, професіоналізму дозволяє знаходити нестандартні, креативні рішення, реалізація яких приносить відчутний соціально-економічний ефект як для всього підприємства, так і для окремого його підрозділу.

Оцінити три елементи інтелектуального капіталу можна за допомогою певних індикаторів (табл. 2). Економічна вигода від інтелектуального капіталу відображається у формі зростання в V активів, прибутку, конкурентоспроможності, стабільності персоналу.



Таблиця 2 Оцінка елементів ІК методом індикаторів

Структура ІК	Індикатор
Людський капітал	Кількість співробітників
	Фонд заробітної плати
	Фонд заробітної плати / кількість працівників
	Виручка / кількість співробітників
	Чистий прибуток / Кількість працівників
Капітал відношень	Виручка
	Темп зростання виручки / темп зростання ВВП галузі
	Витрати на маркетинг
Організаційний (структурний) капітал	Витрати / виручка
	Витрати / кількість працівників

Ефективність використання НМА можна оцінити з допомогою системи показників, наведених в табл. 3.

Таблиця 3 Система показників ефективності використання НМА

Показник	Алгоритм	Характеристика
додатковий доход на ІК в НМА (ДВК)	ДВК = П /	додатковий прибуток від використання НМА
додатковий доход на ІК з урахув. амортизації (ДВК)	ДВК = П/НА = П/Ам х Ам /	додатковий прибуток від використання НМА
Доходність НМА (????на)	????на = П/НА = П /В х В/	Формула доходності капіталу
Рентабельність нематеріального активу (RHA)	?????? = Прибуток / Середня за період вартість нематеріальних активів	прибуток на 1 грн НМА
Факторна модель прибутковості НМА	?????? = Прибуток / Обсяг продажу (виручка) /обсяг продажу / середня вартість НМА	Рентабельність залежно від рентабельності продажів і фондовіддачі
Примітки: П - прибуток від НМА; Ам - амортизація НМА; В - виручка; П/В - рентабельність; В/НМА - віддача НМА

2. Методи та моделі оцінки інтелектуального капіталу компанії

Основними параметрами ефективності ІК є економічний результат. Економічна вигода від ІК відображається у формі зростання вартості активів, прибутку, конкурентоспроможності, стабільності персоналу. Наприклад, рентабельність персоналу ЧП/Т (кількість працівників дозволяє оцінити повернення інвестицій).

Для України розробка методики оцінки ІК є важливим завданням. Існують синтетичні і аналітичні методи оцінки.

Найпростіший, синтетичний метод вимірювання капіталу - це знаходження різниці між ринковою вартістю компанії та її обліковою вартістю. Цей метод оснований на припущені, що ринкова ціна акцій завжди відображає реальну вартість компанії і випадкові фактори не мають жодного впливу на її реальну вартість. В цьому випадку різниця між ринковою і обліковою вартістю складатиметься з нематеріальних активів (НМА), до яких відноситься і інтелектуальний капітал.

Інтелектуальний капітал при використанні синтетичного методу визначається:

ІК = ОчА * (q - 1) - БА

ОчА - очікувана відновлювана вартість активів; q - співвідношення ринкової і очікуваної відновлюваної вартості (РА / ОчА); БА - балансова вартість активів.

Приклад

Підприємство володіє ноу-хау виробництва виробів. Витрати без використання ноу-хау складають 6,5 $ за шт. При цьому 45% - витрати праці. Обсяг продажів - 300 000 виробів в рік.

Економія на виробі за рахунок ноу-хау 1,25 $ за рахунок використовуваних матеріалів і 40% трудових витрат. За прогнозами ця перевага збережеться протягом 6 років. Необхідно оцінити вартість ноу-хау при ставці дисконту 15%.

Розв'язання

1. Економія матеріалу: 300 000 шт. х 1,25 = 375 000 $;

2. Економія трудових витрат

Собівартість без використання ноу-хау: 300 000 шт. х 6,5 = 1 950 000 $;

Трудові витрати (45%) = 877 500 $;

Економія трудових витрат: 40% х 877 500 = 351 000 $;

3. Економія собівартості: 726 000 = (375 000 + 351 000);

4. Обчислення вартості:

Фактор поточної вартості ануїтету (6 років за ставкою 15%) 3,784;

Вартість: 726 000 х 3,784 = 2 747 184 $.

Результат оцінки залежить від коливань цін на акції. Індекс ІК дозволяє визначити додану вартість і судити про те, чи переоцінені ЦП або недооцінені. Зростання показника q свідчить про значну роль ІК у створенні VBM для власників, а зниження вказує на ефективність використання НМА.

Процедура оцінки нематеріальних активів передбачає застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів до оцінки [16].

Витратний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні витрат, необхідних для відновлення або заміщення об'єкта оцінки, з урахуванням його зносу. Сутність витратного підходу полягає у визначенні сучасної (поточної) ринкової вартості оцінюваної власності за допомогою підсумовування фактичних витрат на створення, правову охорону і інших витрат, необхідних для її створення. Отримана таким чином вартість нового активу повинна бути скоригована з урахуванням інфляції і всіх втрат. Як правило, ці втрати виражаються в зниженні вартості оцінюваної власності за рахунок її старіння. В рамках витратного підходу застосовують такі методи [12]:

метод фіксованих витрат;

методу відтворення вартості;

метод вартості заміщення.

Метод фіксованих витрат базується на визначенні вартості оцінюваного об'єкта на основі даних бухгалтерського обліку про витрати на створення (придбання) об'єкта ІВ.

В основі методу відтворення вартості лежить ототожнення вартості прав на об'єкт ІВ з витратами на його відтворення з урахуванням розумної величини прибутку.

Метод вартості заміщення передбачає оцінку витрат на основі аналога об'єкта.

Методи витратного підходу використовуються для цілей інвентаризації, балансового обліку, а також для визначення мінімальної ціни ОІВ, нижче якої угода для його власника стає невигідною. На основі витратного підходу оцінюють вартість таких НМА, як вартість результатів НДДКР, вартість промислових зразків, вартість ліцензій на право займатися певними видами діяльності. Ця вартість визначається як підсумок витрат на кошторисі витрат плюс прибуток.

Порівняльний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на порівнянні об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, щодо яких є інформація про ціни угод з ними. У загальних рисах в основу порівняльного підходу покладено принцип заміщення. Застосування даного підходу для оцінки об'єктів інтелектуальної власності можливо лише при ефективно функціонуючому ринку, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення.

Порівняльний підхід заснований на передумові, що вартість будь-якого майна залежить від цін, які склалися на цей момент часу на аналогічне або схоже майно. Вартість об'єкта визначається цінами недавніх угод купівлі-продажу схожих за своїми характеристиками порівнюваних об'єктів. Для порівняння вибирають конкуруючі з оцінюваної власністю об'єкти. Економічні переваги і недоліки оцінюваних об'єктів у порівнянні з вибраними аналогами враховують за допомогою введення відповідних коригуючих поправок. В основу цих поправок покладено принцип вкладу.

Визначення ринкової вартості ІВ з використанням порівняльного підходу включає такі процедури ідентифікації (визначення):

* елементів порівняння об'єкта оцінки з аналогами;

* ступеня відмінностей по кожному з елементів порівняно з аналогами

* по кожному з елементів порівняння коригувань цін аналогів, відповідних характеру і ступеня відмінностей аналогу від оцінки об'єкту;

* коригування по кожному з елементів порівняння цін кожного аналога, що згладжує їх відмінності від оцінюваної ІВ;

* ринкової власності ІВ шляхом коригування цін аналогів.

До елементів порівняння належать чинники вартості об'єкта оцінки (фактори, зміна яких впливає на ринкову вартість об'єкта оцінки) і сформовані на ринку параметри угод з ІВ. Найбільш важливими елементами порівняння, як правило, є:

обсяг майнових прав на об'єкт ІВ

умови фінансування угод з ІВ

зміна цін на ІВ за період з дати укладання угоди з аналогом

галузь, територія

попит на продукцію, наявність конкуруючих пропозицій.

При використанні порівняльного підходу визначення вартості НМА здійснюється на основі добутку річного прибутку підприємства (до оподаткування), отриманого від використання оцінюваного активу за поточний рік, на мультиплікатор:

SНМА = M Ч P

Якщо прибуток постійний, то мультиплікатор розраховується за формулою:

M = 1 / r0



де r0 - ставка капіталізації для стабільно працюючих підприємств даної галузі, виражена в частках (вона дорівнює частці від ділення ставки капіталізації в процентах на 100).

Якщо прибуток стабільно зростає з темпом g, то M = 1 / (r0 - g).

Для НМА ставка капіталізації зазвичай вище, ніж для інших активів і для бізнесу в цілому. Якщо для оцінки бізнесу найбільш часто використовуються мультиплікатори від 6 до 8, то при оцінці НМА мультиплікатор може дорівнювати 3-5.

Дохідний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінки. Використання дохідного підходу здійснюється за умови можливості отримання доходів (вигод) від використання НМА. Доходом від використання НМА є різниця за певний період часу між грошовими надходженнями і грошовими виплатами, що отримується правовласником за надане право використання НМА [9].

Визначення ринкової вартості ОІВ з використанням дохідного підходу здійснюється шляхом дисконтування або капіталізації доходів від його використання.

Під дисконтированием розуміють процес приведення всіх майбутніх грошових потоків від використання ОІВ до дати проведення оцінки за певною оцінювачем ставкою дисконтування. При розрахунку ставки дисконтування для грошових потоків, що створюються оцінюваної ІВ, слід враховувати:

- безрисковую ставку віддачі на капітал;

- величину премії за ризик, пов'язаний з інвестуванням капіталу в придбання оцінюваної ІС;

- ставки віддачі на капітал аналогічних за рівнем ризику інвестицій.

Визначення ринкової вартості НМА, засноване на дисконтуванні, включає наступні основні процедури:

оцінка майбутніх ГП від обсягу продажу на основі НМА на підставі методу дисконтування;

оцінка доходу, що припадає на частку оцінюваного НМА;

податок на прибуток;

* оцінка чистого прибутку від використання НМА (поточна вартість)

* економічна вигода правовласника (додатковий прибуток)

розрахунок ринкової вартості ОІВ шляхом дисконтування всіх грошових потоків.

При оцінці НМА з допомогою метода дисконтування грошовий потік визначається:

ДГП = Се + ВАО

де, ДГП - дисконтований грошовий потік від використання НМА (ринкова вартість виключного права на НМА);

Се - вартість ефекту, що генерується оцінюваним НМА;

ВАО - вигода від амортизації оцінюваного НМА

Під капіталізацією розуміють визначення на дату проведення оцінки вартості всіх майбутніх рівних між собою або змінюються з однаковим темпом величин грошових потоків від використання ОІВ за рівні періоди часу

Визначення ринкової вартості ОІВ, засноване на капіталізації, включає наступні основні етапи:

визначення величини грошових потоків, що створюються при використанні ОІВ;

визначення величини відповідної ставки капіталізації;

розрахунок ринкової вартості ОІВ шляхом капіталізації грошових потоків від його використання.

Основний зміст дохідного підходу полягає в прогнозуванні або використанні фактичних даних про доходи власника, одержуваних з використанням прав на оцінювані результати, і їхній структурі (витрати, прибуток), оцінці частки прибутку, що приймається в якості шуканої вартості оцінюваного об'єкта. Підхід з точки зору прибутковості об'єктів нематеріальної власності став використовуватися у вітчизняній практиці тільки в останні роки і не отримав досить широкого поширення через нестабільний фінансовий стан підприємств і ряду інших факторів, обумовлених переходом країни на економіку ринкового типу. В рамках цього підходу широко використовуються наступні методи:

- прямої капіталізації доходів;

- надлишковий прибуток;

- дисконтування грошових доходів (потоків);

- звільнення від ліцензійного винагороди;

- виграшу в собівартості;

- переваги в прибутках.

Гідність дохідного підходу в тому, що він універсальний, теоретично обгрунтований і дозволяє визначити саме ту вартість активу (ринкову, інвестиційну тощо), яка повинна бути визначена відповідно до цілей оцінки. Основний недолік дохідного підходу - складність отримання необхідної вихідної інформації для розрахунків.

Метод надлишкового прибутку заснований на положенні - частина прибутку компанії, що перевищує «нормальну» рентабельність МА, отримується за рахунок НМА. Вона може бути капіталізована в невидимі активи - гудвіл (за умови покупки).

Для визначення вартості безпосередньо гудвілу потрібно виділення його частки серед інших НМА підприємства. Це можна визначити в наступному порядку (табл. 4):

1. Визначення ринкової вартості активів.

2. Оцінка нормального прибутку підприємства.

3. Визначення середньогалузевої прибутковості на активи або власний капітал.

4. Розрахунок очікуваного прибутку (п.1 * п.3).

5. Визначення надлишкового прибутку (п. 2 - п. 4).

6. Розрахунок вартості гудвілу (п.5 / Ккапіталізації).

Таблиця 4 Ринкова вартість надлишкового прибутку і ринкової вартості активів

Найменування	Вартість
Ринкова вартість активів підприємства	40 000
Нормалізований чистий прибуток	16 000
Очікуваний прибуток	40 000 * 0,15 = 6 000
Надлишковий прибуток	16 000 - 6 000 = 10 000
Вартість гудвілу	10000 / 0,20 = 5 000
Ринкова вартість надлишкового прибутку і ринкової вартості активів	45 000

Таким чином, розрахунок вартості гудвілу методом надлишкового прибутку з урахуванням дисконту здійснюється за формулою:

GW = a([Пф - Raсг * ЧА][1+a] - n])

де a - ставка дисконтування надлишкового прибутку, відображає ризики діяльності, %;

Пф - фактична сума прибутку;

RAсг - середньогалузева норма рентабельності активів, %;

ЧА - вартість скорегованих чистих активів;

n - прогнозований період використання гудвілу, роки

Метод «звільнення від роялті» припускає, що НМА, не належить істинному власнику, а наданий йому на ліцензійній основі за певні% від виручки - роялті. Патент насправді є власністю його справжнього власника, тому йому не потрібно платити роялті.

Модель розрахунку вартості ІВ на основі методу звільнення від роялті для випадку, коли періоди платежів збігаються з календарним роком використання ОІВ:

де Сів - вартість інтелектуальної власності;

Bi - обсяг продукції, виробленої з використанням ОІВ в i-му році;

Ri - ставка роялті в i-му році;

Зi - витрати по забезпеченню дієвості правової охорони ОІВ за i-й рік;

Нпi - ставка податку на прибуток в i-му році;

d - % ставка, за допомогою якої майбутні ГП приводяться до поточної вартості;

n - ефективний термін використання ІВ дії прав.

Величина роялті є прямо пропорційною ставці роялті. Методами визначення ставки роялті є:

на основі цін ліцензій через роялті, встановлені в раніше укладених ліцензійних договорах на право використання ОІВ (НМА);

на основі ринкових даних за угодами, укладеними з НМА, аналогічних об'єкту оцінки;

на базі додаткового прибутку, що генерується НМА і частки правовласника в додатковому прибутку від НМА:

на базі рентабельності (Ре) ліцензійної продукції :



на базі стандартної ставки роялті:

Приклад

Планується випуск продукції з використанням винаходу що охороняється патентом України. Ставка дисконтування i = 20%, витрати з підтримання патенту несе ліцензіат.

Визначимо вартість патенту методом звільнення від роялті (табл. 5)

Таблиця 5 Визначення вартості патенту методом звільнення від роялті

	Показник	Роки
		1	2	3	4	5
1	Виручка, тис. грн.	262 500	265 600	274 400	348 300	325 000
2	Роялті, %	5	5	5	4	4
3	Дохід від роялті, тис. грн.	13 125	13 280	13 720	13 932	13 000
4	Витрати на підтримку патенту, тис. грн.	2,7	2,7	2,7	2,3	2,3
5	Прибуток до оподаткування від патенту, тис. грн.	13 122,3	13 277,3	13 717,3	13 929,7	12 997,7
6	Податок на прибуток (18 %), тис. грн.	2362,01	2389,91	2469,11	2507,34	2339,58
7	Чистий прибуток від патенту, тис. грн.	10 760,29	10887,39	11 248,19	11422,35	10658,11
8	Чинник поточної вартості (1/(1 + і)n	0,833333	0,694444	0,578704	0,482253	0,401878
9	Поточна вартість доходів, тис. грн. (7*8)	8966,90	7560,68	6509,37	5508,46	4283,26
10	Загальна вартість прав на використання винаходу, що охороняється патентом, тис. грн.	32 828,68

Вартість підприємства можна розрахувати за формулою:

Вп = Вма + Вфа + Внма

Вп - вартість підприємства

Вма - вартість матеріальних активів

Вфа - вартість фінансових активів

Внма - вартість нематеріальних активів

Оцінка «гудвілу» та інших, не ідентифікованих активів доцільно пов'язувати з якимись ідентифікованими активами, в тому числі з товарним знаком або брендом. В зальному виді вартість гудвілу можна розрахувати:

Внма = Вінма + Вннма

Вінма - вартість ідентифікованих НМА

Вннма - вартість неідентифікованих НМА

Вннма = Вгудвіл

Вг = Вп - [Вма + Вфа + Вінма]

Вг = ? Вннма

Задача

Керівництво ПрАТ «Столиця» вирішило оцінити гудвіл компанії методом надлишкових прибутків.

Чисті активи компанії склали 400 000 доларів, а річний чистий прибуток 80 000 доларів. В результаті проведеного аналізу діяльності підприємств аналогів було визначено, що рентабельність їх активів складає в середньому 15 %. Визначити гудвіл компанії.

Розв'язання:

1) Розрахуємо рентабельність чистих активів ПрАТ «Столиця» за формулою:

де ЧП - чистий прибуток;

ЧА - величина чистих активів підприємства.

РЧА = 80 000 / 400000 *100% = 20%

2) Отримане значення показника чистої рентабельності активів ПрАТ «Столиця» показує, що прибуток даної організації на 5% більше середнього значення по аналогічним підприємствам. Згідно з методом оцінки з позиції надлишкового прибутку така розбіжність виникла через те, що не була врахована частина активів ПрАТ «Столиця», а саме гудвіл.

3) Відповідно, для того щоб отримати прибуток в розмірі 80 000 доларів США при рентабельності 15% підприємству необхідно розташовувати активами на суму 533 тисячі доларів ( 80 000 / 0,15). Таким чином, вартість гудвілу підприємства становить 533 000 - 400 000 = 133 тисячі доларів США.

Бренд розглядається як нематеріальний актив підприємства, який генерує додаткові фінансові потоки та сприяє збільшенню прибутків завдяки силі впливу на ринок і можливості встановлення більш високих (преміальних) цін на продукцію, тобто бренд спроможний створювати додаткову вартість. Відповідно до цієї точки зору, Ж.-Н. Капферер визначив логічну послідовність формування вартості бренда: від активів бренда через силу до вартості бренда, враховуючи часові аспекти [17, с. 24-25]. Диференціація між активами, силою та вартістю бренда наведена на рис. 5.



Рис. 5 Від активів бренду до його фінансової вартості

У жовтні 2010 р зусиллями професіоналів з 14 держав був прийнятий міжнародний стандарт ISO 10668 «Brand valuation. Requirements for monetary brand valuation », який регламентує основні підходи і методи оцінки ціни бренду як самостійного нематеріального активу.

ISO 10668 визначає такі цілі оцінки вартості бренду:

При продажу та купівлі бізнесу.

При злиттях і поглинаннях.

При ліцензуванні і франчайзингу.

При обґрунтуванні кредитоспроможності.

При виході на ринок IPO.

При переговорах з потенційними інвесторами.

При обґрунтуванні збитку від контракту.

При складанні балансових звітів.

При обґрунтуванні маркетингового бюджету.

При податковому плануванні.

ISO 10668 визначає, що здійснюючи оцінку ціни бренду, оцінювач повинен провести три види аналізу, до того як він винесе остаточне судження про вартість: юридичний, поведінковий, та фінансовий.

В процесі фінансовий аналізу відповідно ISO 10668 використовують альтернативних 3 підходу до оцінки бренда: доходний, ринковий, витратний. Мета оцінки вартості, основні припущення і вихідні дані визначають вибір підходу для оцінки вартості бренду.

Вартість бренду - це чиста приведена вартість (Net Present Value - NPV) майбутніх ГП, що генеруються даним брендом компанії, своєрідний надлишок над цінністю, яку мають для споживачів немарочні товари. (П. Дойль).

Вартість бренду розраховується за формулою:

- грошові потоки, які генеруються брендом,

WACC - середньозважені витрати на капітал.

Приклад премії за бренд наведено у таблиці

Таблиця 5 Приклад премії за бренд

Найбільш улюблені бренди	Премія, яку споживачі готові платити за марку по відношенню до ціни конкуруючих брендів (в %)
Tide	100
Lancome	100
Volvo	40
Heinz	100
Heineken	30
American Express	50
Hertz	30
Pampers	50
Honda	20

3. Методи управління людським капіталом

Механізм формування людського капіталу підприємства реалізовується за рахунок інвестиційні у людський капітал. Основи людського капіталу (ЛК) закладені класиками політекономії як науковий напрям в 60-70 р. Згідно теорії Сміта ЛК - це частина запасів, від якої отримується дохід, Т.Шульц зясував, що вклад в освіту і медицину може принести більший дохід ніж капітал, Тоффлер - розробив власну концепцію людського капіталу.

Інвестиції в людський капітал - це всі вкладення в розвиток трудових ресурсів, які пов'язані з суттєвими затратами, та що призводять до позитивних змін окремих його складових або до рівномірного розвитку складових людського капіталу на усіх рівнях, що сприяє вдосконаленню інтелектуального та професійного росту індивіда та зростанню національного доходу (або доходу підприємства).

Найчастіше, інвестиції в людський капітал, поділяють на три основні групи. До першої групи відносять витрати на освіту. Це вартість загальної і спеціальної освіти, формальна і неформальна освіта, витрати на навчання за місцем роботи. До другої групи відносять витрати на охорону здоров'я: фізичне і психічне здоров'я людини. До них входять витрати на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування, покращення житлових умов. До третьої групи - витрати на мобільність, завдяки яким здійснюється міграція людини з місця з низькою продуктивністю праці в місця з відносно високою, долається безробіття. Ефективність інвестицій у людський капітал наведено на рис. 6.



Рис. 6 Ефективність інвестицій у людський капітал

Результати інвестиційної політики в області формування та використання людського капіталу свідчить про ефективність механізму управління людським капіталом. Цикл управління персоналом включає підбір і наймання персоналу, програми розвитку персоналу та системи винагороди (рис. 7).

Рис. 7 Цикл управління персоналом компанії

Технологія управління людським капіталом дає синергетичний ефект якщо:

відносно добре розвинута система адаптації до зовнішнього і внутрішнього ринку праці (індивідуальне планування кар'єри, підготовка і перепідготовка персоналу, стимулювання професійного зростання і ротації кадрів);

застосовуються гнучкі системи організації робіт;

використовуються системи оплати, побудованої на принципах всебічного обліку персонального вкладу (в тому числі з самими працівниками ) і рівня професійної компетенції (знання, уміння, навики, якими реально володіють працівники);

підтримується високий рівень участі окремих працівників і робочих груп у розробці та прийнятті управлінських рішень, які відносяться до їх повсякденної роботи;

добре організована система комунікації, яка забезпечує дво- і багатосторонні вертикальні, горизонтальні і діагональні зв'язки в самій організації (підприємстві).

Мотивація праці - це прагнення працівника задовольнити свої потреби за допомогою трудової діяльності.

Для того щоб система мотивації персоналу підприємства принесла відчутний позитивний ефект, при її створенні рекомендується послідовне виконання наступних етапів:

1. Формування структури персоналу компанії (виділення однорідних груп) і визначення розміру постійної частини заробітної плати (виногороди).

2. Декомпозиція стратегічних цілей на рівень підрозділів і окремих співробітників (виділення ключових показників ефективності діяльності (головний критерій - ступень впливу на EVA) для розрахунку змінної частини винагороди).

3. Розробка механізмів стимулювання (визначення правил розрахунку змінної частини винагороди співробітників).

Розрахунок винагороди (Вк) здійснюється за формулою:

Вк = Фв+Зв,

де Фв - фіксовані виплати(постійна частина виплат);

Зв- змінні виплати, які враховують результати співробітників.

В умовах функціонування підприємства вигода від використання інтелектуального капіталу частіше набуває форми зростання вартості її активів, прибутку (внаслідок зростання доходів або зниження витрат), підвищення конкурентоспроможності, стабільності складу персоналу.

Для того щоб оцінити, скільки прибутку в середньому припадає на одного співробітника, розраховують показник рентабельності персоналу (Рп):

Рп = ЧП / Ч

де ЧП - чистий прибуток підприємства,

Ч - чисельність працівників підприємства.

Рентабельність персоналу дозволяє оцінити повернення інвестицій в людський капітал.

Для оцінки такої складової, як капітал відносин, необхідно оцінити сталість клієнтської бази. Загальновідомо, що витрати на залучення одного нового клієнта більше витрат на утримання існуючого. Стан клієнтського капіталу компанії можна оцінити за допомогою коефіцієнта сталості клієнтської бази (КП), який розраховується як:

Кп = Кд / К

де Кд - кількість клієнтів з довгостроковими відносинами (більше 1 року);

К - загальна кількість клієнтів фірми.

Значення показника менше 0,2 говорить про нестабільність клієнтської бази, від 0,2 до 0,6 - про добру стабільність, від 0,6 до 1 - про те, що база клієнтів стійка.

Для оцінки складу структурного капіталу можна розрахувати коефіцієнт інтелектуальної автономії (Кіа):

Кіа = Пс / П

де Пс - вартість патентів (свідоцтв), створених співробітниками організації; П - загальна вартість патентів на балансі організації.

Даний показник демонструє частку патентів (свідоцтв), створених співробітниками самостійно, від загального числа використовуваних фірмою патентів. Якщо значення даного показника приймає значення від 0 до 0,5, це говорить про низьку інтелектуальної автономії. Високої автономією можна вважати ситуацію, при якій значення коефіцієнта знаходиться в межах від 0,5 до 1. Коефіцієнт інтелектуальної автономії дозволяє оцінити, наскільки досліджувана компанія незалежна в розробці нових об'єктів інтелектуальної власності. Визначити, яка частина виручки фірми пов'язана з її інтелектуальною автономією, можна, помноживши показник загальної виручки за період на пропонований коефіцієнт.

Розглянемо на прикладі використання показників.

Приклад 1

У 2012 році працівники ТОВ «АВС» з 249 робочих днів на рік були відсутні через хворобу: Іванов І.І. - 27 днів, Сидоров С.С. - 24 дня, Петров П.П. - 2 дні. Протягом 2013 року за рахунок підприємства були організовані медичні огляди персоналу, в результаті яких були відвернені захворювання співробітників. За 2013 рік через 247 робочих днів на рік Іванов І.І. був відсутній за листками непрацездатності 12 днів, Сидоров С.С. - 5 днів, Петров П.П. - 0 днів. Чистий прибуток підприємства за 2012 рік становить 1000 тис. грн., за 2013 рік - 1200 тис. грн.

Значення коефіцієнтів здоров'я по кожному співробітнику наведені в рядку 4 таблиці 1 «Звіт про стан людського капіталу». Сума значень Кз за 2012 рік склала 2,78, за 2013 рік - 2,93, тобто з фактично значаться 3 співробітників в 2012 році працювало тільки 2,78 людини (за станом здоров'я), а в 2013 р - 2,93 людини.

Невикористані потужності підприємства у вигляді людського капіталу рівні 0,22 (3

2,78) і 0,07 (3-2,93) в 2012 і 2013 роках відповідно. У 2012 році в середньому на одного співробітника довелося 333 тис. грн. чистого прибутку (1000/3), а в 2013 році - 400 тис. грн. (1200/3). Таким чином, в 2012 році втрати від неефективного використання людського капіталу склали 73 тис. грн. (0,22 * 333), а в 2013 році - 28 тис. грн. (0,07 * 400), що майже в три рази менше показника минулого року. В даному випадку можна говорити про позитивну віддачу інвестицій в здоров'я співробітників, оскільки втрати людського капіталу були зменшені, а резерв на збільшення рентабельності персоналу частково використаний протягом 2013 року.

Таблиця 1 Звіт про стан і використання людського капіталу

№	Назва показника	2012	2013	Абсолютне відхилення
1	Число робочих днів у році, дні	249	247	-2
2	Кількість працівників, чол.	3	3	-
3	Число днів відсутності за листками непрацездатності, дні:
	- Іванов І.І.	27	12	-15
	- Сидоров С.С.	24	5	-19
	- Петров П.П.	2	0	-2
4	Коефіцієнт здоров'я, Кз ([1] - [3]) / [1]:
	- Іванов І.І.	0,89	0,95	+0,06
	- Сидоров С.С.	0,90	0,98	+0,08
	- Петров П.П.	0,99	1	+0,01
	РАЗОМ:	2,78	2,93	+0,15
5	Чистий прибуток, тис. грн.	1000	1200	+200
6	Рентабельність персоналу, тис. грн. [5] / [2]	333	400	+67
7	Втрати людського капіталу, чол. ([2] - [РАЗОМ 4])	0,22	0,07	-0,15
8	Резерв збільшення рентабельності персоналу, тис. грн. [6] * [7]	73	28	-45

Приклад 2

Загальна кількість клієнтів ТОВ «АВС» за 2012 р - 150, з них 100 клієнтів, які мають довгострокові відносини з досліджуваним підприємством. У 2013 році загальне число клієнтів збільшилася до 188 одиниць, в тому числі до 132 постійних клієнтів. Розмір чистого прибутку склав 1000 тис. грн. і 1200 тис. грн. за 2012 і 2013 роки відповідно. Тоді коефіцієнт сталості бази в 2012 р складе 0,67 (100/150), в 2013 р - 0,70 (132/188), отже, організація зміцнює відносини з своїми клієнтами. За 2012 рік прибуток, яку принесли фірмі постійні клієнти, склала 670 тис. грн. (0,67 * 1000), в 2013 р - 840 тис. грн. (0,7 * 1200).

Таблиця 2 Звіт про стан і використання клієнтської бази

№	Назва показника	2012	2013	Абсолютна відхилення
1	Загальна кількість клієнтів фірми, од., в тому числі:	150	188	+38
2	Число клієнтів з довгостроковими відносинами, од.	100	132	+32
3	Чистий прибуток, тис. грн.	1000	1200	+200
4	Коефіцієнт сталості клієнтської бази, Кс [2] / [1]	0,67	0,70	+0,03
5	Прибуток підприємства, яка припадає на постійних клієнтів, тис. грн., [3] * [4]	670	840	+170

За умови зростання частки постійних клієнтів підприємство має конкурентні переваги, оптимізує витрати на рекламу, і, таким чином, може отримати ефект, а показник сталості клієнтської бази є одним з інструментів маркетингової стратегії.

Приклад 3

Загальна вартість патентів на балансі ТОВ «АВС» у 2012 році склала 80 тис. грн., у тому числі 60 тис. грн. - вартість патентів, створених співробітниками фірми. У 2013 році загальна вартість патентів збільшилася до 100 тис. грн., з них 90 тис. грн. - вартість власних патентів. Коефіцієнт інтелектуальної автономії для організації у 2012 році становить 0,75 (60/80), в 2013 році - 0,90 (90/100), що свідчить про зміцнення інтелектуальної незалежності організації в поточному періоді.

У таблиці 3 наведені показники незалежності фірми внаслідок наявності виняткових прав на технології.

Таблиця 3 Звіт про стан і використання структурного капіталу

№	Назва показника	2012	2013	Абсолютне відхилення
1	Загальна вартість патентів, тис. грн., в тому числі:	80	100	+20
2	Вартість патентів, створених співробітниками самостійно, тис. грн.	60	90	+30
3	Коефіцієнт інтелектуальної автономії, Кіа [2] / [1]	0,75	0,90	+0,15
4	Загальна виручка підприємства, тис. грн.	2500	3500	+1000
5	Виручка підприємства від інтелектуальної автономії, тис. грн., [3] * [4]	1 875	3150	+ 1275

Таким чином, використання інтелектуального капіталу та його складових в наведених вище прикладах вказує на поліпшення фінансового результату компанії внаслідок зменшення втрат від використання людського капіталу, економії на залученні нових клієнтів, а також внаслідок збільшення обсягів продажів запатентованих винаходів.

4. Оцінка людського капіталу

Для оцінки людського капіталу використовуються традиційні методи оцінки інтелектуального капіталу:

1) Витратний (оцінка витрат на основі даних бухгалтерського обліку: зарплата, навчання, медичне обслуговування, тощо).

2) Дохідний (витрати довгострокового інвестування відображаються у бухгалтерському обліку як ремонт. Якщо робітник звільняється, то це - втрати)

3) Метод заміщення - вузький характер, розраховуються втрати на заміщення робітників.

4) Дохідний - оцінка майбутніх доходів (ефект інвестицій) за рахунок кваліфікації як очікуване зростання обсягу виробництва.

5) Оцінка шляхом співвідношення людського капіталу і фінансового капіталу (приведена вартість майбутніх доходів (включаючи пенсію і грошові кошти).

6) Аналітичні методи - оцінка по результатам (рентабельність, фондовіддача, зростання інтелектуальної власності).

7) Оцінка гудвілу: різниця між ринковою вартістю і активами балансу.

Капіталізацію людського капіталу можна визначити як процес зростання ринкової вартості людських ресурсів, збільшення віддачі від наявного трудового потенціалу у вигляді росту продуктивності та рентабельності праці, ресурсів робочого часу, інноваційної активності персоналу тощо. Капіталізація (нагромадження) людського капіталу здійснюється в процесі накопичення працівником виробничого досвіду. Якщо цей процес відбувається безупинно, то в міру використання людського капіталу його якісна і кількісна характеристики поліпшуються і збільшуються. За рахунок накопичення людського капіталу його прибутковість збільшується до певного рівня, який обмежений верхньою межею трудової активності

Проблеми оцінки капіталізації людського капіталу (ЛК):

зростання вартості (капіталізації) окремих компаній відображає не тільки їх фінансовий стан, а й потенціал здатності ЛК до пошуку нових рішень;

відмінна риса сучасної економіки - зростання активів ЛК на підприємствах;

показник зростання вартості ЛК - перевищення ринкової вартості над балансовою, у зв'язку з чим виникає проблема оцінки цих активів, визначення капіталізації ЛК.

Сучасні методи розрахунку капіталізації, використовувані для основного капіталу, не є адекватними (один з них - коефіцієнт Тобіна - співвідношення ринкової вартості компанії до її балансової вартості).

Елементи ЛК відповідають усім вимогам, що пред'являються до оцінки активів, і тому до ЛК можна застосувати традиційні методи оцінки активів. Б. Ньюмен, наприклад, стверджує, що капіталізація ЛК відображається в такій статті звітності, як «гудвіл».

Оцінка “Гудвілу” обгрунтована тим, що враховується “працююча частина” ЛК - здатна приносити прибуток. Для покупця не важливо, яким ЛК абстрактно володіє фірма, що купується . Головне - як використовується цей капітал.

Фахівцями запропоновані й інші методи оцінки капіталізації ЛК:

метод капіталізації ділової репутації;

метод капіталізації усіх витрат, пов'язаних з розвитком людських ресурсів;

метод капіталізації людських ресурсів по історичній ціною з урахуванням амортизації;

метод оцінки активів лк на основі капіталізації непридбані «гудвілу»;

метод капіталізації за ціною відшкодування;

метод капіталізації по можливій собівартості;

компенсаційний метод капіталізації.

Кожна модель являє проблему оцінки людських ресурсів з урахуванням її особливостей, і кожна піддавалася критиці. На сьогоднішній момент метод оцінки людських ресурсів, який був би широко визнаний, ще не створений.

Розглянемо особливості методів оцінки капіталізації ЛК.

1. Метод капіталізації по діловій репутації (ДР):

позитивна ДР організації - надбавка до ціни, що сплачується покупцем в очікуванні майбутніх економічних вигод;

негативна ДР в повній сумі відноситься на фінансові результати організації;

придбана ДР амортизується лінійним методом протягом 20 років, але не більше терміну діяльності;

в деяких випадках ДР - аналог «гудвілу».

2. Метод капіталізації витрат на розвиток ЛК

? витрат = капіталізації ЛК

набір кадрів (оголошення тощо);

конкурсний відбір (співбесіда, тестування тощо);

наймання співробітників;

освіта, підвищення кваліфікації;

підтримку здоров'я найманих працівників;

моніторинг підвищення кваліфікації.

Далі всі витрати підсумовуються, і виходить капіталізація лк.

3. Метод капіталізації людських ресурсів за історичною ціною з урахуванням амортизації (М. В. Глаутьєр, Б. Андердоун):

всі фактичні витрати на кадровий склад (первісна вартість), яка щорічно зменшується на лінійну амортизацію.

4. Метод капіталізації за ціною відшкодування (Е. Фламхольтц):

в основі цієї моделі лежить припущення про те, що заміна кожного працівника приведе до додаткових витрат;

нова вартість буде відображати грошову величину ЛК.

5. Метод капіталізації по можливій собівартості (Е. Фламхольтц):

суть цієї моделі в тому, що всередині підприємства адміністрація влаштовує аукціон;

всі співробітники "продаються" керівникам, які виступають "покупцями";

той, на кого не було "попиту", отримує ціну 0, а сумарна ...