Склад і структура видатків Державного бюджету України за 2010-2014 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

І. Теоретична частина

1.1 Проаналізувати склад і структуру видатків Державного бюджету України за останні 5 років

ІІ. Практична частина. Фінансове забезпечення фінансування розвитку освіти, науки і культури

2.1 Тести

2.2 Творчі завдання

2.3 Твердження чи ні: ТАК ? НІ

Список використаних джерел

І. Теоретична частина

1.1 Проаналізувати склад і структуру видатків Державного бюджету України за останні 5 років

Успіх структурних реформ, спрямованих на відновлення поступального економічного зростання, модернізацію економіки держави та підвищення добробуту громадян значною мірою обумовлюється ефективністю механізмів бюджетної політики держави. Водночас у 2014 р. посилилась розбалансованість бюджетної сфери, що зумовлено зниженням ВВП і тимчасовою втратою контролю над частиною території країни у поєднанні з різким зростанням витрат бюджету, детермінованим необхідністю збільшення фінансування оборони країни та девальвацією національної валюти.

Тиск на бюджетну систему і далі посилюватиметься внаслідок необхідності обслуговування державного боргу, збільшення фінансування оборони й ведення АТО, відновлення зруйнованої інфраструктури Донбасу, соціального захисту внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО. У цих умовах важким, але необхідним рішенням Уряду стало припинення фінансування бюджетних видатків на частині окупованих територій у Донецькій та Луганській областях до їх повернення під державний контроль. Виклики, зумовлені зовнішніми загрозами та внутрішніми структурними трансформаціями, висвітлили системну неузгодженість механізмів бюджетного регулювання в Україні.

Складне переплетіння наявних вертикальних, горизонтальних, статичних та динамічних бюджетних дисбалансів України у 2014 р., характеризувалося наступними тенденціями: Зберігся високий рівень перерозподілу ВВП через бюджетно-податкову систему. Частка доходів зведеного бюджету в ВВП у 2014 р. склала 29,1% (проти 29,0 % у 2013 р.), що засвідчило відсутність істотних змін, незважаючи на поетапне зниження ставки податку на прибуток підприємств та зменшення обсягів надання податкових пільг. Надмірне податкове навантаження на платників податків негативно впливає на інвестиційний клімат у країні й ускладнює виведення економіки на траєкторію стійкого зростання. У 2014 р. частка видатків зведеного бюджету у ВВП становила 33,4 % (у 2013 році - 34,5 %), що свідчить про збереження високого рівня державних зобов'язань щодо надання суспільних благ та послуг (рис. 1).

Рис. 1 Динаміка доходів та видатків зведеного бюджету України у 2010-2014 рр, % ВВП

Зріс дефіцит державного бюджету. У 2014 р. дефіцит державного бюджету склав 4,95 % ВВП. Без урахування дефіциту НАК «Нафтогаз України» він зріс на 13,4 млрд грн порівняно з 2013 р. і склав 78,1 млрд грн Це вплинуло на збільшення дефіциту зведеного бюджету до 72,0 млрд грн (4,6 % ВВП проти 4,4 % ВВП у 2013 р.). З урахуванням капіталізації НАК «Нафтогаз України», дефіцит бюджету перевищив 10 % ВВП. Причому його фінансування відбувалося переважним чином за рахунок запозичень. .

Залишився невиконаним план по доходах зведеного бюджету - недовиконання склало 6,6 %, або 32,1 млрд. грн. При цьому податкові надходження, на відміну від скорочення у 2013 р., зросли на 3,8 %, що пов'язано як із податковими нововведеннями з другої половини 2014 р., так і з інфляційними ефектами. Зокрема, зросли надходження від податків на доходи фізичних осіб (на 4,2 %), додану вартість (на 8,4 %), а також від акцизного збору (на 23 %). Водночас через суттєве погіршення фінансового стану суб'єктів господарювання значно знизилися надходження від податку на прибуток підприємств (на 26,9 %). Зниження імпорту обумовило зменшення надходжень від податку на міжнародну торгівлю (на 5,5 %).

Скорочення неподаткових надходжень за 2014 р. склало 5,3 %, що, зокрема, пов'язано зі зменшенням обсягів перерахувань від Національного банку (на 19,4 %). . Зросли видатки зведеного бюджету (до 523,0 млрд грн або на 3,4 %). Це стало наслідком збільшення видатків на обслуговування боргових зобов'язань (на 46,2 %), у тому числі через девальвацію гривні, а також на забезпечення оборони (на 84,5 %), громадського порядку, безпеки та судової влади (на 13,8 %). Водночас знизилися видатки на оплату праці та соціальне забезпечення (на 3,1 % та 4,1 % відповідно).

Капітальні видатки також фінансувалися на мінімальному рівні та зменшилися на 31,6 %. 5. Зменшилася частка капітальних видатків зведеного бюджету порівняно з поточними видатками. У 2014 р. частка поточних видатків у структурі зведеного бюджету становила 96,2 %; частка капітальних видатків - 3,8 %. Видатки на економічну діяльність за зведеним бюджетом знизились на 14 % і становили 8,3 % у загальному обсязі профінансованих видатків. Це негативна тенденція, оскільки в кризових умовах роль держави в регулюванні соціально-економічної динаміки зростає, а нарощування капітальних видатків необхідне для вирішенні пріоритетних завдань стабілізації економіки.

Погіршилося виконання державою функцій соціального захисту та соціального забезпечення громадян. Видатки на охорону здоров'я у зведеному бюджеті у 2014 р. становили 57,0 млрд грн (на 4,5 млрд грн менше, ніж у 2013 р.), а видатки на освіту - 100,1 млрд грн (на 5,4 млрд грн менше, ніж у 2013 р.). Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які мали стійку тенденцію зростання в останні роки (зросли з 20,9 % у 2011 р. до 28,7 % у 2013 р.), знизились до 26,5 % і склали 137,9 млрд грн. Видатки на житлово-комунальне господарство за зведеним бюджетом зросли у 2,3 разу, що пов'язано з виділенням субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах у сумі 12423,1 млн грн. У зведеному бюджеті зросли також видатки на духовний та фізичний розвиток (на 1,4 %) (рис.2).

Рис. 2 Динаміка видатків зведеного бюджету у 2010-2014 рр, %

Водночас у складних умовах держава забезпечує захист найбільш вразливих верств населення, зокрема, шляхом надання прямих субсидій на компенсацію наслідків підвищення тарифів на газ, тепло, які складатимуть у поточному році 24,4 млрд грн. Якщо у 2014 р. пряму допомогу від держави через цей механізм отримували близько 1 млн українських родин, то у поточному році її будуть отримувати до 4 млн родин. Крім того, підвищується рівень забезпечення соціального захисту громадян, які були змушені виїхати з окупованих територій: у 2015 р. на пряму фінансову допомогу внутрішньо переміщеним особам передбачені кошти обсягом 3,4 млрд грн. Запланована також субвенція з державного бюджету обсягом 300 млн грн на відновлення інфраструктури контрольованих Україною територій Луганської та Донецької областей. 7. Зберігається необхідність суттєвої бюджетної підтримки Пенсійного фонду України. Видатки державного бюджету на трансферт Пенсійному фонду у 2014 р. були профінансовані обсягом 75813,9 млн грн, у тому числі на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій у сумі 14683,2 млн грн, що на 32,5 % (7080,6 млн грн) менше порівняно з 2013 р. Пенсійна система потребує подальшого реформування з метою зменшення її дефіцитності і наближення до європейських стандартів. Важливим кроком тут є внесення у 2015 р. змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення», дія яких набере чинності з 1 січня 2016 р. Необхідна індексація пенсій, а також зниження порогу оподаткування пенсійних виплат податком на доходи фізичних осіб, уніфікація правил обчислення спеціальних і загальних пенсій. 8. Частка офіційних трансфертів у доходах місцевих бюджетів протягом десяти років постійно зростала. Якщо у 2002 р. вона становила 31,2 %, то у 2010 р. - 49,5 %, у 2013 р. - 52,4 %, а у 2014 р. - 56,4 %, що свідчить про посилення централізації та неможливість органів місцевого самоврядування самостійно забезпечувати розвиток адміністративно-територіальних одиниць (рис. 3).

Рис. 3 Динаміка доходів місцевих бюджетів у 2010-2014 рр, %

Найбільша частка трансфертів, майже 80-85 %, має місце у доходах районних бюджетів. Близько 50 % доходів сільських бюджетів та від 30 % до 40 % доходів обласних, міських, селищних бюджетів та міста Києва також формувалися за рахунок міжбюджетних трансфертів. Практика такого бюджетного регулювання свідчить, що збільшення обсягів дотаційних ресурсів зумовлює незацікавленість органів місцевого самоврядування в пошуку додаткових джерел доходів бюджетів для фінансування власних та закріплених повноважень, зниження ефективності використання одержаних коштів і, як наслідок, низьку результативність усієї системи міжбюджетних відносин.

Фінансова незабезпеченість бюджетів органів місцевого самоврядування. У 2014 р. частка доходів місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету становила 50,8 %. У структурі доходів місцевих бюджетів податкові надходження склали 37,7 %. Їх домінуючу частку формує податок на доходи фізичних осіб (27, 0 %), плата за землю (5,2 %), а частка місцевих податків і зборів як власне джерело бюджетів місцевого самоврядування складає лише 3,5 %, тоді як в європейських країнах їх частка становить майже 30 %. Частка власних і закріплених доходів місцевих бюджетів не перевищує 35 %. Частка неподаткових надходжень в доходах місцевих бюджетів становила 4,1 %, з яких 78 % становили власні надходження бюджетних установ. Аналіз фактично мобілізованих джерел доходів дає підстави стверджувати, що залежність місцевих бюджетів від результатів перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет залишається значною, а відсутність узгодженого розподілу повноважень не стимулює органи місцевого самоврядування до збільшення власної бази місцевих бюджетів.

Незважаючи на запроваджену Урядом жорстку економію видатків бюджету, зокрема щодо зменшення дефіциту сектору загального державного управління, забезпечити злам зазначених негативних тенденцій зможе лише нова якість бюджетно-податкової політики. Подальшими кроками формування нової моделі бюджетно-податкової політики, що дозволить ефективно вирішувати нагальні проблеми суспільного розвитку та забезпечить фінансову основу реалізації реформ, мають стати: - вдосконалення інституційного середовища функціонування бюджетно-податкової системи з урахуванням принципів соціальної справедливості, економічної ефективності, фіскальної достатності, розбудови адміністративно простого оподаткування, формування ефективної системи видатків.

Важливим є формування дієвої системи контролю за ефективним використанням бюджетних ресурсів. Означене має сприяти ствердженню соціального миру та відновленню економічного розвитку в державі; - формування оптимальної структури видатків бюджету. Раціональний розподіл видатків бюджету за статтями має відбуватися з мінімальними втратами у забезпеченні рівня та якості суспільних благ і послуг за такими принципами: узгодженість нормативно-правового забезпечення; збалансованість рівнів бюджетної системи; цільове спрямування з урахуванням реальної потреби; прозорість.

Запровадження повноцінної системи планування і оцінки виконання державного бюджету за результатами потребує вдосконалення системи ключових показників ефективності, зокрема результативних показників ефективності надання державних послуг та має відбуватися в межах системи державного планування та прогнозування; - збільшення частки капітальних видатків бюджету. Інвестування у великі інфраструктурні проекти дасть змогу забезпечити дієздатність важливих секторів економіки, сприятиме зростанню кількості робочих місць усіх категорій кваліфікації і позитивно вплине на формування дохідної частини бюджету (надходження податку на прибуток, податку на доходи з фізичних осіб тощо), а відтак і на виконання державою соціальних зобов'язань; - підвищення прозорості в управлінні державними фінансами та ефективності їх розподілу і використання.

Запровадження середньострокового бюджетного прогнозування та планування і системи стратегічного планування, у тому числі шляхом запровадження трирічної бюджетної декларації та стратегічних планів міністерств (у межах граничних сум середньострокового бюджету) з переглядом наявної системи державних цільових програм на основі системи державного планування та прогнозування. Потребує запровадження виконання відповідними структурними підрозділами органів влади оцінки реалізації стратегічних та оперативних планів цих органів, досягнення стратегічних цілей; - продовження реформи у сфері здійснення державних закупівель. Процес здійснення державних закупівель повинен стати максимально прозорим та ураховувати загальні принципи конкуренції. Корупційна складова під час здійснення державних закупівель має бути ліквідована. бюджет фінансування валютний доход

Законодавче визначення особливості процедур державних закупівель у сферах, в яких вони проводяться за процедурою одного учасника, в тому числі має передбачити заходи, спрямовані на недопущення бюджетних правопорушень; - реформування державного фінансового контролю та бюджетних відносин. Необхідно створити систему противаг існуючим загрозам у бюджетній сфері, зокрема: посилити контроль за сплатою податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджету в повному обсязі; стабілізувати стан фінансово-бюджетної дисципліни і зменшити кількість та обсяги порушень; удосконалити систему відповідальності учасників бюджетного процесу; посилити координуючу роль держави у цьому процесі.

Серед першочергових завдань із підвищення дієвості контролю є прийняття Верховною Радою України та реалізація нової редакції законопроекту «Про Рахункову палату», ініційованого Президентом України. Також необхідно запровадження єдиної форми звітності про стан фінансово-бюджетної дисципліни, яку повинні складати усі учасники бюджетного процесу, що дасть можливість проведення постійного моніторингу у розрізі регіонів та по державі в цілому з наступним публічним розглядом у Верховній Раді України результатів державного фінансового контролю, як складової звіту про виконання Державного бюджету України; - впровадження інтегрованої інформаційно-аналітичної системи «Прозорий бюджет» з метою забезпечення доступності інформації про державні фінанси для суспільних потреб із забезпеченням відкритої звітності за всіма коштами, використаними отримувачами бюджетних коштів, на їх офіційних сайтах із забезпеченням доступу в режимі реального часу до всіх транзакцій, що здійснюються на рахунках Державної казначейської служби України; - забезпечення дотримання «структурних маяків», передбачених у

Меморандумі про економічну та фінансову політику між Україною і МВФ щодо дефіциту сектору загальнодержавного управління (за методологією МВФ) та інструментів його регулювання; - подальше налагодження координації фіскальної та монетарної політики країни. Упродовж 2014 та в поточному році роль валютно-курсової та грошово-кредитної політики при формуванні та виконанні бюджету суттєво зросла, що посилює необхідність їх узгодження. В умовах відтоку депозитів з банківської системи держава податковими інструментами має вилучати надлишок готівки з обігу, щоб уникнути розгортання спіралі інфляційно-девальваційних процесів.

Для стабілізації валютного курсу, підтримки платіжного балансу доцільно запровадження фіскальних заходів: запровадження збору з операцій з купівлі іноземної валюти з подальшим зростанням ставок від 0,5 до 2,0%; розширення бази оподаткування військовим збором 1,5 % на операції з валютними цінностями; збільшення ставок оподаткування пасивних доходів з 15 % до 20 %+1,5 % військового збору; законодавче затвердження додаткового імпортного збору (5-10 %); зниження порогу контрольованих операцій та розвиток системи контролю трансферного ціноутворення. Зазначені кроки також сприятимуть наповненню бюджету та активізації процесів імпортозаміщення шляхом розвитку вітчизняного виробництва. - подальша реалізація реформи бюджетної децентралізації, що потребує розширення прав місцевих органів влади, зміцнення їх бюджетної самостійності та визначення відповідальності.

Для цього нагальним питанням є розробка Кабінетом Міністрів України спільно з профільними міністерствами механізму перерозподілу повноважень та відповідальності з управління регіональним розвитком на нижчі рівні ієрархії за принципом субсидіарності відповідно до вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Крім того, Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерству фінансів України із залученням експертів НАН України необхідно розробити методику визначення рівня самодостатності регіону та механізму надання державної підтримки регіонам залежно від рівня самодостатності. Підвищення ефективності бюджетно-податкової політики має забезпечуватися шляхом досягнення інституційної симетрії, додержання принципів фіскальної справедливості та відповідальності, що уможливить не лише збалансування бюджетних потоків, а й створить основу реалізації суспільних реформ, які визнані найбільш доцільним шляхом прогресивного розвитку України.

ІІ. Практична частина. Фінансове забезпечення фінансування розвитку освіти, науки і культури

2.1 Тести

1. До культурних видатків держави не належать:

а) освіту і науку;

б) культуру і засоби масової інформації;

в) фізичну культуру та спорт;

г) космічні розробки;

д) заходи у сфері молодіжної політики.

Відповідь: г)

2. Основним напрямком витрат по школі є:

а) фонд зарплати;

б) фонд накопичень;

в) фонд кредитів;

г) фонд заощаджень.

Відповідь: а)

3. Фонд зарплати освітянина, не складається з такого елементу:

а) педагогічного персоналу;

б) програмісті;

в) адміністративно-управлінського персоналу;

г) обслуговуючого персоналу.

Відповідь: б)

4. Вкажіть граничний обсяг видатків на обслуговування боргу місцевих бюджетів:

а) не більше 15% видатків від загального фонду;

б) не більше 10% видатків від загального фонду;

в) неправильні відповіді 1,2

Відповідь: б)

5. Які обмеження передбачено Бюджетним кодексом за порушення графіка погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування з вини позичальника?

а) відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення;

б ) відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення упродовж 5 наступних років;

в ) відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення упродовж 3 наступних років.

Відповідь: б)

6. Як розподіляється між видами видатків загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами?

а) відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави;

б) відповідно до нормативів бюджетної забезпеченості;

в) відповідно до нормативів бюджетної забезпеченості та кількості населення, споживачів соціальних послуг.

Відповідь: б)

7. Відповідно до чого визначається перелік захищених статей бюджету?

а) відповідно до переліку, визначеного законом про державний бюджет;

б) відповідно до переліку, визначеного Бюджетним кодексом;

в) самостійно визначається місцевими радами.

Відповідь: б)

8. До складових частин бюджету не входять:

а) загальний фонд;

б) резервний фонд;

в) спеціальний фонд.

Відповідь: б)

9. Розподіл бюджету на загальній і спеціальний фонди визначається:

а) законом про Державний бюджет України;

б) постановою Кабінету Міністрів;

в) Указом Президента;

г)) наказом НБУ.

Відповідь: а)

10. На який рік Україна як незалежна держава склала свій перший проект державного бюджету?

а) 1992;

б) 1993;

в) 1990;

г) 1996.

Відповідь: а)

11. Суб'єктами бюджетних відносин є:

а) держава;

б) держава і споживачі;

в) підприємства і домашні господарства;

г) держава, підприємства і громадяни.

Відповідь: г)

12. Державний бюджет, як центральна ланка фінансової системи, тісно пов'язаний з:

а) системою страхування;

б) місцевими бюджетами;

в) податковою системою;

г) фінансами галузей і підприємств, системою страхування, грошовим обігом в цілому.

Відповідь: г)

13. До підприємств комунальної власності, які знаходяться на повному утриманні з місцевих бюджетів, належать:

а) заклади освіти, охорони здоров»я, соціального забезпечення, спорту, фізичної культури, туризму;

б) житлово-комунальне і транспортне господарство, заклади культури;

в) ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації;

г) правильної відповіді серед наведених немає.

Відповідь: а)

14. Моделі побудови бюджетної системи зарубіжних країн:

а) єдності й самостійності;

б) бюджетного федералізму;

в) соціального федералізму;

г) федерального соціалізму.

Відповідь: а)

15.?Критерії?фінансового?вирівнювання?в зарубіжних країнах:

а) чисельність, щільність і склад населення;

б) клімат;

в) кількість учнів у системі дошкільної і обов'язкової шкільної освіти;

г) рівномірність надходження власних доходів місцевої влади;

д) чисельність студентів;

е) податковий потенціал територій.

Відповідь: а)

2.2 Творчі завдання

Завдання 1. Чи завжди потрібен контроль і оцінка знань? Назвіть умови ефективного контролю знань.

Система навчання у вищій школі - багатогранний процес, який складається з цілого ряду взаємопов'язаних елементів. Серед них важливе місце посідає контроль знань, тобто організація зворотного зв'язку як засобу управління навчально-виховним процесом. Ця проблема особливо актуальна у наш час у зв'язку з тим, що вся система вищої освіти в Україні підлягає повній організаційній перебудові. Посилення уваги до проблеми контролю занять викликано не тільки бажанням визначити ступінь підготовленості студентів, але і потягом до удосконалення всієї системи навчання. Перевірка і оцінка знань виконують, принаймні, шість функцій: контрольну, навчальну, виховну, організаторську, розвиваючу і методичну.

Контрольна функція. Найбільш важливою функцією перевірки і оцінки знань є контрольна.

Перевірка і оцінка знань - одна з форм державного контролю. Показники контролю знань студентів є єдиною основою для судження про результати навчання, а отже для вирішення таких важливих питань, як переведення на наступний курс, призначення стипендії, випуск з вузу і видача диплома. Дані про результати контролю знань студентів слугують основними показниками, за якими оцінюється робота не тільки окремих студентів і викладачів, але і цілих академічних груп, курсів, факультетів і вузів у цілому.

Навчальна функція. Перевірка і оцінка знань студентів за правильної їх організації слугують не тільки цілям контролю, але і цілям навчання, вони завжди певною мірою залежать від педагогічної майстерності викладача, є навчальними і не можуть бути іншими.

Важливу роль у поповненні і удосконаленні знань відіграє процес підготовки студентів до заліків і екзаменів, заліку з контрольної роботи і захисту курсових робіт. При цьому грунтовно перероблюється весь фактичний матеріал даної науки, а не тільки якоїсь її частини. Підготовка до відповіді, викладення відповіді на папері, усні відповіді на поставлені викладачем запитання і под. завжди пов'язані з напруженою розумовою діяльністю студента: зміст відповіді має бути старанно продуманим, необхідні знання для цього уважно відібрані, щоб викладач міг їх виміряти за різними параметрами, у тій чи іншій формі виражені. Перевірка знань тісно пов'язана з відтворенням і повторенням раніше вивченого, а це завжди ефективно допомагає їх удосконаленню.

Виховна функція. Акт перевірки і оцінки знань - перший і самий важливий вид громадської оцінки студента. Результати його індивідуальних зусиль з опанування знань у цьому випадку стають предметом громадської думки і оцінки, що завжди глибоко торкає емоційну сферу особистості. Тому перевірка і оцінка знань завжди являють собою хвилюючий момент у житті студента і залишають глибокий слід у його психіці. Діючи на моральний стан студента, правильно поставлена перевірка і оцінка є потужним засобом виробки суспільне цінних якостей особистості: чесного ставлення до праці, почуття відповідальності за результати своєї навчальної праці і дисципліну праці, волю, характер. Таким чином, виконуючи контрольну і освітню функції, перевірка і оцінка знань одночасно є найважливішим засобом виховання, важливим фактором морального виховання.

Організаторська функція. Контроль знань є важливим засобом організації систематичної повсякденної роботи студентів щодо засвоєння знань.

Набуті у процесі вивчення того чи іншого предмета знання студентові можуть здаватись правильними і досить повними, хоча насправді, об'єктивно, вени далеко не відповідають вимогам, які ставляться. І тільки внаслідок перевірки і оцінки студент взнає, що він знає і чого не знає або знає недостатньо, що йому треба зробити для покращання якості знань. А це неминуче підводить студента до самостійних висновків про необхідність освоєння більш раціональних прийомів навчальної праці. При цьому немаловажне значення має усвідомлення позитивного досвіду навчальної роботи кращих студентів. На цій підставі студент вирішує, якою за змістом і методикою має бути його подальша навчальна робота, на що потрібно звертати більше уваги і под., що дуже суттєво впливає на подальше навчання.

Розвиваюча функція. Контроль знань студентів має багаті можливості розвитку особистості студента, формування пізнавальних здібностей і засвоєння прийомів розумової діяльності. Процес контролю знань ефективно сприяє розвитку таких важливих якостей особистості, як самостійність мислення, багата і стійка пам'ять, виразна мова і т. д.

Методична функція. Процес перевірки і оцінки знань студентів і його результати дуже важливі для самого викладача, для його подальшої роботи, оскільки у процесі контролю викладач одночасно оцінює свою методику викладання і зміст лекцій, семінарів і практичних занять.

Контроль знань студентів - це невід'ємна і важлива частина процесу навчання, відповідальний етап на шляху від незнання до знання, від неповного знання до більш точного і більш повного.

Кожному викладачеві необхідно напрацювати таку систему контролю знань, щоб у цілому вона найкращим чином слугувала виконанню всіх його функцій.

Керуючи процесом навчання, викладач повинен не тільки повідомляти студентам певну інформацію або організовувати сприйняття цієї інформації з інших джерел, але і повинен одночасно мати вичерпні відомості про те, як виконується ця робота, яка кількість і якість засвоюваних знань. І чим повніше будуть ці відомості, тим більше студентів буде охоплено ними, чим достатніший і своєчасний контроль, тим кваліфікованіше викладач зможе керувати процесом засвоєння, тим більше буде можливостей зробити навчання керованим. Здійснення принципу зворотного зв'язку є важливою умовою підвищення якості підготовки спеціалістів.

За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі, розрізняють попередній (вхідний), поточний, рубіжний і підсумковий контроль.

Попередній контроль (діагностика вихідного рівня знань студентів) застосовується як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Він дає змогу визначити наявний рівень знань дня використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу. Формою попереднього контролю є вхідний контроль знань. Він проводиться на 1-му курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах з певного предмета. Попередній контроль у вигляді перевірки і оцінки залишкових знань проводять також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і з метою визначення рівня знань з забезпечуючих предметів для визначення можливості сприйняття нових навчальних дисциплін.

Поточний контроль знань є органічною частиною всього педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним

процесом можливе тільки на підставі даних поточного контролю. Завдання поточного контролю зводяться до того, щоб:

1) виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається;

2) визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;

3) виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;

4) виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку;

5) стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.

Головне завдання поточного контролю - допомогти студентам організувати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематично вивчати усі навчальні предмети. Поточний контроль - це продовження навчальної діяльності педагога і педагогічного колективу, він пов'язаний з усіма видами навчальної роботи і має навчити студентів готуватись до перевірки з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або навчального року. Разом з тим поточний контроль є показником роботи і педагогічного колективу. Звісно, що студенти у семестрі вивчають одночасно до десяти предметів, і не усі викладачі ставлять до них однакові вимоги. Нерідко деякі викладачі ставлять дещо підвищені вимоги, і студенти змушені весь семестр займатись тільки одним предметом коштом інших. У цьому разі показники поточної успішності можуть бути сигналом про серйозні порушення навчального процесу.

Зазначені завдання поточного контролю вимагають від викладачів і керівників факультету відпрацювати певну систему і методику його проведення з врахуванням рівномірного і узгодженого розподілення контрольних знань у відповідності до бюджету часу студентів.

Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних з цим пізнавальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання - сигналізувати про стан процесу навчання студентів для вжиття педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання. Якщо поточний контроль проводиться лише з метою діагностики першого рівня засвоєння, тобто рівня загального орієнтування у предметі, то рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через більш довгочасний період і охоплює більш значні за обсягом розділи курсу. Відповідно змінюється методика контролю, від студентів можна вимагати самостійної конструктивної діяльності, а також виявити взаємозв'язки з іншими розділами курсу.

Рубіжний контроль може проводитись усно й письмово, у вигляді контрольної роботи, індивідуально або у групі.

Однією з форм рубіжного контролю є колоквіум. Він має за мету мобілізувати студентів на поглиблене вивчення дисципліни. При проведенні колоквіумів ведеться більш невимушена бесіда, ніж на заліках та іспитах, що, природно, дає змогу вивчити інтереси і схильності студентів, їх дійсну підготовку і встановити шляхи більш раціонального проведення навчального процесу.

Підсумковий контроль являє собою іспит студентів з метою оцінки їх знань і навиків у відповідності до моделі спеціаліста.

До підсумкового контролю належать семестрові, курсові і державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів - встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності.

Природно, що підсумковий контроль більшою мірою, ніж інші види контролю, здійснює контролюючу функцію, потребує систематизації і узагальнення знань і певною мірою реалізує навчальну, розвиваючу і виховну функції контролю.

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позанавчальний час, на консультаціях, заліках і іспитах.

1. Контроль на лекції може проводитись як вибіркове усне опитування студентів або з застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для зрозуміння теми лекції, що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочитаної лекції (проводиться за звичай у кінці першої або на початку другої години лекції).

Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до систематичної проробки пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найбільш важкі для сприйняття студентів розділи з наступним роз'ясненням їх. Контроль на лекції не має віднімати багато часу.

За витратами часу на контроль усне опитування поступається контролю, програмованому за карточками.

Поточний контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводиться з метою вияснення готовності студентів до занять у таких формах:

Вибіркове усне опитування перед початком занять.

Фронтальне стандартизоване опитування за карточками, тестами протягом 5-10 хв.

3. Фронтальна перевірка виконання домашніх завдань.

4. Виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання, дані на лабораторному занятті.

5. Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх відповідей і т. ін.

6. Письмова (до 45 хв.) контрольна робота.

7. Колоквіум по самостійних розділах теоретичного курсу (темах або модулях).

Завдання 2. Ситуація: Ви - викладач економіки. Спробуйте розробити текст для оцінювання характеру економічного мислення

Економічна свідомість - це особливий стан, властивий тільки людині, в якому їй одночасно доступний і світ, і вона сама. Економічна свідомість миттєво пов'язує, співвідносить те, що людина бачила, почула, і те, що вона відчула, подумала, пережила. Багато філософів визначають свідомість як диво з див світобудови, як великий милостивий дар людині, бо лише у свідомості вона дана сама собі як «я», спрямоване до вершин духовного буття, піднесеної любові і дружби, співчуття і радості і т. д.

Економічна свідомість піддає дійсність емоційній оцінці, забезпечує економічну діяльність - у попередньому проектуванні дій і передбаченні їх наслідків, контролюванні економічної поведінки і керуванні нею, у здатності людини справлятися в навколишньому матеріальному світі, у власному економічному житті. Отже, економічна свідомість - не просто образ економічної дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення економічної дійсності.

Традиційно виділяють три форми економічної свідомості:

- масова,

- групова,

- індивідуальна.

Для кращого розуміння сутності економічної свідомості слід зупинитися на її структурних компонентах, серед яких виділяють:

- економічні емоції і відчуття, що забарвлюючі) процес придбання, колекціонування, заготівлі, які в свою чергу можна поділити на: практичні емоції (задоволення результатами і процесом праці); гностичні емоції (пов'язані з пізнанням); глоричні емоції (прагнення визнання і шани); пугнічні емоції (бажання подолати небезпеку, відчути азарт, ризик); альтруїстичні або егоїстичні емоції при обміні і розподілі і т. д.;

- перцептивна сфера економічної поведінки (дослідження сприйняття грошей, ставлення до речей, товарів, послуг, неусвідомлювана перцепція в рамках маркетингової гілки економічної психології - психологія споживача, реклами, методів продажу товарів);

- економічні уявлення і економічне мислення;

- вольові компоненти економічної свідомості.

Основними функціональними формами актуалізованої економічної свідомості можна вважати знання, оцінки і переконання.

Економічне мислення, у свою чергу, є системою поглядів людини на закономірності економічного розвитку, сутність економічних явищ і процесів і причини їх виникнення. Таке мислення є структурним елементом людського мислення в цілому. Визначальним фактором змісту економічного мислення є характер існуючих відносин власності, місце людини в суспільному розподілі праці, рівень її освіти.

Формування сучасного економічного мислення неминуче супроводжується подоланням сформованих стереотипів. У цьому процесі чимало перешкод, і головне серед них відстала сила інерції. Збереження старих, відживаючих поглядів і уявлень в змінених умовах економічного і соціального розвитку багато в чому спирається на досвід минулого. Проте значною мірою подібні стереотипи спираються на налагоджені структури управління та процедури прийняття рішень. Соціально-економічні труднощі і втрати, практично неминучі при вирішенні протиріч між вимогами зміненої економічної ситуації і старими поглядами, - ціна, яку платить суспільство за живучість стереотипів економічного мислення та поведінки.

Основними функціональними формами актуалізованої економічної свідомості можна вважати знання, оцінку й переконання.

Знання - це суто когнітивний продукт економічної свідомості, засвоєна суб'єктом отримана ззовні або самостійно вироблена їм економічна інформація. Економічні знання передбачають збереження в пам'яті засвоєного матеріалу для того, щоб застосовувати його на практиці в реальних економічних ситуаціях, а також для отримання нових економічних знань.

Економічні оцінки - це результат співвідношення поточної економічної інформації з попереднім економічним досвідом, збагачений емоційним ставленням згідно вагомості для суб'єкта інформації.

Економічні переконання - це стійка, упорядкована система поглядів, виступає в якості економічного світогляду суб'єкта. Формування таких переконань спирається на глибокі знання та оцінки економічних явищ, але вони не переходять у переконання автоматично, а виробляються на основі особистого економічного досвіду людини в результаті економічної діяльності. Економічні переконання, що стали мотивом поведінки людини, визначають її ставлення до економічної сфери діяльності.

Економічна свідомість - це внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення, яке в узагальненому вигляді відображає ступінь знайомства суб'єкта з економікою і раціональне до неї ставлення.

Економічна свідомість це системна складова свідомості, вищий рівень психічного відображення людиною економічних феноменів.

Розвиток теоретичного рівня економічної свідомості може призводити (і призводить) до переосмислення емпіричних уявлень, їх зміни. Але тут повинна бути дотримана міра співвідношення між ними. Якщо в теорії можливе «забігання вперед», то на практиці це, як правило, обертається негативними наслідками. Саме тому критерієм істини є практика.

Економічна практика виступає критерієм переходу емпіричної, повсякденної свідомості в теоретичну. Єдність повсякденного і теоретичного рівнів економічної суспільної свідомості детермінується економічним життям суб'єктів. У кожному окремо взятому колективі воно трансформується через призму тих специфічних економічних умов, у яких люди працюють, здобуваючи при цьому конкретну, практичну спрямованість, життєву силу і дієвість. Тут виявляється закономірність, згідно з якою економічні умови, їхня специфіка в різних виробничих процесах виступають активним засобом формування економічного мислення в працівників, визначають потребу розвитку його теоретичної основи.

Вивчення економічного мислення під цим кутом зору може бути поглиблене за рахунок розуміння «острівної» і «континентальної» технік мислення, філософських підходів і необхідності їх розмежування. Л. Гребньов серед особливостей «острівного» підходу (Англія, США) виокремлює:

пріоритет емпіричних знань над сконструйованими теоретично схемами;

практику як критерій цінності (а не істинності) наукової конструкції;

фрагментарність досліджень, пояснення і передбачення (подій) як основні функції науки.

З відомою умовністю можна констатувати, що «острівний» підхід ґрунтується на конкретних процесах, подіях, а «континентальний» (Європа) -- на системі законів. Стосовно проблеми формування економічного мислення, очевидно, праві ті, хто вважає ефективнішою систему підготовки економістів і одержання економічних знань неекономістами на основі «острівного варіанта». Стрижнем «острівного» підходу є «граничний аналіз» -- аналіз подій і змін.

Хоча біля витоків «маржиналістської теорії» стояли представники різних культурних традицій, саме вона визначає економічну думку «острівної» техніки мислення. Серед особливостей «континентального» підходу в науці можна виокремити:

прагнення до побудови несуперечливої і повної системи категорій;

тільки на основі сформованої теоретичної системи можливі будь-які емпіричні спостереження;

розуміння ситуації (системи конкретних речей, властивостей, стосунків) і тільки за рахунок цього пояснення і передбачення якихось подій, конструювання (проектування) ще не існуючих речей, систем.

2.3 Твердження чи ні: ТАК ? НІ

1. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи)?

Відповідь: так

2. Джерела фінансування закладів вищої освіти є два: державне і недержавне?

Відповідь: так

3. Складовими фінансової політики у сфері освіти є визначення формул формування місцевих бюджетів освіти?

Відповідь: так

4. З Державного бюджету фінансуються інтернет книги?

Відповідь: ні.

5. Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є кошти державного та місцевих бюджетів?

Відповідь: так

6. З Державного бюджету фінансуються вищі навчальні заклади?

Відповідь: так

7. Процес планування фінансових видатків на освіту має починатися знизу?

Відповідь: ні.

8. Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності?

Відповідь: так

9. Основні шлях реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти це закриття шкіл?

Відповідь: ні.

10. Запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів це ефективно?

Відповідь: так

Список використаних джерел

1. Асадчий Г. В. Структура та динаміка державного боргу України // Формування ринкових відносин в Україні. - К. 2014. - №16. - С.56-65.

2. Бондарук Г. Зарубіжний досвід використання механізму управління і обслуговування державного зовнішнього боргу та можливості його застосування // Збірник наукових праць. - К. 2012. - №34. - С.187-193.

3. Василишин Р. Державний борг України та управління ним // Українська Академія держ. упр. при Президентові України. Збірник наукових праць. - К. 2014. - №1. - С.165-168.

4. Зовнішній борг України на кінець 2014 року. Звіт Національного Банку України. Доступ 27.04.2015 за адресою: http://www.bank.gov.ua/

5.Климко Г. “Співробітництво України з мiжнародними фiнансовими органiзацiями” // Фiнанси України. --2014. - №11. -- С.39-43.

6. Малий І. Й. Вплив державного боргу на розвиток економіки України // Київський нац. екон. ун-т. Вчені записки. - К., 2014. - №2. - С.127-133.

7. Фурманець К. Л. Формування зовнішнього державного боргу Україн та фінансовий механізм його регулювання в умовах глобалізації. Вісник Вінницького політехнічного інституту. 2013. № 1. С 49-55.

8. Шевчук В. О. Макроекономічні ризики прискореної акумуляції зовнішнього боргу в економіці України. Доступ 27.04.2015 за адресою: http://old.niss.gov.ua/. 9. Офіційна інтернет-сторінка Державна служби статистики України. Доступ 13.12.2015 за адресою: http://www.ukrstat.gov.ua/

10. Офіційна інтернет-сторінка Міністерство фінансів України. Доступ 13.12.2015 за адресою: http://www.minfin.gov.ua

11. Офіційна інтернет-сторінка Національного банку України. Доступ 13.12.2015 за адресою: http://www.bank.gov.ua

12. Офіційна інтернет-сторінка Державної казначейської служби України http://treasury.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru

...