Використання похідних фінансових інструментів на товарних ринках

Размещено на http://www.allbest.ru

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Похідні фінансові інструменти»

на тему: «Використання ПФІ на товарних ринках»



Похідні фінансові інструменти (або деривативи) - особлива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу. дериватив похідний фінансовий біржовий товарний

Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів [2].

Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну «derivative» - «похідний», оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.[6]

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з традиційними фінансовими інструментами, з угодами, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитної лінії, страхові угоди фінансового характеру тощо.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші угоди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сертифікати - цінні папери, емітовані інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повинна перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду емітента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвестиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики, оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів - інвестиційний портфель емітента, яким керують професійні менеджери.[8]

До похідних інструментів можуть відноситись й інші угоди фінансового характеру, укладені на строк, наприклад фондові варанти, які є різновидом опціону на купівлю (опціон call), що випускаються емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надають його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного емітента протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Згідно з вітчизняними нормативними актами, варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента варантів - 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск яких було зареєстровано.

Перелік похідних інструментів постійно розширюється завдяки фінансовому інжинірингу, який направлений на розробку і впровадження в практику нових фінансових контрактів.

Основні функції похідних фінансових інструментів:

· посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат акцій, облігацій);

· надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

· забезпечення функціонування основного папера (купон);

· прогнозування динаміки курсів і страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф'ючерс, опціон);

· можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки);

· забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондові ринки (депозитарні розписки).[5]

Похідні цінні папери мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

- залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

- стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;

- наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;

- відповідність обсягу та якості базового активу встановленим стандартам.[3]

Економічний зміст похідних фінансових інструментів пов'язаний з причиною їх появи. Деривативи виникли як відповідь на зростаючий рівень ризику у зв'язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізми зниження цих ризиків. Процедура попередньої домовленості щодо умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві, і покупцеві протягом форвардного періоду стати незалежними від ризику зміни ринкової ціни базового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоду про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона стимулює виробництво даного товару взагалі.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.[1]

Отже, в сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції:

· створюють механізм для проведення операцій хеджування цінових ризиків;

· дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах.

В умовах глобалізації та інтенсифікації розвитку біржовий ринок товарних деривативів виконує провідну роль каталізатора у процесі стабілізації товарних ринків. Світова практика доводить, що функціонування деривативів є ефективним інструментом формування інфраструктури товарно-сировинних ринків і покликані знижувати вплив дестабілізуючих факторів на механізм формування внутрішніх цін, забезпечуючи прозоре ціноутворення і страхування цінових ризиків.

Як засвідчує історична практика, побудувати ефективно діючу економіку не можна без високорозвиненого біржового ринку, особливо його складового сегменту -- біржового ринку товарних деривативів.

Зарубіжний дослідник ринків деривативів С. Дас у своїх працях доповнює їх класифікацію новими видами інноваційних інструментів фінансової інженерії: деривативами на погоду (Weather Derivatives), страховими деривативами (Insuarence Derivatives), деривативами на фіскальні інструменти (Tax Derivatives). Водночас він поділяє товарні деривативи на: енергоносії (Commodity Derivatives Energy Market), метали (Commodity Derivatives Metal Markets), сільсько-господарську продукцію та інші види деривативів (Commodity Derivatives Agricultural and other Markets).

У західних країнах коло товарів, які є базовими активами деривативів, досить широке, що є результатом впровадження фінансової інженерії. Так, на багатьох товарних біржах світу практикується використання деривативів на товарні індекси, базовим активом яких є індекс цін, сформований на основі цін певних видів товарних деривативів. Тому ці деривативи розглядаються фактично як фінансові інструменти. Розглянемо класифікацію за базовим активом.[9]



Невід'ємним атрибутом сучасної ринкової економіки є біржовий ринок товарних деривативів, який, обслуговуючи потреби товарних ринків, являє собою ефективно діючий центр прозорого ціноутворення відповідних товарів. Біржі віддзеркалюють усі процеси, які відбуваються в суспільстві, прямо чи опосередковано впливаючи на економічний стан країни. Тому не дивним є те, що стан розвитку ринкової економіки країни визначається рівнем функціонування біржового ринку [10].

Кожний товарний ринок є складною динамічною системою, яка підпадає під постійні коливання і на якій присутня велика кількість учасників. Саме завдяки наявності на біржовому ринку товарних деривативів великої кількості учасників він є ефективним і сприяє тому, щоб товар потрапляв від виробника до споживача більш швидко і за найкращими цінами, забезпечуючи повноцінний перерозподіл товарів.

Аналіз економічної сутності біржового ринку товарних деривативів вимагає з'ясування об'єктивної зумовленості функціонування зазначеного сегменту ринкової економіки та визначення його міри впливу на ринку. Виявити це можна, дослідивши і проаналізувавши функціональне призначення біржового ринку товарних деривативів, що забезпечується через виконання ним соціально-економічних функцій.

До класичних функцій біржового ринку товарних деривативів належать:

· управління ціновими ризиками (хеджування);

· забезпечення прозорості процесу ціноутворення через концентрацію й збалансування попиту і пропозиції у часі й просторі;

· спекулятивна функція;

· поширення економічної інформації;

останнім часом, відповідно до вимог сучасних умов конкурентного розвитку біржової індустрії, провідні науковці почали виділяти як функцію -- інженерію нових видів товарних деривативів.[7]

Проведені нами теоретико-методологічні дослідження дозволяють стверджувати про те, що роль біржового ринку товарних деривативів неможливо переоцінити через специфічні функції, які він виконує. На основі узагальнення поглядів більшості науковців запропоновано схему функціонального призначення біржового ринку товарних деривативів в умовах становлення ринкових відносин (рис. 2). [9]



Відповідно до запропонованої схеми спостерігається функціональний вплив біржового ринку товарних деривативів на розвиток і становлення економічних відносин як на макро-, так і мікроекономічному рівні держави, поєднуючи як ринкові, так і державні важелі регулювання. Зокрема, функціональне призначення біржового ринку товарних деривативів на мікроекономічному рівні забезпечується через виконання ним таких основних організаційно-економічних функцій, як:

· трансферт цінових ризиків;

· прозорість ціноутворення;

· перерозподіл товарних і фінансових потоків у часі й просторі;

· прогнозування майбутньої цінової кон'юнктури на товарних ринках;

· доступність кредитних ресурсів;

· контроль і відшкодування витрат на зберігання,

а також допоміжних функцій:

· організація біржових торгів;

· забезпечення клірингу та біржового арбітражу;

· біржова інженерія нових інструментів і технологій;

· науково-просвітницька діяльність професійних та непрофесійних учасників біржової торгівлі, що в результаті приводить до виконання таких загальноекономічних функцій:

· підвищення конкурентоспроможності учасників біржової торгівлі та їх клієнтів;

· стабілізації товарних, фінансових ринків.[5]

Тепер розглянемо перспективність товарних деривативів на українському ринку.

Розвиток організованого ринку в нашій країні вимагає впровадження і застосування нових прогресивних видів біржових інструментів Ї товарних деривативів (форвардів, ф'ючерсів, опціонів, свопів та ін.), які б змогли захистити власне товаровиробника від дії негативних факторів економічної системи та забезпечити прозоре і паритетне ціноутворення, трансферт товарних і фінансових потоків, прогнозування прибутковості, а також дозволили б досягнути успішного функціонування суб'єктів товарного ринку. [1]

По суті дериватив являє собою угоду між двома сторонами, за якою вони беруть на себе зобов'язання або право передати певний актив або суму грошей у встановлений термін або до її настання за погодженою ціною.

Аналіз економічної сутності товарних деривативів вимагає з'ясування об'єктивної обумовленості використання даних інструментів учасниками товарних ринків та визначення їх міри впливу на ринку. Виявити це можливо, завдяки визначенню функціонального призначення біржового ринку товарних деривативів, що забезпечується через виконання ним соціально-економічних функцій. Зокрема, функціональне призначення товарних деривативів забезпечується через виконання ними таких основних організаційно-економічних функцій, як: трансферт цінових ризиків; прозорість ціноутворення; перерозподіл товарних і фінансових потоків у часі і просторі; прогнозування майбутньої цінової кон'юнктури на товарних ринках; доступність кредитних ресурсів; контроль і відшкодування витрат на зберігання. Допоміжні функції товарних деривативів Ї це організація біржових торгів; забезпечення клірингу та біржового арбітражу; біржова інженерія нових інструментів і технологій; науково-просвітницька діяльність професійних та непрофесійних учасників біржової торгівлі. А це в результаті призводить до виконання таких загальноекономічних функцій: підвищення конкурентоспроможності учасників біржової торгівлі та їх клієнтів; стабілізації товарних і фінансових ринків.[10]

Одним з найбільш логічних шляхів підвищення ефективності сучасної компанії є зниження витрат і побудова оптимальної системи захисту від різних видів ризику, що з'являється в процесі повсякденної діяльності. У ситуації відкритої економіки компанія потрапляє у сильну залежність від кон'юнктури цін на ресурси, необхідних для безперервної виробничої діяльності, а також від змін ринкової вартості готової продукції. Традиційним способом зниження цінових ризиків у практиці зарубіжних учасників підприємницької діяльності є використання похідних фінансових інструментів. Однак, до теперішнього часу переважна більшість вітчизняних компаній позбавлене можливості використання похідних фінансових інструментів для хеджування цінових ризиків за товарними ресурсами.

Ринок деривативів наділений властивостями, які роблять його більш привабливим для компаній у порівнянні з готівковим ринком.

Деривативи надають можливість левереджа. Для придбання того чи іншого похідного інструменту необхідно внести в якості забезпечення боргу лише частину номінальної вартості контракту, при цьому грошові потоки від володіння контрактом, які виникають при зміні ціни на базовий актив, аналогічні потокам при операціях з базовим активом. У результаті при зміні ціни базового активу на 1% власник контракту отримує вигоду (збиток) у 5-10%. на внесене забезпечення боргу, тоді як можливість використання левереджа на готівковому ринку часто недоступна або обходиться значно дорожче, ніж при операціях з деривативами.

Слід зважати й на те, що ціна проведення операцій на ринку деривативів в кілька разів нижча, ніж ціна проведення аналогічних операцій на реальному ринку. Основна причина цього полягає в тому, що розмір комісій визначається зазвичай як певний відсоток від величини реальних витрат при здійсненні операції, а для ринку деривативів вони на порядок нижчі, ніж для готівкового ринку.

Деривативи полегшують проведення торгових стратегій. Всі торгові стратегії можна поділити на два класи: статичні стратегії, коли після формування портфеля його структура залишається незмінною протягом певного інтервалу часу, і динамічні стратегії, коли пропорції різних активів у портфелі динамічно змінюються при зміні ринкової ситуації.

Товарні ф'ючерси та опціони допомагають виробникам страхуватися від ризику зміни цін на товарних ринках. Транснаціональні корпорації можуть хеджувати валютний ризик за допомогою валютних форвардів, ф'ючерсів та опціонів.

Отже, впровадження біржової торгівлі товарними деривативами у нашій країні є перспективним, враховуючи те, що вони покликані, завдяки багатофункціональному призначенню, створити передумови для більш ефективного функціонування економічної системи. [1]

Розвиток фінансового менеджменту компаній виробничого сектора досягло того рівня, на якому застосування опціонів і ф'ючерсів стане не лише даниною сучасній моді, але і повноцінним елементом економічної діяльності. Незаперечними вигодами від використання хеджевих стратегій для компанії стануть: вирівнювання грошових потоків, вивільнення ресурсів компанії і звільнення менеджменту від постійних зусиль за контролем рентабельності виробництва. Хедж має порівняно низькою вартістю, не перетинається зі звичайними товарними операціями, що дозволяє знизити вартість запасів і уникнути труднощів, які виникають при форвардних відносинах. Оптимальні стратегії хеджування дозволять отримати конкурентні переваги за рахунок підвищення гнучкості ціноутворення.[9]

Не зважаючи на переваги застосування деривативів, доречно з'ясувати, чи готовий наш ринок для такого фінансового інструмента, як деривативи не можна відповісти однозначно. Ті деривативи, які доступні на даний момент - інструмент досить складний і незручний для використання. Крім того, законодавчі і контролюючі органи ще не до кінця ознайомлені з ним і, якщо в будуть продовжені спроби підвести оподаткування деривативів під оподаткування базового активу,це може створити великі перешкоди для подальшого успішного розвитку ринку цих фінансових інструментів в Україні.

Для запуску деривативів в першу чергу необхідно розробити нормативно-правову базу. Прописати простий і зрозумілий механізм емісії, обігу і погашення. Після чого буде чимало охочих скористатися даним інструментом.

На даний момент використання похідних фінансових інструментів на українському ринку вкрай обмежено. Тому говорити про їх ліквідність також не доводиться.

Отже, основною передумовою успішного застосування товарних деривативів на вітчизняному організованому товарному ринку є усвідомлення учасниками економічних відносин ролі й призначення деривативів, а також доцільності їх застосування у господарській діяльності, яка вказує на те, що нині товарні деривативи є інструментами універсального використання. Крім того, нинішній стан біржової інфраструктури в нашій країні для забезпечення ефективних умов використання товарних деривативів потребує колосальних зусиль у напряму розробки і впровадження повноцінного законодавчого, нормативного та інформаційного забезпечення даного сегменту ринку в Україні на найближчу перспективу.[1]

Розглянемо ж можливості застосування деривативів на ринку електроенергії.

Відомо, що рівень ризику є особливо високим на тих товарних ринках, на яких відбуваються швидкі та значні коливання цін, внаслідок коливань попиту на ці товари. До таких ринків можна зарахувати ринок електричної енергії, який характеризується дуже високою змінністю ціни протягом одного дня та протягом тижня. Така ситуація спонукає виробників та великих споживачів цього продукту до побудови безпечних стратегій управління ціновим ризиком.

Безсумнівно великий вплив на зростання ризику в електроенергетичній галузі мають структурні зміни, пов'язані з лібералізацією цього ринку. З'являється щоразу більше підприємств, які намагаються торгувати електроенергією або надавати послуги, пов'язані з електроенергетикою. З іншого боку, з'являється більша свобода у виборі партнерів, які постачають електроенергію, що підвищує конкуренцію між ними на користь споживача.[4]

Відомо, що у багатьох галузях економіки нерівновага між попитом та пропозицією балансується за допомогою запасів. Однак на ринку електроенергії це правило не діє. Така ситуація пояснюється тим, що ринок електричної енергії являється ринком реального часу, який функціонує згідно власних специфічних правил, найважливішим з яких є наступне правило: енергія повинна поставлятися саме у той момент, коли появиться на неї попит, що пов'язано з незначними можливостями її збереження та створення запасів. Це у свою чергу означає, що багато фінансових механізмів, які застосовуються в інших галузях економіки, не можна застосувати в електроенергетичній галузі.

Відсутність можливості створення запасів призводить до проблем в управлінні нерівновагою між попитом та пропозицією у реальному часі. У зв'язку з цим появляється ще одна особливість цього ринку, а саме необхідність координації його функціонування у реальному часі. Таку функцію виконують Оператори систем (system operator, SO), головним завданням яких є безпека функціонування електроенергетичної системи та її партнерів.

Головною метою функціонування ідеального ринку електричної енергії є забезпечення: раціональних цін енергії для клієнтів, поставок енергії стандартних параметрів, а також гарантії ринкової рентабельності суб'єктів ринку електроенергії. Натомість основною проблемою цього ринку є необхідність постійного балансування обсягів виробництва та споживання електроенергії. На цей процес має значний вплив обмеження можливостей вільного територіального переміщення енергії, пов'язане з фізичними обмеженнями електричних мереж.

Незважаючи на ці проблеми та обмеження, фінансовий сектор виявляє значне зацікавлення електроенергетичною галуззю. Це пояснюється тим фактом, що електроенергія являється потенційно привабливим базовим інструментом для похідних фінансових інструментів. Наприклад, денні зміни цін складають: для нафти 1-3%, для природного газу 2-4%, тоді як для електроенергії 10-50%. Для порівняння: змінність індексів цін акцій великих та середніх підприємств коливається в межах 1-1.5%, а менш стабільних малих підприємств не перевищує 4% [5].

Що ж впливає на так високу змінність цін електричної енергії? Попит на електроенергію, а внаслідок цього і її ціна, сильно корелюють з кліматичними умовами, передусім з температурою навколишнього середовища. При спаданні температури нижче деякого критичного від'ємного рівня (найчастіше в осінньо-зимово-весняний період) зростає попит, пов'язаний з додатковим обігрівом приміщень, натомість при зростанні температури вище деякого критичного додатного рівня (найчастіше влітку) зростає споживання електроенергії, пов'язане з кондиціонування приміщень. Іншим кліматичним параметром, який безпосередньо корелює з виробництвом електроенергії є кількість опадів, що має велике значення у гідроенергетиці.

Значний вплив на формування цін електричної енергії має також часова змінність величини попиту. Відомо, що попит на цей продукт залежить від дня тижня та від пори доби. Найвищий попит припадає на будні дні (понеділок-п'ятниця) вранці та увечері, найнижчий - опівдні та вночі. Натомість вихідні та святкові дні характеризуються загалом нижчим споживанням електричної енергії, у зв'язку з чим ціни на неї у цей період спадають. Очевидно, що не менше значення мають також інші ринкові фактори, такі як кількість виробленої енергії, величина обороту, конкуренція тощо.[4]

У зв'язку зі змінами на ринку енергії появилася необхідність впровадження нових інструментів управління ризиком, а також створення та розвитку ринкових інституцій, що формують умови для таких інструментів, здійснюють нагляд за функціонування цього ринку та підвищують його ліквідність. До таких інституцій слід зарахувати:

1) операторів ринку, якими можуть бути пул (pool) або біржа енергії;

2) клірингова палата, яка гарантує безпеку розрахунків між сторонами контрактів;

3) органи державної адміністрації, які формують енергетичну політику держави, здійснюють регулювання і нагляд за цим ринком, а також приймають та реалізують антимонопольні рішення;

4) фінансові інституції, які являють посередніми або безпосередніми учасниками ринку похідних інструментів, за допомогою яких будуються стратегії управління ризиком у цій галузі.

Зважаючи на спосіб торгівлі електричною енергією, ринок цього продукту може мати форму: двосторонніх контрактів, пулу або біржі енергії. У різних країнах застосовують різні розв'язання, які можуть мати вищевказані форми або різноманітні їх комбінації.

На ринку двосторонніх контрактів (bilateralmarket, OTC market) виробники укладають угоди безпосередньо з покупцями енергії, узгоджуючи при цьому ціну, кількість, параметри продукту та умови поставки. Трансакції можуть передбачати поставку у найближчі години, дні, тижні, місяці і навіть роки. Оскільки ринок двосторонніх контрактів є індивідуальним ринком, то відсутня обов'язковість надання чи публікації інформації про обсяги трансакцій на цьому ринку та їх ціни.[4]

На відміну від попереднього, пул та біржа енергії є публічними ринками, на яких обов'язковими є стандартизація контрактів, а також прозорість інформації щодо предметів обігу, параметрів контрактів, обсягів торгівлі та цін купівлі-продажу. Різниця між пулом та біржею полягає у тому, що у випадку пулу існує тільки один покупець, який діє від імені усіх споживачів, збирає усю інформацію щодо пропозиції на ринку і, вибираючи з них найкращі, збалансовує ринок. Натомість на біржі покупець виконує активну роль, пропонуючи власні оферти купівлі.

Біржа енергії є місцем, де на засадах конкуренції покупці та продавці реалізують свої трансакції, беручи участь в електронному аукціоні. Під час аукціону встановлюється об'єктивна розрахункова ціна для кожної години наступного дня. Біржа намагається забезпечити корисні умови для обох сторін угод. В межах бірж енергії діють окремі ринки, зокрема:

· ринок спот (spot market);

· балансуючий ринок (balancing market);

· ринок додаткових послуг (ancillary services market);

· строковий ринок (futures market).

На біржовому ринку спот щоденно встановлюються ціни контрактів щодо фізичної поставки товару на кожну годину наступної доби. Товаром є електрична енергія (потужність). Трансакції у реальному часі базуються на офертах, складених оператору з денним або кількагодинним випередженням. Ціни встановлюються таким чином, щоб досягнути рівноваги між пропозицією та попитом.

Балансуючий ринок використовується для збалансування системи і розрахунку відхилень. На підставі оферт визначається ціна енергії. У випадку дефіциту товару ціна зростає, а випадку його надміру - спадає. Оператор системи координує процеси виробництва та поставок енергії у реальному часі і являється партнером в усіх балансуючих трансакціях.

Призначенням ринку додаткових системних послуг є створення безпечної роботи цілої системи і безперебійних поставок енергії визначеної якості. Системні послуги включають у себе: регулювання частоти та потужності, регулювання напруги, а також готовність до поставки енергії «на вимогу» за рахунок (невеликих) резервів, керування виробництвом. Каталоги системних послуг можуть бути набагато ширшими і відрізнятися між собою в залежності від біржі чи країни. Використовуючи контракти на системні послуги оператор має можливість балансувати роботу системи у кожну хвилину часу.

Біржа Nord Pool є першою міжнародною біржею електричної енергії. Вона була створена у 1993 році. Її власниками являються норвезька фірма Statnett SF та шведська фірма Kraftnat. Учасниками цієї біржі є передусім скандинавські країни. Біржа Nord Pool є ліберальним та ліквідним ринком електроенергії, який добре виконує функцію ціноутворення. Біржа являється контрпартнером кожної трансакції і є відповідальною за її розрахунок. У роботі біржі бере участь близько 300 учасників (виробники, дистрибутори, підприємства передачі енергії, великі споживачі, брокери, трейдери). В рамках біржі функціонує ринок спот та строковий ринок. Саме на цій біржі функціонує найбільш розвинутий на світі ринок похідних трансакцій, на якому можна продавати та купувати ф'ючерсні та опціонні контракти, виставлені на електроенергію. Окрім того, при цій біржі організовано позабіржовий ринок, на якому обертаються форвардні та позабіржові опціонні контракти.

Головну роль в обороті енергією в США відіграє біржа California Power Exchange (CalPX), котра розпочала свою діяльність 1 квітня 1998 року. У роботі цієї біржі зобов'язані брати участь три найбільші підприємства, що виробляють понад 80% енергії, яка споживається у Каліфорнії: Pacific Gas and Electric,Southern California Edison та San Diego Gas and Electric. Біржа готує список укладених контрактів і доставляє його до Незалежного Оператора Системи (Independent System Operator, ISO).

З метою полегшення створення стратегій хеджування позицій покупців та продавців електроенергії від наслідків цінового ризику (у тому числі за допомогою похідних фінансових інструментів) були створені індекси цін енергії. Наприклад, у 1998 році компанії Aare-Tessin AG fыr Elektrizitдt та Elektrizitдts-Gesellschaft Luafenburg AG у співпраці з компанією Dow Jones & Co створили і впровадили на ринок індекс Swiss Electricity Price Index (SWEP), який базується на цінах електроенергії. Це був перший на європейському ринку індекс такого типу. Місцем, у якому здійснюються вимірювання вибраних параметрів, необхідних для обчислення індексу, стала розподільна станція Laufenburg, що знаходиться на німецько-швейцарському кордоні. Вибір саме цієї станції пояснюється тим, що вона являється одним із головних передаточних вузлів на осі північ-південь. Слід додати, що SWEP обчислюється лише для робочих днів і відображає щоденну ситуацію на ринку спот.

Індекс Central European Power Index (CEPI) - це індекс, який відображає рівень цін в короткострокових трансакціях на електроенергію на територіях, на які постачається електроенергія компанією PreussenElektra AG (північна Німеччина). Ця компанія являється одним із найбільших операторів електроенергетичних систем у Європі. Вона має численні сполучення з системами інших країн і продає декілька стандартних продуктів значній кількості споживачів. Аналогічно, як і у випадку індексу SWEP, у розробці індексу CEPI брала участь компанія Dow Jones & Co. Якість поставок електроенергетичних продуктів є незмінною для усіх трансакцій. Це означає, що поставки можуть бути призупинені лише у випадку настання форс-мажорних обставин. Пунктами поставок для основних трансакцій є електростанції, які знаходяться на границі мережі, що належить до компанії PreussenElektra. Оскільки індекс CEPIвідноситься лише до згаданої вище мережі, то він відображає тенденції змін цін електроенергії саме на цій території.

Основними індексами на європейському ринку електроенергії являються: Nord Pool - Скандинавія, SWEP - Швейцарія, CEPI - Німеччина, APX - Голландія, EFA - Великобританія, Mercado - Іспанія. Створення індексів на ринку електроенергії дає можливість використовувати їх як базовий інструмент у багатьох деривативах. Це, у свою чергу, створює додаткові можливості підприємствам різних форм власності, які продають або купують електроенергію, будувати свої стратегії ризик-менеджменту з використанням похідних інструментів, у тому числі ф'ючерсів, форвардів, опціонів, свопів та інших інноваційних форм деривативів.

Як уже згадувалося вище, попит на електроенергію великою мірою залежить від кліматичних умов. Відомо, що при невисоких температурах влітку і не дуже низьких температурах взимку споживання електроенергії зменшується, оскільки нема потреби додатково обігрівати чи охолоджувати приміщення, і навпаки. У зв'язку з цим доходи енергетичних компаній будуть залежати від температури повітря у різні пори року. Зважаючи на цей факт, окрім звичайних похідних інструментів, виставлених на ціну електричної енергії, на строкових ринках появилися інноваційні форми деривативів, які назвали погодними деривативами (weather derivatives) або угодами «метео». Вони можуть приймати різні форми, починаючи від форвардних контрактів і закінчуючи екзотичними опціонними контрактами або гібридними похідними інструментами, що являють собою поєднання різних фінансових (похідних або звичайних) інструментів. Головною відмінністю погодних деривативів від решти фінансових деривативів є базовий інструмент, згідно значення якого відбувається розрахунок за контрактом між його сторонами. У випадку угод «метео» у ролі базового інструменту може виступати синтетичний індекс, значення якого залежатиме від температура повітря, величини опадів, сили вітру чи кількості сонячних днів у заданому періоді часу. Від сили (швидкості вітру) залежать результати діяльності вітрових електростанцій, від величини опадів - гідроелектростанцій, від кількості сонячних днів - продуктивність сонячних батарей тощо. Слід відзначити, що як і у випадку більшості звичайних похідних інструментів, розрахунок за погодними деривативами також відбувається у грошовій формі.

На сьогоднішній день найчастіше на ринку зустрічаються погодні деривативи, залежні від температури повітря. В таких угодах за базовий індекс вибираються так звані температуро-дні (degree-days, SD). Під цим індексом розуміють суму відхилень (які рахуються у градусах) середньої денної температури від встановленої в угоді критичної температури, протягом узгодженого періоду часу. Розрізняють два типи відхилень: відхилення вверх (SD+) та відхилення вниз від критичної температури (SD-).

У Сполучених Штатах Америки за критичний рівень прийнято 65° F (або 18.3° C). Вважається, що саме ця температура є умовною границею між сезоном опалення та сезоном кондиціонування приміщень. У зв'язку з цим число SD+ для даного дня (CDD - cooling degree days) обчислюється як різниця між середньою температурою дня та температурою 65° F. Якщо така різниця є від'ємним числом, то 65° F приймається рівним нулю. Натомість число SD- для даного дня (HDD - heating degree days) обчислюється як різниця між температурою 65° F та середньою температурою дня. Якщо SD- приймає від'ємне значення, то його вважають рівним нулю. Отже, можна записати:

,

,

де - критична температура, - середня фактична температура дня.

Для періодів довших ніж один день, значення CDD та HDD визначаються як сума значень кожного дня з визначеного в угоді періоду часу, тобто:



,

,

де - CDD i-го дня (i=1,2,…,n), - HDD i-го дня.

Слід зауважити, що у зв'язку з парниковим ефектом та глобальним потеплінням на планеті такі нестандартні явища у погоді почали з'являтися значно частіше, а це означає, що погодні деривативи набиратимуть популярності, оскільки стає щоразу складніше передбачити параметри погоди в усі пори року. Ринком погодних деривативів у першу чергу зацікавилися страхові компанії, оскільки такі інструменти стали для них кращим джерелом доходів, ніж звичайна страхова діяльність.

На ринку угод «метео» найчастіше зустрічаються форвардні та свопові контракти (позабіржовий ринок), ф'ючерсні та опціонні контракти (біржовий ринок). Переважна більшість угод «метео» укладається між учасниками енергетичного сектору або між енергетичними та фінансовими компаніями.[4]



Список використаної літератури:

1. Бичікова Л.А. Перспективність товарних деривативів на українському ринку / Бичікова Л.А. // Наука и образование: Сборник трудов Международного научно- методического семинара, 16 - 23 апреля 2011 г. - Хмельницкий: ХНУ, 2011. - 124 с

2. Бурденко І. М. Інструментарій оцінювання ринку похідних фінансових інструментів / І. М. Бурденко, М. В. Корнєєв, І. О. Макаренко // Бізнес-інформ. - 2011. - № 6. - С. 111-115

3. Еш С. М. Фінансовий ринок. Навч. посіб. 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 528 с.

4. Іващук О.В. Застосування деривативів на ринку електроенергії / Н.Л. Іващук, О.Л. Соловей О.В. Іващук // Економіка: проблеми теорії та практики. - 2008. - Вип. 237, т. 3. - С. 689-697.

5. Кабаков, Я. Хеджування ризиків підприємств за допомогою товарних деривативів / Я. Кабаков // Фінансовий ринок України. 2009. № 10. С. 1516.

6. Макаренко І.О. Регулювання ринку похідних фінансових інструментів України: організаційний аспект / І. О. Макаренко // Вісник Хмельницького національного університету. - Серія «Економічні науки». - 2011. - № 5. - Т. 2. - С. 221-225

7. Макаренко І. О. Стійкий розвиток ринку похідних фінансових інструментів України - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. - 2011. - Режим доступу: http://uabs.edu.ua/images/stories/sc_autoref/2012/2012_02_ken.pdf

8. Ринок цінних паперів В. В. Аскольський (лекції) - Режим доступу: http://buklib.net/books/22034/

9. Солодкий М. О. Товарні деривативи: теорія і практика / М. О. Солодкий // Моніторинг біржового ринку. - 2014. - № 7. - С. 19-27. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/mbr_2014_7_5

10. Сучасні похідні інструменти на фінансовому ринку - Цінні папери України. - 24 червня 2004. - № 25 (313)

Размещено на Allbest.ru

...