Розрахункові операції у фінансах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розрахункові операції у фінансах



1. Теоретичні основи та термінологічні особливості фінансових розрахунків

Економічні дисципліни містять у своєму арсеналі низку методів, які є інструментарієм аналітичних або синтетичних кількісних розрахунків. Із переліку економічних наук усі дисципліни фінансового спрямування беруть за основу у своїх кількісних розрахунках грошові показники. Гроші як явище суспільно-економічних відносин надають особливих рис загальноматематичному апарату розрахунків. Тому економічні і насамперед фінансові розрахунки мають свої особливості, і ці особливості перетворюють розрахунки, де об'єктом є гроші та їх рух у часі, в специфічні розрахунки, які є частково відмінними від математичних, - у фінансові розрахунки.

У зв'язку з тим, що об'єктивно кількісною основою розрахунків є гроші, теоретичні підходи до розуміння основ розрахунків у фінансовій сфері почнемо з визначення грошей. На сьогодні не має однозначної відповіді на запитання, що ж таке гроші. Визначення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Цьому є пояснення - сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Отже, для вирішення завдань кількісного характеризування процесів фінансово-економічного спрямування необхідне «своє» визначення.

З досить великого за обсягом переліку існуючих визначень сутності грошей для досліджень особливостей фінансових розрахунків найбільш придатним є таке визначення.

Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар та виконує функцію загального еквівалента.

У наведеному визначенні звертаємо увагу на першу частину визначення, а саме: «Гроші - це … товар, …». Саме цей аспект характеристики грошей, що гроші - це товар, - вказує на одну із форм використання грошей.

Якщо товар - продукт праці, який виробляють для обміну, тобто товар - це річ або послуга , яка купується чи продається, то й гроші використовують як товар, тобто гроші і продають, і купують.

Сучасне суспільство у межах сфери обігу грошей має такий вид діяльності, що вирішує завдання перерозподілу грошей на основі нееквівалентного повернення взятої в тимчасове користування суми грошей, і в рамках цього перерозподілу у суспільстві функціонує обмін грошима у формах купівлі та продажу грошей. Саме банки є спеціалізованими суб'єктами економічних відносин, що купують та продають гроші.

Специфічність (від лат. specificus - особливий) грошового товару в тому, що гроші мають виняткову, притаманну тільки їм властивість, а саме: обмінюватися на будь-який інший товар. Ні один товар не має такої істотної ознаки. А якщо в майбутньому з'явиться річ або будь-що інше, на що охоче будуть обмінювати всі (саме всі!) інші товари, то це й будуть гроші.

Отже, гроші - це товар, а банки є організаціями, що купують та продають гроші. Звідси банки - це юридичні особи, установи, метою діяльності яких є одержання прибутку, і тому вони є комерційними банками. Комерційні банки (далі - КБ) - це фінансові установи, що здійснюють універсальні банківські операції та надають різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам усіх галузей суспільної та економічної діяльності.

Продаж грошей комерційними банками і взагалі будь-якими банками має італійську назву - кредитування, що походить від латинського слова «credo», що означає «вірю», «довіряю». Така «довірча» сутність операції з продажу грошей виникає тому, що банк повинен так «довіряти» клієнту, якому продає гроші, щоб бути впевненим, що клієнт через обумовлений строк не тільки поверне взяту суму грошей, але й ще додасть зазначену на початку операції кредитування суму «зверху». Ця сума грошей «зверху» є платою за тимчасове користування взятими у КБ грошовими коштами і у фінансах має назву - процент.

Розглянемо детальніше операцію кредитування з двох позицій: з позиції клієнта КБ, який бере кредит, та з позиції КБ, який надає кредит.

Для клієнта КБ операція купівлі грошей (клієнт бере кредит) має такий грошово-часовий вигляд: наприклад, клієнт бере в борг, або в кредит (купує у КБ), суму 1 000 000 грн строком на 1 рік, а повертає через 1 рік більше грошей, ніж брав, наприклад, 1 300 000 грн. У цій поверненій сумі загальною кількістю 1 млн 300 тис. грн, - 1 млн грн - це взята клієнтом у кредит сума, яка латинською має назву «positio» (у перекладі - початкова форма, початковий стан), українською - «позика», польською - «позичка», російською - «ссуда», або «заём», а 300 тис. грн - це плата клієнта за користування одним мільйоном упродовж 1 року, або річна ціна купівлі одного мільйона гривень. Сума 300 тис. грн має назву «процент».

Для КБ операція продажу грошей (КБ надає кредит) має таку грошову характеристику: банк надає в борг, або кредитує (продає клієнту), суму 1 000 000 грн строком на один рік, а одержує через 1 рік більше грошей, ніж давав на початку операції, наприклад, одержує 1 300 000 грн. У цій поверненій сумі загальною кількістю 1 млн 300 тис. грн, - 1 млн грн - це надана банком у кредит сума, тобто сума, яка є власністю банку (сума позики), а 300 тис. грн - це сума, яку стягує банк із клієнта за користування упродовж зазначеного одного року взятим мільйоном гривень, тобто процент.

Виникає доречне запитання. Звідки банки беруть гроші, які потім пропонують для продажу? Свої власні грошові кошти КБ, як правило, має, це статутний фонд банку, але його розміру катастрофічно недостатньо для тривалої та стабільної роботи банку.

Статутний фонд банку - це, як правило, грошові кошти або майно, які внесли в банк його засновники (або акціонери) які, таким чином, стали власниками банку. Статутний фонд банку формується, як правило, за вимогою законів, має мінімальний розмір і не обмежується максимальним розміром та використовується банком у будь-яких його операціях.

Комерційні банки купують гроші у тих, хто бажає їх продати банку. Купівля банками грошей має свою специфіку. Коли банк купує гроші, це не означає, що куплені гроші стають власністю банку. Купівля банком грошей означає, що банк бере гроші в борг на визначений час і повертає взяту суму в кінці строку. Для «народження» бажання у потенційних продавців передати свої гроші у тимчасове користування банку банк пропонує такі умови. Усім юридичним та фізичним особам, які мають тимчасово вільні грошові кошти, пропонується передати банку певні суми грошей, які вони забажають, на визначений строк. Після закінчення строку банк повертає взяті в борг гроші, але в сумі більшій, ніж брав.

Розглянемо операцію купівлі банком грошей із двох точок зору: з точки зору клієнта КБ, який передає банку певну суму грошей у тимчасове користування, та з точки зору КБ, який бере ці гроші на визначений строк.

Для клієнта КБ операція «продажу», а точніше передачі грошей у тимчасове користування (клієнт вкладає гроші в банк, а, можна сказати, кредитує банк), має такий фінансовий вигляд: наприклад, клієнт надає в борг банку суму 1 000 000 грн строком на 1 рік, а одержує від банку через один рік більше грошей, ніж давав, наприклад, суму - 1 200 000 грн. У цій поверненій клієнту сумі загальною кількістю 1 млн 200 тис. грн 1 млн грн - це надана до банку клієнтом сума, яка латинською мовою має назву «deposit», або «depositio» (у перекладі - вклад, внесок, здане на зберігання), іншими мовами можуть бути будь-які інші найменування, а 200 тис. грн - це плата банку клієнтові за користування одним мільйоном упродовж одного року, або ціна одного мільйона гривень, що також має назву «процент».

На практиці в банківській діяльності операції вкладу грошей у банк мають назву депозитних операцій.

Для КБ операція «купівлі» грошей (КБ приймає від клієнта вклад) має таку грошову характеристику: банк бере у клієнта в борг, тобто на депозит, суму 1 000 000 грн строком на один рік, а повертає через рік більше грошей, ніж одержав на початку операції: наприклад, повертає клієнтові 1 200 000 грн. У цій поверненій сумі 1 млн 200 тис. грн 1 млн грн - це одержана банком сума депозиту, тобто сума, яка є власністю клієнта (сума вкладу), а 200 тис. грн - це сума, яку надає банк клієнту за користування впродовж 1-го року його грошима (його одним мільйоном гривень), тобто процент.

Практично, в діяльності банку депозитні та кредитні операції проходять або одночасно, або не збігаються у часі, але можливість надавати кредити існує тільки тоді, коли існують кошти для позик (фінансовою мовою - позичковий капітал), тобто грошові кошти депозитних вкладів передують кредитним операціям та є основою кредитних операцій.

Тому надалі розглянемо діяльність КБ на прикладі з депозитною та кредитною операціями в їх взаємозв'язку.

На завершення цього коротенького експрес-розгляду діяльності КБ зазначимо, що операції комерційних банків поділяють на:

а) пасивні, пов'язані із залученням грошових коштів (вкладів) у банк (депозитні);

б) активні - за розміщенням залучених коштів, у тому числі за наданням позик (кредитні);

в) комісійно-посередницькі (власне посередницькі, довірчі, лізингові, факторингові, трансфертні та ін.)

Загалом ринку купівлі-продажу грошей властиві усі елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Проте специфіка товару грошового ринку, - а таким товаром є гроші, визначає особливий характер кожного з цих елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція має форму пропозиції позик, а ціна - форму процента на позичені кошти.



2. Процент, його суть та види

Процент - плата, яку сплачує позичальник за користування позиченими коштами.

У математиці під словом «процент» (від латинського «pro centum» - на сотню) або під словом «відсоток» розуміють соту частину будь-якого числа, взятого за ціле.

У фінансах (на відміну від математики) під категорією «процент» розуміють суму грошей (плату в грошових одиницях), що виплачує боржник за користування грошима, взятими в борг, тобто за користування позикою (позичковим капіталом) або за користування депозитами.

Процентна плата виникає на базі різноманітних фінансових операцій: процент сплачується за державними цінними паперами і споживчим кредитом, корпоративними облігаціями і банківськими депозитами, заставами під нерухомість і міжнародними позиками тощо. Але, незважаючи на кількість форм процента, він має єдину природу і єдине джерело.

Природа, або суть процента, полягає в тому, що процент - один із видів доходу, який відображає специфічний тип виробничих відносин - відносин між власником позичкового капіталу, який надає грошовий капітал у тимчасове користування (кредитором), і особою, яка застосовує цей капітал (позичальником).

З позиції кредитора процент є ціною позичкового капіталу. Але таке трактування сутності процента (а саме, що процент є ціною) є одностороннім і тому поверховим. Ціна є грошовим відображенням майбутнього доходу кредитора за умови, що позичальник візьме певну суму позичкового капіталу та поверне її, а також передасть кредитору «зверху» ще визначену на початку операції суму - процент. Такий дохід «зверху» кредитор називає ціною.

З позиції позичальника він платить процент (суму грошей «зверху») кредитору не за «певну суму позичкового капіталу», а за реальну можливість мати свій дохід, який він отримає від використання взятої «певної суми позичкового капіталу». Позичальник оплачує кредитору споживчу вартість (корисність), яка має здатність давати прибуток, як правило, за умови успішного застосування позичальником взятої суми позичкового капіталу.

Для позичальника також, як і для кредитора, процент є винагородою за право використання грошового капіталу. Для них обох процент - це правові відносини у сфері перерозподілу вартості. Кредитор надає право позичальнику використати «певну суму позичкового капіталу», а позичальник використовує це право.

У фінансовій сфері здатність грошей давати дохід у вигляді процента настільки зрощується з позичковим капіталом, що має вигляд його природної властивості. При цьому у фінансистів може зникати зв'язок із дійсним джерелом виникнення процента. Здається, що процент народжується капіталом (особливо грошовим), що процент є плодом капіталу самого по собі, є плодом власності (права) на капітал, є «природний продукт» капіталу незалежно від процесу виробництва. Але фактичною основою, джерелом процента є додана вартість, що створюється в процесі виробничого використання позичкового капіталу.

Процент як грошове відображення доданої вартості розподіляється між двома учасниками позичкової операції: одна частина стає власністю позичальника, а інша - передається позичальником кредитору у вигляді плати за взятий позичковий капітал.

Отже, процент - це сума грошей, яка має форму плати, яку сплачує позичальник кредитору за користування позиченими коштами.

Оскільки на грошовому ринку існують різні способи купівлі-продажу грошей, існують і різні види процента: банківський, позичковий, депозитний, міжбанківський, обліковий, ломбардний, облігаційний тощо. Кожний з них має своє призначення і вирішує свої специфічні завдання.

Банківський процент - узагальнена назва процентів за операціями банків.

Загалом в Україні комерційний банк може проводити близько 34 видів операцій. На ведення кожної операції банк повинен придбати ліцензію, яку надає Національний банк України (НБУ). При веденні будь-якої з цих операцій банк стягує з клієнтів плату, яка може мати форму процента. Про дві операції КБ уже йшла мова (див. приклад 1.1), це кредитні та депозитні операції. Отже, існують відповідні їм проценти.

Позичковий процент - сума грошей, яку стягує банк зі своїх клієнтів за надання їм грошових коштів (позики) на визначений строк. У побутовому розумінні позичковий процент можуть називати «кредитний процент», або «процент за кредитом», але в економічній літературі за процентом за взятими кредитами закріплено термін «позичковий процент».

Депозитний процент - сума грошей, яку надає банк своїм клієнтам за тимчасове користування їхніми грошовими коштами (депозитами, вкладами, внесками). Депозитний процент повинен бути нижчим за позичковий процент, оскільки за рахунок цієї різниці між позичковим та депозитним процентами, що називається валовою маржею, банки одержують дохід і формують прибуток.

Також не заборонено будь-якому банку позичати гроші в інших банків. Міжбанківський процент - сума грошей, яку сплачує банк іншому банку за тимчасове користування грошовими коштами, взятими у борг в іншому банку.

Комерційні банки можуть брати позики (кредити) у Національному банку України. При такій операції плата за позику має назву «обліковий процент». Обліковий процент - сума грошей, яку стягує центральний банк (в Україні - НБУ) із комерційних банків за позики, видані під заклад комерційних векселів. Докладніше про механізм функціонування облікового процента буде пояснено в підрозділі 1.3 «Ставка процента: її суть, форми та види» у пункті 1.3.2 (див. додаткову інформацію).

Позичковий, депозитний, міжбанківський, обліковий - це види банківських процентів. Певна річ, що перелік банківських процентів значно ширший, але для розуміння основ фінансових розрахунків достатньо перелічених.

Ломбардний процент - сума грошей, яку стягує ломбард зі своїх клієнтів за надання їм грошових коштів на визначений строк під заставу рухомого і нерухомого майна, в т. ч. коштовностей.

Ломбарди - кредитні установи, які надають грошові позики під заставу. Ломбарди на відміну від банків не мають права проводити депозитні операції, але їм надано право користуватися для розвитку своїх операцій банківським кредитом.

Ломбардна операція - операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу.

Облігаційний процент - сума грошей, яку надає емітент інвесторам за облігаційними цінними паперами (облігаціями, сертифікатами тощо). Щоб зрозуміти це визначення, треба «розшифрувати» три «нові» терміни: емітент, інвестор, облігація.

Емітент (від лат. emitto - випускаю, emissio - випуск) - суб'єкт підприємницької діяльності, який випускає в обіг гроші або цінні папери.

Інвестор (англ. investor, від лат. investo - одягаю, наділяю) - той, хто купив цінні папери, а в більш широкому розумінні - той, хто робить довгострокові вкладення капіталу (коштів) у різні галузі економіки.

Облігація, або облігаційний цінний папір, - детальне висвітлення цього терміна надано в наступній додатковій інформації.

Незважаючи на різні економіко-правові форми облігаційних цінних паперів, в аспекті фінансових розрахунків достатньо пам'ятати, що облігаційний папір - це зобов'язання емітента щодо виплати фіксованих сум грошей (процента) у фіксовані моменти часу у майбутньому.

Облігаційний процент повинен забезпечити зацікав-леність інвесторів, у т. ч. банків, вкладати гроші в цінні папери, іншими словами, купувати цінні папери. Тому цей процент має бути вищим, ніж процент за банківськими депозитами, оскільки останні більш ліквідні, ніж цінні папери. Проте розмір облігаційного процента може істотно коливатися залежно від виду цінних паперів, рейтингу їх емітента, строку тощо.

У фінансовому світі облігаційний та депозитний проценти заслуговують на особливу увагу. Вони несуть інформацію про первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок.

Отже, можемо підбити попередній підсумок та зазначити, що вищенаведені теоретичні положення із урахуванням практичних реалій привели до обґрунтування визначення терміна «процент» у його фінансовому розумінні. Тепер розглянемо сутність виразу «норма процента».

Норма (від лат. norma - зразок, взірець) в широкому розумінні - обмеження, якому підпорядковано певний процес чи його результати. Також це суспільно-історично визначена міра, яка є результатом реалізації тієї чи іншої ситуації, процесу, операції тощо. Термін «норма» поширено в багатьох науках. У фінансах термін «норма процента» має своє ексклюзивне визначення.

У фінансах для узагальнюючого відображення фактичного розміру і динаміки процента відносним грошовим показником є показник - норма процента. Звертаємо увагу, що норма процента - це:

- показник, який характеризує ситуації, процеси, операції за фактом, тобто коли операції, процеси завершено і результати вже існують як здійснений факт (результативний показник);

- відносний грошовий показник, тобто показник, що характеризує процеси, грошові операції, але сам не вимірюється одиницями грошей (грошовими сумами);

- розрахунковий показник, тобто показник, що є результатом розрахунково-математичних операцій з грошовими сумами.

Норма процента розраховується (за визначений проміжок часу) як відношення суми грошей, сплачених у вигляді процента, до суми грошей або капіталу, наданих у позику.

Норма процента відіграє певну роль при прийнятті економічних рішень. Норма процента є мінімальним показником економічної ефективності будь-якої підприєм-ницької діяльності. У цьому її важлива практична роль. Жоден підприємець не наважиться вкладати свої кошти «в справу», яка дасть йому норму прибутку, нижчу ніж норма процента. (Норма прибутку (англ. profit rate, або rate of return, або rate of profit) - відношення маси прибутку до обсягу вкладеного капіталу, що забезпечив її одержання.) У такому випадку вигідніше внести ці кошти в банк на депозит чи купити цінні папери і без особливих турбот одержати більший дохід у вигляді процентів. Саме тому рівень і динаміка норми процента істотно впливають на процеси накопичення та інвестування капіталу.

Центральний банк (ЦБ) може регулювати норму процента. Утримуючи норму процента на незмінному рівні, ЦБ стабілізує ціну грошей і, як наслідок, ціни това-рів, що, у свою чергу, є важливою передумовою прийняття виважених рішень усіма суб'єктами господарювання.

Відрізняють типи норми процента: ринкову та середню.

Ринкова норма процента є нормою, яка складається в кожний обраний період на ринку позик або депозитів. Вона коливається упродовж обраного більш тривалого періоду, ніж обраний для ринкової норми період.

Середня норма процента (англ. average rate) є нормою в середньому за весь більш тривалий період порівняно з періодом ринкової норми процента.

Середня та ринкова норми процента відрізняються між собою і в той самий час пов'язані. Ринкова норма процента відображає динаміку середньої норми в середині періоду, за який розрахована середня норма процента.

Ринкова норма процента є опосередкованим показником стосовно середньої норми процента. Це означає, що стосовно середньої норми процента розрахунок ринкової норми процента має чисельно іншу базу, ніж чисельна база середньої норми процента, а якісно їх бази збігаються, тобто їх якісною базою є суми грошей або капіталу, наданих у позику.

3. Ставка процента: її суть, форми та види

У підрозділі 1.2 визначено термін «процент» у його фінансовому розумінні. Тепер розглянемо сутність виразу «ставка процента».

Слово «ставка» походить від давнього слов'янського слова «стать», яке зберегло своє первісне значення до наших днів. Серед багатьох слів, які «народилися» від слова «стать», є похідне дієслово - становити (наголос на букву «о») або іменник - становлення. Жіночий рід слова «становлення» є ставка. У такому розумінні слово «ставка» має значення: становлення, встановлення, будування, творіння, творення, створення. Слово «ставка» за своєю етимологічною сутністю є «жіночість, що народжує», а тому вислів «ставка процента» розуміємо як «те, що народжує процент». Тоді вислів «ставка процента» має значення - встановлення процента, творення процента, створення процента. Це показник, за допомогою якого знаходять розмір (суму) процента.

З огляду на поширеність англомовних термінів будемо наводити їх англійські варіанти. Зазначимо, що англійською процент на капітал позначається словом interest на відміну від сотої частини числа - per cent.

Під узагальнюючим терміном «ставка процента» (англ. rate per cent - розмірність, рейтинговість процента у відсотках) у фінансах розуміють показник для розрахунку розміру (суми) процента. Таке розуміння є і сутністю, і характеристикою фінансового терміна «ставка процента».

У побутовому мовленні часто використовують категоріальні терміни, або категорії, що означає узагаль-нення. Наприклад, термін «людина» - це категорія, або узагальнення. Указати на будь-кого і пояснити, що це є людина, - це майже нічого не сказати про того на кого вказано. У реальності, якщо вказують на людину, обов'язково укажуть на одну з двох конкретних форм людини - або на чоловіка, або на жінку (якщо не брати до уваги віковий стан: дитина, молодий, молода чи літній, літня тощо). Таке ж співвідношення існує між категоріальним терміном «ставка процента» і його конкретними формами - «процентна ставка» та «облікова ставка».

«Ставка процента» - це лише узагальнення, це загальна назва, яка об'єднує лише своєю характеристикою всі показники для розрахунку процента.

«Ставка процента» - це категоріальний термін, що в реальності (в практиці фінансових розрахунків) має лише дві конкретні форми: процентна ставка та облікова ставка.

Отже, у фінансових (і в економічних) розрахунках існують і використовуються на практиці дві форми ставок процента: процентні ставки та облікові ставки.

Принципова різниця між процентними ставками та обліковими ставками в тому, що вони функціонально призначені для різних баз розрахунку.

Під процентною ставкою (далі по тексту позначка «і») у фінансах розуміють показник для розрахунку розміру (суми) процента, для якого за базу розрахунку береться сума, яка в часовому вимірі існує на початку фінансової операції або на початку періоду нарахування процента.

Під обліковою ставкою (далі по тексту позначка «d») у фінансах розуміють показник для розрахунку розміру (суми) процента, для якого за базу розрахунку береться сума, яка з часової точки зору очікується в кінці фінансової операції або в кінці періоду нарахування процента.

Надалі про ці відмінності ще буде йти мова (див. розділи 2, 3, 4 та 5).

Кожна з форм ставок процента має свої види. Вид ставки процента характеризується залежно від використання в розрахунках механізму нарахування процентів. Найбільш поширено на практиці використовують два механізми нарахування процентів, а саме: 1) механізм простого нарахування процентів та 2) механізм складного нарахування. Тому існують чотири види ставок процента: два види процентних ставок - проста процентна ставка «і_пр» та складна процентна ставка «і_скл» та два види облікових ставок - проста облікова ставка «d_пр» та складна облікова ставка «d_скл». Також кожний вид ставок процента має декілька типів, наприклад, проста процентна ставка «і_пр» може бути за типом: або номінальною, або середньою, або реальною, або еквівалентною, або ефективною тощо. Щоб мати цілісне уявлення про взаємопідпорядкованість категорії «ставка процента», її форм, видів і типів, надаємо схему у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1 - Форми, види і типи ставок процента

Ставка процента: (назва, яка є узагальненням, категорією)
Форма	процентна ставка	облікова ставка
Вид	Проста процентна ставка «іпр»	Складна процентна ставка «іскл»	Проста облікова ставка «dпр»	Складна облікова ставка «dскл»
Тип	Номінальна. Середня. Реальна. Еквівалентна. Ефективна тощо	Номінальна. Середня. Реальна. Еквівалентна. Ефективна тощо	Номінальна. Середня. Реальна. Еквівалентна. Ефективна тощо	Номінальна. Середня. Реальна. Еквівалентна. Ефективна тощо

Кожна з форм ставок процента, тобто процентна і облікова ставки, в практичних розрахунках розглядаються як самостійне явище, що обслуговує свій окремий сектор грошового ринку. Це дає можливість розглядати процентні ставки або облікові ставки як узагальнення (категорію) і в межах такого узагальнення виділити конкретні форми процентної ставки, а також і конкретні форми облікової ставки.

Якщо існує визначений процент, то існує і відповідна йому форма - конкретна процентна ставка і також існує відповідна йому інша форма ставки процента - конкретна облікова ставка.

3.1 Форми процентної ставки

У підрозділі згадувалися банківські проценти, отже, існують відповідні їм банківські процентні ставки (англ. bank rate).

Існує позичковий процент, отже, існує позичкова процентна ставка, або, що одне й те саме, кредитна процентна ставка, або, що одне й те саме, процентна ставка за кредитам. Позичкова (кредитна) процентна ставка (англ. rate of interest, або loan rate) - це показник для розрахунку позичкового процента (процента за кредитом).

Існує депозитний процент, отже, існує депозитна процентна ставка, або, що одне те саме, процентна ставка за вкладами в банк, або, що одне й те саме, процентна ставка за депозитами. Депозитна (за вкладами) процентна ставка (англ. banker's deposit rate) - це показник для розрахунку депозитного процента (процента за вкладами).

Існує міжбанківський процент, отже, існує міжбанківська процентна ставка, або, що одне й те саме, процентна ставка за банківськими позиками, наданими іншим банкам. Міжбанківська процентна ставка - це показник для розрахунку міжбанківського процента.

Також відповідно існують ломбардні процентні ставки і облігаційні процентні ставки ( англ. bond rate).

Існують і інші форми процентних ставок (за їх типами).

Номінальна процентна ставка (nominal rate of interest) - показник процентної ставки, що фактично склався на ринку в даний момент часу для конкретної фінансової операції.

Номінальна процентна ставка - це ставка, що застосовується на ринку в даний момент часу для конкретної фінансової операції. Таким чином, маємо: номінальні позичкові (кредитні) процентні ставки, номінальні депозитні процентні ставки, номінальні міжбанківські та ломбардні процентні ставки та інші.

Номінальна процентна ставка за облігаційними цінними паперами також існує і при фінансових обчисленнях облігаційних показників має англомовну назву - купонна ставка (англ. coupon rate).

Реальна процентна ставка (англ. real interest rate) - це показник, в якому номінальна процентна ставка скоригована на рівень інфляції.

Детальніше про механізм коригування - у розділі 10.

Середня процентна ставка. Якщо розглядати середню процентну ставку за результатами минулих фінан-сових операцій, то це є середня норма процента. Якщо обчислювати середню процентну ставку на поточний мо-мент або на момент у майбутньому, або на період від поточного моменту до майбутнього, то розрахунок середньоарифметичного або середньозваженого, або розрахованого іншим методом показника в результаті надасть лише дуже приблизне значення ставки, що складеться в реальності. У результаті розрахунку отримаємо попередній показник (англ. provisional rate).

Першокласна процентна ставка (англ. prime-rate) - пільгова ставка, яка встановлюється комерційними банка-ми для надання позик найбільш солідним та фінансово стійким (частіше, особливо крупним) позичальникам, з якими пов'язаний найменший рівень ризику.

Базова ставка (англ. base rate, або basic rate) - ставка, яку банки використовують для встановлення процентних ставок за позиками.

Орієнтиром для розміру базової ставки, як правило, є облікова ставка центрального банку. Іноді її називають базовою ставкою, але це неточність. Базова ставка, як правило, має вигляд процентної ставки. Для України, якщо облікову ставку НБУ перерахувати в еквівалентну їй процентну ставку, то це й буде базова ставка за позиками, що надаються в національній валюті.

Банк має право надавати позики в валютах інших країн. Процентна ставка для позик в іноземній валюті не встановлюється кожним банком «вільно, як забажається». Процентна ставка для позик в іноземній валюті кожним банком розраховується. Основою для розрахунку є базова ставка за кожною з валют. Про розмір базової ставки за кожною з валют інформує банк, який розміщений у Лондоні і має назву The London Interbank Offered Rate. За першими літерами назви банку ставки за валютами мають узагальнюючу назву - ставки LIBOR.

Ставка LIBOR - лондонська міжбанківська ставка, за якою провідні банки пропонують валютні позики один одному в даний момент і на визначений строк. Абревіатура ставки може бути і кирилицею - ставка ЛІБОР.

Ставка ЛІБОР - процентна ставка, що застосовується на лондонському ринку банками першої категорії для сплати їх взаємних депозитів.

У міру розширення міжнародного ринку позичкових капіталів в окремих країнах з'явились аналогічні ЛІБОР свої базові ставки: ПІБОР (Париж), ФІБОР (Франкфурт-на- Майні), БІБОР (Бахрейн), НІБОР (Нісау, Нью-Йорк, Норвегія), ЛЮКСІБОР (Люксембург), МІБОР (Москва), СІБОР (Сінгапур), ТІБОР (Токіо) тощо. У комерційній пресі трапляється й базова ставка КІБОР (Київ).

Фіксовані процентні ставки є незмінними за весь період фінансової операції.

«Плаваючі» (змінні) - процентні ставки, величина яких змінюється залежно від обумовлених заздалегідь чинників, наприклад, від зміни рівня інфляції, облікової ставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів тощо. У разі застосування «плаваючої» процент-ної ставки встановлюється не сама процентна ставка, а її складові: базова ставка і розмір надбавки до неї - спред (spread).

Можливе комбінування ставок, наприклад, застосування фіксованої процентної ставки на частину платежів і змінної - на решту.

3.2 Форми облікової ставки

Облікова ставка - це показник для розрахунку облікового процента.

Ставка облікового процента займає особливе місце серед видів та форм ставок процента. Облікова ставка встановлюється центральним банком на основі ретельного вивчення стану грошового ринку (табл. 1.2). Вона є своєрідним барометром цього ринку та орієнтиром для визначення розміру процентних ставок за всіма іншими видами операцій на грошовому ринку.

Таблиця 2 - Офіційні розміри облікової ставки Національного банку України, або ставка рефінансування (англ. official rate of discount), 1999 - 2013 рр.

Дата введення	Розмір	Дата введення	Розмір
з 24.05.1999 р.	45,0 %	з 09.06.2004 р.	7,5 %
з 01.02.2000 р.	35,0 %	з 07.10.2004 р.	8,0 %
з 24.03.2000 р.	32,0 %	з 09.11.2004 р.	9,0 %
з 10.04.2000 р.	29,0 %	з 10.08.2005 р.	9,5 %
з 15.08.2000 р.	27,0 %	з10.06.2006 р.	8,5 %
з 10.03.2001 р.	25,0 %	з 01.06.2007 р.	8,0 %
з 07.04.2001 р.	21,0 %	з 01.01.2008 р.	10,0 %
з 11.06.2001 р.	19,0 %	з 30.04.2008 р.	12,0 %
з 09.08.2001 р.	17,0 %	з 15.06 2009 р.	11,0 %
з 10.09.2001 р.	15,0 %	з 12.08.2009 р.	10,25 %
з 10.12.2001 р.	12,5 %	з 08.06.2010 р.	9,5 %
з 11.03.2002 р.	11,5 %	з 08.07.2010 р.	8,5 %
з 04.04.2002 р	10,0 %	з 10.08.2010 р.	7,75 %
з 05.07.2002 р.	8,0 %	з 23.03.2012 р.	7,5 %
з 05.12.2002 р.	7,0 %	з 10.06.2013 р.	7,0 %

Використання облікової ставки центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок за всіма формами процентів певною мірою повторює коливання ставки облікового процента, проте повністю з ним не збігається.

Теоретично, для будь-якої банківської операції або для будь-якої іншої фінансової операції існує відповідна їм облікова ставка. Теоретично кількість форм облікових ставок така сама, як і процентних. Проте на практиці так склалося, що обліковою ставкою користуються в основному при обліку векселів. І також обліковою ставкою користуються центральні банки, з операційних позицій яких облікова ставка є обліковою ставкою за позиками, що надають центральні банки комерційним.

Необхідно зазначити, що облікову ставку НБУ активно використовують в Україні у сфері оподаткування.



4. Показники вимірювання ставок і норм процента

Ставки процента, тобто усі види ставок процента, у всіх їх формах функціонують, як правило, у відсотках за один рік (або за певний проміжок часу, відмінний від одного року). Наприклад: 10 % річних, 4 % за місяць, 8 % за квартал, 46 % за 1,5 року. Таким же чином вимірюються і показники норм процентів. фінансовий комерційний гроші

Доречно ще раз нагадати, що змістовність термінів у фінансовій сфері, яка відображається українською мовою, має свою особливість: якщо вживаємо в україномовному фінансовому розумінні термін «процент», то мова йде про певну суму грошей; якщо використовується українською мовою фінансовий термін «відсоток», то мова йде про математичний знак «%», що означає соту частину будь-якого числа (об'єкта) , взятого за ціле (за 100 %).

Але у фінансах, як і в будь-яких інших науках, числовий показник з позначкою « % », наприклад: 10 %, 4 %, 8 %, 46 %, сам по собі нічого не відображає. Будь-який кількісний показник функціонує як показник певних якісних характеристик. Саме форми ставок процента - процентна ставка і облікова ставка, а також їх види і типи - це показники характерних якостей, і їх кількісний вимір має в собі частку їх якості. Тому будь-який числовий показник одержує свою назву від якісних характеристик, а не від кількісних вимірювачів. Показник має назву «депозитна процентна ставка» і вимірюється, наприклад, так: 10 % або показник має назву «облікова ставка НБУ» і вимірюється, наприклад, так: 9,5 %, але називати ці показники «відсотковими ставками», за показником кількісного вимірювання, - це все одно, що називати людей за кількісним показником їх зросту або ваги. Мовний вираз «відсоткова ставка», або «ставка відсотків», не є фінансово і загалом науково коректним.

У фінансах та економіці існують і інші терміни, які мають вигляд числового показника з позначкою «%», наприклад: рентабельність, квота, ставка податку та ін., але ніхто не характеризує їх як «відсоткова рентабельність», або «рентабельність відсотків», або «відсоткова квота».

Показники вимірювання ставок процента і норм процента функціонують, як правило, у відсотках за 1 рік (або за певний проміжок часу, відмінний від 1 року).

У практиці фінансових розрахунків існують декілька специфічних правил, які всі знають, усі виконують, але відкрито про них не говорять. У цьому посібнику їх названо «неоголошені правила».

Треба звернути увагу ще на два терміни, які досить часто вживають у фінансах, коли характеризують показники вимірювання ставок або норм процента. Мова йтиме про визначення термінів «темп» і «рівень».

Темп - безрозмірний показник, який дорівнює відношенню приросту (збільшення) або убування (зменшення) за розглянутий період до базового показника.

Рівень - темп, виражений у відсотках.



5. Складові теорії змінності вартості грошей у часі

Здійснення різноманітних фінансово-економічних розрахунків пов'язано з рухом грошових коштів у часі.

Концепція вартості грошей у часі (Time Value of Money, TVM). Основні теоретичні положення цієї концепції були сформульовані у 1930 році Ірвіном Фішером (Irving Fisher) у праці «Теорія процента: як визначити реальний дохід у процесі інвестиційних рішень» (The Theory of Interest: as Determined by impatience to Spend Income and Opportunity to Invest). Згодом - у 1958 році - більш розгорнутий механізм цієї концепції був розглянутий Джоном Хіршлейфером (John Hirshleifer) у праці «Теорія оптимального інвестиційного рішення» (On the Theory of Optimal Investment Decision). Сутність цієї концепції в тому, що майбутня вартість грошей є більшою за їх теперішню (поточну) вартість у зв'язку з альтернативною можливістю їх інвестування, а також впливом факторів інфляції та ризику.

Зміна вартості грошей у часі відіграє ключову роль у фінансових розрахунках. Концепція такої вартості ґрунту-ється на тому, що вартість грошей із часом змінюється під впливом зміни норми прибутку на грошовому ринку, роль якої, як правило, відіграє норма позичкового процента. Ураховуючи, що процес використання грошей тривалий у часі, на практиці часто необхідно порівнювати вартість грошей на початку їх «шляху» з вартістю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього прибутку або початкової суми разом із прибутком тощо. Порівнюючи вартість грошових коштів при їх вкладенні та поверненні прийнято використовувати два основні терміни:

- майбутня вартість грошей;

- теперішня вартість грошей.

Майбутня вартість грошей - це та сума грошей, у яку перетворяться внесені у теперішній час кошти через певний період часу з урахуванням визначеної ставки процента.

Визначення майбутньої вартості грошей пов'язане з процесом нарощування вартості, що являє собою поетапне збільшення початкової суми шляхом приєднання до її первісного розміру суми процента. Ця сума процента розраховується за допомогою процентної ставки.

Теперішня вартість грошей, або сучасна вартість грошей, - це початкова сума грошових надходжень або видатків, базова сума (база), з якої починається фінансова операція.

Отже, грошові кошти, що беруть участь у будь-якій фінансовій операції, мають часове навантаження. Вартість (англ. - value) грошей змінюється впродовж часу. Вартість грошей у даний момент, тобто в момент часу, обраний у розрахунку як теперішній, позначимо символом PV (англ. Present Value - теперішня, сучасна вартість). Вартість грошей у майбутньому, тобто в момент часу, обраний у розрахунку як майбутнє, позначимо FV (англ. Future Value - майбутня вартість).

Тоді при фінансових розрахунках депозитно-кредитних операцій будемо розуміти під:

PV - сучасна вартість (теперішня вартість), поточна вартість, основна сума, базова величина, внесок (депозит), позика, позичка, сума виданого кредиту, сума вкладеного депозиту, сума боргу та ін.

FV - майбутня вартість, нарощена сума, сума повернення, сума виданого кредиту разом із процентами, сума повернутого депозиту разом із процентами та ін.

(FV - PV) - різниця між майбутньою та теперішньою вартостями - приріст (нарощення), дохід, маржа, процент.

Маржа (від фр. marge - край) - різниця між ціною купівлі та продажу; плата при укладанні ф'ючерсних контрактів; різниця між процентними ставками за депозитами та виданими кредитами; сума процента від ринкової вартості цінних паперів, яку позичальник повинен сплатити банку при отриманні позики на придбання цих цінних паперів, різниця між ціною купівлі та ціною продажу валюти.

В українській, також, як і в російській, фінансовій літературі поряд із зазначеними використовують інші відповідні PV та FV умовні позначки. Для PV - відповідно Р або S₀, для FV - відповідно S, показник (FV-PV) позначають І (укр.: Савлук [5], Бакаєв [1], Михайловська [12], рос.: Четиркін [15], Мелкумов [11], Медведєв [10], Кутуков [8]). Зрозуміло, що сама суть фінансових розрахунків від виду позначки не змінюється, але, на думку автора, у фінансах назріла необхідність в уніфікації термінології і позначок. Уведення в практику фінансового обчислення подвійних англомовних умовних позначок є однією із складових такої уніфікації.

Наступний показник, що є атрибутом фінансових операцій, - показник часу, впродовж якого функціонує операція. Цей показник має назву «строк», позначимо - Т. В україномовних фінансових джерелах вживають синонім слова строк - термін. Але це слово, принаймні у фінансах, має подвійне значення: 1) слово або словосполучення, що виражає певне поняття; 2) строк, визначений час, що має свої межі, кордони. З метою уникнення подвійного тлумачення, з метою однозначності вживання фінансової термінології будемо завжди іменувати часовий проміжок, упродовж якого діє фінансова операція, строком (Т).

У практиці фінансових розрахунків виникла необхідність визначитися з термінами, вживання яких надзвичайно поширене, це терміни «нарахування» і «нарощення». Іноді ці терміни вважають синонімами, іноді один термін пояснюють за допомогою іншого, іноді вважають, що це слова загального вживання і у фінансах не вживаються, як якісь особливі терміни. Безперечно, це загальномовні слова-терміни, але при використанні їх у розрахунках фінансової спрямованості наведені терміни набувають додаткових якісно-розрахункових ознак.

Надалі будемо розуміти під терміном «нарощення» часову визначеність розрахунку, а саме: спрямованість розрахунку у часі: від сьогодні до майбутнього (від PV до FV) або від минулого до сьогодні, або від минулого до майбутнього. Часова спрямованість розрахунків «нарощення» збігається із спрямованістю плинності часу.

Визначеність, що є протилежною терміну «нарощення» (за часовою характеристикою), має свій термін - дисконтування. Докладніше про дисконтування в розділах 3, 4, а зараз визначаємо, що «дисконтування» - часова визначеність розрахунку, а саме: спрямованість розрахунку у часі: від майбутнього до сьогодні (від FV до PV). Часова спрямованість розрахунків, які характеризуються як «дисконтування», протилежна за спрямованістю плинності часу.

На відміну від термінів «нарощення» і «дисконтування» термін «нарахування» - це розрахункова дія, механізм розрахунку, які (механізм, дія) не пов'язані з часовою спрямованістю. Механізм розрахунку, що діє «як додавання», «як приєднання» і в результаті діє «як збільшення», «як зростання», розуміють у фінансах як безпосередньо нарахування. Але механізм розрахунку, що діє «як від'єднання», «як зменшення», «як знижка», також механізм розрахунку, тобто також нарахування. Нарахування, що дає результат «як зменшення» бази, з якої йде розрахунок, в бухгалтерських і податкових розрахунках має назву «утримання», але у фінансах розрахунки «на збільшення» і розрахунки «на зменшення» є механізмами розрахунку і узагальнено трактуються - нарахування.

Нарахування - це механізм розрахунку, який дає результат або «як збільшення», або «як зменшення» бази, з якої починається нарахування.

Існує ще один важливий показник, що відображає також часову характеристику фінансової операції, його назва: період нарахування процента (running period). Цей показник відіграє ключову роль у фінансових обчисленнях і жорстко пов'язаний з такими показниками, як норма процента або ставка процента. Види ставки процента, - процентна та облікова - завжди «діють», «працюють» в певних визначених часових межах. Отже, період нарахування процента - це проміжок часу, в межах якого йде зростання (нарощення) або зменшення тієї грошової суми, що фіксується на початку періоду нарахування. Кількісним показником зростання в межах періоду нарахування процента є процентна та облікова ставки в будь-яких їх формах.

Важливим у механізмі фінансових розрахунків є співвідношення між періодом нарахування процента і строком. Варіантів співвідношення чотири.

1-й варіант - період нарахування процента збігається зі строком, тобто часова тривалість періоду нарахування процента і строку рівні між собою.

2-й варіант - період нарахування процента менший за строк, і при цьому тривалість періоду кратна строку, тобто строк має цілу кількість періодів. Наприклад, період нара-хування - 1 рік, строк - 4 роки, отже, кількість періодів нарахування процентів у «кордонах» строку дорівнює 4.

3-й варіант - період нарахування процента менший за строк, і при цьому тривалість періоду не кратна строку, тобто строк має цілу кількість періодів і ще часинку наступного. Наприклад, період нарахування процента - річний, строк - 4 роки і 4 місяці, отже, кількість періодів нарахування процентів дорівнює 4 цілих і 4/12 (записується так: ).

4-й варіант - період нарахування процента більший за строк. Наприклад, період нарахування процента - 1 рік, а строк - 4 місяці, отже, кількість періодів нарахування процентів дорівнює 4/12 (записується так: ).

Зазначені варіанти накладають свій відбиток на механізм фінансових розрахунків і «породжують» варіанти розрахунків відповідно до варіантів співвідношення між періодом нарахування процента і строком. Також з'являється новий показник, що показує, скільки разів упродовж строку фінансової операції нараховувалися проценти. Позначимо цей показник символом « n ».

Повертаємося до показників PV та FV і за їх допомогою покажемо у формалізованому вигляді (тобто у вигляді формул) механізм розрахунку показника норми процента та сутність розрахунків ставок процента: процентних і облікових ставок.

Відображення показника «норма процента» у вигляді тотожності полягає в тому, що тотожність стає рівнянням, яке вибудовано у часовому форматі. Те, що стоїть у рівнянні до знака « = » (до знака «дорівнює»), інформує про те, що було в минулому, що вже відбулося і структуроване як відношення. Те, що стоїть після знака « = », показує те, що є результатом, що є фактом на момент закінчення операцій, операцій, які характеризувалися FV та PV. Механізм розрахунку норми процента має такий формалізований вигляд:

, (1)

де - норма процента (англ. rate of interest).

Розрахунок за формулою (1) дає результат, що характеризується як темп норми процента. Якщо показник темпу відобразити у відсотках, будемо мати рівень норми процента. Ще одна особливість формули (1). Строк фінансової операції від моменту PV до моменту FV стає періодом для , тобто часова тривалість періоду, за який розраховано темп або рівень норми процента і тривалість строку, - це один і той самий часовий відрізок (характерна ознака 1-го варіанта співвідношення).

Якщо при відображенні показника «норма процента» часова характеристика за якістю є «від минулого до тепер» і чисельно є такою: те, що було, дорівнює тому, що сталося фактично, то часова спрямованість процентної ставки інша: «від сьогодні в майбутнє».

У подальших розрахунках процентна ставка буде позначатися символом « і » (англ. interest rate).

Для відображення рівнянням показника «процентна ставка» тотожність трансформується шляхом її часового форматування, іншими словами, структурування тотожності за часовою характерністю, а саме: виділення часового характеру, властивого процентній фінансовій операції, що й надає тотожності форми рівняння. Те, що стоїть у такому рівнянні до знака « = » (до знака «дорівнює» - ліва частина формули), відображає таке: якщо з моменту початку і впродовж строку фінансової операції будемо використовувати «інструмент, що нарощує» розміром « і », то (після знака «дорівнює») будемо в майбутньому мати результат, який розраховується так…(тут іде запис правої частини рівняння з використанням показників FV та PV). Механізм розрахунку ставки процента має такий формалізований вигляд:

- темп процентної ставки

, (2)

де і - процентна ставка;

- рівень процентної ставки

. (3)

У фінансах процентна ставка застосовується не лише як інструмент нарощування вартості грошових коштів, а й у ширшому розумінні: як вимірник ступеня дохідності фінансових або загалом економічних операцій. Показник «процентна ставка» з позицій грошової оцінки вказує на очікуваний розмір доходу (прибутку) від однієї грошової одиниці укладеної «у справу».

Також у формулах (2) і (3) часова тривалість періоду, за який розраховано темп або рівень процентної ставки і тривалість строку, - це один і той самий часовий відрізок (характерна ознака 1-го варіанта співвідношення).

Звертаємо увагу, що у формулах за базу розрахунку береться показник PV - сума, яка в часовому вимірі існує на початку фінансової операції, що й є якісною відмінністю процентної ставки від облікової ставки.

Обґрунтування рівняння, яке відображає сутність облікової ставки, залишимо поза увагою. Воно подібне до механізму відображення рівнянням показника «процентна ставка». Лише звернемо увагу на відмінність: якщо часова спрямованість розрахунку з використанням процентної ставки - «від сьогодні в майбутнє», то часова спрямованість розрахунку з використанням облікової ставки - «з майбутнього до сьогодні».

Якісною ознакою показника «облікова ставка» є віднесення доходу до FV, тобто за базу розрахунку береться сума, яка з часової точки зору очікується в кінці фінансової операції.

...