Визначення нормативних витрат. Типи норм витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

РЕФЕРАТ

ВИЗНАЧЕННЯ НОРМАТИВНИХ ВИТРАТ. ТИПИ НОРМ ВИТРАТ

Виконала студентка групи ЕП-12-1

Литвиненко Т. С.



План

Вступ

Визначення нормативних витрат

Калькулювання собівартості продукції та нормативний метод обліку витрат

Типи норм витрат

Нормативи та відхилення від них як засіб контролю за витратами

Висновок



Вступ

Підвищення ефективності господарювання на будь-якому етапі економічного розвитку країни є головним завданням. Це робить необхідним застосування нормативної системи управління як на рівні галузей національного господарства, так і в рамках одного підприємства.

Нормативна система управління витратами представляє собою сукупність процедур з планування, нормування, відпуску матеріалів у виробництво, складання внутрішньої звітності, калькулювання собівартості продукції, здійснення економічного аналізу та контролю на основі норм витрат. Її основною метою є повне використання виробничих факторів і економніше господарювання.

Нормативні витрати служать основою управління бізнесом і орієнтують підприємство на майбутнє.

Розраховують нормативні витрати на матеріал і працю, накладні витрати. Виходячи із сутності норми поділяються на основні, ідеальні та поточні. Відповідно вони характеризують тенденцію ефективності виробництва окремих виробів протягом тривалого періоду; мінімальну величину витрат для діяльності в ідеальних умовах виробництва; досяжні витрати на короткий відрізок часу.

Система поточних норм, нормативів і кошторисів витрат різних ресурсів називається нормативним господарством. Основою розрахунку нормативних величин виступають поопераційні, подетальні, повузлові норми матеріальних витрат, норми часу, норми виробітку тощо.

Велика питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції промисловості зумовлює їх значення у процесі формування норм і нормативів. Саме з нормування матеріальних запасів і витрат починають організацію системи нормативного управління витратами.



Визначення нормативних витрат

Найефективніший спосіб управління витратами -- регулювання їх на стадії виникнення. Отже, необхідно встановлювати нормативи на матеріали, працю й послуги, що споживаються у процесі здійснення виробничих операцій. Відхилення від цих нормативів повинні реєструватися для виявлення їх причин і осіб, відповідальних за їх виникнення.

Нормативні витрати на продукт обчислюють складанням переліку нормативних витрат на операції, необхідні для виробництва конкретного продукту. Існують два підходи до визначення нормативних витрат. За першим підходом, оцінка використання праці і матеріалів здійснюється за фактичними даними минулих періодів, за другим -- норми встановлюються за допомогою технічного аналізу.

За технічного аналізу кожна операція вивчається докладно на основі точного обліку матеріалів , праці й обладнання, а також контрольного обстеження всіх її складових. При встановленні нормативів за першим методом, тобто за фактичними даними минулих періодів, існує небезпека перенесення в поточні нормативи минулих помилок і недоліків. Тому в межах даного підходу нормативи встановлюються на основі середніх результатів за минулі періоди. При цьому відомі перевитрати матеріалів чи праці не враховуються. Можна також зробити нормативи більш жорсткими шляхом довільного зниження кількості необхідних ресурсів. Недолік цього методу полягає в тому, що на відміну від методу технічного аналізу він не дозволяє зосередити увагу на пошуку найраціональнішого поєднання ресурсів виробництва та якості продукту. Проте нормативи, визначені на основі середніх фактичних даних минулих періодів, на практиці, в тому числі і на вітчизняних підприємствах, використовуються досить широко.

Крім встановлення нормативів по матеріалах і праці, необхідно обчислити нормативи накладних витрат. При цьому для цілей планування й управління важливо мати окремі ставки для постійних і змінних складових накладних витрат.

Виходячи з того, що найбільш ефективно управляти затратами там, де вони виникають, нормативи на працю, матеріали і змінні накладні витрати необхідно встановлювати на кожну конкретну виробничу операцію. Однак для оцінювання собівартості товарноматеріальних запасів слід установити нормативні значення собівартості виготовлюваної продукції. Нормативна виробнича собівартість продукції включає нормативні витрати на всі операції, необхідні для виготовлення даної продукції, плюс нормативні накладні витрати, нараховані на цю продукцію. Нормативи повинні постійно коригуватися, і якщо мають місце значні зміни технології виробництва або ціни вихідних матеріалів, то для повнішого відображення поточної ситуації в нормативи повинні бути внесені зміни[1].

Для вдосконалення та систематизації обліку змін норм на підприємствах розробляються класифікатори причин змін норм, які можна згрупувати за такими напрямами:

- удосконалення системи управління та організації виробництва;

- удосконалення засобів праці;

- удосконалення використання предметів праці;

- підвищення якості продукції;

- впровадження прогресивних технологій та автоматизації виробництва[2].

До розробки стандартів витрат залучають працівників тих підрозділів, які відповідають за ті чи інші статті витрат: технологіч-ного відділу - для розробки норм витрачання матеріалів, відділу постачання - для визначення стандартної ціни на матеріали і т. ін.

Нормативи накладних виробничих витрат розраховують працівники бухгалтерії на підставі бюджетів (кошторисів) таких витрат, складених окремими виробничими підрозділами (центрами відповідальності).

Сума нормативних витрат на одиницю продукції - це нор-мативна собівартість, яка використовується для оцінки продукції при її оприбуткуванні з виробництва, оцінки запасів, визначення собівартості реалізованої продукції, порівняння фактичної собівартості з нормативною, вирішення питань ціноутворення тощо[3].

Система «стандарт-кост» - інструмент для управління планування витрат і контролю за ними. Вона може використовуватися і при позамовному, і при попроцесному методі калькулювання собівартості. Коли організація застосовує «стандарт-кост», всі витрати, які впливають на рахунки запасів і собівартість реалізованої продукції, виступають як нормативні (стандартні), або зумовлені, а не фактичні. Разом з аналізом поведінки витрат і аналізом «витрати - обсяг - прибуток» нормативні витрати забезпечують обліковій системі основу для контролю бюджетів.

Система нормативних (стандартних) витрат служить для оцінки діяльності окремих працівників і компанії в цілому, підготовки бюджетів та прогнозів, допомагає прийняти рішення про встановлення реальних цін. Ця система широко використовується у всьому світі практично всіма виробничими компаніями.

Між поняттями «нормативні витрати» і «бюджетні витрати» концептуальної різниці немає. Теоретично вони визначаються однаково. Але на практиці, як правило, термін «нормативні витрати» відноситься до одиничного закінченого продукту, а «бюджетні витрати» - до загальної їх кількості.

Ще одною перевагою використання системи «стандарт-кост» є економія на ведення облікових записів. На перший погляд може здатися, що використання нормативів вимагає великих витрат на ведення обліку, порівняно з системою фактичних витрат. Насправді застосування нормативів витрат спрощує ведення обліку. Наприклад, усі індивідуальні дані про матеріал за місяць можна підсумувати і однією проводкою списати з кредиту рахунку «Запаси матеріалів». Аналогічно немає необхідності кожного робочого фіксувати час, витрачений на кожну операцію. Всі нормативні прямі трудовитрати визначені заздалегідь.

При використання системи «стандарт-кост» додаткові витрати виникають лише при встановленні індивідуальних нормативів. Як правило, ці витрати незначні. Багато нормативів застосовуються місяцями або навіть роками без змін. Тільки істотні зміни, такі як зміна конструкції виробу, освоєння нового виробу, викликають необхідність перегляду нормативів. Цінові складові нормативних витрат оновлюються, як правило, щорічно або частіше для того, щоб можна було відобразити вплив інфляції та інших факторів на ціни придбаних матеріалів або вартість робочої сили. Перегляд нормативів загальногосподарських витрат здійснюється в більшості організацій незалежно від того, застосовується система «стандарт-кост» чи ні.

Облік витрат за нормативами (стандартами) являє собою цілісну концепцію. Якщо її застосовують в повному обсязі, то всі дані про фактичні виробничі витрати заміщуються нормативними (стандартними) значеннями. Такі рахунки, як «Запаси матеріалів», «Незавершене виробництво», «Запаси готової продукції» і «Собівартість реалізованої продукції» (і по дебету, і по кредиту) ведуть з використанням нормативних, а не фактичних витрат. Бухгалтер веде окремі рахунки фактичних витрат, щоб в кінці облікового періоду порівняти їх з нормативними. Різниця між нормативними та фактичними витратами називається відхиленням. Якщо виявляється відхилення, бухгалтер повинен з'ясувати причину його походження. Цей процес, відомий як аналіз відхилень, - ефективний інструмент контролю витрат і всієї системи управління.

Нормативні витрати на одиницю виробленого продукту складаються з шести елементів:

1. Нормативна ціна основних матеріалів.

2. Нормативна кількість основних матеріалів.

3. Нормативний робочий час (по прямим затратам праці).

4. Нормативна ставка прямої оплати праці.

5. Нормативний коефіцієнт змінних загальновиробничих витрат.

6. Нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

Для організацій, що надають послуги, застосовуються тільки останні чотири, так як ці організації не використовують сировину і матеріали в своїх операціях.

Калькулювання собівартості продукції та нормативний метод обліку витрат

У 1931р. Інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандартизації, яку у вигляді нормативного методу обліку представив професор М. Х. Жебрак. Але на той час (за часів централізованої економіки) основна увага приділялась не ринковим цінам на працю, матеріально-сировинні, енергетичні ресурси, а централізовано встановленим цінам, тарифам та тарифним коефіцієнтам; виявлені в ході обліку відхилення від норм та внесені зміни норм списувались на собівартість продукції, а не на фінансові результати одразу, як це робиться при системі стандартизації, оскільки в останньому випадку першочерговий інтерес представляє вплив відхилень не на собівартість, а на прибуток, який, як відомо, є метою виробництва. нормативний собівартість облік виробництво

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

Основними принципами системи нормативного обліку є:

нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва;

калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічних заходів.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

Всі випадки відхилення від норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.

При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

На підприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених відділів і цехів про ці зміни. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни в технічну і планову документацію, як підставою для оформлення первинних документів (вимог, лімітних карток, робочих нарядів, маршрутних листів тощо), де зазначаються діючі витратні норми для видачі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також для нарахування заробітної плати.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва.

Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов'язана з необхідністю розробки прогресивних, технічно обґрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин - деталей, вузлів та інших збірних матеріалів. Нормативи, які характеризують величину витрат праці та заробітної плати, виражаються в показниках норм виробітку та розцінках на оплату праці, які встановлюються, по кожній технологічній операції.

Нормативні дані про матеріальні витрати для нормативних калькуляцій беруться зі специфікацій, що розробляються у відділі головного технолога. Дані про нормативні витрати стосовно заробітної плати (нормативні затрати часу, розцінки по операціях) готує відділ праці та заробітної плати підприємства.

Впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, більш досконалого обладнання, раціоналізаторських пропозицій призводить до зниження витрат матеріалів і заробітної плати на одиницю продукції, а, отже, і до змін встановлених за ними нормативів.

Ці зміни фіксує відділ підготовки виробництва в спеціальних повідомленнях, які складають окремо на зміни норм витрат матеріалів, нормативного часу і розцінок, цехових та інших витрат. В повідомленнях наводиться назва деталі (виробу), якої стосується зміна норм, стара і нова норми, різниця від зміни норми, дата і обґрунтування причини введення нової норми.

Облік змін норм потребує своєчасного уточнення нормативів. Основна частка змін норм відноситься до трудових витрат.

Зміни норм обов'язково групують по причинах, найменуваннях виробів, їх однорідних групах, цехах. На підставі повідомлень зміни норм вносять до нормативних калькуляцій. Нові норми, як правило, вводяться з 1-го числа наступного після зміни місяця (кварталу).

Облік змін норм дає можливість уточнювати фактори формування фактичної собівартості і виявляти економічну ефективність впроваджених раціоналізаторських пропозицій і проведених організаційно-технічних заходів.

У всіх виробництвах у разі змін норм виникає необхідність переоцінки незавершеного виробництва на дату зміни. Це викликане тим, що залишок незавершеного виробництва, який переходить на 1-ше число звітного місяця, розрахований за старими нормами, а звітна калькуляція складена, виходячи із витрат за новими нормами. Переоцінку незавершеного виробництва проводять з використанням коефіцієнтів (індексів змін норм).

Важливим і обов'язковим моментом організації нормативного обліку є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановлених на початок місяця, по матеріалах (по кожному найменуванню), заробітній платі робітників та нормативних витратах. Структуру відхилень в системі нормативного обліку в сучасній інтерпретації можна подати у вигляді схеми.

Чинні норми - це обумовлені технологічним процесом норми, за якими здійснюються відпуск сировини й матеріалів та оплата виконаних робіт. Відхиленнями від норм вважаються як економія, так і додаткові витрати сировини, матеріалів, заробітної плати та інші додаткові витрати (в тому числі викликані заміною сировини й матеріалів, оплатою робіт, не передбачених технологічним процесом, доплатам за відхилення від нормальних умов праці тощо).

Відхилення від норм враховуються за місцями їх виникнення (цехами, ділянками, бригадами), причинами та винуватцями на підставі документації і, перш за все, сигнальної документації, що має зазвичай інший колір чи кольорову смугу.

Такими сигнальними документами є матеріальні вимоги на додатковий (понадлімітний) відпуск матеріалів для заповнення недостач і браку деталей, акти на заміну матеріалів, доплатні листки по заробітній платі, наряди на виконання операцій, не передбачених технологією, тощо. Частина відхилень виявляється на підставі інших документів, в яких фактичне витрачання відображається у співставленні з нормативним (акти розкрою матеріалів, шихтові записки тощо).

В кінці звітного періоду складають зведену відомість відхилень за причинами і винуватцями окремо по матеріалах і заробітній платі.

Аналіз цих відхилень дає можливість вживати заходів щодо ліквідації перевитрат, недопущенню втрат, поширювати досвід економного витрачання матеріалів і використання робочого часу.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).

На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні нормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова - є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, навпаки, будується на виріб в цілому.

Нормативні калькуляції використовуються для:

визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

оцінки незавершеного виробництва та браку тощо. Для визначення суми витрат у зв'язку зі зміною норм щомісячно складається відомість перерахунку залишків незавершеного виробництва за нормами, введеними з 1-го числа звітного місяця, в якій фіксується зміст кожного повідомлення про зміни норм: його номер, причина зміни, стара та нова величина нормативного витрачання тощо. Визначена сума витрат за змінами норм, як правило, повинна розподілятися між випуском товарної продукції та незавершеним виробництвом на кінець звітного місяця.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеного обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних відомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат.

У відомості обліку витрат на виробництво, побудованій за калькуляційними статтями витрат, узагальнюються всі витрати, пов'язані з виготовленням однорідної групи виробів в цехах підприємства. Дані про витрати на матеріали, заробітну плату та інші витрати наводяться у відомості у вже згрупованому по цехах вигляді. У відомості з метою спрощення наведені тільки відхилення від норм витрат, враховані зміни норм у звітному місяці.

Нормативну собівартість всієї товарної продукції розраховують як добуток кількості відвантаженої продукції на діючі в звітному періоді норми витрат по кожній статті калькуляції.

Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм, що можна виразити формулою:

Ф = Н ± В ± 3

де: Н - поточні витрати за встановленими нормами плану;

В - відхилення від діючих норм витрат;

З - зміни діючих норм витрат.

Фактичну собівартість одиниці продукції визначають за допомогою індексів відхилень, розрахованих як відношення фактичної собівартості товарної продукції до нормативної

Нормативний метод має як переваги, так і недоліки. Переваги нормативного обліку полягають в тому, що з являється:

можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм;

відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії;

укрупнення об'єктів обліку, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об'єктів калькулювання;

охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;

можливість рідше здійснювати інвентаризацію незавершеного виробництва.

Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов'язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації в цілому по структурних підрозділах і за весь звітний період. Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку.

Більша частина нормативів матеріальних і трудових витрат є галузевими та встановлюється в цілому по країні. Вони характеризують питому вагу витрат матеріалів і праці на виробництво конкретних видів продукції незалежно від того, якими підприємствами вони виготовляються.

Сьогодні розвиток нормативного методу повинен відбуватись в напрямку його комплексного використання як для бухгалтерської реєстрації витрат і обчислення собівартості продукції, так і для робіт, пов'язаних з підготовкою виробництва, його оперативним плануванням, розрахунком споживчих ресурсів і аналізом собівартості.

При такому розширеному використанні нормативного обліку останній виступає як метод, що дозволяє органічно пов'язувати підготовку виробництва, планування, облік витрат, калькулювання і аналіз собівартості у взаємопов'язаний комплекс, який ґрунтується на чинних нормах витрат при системному обліку їх змін. Використовуючи інформацію про зміни чинних норм і відхилень від них, підприємства можуть своєчасно коригувати потребу в товарно-матеріальних цінностях.

Типи норм витрат

При визначенні нормативних витрат виникає питання встановлення вимог до нормативів: повинні вони відображати результати діяльності в ідеальних умовах чи бути легко досяжними? Відповідно до цього розрізняють три типи нормативів:

базисні нормативи;

ідеальні нормативи;

реально досяжні нормативи.

Базисними нормативними витратами вважаються постійні нормативи, які залишаються незмінними тривалий час. Головна перевага їх полягає в тому, що вони забезпечують стабільну базу для порівняння фактичних витрат протягом декількох періодів з одними і тими ж нормативами. Внаслідок цього можуть бути встановлені тенденції ефективності за весь час аналізу. Однак, коли змінюються методи виробництва, ціни або інші релевантні фактори, то такі нормативи перестають відображати поточні цільові витрати й стають некорисними. З цієї причини базисні нормативні витрати застосовуються рідко.

Ідеальні нормативи відображають діяльність в ідеальних умовах. Ідеальні нормативні витрати -- це мінімальні витрати, можливі в умовах максимально ефективної діяльності. Такі нормативи являють собою швидше цілі, на які потрібно орієнтуватися, а не результати, яких необхідно добиватися у виробництві у нинішній час.

Реально досяжні нормативи відображають витрати, які будуть понесені в умовах ефективної діяльності. Досягти їх важко, але можливо . Такі нормативи легше виконати, ніж ідеальні, тому що при їх встановленні допустимі відхилення визначаються з урахуванням зіпсованості ресурсів, поломок устаткування, простоїв тощо. Незважаючи на те, що таких нормативів, хоч і важко, але все ж можливо досягти, якраз вони є найкращим варіантом, з яким доцільно порівнювати фактичні витрати[1].

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.

На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред'являються суспільством до ефективності використання ресурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.

Примірний перелік норм і нормативів (в укрупненому виді), що використовується у поточному плануванні, їх призначення та відповідальні за організацію нормування відділи приведені в табл. 1.

Нормування витрат праці, передбачає використання наступних норм і нормативів:

норматив часу - це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, допоміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва;



Найменування норм і нормативів	Відділи, відповідальні за організацію розробки норм і нормативів	Призначення норм і нормативів
Норми витрат живої праці
Норми витрат часу по видах виробів і робіт (технологічна трудомісткість)	Відділ головного технолога і відділ заробітної плати	Для розрахунку чисельності виробничих робітників і фонду заробітної плати
Норми обслуговування устаткування і робочих місць	Відділи: праці і заробітної плати, головного технолога	Для визначення чисельності працюючих і фонду заробітної плати
Норми витрат часу по повній трудомісткості продукції	Ті ж	Для розрахунку загальної чисельності працюючих і фонду заробітної плати, виробничої потужності підприємства
Коефіцієнти виконання норм	Відділ праці і заробітної плати	Для розрахунку чисельності виробничих робітників
Норми матеріальних витрат
Норми витрат сировини й основних матеріалів по окремих видах виробів	Відділи: головного технолога і головного металурга	Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах
Нормативи і норми витрат допоміжних матеріалів для технологічних цілей	Ті ж	Ті ж
Норми витрат матеріалів на ремонтно - експлуатаційні потреби	Відділи: головного механіка, головного енергетика	Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах на ремонтно-експлуатаційні потреби
Норми витрат палива, електроенергії інших видів енергії на технологічні цілі	Відділи: головного енергетика, головного технолога	Для розрахунку потреби в паливі і різних видах енергії
Норми витрат палива, електроенергії й інших видів енергії для комунально-господарських потреб	Відділи: головного енергетика, головного технолога	Для розрахунку потреби в паливі і різних видах енергії
Норми витрат напівфабрикатів і комплектуючих виробів, що надходять зі сторони	Відділи: головного технолога, головного конструктора, головного механіка, головного енергетика, транспорту	Для розрахунку потреби в напівфабрикатах і комплектуючих виробах
Норми витрат інструменту	Відділи: головного технолога, головного механіка й інструментального господарства	Для розрахунку потреби в інструменті
Нормативи відходів і втрат	Відділи: головного технолога, головного металурга	Для розрахунку потреби матеріальних ресурсів
Норми і нормативи використання засобів праці
Коефіцієнт використання середньорічної потужності	Відділи: головного технолога, головного механіка	Для розробки плану виробництва і реалізації обсягу продажів
Питома вага встановленого устаткування	Відділи: головного технолога, головного механіка	Для розрахунку виробничих потужностей
Норми зйому продукції з одиниці устаткування, годинної продуктивності агрегатів, апаратів, а також режими їх роботи в плановому періоді: норми зйому продукції з 1 м2 виробничої площі	Плановий відділ, виробничо-диспетчерський відділ, відділ головного технолога, відділ праці і зарплати	Для розробки балансу завантаження устаткування, розрахунку виробничої потужності й оцінки ступеня використання основних засобів
Коефіцієнт змінності роботи устаткування	Плановий відділ, відділ головного технолога, головного механіка	Для розрахунку виробничих потужностей
Норми трудомісткості і ремонту одиниці устаткування (одиниці ремонтної складності)	Відділ головного механіка	Для складання графіка планово-попереджувального ремонту
Норми і нормативи організації виробництва
Норми виробничих запасів сировини, матеріалів, палива	Відділи: головного технолога, головного металурга, виробничо-диспетчерського і матеріально-технічного забезпечення	Для складання плану матеріально-технічного забезпечення і розрахунку нормативу оборотних коштів
Фінансові норми і нормативи
Норматив оборотних коштів Рівень рентабельності, норма амортизаційних відрахувань, податки	Фінансовий відділ Плановий відділ Відділ маркетингу	Для розробки фінансового плану
Норми і нормативи, що характеризують якість готової продукції
Норми вмісту корисної речовини в продукті, норми точності розмірів, надійності, довговічності	Відділ головного конструктора, відділ головного технолога, відділ маркетингу, відділ управління якістю продукції	Для сертифікації продукції, для розробки плану продажів, плану якості продукції

Таблиця 1. Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні.

норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

норма виробітку - це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

норма обслуговування - це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, що повинні обслуговувати один робітник чи група робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання основного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв.

Норми потреби в устаткуванні основного виробництва - це кількість устаткування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню технології й організації виробництва продукції (роботи) устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв - це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. д., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.

Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами устаткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режимів робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:

а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;

б) норми простою устаткування в ремонті;

в) структура ремонтних циклів;

г) вартість ремонтної одиниці;

д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці);

е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.д.

Фінансові нормативи - це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:

І. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

мито і збори;

б) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати:

відрахування до Пенсійного фонду;

відрахування у фонди соціального страхування;

в) нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати:

прибутковий податок;

відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку:

податок на прибуток;

д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

ІІ. Взаємовідносини з банками:

процент за банківський кредит;

процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються календарно-планові нормативи.

Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види:

а) величина партій запуску - випуску деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві;

б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві;

в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосерійному і серійному виробництві;

г) такт потокової лінії в масовому виробництві;

д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносерійному виробництві;

е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному і дрібносерійному виробництві;

є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві;

ж) календарні випередження по технологічних переділах в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками.

За часом дії в плановому році:

перспективні -- використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії, з врахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;

поточні -- поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачаннях сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;

оперативні - діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. По них видаються в цехи матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.

В міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.

За характером розповсюдження:

цехові, заводські, - розробляються на підприємстві;

міжзаводські, - розробляються стосовно до однотипного виробництва;

галузеві - регламентують витрати всіх підприємств галузі;

міжгалузеві - розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.

Одним з видів галузевих норм є типова норма. Це -- регламентовані витрати виробничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів продукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств.

Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрати ресурсів.

За ступенем агрегування продукції:

подетальні (поопераційні) -- характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, необхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов;

вузлові характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла;

індивідуальні встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт;

групові визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції в натуральному чи вартісному вираженні.

За ступенем деталізації:

специфіковані являють собою величину витрати конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу;

зведені -- складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду. Доцільно робити суцільний перегляд норм праці один раз у два-три роки при одночасній атестації робочих місць.

Для виявлення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості на підприємствах проводиться аналіз. З цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним методами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). По його результатах розробляються і впроваджуються заходи щодо підвищення якості норм і нормативів.

Основою організації нормувальної роботи є залучення в роботу з встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм. Це означає, що норми витрат матеріалів по їх вмісту в готовому продукті (чиста вага) повинний визначати працівник, що проектує продукцію; нормативи технологічних відходів розробляються технологом, що проектує процес виготовлення продукції, він же бере активну участь у визначенні норм трудомісткості; норми тривалості виробничого циклу розробляє апарат керівника виробництва. Активну участь у цій роботі приймають відділи головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енергетика, інструментальний відділ і інші.

Нормування палива й енергії здійснює бюро (група) по нормуванню витрат паливно-енергетичних ресурсів у складі відділу головного енергетика.

Норми і нормативи використання знарядь праці розраховує відділ головного механіка з залученням відділу головного технолога, технологічних бюро цехів, відділу праці і заробітної плати.

Встановлення норм і нормативів по праці проводить відділ праці і заробітної плати за участю відділу головного технолога, цехових технічних бюро і бюро праці, майстрів, робітників.

Норми і нормативи по організації виробничого процесу розробляє виробничо-диспетчерський відділ із залученням відділу головного технолога і виробничо-диспетчерських бюро цехів.

Організація фінансових нормативів покладена на фінансовий відділ підприємства.

Позитивний вплив на якість норм робить така організація нормувальної роботи, коли активну участь у ній приймають робітники і фахівці цехів, ділянок, працюють спільні нормувальні бюро.

На величину норми впливає рівень техніки, технології, організації виробництва і праці, а також рівень кваліфікації кадрів. У зв'язку з цим важливе значення має впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Основним органом, що здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпорядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії матеріальних ресурсів.

При участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металурга, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів розробляє подетальні, специфіковані, поопераційні і зведені норми витрат сировини і матеріалів на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження і контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних ресурсів, організовує їхню реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактичних питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських і інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчає причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.

Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:

проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;

розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ресурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;

розраховується економічна ефективність даних заходів.

План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється для кожного підрозділу й у цілому по підприємству. Він є складовою частиною плану технічного й організаційного розвитку підприємства[4].

Нормативи та відхилення від них як засіб контролю за витратами

Управлінська бухгалтерія розробляє порівняльні таблиці, де відбиваються заплановані і фактичні показники без обліку даних минулого року. Подібний звіт дозволяє інтегрувати облік нормативних витрат із плануванням і аналізом прибутку і продукції. Окрім того, звіти складаються по центрах відповідальності і створюють можливість шляхом повного виявлення відхилень реально оцінити внесок кожного підрозділу в одержання прибутку.

Однією з найважливіших процедур нормативного обліку є ана-ліз нормативної собівартості продукції. Його проводять у мо-мент узагальнення нормативів у картці стандартної собівартості. Дані з карток переносять у звіт «Попередній аналіз нормативної (стандартної) собівартості». Дані аналізу використовуються управлінською бухгалтерією для доповідної записки керівництву підприємства і кожним мене-джером на предмет збільшення прибутковості продукту. З цього погляду розглядаються:

зміна закупівельної ціни порівняно з минулим роком;

визначення перспективних напрямків політики закупівель;

визначення альтернативних напрямків закупівельної політики;

оцінка значимості нових постачальників (витрати -- постачання -- якість матеріалів);

переваги нових вкладень в устаткування;

переваги політики «виробництво чи закупівля»;

оцінка матеріалоємності з позицій контролю за цінами на ма-теріали (чи немає тенденції закупівель за високими цінами в деяких постачальників);

аналіз витрат і критеріїв оцінки конкурентноздатності продукції за якістю і ціною;

ефективність окремих робочих операцій з визначених продуктів;

перевірка можливості зміни асортименту продукції, зниження цін реалізації, витрат на закупівлю матеріалів;

проведення аналізу беззбитковості виробництва; можливість заміни продукту без зменшення обсягу реалізації в цілому по підприємству.

Таким чином, при порівнянні нормативних витрат на продукт із плановими витратами встановлюється певною мірою напруже-ність нормативів. Використання фактичних даних у зіставленні з нормативними дозволяє підсилити вплив з боку керівників на про-цес формування собівартості і зробити більш дієвою систему конт-ролю за витратами.



Висновок

Визначення собівартості продукції є одним з головних питань організації обліку. Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з випуском і реалізацією продукції, обчислення фактичної собівартості окремих її видів і всієї продукції в цілому. Обчислення цього показника необхідно для оцінки виконання плану по даному показнику і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниження собівартості продукції; визначення цін на продукцію; обчислення національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обгрунтування рішень про виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих.

Аналіз собівартості продукції в розрізі статей калькуляції дає можливість не тільки отримати найбільш повну картину зміни витрат, але і розібратися, де сталися відхилення і хто їх винуватець. Аналіз собівартості в калькуляційної розрізі базується на класифікації витрат за місцем їх виникнення незалежно від економічного змісту.



Список використаних джерел

1. Управлінський облік: навч. посібник / В. М. Добровський [и др.] ; Київський національний економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2005. - 278 с. - Бібліогр.: с. 271-272. - ISBN 966-574-721-5.

2. Електронний ресурс - Конспект лекцій з дисципліни Управлінський облік http://semestr.com.ua/book.

3. Атамас П.Й. Управлінський облік 2-ге вид. Навчальний посібник -- К.: Центр учбової літератури, 2009. -- 440 с. -- ISBN 978-966-364-769-2.

4. Планування діяльності підприємства Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Навчальний посібник. Київ: "Каравела", 2003, 432 с.

5. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит" / Ф. Ф. Бутинець, Л. В. Чижевська, Н. В. Герасимчук. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 416с.

6. Карпова Т. П. Управленческий учет: Учебник для вузов. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. -350с.

7. Котляров С. А. Управление затратами. - СПб: Питер, 2001. - 160 с.

8. Миневский А. Й. Учет й распределение затрат по обслуживанию производства й управлению. - М.: Финансн, 1970. - 120 с.

9. Николаева О. Е., Шишкова Т. В. Управленческий учет. - М.: УРСС, 2000. - 368 с.

10. Пушкар М. С. Управлінський облік - Тернопіль, "Поліграфіст" ЛТД, 1995- 164с.

11. Ткач В. Й., Ткач В. М. Управленческий учет: международный опыт. -М.: Финанси й статистика, 1994. - 144 с.

12. Електронний ресурс http://bibliograph.com.ua/upravlencheskiy-uchet.

Размещено на Allbest.ru

...