Фінансовий контроль в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Організаційні основи і функції контролю в Україні

1.1 Зміст, мета, завдання, значення контролю в системі управління

1.2 Принципи контролю

1.3 Організаційні форми та види контролю

2. Контроль за виконанням доручень керівництва господарства

3. Перевірка виконання плану рентабельності реалізованої продукції

Література



1. Організаційні основи і функції контролю в Україні.

1.1 Зміст, мета, завдання, значення контролю в системі управління

Контроль -- це функція системи управління суспільними процесами. Призначення контролю відповідає меті управління, яка визначається економічними і політичними закономірностями розвитку суспільства. Функції економічного контролю зумовлюються дією основного економічного закону і діями суспільства, інтереси якого він забезпечує.

Держава не може функціонувати і розвиватися без чіткої організаційної системи контролю за виробництвом, розподілом, перерозподілом суспільного продукту та іншими сферами суспільного життя в державі. Контроль є невід'ємним елементом надбудови суспільства, який зазначає серйозних змін в процесі розвитку його політичної системи, органів державного і господарського управління, законодавчої і виконавчої влади.

Ефективність роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в державі багато в чому залежить від здійснення контролю за виконанням законів, рішень, розпоряджень. Системний і всеосяжний контроль сприяє забезпеченню наукової обґрунтованості програм, розпоряджень, нормативних документів, своєчасної їх реалізації. Він є необхідною умовою виявлення та усунення недоліків у діяльності об'єктів управління та причин, які породжують ці недоліки.

Відсутність ефективного контролю - одна з причин обвального падіння економіки, інтенсивного зростання неплатежів, тіньової економіки, а також мало результативної діяльності інституту державної служби контролю.

В широкому розумінні:

контроль - це системна сукупність процесів за допомогою яких забезпечується спостереження за керованим об'єктом з метою виявлення відхилень від встановлених параметрів і вжиття заходів з усунення та ліквідації негативних явищ.

Суть контролю полягає в тому, що суб'єкт управління здійснює облік і перевірку того, як об'єкт управління виконує його настанови. За допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях від заданих параметрів з метою усунення цих відхилень і недопущення у майбутньому.

Основна мета контролю полягає в тому, щоб:

- об'єктивно вивчити фактичний стан справ у різних ланках суспільного і державного життя;

- виявити ті фактори та умови, які негативно впливають на процеси виконання прийнятих рішень, здійснення заходів та досягнення цілей;

- усунути негативні фактори.

Основним завданням контролю є визначення фактичного стану справ об'єкта контролю, порівняння його з нормативним відповідно до чинного законодавства, виявлення необхідних коригуючих впливу на об'єкт контролю.

Контроль виконує і часткові завдання, до яких відносять:

1) утвердження законності, демократії в суспільстві;

2) попередження правопорушень, зловживань;

3) виявлення порушень, відхилень від правових норм чинного законодавства і обґрунтування для притягнення до відповідальності винних посадових осіб;

4) захист і збереження власності.

Що стосується першого завдання - утвердження законності і демократії в суспільстві, слід відзначити, що ринкові відносини ґрунтуються на демократизації управління у використанні економічних важелів та стимулів. В зв'язку з цим демократичний напрям розвитку контролю полягає у застосуванні економічних важелів.

В умовах ринкової економіки контроль повинен сприяти:

- зміцненню державної фінансової дисципліни;

- поліпшенню фінансового стану об'єктів контролю;

- збереженню майна (державного, муніципального, колективного, приватного, іншого) залежно від того, які завдання виконує контроль і хто його проводить;

- попередженню зловживань;

- поповненню доходів бюджету.

Контроль виконує такі основні функції: профілактичну, інформаційну, мобілізуючу.

У ринковому середовищі контролю підлягає вся фінансово-господарська діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися до виконання своїх обов'язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявити подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час контролю інформація є підставою для прийняття управлінських рішень і проведення коригуючих дій, завдяки чому забезпечується нормальне функціонування об'єкта, що перевіряється.

У процесі контролю виявляються не тільки недоліки, а й позитивні сторони діяльності, які можуть стати надбанням інших суб'єктів господарювання, завдяки чому реалізується мобілізуюча функція контролю.

У здійсненні економічного контролю можна відзначити два напрямки:

- контроль з точки зору дотримання законності і збереження майна;

- контроль з точки зору економічної ефективності об'єкта контролю.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких вимог:

- контроль повинен здійснюватися безперервно, регулярно;

- бути своєчасним за терміном здійснення, повним в охопленні об'єкту контролю;

- бути оперативним, дійовим, гласним; мати загальний характер.

1.2 Принципи контролю

контроль управління аудиторський економічний

Важливе значення в процесі контролю відіграють його принципи -норми проведення, обов'язкове дотримання яких визначає ефективність господарського контролю.

Принципи контролю як науки і принципи здійснення контролю практично однакові.

Систему принципів контролю можна поділити на дві групи:

- загальні (основні);

- часткові (спеціальні).

Загальні принципи контролю:

· всеосяжність, яка полягає у поширенні контролю на всі сфери суспільної діяльності і на весь господарський механізм;

· науковість - застосування останніх досягнень науки і техніки, передового досвіту в процесі здійснення контролю.

Тому контрольний процес повинен здійснюватися висококваліфікованими спеціалістами, які мають професійну підготовку і спеціальний дозвіл на проведення окремих видів контролю;

- економічність -- передбачає найоптимальніше співвідношення затрат і результатів при здійсненні контролю;

- дієвість -- активний вплив суб'єктів контролю на об'єкти шляхом прийняття ефективних управлінських рішень по усуненню виявлених недоліків, їх профілактиці та попередженні в подальшій діяльності;

- об'єктивність -- в процесі здійснення контролю повинен бути відображений реальний стан об'єкта контролю;

- безперервність і регулярність;

- конкретність - інформація, яка отримана після проведення контролю повинна мати конкретний економічний зміст, бути потрібною і корисною для прийняття управлінських рішень. Важливим моментом при реалізації результатів контролю є дотримання принципів конфіденційності і гласності.

Гласність - полягає в тому, що результати контролю повинні обговорюватися (в трудових колективах, в пресі, подаватися вищестоящим органам).

Конфіденційність - не розголошення інформації, яка становить комерційну таємницю, у власних інтересах та в інтересах третіх осіб.

Часткові принципи - ті, які стосуються безпосередньо господарського контролю. До них належать:

· попередження порушень;

· виявлення і мобілізація резервів;

· виявлення настач, розтрат, крадіжок, привласнень;

· вивчення причин та умов, які спричиняють безгосподарність;

· виявлення, визначення, доказ збитку, нанесеного порушеннями

1.3 Організаційні форми та види контролю

За організаційними формами економічний контроль в Україні поділяють на:

- державний;

- муніципальний;

- незалежний (аудиторський) контроль;

- контроль власника.

Державний контроль здійснюють органи державної влади і управління. До таких органів відносять Міністерство фінансів України, Державну податкову службу України, Національний банк України, Міністерство праці та соціальної політики, інші.

Муніципальний контроль здійснюється відповідно до Закону України "Про місцеві ради народних депутатів і місцеве регіональне самоврядування".

Незалежний контроль - це аудиторський контроль, який проводять аудитори на засадах самофінансування. Його мета полягає в тому, щоб перевірити достовірність фінансової звітності, іншої інформації, якою користуються інвестори, акціонери, кредитори, інші.

Контроль власника поділяють на:

- внутрішньо-системний - здійснюють міністерства, відомства, державні комітети з ініціативи власника, тобто органу, якому підпорядковується дане підприємство та правах власника;

- внутрішньогосподарський -- включає контрольні функції, які здійснюють керівники (власники) підприємств, організацій, установ. Цей контроль можуть проводити штатні ревізори, внутрішні аудитори, працівники бухгалтерії.

Будучи функцією управління, контроль за часом проведення

класифікується на:

· попередній;

· поточний(оперативний);

· послідуючий.

Попередній контроль здійснюють до прийняття управлінських рішень і проведення господарських операцій. Цей контроль необхідний на всіх рівнях управління. Він повинен попередити непродуктивні витрати, нераціональне використання коштів, ресурсів, неправильне оформлення документації господарських операцій.

Метою поточного (оперативного) контролю є виявлення в процесі проведення господарських операцій негативних відхилень, вивчення їх причини та винних, оперативне усунення негативних явищ. Оперативний контроль проводять, як правило, керівники, працівники, власники підприємств, організацій, установ. Такий контроль може проводитися і вищестоящими органами.

Послідуючий контроль здійснюється після проведення господарських операцій. Метою такого контролю є перевірка доцільності і законності господарських операцій за певний період, виявлення недоліків у роботі, порушень, зловживань, якщо вони були допущені.

Залежно від джерел інформації, які використовують при проведенні, виділяють:

- документальний економічний контроль;

- фактичний економічний контроль.

Документальний контроль полягає у встановленні достовірності і законності господарських операцій на основі даних документів (первинних, кошторисів, зведених відомостей, облікових регістрів, звітності, та інших).

Фактичним називають контроль при якому кількісний та якісний стан об'єкту визначають на основі інвентаризації, огляду, обміру, перерахунку, лабораторного аналізу, інших органоліптичних методів дослідження.

Документальний і фактичний контроль тісно взаємозв'язані, так як їх сукупне проведення дозволяє визначити дійсний стан об'єкту контролю.

Залежно від методів контролю і системи контрольних дій розрізняють такі види контролю:

- ревізія;

- аудит;

- тематична перевірка;

- судово-бухгалтерська експертиза.

Ревізія -- це система контрольних дій, які здійснюють за дорученням керівника вищестоящого органу управління за діяльністю підвідомчих підприємств і організацій, при якій встановлюють законність, достовірність і економічну доцільність господарських операцій, а також правильність дій посадових осіб, які беруть участь у їх здійсненні.

Основна мета ревізії -- виявлення господарських і фінансових зловживань, встановлення причин, які їм сприяють; прийняття заходів щодо відшкодуванні завданих збитків; розроблення пропозицій по усуненню недоліків і порушень; притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення, зловживання.

Аудит -- незалежна перевірка стану бухгалтерського обліку і звітності з метою визначення їх достовірності, відповідності нормативно - правовим актам.

Тематична перевірка -- це вивчення однієї чи кількох сторін виробничої чи фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ. Наприклад: перевірка повноти і своєчасності сплати податків до бюджету, перевірка збереження грошових коштів і правильності ведення касових операцій. Тематичні перевірки проводять всі без виключення контролюючі органи.

Судово-бухгалтерська експертиза призначається слідчим або судом, як правило після проведення ревізії фінансово-господарської діяльності, яка виявляє конфліктні ситуації, що стали предметом судового розгляду.



2. Контроль за виконанням доручень керівництва господарства і вищестоящих органів

Сучасні умови, в яких знаходиться українська економіка характеризуються певними рисами: занепад національної промисловості, розвиток тіньової економіки, постійне зростання кількості економічних правопорушень, виникнення нових схем скоєння економічних злочинів тощо. Все це, безумовно, негативно впливає на загальну економічну ситуацію в країні та висуває на першочергове місце гостру проблему - забезпечення ефективності державного фінансового контролю (надалі - ДФК), бо саме він виступає основним важелем впливу на сталий розвиток країни завдяки забезпеченню ефективного і законного керування державними фінансовими ресурсами.

Основним міжнародним нормативним документом у сфері ДФК є Декларація про керівні принципи фінансового контролю. Вона являє собою базовий, принциповий документ, що враховує різні системи фінансового контролю. Аналізуючи вітчизняне законодавство, можна побачити наявність окремих законів та нормативноправових актів, що регламентують контрольні повноваження і процедури лише для деяких суб'єктів державного фінансового контролю. [6]

Це, являє одну з основних проблем ДФК в сучасних умовах протиріччя законодавчого окреслених положень. Слід також вказати, що основним елементом функціонування моделі ДФК країн ЄС є загальна відповідальність керівників органів державного сектору перед парламентом та громадськістю за стан системи контролю. В той час як в Україні існує практика покладання керівниками відповідальності за діяльність та досягнення мети очолюваних ними органів лише на працівників контрольноревізійних підрозділів або посадових осіб, до обов'язків яких належить проведення ревізій і перевірок. Фактично у системі ДФК в межах окремого господарського суб'єкта повинні бути задіяні всі підрозділи з основної функціональної діяльності, бухгалтерські, планові, економічні, фінансові, юридичні та інші підрозділи органу державного сектору. У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не лише бюджетнофінансові питання, а, по суті, всю роботу державного апарату. В Японії, наприклад, таку функцію виконує Управління адміністративного контролю при канцелярії прем'єр-міністра. В його завдання входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи і структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьби з корупцією, бюрократизмом, розробка проблем окремих верств населення, для розв'язання яких потрібна взаємодія кількох відомств. [13]

ДФК в Україні здійснюється органами однієї системи, які перебувають в адміністративній підпорядкованості, і спрямований на вирішення завдань, що стоять перед певним конкретним органом управління. На центральному рівні державного управління контроль здійснюють органи виконавчої влади та інші інституції. Кожний орган виконавчої влади наділений певними правами з управління державними фінансами та здійснює державний фінансовий контроль у зазначеній сфері, яка становить елемент фінансової системи. Завданнями цих органів є оцінка достовірності й відповідності рахунків законодавству та встановленим нормативам. [8].

Усі територіальні структурні підрозділи системи державної контрольно-ревізійної служби України ведуть оперативний облік виконання планів контрольно-ревізійної роботи, на підставі яких складають установлену статистичну звітність.

Оперативний облік здійснює відповідальна особа, призначена наказом керівника контрольного підрозділу (відділу, управління) у спеціальній книзі чи машинограмі (відомості) згідно з показниками статистичної звітності за розділами: ревізії, тематичні перевірки, завдання правоохоронних органів.

Основні показники оперативного обліку: перелік суб'єктів контролю; дата закінчення попередньої ревізії; прізвище, посада керівника ревізійної групи; термін проведення поточної ревізії; ревізований період; прізвище, посада керівника ревізійної групи; основні результати контролю (донарахування податків у бюджет, штрафні санкції, найбільш значні порушення чинного законодавства з питань обліку, розрахунків, використання матеріальних і фінансових ресурсів, виявлені нестачі, крадіжки, неправомірне використання державних коштів тощо); дата прийняття рішень за матеріалами ревізії; термін подання інформації про виконання цих рішень; відмітки про контроль виконання.

Записи в книзі оперативного обліку вносяться на підставі даних інформаційної карти, яку складає керівник ревізійної групи, використовуючи матеріали з акта проведеної його групою ревізії чи тематичної перевірки. Треба зазначити, що на кожен суб'єкт контролю ведеться справа, де групуються всі матеріали ревізії, прийняті рішення, службове листування за визначений період, як правило, 5--10 років. Ця документація зберігається в металевих шафах або сейфах і призначена для службового користування.

Інформація оперативного обліку узагальнюється за півріччя для складання звітності про виконану контрольно-ревізійну роботу та аналітичних таблиць для аналізу ефективності контролю, його результативності.

У встановлені терміни підрозділи ДКРС складають і подають звітність за формою № 1-кр «Звіт про контрольно-ревізійну роботу».

Основні розділи звіту:

Загальні положення.

Перевірено підприємств, установ і організацій (кількість).

Ревізіями і перевірками виявлено незаконних та не за цільовим призначенням проведених витрат, недостач (розкрадань) грошових коштів і матеріальних цінностей.

Виявлено інших порушень фінансової дисципліни.

Донараховано до бюджету та інших сум, відрахувань до державних фондів.

Ужиті заходи за наслідками ревізій та перевірок.

Середньооблікова чисельність ревізорів.

Одним з напрямів підвищення ефективності державного фінансового контролю є розвиток інформаційно-довідкової системи та інформаційної мережі ДКРС, яка утворюється в контрольних органах вищого рівня на базі даних оперативного обліку структурних підрозділів КРУ із застосуванням комп'ютерних технологій обробки інформації для використання даних про результати ревізій (перевірок) усіма службовими працівниками.

У рамках інформаційно-довідкової системи формується база даних для розроблення методичних рекомендацій з напрямів контролю (окремих об'єктів), методики виявлення порушень, що має важливе значення для підвищення ділової кваліфікації персоналу органів контролю, якості та ефективності контрольних дій. Крім цього, функціонування інформаційної мережі в системі КРУ забезпечує оперативність звітності про виконання контрольно-ревізійної роботи, розширення аналітичності та достовірності даних для прийняття обґрунтованих управлінських рішень за матеріалами контролю, розроблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.



3. Перевірка виконання плану рентабельності реалізованої продукції

Слово «рентабельність» походить з німецької «rentabel» (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів -- розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції --розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3.Рентабельність виробництва -- розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

Показники рентабельності можна розраховувати і за окремими структурними підрозділами, і за видами діяльності.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняль-ного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

Завданнями аналізу рентабельності є:

· оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

· вивчення динаміки показників;

· визначення факторів зміни їхнього рівня;

· пошук резервів зростання рентабельності;

· розроблення заходів для використання виявлених резервів.

Вибір і послідовність аналізу визначається його завданням. Так, для оцінки результатів діяльності підприємства аналізують рентабельність реалізованої продукції для вивчення виробництва окремих видів продукції з погляду попиту на них, доцільності їх випуску -- рентабельність окремих виробів і фактори її зміни.

Варто вивчати рівень рентабельності не тільки в цілому по підприємству, а й у його структурних підрозділах, а також за видами діяльності підприємства (основна, інвестиційна, фінансова тощо).

Зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів, деякі з них показано на рис. 1.

Рис. 1. Структурна схема рентабельності одиниці виробу

Фактори зміни ціни реалізації і собівартості виробу вважаються факторами першого, а всі інші -- факторами другого порядку. Визначення впливу факторів першого порядку проводиться методом ланцюгових підстановок або методом абсолютних різниць. Приклад аналізу факторів зміни рентабельності одиниці виробу наведено в таблиці 1.



Таблиця 1 АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ОДИНИЦІ ВИРОБУ

Найменування виробів (шифр виробів)	Реалізація, тис. грн	Собівартість виробу	Рівеньрентабельності	Відхиленнявід плану
	за планом	за звітом	за планом	за звітом	за планом [(гр.2 / гр.4) - - 1] ? 100	за фактичної ціни та планової собівартості [(гр.3 / гр.4) - 1] ?? 100	за звітом [(гр.3 / гр.5) - - 1] ? 100	усього (гр.8 - гр.6)	у т. ч. за рахунок
									ціни (гр.7 - гр.6)	собівартості (гр.8 - гр.7)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
А	200	250	170	210	17, 64	47, 05	19, 04	+1, 4	+29, 41	-28, 01
Б	325	363	290	315	12, 06	25, 17	15, 23	+3, 17	+13, 11	-9, 94
В	360	355	330	318	9, 09	7, 57	11, 63	+2, 54	-2, 33	+4, 06
Г	518	525	480	495	7, 91	9, 37	6, 06	-1, 85	+1, 46	-3, 31

Дані таблиці свідчать, що планові показники рентабельності щодо виробів А, Б і В перевиконано, щодо виробу Г рентабельність знизилась (гр. 9). Щодо виробів А і Б перевиконання досягнуто за рахунок ціни, а щодо виробу В -- за рахунок зниження собівартості. Щодо виробу Г, то за рахунок ціни рентабельність підвищилась, але збільшення собівартості вплинуло негативно на рентабельність і перекрило позитивний вплив ціни. Такий всебічний розгляд впливу факторів на зміну рентабельності дає можливість планувати оптимальне виробництво різної продукції, його витратний механізм, пов'язуючи це з прибутком, кон'юнктурою ринку.

Вплив факторів другого порядку на зміну рівня рентабельності розраховується за допомогою способу частковoї участі. Для цього використовується інформація про зміну ціни на продукцію в абсолютному розмірі (виріб А):

· зміна якості продукції +10 тис. грн

· зміна попиту на продукцію +15 тис. грн

· зміна показника інфляції +12 тис. грн

Усього 37 тис. грн.

Коефіцієнт частковoї участі становитиме 0, 757 (28, 01:37).

Отже, вплив факторів другого порядку на зміну рівня рентабельності виробу А за рахунок ціни буде таким:

· зміна якості продукції 10 * 0, 757 = 7, 57 %

· зміна попиту на продукцію 15 * 0, 757 = 11, 355 %

· зміна показника інфляції 12 * 0, 757 = 9, 084 %

Усього 28, 01 %

Розрахунки фактора зміни собівартості продукції проводяться так само.

Важливе значення для підприємства має вивчення рентабельності реалізованої продукції через відношення валового прибутку до виручки від реалізації.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:

· зміна структури та асортименту продукції;

· зміна собівартості продукції;

· зміна відпускних цін на продукцію.

Для розрахунку впливу факторів на рентабельність реалізованої продукції використаємо дані табл. 7.11.

Таблиця 7.11 АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Показники рентабельності реалізованої продукції	Виручка від реалізації, тис. грн	Собівартість реалізованої продукції, тис. грн	Рівень рентабельності, %
6	3]]]]]]]]]]]]]]]]]], 2l
1. За планом	860	652	31, 90
2. За планом і фактичним обсягом та структурою продукції	896	680	31, 76
3. Фактично за планових цін на матеріали і продукцію	897	681	31, 71
4. За звітом	899	683	31, 62

З таблиці бачимо, що фактичний рівень рентабельності проти планового знизився на 0, 28 (31, 62 - 31, 90) відсотка. Розрахунки факторів показали таке:

· за рахунок зміни структури рівень рентабельності знизився на (- 0, 14) пункту:

31, 76 - 31, 90 = - 0, 14;

· за рахунок зміни ціни рентабельність також знизилась на (- 0, 05) пункту:

31, 71 - 31, 76 = - 0, 05;

· за рахунок збільшення рівня витрат (собівартості продукції) рентабельність знизилась на (- 0, 09) пункту:

62 - 3131, 71 = - 0, 09.

· Усього рентабельність знизилась на:

- 14 + (- 0, 05) + (- 0, 09) = - 0, 28 відсоткових пунктів.

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність виробництва, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю:

,

· де -- рентабельність виробництва;

· -- прибуток від реалізації продукції;

· -- сума всіх активів (сума основного й оборотного капіталів).

· Прибуток від реалізації залежить від обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), її структури, собівартості, рівня цін, а також від фінансових результатів інших видів діяльності.

Сума всіх активів (сума основного й оборотного капіталу) залежить від обсягу реалізації і швидкості обороту капіталу, який визначається відношенням суми обороту до середньорічної суми основного й оборотного капіталу. Що швидше обертається капітал на підприємстві, то менше його потрібно для забезпечення випуску планового обсягу продукції. І навпаки, уповільнення оборотності капіталу потребує додаткового залучення засобів для забезпечення того самого обсягу виробництва, реалізації і збуту.

· На рівень рентабельності виробництва впливають такі фактори (табл. 7.12):

· зміна частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції;

· зміна фондоміс ткості продукції;

· зміна оборотності оборотних коштів.

Таблиця 7.12 АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ

Показник	За планом	За звітом	Відхилення
1. Валовий прибуток, тис. грн	40	170	+ 130
2. Реалізація продукції (без ПДВ)	600	840	+ 240
3. Середньорічна вартість основних фондів	500	2570	+ 20070
4. Середньорічні залишки матеріальних оборотних коштів	400	450	+ 50
5. Середньорічна вартість виробничих фондів (ряд. 3 + ряд. 4)	900	3020	+ 2120
6. Коефіцієнт фондомісткості продукції (ряд. 3 / ряд. 2), коп.	83, 33	17, 50	-65, 83
7. Коефіцієнт закріплення оборотних коштів (ряд. 4 / ряд. 2)	66, 66	53, 57	- 13, 09
8. Прибуток на 1 грн реалізованої продукції (ряд. 1 / ряд. 2), коп.	6, 66	20, 23	+ 13, 57
9. Рівень рентабельності виробництва (ряд. 1 / ряд. 5), %	4, 45	5, 62	+ 1, 17

За даними таблиці, рівень рентабельності за звітний період збільшився на 1, 17 відсоткового пункту (5, 62 - 4, 45).

Вплив факторів на зміну рентабельності розраховується методом ланцюгових підстановок:

1. Вплив за рахунок зміни частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції:

,

тобто вплив цього фактора становить 13, 48 - 4, 45 = + 9, 03.

Отже, за рахунок збільшення частки прибутку на 1 грн реалізованої продукції рівень рентабельності збільшився на 9, 03 відсоткового пункту.

2. Вплив за рахунок зміни фондомісткості основних виробничих фондів:

.

Порівнюємо з попереднім результатом:

24, 03 - 13, 48 = + 10, 55.

Отже, за рахунок збільшення фондомісткості виробництва рівень рентабельності збільшився на 10, 55 відсоткового пункту.

3. Вплив зміни коефіцієнта закріплення матеріальних оборотних коштів, тобто зміни тривалості обороту оборотних коштів:

5, 62 - 24, 03 = -18, 41.

Бачимо, що за рахунок збільшення тривалості обороту оборотних коштів рівень рентабельності зменшився на 18, 41 відсоткового пункту.

Отож, загальний вплив факторів становить 1, 17 відсоткового пункту (9, 03 + 10, 55 - 18, 41 = 1, 17).



Література

1. Алієва В.Ш. Роль рахункової палати Туреччини в бюджетному процесі //Фінанси України. - 2001. - №6. - С. 68-71.

2. Даценко Г.В., Шпильова Д.В., Синиченко К.Г. Здійснення державного фінансового контролю в зарубіжних країнах //http://www.rusnauka.com/11_EISN_2010/Economics/64441.doc.htm

3. Дікань Л. В. Система фінансового контролю в Україні: сучасний стан організації та перспективи розвитку: монографія / Л. В. Дікань, Ю. О. Голуб, Н. В. Синюгіна, Н. М. Шульга, Т. В. Мултанівська, Т. С. Воінова; за заг. ред. к.е.н., проф. Дікань Л. В. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2010. - 96 с.

4. Дікань Л. В. Фінансовий контроль: теорія та методологія. Монографія / Л. В. Дікань, Ю. О. Голуб, Н. В. Синюгіна. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2009. - 92 с.

5. Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України. - 1998. - №1. - С.47 - 55.

6. Дрозд І.К. Єдність зовнішнього та внутрішнього контролю в системі фінансово-економічного контролю// Фінанси України. - 2006. - №3. - С.135- 140;

7. Карпов Е.С. Организационно-правовые основы государственного финансового контроля в зарубежных странах. // Вестник Владимирского юридического института. - 2007. - №3. - с. 216.

8. Ковалюк О.М. Роль контролю у фінансовому механізмі економіки // Фінанси України. - 2002. - №7. - С.151-155;

9. Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 травня 2005 р. № 158// http://zakon1.rada.gov.ua;

10. Мамишев А.В. Характерні аспекти організації державного фінансового контролю за рубежем. // Фінансовий контроль. - 2003. - №11. - с. 126.

11. Розумович Л.А., Загородня А.Ю. Науковий керівник: доц. Ліщинська Л.Б. Удосконалення державного фінансового контролю в Україні на досвіді зарубіжних країн // http://www.rusnauka.com/28_PRNT_2009/Economics/53238.doc.htm

12. Синюгіна Н.В. Зарубіжний досвід організації незалежного аудиту та його адаптація до національного середовища // Економіка розвитку. - 2010. - №4(56). - С.17-19

13. Юргелевич С.В. Система державного фінансового контролю// Фінанси України. - 2002.- №4. - С.138-143.

14. Про систему державного фінансового контролю в Україні: Проект Закону України від 3 черв. 2002 р.

15. Контроль і ревізія: Навч. посібник // Є. М. Романів, Р. Л. Хом'як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. -- Л.: Інтелект-Захід, 2001.

16. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами: Закон України від 21 груд. 2000 р. № 2181-ІІІ // Офіційний вісник України. -- 2001. -- № 7. -- Ст. 259.

17. Про систему державного фінансового контролю в Україні: Проект Закону України від 3 черв. 2002 р.

18. Контроль і ревізія: Навч. посібник // Є. М. Романів, Р. Л. Хом'як, А. С. Мороз, В. В. Гресик. -- Л.: Інтелект-захід, 2001.

19. Положення про Головне контрольне ревізійне управління України: Затв. Указом Президента України від 28 листоп. 2000 р. № 1265/2000 // Офіційний вісник України. -- 2000. -- № 48. -- Ст. 2080.

20. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. -- К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002.

Размещено на Allbest.ru

...