Фінансовий ринок України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«Фінансовий ринок України»

Зміст

Вступ

1. Сутність і значення фінансового ринку

2. Структура фінансового ринку України

3. Класифікація фінансових ринків

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки.

Становлення і розвиток фінансового ринку є ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримує корпоративні ініціативи, забезпечує фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснює платежі та перерозподіл капіталів.

Як каталізатор економічного зростання - фінансовий ринок істотно впливає на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

На сьогоднішній день, значна частина керуючих впливів на економічні об'єкти здійснюється через фінансовий контур, а деякі з них формуються в самому контурі.

Це, зокрема, процеси розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, коштів за допомогою фінансового ринку.

Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим центром" економічного організму. За станом фінансового ринку можна судити про "здоров'я" економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучасний фінансовий ринок -- це винятково складна структура з великою кількістю учасників -- фінансових посередників, які оперують з різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий набір функцій з обслуговування й управління економічними процесами.

А проте це ринок, на якому присутні продавці й покупці, є товар, що продається і купується. Але товар цей особливий -- це гроші, надані в користування: тимчасово -- у формі позик під зобов'язання, або назавжди -- під акції .

Фінансовий ринок такий же багатоликий і різноманітний, як і загальний ринок, але предмет купівлі - продажу, по суті, один -- гроші, надані в користування в різних формах.

За його допомогою мобілізуються вільні фінансові ресурси і спрямовуються до тих, хто може більш ефективно використати дані кошти.

Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства.

На фінансовому ринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг.

Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу.

Предметом даної курсової роботи є з'ясування механізму дії фінансового ринку України, за допомогою таких методів аналізу, як порівняння та дослідження, визначення стану сучасного українського ринку та перспектив його розвитку.

Основною метою даної роботи є дослідження фінансового ринку, виявлення основних тенденцій розвитку та розробка рекомендацій щодо підвищення його ефективності.

При підготовці курсової роботи були використані законодавчо - нормативні та наукові матеріали, спеціалізовані та періодичні видання , що дозволило: - прослідити еволюцію розвитку та становлення фінансового ринку в Україні;

- вивчити інформаційний простір фінансового ринку;

- довідатись про структуру та класифікацію фінансового ринку;

- визначити проблеми функціонування фінансового ринку України і запропонувати свої рекомендації щодо підвищення ефективності його розвитку.

1. Сутність і значення фінансового ринку

Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток.

Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності.

Рисунок 1.1 Структурні сфери фінансової системи

Поняття «фінансовий ринок» є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу (трансформації).

Плутанину в об'єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що «фінансовий ринок» намагаються замінити в літературі поняттям «грошового» або «кредитного ринку», «інвестиційного ринку».

З огляду на викладене вище, досить важко досліджувати той сегмент загальноринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літературі як самостійна категорія.

Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового ринку через наступне визначення: «Фінансовий ринок - це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах».

І.А. Бланк відзначає, що «у найбільш загальному вигляді фінансовий ринок є ринком, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги».

Методологічні підходи різних авторів можна звести до наступних положень.

Фінансовий ринок - це складна економічна система, що є:

- сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи.

Під фінансовими активами розуміють грошові зобов'язання та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності - це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін.);

- сферою прояву економічних відносин між продавцями і покупцями фінансових активів.

На фінансовому ринку взаємодіють попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах;

- сферою прояву економічних відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що обертаються на цьому ринку.

Товари, що обертаються на фінансовому ринку, - це фінансові активи. До них відносяться гроші (як гривня, так і валюта), депозити, цінні папери різних видів, зобов'язання та борги (що навіть хочуть закласти в бюджет), позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об'єкти нерухомості.

Фінансовий ринок є похідною трансформаційних процесів і повинен бути створений відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність.

Він повинен управляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує правила, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими.

Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі.

Фінансовий ринок - це також відношення між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів.

Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Під фінансовими ресурсами розуміють власний, позиковий і залучений капітал, який використовується учасниками фінансового ринку для формування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідного прибутку.

Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи.

Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів -- акцій, облігацій, депозитів тощо.

Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора -- власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.[32]

Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається на фінансовому ринку, схематично зображено на рисунку 1.2.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рисунок 1.2 Схема кругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового ринку

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики -- борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів.

Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності -- акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал -- прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

Залучені кошти можуть використовуватися для фінансування різних галузей економіки, забезпечення потреб населення та потреб державного бюджету.

Фінансові ресурси надаються на умовах позики або на умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи.

Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку.

З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу.

З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій.

Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб'єктами господарювання.

Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів.

Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги.

Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату.

Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1. 3абезпечують таку взаємодію покупців та продавців фiнансових активiв, у результатi якої встановлюються ціни та фiнанcoвi активи, що зрiвноважують попит i пропозицію на них.

На фiнансовому ринку кожен з iнвecтopiв має певнi мiркування щодо дохiдностi та ризикованності своїх майбутнiх вкладень у фiнанcовi активи.

При цъому, звичайно, ним враховується iснуюча на фiнансовому ринку ситуацiя: мiнiмальнi процентнi ставки та piвнi процентних ставок, що вiдповiдають рiзним рiвням ризику.

Емiтенти фiнансових активiв, для того щоб бути конкурентоспроможними на фiнансовому ринку, прагнуть забезпечити iнвecтopaм необхiдний рiвень дохiдностi їх фiнансових вкладень. У такий спосiб на ефективно дiючому фiнансовому ринку формується рiвноважна цiна на фiнансовий актив, яка задовольняє й інвесторів i емітентів, i фiнансових посередникiв.

2. Фiнансовi ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фiнансових активів i тим самим пiдвищують лiквiднiсть цих aктівів.

Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

3. Фiнансовi ризики сприяють знаходженню для кожного з кредиторiв (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцiй та iнформацiйнi витрати.

Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій по інвестуванню та залученню коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами.

Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу.

Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

Отже, для того, щоб зрозуміти яким чином фінансовий ринок діє як механізм взаємодії власників заощаджень, фінансових посередників та реальних інвесторів, як відбувається мобілізація заощаджень у фінансові ресурси, необхідно з'ясувати структуру фінансового ринку.

2. Структура фінансового ринку України

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших.

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе істотну частину ризиків і зазнають значних витрат з оцінювання фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів.

Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками -- комерційними банками, а не інвесторами.

Структура фінансового ринку залежить від критерію, який покладено в її основу. Вона може змінюватись і приймати свої специфічні особливості.

Так в основу структури фінансового ринку, поданої на рис. № 2.1. покладено класифікацію за суб'єктами господарювання.

Рисунок 2.1

Основними суб'єктами фінансового ринку виступають держава, населення, професійні учасники ринку -- фінансові інститути та інститути інфраструктури, інститути позафінансової сфери, а також іноземні учасники ринку.

Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вона може виступати позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання.

Головним завданням регулювання є узгодження інтересів всіх суб'єктів ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

В Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

Зміст державного регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері.

Державне регулювання здійснюється з метою:

* створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

* захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

* контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

* дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

* запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку -- інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку.

На сьогодні, для України, основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

* прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

* регулювання випуску та обігу фінансових активів;

* реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

* регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

* видавання спеціальних дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

* створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

* контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

* контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належать регулювання:

1) процедур випуску та обігу фінансових активів;

2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників); 4) діяльності іноземних учасників ринку.

Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі.

В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням у цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.

Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо.

Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

* придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);

* торгівля фінансовими активами за свій рахунок;

* купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;

* допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;

* консультації учасникам ринку щодо інвестування;

* управління активами інших учасників ринку.

Трансформація активів, що здійснюється фінансовими посередниками, як правило, виконує хоча б одну з таких економічних функцій:

* узгодження термінів інвестицій;

* скорочення ризику через диверсифікацію;

* скорочення витрат при проведенні операцій;

* забезпечення платіжного механізму.

Прикладом узгодження термінів інвестицій є діяльність банку щодо залучення короткострокових депозитів та надання довгострокових кредитів. При цьому за допомогою різноманітних фінансових інструментів (державні боргові цінні папери, строкові контракти) банк вчасно виконує зобов'язання щодо повернення коштів, розміщених на короткострокових депозитах, та не порушує зобов'язань за наданими довгостроковими кредитами.

Скорочення ризику через диверсифікацію відбувається при вкладанні коштів у інвестиційну компанію. Вкладаючи кошти інвесторів у різні за ступенем ризику та структурою доходу фінансові активи, інвестиційна компанія формує портфель активів, що забезпечує інвестору найменший ризик при бажаному рівні доходу.

Так фінансові інститути можна поділити на дві основні категорії -- депозитні та недепозитні.

До депозитних інститутів належать комерційні банки, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки.

Основною функцією депозитних інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитів та надання позичок.

Джерела фінансових ресурсів та активи депозитних та недепозитних інститутів можна згрупувати у вигляді

Джерела фінансових ресурсів та активи фінансових інститутів

Фінансові інститути	Джерела фінансових ресурсів	Активи
Депозитні інститути
Комерційні банки	Депозити	Кредити, цінні папери
Ощадні баки	Депозити	Заставні
Ощадні та кредитні асоціації	Депозити	Заставні
Кредитні спілки	Депозити	Споживчі кредити
Недепозитні інститути
Страхові компанії	Страхові внески	Цінні папери
Інвестиційні компанії	Акції	Цінні папери
Пенсійні фонди	Внески учасників	Цінні папери

Комерційні банки здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів.

Основними операціями комерційних банків крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів є розрахункове й касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань, надання консультаційних послуг тощо.

Комерційні банки виступають основними постачальниками кредитних ресурсів на ринку і відіграють вирішальну роль у фінансуванні корпорацій, залученні та розміщенні фінансових ресурсів серед галузей економіки. Залежно від специфіки державного регулювання конкретного національного ринку комерційні банки виконують для учасників ринку ширше чи вужче коло операцій з фінансовими активами.

Забезпечення платіжного механізму є однією з найважливіших функцій комерційних банків. При здійсненні розрахунків вони перетворюють активи, що не можуть бути використані для платежів, на активи, які можуть бути використані для цієї цілі.

Сьогодні, коли переважна більшість розрахунків відбувається в безготівковій формі, банки забезпечують здійснення розрахунків між учасниками ринку за допомогою кредитних карток, чеків, платіжних доручень тощо.

Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надають позики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів є фінансування купівлі нерухомості. Позики ощадних інститутів переважно мають довгостроковий характер.

Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кредитних спілок виступають фізичні особи, об'єднані за якоюсь ознакою: спільним місцем роботи, участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації.

Головна мета кредитних спілок -- фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування.

До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди та страхові компанії.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат.

Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників.

До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам - акціям та облігаціям. Частина пенсійних фондів, як й інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій.

Страхова премія є платою за страхування, яку власник полісу вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, отримують плату за прийняті на себе ризики.

Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів. Фактично відбувається нагромадження фінансових коштів, якими можна оперувати на фінансовому ринку, наприклад здійснювати інвестування.

Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси інвестиційні компанії формують за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, активи -- за рахунок придбання пайових та боргових цінних паперів інших емітентів.

Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Виконуючи на ринку різні функції та формуючи ресурси за рахунок різних джерел, недепозитні інститути мають спільну рису. Всі вони вкладають кошти інвесторів у портфель цінних паперів і виступають на ринку інституційними інвесторами.

Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль відіграють інститути інфраструктури.

Під інфраструктурою фінансового ринку слід розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють умови для ефективного функціонування ринкового механізму.

До основних елементів інфраструктури фінансового ринку належать : професійні учасники, організатори торгівлі, посередники у торговельних угодах, посередницькі фінансові інститути, клірингові центри, рейтингові агентства, аудиторські компанії тощо.

Окреме місце посідають інформаційно-аналітичні та консалтингові компанії, які здійснюють інформаційне забезпечення всіх суб'єктів ринку.

За допомогою інститутів інфраструктури відбувається забезпечення стабільного функціонування ринку, купівля-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку і підтримка єдиного інформаційного простору для всіх його учасників.

Інститути позафінансової сфери -- це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги.

До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

До іноземних учасників ринку належать міжнародні організації, іноземні уряди, корпорації, фінансові інститути та фізичні особи, які є представниками інших держав і виступають або емітентами або інвесторами в залежності від позначеної мети.

На фінансовому ринку велику роль відіграє фінансування, яке забезпечує перерозподіл коштів серед учасників для формування активів і отримання прибутку від їх використання.

Зображена структура фінансового ринку на рисунку 2.3. наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рисунок 2.2 Класифікація фінансового ринку в залежності від сфери фінансування

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів.

При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів.

Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками -- комерційними банками, а не інвесторами.

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розгалужену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою.

Для забезпеченості узгодженості між даними суб'єктами необхідно створення єдиних умов функціонування.

На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи.

3. Класифікація фінансових ринків

Досконалий фінансовий ринок -- це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві.

Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Наявнiсть багатьох типiв фiнансових ринкiв пов'язана з існуванням рiзних пiдходiв до їх класифiкацiї.

Розглянемо основні пiдходи, вiдповiдно, основні класифiкацiї фiнансових ринкiв.

1. За умовами передачi фiнансових pecypciв в користування фiнансовий ринок подiляють на ринок позичкового i ринок акцiонерного капiталу.

На ринку позичкового капiталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та пiд процент за допомогою боргових цiнних пaпepiв або кредитних інструментів.

На ринку акцiонерного капiталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у виглядi дивiденду, право спiввласностi на активи пiдприємства i повнiстю подiляє пiдприємницькi ризики з iншими акцiонерами пiдприємства.

2. За терміном обiгу фiнансових активiв, що можуть бути в обiгу на ринку, фiнансовий ринок подiляють на грошовий ринок та ринок капiталiв.

На грошовому ринку здiйснюється короткострокове iнвестування коштiв. На цьому ринку перебувають в обiгу фiнансовi активи, термін обiгу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейськi зобов'язання, ощаднi та депозитнi сертифiкати, векселi, різні види короткострокових облiгацiй тощо.

На ринку грошей корпорацiї залучають кошти для пiдтримки оборотного капiталу в разi виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах.

Фiнанcовi iнститути, зокрема комерцiйнi банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок iншим суб'єктам ринку та для пiдтримки лiквiдностi на належному piвнi. Короткострокові цiннi папери на ринку грошей бiльш лiквiднi та характеризуються меншим коливанням цiн, нiж на ринку капiталiв, тому здiйснення iнвестицiй на грошовому ринку менш ризикове, нiж на ринку капiталiв.

Ринок капiталiв призначений для довгострокового iнвестування коштiв в основний капiтал.

На ринку капiталiв надаються середньо- та довгостроковi кредити, перебувають в обiгу середні та довгостроковi борговi цiннi папери, а також iнструменти власностi - акції, для яких тepмін обiгу не встановлюється.

Емiтуючи акції та облiгації, залучаючи банкiвськi кредити, корпорації формують на ринку капiталiв фiнансовi ресурси, необхiднi для модернiзації i розширення виробництва, впровадження нових технологiй, освоєння виробництва нових видiв продукції.

Фiзичнi особи та будiвельнi органiзацiї залучають кошти для придбання та будiвництва нepyxoмoсті. Фiнанcовi iнститути формують власнi фiнансовi ресурси, якi перебувають у їх використаннi протягом усього перiоду функцiонування i забезпечують економiчне зростання та економiчну стабiльнiсть фiнансовому iнституту.

В цiлому, на ринку довгострокових запозичень, держава, пiдприємницькi структури i населення отримують за визначену плату в довгострокове або безстрокове користування фiнансовi ресурси iнших учасникiв ринку.

Ринок капiталiв розвивається бiльшою мiрою в країнах з досить визначеними та сприятливими економiчними перспективами.

Становлення ринку капiталiв передбачає невисокi темпи iнфляції, а також стабiльнiсть полiтичної та економiчної ситуації в кpaiнi.

3. 3алежно вiд того, чи новi фiнансовi активи пропонуються для продажу, чи емітовані ранiше, фiнансовий ринок подiляють на первинний та вторинний.

Первинний ринок, є ринком перших та повторних емiсiй, на якому здiйснюється початкове розмiщення фiнансових активiв серед інвесторів та початкове вкладення капiталу в piзнi галузi економiки.

Обов'язковими учасниками первинного ринку є емiтенти цiнних паперiв i iнвестори.

На вторинному ринку мають обiг емітентовані ранiше фiнансовi активи. Операцiї на вторинному ринку не збiльшують загальної кiлькостi фiнансових активiв i загального обсягу iнвестицiй в економіку. Важливi риси вторинного ринку - лiквiднiсть, можливiсть поглинати значнi обсяги фiнансових активiв у короткий час при незначних витратах на проведення операцiй.

Основну частину операцiй на вторинному ринку становлять операцiї, пов' язанi з перерозподiлом сфер впливу на ринку, та спекулятивнi операцiї. Як правило, вторинний ринок визначає цiни на первинному ринку.

Вторинний ринок для деяких типiв фiнансових активiв є досить обмеженим, для iнших - практично вiдсутнiм.

Для таких фiнансових активiв, як акцiї, ф'ючерси та опцiони, характерним є не тiльки розвинений вторинний ринок, а й наявнiсть спецiалiзованих бiрж для торгiвлi цими активами.

Вторинного ринку кредитiв в Україні практично немає. У країнах з розвиненою ринковою економiкою вторинний ринок кредитiв розвивається за рахунок впровадження фiнансовими посередниками iновацiй на ринку інструментів позики, а саме внаслiдок використання процедури сек'юритизацiї активiв.

1. 3алежно вiд мiсця, де вiдбувається торгiвля фiнансовими активами, розрiзняють бiржовий та позабiржовий ринки.

Бiржовий ринок, пов'язують iз поняттям бiржi як особливим чином організованoгo ринку, що сприяє збiльшенню мобiльностi капiталу та виявленню реальних ринкових цiн активiв. Бiржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскiльки на ньому в бiльшостi випадків вiдбувається торгiвля емiтованими ранiше фiнансовими активами.

На позабiржовому ринку дiють так званi торгово-iнформацiйнi системи. Учасники таких систем - фiнансовi посередники - мають змогу ознайомитись iз попитом-пропозицiєю на фiнансовi активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозицiї яких їх зацiкавлять.

На рiзних сегментах фiнансового ринку бiржовий та позабiржовий ринки вiдiграють piзну роль.

Так, на валютному ринку торгiвля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабiржовому мiжбанкiвському ринку.

На ринку цiнних паперiв як бiржовий, так i позабiржовий ринки мають велике значення.

Органiзаторами торгівлi на бiржовому ринку цiнних паперiв виступають фондовi та спецiалiзованi бiржi з торгiвлi ф'ючерсними та опцiонними контрактами.

На позабiржовому ринку торгiвля цiнними паперами здiйснюється через торговельно-iнформацiйнi системи, якi створюються торговцями цiнними паперами вiдповiдно до законодавства конкретної країни.

Торгiвля акцiями вiдбувається переважно на бiржовому ринку, а облiгацiями - на позабiржовому.

5. Якщо взяти за характерну ознаку для класифiкацiї поняття глобальностi, можна здiйснити подiл фiнансових ринкiв на мiжнародний та нацiональнi. Останні, у свою чергу, можуть бути подiленi на ринки резидентiв та нерезидентiв.

Ринок резидентiв є ринком фiнансових активiв, емiтованих резидентами на нацiональному ринку. Ринок нерезидентів - це ринок, на якому нерезиденти емiтують фiнансовi активи вiдповiдно до законодавства певної країни.

Цiннi папери, емітовані на ньому, називають iноземними цiнними паперами.

Ринки нерезидентiв досить розвиненi лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринкiв.

На мiжнародному фiнансовому ринку активи, емітовані поза юрисдикцiею будь-якої однiєї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн.

Учасниками мiжнародного ринку виступають уряди, центральнi банки, фiнансовi iнститути, великi промисловi корпорацiї, а також мiжнароднi фiнансовi iнститути та органiзацiї.

Основними фiнансовими iнструментами, що мають обiг на мiжнародному ринку, є єврокредити, єврооблiгації, євроакції та похiднi фiнансовi iнструменти ф'ючерси, форварди, опцiони, свопи.

Постiйний розвиток мiжнародних ринкiв та iнтеграцiйнi процеси на них сприяють розвитку світової економiки, оскiльки дають можливiсть кращого розподiлу фiнансових pecypciв у світовому масштабi.

Водночас вони роблять бiльш взаємозалежними економiки рiзних країн i зменшують можливостi урядiв країн у регулюваннi процесiв на нацiональних фiнансових ринках.

6. Остання класифiкaцiя, на якій я зупинюсь, не має чiтко визначеної ознаки. Проте оскiльки oкpeмi сегменти вiтчизняного фiнансового ринку мають специфiчну структуру та механiзми функцiонування, є сенс видiлити такi складовi фiнансового ринку, як ринок цiнних паперів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки.

Вiтчизняний валютний ринок вiдокремлений i жорстко-регульований, його функцiонування пов'язане iз великою кiлькiстю законодавчих та нормативних aктів, що стосуються валютного регулювання та валютного контролю, правил обiгу iноземної валюти на території України, основ функцiонування мiжбанкiвського валютного ринку тощо.

Фондовий та кредитний ринки також функцiонують за своїми законами. В цiлому фiнансовий ринок України досить вiдокремлений вiд iнших фiнансових ринкiв, i сьогоднi досить „мляво” проходить його iнтеграцiя в систему мiжнародних фiнансових ринкiв.

Також, на українському фондовому ринку існує певна проблема із порушенням законодавства і вимагає вживання нових заходів для покращення даної ситуації.

Нажаль, немає системи контролю, яка застосовується в інших розвинутих країнах. Відсутні окремі служби нагляду та контролю за певними сегментами ринку.

Слiд зазначити, що на розвинених фiнансових ринках валютний ринок (ринок, на якому здiйснюється торгiвля iноземною валютою) не видiляється окремо як складова фiнансового ринку.

Кредитний ринок виступає як специфiчна складова ринку інструментів позики.

Фiнансовий ринок може бути як повнicтю сегментований, так i повнiстю iнтегрований, якщо ринок повнiстю сегментований, інвестор з однiєї країни не може вкласти кошти в цiннi папери в iншiй країні.

При цьому цiннi папери одного ступеня ризику на рiзних ринках мають рiзну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованiстю ринкiв, так i рiзницею в курсах валют та вiдмiнностями в системах оподаткування.

В повнiстю інтегрованому ринку інвестор може iнвeстувати кошти будь-де. При цьому цiннi папери одного ступеня ризику забезпечують iнвестopy однаковий рівень доходу.

Cьoгoднi фiнанcовi ринки рiзного рiвня, а також ринки рiзних фiнансових інструментів рiзною мiрою інтегровані.

Емiтенти мають обмеженi можливості щодо залучення дешевшого капiталу поза мiсцевим ринком, а iнвестори - щодо вкладення коштiв на ринках iнших країн та намiжнародному ринку.

Інодi поняття фондового ринку пов'язують лише з ринком середньо- та довгострокових або капiтальних цiнних паперiв.

Процес iнтеграції фiнансових ринкiв, який зараз триває в свiті, пов'язаний iз багатьма процесами, що вiдбуваються на нацiональних та мiжнародних ринках.

Найважливiшу роль серед них вiдiграють:

- розвиток новітніх технологiй, що робить високоефективними iнформацiйну iнфраструктуру фiнансового ринку та систему розрахунків мiж учасниками ринку;

- концентрацiя дiяльностi учасникiв ринку в свiтових фiнансових центрах;

- iнституцiалiзацiя фiнансових ринкiв, тобто постiйне збiльщення частки iнституцiйних учасникiв ринку (iнвестицiйних, страхових компанiй, пенсiйних фондiв тощо);

- лiберaлiзaцiя фiнансових ринкiв, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасникiв ринку на фiнансовi ринки рiзних piвнів i стимулює їx активнiсть.

Отже, для існування ринку потрібні попит і пропозиція, посередники, система регулювання і саморегулювання.

Попит на цінні папери визначається добробутом нації: що вищий рівень життя, то більша частина прибутку зберігається і більше людей купують цінні папери.

Пропозиція цінних паперів визначається попитом. Але тут є одна обставина. Пропозиція менша в тих країнах, де держава більше втручається у виробництво, розподіл та обмін. У країнах з плановою економікою пропозиція практично відсутня. Якщо підприємство як державна власність одержує кошти з державного бюджету, то випускати цінні папери йому не потрібно.

Висновок

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки.

Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів.

Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фінансового ринку.

Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики.

Нажаль, Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату.

Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів.

Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною, а українські підприємства - збитковими.

Ще однією проблемою сучасного фінансового ринку України можна назвати відсутність єдиного фондового центру. Це ускладнює зробити ринок прозорим, цілісним і не дає інвесторам впевненості у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього приховують інформацію.

Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Принцип цілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всій території України.

Світова практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує від хаотичності і роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно для усієї фінансової системи ринкових відносин - як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні.

Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України.

Таким чином можна зробити висновки, що для ефективної роботи фінансового ринку в Україні необхідно:

· проведення широкомаштабних реформ для створення прозорого, справедливого і надійного ринку;

· створення механізмів надійного захисту прав інвесторів та споживачів фінансових послуг;

· розширення спектору можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо вибору фінансових послуг;

· створення рівних можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо доступу до ринку та отриманню фінансових послуг;

· підвищення якості роботи фінансових установ та стимулювання конкуренції між ними;

· створення законодавчої бази для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фінансовому ринку;

· адаптація національного фінансового ринку до міжнародних фінансових ринків;

· забезпечення стабільністі фінансової системи держави;

· введення системи електронного обліку цінних паперів;

· створення умов для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації;

· ознайомлення фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажування.

фінансовий інвестиція капітал

Список використаної літератури

1. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.

2. Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 10.09.97.

3. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96.

4. Антонюк О.А. Прогнозування стану фінансового ринку на основі експертних оцінок // Фінанси України. - 1998. - № 8. - С. 123 - 127.

5. Базилевич В.Д., Л.О. Баласт рик. Державні фінанси. Навчальний посібник / За ред. Базидевича В.Д. - К.: Атака, 2002. - 368 с.

6. Банківська енциклопедія / Савлук М.І, Поддєрьогін А.М., Пересада А.А., Олекієнко Н.Д., Лазапенко И.Н. / Під ред. А.М. Мороза - К.: ЕЛЬТОН 1997. -

7. Барановський О.І. Фінансова безпека держави // Фінанси України. - 1996. - № 11. - С. 19 - 24.

8. Бєлих Л.П. Основи фінансового ринку.- М.: Фінанси, ЮНИТИ, 1999, стор. 14 - 38.

9. Вейтилингем Р. Посібник з використання фінансової інформації. - М.: Фінанси і статистика, 1999. - 400 с.

10. Гетьман В. Валютний та фондовий ринки України. Тенденції після грошової реформи // Економіст. - 1997. - № 2. - С.66 - 69.

11. Грідчина М.В. Корпоративні фінанси (зарубіжний досвід і вітчизняна практика): Навч. посіб. - 2-ге видання, стереотип. - К.: МАУП, 2002. - 232 с.: іл..

12. Грек Г., Рыжикова Е. Валютное регулирование: Консультации, бухгалтер. учет, норматив. база: Метод. пособие. - Дніпропетровськ: ТОВ «Баланс-Клуб», 1997. - 188 с.

13. Довгань Ж. Банківський капітал: суть і значення // Вісник НБУ. - 1998. - № 7. - С.18 - 20.

14. Єлейно ЯЛ., Кандиба О.М., Латіпко М.Л. Основи фінансового аналізу. -Львів : Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000.-141с.

15. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). -:НЮС, 2000-с. 384

16. Ковальов В.У Фінансовий аналіз. - М.: Фінанси і статистика, 1997, стор. 7 - 47; 379

17. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навчальний посібник. - К.: Знання, 1997. - 184 с.

18. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Київ: Центр , навчальної літератури, 2003 - 224 с.

19. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С.7.

20. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Підручник / Наук. редакція пер. С.Панчишина: Пер. з англ. - К.: Основи, 1998. - 963 с.

21. Мозговий О.М. Фондовий ринок України. // Фінанси України. - 1999. № 5. - С.42.

22. Опарін В.М. Фінанси. Навчальний посібник. - К., 2001.

23. Петровська О.І, Д.В. Клиновий Фінанси (з елементами статистики фінансів). Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ- 2002. - 300с.

24. Планкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С.І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. Редагування В.М. Федосова. - К.: Либідь, 2002 - 654с.

25. Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України // Наук.-практ. конф. (Київ): За редакцією П.О. П'ятиченко. - К.: НДФІ, 1998. - 229 с.

26. Савлук М.І. Гроші та кредит.: Підручник./ К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

27. Таркуцяк А.О. Фінансовий аналіз та управлінські рішення (на прикладі роботи вищого навчального закладу): Навч. посібник - 2-ге вид. - К.: Вид-во Європ ун-ту, 2001 - 201 с.

28. Фінанси: вишкіл студії. Навчальний посібник / За ред. Юрія С.І. - Тернопіль, 2002. - 357с.

29. Фондовий ринок України: Навч. посібник. / Керівник авт. В.В. Оскольський. - К., 1994.

30. Ходаківська В.П. Просторова організація фінансового ринку в Україні. - К.: МАУП. - 2003.

...