Управління витратами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління витратами



Зміст

Вступ

1. Калькуляційна одиниця та її визначення. Види калькуляцій на промисловому підприємстві та їх призначення

2. Сутність, переваги і вади калькулювання за повними та неповними витратами

3. Задача

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

На сучасному етапі розвитку економіки підприємства витрати є важливим аспектом його економічної стійкості, конкурентоспроможності та ефективності виробництва. Підтримка оптимального рівня витрат є основною умовою його виживання й розвитку. Управління витратами - найважливіший інструмент досягнення підприємством високого економічного результату.

Перспективи розвитку підприємства значною мірою залежать від поведінки витрат та управління ними. Вміння планомірно й раціонально керувати ними в періоди погіршення кон'юнктури ринку підвищує шанси на виживання. Управління витратами є важливою функцією економічного механізму підприємства, це підтверджує численна кількість науково обґрунтованих концептуальних конструкцій, методів та моделей системи управління. В свою чергу, управління витратами слід розглядати як сукупність чітко виражених процесів, яким характерні взаємозв'язки та безперервність здійснення. Проте, основною проблемою є те, що на практиці безпідставно ігнорується управління цими витратами.

Як результат - виникають непоодинокі випадки доведення до збиткового рівня, а подекуди - банкрутства підприємств. Відповідно, виникає гостра потреба у визначенні сутності та характеристиці складових кожного із процесів системи управління витратами, що в подальшому дасть можливість впровадження їх на практиці.



1. Калькуляційна одиниця та її визначення. Види калькуляцій на промисловому підприємстві та їх призначення

Процес калькулювання собівартості продукції завершується визначенням собівартості калькуляційної одиниці, яка являє собою вимірник об'єкта калькулювання. Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Економічне призначення калькуляційних одиниць полягає у забезпеченні адекватного відображення споживчих якостей продукції (робіт, послуг) та їх кількісних характеристик. При виборі калькуляційної одиниці враховуються умови виробництва і споживання продукту, якісні та кількісні параметри.

Калькуляційна одиниця повинна відображати кількісну одиницю певної якості, споживчу вартість, бути економічно однорідною і забезпечувати зіставлення калькуляцій однакової продукції, бути стійкою в часі, практично зручною для розрахунків, відповідати вимогам ціноутворення, бути корисною для планування та управління.

На практиці застосовуються такі групи калькуляційних одиниць:

· натуральні (тонни, кілограми, штуки, погонні метри, квадратні метри, кубічні метри, гектари, літри, кіловат-години тощо);

· умовно-натуральні (кубічний метр залізобетонних виробів, квадратний метр столярних виробів, тонна металоконструкцій, умовна банка консервів, сто пар взуття певного артикула, тощо);

· умовні (тонно-кілометри, машино-зміни, машино-години тощо);

· приведені (маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин);

· вартісні (витрати на 1 тис.грн. виконаних робіт, сума матеріальних витрат у розрахунку на 1 грн. випущеної продукції, величина прямих витрат у виробничій собівартості виконаних робіт тощо);

· трудові (людино-години, людино-дні тощо);

· експлуатаційні (одиниця потужності машин, двигунів, виробничої споруди, корисна площа будівлі, параметри приладів, посадочне місце в закладах соцкультпобуту тощо).

Враховуючи специфіку капітального будівництва, як окремі види калькуляційних одиниць, крім вищезазначених, застосовуються ще й такі, як будівельні одиниці (об'єкт або технологічний етап будівництва конструктивний елемент або однорідна частина об'єкта будівництва), укрупнені одиниці (кубічний метр будівлі, кілометр довжини зовнішніх інженерних комунікацій або доріг та ін.).

Калькуляційні одиниці використовуються на стадії складання калькуляції, коли визначаються витрати в розрахунку на одиницю продукції, робіт і послуг.

При калькулюванні робиться розрахунок (калькуляція) собівартості одиниці продукції шляхом ділення загальної суми витрат, виявлених в аналітичному обліку по об'єкту калькулювання, на кількість одиниць даного об'єкту.

Корисно застосовувати параметричне калькулювання разом з традиційним, коли, крім визначення собівартості одиниці продукції, розраховується друга калькуляційна одиниця - параметр.

Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльності підприємств і організацій, зокрема їх економічної ролі, наявності різних показників і видів собівартості та їх призначення у системі економічної інформації розрізняють різноманітні види калькуляцій. В економічній літературі донині немає єдиної думки щодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б їх вивчати.

На практиці застосовуються такі найбільш поширені ознаки, згідно з якими вони класифікуються. До них слід віднести:

· час складання калькуляцій (директивні і звітні) або призначення і час складання (попередні і наступні);

· періодичність складання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);

· рівень охоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);

· місце виникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);

· характер виробництва (масові, індивідуальні, проміжні);

· склад (обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));

· властивість калькуляційного об'єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).

Конкретні умови господарювання створюють необхідність складання певних видів калькуляцій відповідно до типу господарств, мети і завдань, що стоять перед ними.

Директивні (попередні) калькуляції складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.

До них належать планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).

Планові калькуляції складають на основі планових норм витрат у розрахунку не плановий обсяг продукції (робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництво певної продукції (виконання робіт чи надання послуг) виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства (організації), їх складу і структури. В основі складання планових калькуляцій лежать затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів. У плановій калькуляції дістає своє відображення завдання щодо зниження собівартості продукції.

Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошторису. Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їх окремими видами. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції лежать в основі формування договірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генерального підряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника (забудовника) з генеральним підрядником.

Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науково обґрунтованих діючих виробничих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв'язку зі зміною норм витрат. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартості продукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і організаціях, де налагоджене нормативне господарство і калькуляції складаються на основі чинних норм. Вони служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.

Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, досить подібні між собою, проте між ними є певні відмінності. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція - за чинними нормами за кожний окремо взятий період.

Наступні калькуляції складають після виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх ще називають, нормативно-звітні калькуляції.

У вказаних калькуляціях не можуть бути відображенні дані про пред'явлені претензії між господарськими підрозділами або між ними і господарством. Внутрішньогосподарська госпрозрахункова калькуляція призначена головним чином, для контролю за виконанням даним підрозділом завдання щодо зниження собівартості продукції (робіт) як однієї з важливих частин усього госпрозрахункового завдання, для визначення економії коштів від зниження собівартості, розрахунку матеріального стимулювання за економію коштів, визначення доходу підрозділу.

Параметричні калькуляції складаються з метою отримання уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра. Для вказаної мети з усієї сукупності корисних властивостей виділяється основний техніко-економічний параметр, який найповніше і найбільш точно характеризує споживну вартість продукту (потужність, продуктивність тощо). калькуляційний промисловий витрата трудовий

У будівельному виробництві калькуляційною одиницею при параметричному калькулюванні виступає один квадратний метр загальної площі житла звичайного і поліпшеного планування, однокімнатна квартира цегляного будинку і великопанельного, одне ліжко-місце у клінічній лікарні і спеціалізованому диспансері тощо. Для промислового виробництва прикладом може служити собівартість одного місця у твердому автобусі і м'якому, однієї кінської сили двигуна бензинового і того, що працює на дизельному паливі чи на газі.

Така інформація істотно розширює можливість використання калькуляційних матеріалів, зокрема для народногосподарської оцінки витрат і визначення відпускних (договірних) цін, а також для порівняльного аналізу наслідків господарської діяльності однорідних підприємств і організацій.

2. Сутність, переваги і вади калькулювання за повними та неповними витратами

У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів -- калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо.

Питання щодо об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць не потребує спеціальних обґрунтувань і вирішуються автоматично виходячи з властивостей продукції, яку виробляє підприємство.

Вид калькуляції випливає із особливостей її формування. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні.

Важливим є вибір методу калькулювання. Є різні методи обчислення собівартості виробів. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо.

За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами. За першим методом усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою

П = В - Ср.п

де П -- прибуток від продажу (реалізації) продукції;

В -- виручка (дохід) від продажу продукції;

Ср.п -- повна собівартість реалізованої продукції.

Цей традиційний для вітчизняної економіки метод застосовується й у світовій практиці.

Позитивні сторони цього методу:

· відомі всі витрати на кожний виріб, а значить, відома і його прибутковість;

· повна собівартість є базою ціни, а отже, її обчислення необхідне за моделі ціноутворення

Ц = Со + По

де: Со, По -- відповідно повна собівартість і прибуток в ціні одиниці продукції.

До вад методу калькулювання за повними витратами належать:

· неточність калькуляцій внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві;

· трудомісткість калькулювання, оскільки доводиться застосовувати складні методи розподілу непрямих витрат;

· неповне покриття виручкою невиробничих витрат певного періоду, якщо не всю продукцію продано і її залишки на складі зростають.

Калькулювання за неповними витратами, теоретично обґрунтоване в першій половині ХХ ст., полягає в тому, що не всі витрати включаються у собівартість продукції. Це спрощує калькулювання і робить його оперативнішим. Які витрати включати у собівартість, а які не включати -- це окрема проблема, яка вирішується кожним підприємством з урахуванням конкретних умов. У більшості випадків у собівартість не включаються адміністративні витрати і витрати на збут, які вважаються витратами періоду. Тоді калькуляції складаються за виробничими витратами центрів відповідальності (прибутку). За таких умов прибуток підприємства від продажу продукції обчислюється за формулою:

П = В - Ср.н - Спер

де: Ср.н -- виробнича собівартість реалізованої продукції;

Спер -- витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).

Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.

Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:

увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);

продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:

де: С -- витрати за певний період (виробничі чи повні);

N -- обсяг готової продукції за той же період у натуральному вимірі.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.

Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу і т. п.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших, як уже зазначалося, відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других -- загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами -- ще й адміністративні витрати та витрати на збут.

Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві -- розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.



3. Задача

На підприємстві планується два варіанти структури витрат. Під час розроблення плану на наступний рік, треба розрахувати:

· виручку;

· маржинальний і операційний прибуток;

· операційний ліверідж.

Визначити, як зміниться прибуток підприємства, якщо обсяг виробництва зросте на 10%. Зробити висновки щодо вибору варіанту структури витрат.

№ вар	Обсяг виробництва, шт	Ціна од. продукції,грн	Змінні витрати, грн	Постійні витрати, грн
			I	II	I	II
6	775	11,27	3550	4550	4550	3550

Розв'язання:

1. Виручка від реалізації продукції:

В = Q * Ц

де: Q - обсяг виробництва;

Ц - ціна одиниці продукції

В = 775 · 11,27 = 8734,25 грн.

2. Маржинальний прибуток:

П_м = В - С_зм

де: В - виручка від реалізації продукції;

С_зм - змінні витрати

I П_м = 8734,25 - 3550 = 5184,25 грн.

II П_м = 8734,25 - 4550 = 4184,25 грн.

3. Прибуток:

П = П_м - С_пост

де: П_м - маржинальний прибуток;

С_пост - постійні витрати

I П = 5184,25 - 4550 = 634,25 грн.

II П = 4184,25 - 3550 = 634,25 грн.

4. Операційний ліверідж:

де: П_м - маржинальний прибуток;

П - прибуток

5. Приріст прибутку:

_?П = _?Q · L

I _?П = 10% · 8,2 = 82%

II _?П = 10% · 6,6 = 66%



Висновок

Таким чином, з наведених розрахунків можна зробити висновок, щодо вибору варіанту структури витрат: I - варіант є кращим, тому що при кількості змінних і постійних витрат прибуток є більшим у порівнянні із II варіантом.



Список використаної літератури

1. Давидович І. Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

2. Грещак М Г, Коцюба О С Управління витратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.

3. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

4. Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект - Тернопіль Астон, 2005.

5. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. -- К.: Основи, 1993.

6. Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава -- податки -- бізнес. -- К.: Либідь, 1992.

7. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. -- К.: КНЕУ, 1999.

Размещено на Allbest.ru

...