Дослідження механізму формування використання доходів у ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Дохід - багатогранне економічне поняття , яке застосовується в різних значеннях.

Розподіл доходів - це стадія відтворення , яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість , у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін.

У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того , що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально - речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, яких об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Визнаючи наявність значної нерівності в доходах населення у розвинених країнах світу, західні економісти дають поверхове пояснення причин цього явища. Так, Г. Манків, називаючи бідність економічною хворобою, пов'язує її з расовою приналежністю людей, з їхнім віком та складом сім'ї. Значно змістовніше проблему нерівності доходів з'ясовують Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю. Зокрема, вони пов'язують цю проблему з ринковою системою (яка “не має совісті і не пристосовується до моральних норм”), тобто з “виключно індивідуалістичним характером капіталістичної економіки”, яка “цілком допускає високий ступінь нерівності доходів”.[9]

Таким чином, практична необхідність вказаних проблем зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти політекономії.

Предмет дослідження - механізм формування та використання доходів у ринковій економіці.

Метою курсової роботи є дослідження механізму формування використання доходів у ринковій економіці.

Мета курсової роботи передбачає використання таких завдань:

- дослідити поняття доходів та їх джерела;

- охарактеризувати розподіл доходів ринковій економіці;

- проаналізувати динаміку використання доходів населення в Україні.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДОХОДІВ, ЇХНІ ДЖЕРЕЛА

1.1 Виробництво національного доходу

Фактори виробництва національного доходу

Національний дохід дорівнює сумі усіх доходів , зароблених упродовж року резидентами країни на фактори виробництва, незалежно від кого, де ці ресурси використовують, - у власній країні чи за кордоном. За натуральною формою національний дохід складається з усіх предметів споживання, що виготовлені за рік, та цієї частини капітальних благ, яка забезпечує приріст капіталу країни.

Для виробництва національного доходу використовують як відомо, чотири групи ресурсів - працю, капітал, землю та підприємницький хист, які можна розчленувати на дещо ширше коло , виокремивши ще технологію чи організацію виробництва, енергію, інформацію тощо.

Виробництво - це не просто механічне послання його факторів, а складна взаємодія цих факторів через технологію та організацію виробництва. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва: люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології , використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технологічного процесу змінюється й організація виробництва , як узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.

Зі зростанням обсягів виробництва національного доходу змінюються фактори виробництва, зокрема зростає значення енергії. Початково енергія не відрізнялась як самостійний фактор виробництва. Її забезпечувала або рушійна сила людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Ще у першій половині ХІХ ст. з усіх видів енергії, що вироблялися її споживання на Землі, 96% припадало на на м'язову силу людини та свійських тварин і лише 4% становила частка водяних коліс, вітряків та перших парових машин. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва національного доходу стала першорядною. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва уже неможлива.

В умовах науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація: неухильно зростає значення виробничої ( транспорт та інформаційне забезпечення ), а також соціальної ( освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) інфраструктура.

Необхідною умовою виробництва певного обсягу національного доходу є наявність відповідної кількості потрібних ресурсів. Відсутність деяких із них, наприклад енергетичних, може паралізувати господарське життя країни або виробничу діяльність в окремих галузях національної економіки. Тому економічні ресурси є взаємодоповнюваними.

Окрім взаємодоповнюваності, виробничі ресурси характеризуються взаємозамінюваністю. У процесі виробництва національного доходу виробничі ресурси можуть замінювати один одного, змінюючи пропозиції їх поєднання. Відсутність певної кількості одного фактора можна компенсувати певною кількістю іншого. Наприклад, в економічно відсталих країнах частину капіталу заміщують використанням трудових ресурсів. Проте взаємозамінюваність ресурсів у національній економіці є обмеженою. Межі заміщення одних факторів виробництва іншими обумовлюються науково-технічним прогресом, рівнем технології. Наприклад, сучасний стан науки, техніки і технології дає можливість замінювати ресурси у виробництві енергії, але замінити капітальне устаткування у високотехнологічних галузях збільшенням кількості зайнятих працівників неможливо.

Двома найважливішими видами ресурсів у сучасній економіці є праця і капітал. Для позначення капіталу застосовується літера К, а праці - L. Наявна виробнича технологія визначає, який об'єкт продукції виробляють за даної кількості праці і капіталу. Економісти виражають наявну технологію через виробничу функцію, яку можна застосувати і для національної економіки, і для окремої фірми. Якщо обсяг національного продукту чи доходу позначити літерою Y, то сукупну виробничу функцію, тобто виробничу функцію для національної економіки, можна записати так:

Y=F(K,L)

Сукупна виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними економічними ресурсами - капіталом і працею - та величиною національного продукту чи доходу. Інакше кажучи, вона відображає наявну технологію, за допомогою якої ресурси перетворюються у товари і послуги . Якщо у національній економіці вдосконалюються техніка і технологія, то і попередньої кількості праці й капіталу можна отримати більший обсяг національного продукту. У цьому разі економісти кажуть, що ефективність економіки, як уже зазначалося, характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Зрозуміло, що зі зменшенням обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, ефективність використання ресурсів знижується.

Важливими показниками, що відображають ефективність використання основних факторів виробництва, по-перше: продуктивність праці, яка характеризує ефективність фактора «праця». Цей показник для національної економіки обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту до чисельності найнятих. Нерідко його називають виробітком на одного зайнятого.

Продуктивність праці у національній економіці визначають і як відношення національного доходу до чисельності зайнятих.

Ефективність використання капіталу( основних виробничих фондів) характеризують показники фондовіддачі (капіталовіддачі) та фондовіддачі (капіталомісткості).

Фондовіддачу у національній економіці обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту або національного доходу до вартості основних виробничих фондів. Отже, фондовіддача характеризує обсяг національного доходу, що припадає на одну гривню діючих основних виробничих фондів.

Фондомісткість у національній економіці обчислюють як відношення вартості основних виробничих фондів до національного доходу або валового внутрішнього продукту. Отже, фондомісткість показує вартість основних виробничих фондів у розрахунку на одну гривню національного доходу.

В економіці, яка прогресує, фондовіддача підвищується, фондомісткість - знижується. В останні роки у вітчизняній економіці простежувалася несприятлива динаміка цих обох показників.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначають як відношення витрат матеріальних ресурсів до використання продукції. Цей показник називають матеріаломісткістю виробництва. Часто також визначають енергомісткість - відношення кількості у виробництві енергії до виготовленої продукції.

Зниження матеріаломісткості виробництва є важливим резервом підвищення ефективності економіки. Воно забезпечує можливість виготовлення більшого обсягу готової продукції з незмінної кількості сировини.

Підвищення ефективності використання основних факторів виробництва нині є найважливішими рушієм зростання національного доходу.[13]

1.2 Сутність, види і джерела формування доходів. Номінальні й реальні доходи

Дохід - багатогранне економічне поняття, яке застосовується в різних значеннях.

У широкому розумінні слова розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід - це потік грошових надходжень за одиницю часу ( годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється в запасах активів (будівлі, споруди, знаряддя праці, цінні папери, готівкові гроші та ін..), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікується за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

- дохід як поняття приватногосподарське;

- дохід як поняття народногосподарське;

2. За суб'єктом формування:

- доходи населення;

- доходи підприємства (фірм);

- доходи держави;

- доходи суспільства ( національний дохід ).

3. За джерелом надходження:

Доходи від трудової та підприємницької діяльності:

- заробітна плата;

- доходи працівників колективних підприємств;

- доходи від індивідуальної діяльності;

- доходи від кооперативної діяльності;

- доходи підприємств.

Доходи від власності:

- дивіденди від акції;

- відсотки від паю;

- відсотки від банківських вкладів;

- доходи від облігацій;

- орендна плата.

Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

- виплати при безробітті;

- часткова компенсація виплат на освіту;

- виплати інвалідам і тимчасово безробітним;

- безплатне надання медичних послуг;

- адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;

- благодійні послуги;

- соціальні пенсії тощо.

4. За величиною нарахованих і реально отриманих доходів населення:

- номінальний дохід - загальна сума доходу в цінах, поточного періоду;

- реальний дохід - дохід з урахуванням зміни цін, або дохід у цінах базового року.

5. Для аналізу доходів підприємства(фірми) використовують такі поняття.

Валовий дохід,що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:

TR = P - Q

Де TR - валовий дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару ( послуги):

Q - кількість реалізованих товарів і послуг:

Де AR- середній дохід; Р- ціна одиниці виробленого товару ( послуги ):

Q- кількість реалізованих товарів ( послуг )

Граничний дохід - приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів і послуг:

де MR - граничний дохід; R(Q) - приріст валового доходу; Q - приріст обсягів реалізованих товарів та послуг.

6. Доходи, що утворюються в результаті використання певних факторів виробництва ( факторні доходи ):

- доходи у вигляді заробітної плати або посадових осіб;

- рентний дохід;

- процентний дохід або прибуток на капітал;

- підприємницький дохід ( прибуток ) у вигляді залишкового доходу.[5]

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ

2.1 Функціональний розподіл доходів

Під функціональним в економічний теорії розуміють розподіл за факторами виробництва , до них відноситься праця, капітал, земля і підприємницькі здібності.

Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслідок чого формується кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств.

В економічній теорії існують два принципово різних підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський.

Розглянемо коротко зміст кожного з них і виявимо закони функціонального розподілу доходів.

Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) і капіталу.

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких затих засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівників, який, по-перше переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва праці на заново створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набирає форми національного доходу)є, згідно теорією К.Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість , яка входить в структуру сукупного суспільного продукту, але не є основою національного доходу ( новоствореної вартості).

- національний дохід має дві складові (v + m), де v - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, й те - затрати змінного капіталу, які набирають вигляду додаткової вартості;

- капіталісту додана вартість (m) нічого не коштує , а для найманого робітника вона коштує, а для найманого робітника вона коштує неоплаченої праці;

- пропорція, у якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату і додану вартість показує ступінь експлуатації, яка визначається таким чином

m'= (m / v) 100 0%

Чим більша частка m у структурі (m + v), тим вищим є ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

- додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами: промисловцями, торговцями, банкірами і землевласникам. У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р - прибуток промислового капіталіста;

Н - прибуток торгівельного капіталіста;

і - позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста ( або банківський прибуток банкіра);

R - рента, що є доходом землевласника. Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній (капітал і забезпечує такий спосіб розподілу, на рівновеликий капітал власники його в різних галузях отримали рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

Згідно з цією концепцією визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила - сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Розуміння того факту, що робоча сила є не просто здатністю до праці, а здатністю до найманої праці, досить важливе, адже підприємець, здійснюючи організацію та управління економічною діяльністю, теж працює. Однак він не наймається сам до себе, але також здатний до праці, хоч не найманої, а творчої, вільної. Отже, вивчення капіталістичної системи як суспільного устрою передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і землевласників.

Власник робочої сили продає на ринку ресурсів свою здатність до найманої праці на певний проміжок часу, обумовлений договором. Ця здатність реалізується тільки в процесі трудової (економічної) діяльності. Упродовж часу, на який власник землі чи капіталу наймає власника робочої сили, перший на свій розсуд використовує необхідні для здійснення певних економічних функцій здібності найманого працівника.

Оскільки об'єктом продажу найманого працівника є робоча сила, то власник її мусить отримати грошовий еквівалент вартості свого товару. Отже" заробітна плата, згідно з марксистською теорією, є формою вартості робочої сили. Остання (вартість робочої сили) визначається вартістю життєвих благ, необхідних для відтворення здатності до найманої праці. У цьому специфіка вартості товару робоча сила.

Водночас робоча сила - товар, який має і специфічну споживчу вартість (корисність). Для власника капіталу споживча вартість робочої сили виявляється у здатності її в одиницю часу створювати більшу вартість, ніж вона сама варта, тобто в здатності робочої сили створювати додаткову вартість. ;

Так у найзагальнішому вигляді може бути представлена марксистська теорія функціонального розподілу доходів.

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

- власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

- є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

земля створює ренту (R);

капітал (інвестиційні ресурси) - процент (і);

праця - заробітну плату (w);

здатність до підприємництва - підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток (Рп);

- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

- такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки вів забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Розглянемо ближче зміст цього механізму в цілому.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає величину доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Наприклад, попит на програмістів визначається рівнем попиту на програмне забезпечення галузей економіки та домогос-подарств. До того ж усі економічні ресурси використовують в один час, і обсяг попиту на кожний з факторів залежить не тільки від рівня цін на певний ресурс, а й від рівня цін на інші фактори (еластичність попиту за ціною та перехресна еластичність попиту були описані у главі 8).

Сказане вище означає, що підприємець визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю.

Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.

На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи і відпочинку, а також величиною і строками виплати заробітної плати. Реалізація цієї здатності е процесом праці.

Відтак найманий працівник на термін, обумовлений трудовим договором, втрачає право використовувати свою здатність до праці на свій розсуд. Підприємець (капіталіст), який купив (оплатив) право тимчасового використання здатності до праці певного працівника, скористається тільки тими його здібностями, які необхідні йому для нормального процесу виробництва саме в тій галузі, яку він (підприємець) представляє. Найманий працівник не перестає при цьому бути носієм здатності до праці, оскільки вона невіддільна від нього. Відчуженим може бути тільки результат діяльності найманого виробника. Саме тому є підстави стверджувати, що підприємець купує трудові послуги, тобто право використання результатів трудової діяльності найманого робітника (функцію робочої сили).

Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні.

Процес використання робочої сили для найманого працівника - це час, протягом якого він працює на підприємстві, при-водячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів та послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства, де працює найманий робітник.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження й інших ресурсів (землі та капіталу), тоді як найманому робітникові байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів. Його інтерес полягає лише у можливості компенсувати затрати своїх фізичних і розумових здібностей, можливість не втратити здатність до найманої праці в майбутньому, а також можливість утримання сім'ї тощо. Іншими словами, йдеться про відтворення робочої сили або здатності до найманої праці. Оскільки сам працівник є носієм цієї здатності, то відтворення її можливе тільки через відтворення самого працівника. Тому затрати на відтворення здатності до праці за своїм змістом є затратами на товари та послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого робітника з його здатністю до найманої праці.

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Ця розбіжність може проявитись двояко:

-час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці;

-час використання робочої сили перевищує час, необхідний для її відтворення.

Перша ситуація не прийнятна для підприємця (роботодавця), оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж вони того варті, відтак означає створення економічного збитку від праці (Р, < 0), де Р, - прибуток від ресурсу "праця".

Друга ситуація передбачає, що протягом однієї частини робочого дня працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої - надлишок вартості, який вееквівалентно привласнюється підприємцем і забезпечує йому додаткову вартість у формі прибутку (Рь > 0).

Окрім описаних двох ситуацій, можлива ще одна, за якої підприємство від використання трудових послуг отримує нульовий прибуток {Р = 0). Така ситуація виникає тоді, коли час використання найманої праці дорівнює часу, необхідному для відтворення робочої сили.

Досі ми розглядали форми факторних доходів власників капіталу і землі, які не займаються підприємницькою діяльністю (або незалежно від того, займаються вони підприємницькою діяльністю чи ні). Тепер розглянемо, яких же форм набуває дохід підприємця.

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом ресурсу «здатність до підприємництв».

Винагорода, яку отримує підприємець, набирає форми підприємницького доходу, або прибутку, нижньою межею якого є нормальний прибуток. Окрім того, підприємницький дохід може включати і економічний прибуток.

Дохід підприємця є платою за організаційну та управлінську діяльність, новаторство і ризик.

Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від можливих альтернативних варіантів використання здібностей підприємця, тобто це альтернативні, або неявні, затрати. Отже, нормальний прибуток є елементом затрат і набуває форми винагороди за використання підприємцем покладених на нього функцій.

Економічний прибуток - чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх затрат, зокрема і нормальний прибуток.

Економічний прибуток - це власність підприємця, але він використовує його не тільки для особистих цілей, а й спрямовує на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних проблем тощо.

За маржиналістською концепцією розподілу доходів, первинний процес формування факторних доходів здійснюється на ринку ресурсів, а власниками ресурсів є домогосподарства, які, зокрема, пропонують капітал фірмам. Насправді власниками капіталу виступають підприємства, які його і використовують у процесі виробництва. Саме підприємства одержують дохід на капітал, який потім в певному обсязі різноманітними шляхами переходить до домогосподарств.

Форми доходу на капітал, які отримують домогосподарства

Дивіденди - виплати акціонеру компанією у формі готівки (cash) або у формі акцій (schare). Грошовий дивіденд - це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого податку на прибуток корпорації та процентів за борговими зобов'язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у процентах від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі частіше в абсолютному обсязі на одну акцію.

Відсотковий дохід - це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Завдяки перерахованим вище видам доходів домогосподарства беруть участь у привласненні частини доходу на капітал.

Ринковий механізм визначення винагороди найманого працівника, землевласника і власника капіталу грунтується на взаємодії попиту й пропозиції цих факторів.

У зв'язку з тим, що принцип, який лежить в основі формування факторних доходів, ми розглянули в загальному плані, для того щоб зрозуміти механізм розподілу за цим принципом, розглянемо його на прикладі одного ресурсу "праця". Для інших ресурсів цей механізм такий самий і не створює труднощів при застосуванні.

Для цього нам необхідно ретельніше розглянути процес формування попиту і пропозиції на ресурс "праця" та механізм встановлення ринкової ціни праці, а також дослідити вплив інституційних чинників (держави та профспілок) на ринок праці.[13]

2.2 Персональний розподіл доходів. . Сімейні доходи , іхній рівень , джерела і структура

Персональний розподіл доходів - це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

- розмір грошових доходів членів сім'ї;

- наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі економічні блага;

- обсяг податків;

- наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;

-ступінь соціальної захищеності;

-тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

- наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;

- наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Сімейний дохід - економічна основа відтворення сім'ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

- власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

-власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

-державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

-інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

-придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту , довгострокове страхування життя тощо);

-придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров'я, транспортних та інших послуг);

сплата податків та обов'язкових неподаткових платежів;

-придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

- інші витрати.[5]

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту - забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну - сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну - формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання , а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму.

Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства (сім'ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля.

Зміст закону Енгеля полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, вважливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Зі зростанням доходів домогосподарств частка витрат на харчування зменшується; частки витрат на одяг, житло та комунальні послуги зазнають незначних змін, а частки витрат на задоволення соціальних та культурних благ суттєво зростає. дохід маржиналістський сімейний накопичення

Згідно з Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання - забезпечених та малозабезпечених.

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

- розширенням структурних складових сімейних доходів; -поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

-слабким і нестійким зростанням факторних доходів; -домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

-зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

- натуралізацією частки отриманих доходів;

- тінізаціею доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави, але ці проблеми є об'єктом аналізу іншої теми.

2.3 Диференціація доходів населення

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості -- 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт).

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому -- абсолютну нерівність в розподілі.

Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.

Загальну кількість осіб, які отримують дохід, ділять на п'ять рівних квінтильних груп і визначається, якою часткою доходу володіє кожна група домогосподарств (населення). Потім за одержаними накопиченими результатами будується крива Лоренца (графічне зображення рівня концентрації явища).

Щоб зобразити криву Лоренца на осях координат з процентною шкалою від 0 до 100 відкладаються кумулятивні (накопичені) результати розподілів: на горизонтальній осі -- квінтилі осіб, що отримують дохід, на вертикальній -- квінтилі отриманих доходів.

За рівномірного розподілу доходів кожна 20-відсоткова група населення мала б п'яту частину доходів суспільства. На графіку це зображається діагоналлю квадрата і є лінією рівномірного розподілу. За нерівномірного розподілу «лінія концентрації» являє собою угнуту вниз криву. Чим більше відхилення кривої Лоренца від діагоналі квадрата, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Коефіцієнт Джині являє собою відношення площі сегмента, створеного кривою Лоренца, і лінії рівномірного розподілу до площі трикутника нижче лінії рівномірного розподілу.



Рис. 1 Крива Лоренца *

* Використане джерело [2]

Коефіцієнт Джині виявляє середню різницю в доходах між двома одержувачами. Наприклад, якщо коефіцієнт Джині дорівнює 0,2, то це значить, що середня різниця в доходах одержувачів, які належать до цієї сукупності, становить 40 % від середнього доходу сукупності.

Окрім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори.

Нівелюючі -- складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї.

Диференціюючі -- наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

В усіх економічних системах здійснюється регулювання доходів, що являє собою складову соціальної (економічної) політики суспільства. Політика доходів впливає на заінтересованість найманих працівників і підприємців у поліпшенні результатів праці з метою розвитку економіки в цілому. Останнє, у свою чергу, сприяє підвищенню доходів населення, рівня його життя.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на певних методах. У країнах з ринковою економікою можна виділити такі методи: законодавчі, економічні, адміністративні, погоджувальні. Вони взаємозалежні і доповнюють один одного.

До законодавчих методів належить розроблення законодавчої і нормативної бази регулювання доходів. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, ставки податків -- для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб, включаючи і соціальні податки тощо.

Регулювання доходів населення здійснюється з урахуванням норм Конституції України, Кодексу законів про працю, законів про зайнятість населення, колективних договорів і угод, положень про загальнодержавне соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

До економічних методів належать визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, зайнятості, оплати праці працівників тощо.

Адміністративні методи охоплюють такі заходи: прямий державний контроль над монопольними ринками; розроблення стандартів, контроль за їх додержанням; визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення (установлення мінімуму заробітної плати, пенсій, допомоги на випадок безробіття); захист інтересів нації -- ліцензування експорту або державний контроль над імпортом.

Погоджувальні методи (соціальне партнерство). Ці методи в багатьох країнах досить поширені і вважаються найбільш економними і «безкровними». Соціальне партнерство являє собою узгодження дій уряду, підприємців щодо динаміки оплати праці і соціальних трансфертів.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму.

На розмір прожиткового мінімуму впливають потреби населення, які залежать від природно-кліматичних умов і національних традицій, статевого складу і щільності населення, розміру і структури сімей, характеру поселення, економічного розвитку території, співвідношення різних галузевих і професійних груп працівників, рівня регіональних цін тощо.

Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

У світовій практиці застосовуються два основні підходи до побудови бюджету прожиткового мінімуму: нормативний і статистичний.

Бюджет прожиткового мінімуму розраховується у такий спосіб:

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються мінімальний асортимент і вартісна величина «споживчого кошика» на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі «споживчі кошики», структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися. Вартісна оцінка «споживчих кошиків» формується за відповідними цінами і тарифами/

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, яке склалося в базовому періоді

Таблиця 1 *Структура прожиткового мінімуму В Україні в 2011 р.

Статті витрат	На душу населення	Соціально-демографічні групи
		Працездатне населення	Пенсіонери	Діти
				0--6 років	7--15 років
Харчування	68,3	61,6	82,9	74,5	73,4
Непродовольчі товари	19,1	21,4	10,0	18,9	19,8
Послуги	7,4	8,9	7,1	6,6	6,8
Податки та інші платежі	5,2	8,1	--	--	--
Разом	100,0	100,0	100,0	100,0	100,

*Використане джерело [6].

Завдання подальшого підвищення народного добробуту, розроблення концепції рівня (якості) життя пов'язані з необхідністю визначення раціонального споживчого бюджету, з допомогою якого визначаються структура і розмір доходів, необхідних для задоволення потреб відповідно до науково розрахованих раціональних норм.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ДОХОДІВ В УКРАЇНІ

За даними Державного комітету статистики України, в першому кварталі 2012 року реальний ВВП зріс на 2% порівняно із зростанням в розмірі 5,4% в першому кварталі 2011 року. У другому кварталі 2012 року реальне економічне зростання склало 3% в порівнянні з 3,9% у відповідному періоді 2011 року. Хоча офіційні дані про динаміку реального ВВП у третьому кварталі 2012 року будуть опубліковані тільки в грудні поточного року, багато аналітиків вважають, що протягом періоду мав місце спад на рівні (-1,3%).

У Державному бюджеті України на 2012 рік зростання реального ВВП передбачений у розмірі 3,9% (переглянутий з 5%). Згідно актуальним прогнозами провідних українських і міжнародних експертів, в 2012 році економічне зростання в Україні очікується на рівні від 1% до 3%.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі в Україні підготували Консенсус-прогноз на базі матеріалів експертного семінару, який відбувся 9 серпня 2012 року. Згідно Консенсус-прогнозу, реальне зростання ВВП у 2012 році становитиме 2,4%.

У жовтні 2012 року Oxford Economics опублікували прогноз, згідно з яким рецесія в Європі і уповільнення економічного зростання в США в 2012 році обмежують потенціал зростання ВВП в Україні до 1,7%, незважаючи на високий споживчий попит і стимулюючу фіскальну політику на передодні парламентських виборів в країні .

За даними Державного комітету статистики України, у січні-вересні 2012 року середньомісячна номінальна заробітна плата склала 2975 гривень (еквівалент $ 372) у порівнянні з 2633 гривнями (еквівалент $ 330) в 2011 році. Протягом перших дев'яти місяці 2012 року зростання реальної заробітної плати в Україні становив 14,9% у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року.

Аналіз доходів населення в Україні виключно на підставі даних про офіційну заробітну плату часто не відображає реальну ситуацію в зв'язку з тим, що деяка частина зарплат досі виплачується «в конвертах». Згідно з результатами дослідження компанії GfK, близько 28% заробітної плати в Україні виплачується неофіційно.

За офіційними статистичними даними, у першому та другому кварталі 2012 року реальний наявний дохід домогосподарств в Україні зріс відповідно на 10,6% та 15% у порівнянні з аналогічними періодами 2011 року.

Згідно Консенсус-прогнозу, в серпні 2012 року експерти очікували, що реальний наявний дохід українського населення збільшиться на 9% в 2012 році і 6,3% в 2013 році.

ВИСНОВОК

Таким чином, доходи населення - це всі засоби в натуральній і грошовій формі, одержувані домогосподарствами. Вони можуть мати натуральну або грошову форму. Натуральні доходи включають усі надходження продуктів землеробства, скотарства, послуг та іншої продукції в натуральній формі.

Номінальний дохід - це вся сума грошового доходу, яка не залежить від оподаткування та рівня цін.

Наявний доход - це номінальний дохід за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів, тобто кошти, безпосередньо використовувані населенням на споживання і заощадження.

З юридичної точки зору, доходи бувають законними (легальними) та незаконними (нелегальними).

Доходи є чинником розшарування суспільства, виникнення в ньому нерівності. При цьому розрізняють соціальну нерівність і економічний.

Криві Лоренца - це криві, що показують, яку частку підсумованих за рік доходів отримали різні відсоткові частки населення, починаючи з найбідніших громадян або домогосподарств і кінчаючи самими багатими.

Індекс Джині показує, яку частку площа між кривою Лоренца і прямою абсолютної рівності становить від площі трикутника під прямий абсолютної рівності. При цьому індекс Джині, що дорівнює нулю відсотків, характеризує ситуацію абсолютної рівності, а індекс Джині, що дорівнює ста відсоткам, свідчить про «абсолютному нерівності».

Надмірне нерівність у доходах негативно впливає також на якість життя людей, обумовлює відносно велику частку бідняків у складі населення країни.

Бідність - це обумовлене низьким рівнем доходу неприпустиме позбавлення необхідних матеріальних благ.

Офіційний поріг бідності і критерій нужденності, як правило, не збігаються. Критерій нужденності повинен бути гнучким показником і регулярно переглядатися, як з метою не допустити зниження мотивації праці, так і виходячи з реальних фінансових можливостей країни.

Причинами бідності є низький рівень економічного розвитку країни, безробіття війни і військові конфлікти, що тягнуть за собою руйнування промисловості, доріг та інших об'єктів, а також масові переселення людей, дискримінація за статтю, кольором шкіри, національністю, низький рівень пенсійного забезпечення та ін

Для скорочення бідності і зменшення ступеня нерівності доходів держава проводить відповідну соціальну політику. Вона включає комплекс заходів по підтримці рівня доходів громадян та створення умов для задоволення їх першочергових потреб. У рамках соціальної політики розробляються програми соціального страхування і програми державної допомоги. Кошти соціального страхування розподіляються у формі грошових виплат (пенсії та допомоги), фінансування послуг (оплата лікувально-профілактичної допомоги, утримання будинків-інтернатів, покриття витрат на організацію лікування і відпочинку інвалідів та престарілих) і надання пільг (одержання окремими групами населення конкретних матеріальних благ і послуг). Програми державної допомоги забезпечують посібниками тих, хто не має необхідних доходів в силу життєвих невдач, а також тих, хто утримує маленьких дітей.

У політики перерозподілу доходів і їх вирівнювання є як прихильники, так і супротивники. Основний аргумент на користь рівності доходів полягає в тому, що будь-яке переміщення доходів від відносно багатих громадян до відносно бідним збільшує загальну корисність в суспільстві, оскільки сприяє задоволенню більш насущних потреб за рахунок менш насущних. Головний довід опонентів даної політики полягає в тому, що рівність доходів підриває стимули до трудової і підприємницької діяльності і в кінцевому підсумку обертається зниженням рівня доходу в майбутньому.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Економіка праці, та соціально-трудові відносини: навч. посіб. За ред. Гриньова В.М., Шульга Г.Ю. .: Київ 2010

2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 5-те вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2004.

3.Юрій С.І. Фінанси. Навчально-методичний посібник - Тернопіль: ТАНГ,2004.

4.Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.:НІОС,2009.

5. Палий В.Ф., Палий В.В. Финансовый учет. - М.: ФБК-Пресс, 2006. - 10 с.

6. Гетьман В.Г. Финансовый учет. - М.: Финансы и статистика, 2011. - 350 с.

7. Доходи населення та оплата праці, соціальний захист населення / / Економічний бюлетень. 2010. № 9. С.23 - 27.

8. Кобрина Т.Р. Рівень життя населення зростає / / НЕГ, № 9.2007.С. 20-28

9. Макроекономіка: Учеб. посібник / А.В. Бондар, В.А. Воробйов, Л.Н. Новікова та ін Мн.: БГЕУ, 2007. - 415 с.

10. Основи економічної теорії: підручник / В.Л. Клюні [и др.]; під ред.В.Л. Клюні, Н.В. Черченко. Мн.: Виш. шк., 2005. - 408 с.

11. В.П. Божко, Є.В. Попов “ Фінанси” (Використання показників доходів та витрат) 2004р.

12. Банківський менеджмент: Навч. посіб. /О.А. Кириченко.І.В. Гіленко.С.Л.Роголь та ін.;За ред. О.А. Кириченка. - 3-тє вид., перероб. ідоп. -К.:3нання Прес,2002. - 438 с.

13.Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання прес 2008 -С- 87-89.

14.Саввов А. Доходи населення України та їх динаміка. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №2. - С. 121 - 126.

Размещено на Allbest.ru

...