Фінансові посередники на фондовому ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Процедура ІРО

Первинна публічна пропозиція (англ. Initial Public Offering, IPO) -- перший публічний продаж акцій приватної компанії, в тому числі у формі продажу депозитарних розписок на акції. Продаж акцій може здійснюватися як шляхом розміщення додаткового випуску акцій шляхом відкритої підписки, так і шляхом публічного продажу акцій існуючого випуску акціонерами приватної компанії.

Основною метою проведення IPO є отримання так званого «засновницького прибутку» -- прибутку, отримуваного засновниками акціонерних товариств у вигляді різниці між сумою від продажу випущених акцій і капіталом, дійсно вкладеним ними в акціонерне підприємство.

Існує три поширених методи проведення IPO:

· Метод фіксованої ціни (відкрита пропозиція): при проведенні IPO за методом відкритої публічної пропозиції ціна акцій визначається заздалегідь. При цьому методі існує період збору заявок, протягом якого інвестиційний банк збирає заявки на акції компанії. Збір заявок продовжується доти, поки не будуть зібрані заявки на всі пропоновані на продаж акції компанії, або ж емітент не скасує розміщення акцій. Цей метод є досить поширеним за межами США, однак застосовується все рідше, особливо на більших і активних ринках;

· Метод аукціону: є найпоширенішим способом продажу урядових облігацій, а також часто застосовується при приватизації, однак для проведення первинного розміщення акцій використовується відносно рідко. Аукціони часто приводять до "недопродажу" акцій компанії, що є основним їхнім недоліком. З точки зору ціноутворення, аукціони можуть бути оптимальні в разі, коли існує значна кількість інформації про компанію і ця інформація широко поширена серед великої кількості розрізнених інвесторів. Тому аукціони часто вибираються для приватизації відомих компаній у галузях, які добре вивчені і зрозумілі інвесторам, мають велику кількість співробітників і значну клієнтську базу.

· Метод формування книги заявок: основна відмінність методу формування книги заявок полягає в тому, що цей метод дає андеррайтеру (сторона, яка гарантує емітенту виручку від продажу випуску цінних паперів, зазвичай як андеррайтер виступає інвестиційний банк) повний контроль над розподілом акцій компанії серед потенційних інвесторів. Процес формування книги заявок починається з оголошення діапазону ціни (Price Range), який носить попередній характер, і часто остаточна ціна може встановлюватись за межами початкового інтервалу.

Згідно з формальною процедурою збору заявок, інвестиційні банкіри пропонують інституціональним інвесторам "висловити інтерес" в акціях компанії. Як показник інтересу виступає заявка (Bid) на певну кількість акцій компанії. Також потенційні інвестори можуть вказати максимальну ціну, яку вони готові заплатити за акцію (Limit Price). Час формування книги заявок в середньому займає два місяці, але іноді може затягнутися до чотирьох місяців. Книга містить заявку (Bid) кожного потенційного інвестора, назву даного інвестора, кількість необхідних акцій та максимальну ціну (Limit Price). У ній також відзнаки дата внесення заявки і дата всіх наступних переглядів заявки.

Існує три типи заявок:

· Проста заявка (Strike Bid) на купівлю певної кількості акцій незалежно від остаточної ціни акцій;

· Заявка із зазначенням максимальної ціни (Limit Bid), в тому випадку, коли інвестор вказує максимальну ціну, за якою він готовий купити акції;

· Ступінчаста заявка (Step Bid), в якій вказується кількість акцій у залежності від рівня цін.

Існують також «гібридні» методи проведення IPO, при яких для продажу різних траншей акцій використовуються певні методи: аукціон / відкрита пропозиція; аукціон / формування книги заявок; формування книги заявок / відкрита пропозиція (найпоширеніший спосіб).

Процес випуску акцій можна умовно розділити на шість етапів. Деталі і конкретні терміни різних етапів можуть змінюватися, однак сама структура процесу залишається постійною.

1. Довгострокова підготовка компанії до IPO. Приблизно за два роки до виходу на публічний ринок, компанія повинна почати виконувати основні вимоги, що пред'являються до публічних компаній, -- розробити бізнес-план і регулярно готувати фінансову звітність.

2. Формування команди для проведення IPO і загальні збори. На цьому етапі компанія повинна вибрати провідний інвестиційний банк, юридичну фірму тааудитора. Інвестиційний банк буде виступати основним радником емітента та здійснювати функції андеррайтера. За шість-вісім тижнів до офіційної реєстрації в Комісії з цінних паперів проводиться загальні збори, на якому складається план-графік IPO, і розподіляються обов'язки членів команди. Процес IPO офіційно починається з загальних зборів.

3. Розробка проспекту емісії. Попередній проспект є основним маркетинговим інструментом і має містити всю необхідну інвесторам інформацію про компанію. Як правило, він включає фінансову звітність за останні п'ять років, опис цільового ринку компанії, конкурентів, стратегії розвитку, команди менеджерів тощо. Одночасно андеррайтери приступають до вивчення діяльності компанії, ретельного аналізу всіх відомостей, які будуть внесені або згадані в "комфортних листах" аудиторів та юридичних консультантів, що направляються андеррайтеру.

4. Попередня версія проспекту друкується і подається для перевірки до Комісії з цінних паперів. Провідний андеррайтер підбирає інвестиційний синдикат, який допоможе розподілити акції компанії серед інвесторів. Попередній проспект розсилається інституціональним інвесторам.

5. «Дорожнє шоу». Одночасно починається "дорожнє шоу" (Road Show), тобто відвідування зборів інвесторів у різних містах і презентація компанії великим інвесторам (фондам, страховим компаніям, банкам, фізичним особам). Мета цього заходу -- переконати потенційних інвесторів купити акції компанії.

6. Його тривалість становить три-чотири тижні і включає по дві зустрічі щодня керівництва компанії з інвесторами. Це найважливіша частина підготовки виходу на ринок. У міру проведення «дорожнього шоу» андеррайтери починають формувати книгу заявок.

7. По закінченні «дорожнього шоу» керівництво компанії зустрічається з інвестиційними банкірами для узгодження остаточного обсягу випуску і ціни акцій ("ціна пропозиції"). Ціна та обсяг вибираються залежно від очікуваного попиту на акції компанії. Після узгодження остаточної вартості пропозиції та розміру емісії, друкується фінальна версія проспекту і цінова поправка (Price Amendment). Далі, у разі її схвалення, починається розподіл акцій серед інвесторів.

8. Початок торгівлі акціями компанії. Після узгодження ціни акцій і не раніше, ніж через два дні після випуску остаточної версії проспекту компанії, оголошується про набуття IPO чинності (зазвичай після закриття торгів). Певна кількість акцій компанії розподіляється між членами інвестиційного синдикату, брокерами та їхніми клієнтами. Торгівля акціями компанії на біржі починається на наступний день після оголошення IPO. Провідний андеррайтер відповідає за організацію гладкої торгівлі та забезпечення цінової стабілізації акцій компанії.

9. Завершення операції. Угода з андеррайтингу (діяльність інвестиційних посередників з гарантованого випуску цінних паперів на первинному ринку) вважається завершеною, коли компанія передає свої акції андеррайтеру, а він переводить отримані гроші на рахунок компанії (звичайно через три дні). Через сім днів після дебюту компанії IPO оголошується таким, що відбувся. Через 25 днів з моменту початку торгівлі закінчується так званий "період мовчання".

Тільки після закінчення цього періоду андеррайтер та інші члени синдикату можуть робити публічні прогнози і визначати вартість компанії, а також давати рекомендації інвесторам щодо купівлі акцій компанії.

2.Посередники на фондовому ринку

Посередник - фізична або юридична особа, з участю якої укладаються угоди, ведуться переговори; працює за кошти поручителів, одержуючи від них винагороду (оплату посередницьких послуг).

Фінансові посередники - це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) - це корпоративні та пайові інвестиційні фонди, які провадять діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Залежно від порядку здійснення діяльності інвестиційні фонди поділяються на три типи:

1) відкриті - це інвестиційні фонди, цінні папери яких продаються та купуються інвесторами в будь-який час;

2) інтервальні - це інвестиційні фонди, цінні папери яких можуть бути продані в будь-який час, а їхній викуп здійснюється на вимогу інвестора впродовж обумовленого в проспекті договору емісії терміну;

3) закриті - це інвестиційні фонди, цінні папери яких розміщаються у терміни визначені проспектом емісії і вільно обертаються на фондовому ринку. Викупити цінні папери такого фонду можна тільки після закінчення терміну дії (фонд зобов'язаний викупити цінні папери власної емісії після закінчення терміну дії фонду).

ІСІ можуть бути строковими або безстроковими. Строкові створюються на певний строк, після закінчення якого ІСІ припиняють свою діяльність.

Закриті ІСІ можуть бути лише строкові, решта ІСІ - безстрокові.

Всі ІСІ поділяються на 2 види:

1) диверсифіковані - інвестиційні фонди, активи яких можна інвестувати в обмежене коло інструментів ринку капіталів відповідно до встановлених законодавством нормативів

2) недиверсифіковані - інвестиційні фонди, щодо яких не існує жорстких вимог диверсифікації активів, вони можуть здійснювати інвестиції у цінні папери, об'єкти нерухомості

Відкриті та інтервальні ІСІ можуть бути лише диверсифіковані.

Брокер (від англ. broker -- посередник) - це професійний учасник ринку цінних паперів, що укладає цивільно-правові угоди із цінними паперами від імені й за рахунок клієнта або від свого ім'я й за рахунок клієнта на підставі взаємних договорів із клієнтом. За договором доручення брокер діє в якості повіреного.

За свої послуги брокер стягує з клієнта плату переважно у формі комісійної винагороди. Тому діяльність брокерів відносять до комісійної діяльності на фондовому ринку. Інформація про тарифи брокера на Московській міжбанківській валютній біржі наведена у додатку Ж.

Брокер здійснює свою діяльність на основі договору про брокерське обслуговування, укладеного з клієнтом.

Грошові кошти клієнтів, передані ними брокерові для інвестування в цінні папери, а також грошові кошти, отримані за угодами, здійснених брокером на підставі договорів з клієнтами, повинні перераховуватись на окремі банківські рахунки, відкриті брокером у банківській установі.

Брокери є членами фондової біржі або представниками, в обов'язки яких входить виконання заявок клієнтів-інвесторів на здійснення біржових угод шляхом знаходження контрагентів. Завдання брокерів полягає у проведенні усіх процедур із реєстрації та оформлення угод; захисті інтересів своїх клієнтів; інформуванні клієнтів про усі угоди і операції на їх рахунках.

Відправною точкою у взаємовідносинах між брокером і клієнтом є укладення договору про брокерське обслуговування. Після укладення договору брокер зобов'язаний приймати і передавати в операційний зал усі інструкції клієнта, вести розрахунки за угодами, укладеними клієнтами. При виникненні необхідності (бажання) продати або купити цінні папери клієнт подає брокерові заявку.

Розрізняють брокерів, які працюють у офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах. Такий поділ застосовують у тих випадках, коли торги на фондових біржах проводяться в торговому залі. Проте він втрачає свій зміст у випадках створення таких систем торгівлі цінними паперами, коли угоди укладаються через комп'ютерну мережу фондової біржі.

Брокерські фірми, працюючі на біржі, проходять відповідну акредитацію, тобто біржа встановлює відповідність фірми тим вимогам, які до неї пред'являються. На деяких біржах, окрім акредитації самої фірми, потрібно акредитацію брокерів, які її представлятимуть в ході біржових торгів. Брокерська фірма, що пройшла акредитацію, вноситься в реєстр біржі і отримує номер (код, шифр), під яким діятиме при укладенні угод. На окремих біржах цифровий код брокерської фірми замінюють або доповнюють буквеним, тоді він містить певну кількість букв (від 4 до 6).

Штат брокерської фірми і оплата зайнятих в ній осіб визначається її власником або керівником залежно від рівня доходності фірми. Плата за брокерські послуги зазвичай встановлюється за угодою між фірмою і клієнтом у розмірі певного відсотка залежно від сум угоди(наприклад, чим більше суми угоди, тим менше відсоток відрахувань).

Брокер може здійснювати за винагороду управління переданими йому інвестором цінних паперів. Надання відповідних послуг відноситься до діяльності з управління цінними паперами.

Брокер має право укладати договори про управління цінними паперами з фізичними та юридичними особами. Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом - фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Дилер (від англ. dealer-торговець) -- суб'єкт, що здійснює купівлю-продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок. Оскільки дилер оперує власними коштами, беручи на себе усі ризики, то дилерську діяльність відносять до комерційної діяльності на фондовому ринку. Як правило, кожен дилер спеціалізується на купівлі-продажу цінних паперів якогось певного виду. Відповідного до українського законодавства дилером на фондовому ринку може бути лише юридична особа.

Основною функцією дилерів є підтримка обороту ринку певних цінних паперів : беручи на себе зобов'язання котирування цінних паперів, дилери формують рівень цін на організованому фондовому ринку, підтримуючи його ліквідність. Ці ціни підлягають публічному котируванню, тобто вони оголошуються на біржі або в системі позабіржової торгівлі і доступні не лише дилерам, але і широкому колу інвесторів.

Такого дилера прийнято називати маркет-мейкером (від англ. «market maker» - людина, що робить ринок). Маркет-мейкер одночасно оголошує і ціну продажу, і ціну купівлі. Прикладом маркет-мейкера є банк при здійсненні валюто обмінної операції (купує і продає валютні цінності за різними цінами).

Оголошуючи публічні котирування, дилер може повідомити й інші істотні умови, необхідні для укладення договору купівлі-продажу: кількість цінних паперів, що купуються (продаються), термін дії оголошених цін тощо. Учасник ринку, знаючи умови здійснення угоди, оцінює їх і, якщо вони його влаштовують, укладає угоду з дилером на запропонованих умовах. Дилер зобов'язаний цю угоду виконати.

Здійснюючи котирування цінних паперів, дилер, як правило, має інформацію про стан емітента. Проте ця інформація не завжди доступна широкому колу учасників ринку. Тому на дилера покладається обов'язок розкривати інформацію про емітента і консультувати клієнтів про придбання тих або інших цінних паперів.

Будучи професійним учасником фондового ринку і маючи відповідну інформацію, дилер, що суміщає свою діяльність з брокерською, володіє певними перевагами у порівнянні з клієнтами, тому законодавство усіх країн передбачає комплекс заходів, що захищають клієнтів

Дилерами на ринку найчастіше виступають великі банки і компанії, що мають в розпорядженні значний власний капітал, який дає можливість виконувати основну функцію дилера щодо підтримки ліквідності ринку. У дилера в загальному випадку має завжди бути необхідна кількість паперів (власний портфель), щоб задовольняти всі зміни (стрибки) попиту на відповідний цінний папір і одночасно викупляти з ринку надмірну кількість цінних паперів, коли кон'юнктурний попит на них падає.

Дилери працюють на ринку з будь-якими його учасниками, проте найчастіше контактують з брокерами, а не безпосередньо із самими клієнтами (інвесторами). Прямий контакт клієнтів з дилерами зазвичай відбувається у разі здійснення великих за обсягом угод з цінним папером, який «курує» дилер.

Андеррайтери (англ. Underwriter - гарант) - посередники, діяльність яких полягає у наданні послуг щодо розміщення цінних паперів, які випускаються. Андеррайтер - юридична особа, яка, згідно із укладеним з емітентом договором андерайтингу, здійснює розміщення цінних паперів емітента. Таких учасників фондового ринку деколи називають «підписники-посередники», а відповідну діяльність - андерайтингом.

Фактично, андерайтинг - одна із наступних дій:

Ш купівля на первинному ринку цінних паперів у емітента із наступним їх перепродажем первинним власникам цінних паперів;

Ш укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента першим власникам, про повну або часткову купівлю цінних паперів за фіксованою ціною із наступним перепродажем;

Ш укладення договору про зобов'язання покупця здійснювати всі можливі дії для продажу якомога більшої кількості цінних паперів, не приймаючи зобов'язання викупити цінних паперів, що не були продані.

Цей вид посередницької діяльності має ряд особливостей:

· андеррайтерські послуги надаються щодо цінних паперів, які випускаються для публічного розміщення;

· у більшості випадків андерайтером виступає не один посередник, а кілька - синдикат посередників;

· оплата послуг андеррайтерів здійснюється емітен-том, як правило, за рахунок різниці між емісійною ціною та номінальною вартістю цінних паперів.

Удоговорі андерайтингу зазначається ціна пропозиції у відкритому продажі, гарантійний спред, включаючи усі знижки і комісійні, чистий прибуток емітента, а також дата завершення угоди.

Емітент зобов'язується сплатити усі витрати, понесені при випуску або перепродажі цінних паперів, включаючи витрати на реєстрацію цінних паперів, а також на випуск проспектів і зобов'язується надати головному андеррайтеру достатню кількість екземплярів попередніх проспектів і остаточних, затверджених проспектів емісії цінних паперів.

Різниця між ціною продажу цінних паперів і ціною їх викупу в емітента, називається ціновим спредом, і являє собою дохід андерайтера. На величину цінового спреда впливає ряд факторів:

v розмір емісії - чим він більший, тим меншим є спред;

v якість цінних паперів - чим вона вища, тим меншим є спред;

v вид цінних паперів - найнижчий спред характерний для забезпечених облігацій, вищий - для незабезпечених облігацій, найвищий - для акцій.

Андерайтером може бути виключно особа, яка у встановленому порядку отримала ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з випуску та обігу цінних паперів (торговець цінними паперами). В Україні торговець цінними паперами може провадити андеррайтинг, якщо має сплачений грошовими коштами статутний капітал у розмірі не менш як 7 млн грн.

публічний пропозиція фінансовий інвестування

Размещено на Allbest.ru