Проблеми та шляхи розвитку фінансового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

1.1 Суть, значення, структура та класифікація фінансового ринку

1.2 Нормативно-правове забезпечення

2. ОЦІНКА СТАНУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка стану фінансового ринку

2.2 Інфраструктура фондового ринку

2.3 Діяльність професійних учасників ринку цінних паперів

3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ФНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми регулювання фінансового ринку

3.2 Тенденції розвитку сучасного фінансового ринку України

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Інтернаціоналізація суспільно-економічного життя, перехід до відкритої економіки сприяють приєднанню України до світового господарства, її входженню в світовий економічний простір. Поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшення міжнародних потоків товарів, послуг, капіталів і особливо грошей.

Фінансовий ринок - це ринок, який опосередковує розподіл грошових коштів серед учасників економічних відносин. За його допомогою мобілізуються вільні фінансові ресурси і спрямовуються до тих, хто може більш ефективно використати дані кошти. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. На фінансовому ринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг. Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і обумовлюють створення фондового ринку, як складової фінансових відносин, який забезпечує вільний обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством та створює умови для конкуренції. Фондовий ринок дає необмежені можливості для формування фінансових ресурсів і його роль набуває все більшого значення. В силу цього дослідження проблем формування і функціонування фондового ринку є актуальним і важливим.

Предметом даної роботи є з'ясування механізму дії фондового ринку України, за допомогою таких методів аналізу, як порівняння та дослідження, визначення сучасного стану українського ринку цінних паперів і визначення перспектив розвитку ринку.

Основною метою магістерської роботи є дослідження фондового ринку, виявлення основних тенденцій розвитку та розробка рекомендацій щодо підвищення його ефективності.

В роботі розглянуті питання структури фінансового ринку, дана характеристика окремих його сегментів, основних видів та класифікацій, наведені приклади функціонування фондових ринків розвинутих країн. Розглянуті питання становлення українського ринку цінних паперів, здійснення обігу основних фінансових інструментів та регулювання фондового ринку.

При підготовці даної магістерської роботи були використані законодавчі, нормативні, наукові матеріали, спеціалізовані та періодичні видання , що дозволило авторові:

прослідити еволюцію розвитку фондового ринку в Україні;

вивчити інформаційний простір фондового ринку;

проаналізувати діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

продемонструвати документи, які регламентують допуск цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі;

довідатись про іноземний досвід функціонування фондових ринків;

визначити проблеми функціонування фондового ринку України і запропонувати свої рекомендації щодо підвищення ефективності його розвитку.



1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

1.1 Суть, значення, структура та класифікація фінансового ринку

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Під фінансовими ресурсами розуміють власний, позиковий і залучений капітал, який використовується учасниками фінансового ринку для формування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідного прибутку.

Оскільки передача в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи.

Осіб, які інвестують кошти в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів -- акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора -- власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.[8]

Передача в користування фінансових ресурсів на фінансовому ринку оформляється тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики -- борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності -- акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал -- прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.

По-перше, забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

По друге, фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

По третє, фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки.

Для того, щоб зрозуміти яким чином фінансовий ринок діє як механізм взаємодії власників заощаджень, фінансових посередників та реальних інвесторів, як відбувається мобілізація заощаджень у фінансові ресурси, необхідно з'ясувати структуру фінансового ринку.

Структура фінансового ринку залежить від критерію, який покладено в її основу. Вона може змінюватись і приймати свої специфічні особливості.

Так в основу структури фінансового ринку, поданої на рис. № 1.1., покладено класифікацію за суб'єктами господарювання.

Основними суб'єктами фінансового ринку виступають держава, населення, професійні учасники ринку -- фінансові інститути та інститути інфраструктури, інститути позафінансової сфери, а також іноземні учасники ринку.

Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вона може виступати позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання.

Головним завданням регулювання є узгодження інтересів всіх суб'єктів ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належать регулювання:

1) процедур випуску та обігу фінансових активів;

2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);

4) діяльності іноземних учасників ринку.

На фінансовому ринку велику роль грає фінансування, яке забезпечує перерозподіл коштів серед учасників для формування активів і отримання прибутку від їх використання.

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками -- комерційними банками, а не інвесторами.

Всі учасники фінансового ринку виконують відповідні функції, які залежать від специфіки діяльності на ринку. Так всі функції учасників ринку можна поділити на основні групи - які є головними на ринку, і допоміжні - які забезпечують більш ефективне виконання основних функцій.

Доволі численну групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв'язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[17].

В залежності від кругообігу капіталу фінансовий ринок можна поділити на такі сектори [10]:

- ринок банківських кредитів;

- ринок цінних паперів;

- валютний ринок.

Ринок банківських кредитів охоплює відносини з приводу акумуляції кредитними установами коштів фізичних та юридичних осіб і надання їх у вигляді позичок на умовах зворотності й платності.

На ринку цінних паперів відбувається купівля-продаж цінних паперів, яка за своєю формою близька до позички капіталу.

Валютний ринок, який є сферою економічних відносин, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції.

Зазначені три сектори фінансового ринку -- системоутворюючі. У межах кожного сектору можна виділити окремі сегменти. Так, наприклад, на ринку банківських кредитів залежно від строку можна виділити короткострокові позички, середньо- та довгострокові позички; залежно від позичальника -- споживчі позички, позички суб'єктам господарювання, органам місцевої влади тощо. На ринку цінних паперів виділяють ринок акцій, облігацій (державних, корпоративних або місцевих).[12]

1.2 Нормативно-правове забезпечення

Правове забезпечення діяльності на фондовому ринку України в сучасних умовах представляє комплекс законодавчих та нормативних актів, якими визначаються правила функціонування фондового ринку в цілому так звані правила гри на ринку.

Основу правового регулювання складають Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про Національну депозитарну систему особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про приватизаційні папери”, “Про господарські товариства”, окрім того діяльність на ринку цінних паперів регулюється чинними законодавчими актами про приватизацію, оподаткування, інвестиційну діяльність, про власність, підприємства та підприємництво, заставу, банкрутство, антимонопольним законодавством, нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Антимонопольного комітету України, Статутами та Правилами організаторів торгівлі: фондових бірж, позабіржових фондових торговельно-інформаційних систем та саморегулівних організацій, а також їх нормативними актами. [5]

Сукупністю цих законодавчих та нормативних актів визначаються в цілому правила функціонування фондового ринку України та зокрема окремі види діяльності, кожний в переважній більшості є виключним видом діяльності, а саме:

діяльність по випуску цінних паперів;

комерційна або ділерська діяльність по цінних паперах;

комісійна або брокерська діяльність по цінних паперах;

посередницька діяльність по приватизаційних паперах;

представницька діяльність по приватизаційних паперах;

діяльність по управлінню цінними паперами;

діяльність по організації торгівлі цінними паперами;

реєстраторська діяльність по цінних паперах;

депозитарна діяльність по цінних паперах;

клірингова (грошово-розрахункова) діяльність по цінних паперах.

Саме цими законодавчими та нормативно-правовими актами визначаються сьогодні і процедури випуску та державної реєстрації інформації про випуск та випусків цінних паперів, видачі дозволів та ліцензій на здійснення кожного окремого виду діяльності по цінних паперах та сертифікації спеціалістів, які допускаються до проведення операцій на фондовому ринку.



2. ОЦІНКА СТАНУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка стану фінансового ринку

Оцінити стан та рівень розвитку фондового ринку України допоможе аналіз динаміки відповідних показників у порівнянні з аналогічними показниками ринків, що розвиваються Росії й Польщі, а також "граничних" ринків групи країн Центральної, Східної Європи й Балтії, до якої входить і Україна.

Як правило, використовуються такі показники: обсяг торговельного обігу цінних паперів, капіталізація ринку акцій, рівень “free-float” (частка акцій, що перебувають у вільному обігу і не належать контролюючим акціонерам), а також ступінь концентрації компаній відносно капіталізації й обсягу торгів.

За оцінками фахівців, рівень “free-float” українських публічних компаній не перевищує 8%, тоді як для російського ринку акцій цей показник становив 17,9% у 2005 році і 21,4% - у 2006-му, а для польського - відповідно, 35,0% і 37,2%3. При цьому, за даними звіту провідної української фондової площадки ПФТС за 2006 рік, 15 компаній, які становили 5,1% від загальної кількості емітентів акцій, що були занесені до котирувальних списків, забезпечили 58,9% її капіталізації й 50,2% загального обсягу торгів на цьому сегменті її ринку.

Нерозвиненість українського організованого ринку акцій підтверджують дані, наведені в табл. (2.1). Так, якщо розрив у період 2004-2006 років між показниками ВВП на душу населення в Україні та в перелічених у цій таблиці країнах становив від 1,2 до 2,6 разу, то розрив у обсягах угод із акціями на душу населення - від 5,9 до 144,3 разу.

Слід зазначити, що нерозвиненість організованого ринку цінних паперів, і зокрема ринку акцій, украй обмежені можливості його функціонування як ринку капіталу змушують вітчизняні компанії пов'язувати свої плани щодо залучення інвестиційних ресурсів із виходом на високо капіталізовані закордонні, насамперед європейські, фондові площадки. Свої послуги активно пропонують Лондонська, Німецька, Варшавська й Віденська фондові біржі, й найближчим часом до них має намір приєднатися російська ММВБ.

Таблиця 2.1 ВВП у паритетах купівельної спроможності та обсягу угод з акціями на душу населення на організованих ринках України, деяких країн Центральної та Східної Європи, Балтії й Росії у 2013-2016 роках, дол. США

Країни	ВВП на душу населення у ПКС*	Обсяг угод з акціями на душу населення
	2013	2014	2015	2013	2014	2015
Україна	5984	6820	7800	7,38	18,46	29,5
Румунія	7427	9013	9100	43,46	157,32	197,2
Болгарія	7656	8549	10700	65,51	177,95	196,0
Естонія	12444	14896	20300	591,43	1770,0	736,2
Польща	11653	13501	14400	787,22	1428,95	2764,2
Росія	8980	10599	12200	865,41*	1293,73**	4257,6

Однак надмірне порушення балансу між обсягами інвестицій в акції у формі ІРО на користь закордонних фондових площадок може мати негативні наслідки для розвитку вітчизняного фондового ринку, тим більше, що його повноцінне формування ще не завершене. Не можна виключати можливості того, що вітчизняні компанії будуть змушені випускати акції в Європі або Росії, породжуючи ще одну форму залежності України від сусідніх країн.

На тлі наведених фактів неповноцінності українського фондового ринку й особливо його організованого сегмента, щонайменше, дивними виглядають радісні реляції з приводу невтримного, найчастіше ірраціонального "зростання ринку", а фактично - лише штучного зростання курсових цін акцій за незначних обсягів угод із ними. На товарних ринках таке явище найімовірніше кваліфікувалося б як інфляція попиту, та нікому не спало б на думку характеризувати його як зростання ринку. За фасадом такого "зростання" ховається "мильна булька", яку ретельно роздувають. Рано чи пізно вона лусне, і її жертвами стануть насамперед ті компанії, ціни на акції яких сьогодні стрімко йдуть угору.

Такий, м'яко кажучи, своєрідний "ринок" уже понад десять років будується в Україні спільними зусиллями законодавчої й виконавчої влади. Чималий внесок у процес цього "будівництва" робить ДКЦПФР, яка у другій половині 90-х років минулого століття бачила своє головне завдання в переважному розвиткові позабіржового (читай: неорганізованого) фондового ринку, а з початку нинішнього століття наполегливо ігнорує світовий досвід, у тому числі найближчих сусідів України, передусім Росії та Польщі, а також численні пропозиції й вимоги організаторів торгівлі та інших професійних учасників фондового ринку. Не випадково діяльність Комісії викликає з боку останніх гостру критику.

Проте прогноз розвитку фондового ринку України та його основних сегментів, який базується на математично-статистичному моделюванні динаміки відповідних об'ємних показників у попередньому періоді та враховує можливий вплив низки інституціональних чинників, не дає підстав для оптимізму. Так, хоча згідно з прогнозом у 2012 році обсяг угод із цінними паперами зросте порівняно з 2006-м у 8,6 разу (оптимістичний варіант) або вчетверо (песимістичний), питома вага організованого ринку в загальному торговельному обороті фондового ринку становитиме 15,7% або 7,3% відповідно. Швидшими темпами зростатиме організований ринок акцій. Однак питома вага цього сегмента ринку в загальному обсязі угод із акціями на фондовому ринку України все ще буде незначною навіть порівняно з показниками 2000 року (11,4% за оптимістичного й 6,0% за песимістичного варіанта проти 18,5% у 2000 році).

З огляду на те, що в наступні роки фондові ринки найближчих сусідів України теж зростатимуть, її відставання від них не тільки збережеться, а ще збільшиться. При цьому збережеться й безпрецедентне у світовій практиці багаторазове домінування непрозорого для інвесторів неорганізованого сегмента фондового ринку. [16]

Результати аналізу стану та прогнозу розвитку фондового ринку України в середньостроковій перспективі вказують на необхідність проведення докорінних перетворень на організованому ринку цінних паперів, вжиття цілого комплексу законодавчих, нормативно-правових та інших заходів із метою розв'язання актуальних проблем його розвитку, забезпечення провідної ролі на фондовому ринку та у процесах інвестування економіки країни. фінансовий торгівля біржовий актив

2.2 Інфраструктура фондового ринку

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку.

Укладання угоди з цінними паперами на організованому ринку переважно здійснюється не між покупцем та продавцем, а між покупцем (продавцем) та фінансовим посередником; усі розрахунки за угодою та виявлення зобов'язань сторін здійснюються в процесі клірингу, а виконання угоди -- в процесі розрахунків. Тобто всі етапи угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів на організованому фондовому ринку досить відокремлені, внаслідок чого на ринку з'являються відокремлені організації, які здійснюють кліринг та розрахунки між учасниками ринку і функціонують у вигляді самостійних юридичних осіб або спеціалізованих структурних підрозділів бірж. Еволюція фондового ринку, відокремлення окремих етанів угод з цінними паперами, необхідність оперативного проведення розрахунків за укладеними угодами привели до створення і розвитку депозитарних та розрахунково-клірингових систем у структурі ринку.

Сьогодні необхідними складовими інфраструктури фондового ринку є торгові, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного забезпечення ринку.

Основою торгових систем на біржовому та позабіржовому ринках виступають біржі та торговельно-інформаційні системи, які організовують укладення угод між учасниками ринку на регулярній та впорядкованій основі. [19]

Реєстраційну мережу утворюють реєстратори -- суб'єкти підприємницької діяльності, для яких ведення реєстру є винятковим видом діяльності, та емітенти цінних паперів, які мають право вести реєстр власників цінних паперів згідно з чинним законодавством.

Статутний капітал реєстратора повинен бути сформований виключно за рахунок грошових коштів у розмірі, встановленому Державною комісією з цінних паперів та арондового ринку. Органи державної влади, а також Центри сертифікатних аукціонів та їх правонаступники не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Крім того, не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора працівники депозитаріїв, зберігачів та інших реєстраторів, а також державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю Національної депозитарної системи. Якщо засновником реєстратора виступає емітент, реєстр якого веде зазначений реєстратор, то частка цього емітента в статутному фонді реєстратора не має перевищувати 10%. Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперів або банк -- торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою 25%.

Розрахупково-клірипгова діяльність. Під клірингом розуміють залік взаємних вимог та зобов'язань. Кліринг за угодою з цінними паперами полягає в обчисленні грошових сум, які підлягають переказу, і кількості цінних паперів, які мають бути поставлені за результатами угоди. Розрахунки полягають у виконанні зобов'язань, визначених у процесі кліринга.

Розрахунково-клірингова діяльність щодо цінних паперів полягає у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставкою цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами, розрахунково-клірингова діяльність щодо грошових коштів -- у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставки (переказу) грошових коштів у зв'язку з операціями з цінними паперами. В результаті клірингу та розрахунків здійснюються передача цінних паперів від продавця до покупця та грошові розрахунки покупця з продавцем відповідно до вимог контракту. Фактично кліринг між учасниками біржової торгівлі встановлює, хто, кому і в які терміни має сплатити грошові кошти та поставити цінні папери.

Кліринг і розрахунки класифікують залежно від виду біржового активу та рівня централізації. За рівнем централізації розрізняють кліринг окремої біржі (між членами клірингової палати та між членами біржі), міжбіржовий кліринг та міжнародний кліринг. Основними функціями біржового клірингу та розрахунків є:

* забезпечення процесу реєстрації укладених біржових угод (передача й отримання інформації про угоду, її перевірка і підтвердження, реєстрація угоди);

* облік зареєстрованих угод;

* залік взаємних зобов'язань і платежів учасників біржового ринку;

* гарантійне забезпечення біржових угод;

* організація грошових розрахунків;

* забезпечення поставки біржового активу покупцеві.

При здійсненні клірингу окремо ведеться облік коштів клієнтів і фінансових посередників. Угоди надходять до розрахунково-клірингової системи тільки після їх реєстрації та перевірки всіх реквізитів.

Існує жорсткий графік клірингу і розрахунків, при порушенні якого накладаються штрафні санкції. Механізм клірингу і розрахунків гарантує кожній із сторін біржової угоди виконання її умов. Так, у разі невиконання умов угоди іншою стороною біржова структура бере на себе виконання цих умов. Розрахунково-кліринговий цикл для цінних паперів становить, як правило, 4 дні.

Депозитарна діяльність -- це надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України.

Депозитарний облік цінних паперів можуть здійснювати зберігачі для власників цінних паперів та депозитарії для зберігачів та емітентів. Збсрігачами цінних паперів можуть виступати комерційні банки, які мають дозвіл па здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного дозволу. У статутному фонді зберігана частка іншого зберігана або торговця цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого інституційного інвестора не може перевищувати 5%.

Зберігачі провадять за дорученням власників операції з депонованими цінними паперами і здійснюють іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів. У разі отримання зберіга-чем дозволу на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Зберігач не може бути інвестиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.

Оплата послуг зберігача провадиться за тарифами, встановленими самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Депозитарій цінних паперів -- юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депозитарій -- депозитарій, який отримав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними паперами. Депозитарій створюється у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менш як десять зберігачів, який здійснює виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одпого учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25% цього фонду. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на основі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.

Основними видами депозитарної діяльності є:

зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Депозитарії можуть одержувати від емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступного перерахування їх зберігачам. Зберігач зобов'язаний у встановлений договором термін зарахувати такі доходи на грошові рахунки власників цінних паперів. Ці доходи yе є доходами депозитарію і не підлягають оподаткуванню у складі доходів депозитарію. Депозитарії та зберігачі цінних паперів пе зобов'язані надавати власникам цінних паперів документи для реалізації відповідних прав власності при проведенні емітентом операцій із цінними паперами, якщо інше не передбачено договором.

Оплата послуг депозитаріїв здійснюється за тарифами, які встановлюють самі депозитарії. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України. Для здійснення кожного з видів депозитарної діяльності потрібно отримати окремий дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.[21]

2.3 Діяльність професійних учасників ринку цінних паперів

Професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим законодавством.

Поєднання професійної діяльності з іншими видами діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом. Професійна діяльність учасників фондового ринку, крім депозитаріїв і фондових бірж, здійснюється за умови членства щонайменше в одній саморегулівній організації.

1) діяльність з торгівлі цінними паперами - провадиться торгівцями цінними паперами (далі - торгівці) - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Торгівцю забороняється перепродавати (обмінювати) цінні папери власного випуску. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

а) брокерську діяльність - укладення торгівцем цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Торгівцю дозволяється провадити брокерську діяльність, якщо він має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менше як 300 тисяч гривень;

б) дилерську діяльність - укладення торгівцем цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом. Торгівцю дозволяється провадити дилерську діяльність, якщо він має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менше як 120 тисяч гривень;

в) андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торгівцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента. Торгівцю дозволяється провадити андеррайтинг, якщо він має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менш як 600 тисяч гривень;

г) діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торгівцем від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб. Торгівцю дозволяється провадити діяльність з управління цінними паперами, якщо він має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менш як 300 тисяч гривень.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:

- розміщення і викуп емітентом власних цінних паперів;

- проведення юридичними особами та фізичними особами - підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних;

- внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб;

- провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торгівця, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності.

Без участі торгівця можуть здійснюватися операції, пов'язані з виконанням рішення суду, дарування та спадкування цінних паперів, придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію;

2) діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів. Така діяльність регулюється спеціальним законодавством;

3) депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках та угод з цінними паперами;

4) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - це діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) щодо:

- створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій;

- проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами;

- централізованого укладення і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними;

- розв'язання спорів між членами організатора торгівлі. Конкретними функціями учасників, які випливають із їх професійної діяльності на фондовому ринку, є:

- емісійна, тобто організація випуску і розміщення цінних паперів;

- брокерська - здійснення угод з цінними паперами в ролі комісіонера чи довіреної особи;

- дилерська - здійснення угод з цінними паперами від власної особи і за свої кошти;

- представницька - представництво інтересів однієї зі сторін в угоді щодо цінних паперів;

- консалтингова - надання юридичних, економічних, технічних, навчальних та інших видів консультацій щодо цінних паперів;

- аудиторська - перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку і реального фінансового стану емітента;

- депозитарна - надання послуг щодо збереження, передачі, обліку цінних паперів;

- клірингова - здійснення операцій зі збирання, перевірки й підготовки документів щодо виконання угод стосовно цінних паперів;

- реєстраторська - ведення реєстрів власників цінних паперів;

- регулювальна - правове регулювання діяльності учасників.

Дані функції, в процесі їх виконання, переплітаються, доповнюють одна одну, що забезпечує ефективний результат діяльності професійних учасників ринку.



3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ФНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми регулювання фінансового ринку

В цілому можна відзначити, що система державного регулювання фінансового ринку в Україні створена. До того ж створена система саморегулювання ринків фінансових послуг.

Існуючі системні проблеми і проблеми приватного характеру в регулювання ринку фінансових послуг стримують інтенсивність формування сектора НБФУ.

Слід зазначити, що створена значна правова база регулювання діяльності фінансових установ в Україні нівелюється численними правовими колізіями і рамковим законодавством щодо захисту прав інвесторів, кредиторів, заощаджень населення.

Таким чином, неефективність правового регулювання знижує інвестиційні можливості фінансового ринку, а отже деформує його роль і значення в розвитку економіки України в цілому.

Перспективи розвитку фінансового ринку в Україні визначаються ефективністю державної регуляторної політики, зокрема: забезпечення функціональності законодавчих та нормативно-правових актів державного регулювання та нагляду; створення системи ефективного нагляду за діяльністю фінансових установ; підвищення ефективності координації дій органів державного регулювання та нагляду; створення ефективної міжвідомчої координації; запобігання використанню фінансової ринку України для відмивання грошей; підвищення ефективності функціонування саморегулівних організацій на фінансовому ринку.

Таким чином, основними проблемами регулювання фінансового ринку в Україні, є відсутність дієвої державної стратегії розвитку фінансових ринків. Низька ефективність функціонування самих державних регуляторів через слабку міжвідомчої координації. Неузгодженість в нормативно-законодавчій базі, що регулює діяльність з надання фінансових послуг являє найбільш серйозну проблему, підвищуючи трансакційні витрати діяльності учасників фінансових ринків.

Стратегічними завданнями державного регулювання фінансового ринку є: зниження витрат діяльності українських фінансових інститутів, викликаних надмірним та неефективним державним регулюванням; розширення спектра і підвищення ефективності фінансових інструментів і інститутів; забезпечення конкуренції на ринку фінансових послуг на основі припинення участі держави в капіталі фінансових організацій.

Уряд домовляється про питання створення мегарегулятора фінансового ринку. Створення єдиного органу регулювання фінансових ринків є на даному етапі розвитку фінансових ринків недоцільним і пропонується: зберегти існуючу систему нагляду, створити міжвідомчу комісію для вироблення узгоджених підходів з регулювання фінансових ринків, зосередитися на прийнятті необхідних законів, після чого повернутися до вивчення питання створення єдиного органу.

Підвищення ролі держави в регулюванні ринку повинна визначатися розробкою довгострокової політики дій по відновленню ринку і його поточного регулювання. Має здійснюватися усвідомлене вплив на пропорції сукупного попиту і пропозиції, на напрям руху грошових ресурсів, що дозволить здійснювати узгоджену політику щодо грошово-кредитного регулювання, застосувати широкий арсенал адміністративних заходів, обмежити вплив міжнародних фінансових інститутів і світових фінансових спекулянтів.

Регулювання фінансового ринку України повинно здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи управління, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів на основі відповідної законодавчої бази. При визначенні ступеня втручання держави в ділове життя учасників фінансового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити правильні зважені рішення, оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємництва, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.

3.2 Тенденції розвитку сучасного фінансового ринку України

На сучасному етапі свого розвитку фінансовий ринок України має об'єктивні передумови для трансформації у високоефективний механізм забезпечення інвестицій для потреб економіки. Участь України в міжнародних економічних зв'язках, міжнародна регіональна інтеграція визначають сучасну спрямованість розвитку фінансової системи та національної економіки. Останнім часом посилюється інноваційна спрямованість розвитку економіки України, що передбачає активізацію інвестиційного процесу й відповідне фінансове забезпечення. Характер впливу фінансової глобалізації на національну економіку зумовлює вироблення виваженого підходу до регулювання фінансової сфери й удосконалення механізмів забезпечення економічної безпеки України [2].

Проблеми, які постійно виникають через відсутність системного підходу в фінансових реформах, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових інститутів, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку фінансового ринку мають негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики. Необхідно підкреслити, що на сучасному етапі функціонування фінансового ринку неможливо визначити базову модель його розвитку як основного механізму трансформації заощаджень з інвестиції, тобто чи формується модель із провідною роллю банків - банкоцентрична, чи формується модель, орієнтована на провідну роль ринку капіталу. Певною мірою цю проблему можна вирішити, проаналізувати етапи становлення та розвитку фінансового ринку країни та дослідивши, в напрямку якої моделі розвивався ринок в той чи інший період часу [5].

Недосконалість механізму залучення заощаджень населення в об'єкти інвестування не дає змоги використовувати їх як інвестиції в оптимальних обсягах. Крім того, для забезпечення всіх потреб розвитку економіки України (за оцінкою фахівців Світового банку вони становлять 100 млрд. дол. США) внутрішніх джерел недостатньо. Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми є залучення іноземного капіталу. Іноземні фінансові ресурси не лише задовольняють потреби в капіталі: їх залучення також сприяє розширенню обсягів виробництва, оновлення наявної матеріально-технічної бази, інноваційному розвиткові тощо. Такими іноземними фінансовими ресурсами виступають міжнародні фінансові групи [3].

Сьогодні розмiр i потужність міжнародних фiнансових груп становлять певну небезпеку для вітчизняного фінансового ринку, й основною причиною цього є недостатні обсяги і капіталiзацiя фiнансового ринку, а також нерівномірність розвитку його сегментів [1].

Мiжнародні фiнансовi групи є активними гравцями на банкiвському ринку України. Так, зобов'язання 10 банкiв, якi їм належать, сотановлять 14,42% всiх активів вiтачизняної банкiвськоi системи, а наданi кредити - 12,93% [4].

Присутнiсть іноземного капіталу в банкiвському сегментi фiнансового ринку України є неоднозначною.

По-перше, iноземнi банки кредитували населения активнiше, нiж галузi української економiки, тому позитивний вплив на економiку України з боку банкiвської системи був незначним, а випереджальнi темпи розвитку фiнансового сектору сприяли лише поглибленню розриву мiж ним i реальним сектором.

По-друге, незважаючи на збiльшення активних операцiй i капiталiзацiю банкiвської системи, не спостерiгалося здешевлення кредитiв та подовження термiнiв їх надання, а також пiдвищення показникiв прибутковостi банкiвської дiяльностi, що, зумовлено доволi високими темпами інфляції, облiковою ставкою НБУ та ризиковiстю кредитування реального сектору нацiональної економіки.

По-трете, помилки, допущені захiдними банками у процесi їх дiяльностi в Україні (під час минулої кризи майже всi вони зазнають збиткiв, наприклад у 1 кварталі 2009 року крім Укрпромбанку втрат зазнали Укрсиббанк (мiнус 851.822 млн грн), "Надра" (мінус 557,535 млн грн), Райффайзен банк Аваль (мiнус 368,969 млн грн) та ін., не дають змоги стверджувати про вищу, порiвняно з вiтчизняними банками, ефективнiсть ризик-менеджменту, якiсть антикризового управлiння й управлiння кредитним портфелем [2].

Також в Україні великий вплив на вiтчизняний фiнансовий ринок окрiм приватних іноземних фiнансових установ мають міжнароднi фінансовi організації й фiнансова дiяльнiсть (запозичення) уряду. Спiвпраця з міжнародними фiнансовими органiзацiями є важливим показником для іноземних власникiв фінансових ресурсів. Треба наголосити, що Україна з 2004 року перестала брати позики в міжнародних фінансових організацій, зосередившись на випуску облігацій [3].

Останнім часом важливою тенденцією розвитку фінансового ринку стала схильність до універсальності та комплексності послуг, які пропонуються клієнтам. Також, треба зазначити, що доступ до фінансування на фінансовому ринку мають, насамперед, відомі корпорації з великим обсягом операцій [5].

На даний час фондовий ринок має ознаки ринку кооперативного контролю, а більшість операцій здійснюється поза організаційним ринком.

Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів.



ВИСНОВОК

Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання - фінансовий ринок буде істотно впливати на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

Основним сегментов фінансового ринку є фондовий ринок, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмежує монополізм.

Головна мета фондового ринку України в майбутньому - це створення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів, який буде регульований державою і інтегрований в світові фондові ринки.

На сьогодні існують певні проблеми формування та розвитку українського фондового ринку, серед яких найбільш вагомі такі:

- відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулювання капіталу для інвестицій та не сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів;

- відсутність досвіду використання систем угод і обліку прав власності;

- відсутність єдиної платіжної і фондової системи, що призводить до зниження надходжень закордонних портфельних інвестицій;

- відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку;

- наявність великої кількості законодавчих та нормативних документів, які регулюють питання цінних паперів і прав власності, і відсутність порядку їх застосування.

Для підвищення ефективності функціонування фондового ринку в Україні необхідно провести наступні заходи:

- провести широкомаштабні реформи для створення прозорого, справедливого і надійного ринку;

- створити механізми надійного захисту прав інвесторів та споживачів;

- розширити спектор можливостей інвесторів і споживачів фондового ринку;

- підвищити якість роботи фінансових установ та стимулювати конкуренцію між ними;

- створити законодавчу базу для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фондовому ринку;

- провести адаптацію національного фондового ринку до міжнародних стандартів фондових ринків розвинутих країн;

- створити умови для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації;

- знайомити фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажирування.

Вирішення проблем фондового ринку за допомогою вище наведених рекомендацій допоможе зробити функціонування ринку більш ефективним та забезпечити гарантії інвестиційної діяльності в економіці України.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Войтов В.О. Особливості українського фондового ринку // Моніторинг інвестиц. діяльності в Україні.-1998.№1.-С.48-51.

2. Галенко О. Класифікація учасників ринку цінних паперів // Вісн. НБУ -1997.-№12.-С.36-42.

3. Головко А.Т. Інфраструктура фондового ринку і тенденції її розвитку // Фінанси України.-1996.-№10. -С.82-86.

4. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник / Б.С. Івасів.- Тернопіль: Карт-бланш, Київ: Кондор, 2008. - 528 с.

5. Кабанов В.Г. Діяльність міжнародних фінансових організацій на вітчизняному ринку фінансового капіталу / В.Г. Кабанов // Фінанси України. - 2009. - №9 - С. 98-107

6. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України.-2000.-№2.-С.30-36.

7. Крупка І.М. Фінансовий ринок України та міжнародні фінансові потоки / І.М. Крупка // Фінанси України. - 2009. - № 12. - С. 104-116.

8. Кульпінський С.В Визначення факторів впливу на бізнес-цикл у системі регулювання фінансового ринку / С.В. Кульпінський // Фінанси України. - 2009. - № 9. - С. 53-66.

9. Литвиненко Т.М. Економічна культура фондового ринку - запорука успішного реформування економіки // Фінанси України.-2000.-№2.-С.50-53

10. Лютий І.О. Ринок фінансових послуг України в умовах глобалізації фінансового ринку: тенденції та перспективи / І.О. Лютий,

11. А.С. Криклій, О.М. Юрчик // Економіка & держава. - 2009. - №3. - С. 5-7.

12. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навчальний посібник. / О.М. Мозговий - К.:КНЕУ, 1999.-316с.

13. Оскольський В.В. Ринок цінних паперів України: проблеми функціонування і розвиту. / В.В. Оскольський -К.: КСУ, 1996.-146с.

14. Токмакова І.В., Краснов В. Г. Сутність і структура фінансового ринку// Фінанси України. - 2001. - №12. -С.112-120.

15. Учасники фондового ринку: функції, організація діяльності // Довідкове видання. - К.: Вісник фондового ринку, 1998.-287с.

16. Школьник І.О. Етапи розвитку фінансового ринку України та їх характеристика / І.О. Школьник // Механізм регулювання економіки. - 2009. - № 1. - С. 192-197.

17. Януль І.Є., Шелудько В.М. Шляхи розвитку фондового ринку в Україні // Фінанси України. / І.Є. Януль, В.М. Шелудько. -1998. - №6.-С.96-100.

Размещено на Allbest.ru

...