Бюджетний процес та його складові

1. Закон про бюджет (тобто загальні приписи стосовно сукупної суми видатків, загальної суми максимальних гарантій, повноважень на запозичення).

2. Бюджетний план, де є перелік за всіма статтями санкціонованих максимальних розмірів видатків і затверджених державних надходжень.

Головна роль на стадії виконання бюджету належить виконавчій владі в особі уряду, міністерства фінансів та іншим урядовим відомствам, а також урядам земель. Відповідно до Основного закону уряд повинен забезпечити раціональне виконання прийнятого бюджету, використання коштів з урахуванням економічної ефективності, ощадливості. Понадпланові видатки мають бути схвалені федеральним міністром фінансів. Вони можуть бути дозволені тільки в разі непередбачуваної і невідкладної необхідності.

Контроль за виконанням бюджету здійснює як законодавча, так і виконавча влада ФРН. Федеральний міністр фінансів зобов' язаний подати до бундестагу і бундесрату за дорученням федерального уряду звіт про всі доходи і видатки, а також про стан державного майна і боргу на відповідний фінансовий рік. Контроль за виконанням бюджету здійснює і рахункова палата ФРН, яка є незалежним органом щодо обох органів державної влади - парламенту й уряду. Вона перевіряє звіти про виконання бюджету, а також ефективність управління бюджетними коштами. Щорічно рахункова палата має інформувати про свою діяльність як уряд, так і бундестаг, бундесрат. Бундестаг також стежить за якістю виконання бюджету (ст. 115 Основного закону)¹.

Певний інтерес становить розгляд бюджетного процесу у Шве-ції¹. У цій країні розроблення бюджету розпочинається більш ніж за рік до початку відповідного бюджетного періоду. Міністерство фінансів складає огляд прогнозів розвитку економіки на найближчі 3-5 років. Ці огляди мають велике значення для розроблення бюджету, оскільки оцінки макроекономічних показників, які постійно змінюються, вказують на те, що мають бути зроблені певні кроки для досягнення поставлених урядом і парламентом (ріксдагом) цілей. У грудні міністерство фінансів доповідає уряду про основні тенденції розвитку економіки. Виходячи з цього уряд визначає, як має вестися робота з підготовки нового бюджету, окреслює напрями, сутність і особливості фінансової політики.

Протягом січня міністерство фінансів веде далі роботу зі складання й уточнення прогнозів розвитку економіки в цілому і державного сектору зокрема. Водночас інші міністерства визначають напрями передбачуваних заходів і майбутніх асигнувань відповідно до економічних прогнозів, зроблених урядом, і результатів минулого бюджетного року. На початку лютого остаточні оцінки майбутніх витрат по кожному відомству подаються на розгляд до міністерства фінансів. Досить часто міністерства подають на затвердження плани реформ, що потребують збільшення видатків. Однак разом із ними мають подаватися пропозиції щодо джерел надходження коштів. Податкові надходження й усі інші доходи бюджету розраховуються міністерством фінансів.

У лютому і на початку березня міністерство фінансів розглядає бюджетні запити, широке коло пропозицій з різних фінансових питань. Важливим завданням на цьому етапі є визначення можливостей досягнення поставлених цілей фіскальної політики найближчими роками за певного рівня планових доходів і видатків. Дані цілі насамперед визначають межу державних видатків і чистих запозичень. Міністерство фінансів готує пропозиції, якщо основні завдання не можуть бути виконані.

Важливим етапом роботи з підготовки бюджету є засідання уряду з бюджетної політики, яке проводиться на початку березня кожного року. Метою дискусії, що триває зазвичай один-два дні, є досягнення угоди щодо напрямів економічної і бюджетної політики, основних положень закону про фіскальну політику. Обговорення ґрунтується на пропозиціях міністерства фінансів, розісланих раніше іншим відомствам. Ці пропозиції містять принципи розподілу коштів між усіма видатковими статтями і пенсійною системою, пропоновані обмеження бюджетних видатків, а також пропозиції щодо змін за конкретними статтями видатків, зміни в оподаткуванні. Основним завданням коригування видаткової й дохідної частин бюджету є досягнення поставлених цілей фіскальної політики¹.

Не пізніше середини квітня уряд подає до ріксдагу закон про фіскальну політику. Він містить урядові пропозиції на наступні кілька років. Уряд пропонує рівень державних видатків, конкретні напрями фінансування, детальну оцінку доходів і насамперед податків. Ріксдаг розглядає закон про фіскальну політику у квітні-травні і дає свій висновок на початку червня. Одна з найважливіших частин закону - ліміти видатків на наступний трирічний період. Ліміт видатків центрального уряду охоплює всі його видатки, за винятком виплат процентів із державного боргу, через що ця величина не може бути змінена в короткостроковому періоді. До лімітів витрачання коштів входять також фінансування позабюджетних пенсійних фондів. Ліміт урядових видатків установлюється в номінальних величинах і, відповідно, враховує очікуваний рух цін протягом трирічного періоду. При встановленні ліміту видатків на новий, третій, рік передбачається, що раніше затверджений ліміт для перших двох років буде збережено. Відповідно уряд і ріксдаг мають ухвалювати рішення про граничний обсяг витрачання коштів тільки для третього року. У такий спосіб підтримується бюджетна дисципліна, ефективність функціонування державних фінансів. Рішення ріксдагу щодо лімітів витрачання коштів, так звана керівна вказівка, може бути змінене тільки іншим рішенням ріксдагу. Ліміт видатків насамперед розглядається як політичне зобов'язання уряду тримати видатки під контролем.

Може скластися ситуація, коли фактично здійснені видатки перевищують прогнозовані, щодо яких визначався ліміт. У такому разі граничний розмір установлюється на вищому рівні, ніж це треба насправді. Бюджетна різниця, яка виникла у такий спосіб, забезпечує певний резерв для невеликого збільшення видатків без зміни ліміту за умови збереження наявної тенденції.

До ліміту витрачання коштів центрального уряду входять орієнтовні суми видатків місцевих органів влади. Оскільки місцеві органи виконавчої влади мають право самостійно визначати рівень оподаткування і видатків, їх ліміт для уряду є приблизним і не затверджується ріксдагом. При оцінюванні рівня видатків місцевих бюджетів уряд ураховує грошові трансферти між центральними і місцевими органами влади. Основна частина таких трансфертів - гранти центрального уряду, що робить залежними видатки місцевих органів уряду від розмірів зовнішнього фінансування і податкових надходжень. При цьому місцеві органи останнім часом позбавлені можливості самостійно різко підвищувати податки. Інше важливе питання, з якого ріксдаг ухвалює рішення, полягає у запропонованому в законі про фіскальну політику розподілі державних коштів між 27 найбільш пріоритетними статтями видатків.

Після подання закону про фіскальну політику уряд і далі працює над проектом бюджету. На початку березня урядові установи подають на затвердження річні звіти за минулий рік і бюджетну документацію на наступні три. Уряд керується й цими матеріалами при визначенні напрямів витрачання коштів. Річний звіт містить фінансові дані і звіт про те, наскільки певна установа досягла поставлених урядом цілей. У бюджетній документації відомства визначають і обгрунтовують свої видатки в майбутньому періоді (три роки) і наводять пропозиції щодо способів фінансування. До середини червня міністерства працюють над розподілом коштів між статтями видатків, а потім усі пропозиції передаються до міністерства фінансів для перевірки. На останньому етапі формування проекту бюджету міністерство фінансів ще раз проводить оцінку майбутнього розвитку економіки, і частина статей бюджету після цього може бути скоригована.

Ініціативи уряду в законі про фіскальну політику і рішення рікс-дагу з основних напрямів економічної політики кладуться в основу закону про бюджет, що подається урядом на розгляд парламенту не пізніше як 20 вересня. Закон про бюджет містить пропозиції з формування бюджету центрального уряду на майбутній рік, який є першим роком трирічного періоду, охоплюваного лімітом видатків і певними кількісними рамками для їх окремих статей видатків. Уряд пропонує схему розподілу коштів між 27 найважливішими статтями видатків і більш ніж 500 їхніми одержувачами. Уряд також оцінює 150 різних джерел доходів державного бюджету й готує доповідь про виконання раніше поставлених завдань і про необхідність вирішення нових. Цей проект бюджету розглядається як остаточний і найповніший, і ніяка урядова установа не має права вносити на розгляд ріксдагу закони, які можуть збільшити або зменшити видаткову частину.

Ріксдаг затверджує розрахований у бюджеті обсяг доходів уряду й асигнувань за конкретними напрямами. Процедура прийняття рішень ріксдагом при розгляді закону про бюджет складається з двох етапів. На першому етапі він розглядає загальний обсяг видатків і напрямів їх використання. Після того як закон схвалено в першому читанні, загальний обсяг коштів на кожну статтю фіксується і не може бути збільшений. На першому етапі затверджуються й можливі зміни в податках і зборах, які мають бути зроблені для досягнення необхідного рівня доходів бюджету. Оскільки граничні обсяги для кожної статті видатків уже встановлені, під час другого етапу (читання) в парламентських комітетах бюджет розглядається детально. У кінцевому підсумку ріксдаг затверджує розподіл коштів у межах бюджетних статей між конкретними одержувачами¹.

Після того як бюджет затверджено парламентом, міністерства одержують від уряду розпорядження про його виконання, тобто як саме вони мають контролювати виділені їм кошти. За виконанням бюджету, крім міністерств, пильно стежить національне аудиторське бюро за допомогою перевірок у формі аудиту і прогнозування поточного стану бюджету. Найважливішим фінансовим завданням на стадії виконання бюджету з точки зору фінансової політики є дотримання запланованого бюджетного дефіциту. На такий випадок існує спеціальний бюджетний резерв, призначений покривати додаткові бюджетні зміни. Частиною цього резерву є: кошти на збільшення заробітної плати державним службовцям, яке може відбутися внаслідок переговорів із профспілками; резерв для розробленого, але ще не оприлюдненого збільшення видатків, а також негативний резерв на випадок скорочень бюджету, розроблених урядом і поки що не оприлюднених. Резерв також загалом розрахований на покриття передбачуваних змін у державних доходах, наприклад, пов'язаних із новими законами, які має прийняти парламент. Його розмір має бути в межах 1% від усіх видатків центрального уряду. Але в реальному житті він коливається від 2 до 2,5%.

Протягом року ріксдаг інформується про виконання бюджету з доповідей національного аудиторського бюро, які подаються кожні два місяці. Щороку уряд подає на затвердження ріксдагу звіт, що містить фінансові показники й інформацію про державні доходи й видатки за попередній фінансовий рік. У цьому звіті уряд також формулює найважливіші зауваження, зроблені національним аудиторським бюро (ЯЯУ) за час перевірки його діяльності. Хронологію бюджетного процесу наведено в табл. 2.16.

Календар бюджетного процесу у Швеції

Отже, незважаючи на особливості бюджетного процесу в різних країнах, властиві державам як із континентальною, так і англосаксонською системою права, стадії бюджетного процесу практично збігаються. У бюджетному процесі зарубіжних країн проявляється його демократизм, підзвітність і підконтрольність здійснення перед народом.

Размещено на Allbest.ru