Размещено на http://www.allbest.ru/

Валюта та валютні цінності

Поняття "валюта" та "валютні цінності"

Зміст валютних операцій визначається через поняття "валюта" та "валютні цінності".

Термін "валюта" (valuta) походить від італійського, що означає вартість (цінність).

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. поняття "валютні цінності" включає такі елементи:

- валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

- іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

- банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

У системі валютних цінностей особливий статус має валюта України. Законом "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" визначено, що "гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів".

Валюта в широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів).

Поняття валюти включає:

1) грошові кошти у формі законних платіжних засобів, тобто готівки валютних коштів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, які можуть служити міжнародним засобом платежу чи обігу;

2) інші валютні цінності, тобто платіжні документи у формі чеків, векселів, сертифікатів, акредитивів, а також фондові цінності (акції, облігації тощо) та фінансові інструменти.

Національна валюта - узаконений платіжний засіб на території певної країни (гривня - в Україні, рубль - у Росії);

Іноземна валюта - платіжний засіб інших держав, який на підставі закону або без таких підстав використовується на території певної країни.

Резервна валюта - це національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

- виступає міжнародним платіжним засобом;

- служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;

- використовується як інструмент для проведення валютної політики - валютної інтервенції.

Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об'єктивні передумови, а саме:

- домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

- розвинута мережа кредитно-банківських установ;

- лібералізація валютних операцій;

- розвинутий ринок позичкових капіталів;

- наявність зовнішньої конвертації валюти.

До монетарних металів належать золото, срібло, платина та метали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Класифікація видів валют

За О. М. Мозговим, Т. Є. Оболенською та Т. В. Мусієць види валют класифікують в залежності від:

1) емітента валютних коштів:

- Національна валюта - грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова).

- Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках.

- Міжнародна (регіональна) валюта - СДР, ЕКЮ, ЄВРО.

2) ступеню конвертування валют:

- Вільно конвертовані валюти - валюти обмін яких здійснюється без обмежень на будь-які іноземні валюти.

- Частково конвертовані валюти - це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти і мають валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів:

- зовнішньо конвертовану;

- внутрішньо конвертована.

- Неконвертовані валюти - це замкнуті валюти, у країнах, де для резидентів та нерезидентів уведена заборона обміну валют.

3) матеріально-речової форми:

- Готівкова (банкноти).

- Безготівкова (форекс).

4) відношення до курсів інших валют:

- Сильна (тверда) - валюта стабільний валютний курс якої відбувається відповідно фундаментальним макроекономічним закономірностям.

- Слабка (м'яка).

5) принципу побудови:

- Кошикового типу - складається з декількох валют (СДР).

- Звичайна.

6) відношення до валютних запасів країни:

- Резервна валюта.

- Інші валюти.

7) видів валютних операцій:

- Валюта ціни контракту.

- Валюта платежу.

- Валюта кредиту.

- Валюта клірингу.

- Валюта векселя.

8) ступеню обігу на світовому валютному ринку:

- головна;

- другорядна;

- екзотична.

Для позначення валют використовується тризначний літерний код, установлений Міжнародною організацією інформації (ISO). Дві перші літери визначають країну, а остання - валюту відповідної країни. Так, для позначення гривні України використовується код UAH. Національна статистична класифікація валют має два види кодів:

- тризначний цифровий;

- тризначний літерний (на основі латинської абетки).

Літерний код складається у більшості випадків з визначеного міжнародним стандартом ISO 3166 двозначного коду "Альфа-2" та першої літери назви національної валюти.

Структурно класифікація складається з трьох блоків: коду; назви валюти українською та англійською мовами.

Таблиця 1.1

Класифікація головних валют світу



Міжнародні розрахункові грошові одиниці

Міжнародні розрахункові грошові одиниці (МРГО) є штучно створеними валютними одиницями, які використовуються як умовний масштаб для зіставлення міжнародних вимог і зобов'язань, встановлення валютного паритету та валютного курсу.

Особливе місце серед МРГО посідають СДР та екю. СДР введено статутними документами МВФ, екю - документами європейської валютної системи.

Спеціальні права запозичення (СДР) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ. Складалась до 1 січня 2002 р. з 5-ти валют - США (39%), арка ФРН-21 %, ієна - 18%, французький франк -11%, фунт стерлінгів -11%. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

Ознаки:

- не мають реального забезпечення (на відміну від золота вони не мають власної вартості - з 1970 року одиниця СПЗ - одиниця дорівнювалась до 0,888671 г золота, а потім стала розраховуватись як валюта кошикового типу);

- безпосередньо не виконують ролі платежу;

- у чистому вигляді не використовуються для регулювання державних зобов'язань;

- їх наявність у країні дає їй право на придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту).

- як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.

СДР можна використовувати:

1) для отримання конвертованої валюти, необхідної для регулювання пасиву платіжного балансу;

2) для проведення операцій з МВФ: виплати комісійних, погашення в СДР отриманих раніше в іноземних валютах кредитів в МВФ, викупу у Фонду власної валюти;

3) для визначення операцій за двосторонніми угодами з другою краї-но-членом МВФ, наприклад для викупу власної валюти (США викупали долари у центральних банків західноєвропейських країн).

Екю (European Currency Unit, ECU) - регіональна МРГО, створена 1979 року. Саме щодо екю об'являлися паритети, або центральні курси, кожної з європейських валют всередині ЄВС.

Євро є валютою, що базується на кошику національних валют країн - учасниць ЄС. Євро введено в дію з 1 січня 1999 року. Усі посилання в юридичних документах на екю замінювалися посиланням на євро у співвідношенні 1:1, тобто одна євро дорівнює одному екю.

Валютна система та валютний ринок. Поняття "валютна система", її структура та функції

Валютна система - форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена національним законодавством або міжнародними угодами.

Валютну систему можна розглядати з економічного та організаційно-правового погляду.

З економічного погляду валютна система - це сукупність валютно-економічних відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків.

З організаційно-правового погляду - державно-правова форма організації валютних відносин країни, що склалася історично на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків і закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Структура сучасної валютної системи: національна, міжнародна (регіональна), світова.

Національна валютна система - це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн.

Світова валютна система - це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю.

Функції валютної системи є [1]:

- сприяння розвитку товарообмінних операцій;

- встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами;

- здійснення платежів для покриття угод;

- забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів. Завдання світової валютної системи:

- ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;

- створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;

- забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Ключові вимоги, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи:

1. Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору.

2. Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

3. Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системі платежів, вони будуть мати довіру до системи.

Основні складові світової валютної системи:

- світовий грошовий товар;

- валютний курс;

- валютні ринки;

- міжнародна валютна ліквідність;

- міжнародні валютно-фінансові організації.

Еволюція валютної системи

валютний система цінність грошовий

Основні етапи створення світової валютної системи:

1. Становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв'язок з попередньою системою.

2. Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.

3. Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв'язки її елементів.

Біметалізм - грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Форми біметалізму:

1) система паралельної валюти - це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом; золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;

2) система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

Монометалізм - грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852), Індії (1852- і893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом.

Різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт - як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей;

2) золотозлитковий стандарт - перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг. Кожний, таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).

3) золотодевізний стандарт - базувався на золоті та провідних валютах світу.

Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами.

Девізи - платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

Золотий стандарт (1820 р.). Встановлено тверде співвідношення між паперовими грошима і золотом. Вартість однієї грошової одиниці визначається у чистому золоті. Емісійні банки зобов'язуються в будь - який час обмінювати паперові гроші на золото.

Паризька валютна система (1867 р.) - система золотомонетного стандарту:

o Перша валютна система.

o Стихійно сформувалася у XIX ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.

o Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

o В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою).

Структурні принципи:

o Основа - золотомонетний стандарт.

o Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов'язанням, а не іноземними валютами.

o Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

Генуезька світова валютна система (1922 р.) Друга світова валютна система. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у 1922 р.

Принципи:

o Основа - золото і девізи. Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

o Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).

o Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках).

o Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

Бреттон-Вудська валютна система (липень 1944р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг):

o Створена на валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау.

o На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів - як орган міждержавного валютного регулювання.

o Засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам - членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

У Статуті Міжнародного валютного фонду закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

- функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;

- у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом - долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;

- резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

а) долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у Казначействі США за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035 г золота);

б) долар США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському);

- прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;

- ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75 %.У разі значних відхилень національні банки зобов'язувались засобом покупки чи продажу валюти відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно "прив'язувалися" до долара США, а через нього - до золота;

- оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;

- міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;

- з метою пом'якшення кризи окремих валют держави - члени МВФ вдавалися до взаємодопомоги. Вона здійснювалася наданням країнами одна одній через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Смітсонівська (Вашингтонська) угода (1971 р.) між промислово розвиненими країнами (була чинна трохи більш року, нею було покладено початок реформи існуючої світової валютної системи):

- переглянуто паритети провідних валют: долар девальвовано на 7,89 %; підвищена офіційна ціна золота на 8,57 % (з 35 до 38 долара за унцію) (o) ревальвація ряду валют;

- пом'якшився принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені з + 1 до + 2,25 %;

- міжнародна розрахункова грошова одиниця СДР, яка рішенням сесії МВФ (вересень-жовтень 1969року) вводилась в дію з 1 січня 1970 року, розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом.

Ямайська валютна система (Кінгстонська). Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.

Принципи системи:

o Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю - СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом.

До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.

o Окрім СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа - Японія.

o Юридично було завершено демонетизація золота: відмінено офіційну ціну золота та золоті паритети, золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.

o Було знято обов'язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів.

o Поняття "оборотна (конвертована) валюта" замінено терміном "валюта, що вільно використовується" (тобто ринкова валюта.

o Країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу.

o Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.

o МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

Європейська валютна система - це:

- міжнародна (регіональна) валютна система, яка являла собою сукупність економічних відносин, що пов'язані з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;

- державно-правова форма організації валютних відносин країн "Загального ринку" з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.

- підсистема світової валютної системи (Ямайської). Цілі створення Європейської валютної системи:

- встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті;

- стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності;

- спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу;

- забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини;

- обмежити "Загальний ринок" від експансії долара.

Валютний курс і фактори, що впливають на нього

Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструменту, за допомогою якої о суб'єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісні фінансові взаємозв'язки. Таким інструментом виступають банківські операції з обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс.

* Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс необхідний:

> під час купівлі та продажу валюти у зв 'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг;

> для порівняння цін світових та національних ринків, а також: вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

> для надання кредитів та здійснення інших зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс можна класифікувати за різними ознаками (рис. 6.2).

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.

Після Другої світової війни відповідно до Бреттон-Вудської угоди було запроваджено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси

відігравали вирішальну роль до 1976 р. Коли вони визначались на основі золотого паритету. Внаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети скасовано та встановлено режим плаваючих курсів валют.

Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формують на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. Однак плаваючий валютний курс мають тільки провідні валюти - долар США, англійський стерлінг, японська єна та деякі інші.

За змішаного валютного курсу держава вибирає валютний режим з урахуванням конкурентної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання [9]. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого "курсового валютного коридору" - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

До найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, належить поняття реального і номінального валютного курсу.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в певний момент часу на валютному ринку країни. Наприклад, номінальний курс гривні до долара США дорівнює 1,0 дол./ 5,21грн.

Номінальний валютний курс збігається із загальним валютним курсом і встановлюється на валютному ринку. Він використовується у валютних контрактах і є найпростішим та базовим визначенням валютного курсу. Однак для довгострокового прогнозування не є зручним, оскільки співвідношення вартості іноземних та національних валют змінюється одночасно із зміною загального рівня цін у країні, що є невід'ємною складовою ринкової економіки.

Реальний валютний курс - це номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта [13].

Для його розрахунку використовується формула:

Індекс реального валютного курсу показує його зміну з поправкою на темп інфляції в обох країнах. Якщо темп інфляції у своїй країні є вищим від зарубіжного, то реальний валютний курс буде вищим від номінального.

Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції [6].

В реальній економіці існує безліч факторів, що мають економічний, політичний, правовий чи психологічний характер, і прямо або опосередковано впливають на валютний курс національної валюти. Розглянемо тільки найбільш значні і впливові з них.

1. Платіжний баланс країни. У випадку, коли торговельне сальдо країни є активне, тобто надходження з-за кордону перевищує її валютні витрати, курс національної валюти має тенденцію зростати. Це пов'язано з тим, що збільшення частки експорту порівняно з імпортом, по-перше, призводить до зростання попиту на національну валюту з боку виробників продукції; по-друге, за рахунок пожвавлення експорту зростають надходження іноземної валюти в країну, що позитивно впливає на розвиток її економіки, на підвищення рівня валютних резервів центрального банку, а це, у свою чергу, дозволяє проводити монетарну політику, спрямовану на стабілізацію курсу національної валюти.

2. Пропозиція грошей. Як відомо, найбільш інфляційний вплив має агрегат М1 - готівка та залишки на рахунках. Як правило, зростання у країні на 1% грошової маси призводить до миттєвого зростання на 1% внутрішніх цін, при цьому механізм паритету купівельної спроможності забезпечує відповідне знецінення національної валюти на 1%. І навпаки, зростання іноземної грошової пропозиції на 1% спричиняє адекватне зростання зовнішніх цін та подорожчання національної валюти на 1%.

3. Дефіцит державного бюджету є безпосередньою причиною збільшення грошової маси в обігу й призводить до зниження курсу національної валюти у довгостроковому періоді.

4. ВВП- основний індикатор стану національної економіки. Його зростання означає загальне пожвавлення економіки країни, нарощення обсягів виробництва, зростання платоспроможного попиту населення, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зовнішніх ринках та зниження рівня споживання іноземних товарів, приплив іноземних інвестицій в економіку країни, достатнє фінансування соціальної сфери та державних програм. Це призводить до зростання попиту на національну валюту і зумовлює її зміцнення.

5. Рівень реальних процентних ставок визначає загальну доход-ність вкладень в економіку країни (процент за банківськими депозитами, рівень середньої норми прибутку, доходність за облігаціями). У цьому випадку, коли реальні процентні ставки зростають, курс національної валюти має тенденцію до підвищення. Однак, якщо номінальні ставки зростають повільніше, ніж темп інфляції та ВВП, курс національної валюти може навіть знижуватись.

6. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції у країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори.

7. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

8. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютного ринку. Фондовий ринок може залучити іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти[6].

На зміну валютного курсу найчастіше впливає декілька факторів, тобто спостерігається складне їх переплетення і висування в ролі вирішальних то одних, то інших факторів.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо або визначатися у процесі їх взаємного котирування.

Котирування валют - це встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів [15]. Кількісне значення валютного курсу розраховується (котирується), як правило, з точністю до 4-го знака після коми.

Котирування курсів валют буває пряме і непряме.

Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу. Наприклад, пряме котирування курсу долара до гривні виглядатиме як USD/UAN=5,3236.

Непряме котирування визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти. Як правило, це менш поширений вид встановлення валютного курсу. Прикладом непрямого котирування є USD/UAN =5,3236=0,1878.

У банківській практиці встановлюється курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким купують валюту. Повне котирування включає курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами продавця (продаж) і покупця (купівля) -маржа - є для банків джерелом прибутку. Центральний банк може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку для уповноваження банків та інших кредитно-фінансових установ.

Валютно-процентні свопи

Валютно-процентний своп може передбачати як обмін процентними платежами, так і обмін сумою основного боргу. Ситуація на міжнародному ринку капіталів може скластися таким чином, що банку можуть котируватися нижчі процентні ставки за кредитами в одній валюті, та вищі - за кредитами в іншій (наприклад, американському банку котируються більш привабливі процентні ставки в доларах США порівняно зі ставками за кредитами в британських фунтах стерлінгів). Тоді для банку можливо одержати позику на ринку, де він має перевагу, та здійснити валютний своп. Такий своп буде передбачати:

- обмін сумами основного боргу на початку дії угоди;

- обмін процентними платежами протягом дії угоди;

- зворотний обмін сумами боргу наприкінці дії угоди. Можливо також, що банки здійснюють лише процентні платежі, без

обміну сумами основного боргу.

Приклад [5]: Банки А та Б мають такий доступ до ресурсів:

Як бачимо, банку А вигідніше залучати американські долари, а банку В - британські фунти стерлінгів. Якщо ж банку А необхідно мати у своєму розпорядженні британські фунти, а банку В - доларові ресурси, то вони можуть здійснити своп.

Якщо валютний курс на дату укладення угоди дорівнює 1,6000, то банк А позичає 16 млн дол., банк В - 10 млн ф. ст., банки обмінюються сумами боргу (рис. 13.3), а потім протягом дії угоди обслуговують процентні платежі один одного (при цьому кожен із банків відповідає за своїми зобов'язаннями на міжнародному ринку капіталу незалежно віл якості виконання іншим банком своїх зобов'язань за свопом). Наприкінці дії угоди банки здійснюють зворотний обмін сумами боргу і кожен із них розраховується зі своїм кредитором.

Рис. 13.3 Валютно-процентний своп (з обміном сумами боргу)

Але обмін сумами основного боргу містить у собі кредитний ризик, тому що на дату закінчення угоди валютний курс може значно відрізнятися від курсу, що був на дату укладення. Проте банки обмінялися фіксованими сумами, і наприкінці дії свопу вони мають повернути один одному саме ці суми.

Можливе також здійснення валютно-процентних свопів без обміну сумами основного боргу. Тобто банки обмінюються лише процентними платежами за зобов'язаннями в різних валютах. Такі свопи здійснюються, коли банку не потрібно залучати ресурси в тій чи іншій валюті, а лише зафіксувати доходи та витрати в одній валюті, тобто коли банк має процентні доходи від активу в одній валюті, а процентні витрати - в іншій. Наприклад, британський банк здійснює випуск боргових зобов'язань у доларах США, терміном обігу п'ять років із щорічною сплатою відсотків. Це передбачає, що протягом цих п'яти років банк має сплачувати відсотки за облігаціями в доларах США. При цьому банк має доходи від активів у британських фунтах стерлінгів. Отже, банк має надходження в одній валюті та зобов'язання за платежами в іншій, що передбачає валютний ризик для банку. Своп дає змогу банку розраховувати доходи та витрати в одній валюті. При цьому можливі свопи з обміном:

- процентними платежами за фіксованими ставками;

- процентними платежами за плаваючими ставками;

- платежів за фіксованими ставками на платежі за плаваючими.

Як правило, такі свопи укладаються з участю третьої сторони - дилера. Залежно від умов свопу валютний ризик може брати на себе дилер або ж одна зі сторін. Механізм здійснення валютного свопу на базі швейцарських франків та доларів США відображено на рис. 13.4.

Рис. 13.4 Валютно-процентний своп (без обміну сумами основного боргу)

Свопціон

Свопціон - похідний фінансовий інструмент, опціон на своп, контракт, що дає право його покупцеві укласти угоду "своп" на певну дату в майбутньому.

Свопціон колл - свопціон, що забезпечує право покупцеві бути платником за фіксованою ставкою (фіксованим курсом) при цьому йому будуть платити по плаваючій ставці.

Свопціон пут - свопціон, що забезпечує право покупцеві бути платником за плаваючою ставкою (плаваючого курсу), при цьому йому будуть платити за фіксованою ставкою.

Якщо покупець свопціона має потребу в майбутньому виступати в якості покупця активу (або валюти) з фіксованим курсом, при одночасному здійсненні зустрічного продажу аналогічного активу за плаваючою ставкою, то він може укласти свопціон пут, тим самим усі ризики повністю переклавши на продавця свопціона. Якщо з якої-небудь причина поточна плаваюча ставка буде нижче, ніж раніше обумовлений фіксований курс покупки, то торговець буде зазнавати збитків. Скориставшись свопціоном, він буде отримувати фіксовану плату, яку віддасть за своїми зобов'язаннями, а отриману плаваючу ставку він віддати продавцеві свопціона. Якщо ж плаваюча ставка буде вище фіксованої ціни покупки, то торговець просто відмовиться від свопціона, тому що подібні умови будуть приносити йому прибуток.

Зазвичай покупець і продавець свопціона обумовлюють [3]:

- премію (піну) свопціона (плата за відстрочку операції своп);

- ставку (фіксовану ставку базового свопу);

- тривалість (зазвичай закінчується за два робочі дні до дати початку основного свопа) ("термін" - величина відстрочки свопа);

- дата основного свопа;

- сума;

- додаткові комісії та відрахування;

- частота розрахунків по платежах за основним свопу.

Як і інші опціони, свопціон надає право на укладення в майбутньому контракту з обумовленими зараз умовами, але не зобов'язує це робити. Плата відображає мінливість дотримання обумовлених характеристик свопу в майбутньому.

Валютний арбітраж та спекуляції. Поняття та принципи валютного арбітражу

Валютний арбітраж є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів. Основний принцип валютного арбітражу - купити валюту дешевше і продати її дорожче.

Розрізняють види:

I. Від кількості валюти:

- простий валютний арбітраж, здійснюваний із двома валютами;

- складний (із трьома і більш валютами);

Простий валютний арбітраж - це арбітраж, який здійснюється з двома валютами.

Складний або непрямий арбітраж - це арбітраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов'язкове.

Наприклад: 100 дол. США - 530,45злотих - 116.69 євро. х 4,868.54 рублів - 99,97 фунтів стерлінгів -154,31 дол. США.

II. Від мети проведення:

- спекулятивний;

- конверсійний валютний арбітраж.

Спекулятивний арбітраж має на меті заробити на різниці валютних курсів у зв'язку з їхніми коливаннями. При цьому вихідна і кінцева валюти збігаються, тобто угода здійснюється за схемою: євро - долар США; долар - євро.

Конверсійний арбітраж насамперед має на меті купити найбільше вигідно необхідну валюту. Фактично - це використання конкурентних котирувань різних банків на одному чи різних валютних ринках. Його можливості ширші, оскільки різниця в курсах може бути не такою великою, як при спекулятивному арбітражі, при якому вона повинна не тільки покрити маржу між курсами покупця і продавця, але і дати прибуток.

ІІІ. За технікою проведення:

o вирівнювальний арбітраж - використання цінової диференціації з метою отримання прибутку. Може бути прямим (використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора) і непрямим (бере участь третя валюта, яка купується за дуже низьким курсом та продається замість платежу);

o процентний арбітраж - капітал спрямовується в ті країни, де існують високі процентні ставки. Цей вид арбітражу пов'язаний з операціями на ринку позичкових капіталів і передбачає дві угоди щодо:

- отримання кредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі;

- розміщення еквівалента запозичень інвалюти на національному ринку капіталу, де процентні ставки виші. При цьому банк може укласти угоду з продажу на термін валюти позики з метою страхування від валютних ризиків (своп);

o валютно-процентний арбітраж - різновид процентного, заснований на використанні банком різниць процентних ставок за угодами, які здійснюються в різні терміни:

- покритий - с форвардним покриттям;

- непокритий - без форвардного покриття (не банки);

o диференційований (просторовий) арбітраж - використання цінової диференціації на різних валютних ринках. Відсутні відкрита позиція та валютний ризик. Арбітражери на відміну від спекулянтів ризикують менше. Вони, як правило, відкривають протилежні позиції в одній валюті нарізні (однакові) терміни на одному або кількох пов'язаних між собою ринках, зменшуючи таким чином валютно-курсовий ризик;

o часовий арбітраж - використання курсових коливань протягом певного часу (відкрита позиція).

IV. За типом валютних угод:

o з використанням готівкових угод;

o з укладенням угод на певний термін.

За тривалістю валютні позиції що створюються для проведення арбітражних операцій, поділяються на два види.

Денна позиція - дилер відкриває і закриває позиції протягом робочого дня з розрахунками на одну дату валютування. При цьому мінімальною кількістю угод може бути дві (одна - за покупкою валюти, інша - за продажем), максимальна кількість угод обмежується лише фізичною можливістю дилера їх укладати. Стратегія мінімізації валютного ризику передбачає обов'язкове закриття денних позицій на дану дату валютування. Наприклад, лондонський дилер, що торгує на споті за арбітражними операціями зі світовими валютами, відкриваючи протягом дня позиції, повинен до кінця дня їх повністю закрити. При цьому він веде облік укладених угод на спеціальному аркуші паперу (або в журналі), що лежить перед ним на столі: куплена базова валюта (довга позиція) записується із знаком "+", продана (коротка позиція) - із знаком "-". Після закриття ввечері позиції на дату валютування за даними валютами дилер ставить жирний квадратний нуль у графі "позиція", підводячи підсумок робочому дню. Від слова квадрат (square) походить сленговий вираз: "І am squared- або коротко "sq", що означає, що банк закінчив конверсійні операції на дану дату валютування. Російською мовою даний вираз отримав форму прямого перекладу: "Мы заскверились" або "Я в сквере", або просто "сквер".

У розрахунку на значну зміну курсу стратегічна позиція відкривається і тримається до закриття протягом певного періоду часу (від декількох днів до декількох місяців). Наприклад, дилер продає 2 млн. доларів проти євро 9 грудня за курсом 1,5805 і закриває позицію 15 січня купівлею доларів за курсом 1,5350, отримавши прибуток у розмірі 91 тис. євро.

Ризик збитків при несприятливій зміні валютного курсу тут значно вищий, тому розмір стратегічної позиції, як правило, набагато менший звичайної денної.

Довга позиція (тобто купівля) відкривається в очікуванні росту курсу валюти.

Коротка позиція (тобто продаж) відкривається в очікуванні зниження курсу валюти.

Наприклад, валютний дилер розраховує на підвищення курсу долара США до євро в найближчий час (як правило, протягом робочого дня) і купує 1 млн. доларів проти євро за курсом 1,5350, відкриваючи тим самим довгу позицію за доларами США. Відкривши спекулятивну по-зишю, він підпадає під ризик несприятливої зміни курсу. Припустимо, що розрахунок був невірний, курс виріс до 1,5410. Дилер закриває довгу позицію шляхом продажу 1 млн доларів і отримує прибуток:

При проведенні арбітражних конверсійних операцій з відкриттям і закриттям позиції в базовій валюті результат за двома угодами буде виражатись у валюті котировки:

1000000 USD х (1541 0-15350) - 6000 EUR.

Відмінність валютного арбітражу від звичайної валютної спекуляції полягає в тому, що дилер орієнтується на короткостроковий характер операції і намагається угадати коливання курсів у короткий проміжок між угодами. Іноді протягом дня він неодноразово змінює свою тактику. Для цього дилер повинен добре знати ринок і його вміти прогнозувати, постійно аналі

Размещено на Allbest.ru

...