Валютний ринок і валютні системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Почувши в новинах прогноз курсу валют: дурні чинять так, як їм радять, розумні роблять усе навпаки; а мудрі вмикають звук.

С. Янковський

Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти. Валютний курс

Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий масштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На и основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Валюта - це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язане із зовнішньоекономічними відносинами (рис. 6.Х).

Рис. 6.1 Визначення поняття "валюта"

Валютні відносини - це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. їх функціонування передбачає такі компоненти (рис. 6.2)^*124.

Рис. 6.2 Валютні відносини у грошовій сфері

Суб'єктами валютних відносин є такі, які зображені на рис. 6.3.

Рис. 6.3 Суб'єкти валютних відносин

Залежно від економічного призначення валютних платежів у валютних відносинах можна виокремити такі складові^*125:

- міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями;

- одержання і погашення різних видів міжнародних позичок;

- переміщення валюти при здійсненні зовнішніх інвестицій;

- переміщення валюти при наданні економічної і технічної допомоги;

- операції з купівлі-продажу валюти на внутрішньому і зовнішньому валютних ринках.

Розвиток валютних відносин можливий за наявності особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ринок називається валютним.

Валюта класифікується за кількома критеріями (рис. 6.4).

Національна валюта виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії - в рублях, для ФРН - у євро тощо.

Іноземна валюта виражена в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це - кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях крім гривні.

Колективна валюта виражена в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.

За своєю природою колективні валюти не мають внутрішньої вартості і є умовними рахунковими грошовими одиницями. Вони не існують у матеріальній формі, тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках, у тому числі в пам'яті ЕОМ. Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталона в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для зіставлення курсів національних валют), поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунків, функцію засобу нагромадження вартості у формі резервної валюти. Вони використовуються під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

У теоретичному плані колективні валюти перебувають у більш вигідному становищі, ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії колективних валют зручніше пов'язати з потребами міжнародного платіжного обігу в ліквідних активах, їх курс технічно простіше стабілізувати, наприклад, шляхом його обґрунтування відразу на декількох курсах національних валют, що сприятиме значному обмеженню амплітуди його коливання порівняно з національними валютами, що лежать в його основі. Тому деякі провідні економісти світу вважають колективні валюти більш ефективним міжнародним ліквідним активом, ніж ключові. Одночасно більшість з них розуміють, що запровадження в міжнародний обіг колективних (наднаціональних) валют у кращому випадку зможе лише послабити, а не ліквідувати суперечність світової валютної системи. Однак унаслідок подальшого поглиблення процесу інтернаціоналізації світового ринку, розвитку системи міждержавного економічного регулювання валютна система об'єктивно потребує запровадження в структуру міжнародних валютно-фінансових відносин універсального, єдиного для всіх наднаціонального платіжного і резервного засобу, тобто своєрідних світових грошей. Поява наднаціональної резервної валюти глобального характеру ширше і повноцінніше враховуватиме інтереси суб'єктів міжнародного обміну, оскільки емісія такої валюти, визначення валютного курсу та інших основних параметрів будуть проводитись колективно, дотримуючись демократичних принципів.

Нині найбільш відомі дві колективні валюти: СПЗ (спеціальні права запозичення, англ. SDR - Special Drawing Rights), запроваджена в міжнародний обіг МВФ, та евро, що введене в обіг у 2002 р. та запроваджене 11 країнами Західної Європи.

На Ямайській нараді МВФ як колективну резервну валюту визнали спеціальні права запозичення (СПЗ). СПЗ як міжнародний резервноплатіжний засіб було створено в 1969 р. Спочатку вони були простим кредитним засобом, однак потім Міжнародний валютний фонд поставив завдання перетворити їх на "головний резервний актив міжнародної валютної системи". СПЗ призначалися для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ, порівняння вартості національних валют. Одиниця СПЗ була умовною. Випуск СПЗ відбувався у вигляді кредитових записів на рахунках МВФ пропорційно квотам країн-учасниць. Ці квоти використовувалися ними для закупівлі конвертованої валюти або погашення дефіциту платіжного балансу. Однак їх частка в загальних валютних резервах капіталістичного світу була невелика - близько 3 %. Країна ставала власницею певної суми СПЗ, не надаючи при цьому еквівалента у золоті або національній валюті. Термін дії СПЗ не обмежувався у часі. Резерви в СПЗ могли бути використані країнами, що володіють цим засобом, для розрахунків як із МВФ, так і між собою. Спочатку одиниця СПЗ прирівнювалася до золота, що відповідало золотому вмісту долара (1979 p.). Із середини 1974 р. у зв'язку з переходом до плаваючих курсів валют був скасований золотий вміст СПЗ. Курс цієї валютної одиниці почав визначатися за допомогою "валютного кошика", що включав з 1981 р. набір п'яти основних світових валют (американський долар, марка ФРН, японська єна, французький франк і англійський фунт стерлінгів). МВФ щодня розраховує вартість СПЗ у доларах на основі валютних курсів ринку різних валют.

Багато економістів вважають, що СПЗ меншою мірою можна розглядати як резервну валюту, а більшою - як кредит.

До введення євро, тобто до кінця 90-х років, рішення про випуск СПЗ приймалися двічі з розподілом пропорційно до квот країн у капіталі МВФ - у 1970-1972 і у 1979-1981 pp.

Іншим видом колективної резервної валютної одиниці, обумовленої на основі вартості "кошика валют", була ЕКЮ з 1979 по 1998 р.

СПЗ як колективна резервна валюта не змогла зайняти того місця, що призначалося їй при створенні. Вона суттєво не похитнула позиції долара. У свою чергу певні резервні функції отримали інші валюти промислових країн: марка ФРН, швейцарський франк, японська єна.

Неконвертовані валюти неможливо вільно обміняти на іноземні за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну та фінансову кризи. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України - гривня. Нині вона належить до частково конвертованих валют.

Конвертовані валюти

Конвертовані валюти вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується в установленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість - надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти.

Для того, щоб валюта будь-якої країни була віднесена до конвертованих, необхідними є:

- високорозвинена грошова і банківська система;

- чітко налагоджений механізм валютного регулювання;

- нагромадження певних золотовалютних резервів;

- свобода експортно-імпортних відносин.

Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями.

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами).

Таких валют на 27 травня 2008 р. було сімнадцять:

1) євро;

2) долар США;

3) британський фунт стерлінгів;

4) японська єна;

5) канадський долар;

6) австралійський долар;

7) гонконгівський долар;

8) південнокорейська вона;

9) шведська крона;

10) датська крона;

11) норвезька крона;

12) сінгапурський долар;

13) новозеландський долар;

14) південноафриканський ранд;

15) швейцарський франк;

16) ізраїльський новий шекель (з 27 травня 2008 p.);

17) мексиканське песо (з 27 травня 2008 p.).

Частково конвертована валюта - це національна валюта країн, у яких застосовуються певні валютні обмеження для резидентів і за окремими видами обмінних операцій. Як правило, ця валюта обмінюється тільки на певні іноземні валюти і не за всіма видами міжнародного обороту. В країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження.

Міжнародна торгова валюта - валюта, яка використовується для оцінки міжнародних торгівельних операцій.

Міжнародна резервна валюта - валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансової допомоги.

Резервна валюта - це така вільно конвертована валюта, в якій центральні банки інших країн нагромаджують та зберігають резерви для здійснення міжнародних розрахунків. Центральні банки нагромаджують валюти країн, які є лідерами у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні та фінансові операції здійснюються в доларах США, швейцарських франках, японських єнах. Саме ці валюти і є резервними.

Серед усіх наявних видів валют слід виокремити клірингові валюти - розрахункові валютні одиниці. Саме в них ведуться рахунки в банках та здійснюються різні операції між країнами, що уклали платіжні угоди клірингового типу про обов'язковий взаємозалік міжнародних вимог та зобов'язань, які випливають із вартісної рівності товарних поставок та наданих послуг. Клірингові валюти мають виключно ідеальну (розрахункову) форму у вигляді бухгалтерських записів за банківськими рахунками. Клірингові угоди укладаються, як правило, в таких випадках:

- для вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

- за необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

- як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави;

- для фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Вперше в міжнародних розрахунках валютний кліринг було введено в 1931 p., у період світової економічної кризи.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни при угодах купівлі-продажу.

Така ціна може встановлюватися відповідно до співвідношення попиту та пропозиції на певну валюту в умовах ринку або бути чітко регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансово-кредитним органом.

Класифікація факторів, які впливають на формування курсів валют залежно від строків дії, наведена на рис. 6.5.

Як економічній категорії валютному курсу властиві такі функції (рис. 6.6).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Інший метод полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці і в якійсь іноземній валюті. Також методом визначення валютного курсу є метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату, показник продуктивності праці, норму відсотка та земельну ренту. Досить часто валютний курс розраховують на основі відношення двох валют до валюти третьої країни. Його найчастіше використовують для визначення курсу валюти в операціях на міжбанківському ринку.

Рис. 6.5 Фактори впливу на валютний курс



Рис. 6.6 Функції валютного курсу

Валютні системи та валютна політика. Особливості формування валютної системи України

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах. Валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма країнами світу чи їх переважною більшістю.

Валютні системи поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

У табл. 6.7 наведено особливості валютних систем.

Таблиця 6.7

Особливості національної, регіональної та світової валютних систем

Критерій порівняння	Валютна система
	національна	регіональна (європейська)	світова
Суб'єкт	Національні суб'єкти валютного ринку	Суб'єкти країни, які входять до регіонального союзу	Суб'єкти світового валютного ринку
Об'єкт	Національна валюта	Єдина регіональна валюта (євро)	Резервні валюти, міжнародні розрахункові валютні одиниці
Валютні відносини	Національні	Міжнаціональні	Міжнародні
Інститути, які обслуговують операції з валютою	Національні банківські та небанківські	Регіональні (ЄЦБ, ЄСЦБ, ЄВІ)	МВФ, ВБ, євробанки
Регулюючі органи	Центральний банк, уряд (міністерство фінансів)	Національні центральні банки, що входять до ЄЦБ, уряди країн - членів союзу	МВФ, міжнародні валютні угоди
Режим курсу валюти	Національний	Режим курсу регіональної валюти (євро)	Змішаний
Валютні обмеження та валютний контроль	Національні	Відсутність валютних обмежень	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Регламентація основних форм розрахунків	Регіональна уніфікація основних форм розрахунків	Міжнародна уніфікація основних форм розрахунків
Регулювання міжнародної ліквідності	Національне регулювання валютної ліквідності країни	Регіональне єдине регулювання валютної ліквідності. Потрібно значно менше золотовалютних резервів	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності

Національна валютна система

Національна валютна система - органічна частина системи грошових відносин окремих держав, функціонування якої регулюється з урахуванням норм міжнародного права, національним законодавством кожної країни.

На основі такого законодавства визначається міжнародний статус національної валюти - грошової одиниці певної країни, встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, котирування й регулювання валютних курсів тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурі ланки - банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інституції. Загальна схема структури і призначення національної валютної системи наведена на рис. 6.14^*154.

Рис. 6.14 Схема елементної структури та призначення національної валютної системи

Розглянемо основні складові елементи національної валютної системи за їх призначенням.

Режим формування та використання державних золотовалютних резервів встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може виявлятися в двох аспектах:

- як форма жорсткої прив'язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Такий режим у світовій практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;

- у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей за збереження незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконання ним усіх традиційних функцій. Україна ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша частка золота пояснюється його найменшою дохідністю - лише 1,75 % річних. Цих пропорцій в Україні ще не досягнуто. За зовнішніми боргами Україна розраховується такими валютними засобами: доларом - 80 %, євро - 5, іншими валютами - 15 %. Тобто долар залишається головним валютним резервом^*155.

Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, то в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової криз було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім відмінялися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження^*156.

Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового та міжбанківського валютного ринків; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам - резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним1.

Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в банках держави кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо2.

Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такі органи України подані на рис. 6.15.

Рис. 6.15 Національні органи, які проводять валютну політику

Національний банк України є головним органом валютного контролю, який здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки; Державна податкова інспекція України - фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України; Міністерство транспорту та зв'язку України - контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України; Державний митний комітет України - контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Повноваження НБУ у сфері валютного регулювання є такими:

1) розроблення спільно з КМУ платіжного балансу України;

2) розроблення разом з урядом основних напрямів валютної політики;

3) встановлення курсу національної валюти;

4) визначення структури валютного ринку України, умов торгівлі на ньому іноземною валютою;

5) визначення порядку переводів, ввезення та вивезення іноземної валюти в Україну та за її межі;

6) встановлення порядку відкриття резидентами рахунків в іноземних банках;

7) нагромадження та використання валютних резервів з метою забезпечення сталості національної грошової одиниці;

8) визначення форм статистичної звітності відносно проведення валютних операцій;

9) участь у визначенні ліміту зовнішнього боргу;

10) застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання, які не дотримуються валютного законодавства та ін.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення встановлених державою цілей.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж чинять істотний вплив на розвиток реального сектору економіки (рис. 6.16).

Рис. 6.16 Цілі валютної політики

Досягнення цілей валютної політики забезпечується шляхом законодавчого регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контролю за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно взаємопов'язані. Основні форми валютної політики наведені на рис. 6.17.

Рис. 6.17 Форми валютної політики

Облікова політика - це традиційний метод регулювання валютного курсу, проте в сучасних умовах її ефективність значно зменшилася внаслідок інтенсивних процесів інтернаціоналізації господарського життя і негативного впливу дорогих кредитів на розвиток національних економік^*157.

Політика кредитної рестрикції ("дорогих грошей") використовується, як правило, в умовах бурхливого промислового буму та зростання господарської активності, її мета - перешкодити процесу активного використання кредиту суб'єктами господарювання та загальмувати промисловий бум, який часто призводить до "перегріву економіки" і перевиробництва товарів.

Політика кредитної експансії ("дешевих грошей"), навпаки, спрямована на стимулювання кредитних операцій у розрахунку на те, що більш сприятливі умови кредитування спонукатимуть до господарської активності, зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.

Ліберальна політика кредитної експансії спричиняє зниження валютного курсу, а політика кредитної рестрикції, навпаки, породжує тенденцію до підвищення валютного курсу.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу через купівлю та продаж іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набуває форми валютної інтервенції - прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках за одночасного введення обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної валюти, що приводить до зростання курсу національної валюти стосовно іноземної, а скуповування іноземної валюти, навпаки, - до падіння курсу національної.

Девізна валютна політика має тимчасовий і обмежений вплив на рівень валютного курсу, якщо немає докорінних порушень платіжного балансу. За наявності таких порушень активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження валютних резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення національної валюти.

Відокремлюють два рівні валютного регулювання: наднаціональний (міжнародний) і національний.

Перший рівень забезпечує МВФ. Саме він здійснює валютне регулювання, керуючись погодженими світовою спільнотою принципами регулювання міжнародних валютних відносин.

Є такі органи валютного регулювання, які діють на міжнародному рівні (рис. 6.18).

Рис. 6.18 Міжнародні органи валютного регулювання

Другий рівень - це національний рівень валютного регулювання, який забезпечує регулювання валютних відносин у межах конкретної держави і впливає на повсякденне регулювання валютного ринку.

В Україні основні засади організації валютного регулювання подано в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який заклав перші правові основи організації управління валютною сферою. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність методів, що використовує Національний банк, Міністерство фінансів, органи валютного контролю.

Методи валютного регулювання, які найбільш поширені у західних країнах, наведено на рис. 6.19.



Рис. 6.19 Методи валютного регулювання

Традиційними методами валютного регулювання є девальвація і ревальвація, які хоч і меншою мірою, ніж це було за часів дії золотомонетного стандарту, але застосовуються і в практиці сучасних грошово-валютних відносин. Сутність дії цих двох протилежних явищ полягає у відповідному зниженні або підвищенні валютного курсу.

До скасування офіційного вмісту золота у валютах девальвація означала зменшення в законодавчому порядку металічного вмісту національної грошової одиниці або зниження офіційного курсу валюти певної країни стосовно золота чи срібла, а після скасування - зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Нині девальвація часто офіційно закріплює вже здійснене в умовах інфляції фактичне знецінення національної валюти або є вихідним пунктом майбутньої інфляції. Нерідко девальвація не забезпечує стабілізації валюти, а є лише проміжним етапом інфляційних процесів. У періоди глибоких економічних потрясінь здійснюються масові девальвації валют, що спостерігалися в 1949 p., наприкінці 60-х - на початку 70-х років. Тому в економічній літературі можна зустріти визначення девальвації як відносно тривалого зниження курсу валюти. З початку 80-х років тільки в межах ЄС девальвації проводилися більше десяти разів, а стосовно деяких валют - неодноразово (наприклад, італійської ліри).

Ревальвація - офіційне підвищення вартості валюти, що виражається у зростанні її золотого вмісту (система золотомонетного стандарту) або в підвищенні її курсу стосовно інших валют. За механізмом впливу на економічні процеси ревальвація протилежна девальвації.

На відміну від девальвації ревальвація порівняно рідкісне явище у валютно-фінансовому світі. Це пояснюється тим, що країна, яка здійснює ревальвацію своєї валюти, ставить сама себе в менш вигідне становище у сфері зовнішньої торгівлі, припливу іноземного капіталу і розвитку міжнародного туризму порівняно з іншими країнами. Адже підвищуючи курс власної валюти щодо валют інших країн, держава, яка здійснює ревальвацію, викликає підвищення цін експортованих товарів у іноземній валюті, чим знижує конкурентоспроможність країни на світовому ринку, стримує експорт її товарів. Паралельно відбувається процес зниження цін, виражених у національній валюті, на товари, що імпортуються до країни. Отже, ревальвація призводить до зростання попиту на імпортні товари та послуги, реально збільшує обсяги імпортованої продукції та робить невигідним вкладення капіталу в певну країну для іноземних інвесторів, оскільки вони під час обміну валют одержують меншу суму в місцевій валюті. Для країни, яка девальвувала свою валюту, стає вигідним експорт капіталу, адже виникає можливість купівлі більш дешевої іноземної валюти.

Традиційно ревальвація використовується для боротьби з інфляційними процесами, оскільки, гальмуючи зростання грошової маси в обігу, дещо затримує зростання внутрішніх цін, а також здійснюється з метою стримування зростання активності сальдо торговельного балансу. Оскільки вона сама по собі ставить країну, що вдається до ревальвації, в менш вигідне становище на світовому ринку, то часто здійснюється під натиском інших держав, які мають найактивніші зовнішньоекономічні зв'язки з цією країною.

У сучасних умовах механізм ревальвації значно модифікувався, особливо після введення системи плаваючих валютних курсів, за якою ревальвація може здійснюватися у формі підвищення валютного паритету не щодо всіх валют, а лише стосовно валют тих країн, з якими ця валюта має спільний режим плавання. Ревальвація може бути й у формі відмови центрального банку країни від проведення валютної інтервенції для підтримання або підвищення курсу національної валюти стосовно інших валют. валютний валюта грошовий конвертований

Курсова політика полягає у цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає у цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процентів. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обігу, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. За зниження облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

Класифікація можливих валютних обмежень наведена на рис. 6.20.



Рис. 6.20 Класифікація валютних обмежень

Лібералізація валютного регулювання - це поступове зняття валютних обмежень на поточні та фінансові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання центрального банку та органів влади у функціонування валютного ринку. В процесі лібералізації інструменти прямого валютного регулювання поступово замінюються непрямими важелями, які діють опосередковано - через вплив на поведінку суб'єктів валютно-фінансових відносин. За своєю суттю лібералізація валютного регулювання є принципом проведення валютної політики на певному етапі розвитку країни.

В економічній літературі за сферою охоплення виокремлюють внутрішню і зовнішню лібералізацію. У процесі внутрішньої лібералізації знімаються бар'єри, що заважають міжгалузевому переливанню капіталів, створюються ефективні механізми акумулювання заощаджень та їх перетворень на інвестиції, вдосконалюються інструменти валютного та грошово-кредитного регулювання, стимулюється розвиток фінансових ринків.

За зовнішньої лібералізації знімаються обмеження на проведення валютних операцій з капіталом, що полегшує доступ суб'єктів господарювання до ресурсів світових фінансових ринків, створює сприятливі умови для здійснення іноземних інвестицій і діяльності транснаціональних корпорацій.

Перевагами лібералізації є:

а) розширення можливостей національних установ та організацій у здійсненні зовнішніх запозичень;

б) активізація припливу прямих іноземних інвестицій;

в) прихід на фінансові ринки іноземного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ресурсів і сприяє зниженню їх вартості;

г) стимулювання розвитку фінансових ринків і сектору небанківських фінансових посередників;

д) удосконалення інфраструктури валютного ринку, розвиток і поширення валютних деривативів та інструментів страхування від валютних ризиків;

е) посилення ринкових засад процесу курсоутворення;

є) зменшення трансакційних витрат учасників зовнішньоекономічної діяльності завдяки усуненню потреби пошуку шляхів обходу валютних обмежень.

В Україні протягом останніх років валютне регулювання було спрямоване на запобігання відпливу капіталів та на залучення в країну іноземних інвестицій. За даними Держкомстату, обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну в 2005 р. сягнув 9039 млн дол. США, що становить лише 190,6 дол. на одного мешканця крани (для порівняння: у країнах Східної Європи обсяги на одного мешканця коливаються від 3603 дол. у Чехії до 1191 дол. у Польщі). Хоча майже 10 570 українських підприємств мають у своїх активах іноземні інвестиції, частка ПИ у фінансуванні нагромадження їх капіталу є незначною і становить приблизно 5 %. Такі невеликі обсяги інвестицій свідчать про низьку привабливість інвестиційного клімату в Україні.

Валютні біржі та інформаційні системи

Валютні біржі

Біржа (з латинської - гаманець) - установа, в якій здійснюється купівля-продаж товарів масового попиту, цінних паперів, валюти тощо. Походження слова "біржа" пов'язане з назвою найбільшого торгового пункту Фландрії - Брюгге.

Валютна біржа - організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається торгівля великими партіями валют.

Потреби купівлі та продажу валют визначаються рівнем взаємозалежності різних держав у сфері торгівлі й бізнесу. Торгівля валютою особливо інтенсивно реалізується в банках і брокерських будинках великих фінансових центрів, таких як Токіо, Гонконг, Франкфурт, Лондон, Нью-Йорк, котрі є виконавцями замовлень, що надходять з різних регіонів світу.

Іноземна валюта - це не нова ідея. Обмін різних грошей був однією з функцій грошей з моменту появи перших монет. Початком операцій з іноземною валютою можна вважати обмін грошей у Ломбардії в 1550-х роках. Однак купівля іноземної валюти до 1880 року, коли виник Золотий стандарт, була в абсолютно іншій формі, не схожій на сьогоднішню.

У ряді країн існують валютні біржі (частіше це відділи на фондових біржах), на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом. Він є обов'язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі - у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов'язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль.

У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів.

У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів.

Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок.

Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину.

Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків.

Зарубіжна (іноземна) валютна біржа - це всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп'ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод.

Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Найбільші за обсягом операції відбуваються опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає.

Валютні біржі діють у ряді країн Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних органів і використовують на даній біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами.

У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у цих країнах знаходяться найбільші банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок різниці курсів продавця і покупця.

Розвиток ринкової інфраструктури, використання сучасних засобів зв'язку сприяють збільшенню частки угод з валютою на міжбанківському валютному ринку.

Учасниками угод із валютою на біржовому ринку є дилери і брокери, що виконують замовлення клієнтів. Угоди між ними укладаються за допомогою переговорів по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінгу, що обслуговується агентствами. Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до Статуту біржі, а також законодавства країни, що регулює здійснення валютних операцій. Право брати участь у торгах на біржі мають її засновники, а також організації, прийняті у її члени.

Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів:

- від свого імені за дорученням клієнтів;

- від свого імені і за свій рахунок.

Учасники торгів можуть довірити здійснення операцій на валютній біржі своїм представникам - дилерам. Проте дилер на валютній біржі не може здійснювати угоди для себе, він є лише представником учасника торгів.

У біржових торгах його учасники можуть бути представлені очно або заочно.

Валютні операції на біржі укладаються за такою схемою [12]:

- клієнт приймає рішення про купівлю або продаж іноземної валюти і вибирає учасника торгів, через якого будуть здійснюватися угоди. Таким чином, клієнт виступає в ролі продавця або покупця валюти, її продавцем або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв'язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом із ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою;

- укладення угоди між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник торгів при укладенні угод з валютою виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його рахунок, то угода з клієнтом оформлюється за його розсудом письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно;

- блокування коштів клієнта для виконання угод. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за невиконання клієнтом своїх зобов'язань, він має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривнях;

- формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт подає учаснику торгів заявку.

У цій заявці клієнт повинен зазначити валюту операції або її код, розмір угоди і запропонований валютний курс (якщо заявка "лімітована"), за яким він згоден її купити (або продати). Якщо заявка "нелімітована", зазначається, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом.

У заявці на покупку іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою можуть бути розрахунки за такими валютними операціями:

- купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність, розрахунки, за якими здійснюються на умовах без відстрочення платежу і не припускають залучення позичкових коштів в іноземній валюті;

- спрямування дивідендів від інвестицій в економіку країни;

- здійснення поточних платежів з виплати відсотків і основного боргу за залученими позичковими коштами.

Відкриття в уповноваженому банку спеціального рахунку клієнта. Спеціальні рахунки служать для обчислення іноземної валюти, купленої для клієнтів на валютній біржі і відкриваються в уповноважених банках, що одержали доручення клієнта на купівлю іноземної валюти. Уповноважений банк здійснює контроль за цільовим використанням коштів, що містяться на зазначеному рахунку, враховує надходження і списання фінансових ресурсів після пред'явлення клієнтами відповідних документів.

Якщо іноземна валюта куплена на валютній біржі з пред'явленням відповідних документів, клієнт повинен використати її упродовж не більш як двох місяців від дати її зарахування на спеціальний рахунок. Але якщо валюта куплена без наявності відповідних документів, її необхідно реалізувати протягом не більш як 15 робочих днів від дати її зарахування на зазначений рахунок. Після закінчення термінів зберігання невикористану валюту клієнта уповноважений банк зобов'язаний продати на валютній біржі на чергових торгах.

Заявка учасника торгів на купівлю і (або) продаж іноземної валюти. Для участі в купівлі або продажу іноземної валюти перед початком торгів її учасники подають курсовому маклеру, який веде біржовий торг, попередні заявки і зведення про наявність коштів на їхніх кореспондентських рахунках в банках, що їх обслуговують. Кожна валютна біржа може рекомендувати учасникам торгів відкрити кореспондентські рахунки в зазначених банках. У заявках учасників торгів не робиться розбивка на операції, здійснені за свій рахунок, а також за дорученням клієнтів або уповноважених банків, що не є членами валютної біржі. Розрізняють два види попередніх заявок від учасників торгів:

- на особисту участь у торгах;

- на заочну участь у торгах.

У заявці учасника торгів зазначається сума купівлі або продажу іноземної валюти, а також її курс, за яким він готовий купити або продати валюту. Сума купівлі або продажу іноземної валюти зазначається в доларах США. Протягом усього біржового дня його учасники через своїх представників можуть подавати додаткові заявки, змінювати суми купівлі або продажу, а також курс раніше поданих заявок.

Попередні заявки повинні бути подані учасниками торгів не пізніше, ніж за одну годину до початку аукціону.

Біржовий торг на валютній біржі проводиться у формі аукціону, що його веде курсовий маклер. До його обов'язків також входить визначення поточного курсу іноземної валюти до вітчизняної грошової одиниці.

При проведенні аукціону важливо встановити початковий курс валюти, з якого починається аукціон. У якості початкового курсу можуть використовуватися:

- курс, зафіксований на попередніх торгах даної валютної біржі;

- останній курс Міжбанківської валютної біржі;

- офіційний курс Національного банку України. Який із зазначених курсів брати за початковий курс - встановлює Біржова рада.

Перед початком торгу курсовий маклер повідомляє суми заявок на продаж і купівлю. Заявки на продаж становлять пропозицію, на купівлю - попит.

Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу.

Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг заявок на продаж іноземної валюти стає рівним обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, що стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків за ними на цих торгах. Фіксинг не досягається автоматично. Існують певні правила, що дають можливість його встановити.

Якщо пропозиція перевищує попит, то маклер понижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної.

Наприклад, обсяг купівлі становить 1100 у.о. валюти, а обсяг продажу - 700, тобто обсяг купівлі перевищує обсяг продажу, що створює умови для збільшення курсу валюти. У цьому разі для досягнення фіксингу необхідно: а) зняти (зменшити) обсяг купівлі;

б) збільшити обсяг продажу.

Якщо ж обсяг купівлі буде становити 700 у.о. валюти, а обсяг продажу - 1200, то обсяг продажу перевищить обсяг купівлі, тобто курс валюти почне падати. У цьому разі для досягнення фіксингу необхідно:

а) зняти (зменшити) обсяг продажу;

б) збільшити обсяг купівлі.

Не допускається зміна напрямку курсу іноземної валюти до національної після першої зміни початкового (стартового) курсу.

Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно від різниці між попитом і пропозицією вона може встановлюватися від 0,1 до 10 одиниць.

Додаткові заявки при зміні суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів.

Коригування додаткової заявки, що змінює співвідношення попиту і пропозиції на обернене, полягає у виконанні її частини в обсязі, якого не вистачає для її задоволення.

Використовуються такі види коригування заявок:

- збільшення валюти на продаж;

- збільшення обсягу купівлі валюти;

- зменшення обсягу купівлі валюти;

- зняття валюти з продажу.

При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет має заявка, максимальна за розміром.

Виходячи з правил досягнення фіксингу, можливі два альтернативних варіанти встановлення біржового курсу.

Варіант перший. За заявками, що надійшли на біржу до початку торгів, курсовий маклер (офіційна особа біржі) встановлює верхню і нижню межі ("курсова такса"), У рамках яких напевне має бути зафіксований остаточний курс торгів, наприклад, за 1 долар США - 5,5424 грн - курс продавця (за цим курсом подано найбільшу кількість заявок на продаж), 5,3999 грн - курс покупця (за цим курсом надійшла найбільша кількість заявок на купівлю).

Розглянемо дії курсового маклера та учасників торгів. Дії курсового маклера. Кожні три хвилини курсовий маклер змінює курс гривні у бік підвищення (якщо попит перевищує пропозицію) або зниження (якщо пропозиція перевищує попит). Курсовий маклер (його помічники) фіксує у процесі торгів усі зміни, внесені її учасниками щодо кількості заявленої валюти й умов її продажу.

Дії учасників торгів. Після оголошення "курсової такси" учасники торгів подають нові заявки або відкликають раніше подані через дилерів, що перебувають у біржовому залі, з якими вони контактують через засоби зв'язку. Подача нових заявок або відкликання старих здійснюється періодично (інтервалом три хвилини) у міру зміни валютного курсу.

Подача нових і відкликання старих заявок залежить від співвідношення попиту і пропозиції.

У разі перевищення попиту над пропозицією:

- продавці валюти можуть лише збільшити кількість запропонованої валюти, а також змінити умови раніше поданих заявок у бік підвищення курсу гривні для того, щоб збалансувати попит і пропозицію;

- покупці валюти можуть лише зменшити кількість валюти, що купується, а також змінити умови раніше поданих заявок у бік зниження курсу валюти щодо гривні.

У разі перевищення пропозиції над попитом:

- продавці валюти звичайно зменшують кількість валюти, що продається, а також змінюють умови раніше поданих заявок у бік підвищення курсу гривні;

- покупці валюти, як правило, збільшують кількість валюти, що купується, а також змінюють умови раніше поданих заявок у бік зниження курсу гривні.

При здійсненні фіксингу курсовий маклер прагне задовольнити максимально можливу кількість заявок при єдиному курсу.

Варіант другий. Аукціон починається зі стартового курсу. Попит і пропозиція регулюються в межах різниці між попитом і пропозицією. На момент, коли попит і пропозиція врівноважуються або різниця між ними змінюється в протилежний бік, відбувається фіксинг і торги закінчуються. Всі конкретні угоди на заявлені суми здійснюються за зафіксованим курсом.

Наприклад, попит становить 1535 тис. грн; пропозиція - 772 тис. грн Після фіксингу курси відразу вписуються в таблиці валютного залу. Біржа організовує оперативну публікацію середнього курсу продавця і покупця.

Реєстрація операцій з купівлі-продажу. Всі операції учасників торгів з купівлі-продажу іноземної валюти щотижня реєструються на валютній біржі з висвітленням:

- обсягів купівлі і продажу іноземної валюти (із зазначенням операцій, здійснених за свій рахунок і за доручення клієнтів);

- обсягів продажу іноземної валюти зі спеціальних рахунків;

- валютного курсу за укладеними угодами.

Проте слід зазначити, що згідно з законодавством країни така інформація про учасників торгів є комерційною таємницею і розголошенню не підлягає.

...