Фінансова стійкість організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи управління фінансовою стійкістю на підприємстві

1.1 Сутність фінансової стійкості підприємства

фінансовий капітал управління

Ринкова система господарювання обумовлює зміну форм та методів управління підприємством, вимагає нових підходів до визначення місця та ролі підприємства у розвитку суспільного виробництва. Успіх структурних та організаційних перетворень господарюючих суб'єктів багато в чому залежить від удосконалення методів управління їх діяльністю. Це стосується одного з найбільш складних, пріоритетних напрямків діяльності - фінансової сфери. Від її стану, як і від умілого використання фінансових інструментів, в значній мірі залежить успішне функціонування кожного суб'єкта господарювання та перспективи його розвитку. Отже, за будь-яких умов, управління підприємством повинно бути ефективним, тобто забезпечувати йому конкурентоспроможність на ринку та інвестиційну привабливість, одним із елементів якої є фінансова стійкість.

На сучасному етапі в економічній літературі не визначено єдиного підходу до трактування сутності поняття «фінансова стійкість», а навпаки їх існує багато, хоча найчастіше вони доповнюють або дублюють один одного. На нашу думку це обумовлене розвитком економічної науки, зміною економічних відносин, що зумовлюють появу нових понять і термінів.

Так, наприклад, у працях вчених Є. В. Мних, Г.Г. Старостенка і Н.В. Мірко визначено фінансову стійкість з позиції існування можливостей розвитку за рахунок результатів успішної фінансово-господарської діяльності, що на нашу думку є проявом загальної стійкості, з цією метою говориться, що «фінансова стійкість» є такою економічною категорією, яка «досягається за умови стабільного перевищення доходів над витратами, вільного маневрування грошовими коштами та стійкого економічного зростання і визначається раціональною забезпеченістю потреб підприємства фінансовими ресурсами для ефективної діяльності в ринкових умовах» [32, 52].

Цю ж позицію підтримують О.О. Шеремет, Л.А. Лахтіонова, і визначають наступне: «фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення». Автори зазначають, що вона повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку підприємства [60]. При цьому Л.А. Лахтіонова бачить фінансову стійкість головною складовою (умовою) загальної стійкості підприємства, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності, за рахунок чого підприємство здатне шляхом ефективного використання грошових коштів забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розвиток, відповідно головною економічною проблемою вважає визначення меж фінансової стійкості [25]. Оптимальністю фінансової стійкості при здійсненні її оцінки та визначенні напрямів стабілізації переймається найбільша кількість науковців, серед яких Д.М. Білик, О.В. Павловська, Н.М. Притуляк, Н.Ю. Невмержицька, М.Н. Крейніна, Г.В. Савицька, Г.А. Крамаренко, Т. Дубова, Н. І. Соловйова, Н.В. Бугас, Л.М. Шаблиста та інші.

Н.А. Русак та В.А. Русак, маючи спільні погляди з К.В. Ізмайловою та Л.А. Лахтіоновою зазначають, що поняття фінансової стійкості підприємства багатогранне і характеризується фінансовою незалежністю, можливістю маневрувати власними ресурсами, достатньою фінансовою забезпеченістю безперебійності основних видів діяльності, станом виробничого потенціалу [47].

Ю.С. Цал-Цалко, визначає фінансову стійкість, як стан активів підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність і конкретизує: «фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних активів спроможне забезпечити запаси, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями» [58].

Наступним чином визначає предмет дослідження Г.О. Крамаренко: «під фінансовою стійкістю слід розуміти його платоспроможність у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими коштами і дають визначення фінансової рівноваги, яка являє собою таке співвідношення власних і позикових коштів підприємства, коли за рахунок власних коштів повністю погашаються колишні і нові борги» [23].

Більш узагальнене трактування: «фінансова стійкість підприємства - це здатність суб'єкту господарювання функціонувати й розвиватись, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у змінному внутрішньому і зовнішньому середовищі, яка виступить гарантом його постійної платоспроможності й інвестиційної привабливості у межах допустимого рівня ризику». Саме так визначила Г.В. Савицька в одному із підручників, а більш пізньому виданні вона додає: «фінансова стійкість - це внутрішня сторона фінансового стану підприємства, що забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої лежить збалансованість позитивних і негативних грошових потоків, де зовнішнім проявом фінансового стану підприємства є поточна платоспроможність» [48].

Однак ряд авторів Д.М. Білик, О.В. Павловська, Н.М. Притуляк, Н.Ю. Невмержицька, Н.М. Дієва, О. І. Дедікова визначають фінансову стійкість як основну складову фінансової стабільності, при цьому характеризують фінансову стабільність як спроможність підприємства досягати стану фінансової рівноваги при збереженні достатнього ступеня фінансової стійкості та зберігати цей стан у довгостроковій перспективі при ефективному управлінні фінансами та визначають фінансову стійкість як гарантований стан наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення за раціональним розпорядженням ними, характеризуючи фінансову рівновагу збалансованістю фінансових потреб та джерел фінансування.

Один із провідних російських вчених, який присвятив значну кількість своїх праць досліджуваному питанню, є О.В. Грачов. Він визначає фінансову стійкість підприємства, як відносну платоспроможність у часі при обов'язковому дотриманні умов двократної ліквідності і фактичному збільшенні власного капіталу. Однак звертає увагу на те, що зона абсолютної платоспроможності може бути досягнута але за відповідних економічних передумов [9, 10].

М.С. Абрютіна поняття фінансової стійкості і платоспроможності вважає близькими але не тотожними і пов'язує фінансову стійкість зі структурою майна (капіталу) підприємства в цілому, що виражає комплексно виробничий і фінансовий потенціал даного суб'єкта економіки. М.Н. Крейніна розглядає фінансову стійкість як стабільність фінансового положення підприємства за достатності долі власного капіталу у складі джерел фінансування. У статті Н. І. Соловйової досліджуване трактування пов'язане саме з ефективністю і висвітлюється як здатність ефективно формувати й використовувати фінансові ресурси, зберігати позитивну динаміку прибутковості та підтримувати процеси відтворення в умовах випадкових флуктуацій зовнішнього і внутрішнього середовища [51]. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. розглядають сутність фінансової стійкості як забезпеченість запасів джерелами формування, і вважають це зовнішнім проявом, наслідком чого виступають платоспроможність та ліквідність [60].

При дослідженні даного питання ми зіткнулися з великою кількістю трактувань, де сутність поняття «фінансова стійкість» пов'язується, в основному, зі станом і структурою активів і пасивів, які випливають із традиційного трактування фінансів підприємств як системи економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових ресурсів підприємства. Ці усі визначення не суперечать один одному і, безумовно, мають право на існування, але ми схильні до трактування де фінансова стійкість подається у системі стабільності, бо вважаємо його найбільш повним і здатним реально відобразити всі сторони цієї складної економічної категорії. Велика кількість підходів до визначення фінансової стійкості підприємства свідчить про багатогранність цього поняття та існування великої кількості методик.

Узагальнюючи методологічні та методичні принципи визначення фінансової стійкості, в сучасній науковій літературі, концептуально економічну сутність категорії фінансової стійкості підприємства можна визначити як аналітичну інтерпретацію загальної характеристики фінансового стану підприємства, ступеня залежності підприємства від залучених джерел фінансування, стану підприємства, коли за рахунок власного капіталу покриваються кошти, що вкладені в необоротні активи, не допускається невиправдана дебіторська та кредиторська заборгованості та вчасно здійснюються розрахунки зі своїми зобов'язаннями. Окрім цього, важливим є наявність нерозподіленого прибутку на підприємстві, а також характеристика стану його фінансових ресурсів, результативність їх розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва тих чи інших сфер діяльності на основі зростання прибутку й активів при збереженні плато- й кредитоспроможності.

Умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність (стійкість). Саме фінансова стійкість підприємства є передумовою його економічного розвитку. У зв'язку із загостренням фінансових проблем на багатьох підприємствах країни значна увага повинна приділятися моніторингу фінансової стійкості, який передбачає забезпечення механізму постійного спостереження за рівнем фінансової стійкості в умовах нестабільного функціонування сучасного підприємства.

Метою розробки системи моніторингу фінансової стійкості є своєчасне виявлення величини та причин зниження її рівня, пов'язаного з погіршенням фінансового стану підприємства, а також розробка та прогнозування заходів щодо коригування певних напрямків фінансово-господарської діяльності з метою нормалізації та підвищення фінансової стійкості суб'єкта господарювання. Слід зазначити, що підходи виявлення та оцінки кризового розвитку підприємства та застосування заходів щодо його фінансової стабілізації залежить від розуміння сутності питання та визначених завдань дослідження.

При використанні різних методик для виконання завдань оцінювання фінансової стійкості підприємства важливим є набір використовуваних оцінних показників, що дозволяють отримати обґрунтовані висновки. Для проведення моніторингу необхідно сформувати групу показників, що дають у сукупності комплексну характеристику стану й перспектив будь - якого підприємства. Кількість показників моніторингу повинна бути невелика, тому що тільки в цьому випадку можна, з одного боку, створити передумови для оперативності й комплексності аналізу, а з іншого боку - уникнути надмірної трудомісткості й виключити сперечливість висновків. Крім того, повинна бути дана чітка й недвозначна інтерпретація показникам й їхнім значенням, а також сукупності значень показників.

Отже, фінансова стійкість є головним елементом загальної стійкості підприємства, так як є результатом зв'язку та взаємодії багатьох складових системи фінансових відносин підприємства та формується в процесі його операційної, інвестиційної та фінансової діяльностей. Фінансова стійкість підприємства є якісною характеристикою його фінансового стану, так як відображає тенденції зміни фінансових відносин на підприємстві під впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, а також ефективність формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства. Незважаючи на територіальні відмінності і різницю в економічному розвитку економік України та зарубіжних країн, теоретичні підходи у визначенні поняття «фінансова стійкість підприємства» не мають істотних відмінностей.

1.2 Умови фінансової стабілізації підприємства

Основна роль в системі антикризового управління відводиться широкому використанню механізмів фінансової стабілізації. Це пов'язано з тим, що успішне застосування цих механізмів дозволяє не тільки зняти фінансовий стрес загрози банкрутства, але й значною мірою позбавити підприємство від залежності використання позикового капіталу, прискорити темпи його економічного розвитку [27, с. 11].

Фінансова стабілізація - це такі економічні відносини, які відображають процес створення на підприємстві ефективної структури капіталу, використання якого забезпечує мінімальні витрати по обслуговуванню та максимальний прибуток при цьому.

Фінансовий механізм стабілізації підприємств потрібно розробляти на основі сукупності певних принципів. Пропонуємо власне бачення принципів формування механізму стабілізаційного управління підприємством (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Характеристика принципів механізму стабілізаційного управління підприємством

Принцип	Характеристика
Принцип ефективності	Сформований на підприємстві механізм повинен підвищувати ефективність результатів діяльності на підставі врахування його реальних і потенційних ресурсних можливостей
Принцип безперервного функціонування	Характеризує необхідність оперативного і своєчасного аналізу фінансового стану підприємства, заснованого на моніторингу його внутрішнього та зовнішнього середовища, необхідного для формування управлінських рішень, що дозволяють здійснювати цілеспрямоване функціонування підприємства
Принцип адекватності реагування	Вибір методів стабілізації розвитку підприємства має засновуватись на реальному рівні дисбалансу на підприємстві і бути адекватним цьому рівню, в протилежному випадку або не буде досягнуто очікуваний ефект від проведення стабілізаційних заходів, або підприємство буде мати невиправдано високі витрати
Принцип нових завдань	Механізм стабілізаційного управління підприємством має забезпечувати можливість пристосування до появи нових завдань, джерелами виникнення яких є зміни в середовищі функціонування підприємства, формування нових парадигм його розвитку, заснованих на світових процесах інтеграції та глобалізації.
Принцип гнучкості	Свідчить про те, що механізм стабілізаційного управління має породжувати такі управлінські рішення, які були б орієнтовані або на пристосування до стохастичних змін зовнішнього середовища, або на обмежене управління цими змінами
Принцип необхідного різноманіття	Полягає у виборі необхідного і достатнього переліку фінансових індикаторів, на підставі яких здійснюється діагностика фінансового стану підприємства
Принцип використання єдиної інтегрованої бази даних	Забезпечує необхідність формування єдиної бази даних підприємства, яка містить показники, що відбивають його діяльність у ретроспективі, а також передбачає можливість її поповнення і коректування
Принцип обов'язкового зворотного зв'язку	Дозволяє за допомогою процесу стабілізації розвитку підприємства формувати адекватні та несуперечливі управлінські дії, що дозволяють оперативно реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства
Принцип своєчасності прийняття управлінських рішень	Реалізація цього принципу вимагає безперервного моніторингу стану суб'єкта господарювання, раннього виявлення ознак кризового стану, швидкого реагування на них проведенням відповідних стабілізаційних заходів
Принцип багатоваріантності розробки заходів	Стабілізаційний механізм має містити правила та алгоритми вибору найбільш доцільного рішення з урахуванням аналізу максимально можливої кількості альтернативних варіантів на підставі зіставлення їхньої результативності і витрат
Принцип комплексності	Стабілізаційне управління, спрямоване на фінансове оздоровлення підприємства повинно мати ефект синергетичного впливу на всі сфери його життєдіяльності
Принцип придатності для використання під час вирішення різнопланових практичних завдань	Інструменти механізму припускають проведення аналізу фінансового стану підприємства, розробку бізнес-плану, плану санації та реструктуризації, оцінку ефективності антикризової програми та інвестиційної привабливості, визначення санаційної спроможності та вартості бізнесу та ін

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за такими основними етапами: усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової стійкості; зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання. Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні механізми, які у практиці фінансового менеджменту поділяють на оперативний, тактичний і стратегічний.

Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі «відсікання зайвого», являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений яких-небудь наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підвладний цілям прискорення всього економічного росту підприємства.

Оперативний механізм фінансової стабілізації являє собою систему мір, спрямовану, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань підприємства в короткостроковому періоді, а з іншого боку, - на збільшення суми грошових активів, що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань. Принцип «відсікання зайвого», що лежить в основі цього механізму, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб, так і окремих видів ліквідних активів (із метою їхньої термінової конверсії в грошову форму).

Вибір відповідного напрямку оперативного механізму фінансової стабілізації диктується характером реальної неплатоспроможності підприємства, індикатором якої служить коефіцієнт чистої поточної платоспроможності. На відміну від традиційного коефіцієнта поточної платоспроможності підприємства, він потребує додаткового коригування як складу оборотних активів, так і складу короткострокових фінансових зобов'язань.

З складу оборотних активів виключається їх неліквідна частина:

- безнадійна дебіторська заборгованість;

- неліквідні запаси товарно-матеріальних цінностей;

- витрати майбутніх періодів.

З складу короткострокових фінансових зобов'язань виключається така внутрішня їхня частина, що може бути перенесена на період завершення фінансової стабілізації:

- розрахунки по нарахованих дивідендах і відсотках, що підлягають виплаті;

- розрахунки з дочірніми підприємствами (філіями);

- внутрішні розрахунки;

- розрахунки з учасниками.

З урахуванням внесення цих коректив коефіцієнт чистої поточної платоспроможності визначається по такій формулі [27, с. 128]:

, (1.1)

де КЧПП - коефіцієнт чистої поточної платоспроможності підприємства в умовах його кризового розвитку;

ПА - сума всіх оборотних активів підприємства;

ПАн - сума неліквідних (у короткостроковому періоді) оборотних активів підприємства;

ПП - сума всіх короткострокових (поточних) фінансових зобов'язань підприємства;

ППвз - сума внутрішніх короткострокових (поточних) фінансових зобов'язань підприємства, що може бути відкладена до завершення його фінансової стабілізації.

З урахуванням значення коефіцієнта чистої поточної платоспроможності підприємства, напрямки оперативного механізму його фінансової стабілізації можуть бути такі.

Забезпечення прискореної ліквідності оборотних активів (КЧПП › 1), що забезпечує ріст позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді. Забезпечення прискорення часткового дезінвестування позаоборотних активів (КЧПП ‹ 1).Забезпечення прискореного скорочення розміру короткострокових фінансових зобов'язань, що забезпечує зниження обсягу негативного грошового потоку в короткостроковому періоді,

Мета цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутої, якщо усунута поточна неплатоспроможність підприємства, тобто обсяг надходження коштів перевищив обсяг невідкладних фінансових зобов'язань у короткостроковому періоді. Це означає, що погроза банкрутства підприємства в поточному відрізку часу ліквідована, хоча і носить, як правило, відкладений характер.

Тактичний механізм фінансової стабілізації являє собою систему мір, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді. Принципова модель фінансової рівноваги підприємства має такий вид [27, с. 131]:

, (1.2)

де ЧПо - чистий операційний прибуток підприємства;

АВ - сума амортизаційних відрахувань;

Д АК - сума приросту акціонерного (пайового) капіталу при додатковій емісії акцій (збільшенні розмірів пайових внесків у статутний фонд);

Д ВФРі - приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел;

Д Івк - приріст обсягу інвестицій, що фінансуються за рахунок власних джерел;

ДФ - сума дивідендного фонду (фонду виплат відсотків власникам підприємства на вкладений капітал);

ПУП - обсяг програми участі найманих робітників у прибутку (виплат за рахунок прибутку);

СП - обсяг соціальних, екологічних і інших зовнішніх програм підприємства, що фінансуються за рахунок прибутку;

Д РФ - приріст суми резервного (страхового) фонду підприємства.

Як очевидно з приведеної формули, праву її частину складають усі джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства, а ліву - відповідно всі напрямки використання цих ресурсів. Тому в спрощеному виді модель фінансової рівноваги підприємства, до досягнення якої підприємство прагне в кризовій ситуації, може бути подана в такому виді [27, с. 132]:

, (1.3)

де ОГ вфр - можливий обсяг генерування власних фінансових ресурсів підприємства;

ОС вфр - необхідний обсяг споживання власних фінансових ресурсів підприємства.

З урахуванням можливих обсягів генерування і витрати власних фінансових ресурсів варіанти моделей фінансової рівноваги можуть бути виражені графічно. Приведена на рисунку принципова модель фінансової рівноваги була вперше запропоновані для практичного використання французькими дослідниками Ж. Франшоном і І. Романэ. По діагоналі проходить межа між двома основними зонами: зона успіхів і зона дефіцитів.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою систему мір, спрямованих на підтримку досягнутої фінансової рівноваги підприємства в тривалому періоді. Цей механізм базується на використанні моделі стійкого економічного росту підприємства.

Роздивимося найбільше простий варіант моделі стійкого економічного росту підприємства, що має такий вид [27, с. 132]:

, (1.4)

де ДОР - можливий темп приросту обсягу реалізації продукції

ЧП - сума чистого прибутку підприємства;

ККП - коефіцієнт капіталізації чистої прибутку;

А - вартість активів підприємства;

КОа - коефіцієнт оборотності активів у разах;

ОР - обсяг реалізації продукції;

ВК - сума власного капіталу підприємства.

Таким чином, модель стійкого економічного росту є регулятором оптимальних темпів розвитку обсягу операційної діяльності (приросту обсягу реалізації продукції) або, в зворотному її варіанті - регулятором основних параметрів фінансового розвитку підприємства. Вона дозволяє закріпити досягнуте на попередньому етапі антикризового управління підприємством фінансову рівновагу в довгостроковій перспективі його економічного розвитку.

Ціль цього етапу фінансової стабілізації вважається досягнутої, якщо в результаті прискорення темпів стійкого економічного росту підприємства забезпечується відповідний ріст його ринкової вартості в довгостроковій перспективі.

Отже, фінансовий механізм стабілізації має велике значення для діяльності підприємства. Від правильної організації фінансового механізму, вибору методів, важелів у конкретних ситуаціях залежить ефективність діяльності підприємства. Розвиток фінансового ме­ханізму стабілізації, розширення та поглиблення змісту, обґрунтування структури побудови і методичне забезпечення його функціонування дозволять поліпшити показники роботи підприємств у нових умовах господарювання.

1.3 Методичні засади дослідження управління фінансовою стійкістю на підприємстві

У процесі операційної, інвестиційної і фінансової діяльності відбувається безупинний процес кругообороту капіталу, змінюються структура коштів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і, як наслідок, - фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого є платоспроможність.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Спроможність підприємства вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Якщо поточна платоспроможність - це зовнішній прояв фінансового стану підприємства, то фінансова стійкість - внутрішня йото сторона, що забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої лежить збалансованість активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків.

Стійкого фінансового стану досягають при достатності власного капіталу, добрій якості активів, достатньому рівні рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, при достатності ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення позикових коштів.

Для забезпечення фінансової стійкості у підприємства має бути гнучка структура капіталу, вміння організувати його рух у такий спосіб, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самофінансування.

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. Навпаки, внаслідок спаду обсягів виробництва і продажів відбувається підвищення собівартості продукції, зменшення виручки і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не щаслива випадковість, а підсумок грамотного, вмілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства.

Стійке фінансове становище, у свою чергу, впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансову діяльність як складову господарської діяльності має бути спрямовано на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу та найбільш ефективне його використання.

Основні завдання аналізу:

1. Вчасна й об'єктивна діагностика фінансового стану підприємства, визначення його «болючих точок» і вивчення причин їх виникнення.

2. Пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності і фінансової стійкості.

3. Розробка конкретних рекомендацій, спрямованих на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

4. Прогнозування можливих фінансових результатів і розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства можна розподілити на два етапи:

1) оцінювання фінансової стійкості - розрахунок відносних та абсолютних показників, що ґрунтуються на порівнянні активів та їх джерел фінансування;

2) оцінювання запасу фінансової стійкості - аналіз критичного обсягу реалізації, зони безпеки, операційного та фінансового левериджу.

За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник і визначається за формулою [26]:

, (1.5)

де ВОК - власний оборотний капітал;

ВК - власний капітал;

НА - необоротні активи.

Даний показник показує, яка сума необоротних активів сформована за рахунок власного капіталу.

Джерелами формування довгострокових активів є власний капітал та довгострокові зобов'язання, але вони можуть формуватись і за рахунок короткострокових кредитів. Поточні активи формуються за рахунок власного капіталу та короткострокових зобов'язань. Наявність власного оборотного капіталу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його фінансовий стан.

Для визначення типу фінансової стійкості розраховують такі абсолютні показники:

- надлишок (+) чи нестача (-) власних оборотних коштів для формування запасів, який визначається за формулою [26]:

, (1.6)

де З - запаси і витрати;

- надлишок (+) чи нестача (-) власних і довгострокових джерел формування запасів, що визначається за формулою [26]:

, (1.7)

де ДсЗ - довгострокові зобов'язання;

- надлишок (+) чи нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів [26]:

, (1.8)

де КсЗ - короткострокові зобов'язання.

В залежності від значення цих показників відносно нуля, виділяють чотири типи фінансової стійкості: абсолютна фінансова стійкість, нормальна фінансова стійкість, нестійкий фінансовий стан та критичний фінансовий стан.

Абсолютна фінансова стійкість характеризується тим, що підприємство має високий рівень фінансової незалежності. Приблизно 80% майна формується за рахунок власних засобів. Підприємством не використовуються довгострокові позикові засоби, розширення виробництва здійснюється за рахунок власних ресурсів. У цьому випадку, абсолютні показники фінансової стійкості повинні мати такі значення [26]:

. (1.9)

Для кожного типу фінансової стійкості визначається тривимірний показник (S) [26]:

. (1.10)

Для абсолютного типу фінансової стійкості тривимірний показник матиме такий вигляд: (1; 1; 1).

Нормальна фінансова стійкість характеризується порушеннями в пропорціях фінансування оборотних активів. Рівень стійкості знаходиться в допустимих межах, проте в структурі заборгованості переважає кредиторська. Незважаючи на те, що підприємство випробовує дефіцит довгострокових джерел формування оборотних коштів, автономність підприємства знаходиться на рівні, що дозволяє використовувати кредитні ресурси при виникненні неврівноваженого фінансового потоку.

Абсолютні показники за даного типу фінансової стійкості мають такі значення [26]:

. (1.11)

Тривимірний показник - (0; 1; 1).

Нестійкий фінансовий стан характеризується дефіцитом основних джерел формування оборотних активів. Товарно-матеріальні запаси, в основному, формуються за рахунок кредиторської заборгованості, що приводить при невчасному погашенні дебіторської заборгованості до значного зростання короткострокових пасивів, підвищення рівня зовнішньої залежності. При такому становищі абсолютні показники мають значення [26]:

. (1.12)

Тривимірний показник нестійкого фінансового стану - (0; 0; 1).

При критичному фінансовому стані підприємство не в змозі формувати всі запаси і витрати за рахунок нормальних джерел фінансування і знаходиться на межі банкрутства. У такому разі, значення всіх абсолютних показників будуть менше нуля [26].

. (1.13)

Тривимірний показник для критичного типу фінансової стійкості - (0; 0; 0).

Крім абсолютних, застосування відносних показників аналізу фінансової стійкості підприємства дозволяє більш детально її оцінити.

Основою такого аналізу є коефіцієнтний метод. Методичні підходи до визначення фінансової стійкості за допомогою фінансових коефіцієнтів є найбільш поширеними. При використанні даного методу кількість фінансових коефіцієнтів коливається від одного до шістнадцяти і більше.

Найбільш вживані відносні показники, що дозволяють здійснити аналіз фінансової стійкості підприємства [25]:

1. Коефіцієнт автономії характеризує частку власного капіталу в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність.

, (1.14)

де А - активи.

2. Коефіцієнт фінансування показує співвідношення власного та позикового капіталу.

, (1.15)

де ПК - позиковий капітал.

3. Коефіцієнт фінансового важелю показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних.

. (1.16)

4. Коефіцієнт покриття інвестицій характеризує частку власного капіталу та довгострокових зобов'язань в загальній сумі активів підприємства та розраховується за формулою:

. (1.17)

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів обчислюють за формулою:

. (1.18)

6. Коефіцієнт короткострокової заборгованості відображає частку короткострокових зобов'язань у загальній сумі власного капіталу підприємства і розраховується за формулою:

. (1.19)

7. Коефіцієнт кредиторської заборгованості характеризує частку кредиторської заборгованості в загальній сумі зобов'язань підприємства.

, (1.20)

де КЗ - кредиторська заборгованість.

8. Коефіцієнт мобільних та іммобілізованих коштів показує, скільки оборотних активів припадає на кожну одиницю необоротних активів підприємства, і розраховується за формулою:

, (1.21)

де ОА - оборотні активи.

9. Коефіцієнт постійного активу показує, яка частка власного капіталу спрямовується на покриття вартості необоротних активів підприємства.

. (1.22)

10. Коефіцієнт реальної вартості майна показує, яку частку у вартості майна підприємства складають засоби виробництва.

, (1.23)

де ОЗ - основні засоби;

ВЗ - виробничі запаси;

НВ - незавершене виробництво;

МШП - малоцінні та швидкозношувані предмети.

11. Коефіцієнт вартості основних засобів характеризує частку основних засобів у загальній сумі майна підприємства.

. (1.24)

12. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами показує, яка частка оборотних активів сформована за рахунок власних джерел і розраховується за формулою:

. (1.25)

13. Коефіцієнт забезпечення запасів власними оборотними коштами показує, в якій мірі запаси підприємства сформовані за рахунок власних джерел і не потребують у залученні позикових джерел.

. (1.26)

14. Коефіцієнт співвідношення запасів і власних оборотних коштів є оберненим до попереднього показники.

. (1.27)

15. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частка власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, тобто у формі, яка дає змогу вільно ними маневрувати, а яка капіталізована.

. (1.28)

16. Коефіцієнт маневреності функціонального капіталу характеризує ту частку власного оборотного капіталу, яка знаходиться у формі оборотних активів, які мають максимальну ліквідність.

, (1.29)

де ГК - грошові кошти;

ПФІ - поточні фінансові інвестиції.

17. Коефіцієнт вартості матеріальних оборотних коштів у майні показує частку оборотних коштів у загальній вартості майна підприємства.

. (1.30)

Також поряд з коефіцієнтним методом аналізу фінансової стійкості підприємства використовується інтегральний метод.

Інтегральний метод дає змогу дати інтегровану оцінку рівню фінансової стійкості. Його можна застосовувати в умовах економічної кризи, коли зв'язки підприємства з контрагентами порушені і відбувається процес налагодження ним нових зв'язків з партнерами, зацікавлених у достатній фінансовій стійкості [25, с. 321].

Показники фінансової стійкості за цього підходу характеризують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами фінансування.

Цей підхід цікавий тим, що на відміну від усіх охарактеризованих вище, в процесі його здійснення кожний з показників розглядається у взаємозв'язку з іншими показниками.

Крім того, для загальної оцінки фінансового стану за цим підходом використовують узагальнюючий показник зміни фінансової стійкості підприємства (ФС), який розраховується за формулою [25, с. 321]:

, (1.31)

де Кдс.з. 1, Кдс.з. 0 - коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів у звітному та попередньому періодах;

Кззвок1, Кззвок0 - коефіцієнт забезпечення запасів власним оборотним капіталом у звітному та попередньому періодах;

Кф.в. 1, Кф.в. 0 - коефіцієнт фінансового важелю у звітному та попередньому періодах;

Крвм1, Крвм0 - коефіцієнт реальної вартості майна у звітному та попередньому періодах;

Кп.а. 1, Кп.а. 0 - коефіцієнт постійного активу у звітному та попередньому періодах.

Критерії оцінки узагальнюючий показник зміни фінансової стійкості підприємства такі:

- якщо ФС > 0, то рівень фінансової стійкості підприємства збільшився;

- якщо ФС < 0, то рівень фінансової стійкості підприємства знизився.

Основною перевагою цього підходу є можливість своєчасного виявлення негативних тенденцій зміни фінансової стійкості та усунення або нейтралізація причин такої ситуації.

Важливим аспектом фінансового аналізу є визначення запасу фінансової стійкості, що дає змогу належним чином обґрунтувати управлінські рішення в бізнесі. Такий аналіз прийнято називати маржинальним аналізом. Методика його базується на вивченні співвідношення між трьома групами важливих економічних показників: «витрати - обсяг виробництва (реалізації) продукції - прибуток) і прогнозуванні величини кожного із цих показників при заданому значенні інших. Даний метод управлінських розрахунків називають ще аналізом беззбитковості або сприяння доходу, або СVР-аналізом.

Проведення маржинального аналізу вимагає дотримання ряду умов, таких як:

- необхідність поділу витрат на дві частини - змінні і постійні;

- змінні витрати змінюються пропорційно до обсягу виробництва (реалізації) продукції;

- постійні витрати не змінюються в межах релевантного (значимого) обсягу виробництва (реалізації) продукції, тобто в діапазоні ділової активності підприємства,

- який установлено виходячи із виробничої потужності підприємства і попиту на продукцію;

- тотожність виробництва і реалізації продукції в рамках періоду часу, що розглядається, тобто запаси готової продукції істотно не змінюються.

Отже, в основу методики покладено поділ виробничих витрат і витрат на збут залежно від зміни обсягу діяльності підприємства на змінні (пропорційні) і постійні (непропорційні) та використання категорії маржинального доходу.

Для розрахунку запасу фінансової стійкості (зони безпечності) підприємства використовують такі показники форми №2:

* виручку від реалізації (без ПДВ і АЗ);

* маржинальний дохід;

* постійні витрати.

На основі вказаних даних ф. №2 визначають поріг прибутковості та запас фінансової стійкості.

Маржинальний дохід підприємства являє собою постійні витрати і прибуток.

Поріг рентабельності (Прен) являє собою відношення суми простійних витрат (ПВ) до питомої ваги маржинального доходу у виручці (ПВМД) [25, с. 325]:

. (1.32)

Економічний зміст нього показника полягає в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутковість тут дорівнює нулю. За допомогою цього показника розраховують запас фінансової стійкості (ЗФС) [25, с. 325]:

(1.33)

Підприємству потрібно постійно слідкувати за порогом прибутковості та запасом фінансової стійкості, бо коли виручка зменшиться ще більше, то підприємство стане збитковим, буде «проїдати» власний і позиковий капітал, стане банкрутом.

Ринкова система господарювання обумовлює зміну форм та методів управління підприємством, вимагає нових підходів до визначення місця та ролі підприємства у розвитку суспільного виробництва. Успіх структурних та організаційних перетворень господарюючих суб'єктів багато в чому залежить від удосконалення методів управління їх діяльністю. За будь-яких умов, управління підприємством повинно бути ефективним, тобто забезпечувати йому конкурентоспроможність на ринку та інвестиційну привабливість, одним із елементів якої є фінансова стійкість.

При дослідженні даного питання ми зіткнулися з великою кількістю трактувань, де сутність поняття «фінансова стійкість» пов'язується, в основному, зі станом і структурою активів і пасивів, які випливають із традиційного трактування фінансів підприємств як системи економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових ресурсів підприємства.

Узагальнюючи усі підходи до трактування поняття «фінансова стійкість», можемо сказати, що фінансова стійкість є головним елементом загальної стійкості підприємства, оскільки є результатом зв'язку та взаємодії багатьох складових системи фінансових відносин підприємства та формується в процесі його операційної, інвестиційної та фінансової діяльностей.

Фінансова стійкість підприємства є якісною характеристикою його фінансового стану, так як відображає тенденції зміни фінансових відносин на підприємстві під впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, а також ефективність формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства.

Аналіз фінансової стійкості підприємства є найважливішим етапом оцінки його діяльності і фінансово-економічного благополуччя, відображає результати його поточного, інвестиційного і фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також характеризує здатність підприємства відповідати за своїми боргами і зобов'язаннями та нарощувати свій економічний потенціал.

Основне завдання аналізу фінансової стійкості полягає у визначенні спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан. Результатом такого аналізу повинен бути висновок щодо його спроможності здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також вірогідність збереження такого стану підприємства.

Найбільш повно результати аналізу можна отримати розрахувавши абсолютні та відносні показники, як пропонує більшість авторів. Але з'ясовано, якщо абсолютні показники збігаються, то відносні показники кожним автором обрані по різному. Крім цього слід пам'ятати, що фінансова стійкість безпосередньо є індикатором платоспроможності підприємства, тому при її аналізі слід враховувати й групу показників ліквідності і платоспроможності.

2. Аналіз фінансового стану на підприємстві ТОВ «Берег Партнер»

2.1 Загальна оцінка фінансового стану підприємства

ТОВ «Берег Партнер» - це підприємство, що займається продажем палива, пластичних мастил, олій, мастильно-охолоджувальних рідин, технологічних засобів.

ТОВ «Берег Партнер» - нафтохiмiчне пiдприємство, яке не має власної сировинної бази. Сировина, яку переробляє пiдприємство, дуже рiзноманiтна, до неї вiдноситься нафтова та хiмiчна сировина, реагенти, а також сировина та матерiали, якi використовуються у виробництвi металевої та полiмерної тари. Основною сировиною для виробництва мастильних матерiалiв є нафтова сировина: базовi оливи, мазут та гудрон. Питома вага цiєї складової складає понад 80% вiд загальної кiлькостi отриманої сировини.

ТОВ «Берег Партнер» вiдчуває гострий дефiцит вiтчизняної нафтової сировини i вимушений звертатися за нею до закордонних постачальникiв. Вартiсть iмпортної сировини вимагає додаткових витрат за рахунок митних та iнших обов'язкових зборiв, пiдвищених витрат на доставку, додаткових притягнень валютних коштiв.

Основними постачальниками нафтової сировини протягом 2011-2013 рр. були: українськi ТОВ «Лукойл-Україна», ТОВ «Група ЖС», iноземнi фiрми «Terlit Trade Ltd», «NYNAS NAPHTHENICS AB», «MERCURY L.L.C», «MOL HUNGARIAN OIL», «COLLIDE S.A.», «Русская смазочная компания», «Газпромнефть-СМ», «Транспромсервис». Постачання хiмiчної сировини, реагентiв та матерiалiв для виробництва тари забезпечували: вiтчизнянi ТОВ» ТД Югойл», ПП «Хiмпостачальник», росiйське ТОВ «КЦ «Алтайхiмпром», фiрми-iмпортери «Afton Chemikal», «AVO-oil», «Lubrizol France Sarl Ltd», «SQM EUROPE N.V.», «Manuchar N.V.» та iншi.

В табл. 2.1 подані основні фінансово-економічні показники діяльності ТОВ «Берег Партнер» протягом аналізованого періоду.

Таблиця 2.1 Основні фінансово-економічні показники діяльності ТОВ «Берег Партнер» за 2011-2013 рр.

Показники	Рік	Відхилення: +, - 2013 до
	2011	2012	2013	2011	2012
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	349028	107645	28298	-320730	-79347
Валовий прибуток (збиток), тис. грн.	18595	12727	-8688	-27283	-21415
Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	-32397	-27122	-37866	-5469	-10744
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.	44855	42599,5	40111,5	-4743,5	-2488
Фондовіддача	2,44	2,02	0,41	-2,03	-1,61
Рентабельність діяльності підприємства, %	-10,21	-31,58	-231	-220,79	-199,42

Аналізуючи дані, наведені в таблиці 2.1, можна зробити висновок про те, що в цілому показники діяльності підприємства ТОВ «Берег Партнер» протягом досліджуваного періоду мають тенденцію до погіршення. Так, доход (виручка) від реалізації продукції в 2012 році скоротився на 69,2% порівняно з 2011 роком. В 2013 році падіння рівня доходів підприємства стало ще масштабнішим - 91,9% порівняно з 2011 роком, але якщо порівняти з 2012 роком, то падіння рівня доходів підприємства склало лише 22,7%.

Що ж до валового прибутку підприємства, то даний показник також зменшувався протягом всього досліджуваного періоду. Значний спад валового прибутку спостерігався у 2013 році, коли його значення сягнуло від'ємного показника, а розмір скоротився на 115% порівняно з минулим роком.

В цілому діяльність ТОВ «Берег Партнер» протягом досліджуваного періоду була збитковою. Цей факт ілюструє розмір чистого прибутку (збитку) підприємства. На основі даних таблиці 2.1 можна стверджувати, що найбільший збиток підприємство мало в 2013 році, коли дана сума склала 37866 тис. грн. Виникнення такої ситуації пов'язано, в першу чергу, в результаті фінансово-економічної кризи, наслідки якої охопили не лише фінансовий сектор (банківська і парабанківська системи), а й сектор реального виробництва країни. В 2012 році ситуація дещо стабілізувалася, що дозволило підприємству скоротити збитки на 16,3% порівняно з минулим роком.

Важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства є коефіцієнт рентабельності діяльності (відношення чистого прибутку (збитку) до чистого доходу). На основі даного показника протягом 2011-2013 рр. (-10,21%, -31,58%, -231%) можна говорити про те, що підприємство знаходиться у кризовому стані і його діяльність є збитковою.

У процесі своєї діяльності підприємство взаємодіє з постачальниками та покупцями.

У результаті взаємодії з взаємодіє з постачальниками та покупцями виникає кредиторська та дебіторська заборгованості. На підставі балансу підприємства проаналізуємо динаміку кредиторської та дебіторської заборгованості ТОВ «Берег Партнер» за 2010-2013 рр.

На підприємстві існує тенденція до зниження дебіторської заборгованості, що є позитивним моментом. Кредиторська заборгованість підприємства у 2011 році в порівнянні з 2010 роком різко зросла, але у 2012 та 2013 роках знизилася нижче рівня 2010 року.

Слід відзначити, з 2011 року значне перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.

Проведемо аналіз стану основних засобів ТОВ «Берег Партнер» за 2011-2013 рр.

Первісна вартість основних засобів ТОВ «Берег Партнер» у 2012 році зменшилася на 0,07%, у 2013 році на 0,2%. Разом з тим залишкова вартість основних фондів у 2012 році зменшилася на 7,11%, а у 2013 році - на 4,47%.

Ступінь зносу основних фондів ТОВ «Берег Партнер» склала: у 2011 році - 66,32% (в т.ч. виробничого призначення - 69,3%, невиробничого призначення - 39,6%.), у 2012 році - 68,69% (в т.ч. виробничого призначення - 70%, невиробничого призначення - 77,3%), у 2013 році - 70,03% (в т.ч. виробничого призначення - 72%, невиробничого призначення - 79%). При нормальному відтворенні основних фондів ступінь їх зносу повинен складати не більше 25 - 30%. Слід відзначити, що виходячи зi складного становища на підприємстві, яке склалося в аналізованому періоді, оновлення основних засобiв виробництване проводилося.

Відсоток завантаження виробничих потужностей у 2013 р. склав 2,8% проти 2,7% за попередній рік. Ступінь використання основних засобів емітента у 2013 році становив 28,75%, (у 2012 р. - 29,97%, 2011 році - 31,3%. У звітності за 2013 рік була проведена трансформація згідно МСФЗ, облік основних засобів відображає реальну справедливу вартість. До складу основних засобів були включені незавершені капітальні інвестиції, як це вимагають МСФЗ.

Структура основних засобів ТОВ «Берег Партнер» за 2012 та 2013 роки наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Структура основних засобів ТОВ «Берег Партнер» (за залишковою вартістю) за 2012-2013 рр.

Найменування основних засобів	2012 рік	2013 рік
	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1. Виробничого призначення:	39543	96,38	37488	95,65
- будівлі та споруди	29762	72,54	29142	74,35
- машини та обладнання	7229	17,62	6182	15,77
- транспортні засоби	719	1,75	503	1,28
- інші	1833	4,47	1661	4,24
2. Невиробничого призначення:	1486	3,62	1706	4,35
- будівлі та споруди	55	0,13	54	0,14
- машини та обладнання	0	0,00	0	0,00
- транспортні засоби	0	0,00	0	0,00
- інші	1431	3,49	1652	4,21
Усього	41029	100	39194	100

Таблиця 2.2 наочно нам показує, що у 2012 та 2013 році у загальній структурі основних засобів підприємства займають основні фонди виробничого призначення займають 96,38% та 95,65% відповідно. З них частка будівель та споруд у 2012 році становила 72,54%, а у 2013 році збільшилася до 74,35%.

Частка машин та обладнання виробничого призначення у 2012 році склала 17,62%, а у 202 році зменшилася до 15,77%.

Орендованих основних засобів Товариство немає.

До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять: фондовіддачу та фондомісткість.

Під фондовіддачею розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках одиницею основних виробничих фондів. Отже, фондовіддача ТОВ «Берег Партнер» становила у 2011 році - 1,65, у 2012 році - 0,25, у 2013 році - 0,37. Тобто, фондовіддача в аналізованому періоді зменшилася на 77,57%.

Фондомісткість представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Отже, фондомісткість ТОВ ТОВ «Берег Партнер» становила у 2011 році - 0,61, у 2012 році - 4,0, у 2013 році - 2,70.

У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства виступає його ліквідність і платоспроможність. Оцінку ліквідності підприємства виконують за допомогою системи фінансових коефіцієнтів, які дозволяють зіставити вартість поточних активів, що мають різний ступінь ліквідності, із сумою поточних зобов'язань. До них належать: коефіцієнт загальної ліквідності (або коефіцієнт покриття), коефіцієнт поточної ліквідності (або коефіцієнт швидкої ліквідності), коефіцієнт абсолютної ліквідності, чистий оборотний капітал.

...