Поняття процентних свопів, їх види та характеристика

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Поняття процентних свопів, їх види та характеристика

Процентні свопи (або свопи ринку капіталів, (англ. en: interest rate samp, IRS) є похідним інструментом ринку депозитних операцій. В основі процентного свопу лежить депозитна операція, тобто залучення або розміщення коштів на міжнародних ринках грошей та капіталу.

Процентний ризик тим вищий, чим довший термін депозитної операції. Процентні свопи дають змогу хеджувати процентний ризик, що виникає при залученні або розміщенні коштів строком від одного до 15 років. Зважаючи на довгострокову природу, цей інструмент використовується переважно на ринку капіталів (тобто на ринку довгострокових депозитних операцій).

Процентний своп - це обмін між двома або більшою кількістю сторін процентними платежами або надходженнями.

В основі свопу лежить депозитна операція. Банки, що здійснюють операції із залучення та розміщення коштів, можуть обмінятися процентними платежами, що випливають з їхніх зобов'язань за кредитом. Наприклад, банки А та В мають зобов'язання за процентними платежами за кредитами на суму 1 млн дол. США терміном на 10 років (але за різними процентними ставками). За умов взаємної заінтересованості вони можуть укласти угоду про обмін процентними платежами [5).

Зміст операцій з відсотковими свопами полягає втому, що позичальник з нижчим кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, нижчою за ту, котру він міг би мати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп. Це відбувається завдяки тому, що учасник угоди з вищим рейтингом робить довгострокову позичку від свого імені, що дозволяє значно знизити витрати запозичення.

В обмін на це позичальник з нижчим рейтингом залучає короткострокові кошти під плаваючу відсоткову ставку і передає їх стороні, яка має вищий рейтинг. Такий обмін дозволяє трансформувати довгострокову фіксовану ставку в гнучкішу і, можливо, нижчу короткострокову ставку.

Отже, кожний з учасників свопу здійснює запозичення на тому ринку, де виграш з погляду порівняльних витрат максимальний, і потім відбувається обмін процентними платежами за отриманими кожним позичками. У результаті витрати запозичення після укладення своп-угоди знижуються для обох учасників, навіть тоді, коли позичальник з вищим рейтингом має змогу залучати кошти як на довгостроковому, так і на короткостроковому ринку дешевше, ніж позичальник з нижчим кредитним рейтингом. При цьому кожен із учасників свопу має сам сплачувати свої борги та відповідати за них.

Оскільки здебільшого обмін номінальними сумами не відбувається, тому сам своп-контракт не позначається на балансі учасників, хоча може зменшити відсотковий ризик, пов'язаний з балансовими позиціями. Фактично учасники свопу обмінюються лише різницею між фіксованими та плаваючими ставками на кожний момент виплати процентів.

Процентні свопи передбачають взаємовигідний обмін зобов'язаннями за борговими інструментами або процентними доходами від активів.

Важливою передумовою здійснення процентного свопу є збіг строків та сум депозитів, що лежать в основі свопу, іншою обов'язковою умовою є те, що депозитні операції мають здійснюватися в одній й тій самій валюті.

Є досить багато різновидів процентних свопів, але О. Ю. Русаловата А. В. Тимофеєв розглядають два найбільш поширені їх види:

- основні (прості, або "ванільні" (vanilla)) свопи;

- базисні свопи (процентний своп зі змінною базою нарахування ставки). своп відсотковий капітал платіж

Основний процентний своп (plain vanilla) являє собою обмін платежами за фіксованою процентною ставкою на платежі за плаваючою ставкою.

Як відомо, учасники фінансового ринку мають різні умови доступу до ресурсів, вартість яких у кожному конкретному випадку залежить від рейтингу та репутації позичальника. Фінансові установи з вищим рейтингом мають змогу позичати ресурси за нижчими ставками, причому на ринку як фіксованих, так і плаваючих ставок. Проте може статися так, що умови одного з ринків усе ж таки є більш привабливими. Для позичальників з нижчим рейтингом маркет-мейкери котируватимуть ставки, що містять більшу премію за ризик, тобто ставки будуть вищими за всіма видами позик, але знову може статися, що ця премія за ризик не буде однаковою при котируванні ставок за всіма борговими інструментами.

Розглянемо конкретний приклад [5]. Банкам А та В котирують такі ставки за кредитами в американських доларах:

Як видно з наведених даних, банк А має абсолютну перевагу на ринку як фіксованих ставок, так і плаваючих, що дає змогу зробити висновок, що кредитний рейтинг банку А вищий за рейтинг банку В. Але ми бачимо також, що на ринку плаваючих процентних ставок банку В котирують порівняно вигідніші ставки (відрив від ставок, що котирують позичальникам з кращим рейтингом, значно менший), тобто банк В має відносну перевагу саме на цьому ринку. Зрозуміло, що в даному разі банку А вигідніше залучати ресурси під фіксовану ставку, тому що саме на цьому ринку він має набагато кращі умови, ніж конкуренти (в нашому прикладі різниця становить 2 %, або 200 bp). Банку В вигідніше залучати ресурси під плаваючу ставку (різниця становить лише 80 bp). Але може статися так, що банк А розраховує на падіння процентних ставок, тому заінтересований у залученні ресурсів під плаваючу ставку; банк В, у свою у чергу, одержує дохід від розміщених за фіксованою ставкою коштів і не хотів би наражатися на процентний ризик при залученні ресурсів під плаваючу ставку. У даному разі банкам А та В доцільно було б здійснити процентний своп: кожний із банків залучає ресурси на тому ринку, де йому котирують вигідніші умови, а потім обмінюються процентними платежами. Тобто банк А позичає кошти під фіксовану ставку, але за свопом виплачує процентні платежі за плаваючою ставкою, а одержує - за фіксованою. Банк В, у свою чергу, залучає ресурси під плаваючу ставку, але за свопом сплачує фіксовану ставку та одержує плаваючу.

Слід зауважити, що кожен банк несе відповідальність перед кредитором за своїм борговим зобов'язанням незалежно від якості виконання контрагентом зобов'язань за свопом. Якщо повернутись до наведеного прикладу, то це означає, що банк А за будь-яких умов має сплачувати відсотки за фіксованою ставкою 6,5 %, незалежно від того, чи буде виконувати банк В умови процентного свопу (компенсувати банку А платежі за фіксованою ставкою). У свою чергу, банк В зобов'язаний сплачувати ставку LIBOR + 160 bp.

Уже наголошувалося на тому, що своп має бути вигідним для обох сторін. Крім того, що банки одержать доступ до бажаного для кожного інструменту, вони одержать ще й вигоду, бо сплачуватимуть за цей інструмент менше, ніж від них вимагає ринок.

Різниця між процентними ставками для банків на різних ринках не є однаковою (в нашому прикладі вона становить 200 bp на ринку фіксованих ставок, та 80 Bp - на ринку плаваючих). Різниця, яка випливає з позицій сторін на різних ринках, називається якісний спред. У нашому прикладі вона дорівнює: 200 Bp - 80 Bp = = 120 Bp (тобто якісний спред є відображенням відносної переваги). Якщо своп буде здійснено без посередників, то кожен банк має виграти від свопу 60 Bp (120/2), Тобто в результаті свопу кожний з банків сплачуватиме на 60 Bp менше. Але, як правило, процентні свопи здійснюються за участю посередника, який стягує плату за свої послуги. Ця плата називається маржою дилера. Якщо ми припустимо, що в нашому прикладі маржа дилера становить 20 Bp, то кожен банк у результаті свопу сплачуватиме на 50 Bp (або 0,5%) менше. Чистий результат для банку А дорівнюватиме сплаті плаваючої ставки ІЛВ(Ж + 30 Bp (ІЛВСЖ + 80 Bp - 50 Bp), а для банку В - сплаті фіксованої ставки 8 % (8,5 % - 0,5 %).

Рис. 1 Схема здійснення процентного свопу

Якщо розглянути грошові потоки (cash flow) обох банків, то одержимо:

Рис. 2

Як бачимо, дохід дилеру складається за рахунок різниш, між фіксованими платежами, котру він одержує та сплачує, тобто дилер котирує сторони bid та offer процентного свопу.

Процентний своп зі змінною базою нарахування процентної ставки передбачає обмін зобов'язаннями з плаваючою ставкою на інші зобов'язання з плаваючою ставкою, для яких процентна ставка розраховується на різних базах, наприклад обмін платежів на базі LIBOR на платежі на базі prime rate (також це можуть бути платежі на базі державних цінних паперів, ставки комерційних паперів тощо). Учасники фінансового ринку здійснюють такі свопи, щоб мати розраховані на однаковій базі доходи від активів та платежі за зобов'язаннями, що розміщуються та залучаються за плаваючими ставками. У таких свопах участь можуть брати дві або три сторони.

Приклад [5]. Банк А має дохід від активу, розміщеного під плаваючу ставку LIBOR, та сплачує фіксований відсоток за залучені кошти, банк В має дохід на базі прайм-рейт, а платежі здійснює на базі LI BOR, банк С одержує платежі за фіксованою ставкою та сплачує відсотки на базі прайм-рейт. Процентний своп з участю цих банків відображений на рис 13.2. У результаті свопу кожен з учасників дістав можливість одержувати та сплачувати відсотки, розраховані на одній базі.

Рис. 3 Процентний своп зі змінною базою нарахування процентних ставок

Размещено на Аllbеst.ru