Методи оптимізації руху грошових коштів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи оптимізації руху грошових коштів

Як найважливіший етап управління рухом грошових коштів, особливо збиткових і низькорентабельних підприємств, оптимізація покликана виконати низку важливих завдань:

- виявити та залучити резерви зниження залежності підприємства від зовнішніх джерел надходження коштів;

- забезпечити максимальну збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків як за часом, так і за обсягами;

- сприяти тіснішому взаємозв'язку руху грошових коштів від різних видів діяльності;

- сприяти збільшенню обсягу чистих грошових коштів.

Оптимізація руху грошових коштів полягає у виборі найбільш ефективних форм організації цього руху з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності підприємства.

Основні об'єкти оптимізації руху грошових коштів:

- надходження та витрачання грошових коштів;

- чистий рух коштів за кожним видом діяльності;

- чистий рух сукупних коштів від усіх видів діяльності;

- вплив зміни валютного курсу на залишок грошових коштів;

- залишок грошових коштів на кінець періоду. Найважливішою передумовою оптимізації руху грошових коштів підприємства є оцінювання факторів, які впливають на обсяг і характер їх формування в часі.

Методи оптимізації руху грошових коштів залежать від рівня достатності планованого грошового потоку. При оптимізації дефіцитного грошового потоку виходять з вивчення тривалості дефіцитності. Дефіцит може бути короткостроковим або навіть випадковим і довгостроковим, стійко притаманним даному підприємству.

Збалансованість дефіцитного руху грошових коштів у короткостроковому періоді досягається застосуванням "Системи прискорення - уповільнення платіжного обороту". Ця система передбачає розробку підприємством організаційних заходів, з одного боку, для прискорення залучення коштів, а з іншого - для уповільнення їх витрачання.

Серед заходів, що прискорюють залучення коштів у діяльність підприємств туризму, можна виокремити такі:

- розширення системи цінових знижок на турпродукт з метою ефективного збільшення обсягів його реалізації;

- прискорення інкасації платіжних документів покупців турпродукту. Уповільнити витрачання грошових коштів у короткостроковому періоді можна за рахунок таких заходів:

- збільшення періоду (флоуту) інкасації власних платіжних документів;

- запобігання передоплати придбання підприємством турпослуг і товарів;

- розширення оренди (лізингу) замість купівлі основних фондів;

- реструктуризації кредитів (боргів) шляхом переведення короткострокових кредитів у довгострокові.

При вирішенні проблем збалансування обсягів дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді можуть зростати проблеми дефіциту в довгостроковому періоді, тому слід розробити заходи, спрямовані на ліквідацію дефіциту грошових коштів у довгостроковому періоді.

Для збільшення надходження коштів у довгостроковому періоді рекомендується застосовувати такі заходи:

- залучення довгострокових кредитів з урахуванням фінансового левериджу;

- продаж (здача в оренду) зайвих нематеріальних активів підприємства;

- для акціонерних товариств - додаткова емісія акцій (облігацій). Зниження витрат коштів у довгостроковому періоді можливе за допомогою таких заходів:

- зменшення кількості та обсягів інвестиційних програм;

- відмови від використання коштів для фінансового інвестування;

- скорочення суми постійних витрат.

Оптимізація надлишкового грошового потоку підприємства вимагає використання надлишку на інвестування розвитку діяльності підприємства. До основних напрямів використання надлишкових коштів туристичних підприємств належать такі:

o придбання додаткових основних фондів і нематеріальних активів, зокрема, нового програмного забезпечення для комп'ютерів;

o прискорення впровадження новітніх інвестиційних проектів;

o здійснення перспективної диверсифікації операційної діяльності;

o формування ефективного портфеля фінансових інвестицій;

o дострокове погашення довгострокових кредитів тощо.

У системі оптимізації грошових потоків підприємства важливе місце посідає їх синхронізація, тобто збалансованість у часі. Синхронізувати грошові потоки можна за допомогою методу кореляції. Коефіцієнт кореляції в процесі оптимізації повинен прямувати до +1.

Завершальним етапом оптимізації руху грошових коштів є забезпечення умов для максимізації чистого руху грошових коштів від усіх видів діяльності підприємства.

Прискорення чистого руху коштів забезпечує самофінансування і підвищення ринкової вартості підприємства. Зростанню чистого руху грошових коштів сприяють:

o скорочення постійних витрат;

o зниження рівня змінних витрат;

o ефективна податкова політика;

o ефективна цінова політика;

o упровадження прискореної амортизації основних фондів;

o продаж зайвих основних фондів і нематеріальних активів;

o посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій та ін.

Обґрунтовані заходи оптимізації руху грошових коштів використовуються при його плануванні.

Економічне планування діяльності підприємств туристичної індустрії

Сутність економічного планування діяльності туристичної компанії

Процес планування є спробою уявити собі картину майбутнього. Це перший крок до вирішення проблем майбутнього, від якого залежить ступінь використання можливостей та хибності дій.

Суб'єкти туристичної діяльності як самостійні господарські структури утворюють сферу туристичного обслуговування населення, яка називається туристичним бізнесом, у межах країни, регіону або всього світу.

Сутність механізму економічного управління визначається тим, що управління - це процес впливу на об'єкт управління з метою одержання певного результату. Таким результатом в економічному управлінні підприємством є прибуток. Постійність одержання прибутку є не випадковістю, а результатом планової діяльності.

Основним важелем економічного впливу на об'єкт управління є план. Тому під економічним управлінням розуміється перспективне (стратегічне), поточне та оперативне планування, а також організація і контроль за виконанням планів. Результатом планування є відповідна документація, тобто система планів, у якій відображені всі види планованих завдань у формі системи показників на певний період. Планові показники слугують основою для узгодження стратегій, цілей і завдань діяльності підприємства.

Стратегічне планування характеризується такими методологічними особливостями:

- адаптивністю планів, що проявляється в їх гнучкості та легкому пристосуванні до невизначеності змін зовнішнього середовища (стратегічний план визначає основний напрям діяльності підприємства на тривалий період часу, а невпинні зміни ділових і соціальних обставин викликають необхідність його коригування);

- суб'єктивним характером підходу до умов невизначеності й ризику (стратегічний план ґрунтується на обширних дослідженнях і фактичних даних, що потребує всебічного моніторингу діяльності підприємства, ринку його товарів, конкуренції тощо);

- спрямованістю на перспективи розвитку підприємства в єдиній системі туристичного бізнесу;

- широким залученням обґрунтованої стратегічної бази даних про розвиток туризму в країні та світі.

Економічне управління будується на цілеспрямованих рішеннях, що ухвалюються на підставі аналізу та багатоваріантних економічних розрахунках на майбутній (плановий) період з урахуванням індикативного планування, яке має характер рекомендацій (побажань) загальнодержавного або регіонального рівнів. Державні програми (плани) служать орієнтирами для розробки конкретних планів кожним суб'єктом підприємництва. Сутність економічного управління суб'єктом господарювання полягає в розробленні планів роботи та заходів забезпечення їх виконання на велику, середню і малу перспективи.

Отже, економічне управління туристичним бізнесом зводиться до розроблення стратегії і тактики туристичної діяльності суб'єктів підприємництва і передбачає раціональне використання туристичних ресурсів за критерієм економічної доцільності. У плані має бути чітко визначено, що, скільки і за якими цінами купувати, щоб після комплектування туристичного продукту вигідно для себе його продати.

Схематично загальна модель економічного управління підприємством зображена на рис. 1.



Рис. 1. Модель економічного управління підприємством

Передумовами планування виступають результати аналізу діяльності підприємства за передплановий період. Об'єктом планування діяльності туристичного підприємства є обґрунтування системи показників, у якій виражаються результати виробництва туристичних послуг, комплектування, реалізації та споживання туристичного продукту за певний проміжок часу.

На етапі аналізу розглядаються зовнішні та внутрішні умови (фактори), що впливають на діяльність підприємства, оцінюється ступінь впливу цих факторів на показники, що плануються.

Постановка альтернативних завдань, з одного боку, є результатом аналізу, а з іншого - потребує багатоваріантності розрахунків, тому альтернативні розрахунки виступають третім етапом економічного управління, на якому визначаються економічні результати, яких очікують від різних варіантів планових дій.

Альтернативні розрахунки забезпечують вибір найкращого варіанта для ухвалення рішення, яке на наступному етапі втілюється в плани.

Розробка планів - це обґрунтування на майбутній період економічних завдань за прийнятим варіантом планування та внесення їх у документ, який називається планом. У плані економічної діяльності підприємства фіксується програма дій його структурних підрозділів і всього підприємства.

Виконання планів - це втілення планових завдань у роботу підприємства, яке є основним функціональним етапом економічного управління діяльністю підприємства.

Конкретна діяльність підприємства відображається у звітності.

Завершується економічне управління контролем виконання планів. Контроль - це порівняння звітних показників за відповідний період із плановими, виявлення відхилень і передання їх на аналіз.

Отже, економічне управління - це цілеспрямований вплив на діяльність підприємства через систему планових завдань і розробку заходів щодо їх виконання та контролю, а планування слід розглядати не тільки як процес розробки завдань на перспективу та контролю за їх виконанням, а й як економічну категорію. У значенні економічної категорії планування являє собою економічні відносини щодо отримання, оброблення та використання інформації в процесі обґрунтування ефективних заходів досягнення стратегічної мети діяльності через виконання тактичних завдань різного за ієрархією рівня управління підприємством.

Оскільки кожен суб'єкт туристичної діяльності за умов ринку виступає як відкрита система, яка взаємодіє із зовнішнім (навколишнім) середовищем, то його планування спрямовується на подолання невизначеності зовнішнього середовища.

При стратегічному й поточному плануванні найчастіше використовується два підходи: прямий і зворотний.

За прямого підходу до планування використовуються реально сформовані вихідні фактори і передумови, на основі яких визначаються завдання на плановий період. У прямих розрахунках використовуються результати, отримані в передплановому періоді. Вони екстраполюються з урахуванням передбачуваних змін на плановий період. Результат планових розрахунків визначається умовами функціонування підприємства в передплановому періоді та можливими їх змінами.

За зворотного підходу до планування виходять з бажаного (цільового) результату, а потім на основі цільових завдань розробляють заходи, які забезпечать їх виконання. Зворотний процес планування здійснюється програмно-цільовим методом.

Можлива також інтеграція "прямого" і "зворотного" підходів до планування, за якої спочатку проектується ймовірне майбутнє, а потім узгоджується із сучасними й майбутніми факторами. За обох підходів мета діяльності знаходиться на вершині ієрархії потреб підприємства. На другому рівні ієрархії розміщуються різні фактори (внутрішні та зовнішні), що впливають на результат планування діяльності підприємства. План діяльності підприємства має силу наказу для його виконавців. У кожному плані мета діяльності кількісно виражається системою абсолютних і відносних показників. У планах передбачаються також засоби досягнення поставленої мети, етапи та терміни виконання завдань, виконавці планів за видами робіт і строками, методи та засоби контролю за виконанням плану.

Сучасні темпи використання ресурсів вимагають досконалого і точного прогнозування розвитку всіх галузей виробничої та невиробничої сфер. Умови праці змінюються настільки швидко, що планування виступає чи не єдиним фактором стримування та відвернення негативних наслідків НТП та НТР.

Для суб'єктів господарювання, які потрапили в скрутне матеріальне становище планування є важливим чинником економії ресурсів та ефективного використання інвестиційних надходжень.

Дуже часто планування розглядають у системі менеджменту, або управління. Управління - це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати цілі організації та досягнути їх.

Для цього планування поділяють на три послідовні етапи:

1) вивчення стану підприємства у зовнішньому і внутрішньому середовищах;

2) визначення місії та цілей майбутньої діяльності організації;

3) вироблення конкретних стратегічних, тактичних та оперативних планів дій, спрямованих на досягнення визначених цілей та місії.

Інтерактивне планування спирається на три основних принципи: принцип участі, принцип неперервності і принцип холізму.

Принцип участі. Більшість маркетологів і тих, хто використовує плани, вважають, що головну користь приносить продукт планування - план. Інтерактивізм не погоджується з цим. Він стверджує, що важливим продуктом планування є сам процес, а тому головні вигоди дає участь в ньому.

Саме завдяки участі в плануванні члени організації можуть розвиватися. Крім того участь допомагає їм усвідомити мету існування організації і служити її цілям більш ефективно. Це, своєю чергою, полегшує розвиток організації.

Принцип участі впливає на методи інтерактивного планування двояко. Насамперед, він означає, що ніхто не може планувати ефективно для когось іншого. Краще погано планувати для себе, ніж бути планованими іншими, хай навіть добре. Причина цього визначається сутністю розвитку: збільшувати свої бажання і здатність задовольняти бажання, власні і чужі. Планування іншими не може збільшувати ці бажання і здібності, тільки власне планування дає таку можливість.

За інтерактивного планування плани не складають внутрішні чи зовнішні підрозділи з наступним поданням керівництву для затвердження. Керівники безпосередньо залучаються в процес планування. Це - одна з найважливіших їх функцій.

Згідно з відомим висловлюванням, участь у плануванні подібна до гри, в якій хтось повинен перемогти, але сама перемога не головний виграш. Основне задоволення дає сама гра. Якщо перемога важливіша за саму гру, то гра перетворюється на роботу. Так само як плановик, для якого план важливіший, ніж участь у плануванні, відмовляється від більшої частини задоволення і вигод, які йому обіцяє планування. Планування повинно бути настільки радісним, наскільки корисним для виробництва, тоді воно якісно поліпшує виробниче життя учасників і дає їм можливість розвиватись. Професійні "плановики" покликані стимулювати, полегшувати планування іншим, забезпечуючи мотиви інформації, знання, розуміння.

Участь у плануванні діяльності підрозділу на будь-якому рівні повинна бути обов'язковою для керівників і факультативною для звичайних працівників. Вона повинна бути можливістю, а не обов'язком. Якщо звичайні працівники не беруть участі в плануванні, це означає, що вони вважають його марною тратою часу. Долучаться до планування вони лише після того, як зрозуміють, що воно може впливати на якість їх виробничого життя і їх особистий розвиток.

Принцип неперервності. Найчастіше планування не буває безперервним. Наприклад, більшість компаній розробляють п'ятирічні плани і поновлюють їх раз на рік. План розробляється на визначену частину року, звичайно на декілька місяців. Коли план затверджено, планування припиняється до наступного такого періоду через рік. Такий цикл "знову почати - знову закінчити" повторюється кожного року.

Через невизначеність майбутнього жоден план, як би ретельно він би не був підготовлений, не виконується так, як очікувалось. Тому результати, які очікувалися від виконання плану, і сподівання, на яких будувались подібні очікування, постійно переглядаються. Коли такі сподівання й очікування відхиляються від реальності, знаходяться пояснення цьому, які використовуються для відповідної модифікації плану.

Принцип холізму. Складається з двох частин: принципу координації і принципу інтеграції, кожна з яких стосується вивчення організації. Будь-яка організація поділяється на рівні, кожен рівень - на одиниці, які різняться функціями, продукцією і ринком, який вона обслуговує. Координація передбачає взаємодію одиниць одного рівня, інтеграція - між одиницями різних рівнів.

Принцип координації означає, що діяльність будь-якої складової організації неможливо планувати ефективно, якщо робити це незалежно від інших одиниць цього рівня. Згідно з цим принципом, найкраще справитися з небезпекою або використати можливості, які відкрилися в роботі одного підрозділу, можуть інший або одночасно декілька підрозділів, бо підприємство - це система взаємопов'язаних елементів. Джерело небезпеки та можливості їх вирішення можуть знаходитися в різних місцях. Коли ми визначаємо проблему як виробничу, це не означає, що правильний шлях до її вирішення знаходиться в цих сферах діяльності. Може статися, що виробничу проблему легше вирішити з допомогою маркетингу або навпаки. Незалежно від того, де виникають проблеми, вирішувати їх треба одночасно і з усіх точок зору. От на що спрямовані принципи координації.

Згідно з принципом інтеграції, планування, яке здійснюється незалежно на кожному рівні, не може бути настільки ефективним, як планування у взаємозалежності на всіх рівнях. Загальновідомо, наприклад, що стратегія або практика, яка сформувалася на одному рівні корпорації, часто створює проблеми для інших рівнів. Тому проблема, яка виникла на одному рівні, може бути найкращим чином вирішена шляхом зміни стратегій або практики іншого рівня.

Суперечності між рівнями організацій такі ж звичні, як і між підрозділами одного рівня. Вони найчастіше виникають через недостатнє усвідомлення наслідків дій якогось рівня чи підрозділу. Якщо ми хочемо планувати ефективно, подібні суперечності слід долати. Це можливо тільки шляхом координації та інтеграції планування.

Поєднання принципів координації та інтеграції дає нам принцип холізму, згідно з яким, що більше елементів і рівнів у системі, то вигідніше планувати одночасно й у взаємозалежності. Ця концепція планування "одночасно всіма" протистоїть поступовому плануванню: плануванню зверху вниз, або знизу вверх.

На підставі викладеного можна виокремити п'ять стадій інтерактивного планування:

1. Формування "проблемного місця": визначення системи небезпек і можливостей, перед якими стоїть організація.

2. Планування цілей: визначення цілей, яких буде досягати організація. Саме на цій стадії проектується бажане майбутнє.

3. Планування засобів досягнення цілей: вибір або створення засобів, за допомогою яких будуть досягатися поставлені цілі. Саме на цій стадії визначаються шляхи наближення до бажаного майбутнього.

4. Планування ресурсів: визначення обсягів необхідних ресурсів, часу, коли вони знадобляться, методів отримання тих із них, які зараз недоступні.

5. Проектування, впровадження і контроль: хто їх здійснює, коли і де, як будуть контролюватися впровадження і його наслідки.

Інтерактивний маркетинг вимагає значних зусиль і багато часу, а тому може бути оправданий тільки за умови значного поліпшення роботи організацій. Звичайно він сприяє такому поліпшенню, тому більшість організацій спочатку експериментують, запроваджуючи його в одній із своїх підсистем, як правило, десь на самій горі або десь поблизу. А досягши успіху, поступово поширюють його на всю організацію.

Туризм за своїми основними характеристиками принципово не відрізняється від інших форм господарювання, тому всі суттєві положення сучасного планування можуть повною мірою застосовуватися в туризмі.

Водночас туризм має свою специфіку, яка відрізняє його не тільки від торгівлі товарами, а й від інших форм торгівлі послугами: тут має місце як торгівля послугами, так і торгівля товарами (за оцінкою спеціалістів, частка послуг у туризмі становить 75%, а товарів - 25%), а також особливий характер споживання послуг і товарів у місці їх виробництва та ще й в конкретній ситуації.

Результати та рівень якості планування визначається комплексом умов: по-перше, компетентністю керівництва фірми на всіх рівнях; по-друге, кваліфікацією фахівців, які працюють у функціональних підрозділах; по-третє, наявністю інформаційної бази, по-четверте, забезпеченістю новітньою технікою для обробки даних.

Розробка планів реалізації турпродукту або окремих послуг ґрунтується на принципах науковості, комплексності, безперервності, реальності, цілеспрямованості.

Стратегічні, довгострокові та середньострокові плани реалізації передбачають перспективи розвитку діяльності підприємства.

Головною особливістю цих планів є те, що вони складаються на основі концепції економічної, соціальної та науково-технічної політики підприємства.

Поточні плани складаються на рік з розподілом за кварталами і місяцями. Вони передбачають послідовну реалізацію середньострокових і довгострокових планів з урахуванням реальної кон'юнктури ринку та умов господарювання, охоплюють ширше коло завдань і виступають гнучкою формою планового управління діяльністю підприємств.

Оперативні плани - це деталізовані завдання для кожного виконавця поточного плану на короткий період (декаду, тиждень, день, годину).

При обґрунтуванні планів реалізації турпродукту підприємств застосовуються у взаємозв'язку два підходи: перший передбачає використання маркетингових концепцій планування, які орієнтують на врахування ринкового попиту і конкурентного середовища, а другий - спирається на цільові орієнтири, пов'язані з необхідним, можливим або ресурсозабезпечним обсягом реалізації турпродукту та окремих послуг.

За маркетингового підходу використовується п'ять основних концепцій:

1. Виробнича концепція - спрямована на удосконалення процесу виробництва та комплектування турпродукту з метою зниження його собівартості. Вона є типовою для ринку пропозиції, тобто за умов незадоволеного попиту споживачів, а також за високої собівартості турпродукту і послуг, коли є резерви для її зниження.

2. Продуктова концепція - характеризується тим, що в основу планування обсягів реалізації покладено завдання поліпшення споживчих властивостей турпродукту (послуг), поліпшення його якості. Ця концепція відповідає умовам конкурентної боротьби, коли є можливість за рахунок поліпшення споживчих властивостей та якості обслуговування туристів підвищити конкурентоспроможність туристичного продукту (послуг).

3. Комерційна концепція - полягає в тому, що для забезпечення реалізації турпродукту активізується робота збутових служб: працівників реклами, агентів зі збуту, система Інтернет тощо.

4. Концепція індивідуального маркетингу - орієнтує діяльність підприємства на виявлення і задоволення індивідуальних потреб туриста, відмінних від потреб масового споживача, наприклад, унікального екстріму.

5. Концепція соціального маркетингу - спрямована на врахування суспільних потреб та інтересів перспективного характеру, таких, зокрема, як охорона навколишнього середовища, зміцнення здоров'я людей, розвиток економіки країни і добробут населення.

Обрана концепція маркетингу слугує основою для вибору цільової орієнтації планування. Планування може орієнтуватися на минуле, сучасне, майбутнє або їх взаємозв'язок.

Планування, зорієнтоване на минуле, називається реактивним, оскільки передбачає тільки екстраполяцію досягнутого на майбутній період. Таке планування спрямоване на виживання. Воно призводить до витіснення турпродукту і послуг не тільки із зовнішнього, а й із внутрішнього ринку.

Орієнтація планування на сучасний асортимент та якість туристичного продукту називається інактивним плануванням. Це кращий варіант порівняно з попереднім, але він не передбачає просування вперед, його основною метою є стабілізація діяльності.

Прогресивним є креактивне планування, зорієнтоване на розвиток та невпинне удосконалення виробництва турпродукту не тільки відповідно до ринкового попиту, а й з випередженням його, тобто пропонуючи потенційним туристам дотепер невідомі їм послуги та маршрути.

Орієнтація на взаємодію реактивного, інактивного та преактивного планування визначає інтерактивний вид планування, сутність якого полягає у визначенні бажаного майбутнього і пошуку реальних шляхів його досягнення. Таке планування спрямоване на розвиток туристичної діяльності як окремого підприємства, так і всього туристичного бізнесу. Інтерактивне планування передбачає, щонайменше, три варіанти розрахунків.

Перший варіант полягає в обґрунтуванні можливого обсягу реалізації турпродукту (послуг) на основі споживчого попиту на ринку діяльності підприємства з урахуванням конкурентів.

Другий варіант ґрунтується на можливостях ресурсного забезпечення формування (комплектування) та реалізації туристичного продукту (послуг).

Третій варіант планових розрахунків передбачає визначення обсягу реалізації турпродукту (послуг), необхідного для досягнення цільового розміру прибутку підприємства.

Процес планування діяльності організацій передбачає визначення:

o кінцевих і проміжних цілей;

o задач, які необхідно розв'язувати для досягнення цілей;

o коштів і способів їх вирішення;

o необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу. Планування роботи організацій передбачає побудову трьох підсистем планування (рис. 3.2).

Залежно від того, які типи цілей враховуються в плануванні, воно визначається як нормативне, стратегічне, тактичне чи операційне (табл. 3.1).



Рис. 2. Схема процесу планування організацій

Таблиця 1. ТИПИ ПЛАНУВАННЯ ЗАЛЕЖНО ВІД ХАРАКТЕРУ ЗАВДАНЬ, ЗАСОБІВ І ЦІЛЕЙ

Тип планування	Засоби	Завдання	Цілі	Ідеали
Операційний	Вибираються	Відомості	Відомості	Відомості
Тактичний	Вибираються	Вибираються	Відомості	Відомості
Стратегічний	Вибираються	Вибираються	Вибираються	Відомості
Нормативний	Вибираються	Вибираються	Вибираються	Вибираються

Операційне планування складається з вибору засобів виконання завдань, які поставлені, встановлені керівництвом або є традиційними, наприклад, планування випуску продукції за номенклатурою встановленою керівництвом. Таке планування, як правило, є короткотерміновим.

До операційного планування вдаються й інактивісти ( попри їхнє негативне ставлення до планування як такого) з метою зберегти існуючий стан але засоби для виконання вони добирають самі.

Тактичне планування складається з вибору засобів і завдань досягнення цілей, відзначених керівництвом або традиційних. Такою ціллю може бути, наприклад, максимальний прибуток за найближчі два роки. Для цього окреслюються відповідні завдання для всіх відділів підприємства та засоби їх досягнення і обирається етап у минулому, показників якого слід досягати чи перевищувати. Таке планування звичайно буває середньо терміновим. Тактичному плануванню надають перевагу реактивісти.

Стратегічне планування складається з постановки цілей та вибору завдань і засобів, на підставі взірців, визначених керівництвом, або традиційних, хоча часто трапляється, що таких взірців нема. Таке планування, як правило, довготермінове.

Стратегічне планування характерне для преактивістів, які утримають в полі зору більш триваліший період, ніж той, що охоплений планом, а тому й "бачать" далі, ніж реактивісти чи інактивісти. Завдяки цьому в процесі стратегічного планування визначаються довготермінові цілі і напрями діяльності підприємств. Стратегічне планування орієнтується на визначення кінцевих результатів, виходячи з наявних коштів і матеріальних ресурсів. Варіантами стратегічного планування можуть бути, наприклад, розширення виробничих потужностей шляхом спорудження нових будівель підприємства чи фірми, шляхом купівлі фірм-постачальників та інших фірм, дотичних до існуючої. Стратегічний план може складатися на 5 - 15 років.

Стратегічне планування ставить за мету комплексно обґрунтувати проблеми, з якими фірма може зіткнутися в майбутньому. Продуктом стратегічного планування є формалізована стратегія, викладена за етапами, методиками, технікою виконання, спрямована на побудову моделі майбутнього, а також програми переходу до цієї моделі.

На сьогодні це найновіше досягнення стратегічного управління і найбільш високоінтелектуальний і вартісний елемент менеджменту. Компанії, які мають значний обсяг збуту залежно від розмірів виробництва можуть залучати до стратегічного планування близько сотні спеціалістів. Стратегічний план такого підприємства - це документ обсягом у 100 сторінок з детальним описом майбутніх дій керівництва. Такі дорогі дослідження, звичайно, можуть собі дозволити лише деякі підприємства, проте з часом вони стануть доступними і для менших, таких як туристичні підприємства-оператори.

Стратегічний план виконується в декілька етапів:

1. Визначення місії підприємства.

2. Окреслення основних стратегічних цілей перспективного розвитку фірми.

3. Аналіз зовнішнього середовища фірми, відповідних тенденцій на ринку.

4. Аналіз конкурентів і визначення рівня конкурентоспроможності власних товарів.

5. Аналіз внутрішнього потенціалу підприємства, перспектив його розвитку і адекватності окресленим цілям.

6. Вибір стратегії на підставі аналізу попередньої діяльності фірми та врахування цілей, яких планується досягнути.

7. Вибір напрямів диверсифікації обраної стратегії, пошук нових більш ефективних видів діяльності і визначення очікуваних результатів.

8. Застосування, контроль і оцінка результатів.

Основна стратегічна ціль будь-якої фірми - це її місія, що визначається причиною існування, напрямом суспільно-підприємницької діяльності. Для більшості фірм місією, або основною ціллю, можна вважати виготовлення продукції або послуг з метою реалізації та отримання прибутку.

Місія підприємства повинна бути сформульована достатньо широко, з урахуванням майбутньої перспективи зростання. Якщо місія виражена надто лаконічно і стисло, це може негативно позначитися на майбутніх результатах діяльності.

Місія - це узагальнена ціль, що об'єднує функції підприємства. Туристична фірма як будь-яка відкрита система виконує багато функцій: споживача, постачальника, наймача, податкоплатника та ін. Місія об'єднує всі ці ролі і слугує консолідуючим фактором планування.

Приватним підприємствам сформулювати свою ціль важче, оскільки їм бракує орієнтації на служіння суспільству. Найчастіше приватні фірми обирають за мету отримання прибутку, не замислюючись при цьому про інтереси споживачів. Прибуток може бути однією з функцій підприємства, а місія повинна охоплювати такі функції, як задоволення потреб споживача, зміцнення здоров'я нації, зростання колективної свідомості тощо.

Цілі фірми - це майбутній бажаний стан її розвитку. Ціль повинна бути чітко сформульована і виражатись у відсотках чи конкретних фінансових показниках. Також ціль повинна мати часову орієнтацію. Чітке визначення цілей передбачає найвірогідніший опис продуктів, ринків, а також кількісних показників у конкретні періоди часу. За терміном дії розрізняють цілі стратегічні, тактичні та оперативні. Система стратегічних цілей підприємства може бути різноманітною. Цілі підприємства бувають внутрішніми та зовнішніми. Щоб досягти поставленої цілі, потрібно працювати всією організацією. Тільки колективні зусилля забезпечать власний імідж на сегменті ринку, де працює підприємство, та й на інших ринках у майбутньому.

Нормативне планування вимагає відкритого добору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має фіксованих горизонтів і характерне для інтерактивістів. Ідеали в такому плануванні відіграють не просто важливу, а вирішальну роль.

Описані чотири типи планування набувають дедалі більшого поширення. Операційне планування як найбільш короткотермінове найчастіше здійснюється в невеликих підсистемах організації незалежно. Тактичне планування враховує середньотермінову перспективу й охоплює взаємозв'язки між підсистемами організації і між ними та організацією як цілим. Стратегічне планування є довготерміновим і охоплює не тільки внутрішні відносини, а й відносини між організацією як цілим і її "діловим" оточенням, з яким вона безпосередньо взаємодіє і на яке чинить деякий вплив. Нормативне планування не визначене у термінах і поширюється на всі внутрішні і зовнішні взаємовідносини, включаючи зв'язки між організацією та її фаховим оточенням, на яке вона не чинить впливу, але впливу якого зазнає.

Размещено на Allbest.ru

...