Основи теорії грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Сутність і функції грошей

На ранніх етапах розвитку товарного виробництва обмін продуктами праці між людьми здійснювався у найпростішій формі - бартеру. Необхідність грошей обумовлена насамперед труднощами безпосереднього обміну продуктами праці, у зв'язку з чим певний товар внаслідок стихійного економічного розвитку зайняв місце загального еквівалента. Головними передумовами виникнення грошей є:

* суспільний розподіл праці, що визначає перехід від натурального господарства до товарного;

* майнове відособлення власників товарів;

* необхідність якісного виміру вартості товарів, що обмінюються для того, щоб обмін мав еквівалентний характер.

Існує дві основних концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна. Раціоналістична пояснює походження грошей як наслідок певної угоди між людьми або законодавчих рішень держави для полегшення товарообмінних операцій. Еволюційна концепція пояснює походження грошей труднощами безпосереднього обміну продуктами праці, у зв'язку з чим, внаслідок тривалого (еволюційного) процесу розвитку форм вартості один товар зайняв місце загального еквівалента.

Вартість сучасних грошей визначається їх купівельною спроможністю.

Купівельна спроможність - це здатність грошових одиниць обмінюватися на певну кількість товарів та послуг при даному рівні цін.

Сучасна західна грошова теорія дає визначення сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. Найбільш загальне визначення сутності грошей як економічної категорії можна сформулювати так: гроші - це загальний еквівалент, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар або послугу. Сутність грошей найбільш повно розкривається у їх функціях.

Під функцією грошей розуміють певну їх дію щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення. Більшість економістів визнають п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження і світових грошей.

Міра вартості - це функція грошей, з допомогою якої можна вимірювати і порівнювати вартість різних товарів та послуг. Технічним засобом вираження вартості у грошових одиницях є масштаб цін. В умовах, коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін являв собою певну вагову кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю. На сьогодні ціни товарів від двох факторів: купівельна спроможність грошової одиниці і співвідношення між попитом і пропозицією на даний товар.

Засіб обігу - це функція, у якій гроші виступають посередником у процесі купівлі-продажу товарів і послуг. Характерною особливістю цієї функції є одночасний зустрічний потік товарів і грошей, тобто реалізація товарів здійснюється одночасно з їхньою оплатою.

Засіб платежу - це функція, пов'язана з використанням грошей для погашення боргових зобов'язань, що виникають між економічними суб'єктами. За цієї функції може бути неспівпадання в часі між рухом грошей та матеріальних цінностей.

Засіб нагромадження - це функція використання грошей для нагромадження вартості з метою їх використанні у майбутньому. Гроші нагромаджуються у формі скарбу, що можливо лише при умові збереження відносно стабільного рівня цін.

Світові гроші - функція, пов'язана з використанням грошей у якості міжнародного платіжного та розрахункового засобу для обслуговування руху товарів і послуг між країнами, а також засобом перенесення вартості з однієї країни в іншу.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних (знаків вартості), якими і є сучасні гроші.

Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені. Роль повноцінних грошей у різні історичні періоди виконували такі поширені на сій час товари, як сіль, худоба, метали, зерно, пізніше - коштовності, хутра тощо, а згодом і монети (золоті, срібні, мідні).

Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу, їх номінальна вартість перевищує реальну. Вони поділяються на паперові гроші (казначейські білети, розмінні банкноти і білонні монети) та кредитні гроші (вексель, банкнота, чек, електронні гроші).

Демонетизація - це процес втрати благородними металами (золотом і сріблом) грошових функцій. До основних причин демонетизації можна віднести неспроможність благородних металів задовольняти все зростаючі потреби товарообороту, високий рівень їх зношення у процесі обігу та значні витрати на добування та виготовлення монет, а також складності державного регулювання економіки.

Вартість грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а відносна вартість їх набуває форми купівельної спроможності.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних вимог. Основними вимогами ринку до сучасних грошей є:

* стабільність вартості грошей;

* економічність грошового обороту;

* довготривалість використання грошових знаків;

Тема 2. Основні теорії грошей

Суть металістичної теорії полягає в ототожненні грошей з благородними металами. Свого розвитку дана теорія набула у ХV-ХVІІІ ст., а її головними представниками вважаються англійські вчені Уільям Стеффорд, Томас Мен і Девід Норе. Позитивна риса металістичної теорії полягає у її внеску в боротьбу із псуванням монет. Негативними рисами є заперечення можливості заміни повноцінних грошей знаками вартості, а також ігнорування функцій засобів обігу та платежу.

Суть номіналістичної теорії полягає у запереченні товарної природи і трактуванні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості. Заснована ця теорія у ХVІІ-ХVІІІ ст., а основними представниками були Джеймс Берклі і Джон Стюарт. Позитивна риса теорії полягає у визнанні можливості заміни повноцінних грошей знаками вартості. Негативними рисами є ігнорування однієї із основних грошових функцій - міри вартості, а також розгляд грошей скоріше як юридичної, ніж економічної категорії.

Суть кількісної теорії грошей полягає у тому, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються кількістю грошей в обігу. Вперше ідеї теорії у XVI ст. висунув французький економіст Жан Боден. У XVII ст. ці ідеї більш детально обґрунтували англійські вчені Джон Локк, Дейвід Юм, Джон Міль.

Пристосування положень класичної кількісної теорії грошей до умов обігу нерозмінних на золото і срібло знаків вартості отримало назву неокласичної теорії грошей. Найбільшого розвитку отримали два основних варіанти цієї теорії:

1. Трансакційний варіант.

2. Варіант касових залишків (Кембриджська версія).

Трансакційний варіант полягає в обґрунтуванні кількісних пропорцій і впливу зміни маси грошей в обігу на рівень товарних цін. Його засновником є американський економіст Ірвінг Фішер. У своїй роботі "Купівельна сила грошей" (1911 р.) він розкрив фактори, які безпосередньо впливають на динаміку купівельної спроможності грошової одиниці. Взаємозалежність між цими факторами обґрунтована у вигляді рівняння обміну Фішера:

MV=PQ,

де

М- кількість грошей, що перебувають в обігу;

V- швидкість обігу грошової одиниці;

Р - рівень товарних цін;

О- фізичний обсяг реалізованої продукції.

Варіант касових залишків ґрунтується на суб'єктивних психологічних аспектах поведінки суб'єктів ринку, визначаючи потреби нагромадження ними грошей та їх необхідність для обігу. Дана теорія розроблена у працях таких англійських економістів як Маршалл, Робертсон та Пігу. Теорія визначає кількість грошей як суму касових залишків, тобто готівки на руках в населення і коштів на поточних рахунках підприємств і населення.

Кейнсіанська теорія відводить другорядну роль грошам і грошовому регулюванню у державній економічній політиці, а на перший план висуває заходи бюджетного стимулювання економіки. Це пов'язано із тим, що, на думку представників кейнсіанської теорії, грошова політика впливає на реальний сектор через надто складний передавальний механізм. Основною працею Джона Мейнарда Кейнса вважається "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.), у якій на прикладі Великої депресії США були обґрунтовані принципи антикризової політики державного регулювання економіки. Ідеї Кейнса були розвинуті у роботах його послідовників - Харрода, Хансена, Хікса та інших.

Монетаризм - напрям економічної теорії, суть якого полягає у тому, що гроші є основним фактором, котрий визначає формування господарської кон'юнктури та загального стану економіки. Безпосередньою основою формування монетаристської концепції стала класична кількісна теорія грошей. Виникнення цієї течії відносять до 50-х років XX ст., коли група вчених Чиказького університету на чолі з Мілтоном Фрідменом виступила проти кейнсіанських рецептів регулювання економіки. Одним з найважливіших постулатів монетаризму, який ґрунтується на кількісній теорії, є висновок про те, що, величина ВВП, відображаючи рівень ділової активності, змінюється відповідно до динаміки грошової маси.

Тема 3. Грошовий обіг і грошова маса

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів та нетоварні платежі в економіці. Тобто гроші виконують свої функції у процесі грошового обігу. Об'єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво. Він обслуговує усі стадії суспільного відтворення, а характерною особливістю є те, що гроші перебувають в бігу постійно. Грошовий обіг виступає засобом балансування національного продукту і національного доходу.

Суб'єктами грошового обігу є всі учасники відтворювального процесу.

В залежності від форми руху грошей, грошовий обіг поділяється на дві складові частини:

* готівковий, який являє собою рух готівки у формі банкнот і розмінної монети, що обслуговує реалізацію товарів та послуг і здійснення інших можливих платежів;

* безготівковий, який являє собою рух грошей у формі послідовних записів на рахунках в банківських установах або у формі зарахування взаємних вимог.

Грошова маса - вся сукупність грошей, випущених в обіг, що перебувають у розпорядженні суб'єктів ринку. Для оцінки кількісних змін грошового обігу та розробки адекватних заходів грошово-кредитного регулювання використовуються показники структури грошової маси, що називаються грошовими агрегатами. Критерієм поділу грошової маси на грошові агрегати є ступінь ліквідності активів. З 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу і виділяє такі агрегати:

МО = готівкові гроші (гроші поза банками);

М1 = М0 + депозити до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (наприклад, валютні заощадження);

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями.

Грошова база - це гроші, які не беруть участі в кредитному обороті та грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Грошова база включає в себе усю готівку, випущену в обіг центральним банком та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

Швидкість обігу грошей - це показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки разів у середньому за рік (період) певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів та послуг.

Швидкість обігу грошей виражається рівнянням:

V = PQ / M, де

V- швидкість обігу грошей;

Р - рівень цін на товари та послуги;

О - фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються;

М - маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів одноіменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту.

Закон грошового обігу полягає у тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Емісія грошей являє собою випуск грошових знаків у всіх формах, що призводить до збільшення загальної грошової маси в обігу. Первинна емісія - це випуск в обіг грошей у готівковій і безготівковій формах, що здійснюється центральним банком. Вторинна емісія являє собою випуск грошей у безготівковий платіжний оборот, що здійснюється комерційними банками в процесі кредитування депозитних і розрахункових операцій. Максимальна величина грошової маси, що може бути створена системою комерційних банків в процесі вторинної емісії, може бути визначена за допомогою формули:

М = 1 / r Д0, де

М - приріст грошової маси в обігу;

r - норма обов'язкових резервів, встановлена для комерційних банків;

Д0 - початкова сума депозитів, внесена у комерційні банки.

Величина, обернено пропорційна нормі обов'язкових резервів, називається депозитним мультиплікатором (m) і показує, у скільки разів може збільшитись грошова маса порівняно із сумою початково внесених депозитів, внаслідок кредитно-розрахункових операцій банку:

m = 1 /r, де

г - норма обов'язкових резервів.

Тема 4. Грошовий ринок

Грошовий ринок - сукупність економічних відносин, що виникають з приводу купівлі-продажу грошових ресурсів під дією попиту на гроші і їх пропозицією в масштабах всієї економіки, а також система фінансових інститутів, що забезпечує реалізацію цих відносин. Структура грошового ринку складається з 2 основних частин:

1. Ринок грошей, що відображає рух короткострокових грошових ресурсів (терміном до 1 року).

2. Ринок капіталів, на якому відбувається рух довгострокових грошових коштів (терміном понад 1 рік).

Специфіка переміщення коштів між економічними агентами на грошовому ринку визначає його структурну побудову із 3 складових частин:

1. Ринок банківських кредитів, на якому гроші передаються в обмін на зобов'язання повернути їх через певний період.

2. Валютний ринок, на якому валюта однієї країни купується в обмін на валюту іншої країни для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

3. Ринок цінних паперів, на якому гроші обмінюються на різні види фондових інструментів, що засвідчують право на отримання доходу в різних формах.

Інститутами грошового ринку є фінансові установи, котрі, взаємодіючи з господарюючими суб'єктами, сприяють переміщенню коштів в економіці. До них, зокрема, належать:

1. Комерційні банки.

2. Інвестиційні і страхові компанії.

3. Брокерські фірми і інші фінансові посередники, що забезпечують акумулювання і перерозподіл грошових ресурсів на ринку.

Крім того, важливими інститутами грошового ринку у кожній країні є також центральний банк і міністерство фінансів.

Попит на гроші - потреба економічних агентів у готівкових і безготівкових грошових коштах, що слугують безпосередніми платіжними засобами.

Мотиви, що визначають попит на гроші, поділяються на 3 основні групи:

1. Трансакційний мотив визначає потребу в грошах, пов'язану з необхідністю їх використання в якості засобів обігу і платежу, що пов'язано з необхідністю обслуговування поточних господарських операцій, що забезпечують оборот ВВП.

2. Застережний мотив визначає попит на гроші для покриття непередбачених витрат, пов'язаних із певними нерегулярними платежами або придбання товарів і послуг у майбутньому.

3. Спекулятивний мотив визначається бажанням суб'єктів ринку тримати гроші у вигляді певного резерву для того, щоб більш вигідно вкласти їх у майбутньому.

Пропозиція грошей - процес створення банківською системою додаткових платіжних засобів, що надходять у канали готівкового і безготівкового грошового обігу. Загальна величина грошової пропозиції в економіці включає в себе увесь обсяг готівки, випущеної в обіг, тобто грошей поза банками, а також залишки коштів на поточних банківських рахунках (депозитах до запитання), які можуть бути безпосередньо використані у якості засобів обігу і платежу.

Мs = С + D , де

Мs - пропозиція грошей;

С - готівка;

D - депозити до запитання.

Рівновага на грошовому ринку означає рівність між кількістю грошей, яку економічні агенти бажають утримувати у портфелях своїх активів та кількістю грошей, що пропонується банківською системою у процесі первинної і вторинної емісії.

Тема 5. Грошові системи

Грошова система - форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена в законодавчому порядку. Основними елементами, що формують грошову систему будь-якої країни, є:

* назва грошової одиниці та її частин;

* масштаб цін;

* види готівкових грошових знаків;

* валютний курс;

* порядок емісії грошей та їх вилучення з обігу;

* регламентація безготівкового грошового обігу;

* порядок здійснення операцій з дорогоцінними металами та іноземною валютою;

* державний апарат, що забезпечує регулювання грошового обігу.

Тип грошової системи визначається формою грошей, яка перебуває в обігу. В залежності від цієї форми розрізняють 2 основні типи грошових систем:

1. Системи обігу повноцінних грошей, що являють собою системи металевого грошового обігу, у яких гроші функціонують як товар у вигляді благородних металів, а всі кредитні гроші підлягають обов'язковому розміну на ці метали. гроші ринок кредит валютний

2. Системи обігу знаків вартості, які являють собою системи паперово-кредитного грошового обігу, У яких гроші функціонують у вигляді номінальних знаків, що є нерозмінними на благородні метали.

Системи обігу повноцінних грошей в залежності від того, який метал був прийнятий за основу, поділяють на 2 види:

1. Біметалізм - грошова система, у якій роль загального еквівалента виконувалась двома металами, як правило, золотом і сріблом. Залежно від того, як встановлювалось співвідношення між двома грошовими металами, розрізняють 3 основні форми біметалізму:

* система паралельної валюти;

* система подвійної валюти;

* система "кульгаючої" валюти.

2. Монометалізм - грошова система, у якій роль загального еквівалента виконує один метал. Історично існувало 3 основних типи монометалізму:

* мідний (Римська імперія, V-ІІІ ст. до н.е.);

* срібний (Росія, Голландія, середина XIX ст.);

* золотий (країни Європи з кінця XIX ст.).

В залежності від режиму функціонування золота як загального еквівалента, розрізняють 3 основні типи золотого стандарту:

* золотомонетний;

* золотозливковий;

* золотодевізний.

Правові засади функціонування грошової системи України визначаються Законами України:

* "Про банки і банківську діяльність";

* "Про Національний банк України";

* "Про платіжні системи і переказ грошей в Україні".

Формування грошової системи України відбувається у процесі запровадження власної національної валюти.

Необхідність державного регулювання грошової сфери зумовлена потребою підтримання оптимального рівня грошової маси з метою забезпечення належного обороту ВВП. У зв'язку з тим, що у структурі платіжного обороту переважною формою є безготівкові розрахунки, саме безготівкова грошова маса є основним об'єктом регулятивного впливу держави.

Тема 6. Інфляція і грошові реформи

Інфляція - це соціально-економічне явище, що виявляється у знеціненні грошей внаслідок надмірного переповнення сфери обігу грошовими знаками.

Залежно від особливостей перебігу інфляційних процесів прийнято розрізняти два основних види інфляції: відкрита інфляція, що виявляється у зростанні загального рівня цін на товари і послуги, і прихована (подавлена) інфляція, що знаходить вираження у товарному дефіциті, а також зниженні якості товарів і послуг.

Для кількісної оцінки рівня відкритої інфляції використовуються три основних індекси цін:

1) індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання;

2) індекс цін на засоби виробництва (ІЦВ) характеризує зміну в часі загального рівня цін, який купують юридичні особи для виробничого споживання;

3) індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП, який характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам.

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. Найбільш конкретною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями:

1. За формами прояву - цінова, інфляція заощаджень і девальвація.

2. За темпами знецінення грошей - повзуча (до 5% на рік), помірна (5-20%), галопуюча (20-100%), гіперінфляція (понад 100%).

3. За чинниками, що спричиняють інфляційний процес - інфляція витрат та інфляція попиту. Перша з них провокується чинниками, що формуються з боку пропозиції товарів, а друга - з боку попиту на товари.

Причини інфляції є досить складними і неоднозначними, проте їх можна поділити на дві групи. До першої відносять грошові фактори, які пов'язані із надлишковим надходженням грошей в обіг, що призводить до зростання платоспроможного попиту і його перевищення над товарною пропозицією (надмірна грошова та кредитна емісія, зростання швидкості грошей в обігу, дефіцит держбюджету тощо). Інфляція, викликана цими чинниками називається інфляцією попиту. До другої групи входять фактори, пов'язані з виробництвом та пропозицією товарів, що призводять до зростання цін (зростання зарплати, підвищення норми прибутку, зростання цін на імпортовані засоби виробництва, монополізація економіки тощо). Ці причини призводять до інфляції, яку називають інфляцією витрат або інфляцією пропозиції.

Антиінфляційна політика більшості країн з ринковою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів, або обох напрямів одночасно.

Серед комплексу заходів оздоровлення і впорядкування грошового обігу особливе місце займають грошові реформи - повна або часткова перебудова грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге одночасно. За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні (повні) грошові реформи та реформи часткового типу.

Інфляційний процес в Україні розвивався згідно з загальновизнаними закономірностями від помірної до гіперінфляції. Зростання цін провокувалося як затратними, так і монетарними чинниками. Проте ключову роль у "розкручуванні" інфляції відігравала занадто ліберальна монетарна політика уряду та НБУ. Лише після переходу в 1994 році до антиінфляційної політики інфляція різко пішла на спад.

Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 році, за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п'яти років (січень 1992 - вересень 1996 року) і забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обігу, адекватного умовам ринкової економіки.

Тема 7. Сутність і функції кредиту

Кредит - це система економічних відносин, що відображають перерозподіл вартості на засадах повернення, платності і строковості. Кредит як економічна категорія, виражає відносини між економічними агентами з приводу руху вартості в інтересах реалізації певних потреб. Його специфіка виявляється у суб'єктах, котрими виступають кредитор (сторона, яка надає позику) і позичальник. Об'єктом кредиту є певна вартість у грошовій чи матеріальній формі, що передається від кредитора до позичальника.

Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теорії кредиту. Основними функціями кредиту, що відображають його суть як економічної категорії є:

1) перерозподільча функція (полягає у перерозподілі наявних у економіці тимчасово вільних грошових і матеріальних ресурсів та їх зосередження у найпріоритетніших щодо конкретної ситуації сферах економічної діяльності);

2) функція економії витрат обігу (полягає у заміщені обороту повноцінних грошей кредитними операціями);

3) функція прискорення концентрації капіталів (визначає можливості розширення за допомогою кредиту меж індивідуальних нагромаджень капіталів).

Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності, що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов'язаний з конкретною характеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти дві форми кредиту - грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту.

Під видом кредиту слід розуміти конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредитів: комерційний, банківський, державний, споживчий, міжнародний. За призначенням банківські кредити поділяють на виробничий (для юридичних осіб) і споживчий (тільки для фізичних осіб). За строками користування кредити бувають: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3-х років) і довгострокові (понад 3 роки).

Основними, найбільш визнаними принципами організації кредитних відносин є:

* цільове використання (кредит видається на строго визначені в угоді потреби);

* строковість (кошти передаються на чітко визначений строк);

* поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

* забезпеченість (додаткові заходи щодо гарантування повернення позички у визначені строки у формі застави або поручительства, гарантії);

* платність користування позиченими коштами у формі процента.

Соціально-економічну природу процента визначають виробничі відносини. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. Норма процента залежить від величини норми прибутку і визначається як:

N = (Річний дохід / Сума позичкового капіталу) * 100%

На розмір процентної ставки впливають як макроекономічні чинники (попит, пропозиція, інфляція, облікова ставка тощо), так і мікроекономічні (розмір кредиту, термін користування, рівень ризику тощо)

Економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту:

* натуралістична теорія кредиту - трактує сутність кредиту з позицій його ролі в забезпеченні руху реального капіталу в натурально-речовій формі, недооцінює відносної самостійності руху грошового капіталу і його впливу через кредит на розвиток суспільного виробництва. Основоположниками були А.Сміт, ДРікардо, А.Тюрго, Дж.Міль.

* капіталотворча теорія кредиту - трактує сутність кредиту як механізм творення капіталу, переоцінюючи самостійність руху грошового капіталу і можливості банків у його розширенні в інтересах розвитку виробництва. Основоположником був Дж.Локк.

Тема 8. Кредитні системи

Під кредитною системою розуміють сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:

* банки;

* небанківські фінансові посередники.

Банк в економічному розумінні - це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва: акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними; вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність; безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання -- повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

Сутність банків найбільш повно виражається в їх функціях, основними з яких є:

* кредитування економіки;

* акумуляція тимчасово вільних коштів і перетворення їх на капітал шляхом видачі позичок;

* організація платежів у господарстві;

* створення кредитних засобів обігу.

В залежності від специфіки і особливостей тих функцій, які виконують банки, розрізняють центральні (емісійні) і комерційні банки.

Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Основними функціями центрального банку є:

1) емісія готівки та організація грошового обігу;

2) функція банку банків;

3) функція банку держави;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Комерційні банки - багатофункціональні установи комерційного типу, що здійснюють різноманітні види кредитних, розрахункових та інших фінансових операцій, пов'язаних із обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.

Основними функціями комерційних банків є:

1) посередництво в кредиті;

2) здійснення розрахунків між суб'єктами ринку;

3) випуск кредитних знарядь обігу.

Комерційні банки виконують різноманітні операції, які поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів. До других -- різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними.

В залежності від операцій, які здійснюють комерційні банки, їх поділяють на:

* універсальні - здійснюють усі, або більшість дозволених законодавством фінансових операцій;

* спеціалізовані - зосереджують свою діяльність на обслуговуванні окремих груп клієнтів або здійсненні певних видів операцій.

Спеціалізовані кредитно-фінансові установи - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи (в основному в цінні папери та кредити довгострокового характеру).

Усі небанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:

1) договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);

2) інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облігацій (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства або спілки).

Усі операції банків поділяються на пасивні, активні і комісійно-посередницькі.

Пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для певних власних операцій. Вони поділяються на:

* власні кошти (статутний, резервний та інші фонди);

* залучені кошти (вклади та депозити);

* запозичені кошти (отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків).

Активні операції - це операції, в процесі яких банки розміщують наявні власні і залучені ресурси з метою отримання прибутку, а також, забезпечення своєї ліквідності. Серед активних операцій провідними є кредитні та інвестиційні.

Комісійно-посередницькі операції (послуги) - це операції за дорученням і на користь клієнта за певну плату (у вигляді комісії), які супроводжуються не формуванням чи розміщенням ресурсів, а переміщуванням наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням. До цієї групи також відносять усі інші послуги не пов'язані з рухом грошей. Основними видами комісійно-посередницьких операцій є:

* розрахунково-касове обслуговування;

* валютні операції;

* трастові послуги;

* консультаційні, інформаційні та інші.

Банківські ризики - це небезпека виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу, грошових коштів у зв'язку з випадковою зміною умов кредитно-фінансової діяльності, несприятливими обставинами. Розрізняють такі основні види банківських ризиків:

* кредитний ризик;

* процентний ризик;

* ризик незбалансованої ліквідності;

* ризик зловживання.

Тема 9. Міжнародні валютно-кредитні відносини

Під валютою розуміють грошову одиниця певної країни, а також вираженні у ній платіжні інструменти, що використовуються у міжнародних розрахунках.

Міжнародні валютно-кредитні відносини - це відносини, функціонування яких пов'язане із обслуговуванням усього комплексу економічних зв'язків між урядами, юридичними та фізичними особами різних країн. Основою міжнародних валютно-кредитних відносин є валютна система.

Валютна система - форма організації і регулювання валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законодавством та міждержавними угодами. Розрізняють національну та світову валютну систему.

Національна валютна система - сукупність валютних відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний оборот даної країни, утворюються і використовуються валютні ресурси країни.

Світова валютна система - організація валютних відносин між країнами, закріплена комплексом міждержавних угод. Розвиток світової валютної системи можна умовно поділити на 4 основні етапи:

1. Паризька валютна система (система золотомонетного стандарту) стихійно сформувалась на початку XIX ст. і була юридично оформлена у 1867 році, коли золото було визнано в якості єдиних світових грошей.

2. Генуезька валютна система створена у 1922 році і передбачала функціонування в якості міжнародних платіжних засобів, крім золота, валют провідних країн (система золотодевізного стандарту).

3. Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт) була сформована у 1944 році, коли були визначені правила організації світової торгівлі та валютних відносин на основі долара США.

4. Ямайська валютна система створена у 1976 році. Закріплювалась повна демонетизація золота та відмова від основних принципів Бреттон-Вудської системи.

Валютний курс - вартість валюти однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, групи країн чи міжнародних платіжних засобах. Основою для визначення валютного курсу є паритет купівельної спроможності - співвідношення між двома або кількома валютами за їхньою купівельною спроможністю до певного набору товарів і послуг.

Розрізняють фіксований та плаваючий режими валютних курсів. При фіксованому режимі валютний курс фіксується до однієї валюти або кошика валют. Плаваючі курси змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

Курс покупця - це курс, за яким банки купують іноземну валюту і продають національну (це найбільш низький курс). Курс продавця - це курс, за яким банк продає іноземну валюту і купує національну (більш високий курс). Різниця між ними утворює дохід банку за валютними операціями - спред.

При укладенні угод з купівлі-продажу валют на ринку використовують два основних види обмінних курсів: спот і форвард-курс.

Спот-курс - це обмінний курс, зафіксований на момент укладення валютної угоди при умові поставки валюти банком не пізніше як на другий робочий день. Форвард-курс - це ціна, за якою валюта купується чи продається на певну дату в майбутньому.

Платіжний баланс - це співвідношення усіх фактичних платежів, здійснених даною країною іншим країнам та всіх надходжень, фактично отриманих з-за кордону за певний період часу. Залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій він включає в себе 3 основні складові частини:

* торговий баланс;

* баланс послуг і некомерційних платежів;

* баланс руху капіталів і кредитів.

Міжнародні розрахунки - це процес регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн. Основними формами міжнародних розрахунків є:

* документарний акредитив;

* інкасо (просте і документарне);

* банківський переказ.

Міжнародні кредитні операції - це система кредитних відносин між державою, банками, фірмами одних країн та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності інших країн. Вони поділяються на:

* товарні - надаються експортерами імпортерам у формі товарно-матеріальних цінностей;

* валютні - надаються банками та іншими фінансовими установами у грошовій формі.

Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних операцій міжнародний кредит поділяється на:

* фірмовий, який надається імпортерами та експортерами при здійсненні зовнішньоторговельних операцій;

* банківський - надається комерційними банками експортерам чи імпортерам.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації - спеціалізовані інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. До них відносяться:

1. Банк міжнародних розрахунків.

2. Міжнародний валютний фонд.

3. Світовий банк, який включає:

* Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

* Міжнародна асоціація розвитку;

* Міжнародна фінансова корпорація;

* Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство.

Розвиток валютної системи України поділяється на 3 етапи:

1. 1991-93 роки. Цей період передбачав формування базових інвестиційних засад проведення валютної політики, що відбувався за умов глибокої кризи економічної системи.

2. 1994-96 роки. Даний період характеризується початками лібералізації на валютному ринку та відносною стабілізацією курсу карбованця.

3. Починаючи з 1997 року. Характерним є наявність кризових явищ у фінансовій сфері та поступовий перехід до економічного зростання в різних галузях.

Для сучасного етапу розвитку валютної системи характерною є поступова фінансова стабілізація, якої вдалось досягнути, передусім, завдяки вдалій грошово-кредитній політиці Національного банку України.

Размещено на Allbest.ru

...